Гендерні аспекти ідентичності ромської жінки в умовах соціальної ізоляції сегрегованого ромського поселення Letanovce

Гендерні аспекти ідентичності ромської жінки в умовах соціальної ізоляції сегрегованого ромського поселення Letanovce

У сегрегованому ромському поселенні, розташованому менш ніж за три кілометри від села Letanovce в частині Словацького раю Letanovský mlyn, проживає понад вісімсот ромів. Сім'ї живуть у зрубних хатинах без електрики, водопроводу та каналізації. В одній хатині, що часто складається лише з однієї кімнати та кухні з піччю, нерідко проживають три-чотири покоління, причому кожне покоління представлене жінкою (вдів більше, ніж вдівців).

Одним із результатів звіту «Бідність ромів та соціальна допомога їм у Словацькій Республіці» (2002)(1) є висновок, що соціальний статус ромів, які проживають у сегрегованих поселеннях, є значно нижчим, ніж у ромів, інтегрованих у більшість населення. Подібним чином, ситуація ромів із сегрегованих поселень у маргіналізованих регіонах є значно гіршою, ніж у тих, хто живе в сегрегованих поселеннях у більш розвинених регіонах із кращими економічними умовами. Сегреговане поселення Letanovce розташоване на території округу, який, згідно зі Звітом, є бідним, і роми, що живуть у бідному окрузі, є двічі маргіналізованими. Вони перебувають у гіршому становищі як за економічними, так і за соціальними показниками. Рівень безробіття наближається до ста відсотків, стан здоров'я гірший, ніж в інших областях, а рівень освіти населення нижчий. Більшість мешканців мають лише базову освіту.

Теоретичне визначення ідентичності з погляду гендеру

Ідентичність і пов'язані з нею гендерні аспекти створюються залежно від соціокультурного середовища індивіда, оскільки саме через нього особистість переживає цінність свого самовизначення. Згідно зі Šramová (Poláková a kol., 2005), особливо важливо відстежувати формування ідентичності під час підліткової стадії розвитку, коли індивід усвідомлює та оцінює свій досвід, цінності, цілі та шукає своє місце в суспільстві.

Базовим вихідним пунктом гендерного розуміння ідентичності ромської жінки з бідного та соціально виключеного середовища є припущення про соціальну нерівність статей, що випливає з ідеї сегрегації ролей, пов'язаних з ідентичністю обох статей: чоловік як годувальник і той, хто визначає статус сім'ї, і жінка як берегиня дому. Згідно з Parsons (1964), такий поділ є функціональною необхідністю для подружньої та сімейної стабільності. Механізми, що забезпечують такий поділ, закріплені в специфічних культурних моделях даного соціокультурного колективу. Ці культурні моделі можуть діаметрально відрізнятися в різних соціокультурних колективах, і в межах міжкультурних зіткнень можуть виникати конкретні проблеми, що випливають із недостатнього прагнення до пізнання та розуміння базових аспектів культурного та соціального розмаїття в суспільстві.

Проблематикою виключення жінок із соціального простору займалися дослідження, що базуються на історії феміністичної соціальної теорії. Вони ставили під сумнів ідеали класичної соціальної теорії, представленої насамперед у працях Weber, Durkheim та Simmel. Weber (1968) обстоював традиційну модель сім'ї та її характерний розподіл гендерних ролей за принципами патріархату. Durkheim (1997) був прихильником теорії суворої спеціалізації та відмінності гендерних стереотипів у прив'язці до ідентичності жінки. Simmel (2009) у своїх дослідженнях зазначає, що жінки не здатні засвоїти навички, необхідні для участі в соціальному житті.

Роль жінки в ромській сім'ї тісно пов'язана з характерними ознаками сім'ї та її внутрішньою ієрархією. Між сім'ями, що живуть у поселеннях, і тими, що живуть розпорошено серед більшості, існують виразні відмінності, оскільки ромська сім'я сьогодні, залежно від приналежності до певної групи, є більш внутрішньо диференційованою, ніж була в минулому, коли ромська жінка в традиційній сім'ї мала дуже підпорядковане становище. Її завданням було любити, народжувати та виховувати дітей, дбати про їжу та господарство. Щоб досягти хоч якоїсь поваги принаймні як мати, вона народжувала і виходила заміж якомога раніше. Від неї вимагалася абсолютна вірність, тоді як чоловік не мусив бути вірним і не був. Попри те, що подружні суперечки вирішувалися криками та бійками, розлучення майже не траплялися. Культурний рівень жінок був нижчим за чоловічий, оскільки жінки мали нижчу освіту, не були працевлаштовані, отже, залежали від чоловіка і перебували переважно вдома (Poláková a kol., 2005).

Історичне формування високої цінності багатодітної ромської сім'ї, а отже, багатодітної жінки, значною мірою пов'язане з необхідністю виживання з огляду на погані матеріальні, соціальні, медичні та гігієнічні умови (що спричиняють високу дитячу смертність), які в сегрегованих ромських поселеннях зберігаються на високому рівні донині. З цим пов'язаний і низький вік породіль, мотивований прагненням продовжити фертильність жінки й тим самим дати більше шансів на збереження роду та соціокультурного колективу. Але попри це, жінка в ромській спільноті є лише другорядною особою (після свого чоловіка). Її слово серед ромів не береться до уваги, оскільки вона лише жінка, і тому не має великої ваги. Свої погляди вона може відстоювати лише серед ромок. Навіть якби вона висловила кращу думку, ніж її чоловік, вона може сказати її лише йому, бо він є представником своєї сім'ї. Ці цінності в свідомості ромів досі живі, навіть серед інтегрованих ромів (Poláková a kol., 2005).

