Глобальна демографічна революція та тривала економічна і фінансова криза створюють виклики для соціального забезпечення як на глобальному рівні, так і локально у маленькій Словаччині в центрі Європи. Її нинішнє покоління стало свідком швидкого переходу від комуністичної централізованої патерналістської держави до розвиненої країни-донора з високим економічним зростанням, яке не завжди повною мірою відповідало обіцяному інклюзивному соціальному розвитку та кращому життю всього словацького суспільства.

Під час комуністичного управління в період між 1948 та 1989 роками соціальна політика повністю фінансувалася з державного бюджету. Державний бюджет перебував на службі централізованої патерналістської тоталітарної держави. Державний патерналізм надавав гарантії відносно рівної соціальної безпеки. Люди звикли жити за таких умов як за загальноприйнятого стандарту. Після падіння Радянської імперії та успіху чехословацької оксамитової революції в цій частині Центральної Європи була заново мирно запроваджена демократія. Повернення капіталізму шляхом приватизації та реституції національної власності, а також трансформація від планової до ринкової економіки змінили природу держави.

Реальність держави швидко змінилася від планової до ринкової економіки шляхом використання не зовсім чесної «дикої» приватизації, коли майбутні заздалегідь обрані власники купували статки за безцінь, а також шляхом використання шахрайських вимог під час реституцій або аукціонів. Окрім цієї напівлегальної практики зміни господарів держави, навіть наукові книги, написані за часів колишнього режиму, спалювалися. Як приклад, це сталося з бібліотекою колишнього центрального науково-дослідного центру регіонального планування. Європейський Союз (ЄС) базується на принципі планування. Пізніше Словаччина опинилася в невигідному становищі під час переговорів про вступ через скасування діяльності з планування. Європа зараз виконує свою нову десятирічну стратегію до 2020 року, а також інші інструменти, такі як Європейський соціальний фонд, мають власні періоди планування.

Згодом Словаччина стала досить успішною в економічному плані країною, і після реалізації програми ліберальних економічних реформ з'явилося прізвисько «Татранський тигр». Назва «Татранський тигр» походить від місцевого гірського хребта Татри, який також зображений на зворотному боці словацької монети євро. Словаччина мала один із найвищих темпів зростання валового внутрішнього продукту в ЄС. Це частково можна пояснити приходом нових автомобільних виробництв (Volkswagen з Німеччини, PSA Peugeot Citroen з Франції та KIA з Південної Кореї). Найвищий рівень виробництва автомобілів на душу населення у світі цього року спостерігається саме у Словаччині.

Однак опитування громадської думки показують, що, попри високі темпи зростання, більшість людей не схвалюють реформи в цілому, оскільки вони асоціюються з різкою втратою соціальної безпеки. Економічний бум не завжди є гарантією соціального миру, якщо це зростання не розподіляється справедливо між громадянами. Високе розчарування, а згодом і соціальний бунт, також можливі, як це сталося в кількох країнах. Економічне зростання у Словаччині супроводжувалося реформою раніше керованої урядом системи охорони здоров'я, повною реформою пенсійної системи («приватизація старості»), заміною прогресивного оподаткування на єдиний податок, швидкими змінами законів та інших нормативно-правових актів, а також зростанням цін на нерухомість. Рівень безробіття підскочив до дуже високих показників одразу після початку реформ у 1989 році і досі залишається одним із найвищих у Європейському Союзі (14,71 %, Eurostat, 31/2013). Більшість людей без роботи страждають від тривалого безробіття. Молоде покоління зараз перебуває у більш ризикованій ситуації порівняно з економічно активними або пенсіонерами. Рівень життя сімей з дітьми знизився. Турбота про нащадків тепер є приватною справою, майже без державної підтримки. У європейському порівнянні Словаччина належить до слабших країн за рівнем шансів дитини не бути дискримінованою в матеріальних потребах, освіті та охороні здоров'я. На основі цих знань у Словаччині спостерігається середня внутрішньосуспільна солідарність.