Сімейні гендерні стереотипи та їхні зміни в середовищі бідності та соціального виключення

Як ми вже зазначили, у традиційній ромській сім'ї ромська жінка – дружина була (і залишається) гарантією виживання роду. З кількістю здорових нащадків, особливо синів, зростає її соціальний статус і визнання чоловіка (Fabianová in Poláková a kol., 2005). Один із учасників нашого дослідження, сорокашестирічний ром із сегрегованого поселення Letanovce, цінував свою дружину як партнерку, яка народила йому шістьох дітей (наймолодшій два місяці, найстаршій тринадцять років), він задоволений тим, як вона їх виховує, як дбає про господарство і слухається його, тому він не проміняв би її ні на що у світі.

Традиційний гендерний стереотип ромських сімей минулих поколінь, згідно з яким обов’язком чоловіка було працювати й утримувати сім’ю, у сегрегованому поселенні Letanovce на сьогодні зник. Чоловіки, які в ромських сім’ях минулих поколінь були годувальниками, покладаються на те, що зможуть вижити й без роботи, завдяки допомозі у зв’язку з матеріальною скрутою, що виплачується всім членам сім’ї. Попри те, що вони мають конкретне уявлення, як би заробили гроші, якби залишилися без сім’ї, вони не здатні зробити мінімум для того, щоб втілити подібний сценарій у життя за нинішнього статусу, чим підвищили б рівень життя собі, дружині/партнерці та дітям. У сегрегованому поселенні таким чином однобічно скасовано (з боку чоловіка) початковий розподіл сфери діяльності ромської жінки та ромського чоловіка, згідно з яким чоловік заробляв і утримував сім’ю, а жінка була вдома і дбала про господарство та дітей. Початковий глибший і ширший радіус чоловіка значно звузився (чоловік не ходить на роботу і в більшості випадків навіть у корчму), що значно послабило і його емансипацію в очах жінки, а його авторитет і становище ослабли. Жінка, яка спочатку залежала від чоловіка, що заробляв, і була позбавлена соціальних взаємодій із зовнішнім світом більшості, у сегрегованому поселенні, що характеризується глибокою бідністю та соціальною ексклюзією, залежить від чоловіка, який не здатний утримувати сім’ю, через що її світ якихось-ніяких гарантій помітно руйнується, і ця жінка сприймає майбутнє своє та своїх дітей крізь призму безнадії та безцільності. Коли до цього додається факт, що жінка не може подолати бар’єри соціальної ексклюзії, вона залишається герметично замкненою у вузькому колі найближчої родини.

Страх перед тим, що людина залишиться сама, без найближчої родини, є природним і властивим кожному індивіду, незалежно від етнічної приналежності. Але серед ромів у Letanovce посилення їхнього страху перед самотністю зумовлене фактом, що вони не змогли б, або не могли б покластися на допомогу чи підтримку людей поза колом найближчої родини. Вони надзвичайно фіксовані на своїх чоловіках/дружинах, життєвих партнерах/партнерках і на дітях, або ж онуках, також тому, що не мають у поселенні близьких друзів, ані в ширшому родинному колі людей, яким могли б повністю довіряти й покластися на них. Їхній соціальний капітал дуже низький(2). Найважливішою інституцією є найближча родина, а довіра до зовнішніх інституцій у поселенні, позначеному соціальною ексклюзією та соціокультурним гандикапом, є низькою або відсутньою. Найвужча родина функціонує як замкнене коло людей, члени якого допомагають одне одному.(3)

Ромська жінка, яка в традиційних сім’ях є самотньою, без соціальних зв’язків, у соціальній ексклюзії бідного сегрегованого поселення є ще самотнішою.

Сексуальність і статеве життя

Fabianová (Poláková a kol., 2005) зазначає, що сексуальність і статеве життя є для ромської жінки та для ромської спільноти загалом табуйованою сферою життя, тому про неї не говорять (говорити про це — сором). Тоді цілком природно, що у вихованні відсутня підготовка до статевого життя, шлюбу та батьківства, попри те, що роми стикаються із сексуальністю щодня, і особливо молоде покоління навмисно оточує себе нею. Сексу віддаються дуже молоді люди.

Зустрічання з хлопцем є справою жіночої/дівочої престижності та маніфестацією інтересу до жінки/дівчини. Таке зустрічання є прийнятним, і ромська спільнота автоматично припускає, що стосунки будуть завершені народженням дитини (у Letanovce шлюбний союз є рідкісним — для легітимізації стосунків цілком достатньо вагітності дівчини на стадії, коли її вже неможливо приховати — і хлопець з дівчиною починають офіційно жити разом).