Чехословаччина (або Чехо-Словаччина) була створена в результаті Першої світової війни після 1918 року у формі єдиної нації. Назва нової держави була штучно створена шляхом поєднання слів «Чеські землі» та «Словаччина» в одне ціле. Залишилися невирішені проблеми відносин між словаками та чехами. Пізніше, у 1968 році, держава була перетворена на федерацію двох республік. Двостороння угода між чеським та словацьким урядами дозволила створення двох незалежних держав. Це чесько-словацьке «розлучення» має прецедент у безкровному розлученні Норвегії та Швеції у 1905 році. Ці дві незалежні держави виявилися недовговічними утвореннями. Велике розширення Європейського Союзу шляхом прийняття 10 нових держав-членів у 2004 році змінило незалежність Словацької та Чеської республік. Замість дводержавної федерації вони почали жити разом з іншими 23 державами-членами ЄС. Європейський Союз зараз налічує 27 членів, і ця кількість продовжує зростати.

Економічне та фінансове зростання дозволило отримати повне членство в Організації економічного співробітництва та розвитку (OECD) у 2000 році як доказ економічного прогресу в Словаччині. Завдяки надійній та стабільній фінансовій ситуації в країні словакам було офіційно дозволено приєднатися до єврозони та почати використовувати спільну європейську валюту замість місцевих словацьких грошей, що перебували в обігу.

Країна стала членом міжурядового військового альянсу Організації Північноатлантичного договору (NATO) у 2004 році, того ж року, що й набула членства в ЄС. Країна, що не має виходу до моря і раніше була ізольованою, скасувала прикордонний контроль після приєднання до Шенгенської угоди. Зараз Словаччина має лише короткий кордон з Україною. Сьогодні всім мешканцям Словаччини дозволено подорожувати без митного чи паспортного контролю будь-де в межах сторін Шенгенської угоди (26 європейських країн). Візові вимоги були скасовані з багатьма іншими країнами (наприклад, Канадою). Словацька Республіка користується так званою Програмою безвізового в'їзду (ESTA) з 2008 року. Словаки тепер можуть навіть в'їжджати до США без візи.

Усе це сталося за відносно дуже короткий час. Життя місцевих людей дуже відрізняється від часів колишнього комуністичного чехословацького режиму. Чи живуть вони краще? Чи вони більш задоволені, здоровіші і чи живуть вони щасливішим життям? Поточні економічні та демографічні зміни породжують нові виклики. Тривала глобальна фінансова криза, невизначене майбутнє європейської інтеграції, старіння суспільства та нестача робочої сили в найближчому майбутньому — це лише деякі з фундаментальних питань.

Один із найвищих показників зростання ВВП на душу населення в Європі супроводжується одним із найвищих рівнів незадоволеності громадян життям у країні серед держав-членів ОЕСР. Здоров’я людини серйозно залежить від задоволеності життям. Зростання рівня щастя може знизити ймовірність виникнення багатьох захворювань. Згідно з дослідженням ОЕСР у Парижі (Better Life Index, 2011), словацьке суспільство належить до найменш задоволених верств населення. Нижчий рівень задоволеності життям був лише в Естонії, Російській Федерації та Туреччині. У рейтингу індексу задоволеності життям за 2006 рік від Університету Лестера Словаччина посіла 129-те місце зі 178 країн. Словаччина офіційно належить до багатої частини світу і не отримує іноземної допомоги. Словаччина створила власне агентство з міжнародної допомоги та розвитку і наразі є країною-донором. Багато країн, що розвиваються і є об’єктами словацької допомоги, живуть у щасливішому суспільстві.