Baudrillard (1996, s. 23) у своєму творі O zvádzaní зазначає: «Часто підкреслюваною рисою гноблення жінок є шантаж за допомогою насолоди, позбавлення жінок здатності до насолоди. Це очевидна несправедливість, якої всі хапаються, щоб її виправити, негайно, за схемою, взятою з бігу на витривалість, як у сексуальному ралі. Насолода набула форми вимоги та базового права. Як останній виплід прав людини, вона піднеслася до гідності категоричного імперативу. Аморально, коли цій вимозі суперечать». Таке розуміння насолоди та його опис збігається з трактуванням сексуальності у повсякденному житті жінок і чоловіків у сегрегованому поселенні Letanovce. Бідність і соціальна ексклюзія позбавили цих людей усіх радощів життя, пов’язаних з відсутньою різноманітністю та можливістю вибору і варіювання можливостей для пожвавлення одноманітності та сірості життя. Тому вони інстинктивно і сліпо кидаються в єдину насолоду, яка є виключною, доступною будь-коли і будь-де у формі сексуальної насолоди, якій без вагань віддаються всі вікові категорії, і дівчата втрачають цноту в дуже ранньому віці (тринадцять, чотирнадцять років).

Трансформації типово жіночих і типово чоловічих рис

Karsten (2006, s. 24) наводить перелік рис, які стереотипно повторюються у випадку, якщо ми хочемо охарактеризувати «типово жіночі» та «типово чоловічі» способи поведінки:

Під час нашого тримісячного дослідження в сегрегованому поселенні Летановце ми зафіксували значні відхилення від вищезгаданої типізації гендерних стереотипів. До цих зрушень призводять прямі впливи соціокультурного середовища, де основними формуючими факторами є бідність та соціальна ексклюзія. Ці фактори суттєво впливають на повсякденну поведінку та спрямування індивідів і відображаються у зовнішніх проявах внутрішніх змін їхніх якостей. Результатом є те, що визначені Karsten відмінності в умовах бідності, посиленої соціальною ексклюзією, стираються, і чоловіки стають безпорадними (жіноча риса) – їхня безпорадність полягає в неможливості/нездатності розірвати коло соціальної ексклюзії та бідності. З цією безпорадністю природно зникає чоловіча активність і войовничість. Занурені в загальну апатію через безпорадність, чоловіки перестають бути відважними та підприємливими, так само зникає їхня сила та енергійність, і через те, що вони покладаються на те, що «прогодують» сім’ю з допомоги у матеріальній скруті, вони стають вкрай безвідповідальними. Їхні жінки таким чином втрачають природну опору у своїх чоловічих партнерах, що вже саме по собі (плюс життєві стереотипи, позначені бідністю та соціальною ексклюзією) спричиняє те, що в певних ситуаціях, які ми безпосередньо спостерігали, вони несвідомо переймають типово чоловічі способи поведінки: стають агресивними, авторитарними, владними – ці типово чоловічі риси вони переймають у ситуаціях, коли їм потрібно в сім’ї домогтися своєї волі (купівля конкретної речі/товару) і в ситуаціях, коли їхні чоловіки хочуть директивно їм щось наказати, а вони хочуть «вперто» протистояти партнеру. Чоловіки вже не є тими войовничими та домінантними шукачами пригод, якими були в минулому, і вони таким чином отримують простір, який інстинктивно використовують для самореалізації, що в інших умовах і в ситуації без обмежень бідності та соціальної ексклюзії не була б ні уявна, ні можлива.

Побита та ошукана ромська жінка

Міжнародний центр з вивчення сім’ї в Братиславі, який щороку проводить опитування на тему «Сім’я», зазначає, що чим гірша економічна ситуація в сім’ї, тим вищим є рівень фізичного насильства. Підвищений рівень спостерігається також серед осіб з базовою освітою, серед економічно неактивних (безробітні, пенсіонери) та в сільській місцевості. Чоловіки, які б’ють своїх дружин, оцінюють цей вчинок як захист своїх традиційних прав. Йдеться насамперед про випадки подружньої зради або навіть дрібних фліртів, які є причиною чоловічих ревнощів (Lábadyová, 1998).

Серед найчастіших причин побиття, яке летановські ромки отримують від чоловіка (життєвого партнера), належать: ревнощі, необґрунтована підозра у зраді та алкоголізм чоловіка (або якщо жінка заважає чоловікові пити). До бійки часто призводять також суперечки на тему господарювання, нестачі грошей та сімейних конфліктів і проблем у ширшій родині.

Коли чоловік б’є в хаті свою дружину, іншими мешканцями поселення це сприймається як суто внутрішня справа приватного життя конкретної пари. З цієї причини, а також через байдужість та загальну апатію, ніхто не має тенденції втручатися в бійку ззовні, як би ризиковано вона не виглядала. Побита жінка таким чином віддана на милість і немилість своєму чоловікові, і тільки від нього залежить, як закінчиться вся епізод. Жінка, яка під час бійки захищається, робить це інстинктивно, задля збереження власного здоров’я та життя – не тому, що вона хоче в цій ситуації протистояти чоловікові. Відкритий опір лише посилив би агресивність чоловіка, що в кінцевому підсумку могло б закінчитися для жінки ще гірше.

Позашлюбні стосунки чоловіків є в поселенні «публічною таємницею». Чоловіки ходять до коханок за межі поселення: у село, найчастіше в місто, де мають забезпечену відносну анонімність. Інформація про таку зраду потрапляє в поселення спорадично, під час візиту ромів з іншого поселення або з міста, або ж цю інформацію приносить конкретний мешканець. Про невірного чоловіка пліткують по хатах і в гуртах надворі в поселенні. Інші жінки жаліють ошукану жінку, чоловіки це не коментують, а зрадник поводиться нейтрально. Вся ситуація завжди спонтанно заходить у глухий кут, оскільки де немає доказів, там «не існує» і акту зради. Ошукана жінка страждає в тиші своєї хати, соромиться і не знаходить виходу із ситуації.

Винятково трапляється, що позашлюбні стосунки викриваються безпосередньо в поселенні. Така зрада (з іншою жінкою з поселення) ніколи не зберігається в таємниці довше ніж кілька днів. У домі зрадника настає величезний вибух емоцій, у рамках якого ошукана жінка надзвичайно афективно вентилює миттєву кривду, а також усі до того моменту вчинені щодо неї несправедливості, образи, наклепи та погане поводження з боку чоловіка/партнера. Крики, сварки та драматична бійка (нерідко літають у повітрі навіть ножі та сокири) відбуваються прямо на очах у всіх мешканців. Таку виставу ніхто не пропустить, включаючи дітей. У сценарії життя жінки із сегрегованого поселення в Летановце це єдина мить, коли вона може дати повний, відкритий і безкарний (у розумінні інших мешканців навіть виправданий) вихід своєму гніву та злості, спрямованим проти чоловіка.

Гендерні аспекти культури тіла та одягу

Одяг як один із базових культурних зразків є водночас медіумом, що концентрує та презентує гендерні аспекти ідентичності свого носія. Особливо це стосується жінок у летановському сегрегованому поселенні, в якому вони принципово не носять коротку спідницю чи короткі штани. Причиною є той факт, що вони соромляться і не знаходять для цього відваги, бо чоловіки гнівалися б на них, лаяли б їх або, можливо, побили б. Це явище ми розуміємо як рефлексію соціальної дійсності, саморефлексію та самопроекцію у власній соціокультурній групі. Жінки за межами поселення охоче одягли б коротку спідницю чи короткі штани, але оскільки за межі поселення вони завжди виходять принципово в компанії свого чоловіка/партнера або інших жінок, які б їх обмовили, вони ніколи на це не наважуються, або ж не мають для цього нагоди. Одяг ромської жінки із соціально виключеного середовища таким чином набуває характеру невербального прояву гендерного аспекту її ідентичності, стає частиною її «образу» як ідеалу, норми, соціальної прийнятності чи неприйнятності.

Летановські роми не дозволяють своїй жінці гарно одягатися, не пускають її надвір, вона не сміє розмовляти з іншим чоловіком. Вони не можуть витримати думку про те, що інший чоловік дивиться на їхню жінку з сексуальним підтекстом. Такі партнери є як серед старих, так і серед молодих чоловіків.

У зв’язку з культурою одягу, або ж культурою тіла, неможливо оминути факт, який свідчить про сильну консервативність і сувору цнотливість у цій сфері. Коли жінка переодягається, її не повинен бачити інший чоловік, окрім її власного життєвого партнера. Навіть брат чи батько. У випадку, якщо в хаті – в одній кімнаті – живе більше дорослих (що в цьому сегрегованому поселенні є звичним), переодягання жінок (перед сном і вранці) вирішується так, що всіх присутніх чоловіків випроваджують назовні. У зимовий період гасять світло або жінки переодягаються під ковдрою/периною. Подібна цнотливість застосовується також під час купання у водоймах і під час засмагання: жінка ніколи не буває перед іншим чоловіком оголеною більше, ніж вона ходить зазвичай надворі (навіть у воду заходить в одязі). Жінки поводяться так через сором’язливість і ніяковість перед іншими чоловіками, а ромські чоловіки поважають ромських жінок, і будь-яке дискретне оголення жіночого тіла перед іншим чоловіком з цієї причини є неприйнятним, тому воно не вимагається і не очікується. Так само неприпустимо, щоб жінка ходила по хаті лише в білизні або неповно одягнена. Оголення жінки в цьому соціокультурному колективі є табу.

Висновки:

Як зазначає Fabianová (Poláková a kol., 2005), чоловічі та жіночі ролі та відповідні їм дії в ромській спільноті в Letanovce чітко розподілені. Подолання меж винятково проявляється у наймолодшому поколінні ромських чоловіків і жінок, у сім’ях, де через відсутність чоловіка роль голови сім’ї перебрала на себе жінка-мати, та в інтегрованих сім’ях. В інтегрованих сім’ях, яким вдається виїхати з поселення, поява цього винятку зумовлена якісно і кількісно багатшою соціальною взаємодією між ромами та представниками мажоритарного суспільства.

1. Енкультураційна невдача в соціально виключеному середовищі

Бідність у поєднанні із соціальною ексклюзією є вагомим фактором, який бере участь у створенні специфічних гендерних стереотипів та ідентичності ромської жінки в сегрегованому поселенні Letanovce. Водночас вона спричиняє деформації типово жіночих і типово чоловічих способів поведінки, що ми вважаємо тривожним сигналом. Таким чином відбувається поступове зникнення культурних зразків, специфічних для ромського етносу. Подібні негативні сигнали ми спостерігаємо також у випадку мови як одного з найважливіших культурних зразків, необхідних для специфікації соціокультурної групи та її колективної ідентичності на принципах етнічності. У контексті індивідуальної/гендерної та колективної ідентичності вона є необхідним комунікаційним медіумом, основним розрізнювальним та ідентифікаційним фактором. Ромська мова для ромів із сегрегованого поселення Letanovce є дуже сильним зв’язком, який пов’язує їх з їхньою етнічністю і всіх їх між собою. За умови, яка тут відіграє дуже важливу роль, а саме, що вони співіснують у своєму мікросвіті і ніхто та ніщо не загрожує його компактності та гомогенності. Ромську мову вони вважають своєю рідною мовою, яку в них ніхто не забере. У наш час у розмовну ромську мову проникло багато словацьких слів (наприклад, числівники). Крім того, сьогоднішнє середнє і молоде покоління не володіє значенням багатьох слів з ромської мови, якою говорять старші роми. Їхнє значення вони вгадують із контексту. На перший погляд могло б здатися, що, по суті, нічого страшного не відбувається. Ми ж вважаємо це сигналом серйозної загрози усталеній і структурованій системі культурних зразків, яка є характерною для конкретної соціокультурної групи. Таке зникнення специфічних культурних зразків може в довгостроковій перспективі серйозно загрожувати культурній ідентичності ромського етносу. Йдеться про процес енкультураційної невдачі, наприкінці якого може бути зникнення усвідомлення колективної ідентичності з дисконтинуїтетом даної соціокультурної групи. Тут у жодному разі не можна говорити про асиміляцію, оскільки асиміляція була б реальною у випадку повного зникнення соціокультурного гандикапу, який є притаманним для цієї групи. Могло б статися так, що процес зникнення соціокультурної групи на базі системи культурних зразків буде швидшим, ніж процес усунення соціокультурного гандикапу.