У Словаччині виник величезний розрив у регіональних диспропорціях. Столичний регіон Братислава у 2010 році за економічною потужністю випередив, наприклад, Прагу, Стокгольм та Відень. Серед провідних регіонів ЄС у рейтингу регіонального ВВП на душу населення у 2010 році Братиславський самоврядний край досяг 176% (середній показник по ЄС становить 100%). Решта країни має лише третину економічної потужності Братиславського регіону (Eurostat, 46/2013).

Політика Європейського Союзу ґрунтується на інклюзивному зростанні, згуртованості та солідарності між усіма людьми, регіонами та державами. Рада Європи також вважає, що соціальна згуртованість — це здатність забезпечити процвітання всім людям, мінімізувати нерівність і уникнути поляризації. Міжнародна організація праці у 2001 році ухвалила резолюцію про те, що інвестиції в соціальний розвиток не є марнотратством, а пізніше, у 2012 році, МОП затвердила право на соціальний мінімум у Рекомендації про мінімальні рівні соціального захисту.

Слабка регіональна солідарність супроводжується низьким рівнем міжпоколінних зв’язків. Словацькі люди похилого віку у віці 65+ мають найнижчий рівень контактів із родичами (Social Participation and Social Isolation, 2010). Низька міжпоколінна та регіональна солідарність, зростання кількості неактивного населення, що перебуває на утриманні, та збільшення частки бідних людей загрожують соціальному добробуту та гарантованим соціальним правам майбутніх поколінь у Словаччині.

Опитування громадської думки серед населення виявило, що безробіття є найбільш лякаючою життєвою ситуацією у Словаччині. Навіть люди у віці 43 років не мають хороших шансів на нове працевлаштування через свій «похилий» вік. Флексікюріті (гнучкі умови зайнятості з гарантією нового робочого місця та гарантованим соціальним стандартом), що просувається ЄС, має незначне застосування у Словаччині. Флексікюріті, що базується на високій працездатності, втрачає там своє значення безпеки. Безробіття є майже стандартною ситуацією протягом трудової кар’єри для більшості громадян. Навіть тривале безробіття, іноді довше 8 років, є звичним явищем. Словацька Республіка має найвищу частку довготривалих безробітних — 9,2% (дані Eurostat). Усі держави-члени ЄС мають у середньому 4%, що означає, що в деяких країнах цієї проблеми не існує, як, наприклад, у сусідній Австрії. Загалом люди, які тривалий час не мають роботи, майже втратили свою здатність до працевлаштування. Навіть за теоретичної умови надлишку можливостей працевлаштування, вони не здатні почати працювати за власним рішенням. У них недостатньо сили волі. Вони потребують професійного лікування та допомоги.

Рівень зайнятості у сфері охорони здоров’я та соціальної роботи у Словаччині значно нижчий за середній показник по ЄС, і цей показник навіть знизився у 2000–2009 роках (стор. 11, Second Biennial Report, 2010). Рада з питань зайнятості, соціальної політики, охорони здоров’я та захисту прав споживачів держав-членів ЄС (EPSCO) у 2012 році (стор. 12, Annual Growth Survey) рекомендувала ініціативи, що сприяють розвитку секторів з найвищим потенціалом зайнятості, включаючи сектори охорони здоров’я та соціальний сектор («білі робочі місця»). Високий потенціал робочих місць у соціальному секторі у Словаччині зумовлений розривом між рівнями зайнятості в цьому секторі та середнім показником по ЄС.

У звіті ОЕСР за грудень 2012 року щодо Словаччини містився заклик докласти більше зусиль для вирішення проблем на ринку праці, де довготривале безробіття є одним із найвищих серед 34 країн-членів організації промислово розвинених держав. Словацька економіка, в якій домінує експорт автомобілів та електроніки, бореться зі зростанням безробіття з моменту початку глобального спаду наприкінці 2008 року. Словаччина має один із найвищих показників безробіття серед молоді та випускників (приблизно на 13% вище середнього показника по ЄС). Випускники навчальних закладів належать до маргіналізованої групи з точки зору ринку праці. У деяких регіонах понад 40% з них є безробітними. Молоді люди частіше опиняються під загрозою бідності, ніж пенсіонери.