2. Допоміжні професії як «міст» між ромською меншиною, позначеною соціальною ексклюзією, та представниками мажоритарного суспільства

У сфері допоміжних професій ми вважаємо за необхідне зосередити увагу на таких аспектах:

На боці ромів, які живуть у соціальній ексклюзії поселення в Letanovce: Зміцнення усвідомлення власної ідентичності та пов’язаної з ним гордості за приналежність до власної етнічної групи – безумовно, а не лише тоді, коли їх можна використати як зброю в опозиції проти мажоритарної спільноти. Формування свідомості причетності до унікальної людської спільноти, а не лише на базі виключності власного соціокультурного колективу, що спирається на анімозитет до мажоритарної спільноти.

На боці ромів, які живуть у соціальній ексклюзії поселення в Letanovce, і водночас на боці представників мажоритарного суспільства: Розвиток загальних комунікаційних компетенцій, у межах яких відбуватиметься не лише перцепція, а й адекватна аперцепція (з подоланням негативних стереотипів і упереджень з обох сторін). Пізнання характерних рис життя та зразків мислення з обох сторін з повагою до відмінностей і побудовою взаємних відносин на основі того, що нас об’єднує, а не того, що нас розділяє.

3. Досягнення справедливості в гендерних відносинах та гендерної компетенції

Виходячи з опрацьованих теорій у сфері справедливості в гендерних відносинах (Stiegler – Michalitsch, 2009), ми бачимо кілька сфер, яким варто було б приділити увагу в контексті гендерних аспектів ідентичності ромської жінки, позначеної та обмеженої соціальною ексклюзією в бідному та соціально виключеному середовищі. Йдеться насамперед про утвердження принципу рівності ромських чоловіків і жінок; рівності можливостей ромських жінок; рівноправності ромських жінок; гендерної демократії; рівності можливостей при плануванні життя; гідного партнерства ромських чоловіків і жінок; підтримки ромських жінок.

Не менш важливим є інтенсивний вплив на зміну мислення ромських жінок у поселенні. Суттєво, щоб вони усвідомили ситуації, коли чоловіки щодо них зловживають своєю сконцентрованою владою. Щоб вони не сприймали це як належне у своєму житті, а щоб бачили, у чому справа, і могли цьому протистояти та чинити опір. Паралельно потрібно впливати на чоловіків у поселенні так, щоб вони самі зрозуміли і чітко, без емоцій, поглянули на проблеми своєї поведінки щодо жінок і щоб водночас зрозуміли, що такою поведінкою вони негативно втручаються не лише у внутрішнє, емоційне життя жінок, а й обмежують сприятливий психосоціальний розвиток власних дітей і, зрештою, загальну атмосферу в сім’ї.

Ми усвідомлюємо, що це дуже складне і важке завдання, до якого мають бути залучені соціальні, громадські працівники, психологи, соціологи, а також посадовці місцевих органів самоврядування. У цьому випадку можна скористатися сенситивністю ромських жінок та створенням і зміцненням жіночих мереж, до яких можна було б залучати цих жінок.

4. Соціалізація дітей у ромських сім’ях

Паралельно зі зміною мислення та ставлення чоловіків і жінок у сегрегованому поселенні Letanovce необхідно впливати на дітей шляхом їхньої адекватної соціалізації, при цьому не можна ігнорувати базові специфіки ромської родини. При виборі адекватних стратегій соціалізації цих дітей слід виходити з наступних фактів (див. Matulay et Poláková in Poláková, 2002): виховання в ромських родинах не є індивідуалістичним, а колективістським. Воно спрямоване не на виховання індивідуальності, а члена ширшого суспільства. Усе вирішується колективно, індивідуальні рішення не заохочуються. Першим законом у вихованні дитини є її свобода. Родина захищає дитину, вона є її притулком, але також і межею, яку не можна переступати. Родина передає дитині свої ромські цінності, звичаї, культуру, філософію мислення та життя, частиною чого є також відмова від філософії життя та мислення мажоритарного суспільства.