Рівень безробіття у Словаччині характеризується значними регіональними відмінностями з погіршенням ситуації із заходу на схід країни відповідно до географічної орієнтації. Законодавчо встановлений пенсійний вік становить 62 роки. На практиці працевлаштовані люди у віці 58 років і старше зараз становлять меншість активної робочої сили. Найраніший вік виходу з ринку праці серед усіх держав-членів ЄС — у Словаччині (Eurostat online data, 2009). Ейджизм та вікові стереотипи, які існують також у приватному житті, є серйозними проблемами в країні. Словаки зазвичай вважають когось старою людиною або занадто старою для роботи на 3–5 років раніше, ніж це передбачає європейський стандарт. Не дивно, що студенти соціальної роботи описують у своїх дипломних роботах людей віком 50 років або менше як старих людей («людей похилого віку»). Цитати про те, що літні люди «даремно займають робочі місця», придатні для молодших, не є рідкістю. Літні працівники так само важливі, як і молоді. Країни з дефіцитом робочих місць не мають їх для всіх поколінь, і навпаки. Концепція марності старості з’явилася під час промислової революції. Для сьогоднішнього трудового життя це застаріла дискримінація, а не захист літніх людей. Спеціальний міжнародний інструмент щодо прав літніх людей міг би бути корисним.

За оцінками, одна десята частина населення Словаччини — це роми. Це автохтонна меншина, яка безперервно проживає там з XV століття. Після бурхливої історії вони не інтегровані. Більшість населення живе переважно окремо від них. Головною проблемою є 80% безробіття серед ромів. Це створює важкий тягар для соціальної системи. Досі не знайдено жодного сталого рішення. Як може жити словацьке суспільство зі зростаючою кількістю людей, народжених за кордоном, якщо досі не знайшло способу мирно і змістовно жити зі своїми власними громадянами з іншим кольором шкіри?

Незадовільна ситуація у сфері охорони здоров’я також є наслідком соціальної нерівності в державі, яка є вищою, ніж в інших європейських країнах. Тривалість здорового життя для людей віком 65+ у Словаччині становить лише 3 роки. Здорове життя вимірює кількість років, які людина певного віку може очікувати прожити без інвалідності. Середня тривалість здорового життя для решти Європи у 2010 році становила 9 років (Eurostat, 60/2012). Дві майже рівні популяції в колишній Чехословаччині після 20 років розділення тепер є двома різними словацькою та чеською популяціями згідно з показниками здорового життя.

Соціальна робота загальновизнана як професія, що базується на правах людини. Соціальні працівники повинні служити вирішенню проблем і використанню можливостей, які пропонують поточні кризи. Соціальна робота у Словаччині має бути більш соціально проактивною. Нерівність у сфері охорони здоров’я є наслідком соціальної нерівності. Низькі інвестиції в соціальний розвиток та соціальну політику призвели до поганого стану здоров’я населення. Нерівність у сфері охорони здоров’я у Словаччині не є неминучою чи незмінною. У словацькому законодавстві зазначено, що кожен має право на захист свого здоров’я. На основі державного страхування громадяни мають право на безкоштовну медичну допомогу та медичні товари на умовах, визначених законом. Спільне життя зараз перебуває у суворій опозиції.

Старіння суспільства, тривала низька народжуваність та прогноз скорочення населення Словаччини вплинуть на майбутнє стале гідне життя в країні. Демографічні прогнози очікують для Словаччини зменшення населення, що супроводжуватиметься втричі вищим коефіцієнтом демографічного навантаження людьми похилого віку у 2050 році. Скорочення кількості громадян зі змінами в демографічній структурі, що є загальноочікуваним, зменшить потенціал наявної робочої сили, зокрема у сфері соціальних та медичних послуг, які мають високий попит.

Старіння суспільства є результатом іншої моделі репродуктивної поведінки. Це результат не лише відкладення народження першої дитини, а й наслідок катастрофічно низького рівня народжуваності. Рівень народжуваності нижчий, ніж під час Другої світової війни. На початку XIX століття середня кількість дітей на одну словацьку жінку становила 5,9, а у 2009 році — лише 1,3. Це виклик не лише для Словаччини. Старіння є частиною глобалізації. Рівень народжуваності нижче 2,1 дитини на одну жінку означає депопуляцію країни. The Geneva Association показує, що Японія досягла цієї межі у 1955 році, Росія — у 1965 році, Австралія — у 1975 році, Південна Корея — у 1985 році, Китай — у 1990 році, Таїланд — у 1995 році, Бразилія — у 2005 році, США — у 2010 році, а за оцінками, Мексика — у 2015 році, Індія — у 2025 році. Словаччина зробила це у 1989 році. Досі найкращим рішенням був імпорт нових громадян. Оскільки ця низька народжуваність поширюється світом, не залишиться жодної країни з вільною робочою силою. Також Словаччина незабаром виявить, що немає країни для можливого «імпорту» гастарбайтерів чи «нових словаків». Тому що третій світ також наслідує модель однієї або жодної дитини в сім’ї. Брак можливостей працевлаштування незабаром буде замінений браком робочої сили. Брак соціальних працівників та медсестер буде найбільш болючим для більшості населення. Поточна ситуація є дуже серйозною, вона виникла внаслідок кризи в суспільстві, неналежної соціальної політики та довготривалих проблем. Європа була і є континентом мігрантів. Це справа сьогоднішніх поколінь словаків — вирішити, в якій якості та кому вони хочуть заповідати свою країну.

Старіння суспільства (а не низька народжуваність) називають загрозою для державних соціальних схем. Ми можемо назвати це демографічним алармізмом. Уявімо протилежну ситуацію. Високий рівень народжуваності та велика кількість дітей могли б створити інший демографічний алармізм, оскільки знову пропорційно не вистачатиме економічно активних людей.

Приватизація соціальних схем для людей похилого віку була реалізована з найдорожчою рекламною кампанією в історії Словаччини. Перед початком реформи OECD зауважила, що словакам потрібно здійснити певні параметричні покращення в пенсійній схемі, і вона буде стабілізована на багато років. Тим не менш, за підтримки World Bank словацьке пенсійне лобі почало приватизувати забезпечення людей похилого віку. Зібрані довгострокові гроші крок за кроком змінюють власників цієї країни з державних рук на власників приватних пенсійних схем. Нескінченні зміни (поправки) до пенсійного законодавства протягом останнього десятиліття поставили під загрозу умови життя людей. Схема соціального забезпечення скорочується заходами жорсткої економії, які поставили під загрозу майбутні виплати як у грошовій, так і в натуральній формі. Розроблена схема соціального захисту страждає від бюджетного дефіциту. Більше немає можливості для скорочення соціальних виплат, оскільки вони загалом здебільшого нижчі за рівень виживання. Сталі заходи з економії витрат без інвестицій, орієнтованих на майбутнє, — це не шлях до гарантування сталого гідного життя в країні.

Сучасна ситуація з дуже слабкою базовою законодавчою пенсійною схемою створює очікування нижчих виплат для людей похилого віку для майбутніх поколінь пенсіонерів порівняно з теперішнім рівнем доходу економічно неактивних громадян. Поточна пенсійна схема здається неінклюзивною. Вона відокремлює групу осіб (літніх людей) як особливу частину суспільства з патерналістськими визначеними потребами. Більше того, пенсіонери не матимуть прибутку від своєї попередньої роботи на благо суспільства. Причина полягає у запровадженні нових правил валоризації пенсійних виплат, які позбавляють їх вигод від майбутнього економічного прогресу. Очікуване зростання заробітної плати не вплине на їхній дохід у старості. Словаччина незабаром матиме фундаментальну проблему з людьми похилого віку без адекватного гідного доходу. Пенсійна схема сама по собі не заохочує людей готуватися до старості, а скоріше підтримує короткозорість і відмовляє від цього (Hettes, 2011).

Словаччина має один з найнижчих показників збору податків (включаючи соціальні внески), які у 2010 році становили 28,3 % (у % від ВВП). Наприклад, у Данії цей показник становив 48,5 %. Середній показник по ЄС становив 39,6 %. Це означає на 10 % менше у Словаччині (Eurostat 2/2012). Уряди цієї країни добровільно зменшили збір у період 2002–2010 років на 5 %. Результатом є криза соціальної держави та ситуація проголошеної політики «відсутності грошей» для соціального розвитку. Витрати на соціальний захист як відсоток від ВВП у 2006 році становили лише 15 % порівняно із середнім показником по ЄС 25 %. Це ще більше загрожує вирішенню соціальних проблем або будь-якому подальшому прогресивному соціальному розвитку у Словаччині.

Впровадження державної політики, орієнтованої на послаблення відповідальності держави та посилення приватної відповідальності за соціальне забезпечення, не супроводжувалося гідною політикою доходів. У 2010 році економіка Словаччини досягла 73 % від середнього показника ВВП на душу населення в ЄС (Eurostat, 60/2012). Для порівняння: середня погодинна оплата праці у Словаччині становила 8 євро, тоді як у ЄС — 23 євро. Це становить приблизно 30 %. Робоча сила у Словаччині є дуже дешевою. Словаччина належить до країн, де економічне зростання не пов’язане зі зростанням рівня життя. Порівняльна перевага країни, що базується лише на дешевій робочій силі, ставить під загрозу сталий соціальний розвиток у країні.

Замість загального охоплення соціальним забезпеченням було впроваджено переважно добровільну схему. Дослідження, проведене для МОП (Hettes, 2011), виявило, що лише одна третина населення (переважно наймані працівники) охоплена державною пенсійною схемою та робить внески до неї. Друга третина населення також є учасником пенсійної схеми, але сплачує лише мінімальний розмір внесків, передбачений законом. Тому їхні майбутні пенсійні виплати будуть нижчими за соціальний мінімум і потребуватимуть соціальної допомоги. Остання третина населення не є частиною жодної пенсійної схеми (безробітні, частково зайняті, неактивні, студенти та інші). Гідне майбутнє життя цих людей перебуває під загрозою. Значна частка економічно активного населення приєдналася до ризикованої приватної пенсійної схеми, яка працює без гарантій. Половина з вищезгаданої першої третини населення є учасниками такої схеми. Це означає, що їхні майбутні пенсійні виплати не є повністю гарантованими і потребуватимуть певної соціальної допомоги. Рекомендація МОП щодо мінімальних рівнів соціального захисту могла б бути важливою також для «розвиненої» держави, якою є Словаччина.

Конституція Словаччини гарантує, що громадяни мають право на адекватне матеріальне забезпечення у старості, у разі непрацездатності, а також після втрати годувальника. Конституційне право також захищає те, що кожен, хто перебуває у матеріальній скруті, має право на допомогу, необхідну для забезпечення базових умов життя. Зміни, здійснені до та під час нинішньої кризи, активізують зростання соціальної незахищеності у Словаччині з довгостроковим погіршенням умов у найближчому майбутньому.

ЄС втрачає свою динаміку. Лісабонська програма (2000–2010) не була успішно завершена, а нова стратегія «Європа 2020» реалізується не дуже добре. Основні цілі стратегії «Європа 2020» передбачають підвищення рівня зайнятості населення віком 20–64 роки з нинішніх 69 % до принаймні 75 %. Словаччина обрала легшу кінцеву ціль — 71–73 %. У дослідженнях це становить лише одну третину від цілі ЄС. Так само і в екологічній сфері (викиди парникових газів, відновлювана енергетика та енергоефективність) країна має слабші цілі. Уряд Словаччини прийняв план щодо зменшення частки осіб, які передчасно припинили навчання, та частки людей із закінченою вищою освітою, який не є дуже амбітним. Аналогічна ситуація і в боротьбі з бідністю. Це не гарантує політику, дружню до людей та прогресу. Збереження статус-кво в умовах погіршення глобальної позиції є недалекоглядною політикою.

Основні проблеми та виклики для словацького суспільства можна знайти тут:

  1. Словаки як народ перебувають під загрозою (коефіцієнт народжуваності нижчий, ніж під час Другої світової війни). Це призведе в найближчому майбутньому до дефіциту медсестер, соціальних працівників та робочої сили загалом. Ця проблема зростає глобально.
  2. Дефіцит можливостей працевлаштування при найвищому рівні довгострокового безробіття. Таким людям потрібна професійна допомога через низький рівень працездатності. Національна політика має бути більш соціально орієнтованою.
  3. Пошкоджені міжпоколіннєві стосунки та солідарність потребують негайного лікування. У Словаччині найвищий рівень самотності літніх людей у межах ЄС. Майбутній догляд має здійснюватися у співпраці з неформальними надавачами послуг та громадою. Без членів сім’ї, родичів, друзів, сусідів та волонтерів це буде важко реалізувати.
  4. Високий рівень незадоволеності життям ставить під загрозу соціальну стабільність і може спричинити заворушення в державі. Це також є одним із чинників високої смертності та погіршення стану здоров’я. Ще однією причиною є складний доступ до медичної допомоги через збільшення необхідної фінансової участі для багатьох громадян.
  5. Високе стале зростання ВВП у Словаччині є позитивним фактором, але воно майже не пов’язане з відповідним зростанням рівня життя. Невеликий відсоток багатих людей стає багатшим під час поточної кризи. Витрати на соціальну державу несе постійно слабшаючий середній клас (переважно наймані працівники). Середній дохід у Словаччині зараз вищий, ніж у Чехії та інших семи центральноєвропейських країнах-членах ЄС (Eurostat, 35/2012). Більшість населення отримує значно менше. Економічний успіх супроводжується несправедливим розподілом статків у Словаччині. Громадяни всіх поколінь повинні мати право брати участь у цьому успіху. Краща солідарність між класами могла б захистити стале гідне життя в країні для всіх людей.
  6. Величезні регіональні розбіжності підривають згуртованість, яка є основою європейської інтеграції. Відсталі регіони не отримують підтримки для економічного та соціального розвитку.
  7. Низька оплата праці не дає жодного простору для підвищення податків (та соціальних внесків), що разом зі зменшенням кількості платників податків призвело до мізерного бюджету. Це використовувалося як доказ необхідності скорочення або навіть демонтажу соціальної політики. Політика єдиного податку виключила заможнішу частину суспільства від солідарності з більшістю.
  8. Соціальна робота як професія у сфері прав людини має бути активнішою. Нерівність у сфері здоров’я також є наслідком соціальної нерівності, тому здоров’я є питанням соціальної роботи. Нерівність у сфері здоров’я не є неминучою чи незмінною. Освіта у сфері соціальної роботи має бути готовою відповідати на ці нові обставини.
  9. Більш відповідальна, стала та дружня до гідного життя політика є неминучістю на національному та глобальному рівнях.

Багато проблем очікує на соціальну роботу у зв’язку з дестабілізацією соціального забезпечення. Буде відчуватися нестача професіоналів у сфері соціальної роботи. У Словаччини не буде належних ресурсів, щоб залучати їх з-за кордону. Вирішальна частина суспільства постійно ігнорує це питання, головним чином у державному бюджеті. Волонтерство, взаємодопомога, спонтанна допомога та інші неформальні форми соціального обслуговування не зможуть повністю задовольнити всі потреби навіть після їхнього повного розвитку.

Література

Annual Growth Survey 2012(2011) Council of the European Union Brussels 17229/11: 1-19 Better Life Index (2011) OECD Paris, http://www.oecdbetterlifeindex.org/ Euro area unemployment rate at 11.9 % (2013) Brussels Eurostat 31/2013: 1-4 Health in the EU27 in 2010(2012) Brussels Eurostat 60/2012: 1-2 GDP per Capita in the Member States Ranged from 45 % to 274 % of the EU27 Average in 2011, First Estimates for 2011 (2012) Eurostat 97/2012 Brussels: 1-3 HETTES M. (2011) The Pension System in the Slovak Republic Pension Reform in Central and Eastern Europe ILO Budapest ISBN 978-92-2-125639-7: 267-304

Здоров’я в ЄС-27 у 2010 році: у віці 65 років як жінки, так і чоловіки, як очікується, проживуть ще 9 років у здоровому стані (2012) Eurostat 60/2012: 1-2 LIEDTKE P. M. (2011) Reforming Pension Systems: Fertility, Dependency and Participation Rates The Four Pillars No. 48 The Geneva Association, Geneva ISSN 1605-8305: 1-3 MILUSHEVA B., Peter GAL P. (2012) Income per capita varied by 1 to 4 across EU countries Brussels Eurostat 35/2012: 1-12 OECD Economic Surveys. Slovak Republic (2012) OECD Overview Paris: 1-30 Регіональний ВВП на душу населення в ЄС у 2010 році: вісім столичних регіонів у першій десятці (2013) Brussels Eurostat 46/2013: 1-7 Рекомендація щодо національних мінімальних рівнів соціального захисту (2012) Recommendation 202, International Labor Conference ILO Geneva: 1-6 Друга дворічна доповідь про соціальні послуги загального інтересу (2010) Brussels 22. 10. 2010 SEC (2010) 1284 final: 1-124 Social Participation and Social Isolation (2010) Eurostat Brussels ISBN 978-92-79-16750-8: 1-50 Social Security, 2001: A New Consensus (2001) ILO Geneva ISBN 92-2-112624-2: 1-114 WAHRIG L. (2012) Tax Revenue in the European Union Brussels Eurostat 2/2012: 1-8

Біографічні відомості:

Miloslav Hettes — університетський викладач (прикладна соціальна політика, соціальне забезпечення, соціальні послуги, політика зайнятості) в St. Elizabeth University of Health and Social Sciences у Bratislava та в Constantine the Philosopher University у Nitra. M. Hettes був головою робочої групи ООН з питань старіння в Geneva та заступником голови Комітету ООН із соціального розвитку та Комітету ООН зі сталого розвитку в New York. M. Hettes має досвід роботи в Bosnia and Herzegovina (система соціального захисту) та Macedonia (трудове право). M. Hettes багато років працював на керівних посадах у національній адміністрації Slovakia. Він працював у дипломатичній місії при ООН (New York). Він також є засновником місцевого самоврядування в Slovakia і був першим президентом національної асоціації муніципалітетів. M. Hettes має ступінь Ph.D. Він є доцентом у галузі соціальних наук.

Нагороди: 2000 – Золота медаль «За заслуги у заснуванні місцевої демократії» 2010 – Золота медаль «За заслуги у діяльності в галузі міжнародної соціальної політики»

Останні публікації: 2011 – Pension Reform in Central and Eastern Europe, Slovakia, ILO, Budapest 2012 – Aging of Society for Social Workers, St. Elizabeth University of Health and Social Sciences, Bratislava 2013 – Social Cohesion and Security in Social Work, Constantine the Philosopher University, Nitra