Дитина в середовищі сегрегованого поселення Letanovce не має достатньо сприятливих стимулів чи позитивних прикладів із середовища мажоритарного суспільства. Бідність і соціальна ізоляція замикають її в негативних стереотипах власної родини та інших членів вузького соціокультурного колективу. Тоді цілком природно, що в дусі імітаційної теорії розвитку статевих відмінностей (Karsten, 2006) хлопчики та дівчатка набувають поведінки, типової для своєї статі, спостерігаючи за прикладами своєї статі, наслідуючи та переймаючи їхню статево-типову поведінку. Результати експериментальних досліджень довели, що це особливо стосується агресивної поведінки. Діти імітують її, особливо якщо її демонструють приклади, які в їхньому світі займають високе становище (батьки або старші діти тієї ж статі). Якщо модельна поведінка є успішною або принаймні залишається без покарання, така імітаційна поведінка значно закріплюється. У ромських родинах поселення Letanovce авторитет батька і матері на сьогодні небезпечно знизився (діти відмовляються від послуху, роблять що хочуть, не поважають накази батьків і старших), що, однак, не означає, що обоє, тобто батько і мати, не залишаються донині сильним імітаційним прикладом у перейнятті негативних стереотипів. Діти водночас перебувають під тиском і впливом зовнішнього середовища поселення, в якому рухаються інші діти та дорослі.

Ромки середнього та старшого покоління в Letanovce у своєму чотирнадцятирічному віці(4) були емоційно пріоритетно прив'язані до своєї матері. Водночас вони мали велику повагу до матері, і зустрічання з хлопцем у цьому віці було винятком. Сьогоднішні чотирнадцятирічні дівчата зневажають матір, грубіянять їй і проводять більше часу надворі з хлопцями, ніж вдома з матір'ю.

5. Необхідність зміни мислення

З огляду на те, що гендерна ідентичність є соціальним і культурним конструктом, сукупністю ідей, переконань про те, як слід поводитися, презентувати себе, які ролі слід на себе брати (Čerešník, 2011), її можна сприятливо змінювати шляхом позитивного впливу на зміну мислення відповідних осіб. Хоча гендерні стереотипи, як навчені та культурно прийняті способи поведінки, історично змінюються (паралельно зі змінами в суспільстві), у випадку бідного та соціально виключеного соціокультурного середовища це не працює, оскільки воно ізольоване від природних суспільних змін. Тому необхідно ці зміни з мажоритарного середовища приносити всередину закритої спільноти сегрегованого ромського поселення — повільно, поступово, але головне — терпляче.

Необхідно переконати жінок у Letanovce та їхніх чоловіків у потребі двох доходів для забезпечення потреб родини, а також зосередитися на зростанні освітнього рівня дівчат і жінок, оскільки інакше вони ніколи не усвідомлять потребу власної самореалізації. Поки цього не станеться, не зміняться зафіксовані негативні стереотипи.

Зміна мислення — це найважче досяжна зміна, яка потребує часу. Ми переконані, що базовим вихідним пунктом для того, як ефективно впливати на усунення негативних гендерних аспектів ідентичності ромської жінки в сегрегованому поселенні Letanovce, є потреба якнайкраще їх пізнати. Лише при правильному розумінні та ідентифікації джерел їхніх проблем можна не лише шукати та застосовувати відповідні стратегії допомоги, а й створювати та правильно спрямовувати поступову зміну в мисленні, ставленні та способі життя. Розуміння середовища, в якому вони живуть, знання умов, з яких вони походять, допоможе обрати адекватні підходи з релевантними результатами.

6. Вирішення ключових проблем гендерної ідентичності ромської жінки в сегрегованому поселенні Letanovce шляхом соціальної інклюзії

Загальна соціальна ситуація ромських родин у бідному та соціально виключеному середовищі (яка значно впливає на життя ромської жінки в Letanovce з погляду гендеру) характеризується цілою низкою соціальних проблем, вирішення яких є дуже складним, зачіпає всі сфери їхнього життя, не є справою короткострокового горизонту і не є реалізованим лише власними силами відповідних індивідів та соціокультурних груп. Вирішальною стратегією при їх вирішенні в Словаччині стала політика соціальної інклюзії, яка виходить із фундаментальних документів Європейського Союзу, введених у політичне життя країн-членів з 2000 року. У Словаччині політика соціальної інклюзії почала застосовуватися після вступу Словаччини до всіх структур Європейського Союзу у 2004 році. З 2001 року в межах методу відкритої координації країни-члени Європейського Союзу зобов'язані опрацьовувати та подавати Національні плани соціальної інклюзії (Sirovátka, 2004). Важливу роль у контакті з ромськими жінками з низьким соціальним капіталом та їхніми родинами в сегрегованому поселенні Letanovce відіграють польові соціальні працівники, чия робота має свої виразні специфіки та є важливим джерелом інформації для складання планів розвитку соціальних послуг і регіону. Однією з форм соціальної роботи в цьому бідному, соціально виключеному поселенні є громадська робота, яку можна вважати найважливішою формою соціальної роботи в цій сфері та водночас розвитковою соціальною активністю.

Треба відверто визнати, що повна асиміляція ромів досі не вдалася ніде у світі. Тому треба знайти платформу, на якій зможуть безконфліктно зустрітися більшість із ромською меншиною при збереженні людської гідності та унікальності з обох сторін. Цю платформу можна будувати на кількох рівнях. Насамперед, це вже згадане ініціювання змін у тих аспектах їхнього життя, які спричиняють фундаментальні проблеми в житті ромської жінки в сегрегованому поселенні. По-друге, необхідно продовжувати програми, спрямовані на подолання бідності та соціокультурного гандикапу в середовищі, позначеному соціальною ексклюзією. І, зрештою, важливою є також робота з більшістю. Оскільки ромську проблематику неможливо вирішити виключно роботою з ромами. Паралельно необхідно вирішувати проблему викривлених уявлень про ромських жінок, які має більшість. Для подолання упереджень і стереотипів щодо ромської жінки загалом важливо, наприклад, усвідомити, що ромки з летанівського поселення роблять багато негативних речей внаслідок поглиблення соціальної депривації, і часто це є питанням їхнього виживання. Тому необхідно відверто та предметно інформувати більшість про катастрофічні злидні та бідність, у яких вони живуть — поряд із сучасними зусиллями щодо їх подолання. Наблизити до більшості такі сторони їхнього життя, які залишаються прихованими в ізоляції сегрегованого та сепарованого поселення, наприклад, той факт, що летанівські матері приділяють дітям більше часу, ніж неромки, не лише тому, що вони цілий день вдома, а тому, що вони сприймають це як пріоритет. Так само для них є природним, що кожного ранку, щойно вставши, вони прибирають і готують чоловікові каву. Коли в будь-яку пору дня до халупи заходить гість, ліжка застелені зразково, а перини складені в ідеальні «стовпчики». Мало хто з більшості знає, наприклад, і те, що ромки в летанівському поселенні перуть кілька разів на тиждень і що білизна, розвішана на мотузці, вже здалеку приємно пахне. Або те, що коли ромка з поселення заходить до магазину чи в установу і не вітається, вона не робить це навмисно або через невихованість чи намір провокувати. Вона не вітається просто тому, що в поселенні між собою не вітаються — це не належить до їхніх базових соціальних компетенцій. З тієї ж причини вона не дякує — не тому, що не знає правил ввічливості.

Важлива примітка на завершення

Кожна ромська спільнота є відмінною і має свої специфіки, які випливають із її внутрішніх характеристик та соціального середовища, що її оточує. Кожна є багатоструктурованою, або ж взагалі не структурованою, причому окремі соціокультурні колективи однієї етнічної приналежності, віддалені один від одного лише на два-три кілометри, можуть бути значно відмінними (Poláková, 2002). Наші емпіричні знання, результати нашого дослідження на тему Genderové aspekty identity rómskej ženy a ich vzťah k sociálnej exklúzii v chudobnom a sociálne vylúčenom prostredí не можна тому в жодному разі узагальнювати. Вони є релевантними лише для соціокультурного колективу сегрегованого поселення Letanovce, виразно позначеного бідністю та соціальною ексклюзією.

Автор: Mgr. Lenka Jalilah Hrušková Література

BAUDRILLARD, J. 1996. O svádění. Prel. Alena Dvořáčková. Olomouc : Votobia, 1996. 216 s. ISBN 80-71-98-078-1. BORYSENKO, J. 2005. Cesta ženy k Bohu. Prel. Jana Budínská. Praha : Dharma Gaia, 2005. 292 s. ISBN 80-86685-14-4. BURKE, P. 2011. Co je kulturní historie? Prel. Stanislav Pavlíček. 1. vyd. Praha : Dokořán, 2011. 217 s. ISBN 978-80-7363-302-8. BUTLER, J. 2003. Trampoty s rodom (Feminizmus a podrývanie identity). Prel. Jana Juráňová. 1. vyd. Bratislava : Aspekt, 2003. 217 s. ISBN 80-85549-41-7. ČEREŠNÍK, M. 2011. O mužoch a ženách (Psychologický pohľad na problematiku rodu). 1. vyd. Nitra : UKF v Nitre, 2011. 122 s. ISBN 978-80-8094-874-0. DUBAYOVÁ, M. 1998. Robia šaty ženu? In Žena z pohľadu etnológie. Bratislava : Katedra etnológie Filozofickej fakulty UK, 1998. ISBN 80-967650-9-4. s. 79 – 83. DURKHEIM, E. 1997. The Division of Labor in Society. New York : Free Press, 1997. 352 s. ISBN 06-8483638-6 FRAŇKOVÁ, S. – KLEIN, Z. 1997. Úvod do etologie člověka. 1. vyd. Praha : HZ Systém, 1997. 193 s. ISBN 80-86009.15-7. HORSKÁ, P. – KUČERA, M. – MAUR, E. – STLOUKAL, M. 1990. Dětství, rodina a stáří v dějinách Evropy. Praha : Panorama, 1990. 474 s. ISBN 80-7038-011-X. HORVÁTHOVÁ, J. 1988. Jaký je zájem Romů o uchování vlastní kultury? In Etnologické rozpravy. ISSN 1335-5074, 2001, roč. VIII, č. 2, s. 30 – 49. Chudoba Rómov a sociálna starostlivosť o nich v Slovenskej republike. Bratislava : Svetová banka – Nadácia S.P.A.C.E. – INEKO, 2002. 75 s. ISBN 80-88991-15-3. KARSTEN, H. 2006. Ženy – muži (Genderové role, jejich původ a vývoj). Praha : Portál, s. r. o., 2006. 183 s. ISBN 80-7367-145-X. KILIÁNOVÁ, G. – KOWALSKÁ, E. – KREKOVIČOVÁ, E. 2009. My a tí druhí v modernej spoločnosti. Bratislava : VEDA, 2009. 722 s. ISBN 978-80-224-1025-0. KREKOVIČOVÁ, E. 1998. Ženský princíp v obraze iných etník v slovenskom folklóre. In Žena z pohľadu etnológie. Bratislava : Katedra etnológie Filozofickej fakulty UK, 1998. ISBN 80-967650-9-4. s. 148 – 155. LÁBADYOVÁ, N. 1998. „Žena je len vtedy dobrá, keď je bitá“, alebo: Bitie ženy v reálnom živote a vo folklóre. In Žena z pohľadu etnológie. Bratislava : Katedra etnológie Filozofickej fakulty UK, 1998. ISBN 80-967650-9-4. s. 98 – 105. MANN, A. B. 2001. Rómovia na Spiši. In Etnologické rozpravy. ISSN 1335-5074, 2001, roč. VIII, č. 2, s. 18 – 22. MARUŠIAKOVÁ, J. 1988. Zvyky pri narodení dieťaťa u valašských cigánov. In Slovenský národopis. bez ISSN, 1988, roč. 36, č. 1, s. 156 – 169. MURPHY, R. 2006. Úvod do kulturní a sociální antropologie. 2. vydanie. Praha : Slon, 2006. 268 s. ISBN: 8086429253. PARSONS, T. 1964. Essays In Sociological Theory. New York : Free Press, 1964. 460 s. ISBN 978-0029240304. POLÁKOVÁ, E. 1999. Ľudské práva. Nitra : Pedagogická fakulta UKF, Katedra rómskej kultúry Nitra, 1999. 30 s. bez ISBN. POLÁKOVÁ, E. 2002. Štúdie na tému etika a rómska problematika. 1. vyd. Nitra : Pedagogická fakulta UKF v Nitre, 2002. 63 s. ISBN 80-8050-525-X. POLÁKOVÁ, E. a kol. 2005. Postavenie a rola rómskej ženy v spoločnosti. Trnava : Fakulta masmediálnej komunikácie UCM Trnava, 2005. 204 s. ISBN 80-89220-06-1. RAJNIAKOVÁ, J. 1988. Rodinné obyčaje v rómskych rodinách v Hybiach a v Dačovom Lome. In Etnologické rozpravy. ISSN 1335-5074, 2001, roč. VIII, č. 2, s. 133 – 141. REICHEL, J. 2009. Kapitoly metodologie sociálních výskumů. Praha : Grada Publishing, 2009. 192 s. ISBN 978-80-247-3006-6. SIMMEL, G. 2009. Sociology: Inquiries into the Construction of SocialForms. Boston : Brill, 2009. 692 s. ISBN 97-8900-41732-17. SIROVÁTKA, T. 2004. Sociální exkluze a sociální inkluze menšin a marginalizovaných skupin. Brno : Masarykova univerzita, 2004. 294 s. ISBN 80-210-3455-6. SKUPNIK, J. 2010. Antropologie příbuzenství: Příbuzenství, manželství a rodina v kulturněantropologické perspektivě. 1. vyd. Praha : SLON, 2010. 402 s. ISBN 978-80-7419-019-3. STIEGLER, B. 2002. Ako uplatňovať rodové hľadisko. 1. vyd. Prel. Jana Cviková a Oľga Pietruchová. Bratislava : Aspekt, 2002. 39 s. ISBN 80-85549-32-8. STIEGLER, B. – MICHALITSCH, G. 2009. Spravodlivosť v rodových vzťahoch. 1. vyd. Bratislava : Aspekt, 2009. 118 s. ISBN 978-80-85549-86-7. ŠVEC, Š. a kol. 1998. Metodológia vied o výchove. Bratislava : IRIS, 1998. 303 s. ISBN 80-88778-73-5.

TOKÁR, R. 2001. Sociálna kultúra valašských Rómov na Slovensku. In Etnologické rozpravy. ISSN 1335-5074, 2001, roč. VIII, č. 2, s. 107 – 113. TOMEŠ, J. 2009. Ženy ve spektru civilizací (K proměnám postavení ženve vývoji lidské společnosti) 1. vyd. Praha : SLON, 2009. 70 s. ISBN 978-80-7419-009-4. WEBER, M. 1968. Economy and Society. New York: Bedminster Press Corporation, 1968. 1350 s. ISBN 0-520-3500-3. ŽIGA, P. 1988. Rómske obyčaje pri narodení dieťaťa v doline Hnilca. In Slovenský národopis. bez ISSN, 1988, roč. 36, č. 1, s. 172 – 175. ZAJONC, J. 1998. Strigy, bosorky, bohyne a iné ženy, ktoré „vedia“. In Žena z pohľadu etnológie. Bratislava : Katedra etnológie Filozofickej fakulty UK, 1998. ISBN 80-967650-9-4. s. 37 – 43.

(1) Йдеться про дослідження команди словацьких науковців та працівників Світового банку 2002 року, див. Використана література (2) Це підтвердило і дослідження Світового банку, Фонду S.P.A.C.E., INEKO та Інституту відкритого суспільства 2002 року – див. Використана література: Бідність ромів та соціальне піклування про них у СР (3) Функціонування моделей допомоги в сім’ях у сегрегованих та сепарованих ромських поселеннях на Спіші підтвердило у 2012 році також дослідження, проведене командою дослідників під керівництвом доц. PaedDr. V. Kleina в межах проєкту VEGA 1/0596/10 Вибір життєвих стратегій мешканців бідних та соціально виключених ромських поселень. (4) вік, у якому сьогоднішні дівчата в поселенні народжують свою першу дитину

Фотографії з приватного архіву авторки, зроблені в Летановцях у період з квітня по червень 2012 року: