Вступ

Історії багатьох народів і етнічних меншин позначені трагічними подіями. Переважно ромів часто сприймають через негативну призму упереджень. Погляди на багато аспектів життя у виключених ромських громадах зберігаються протягом багатьох століть.(1)

У етногенезі ромів існують також позитивні моменти, але ставлення більшості суспільства і правові норми переважно були спрямовані проти ромів. Проблематика соціального становища ромів на території Словацької держави слід розглядати в економічно-споживчих контекстах славетського села. Сільське господарство використовувало послуги традиційних ромських ремесел. Вартість цих послуг була скромною, переважно натуральною. У селі функціонувала симбіотична система, завдяки якої багато «господарів» відмовлялися повідомляти про ромів у робочі підрозділи.

Роми та синти в імперії

Соціальне становище ромів у Європі на початку 20-го століття не було сприятливим. Держави приймали заходи щодо запобігання кочуванню, що в політичних, а також светських колах вважали головною причиною виключення, маргіналізації та кримінальності номадів – ромів. У Мюнхені у 1899 році була створена Ромська інформаційна служба, яку як дослідницьку інституцію заснував Альфред Ділман. Інформаційна служба пізніше стала основою для створення Установи раціальної гігієни та генетичних досліджень.(2) Директором установи був доктор Роберт Ріттер, який отримав повноваження вести реєстр усіх ромів у Німеччині. За даними Бессона, до лютого 1941 року установа підготувала 20 000 картотек, а навесні 1942 року кінцевий обсяг становив загалом 30 000 паперів. Дані збиралися за допомогою прослуховувань, іноді з участю поліції та під загрозою таборської концентрації. Отримані дані були підсумовані та відображені в генеалогічних таблицях, які слугували для визначення етнічності. У списку, крім кочових, фігурували також постійно оселені ромів, а також ті, хто служив у армії та досягнув військових заслуг і ранжування.(3) Також у список потрапили ромів – «мішаниці»(4) та діти з дитячих будинків.(5)

Національно-соціалістична політика расової дискримінації та переслідувань ромів розпочалася одразу після приходу Гітлера до влади. Закон про імперське громадянство та закон про захист німецької крові та честі, прийняті в Норімберзі 15 вересня 1935 року, поставили ромів на найнижчі позиції в ієрархії расової конструкції. За «расово чистими» в ідеологічних намірах вважалися лише деякі кочові родини з групи синтів і лальерів(6), ромів з балканською історичною генезою позначали як генетично менш цінні та шкідливі групи населення.

Виконання державної влади щодо ромів у Німеччині здійснювалося на основі трьох основних практик. Р. Ріттер і Е. Ютинова розробили методику стерилізації, яка спочатку вважалася найшвидшим «вирішенням ромської проблеми». Стерилізація практикувалася в Німеччині ще в передвоєнний період, пізніше – у концентраційних таборах і окупованих частинах імперії. Навесні 1941 року отримали повноваження «вирішувати ромську проблему» спеціальні підрозділи – Einsatzgruppen. Військові підрозділи часто використовували співпрацю з місцевим населенням. Третім і остаточним наміром нацистської влади були депортації ромів з території Німеччини. Питання «ромських асоціалів»(7) вирішувалося таборською концентрацією та подальшим вбивством.

Роми були переслідувані та расово дискриміновані у всіх сферах життя. Найсильніше змінювалися переважно трудові відносини, відвідування шкільних закладів, свобода пересування, подорожей та укладення шлюбів.

У жовтні 1942 року офіс імперської безпеки доручив «представникам генетично чистих» синтів і лальерів скласти списки «добрих мішанців», які мають бути збережені від депортацій. Ці спроби підрахунку завершилися невдачею, а 16 грудня 1942 року Г. Хімлер видав наказ про примусову концентрацію«циганських мішанців, ромських циган та ненімецьких членів циганських груп балканського походження».(8) На підставі цього наказу були депортовані також ромів зі Судет і протекторату. У більшості концентраційних таборів були визначені будівлі, які були суворо призначені лише для ромів.(9) У концентраційних таборах, а також поза ними, ромів жорстко переслідували та вбивали. Відомі випадки медичних експериментів, які супроводжували неописуване страждання та закінчували смертю.

У протектораті діяла імперська законодавча система, долі ромів у Чехії були однаково трагічними. 14 березня 1939 на нашій території було створено державний орган, який мав зовнішні та внутрішні характеристики державного органу. Соціальне становище ромів у Словатській державі було якісно кращим, ніж у Німеччині та протектораті. Причини цього стану слід шукати в різноманітному історичному розвитку ромів у нас і в західній Європі. Седентаризований спосіб життя, відносно постійна зайнятість та взаємна економічна взаємозалежність представляють головні історичні аспекти, які врятували багато словакських ромів від трагедії II світової війни.

Словатська держава була під сильним німецьким впливом. Законодавство було сильно натхненне імперським зразком. Незважаючи на це, його створення було відносно самостійним. Словакська державна влада переважно зосередилася на «вирішенні єврейської проблеми», яку успішно – окремо – виконали – близько 70 000 євреїв депортованих з словакської території. Роми спочатку залишалися поза центром уваги, оскільки відсутній був основний мотив переслідування – господарські–економічні переваги.(10)

Роми на території Словацької держави у 1939–1942 роках

Закон про державне громадянство від 25 вересня 1939 розділив мешканців Словацької держави на дві групи – державних громадян і іноземних осіб. Серед неповноправних громадян явно входили лише євреї, у ромів треба було вторинно визначати спосіб життя, зайнятість, політичні та моральні позиції. Під поняттям«Ціган має за § 9 постанови з владою закону № 130/1940 Сл. з. розуміти лише того представника циганської раси, що походить з нею по обох батьках, що живе життям кочовим або оселеним, але уникає роботи. »(11) Ця класифікація часто сприймалася суб’єктивно, що відображалося найчастіше у професіях, що вимагали постійного пересування.

На початку державна влада зосередилася на тих сферах життя ромів, які більшістю населення вважалися небажаними та неприйнятними. Почалася політика сегрегації та седентаризації, яка практично реалізовувалася шляхом вилучення професійних та кочових посвідчень.(12) За заявою Танкоса Дж. і Лужика Р. постановка від 20 квітня 1941 «потягливим циганом» скасувала кочові посвідчення та наказала, щоб усі ромів на території держави за вісім днів повернулися до рідних громад. Якщо не мали рідної приналежності, мали повернутися до громади, де зазвичай перебували взимку. Тяжкі тварини та скафандри, які ромів володіли, мали бути продані протягом 14 днів після видачі постанови, а отримані кошти мали бути використані на будівництво ромських поселень.(13) За цим заходом багато ромів втратили традиційне джерело забезпечення, яке було пов’язане з постійним пересуванням з місця на місце. Прикладом є ромські колекціонери сміття, які були явно залежні у своїй роботі від постійного руху. Усі ромів доводилося повідомляти в громаді, де мали свою рідну приналежність. Цей порядок у практиці зустрівся з незгодою, громади обхідно обходили правила та відмовлялися приймати ромів. Положення про запобігання кочовому способу життя ромів на нашій території не зникли навіть після II світової війни. Останній антиномадний закон на нашій території був прийнятий у 1958 році.(14)

Положення Міністерства внутрішніх справ від 2 вересня 1942 вже стосувалося постійно оселених ромів. Вказувало, що вони повинні зняти свої житла від громадських та державних доріг. Громада мала забезпечити новий земельний ділянку, витрати, пов’язані з будівництвом житла, ромів мали сплачувати самостійно. Точні кількості переселених ромів невідомі.

Робочі підрозділи для «ромських асоціалів»

З 1942 року переслідувальна політика в Німеччині посилилася, що природно відобразилося в концептуальних питаннях нашого законодавства. На нашій території існували тенденції створювати робочі підрозділи ще в часи автономії. Ідеї щодо будівництва робочих підрозділів ініціював міністр внутрішніх справ Олександр Маш, який дозволив собі натхнення німецьким зразком «вирішення ромських асоціалів». Робочі підрозділи за К. Нечасом були«місця таборської концентрації з обов’язковим перебуванням та примусовою працею. Їхньою задачею було карантинувати та покарати осіб з політичних, моральних та расових причин.»(15) Серед головних причин створення робочих таборів були також ресоціалізаційні та реекраційні мотиви. 2 та 8 квітня 1941 Міністерство внутрішніх справ вирішило про створення робочих підрозділів і подало їхній основний організаційний каркас.(16) У контексті цих постанов і з огляду на ціль були створені два типи примусових підрозділів – для євреїв та інших асоціалів. Перші робочі підрозділи на території Словацької держави були відкриті влітку 1941 у Очові (обл. Зволен) та Мості на Острові (обл. Сенец). Їхній термін не мав довготривалого характеру.

Для робочої концентрації ромів треба було змінити законодавчі уявлення про асоціалізацію. До цих підрозділів мали бути включені особи, які порушують мир і моральність порядного та освіченого людини, повторно порушують громадський порядок і своєю поведінкою викликають опір більшості населення. Незважаючи на явний заборон у Міністерстві внутрішніх справ, такий широкий розгляд асоціативної поведінки спричиняв його суб’єктивну оцінку та зловживання.

На території Словацької держави існувало кілька робочих підрозділів, які були вторинними, але й первинними зосереджені на примусовому праці ромів. Серед найбільших були робочі підрозділи в Ілаві, Ревуці, Ганушовцях над Топľou та Дубниці над Вахом. Усі робочі підрозділи були створені для використання робочого потенціалу «асоціалів» на найважчі роботи при будівництві водних споруд, очищенні та регулюванні потоків, обробці доріг та громадських просторів.

У першій половині 1942 року Міністерство внутрішніх справ прийшло до створення комплексу східнословацьких робочих підрозділів з адміністративним центром у Ганушовцях над Топľou. Під головним адміністративним управлінням входили робочі підрозділи в Бистром над Топľou, Нижньому Грабові, Птичі та в Ярабе на середньому Словаччині. За П. Шафранком у цих підрозділах було концентровано понад 3 000 осіб, з них більшість були ромами.(17) Найважливішою будівлею, на якій працювали ромів з цих підрозділів, була залізнична доріжка Персів – Страже. Доріжка довжиною майже 62 кілометри була стратегічною для внутрішньо-державного транспорту, головно після відступу Коші в користь Угорщини. Комплекс робочих підрозділів зник через ліквідацію, яка завершилася наприкінці червня 1943 року після завершення робіт на згаданій дорозі. Робочі умови в таборі були дуже жорсткими. Найбільш проблематичною була ділянка харчування працівників. Невдоволення викликали проблеми з постачанням, відомі випадки крадіжок продуктів. Через нестачу харчування та важку працю працівники були фізично вичерпані. Зниження продуктивності призвело до розподілу працівників у дві платні категорії. Перша, сильніша та працездатніша група працювала в режимі погодинної виплати зарплати. Друга група складалася з слабших особистостей, їх винагорода була пов’язана з виконанням. Ці дві групи за продуктивністю доповнювалися та змінювалися. У такому режимі виплати працівники, які не могли підтримувати високий темп роботи, майже не могли забезпечити власні витрати. Житлові умови працівників також не були задовільними. Дуже погана гігієна, нестача питної води та слабка одяг призводили до високої захворюваності та смертності працівників. Житлові приміщення були заплямовані, заклеєні та брудні. Через ці незадовільні умови багато працівників з підрозділів втекли.

Після відкриття східнословацьких робочих підрозділів з’явився робочий табір у Дубниці над Вахом. Основною метою створення був будівництво водної споруди в цьому місті. За К. Янаса працівники мали працювати на земляні роботи. Спочатку в робочому підрозділі мало бути максимум 300 «асоціалів», але цей обсяг під час існування підрозділу був кілька разів перевищений. З приблизно половини працівників були завжди ромами, разом за весь період існування табору тут було розміщено приблизно 2 000 чоловіків.(18) Оскільки цей підрозділ постійно був недоцільним, умови житла були катастрофічними. Найбільше страждав від нестачі ліжок. Ліжка, які працівники мали на розміщенні, були заражені комахами, що практично не дозволяло спокійний сон. Серед найбільших проблем у часі існування підрозділу були нестача одягу та взуття для працівників. Стан здоров’я працівників був також невідповідний. Керівники та роботодавці найбільше переживали розповсюдження епідемії плямистого тифу.

Геноцид ромів у 1944–1945 роках

Соціальне становище ромів на нашій території змінилося лише після входу німецьких військових підрозділів для придушення Словатського національного повстання та остаточного «вирішення єврейської проблеми». За думкою К. Янаса одночасно посилилися також репресивні заходи держави проти ромів. У цьому періоді можна спостерігати дві основні лінії, з якими ми не могли зустрітися в попередньому періоді. Перша – відкриття так званого забезпечувального табору для циган(19), який виник під час трансформації робочого підрозділу у Дубниці над Вахом наприкінці 1944 року. Під час трансформації всі працівники «білої раси» були звільнені на волю, суворо заборонено звільнення ромів. Основним мотивом насильницької концентрації ромів у забезпечувальному таборі був етнічний приналежність, не перевірялась «мірка шкоди» для оточення або асоціативна поведінка, як це було в випадку з працівниками в робочих підрозділах. Забезпечувальний табор у Дубниці над Вахом був створений як концентраційний табор лише для ромів.

У грудні 1944 у таборі було концентровані та забезпечені 700 ромів, незалежно від статі чи віку. У забезпечувальному таборі були жахливі гігієнічні та медичні умови. Більшість забезпечених спали на землі, бо було надзвичайно мало ліжок. Ліжка, які були доступні, були заклеєні та повні комах. Недостаток харчування, питної води та гігієнічних засобів сприяли виникненню тифової епідемії протягом січня 1945.(20) Роми почали з обурення перед інфекцією з табору втекти, що викликало паніку в місті. Жителі та старости окремих сіл просили швидку ліквідацію табору. Радикальне рішення прийшло разом із переходом командування табору німцями, які боялися розповсюдження інфекції серед працівників стратегічно важливої зброї. Інфіковані були переселені до арсеналу дубницької зброї, де їх чекала спільна смерть у шахтовій ями. Збито було 26 ромів, серед них і жінка в просунутої стадії вагітності та хлопець у віці 15 років.

Друга лінія наступу німецьких підрозділів у час окупації представляла собою пряме фізичне ліквідацію та геноцид. Оскільки ромів переселяли з близькості головних доріг, їх часто звинувачували у співпраці з партизанами. Така співпраця каралася безжально в Жіарі над Гроном, Тисовці, Крупині та Слатині. Інша трагедія відбулася в Чієрному Балогі, де чоловіків постреляли, а жінок з дітьми закрили в оселі, яку полили бензином і запалили. Декілька масових вбивств відбулося й на Спіші.

Висновок

Кількість спаленої оселі та кількість переслідуваних осіб не точно відома. Геноцид ромів на Словаччині не досяг таких масштабів, як у Протектораті Чехія і Моравія, який формально належав до імперії. На території сучасної Чеської республіки були створені два «ромські» концентраційні табори в Летах (під Піском) і Годоніні (під Кунштаде). У чеських землях після Другої світової війни залишилося близько 500 ромів. Після відсторонення судетських німців після війни організовувалися між словакою ромами набори до покинутої чесько-німецької кордони. Саме в цих регіонах наразі найвища концентрація ромів.

Наступний період в історії не був сприятливим для ромів. Соціальні інженери соціалістичного режиму пропонували ідеологічно забарвлені концепції, які мали назавжди підняти «жителів ромського походження» на вищий матеріальний розвитковий рівень, і таким чином використовувати всі зручності розвиненої соціалістичної спільноти.

Автор: Mgr. Anastazij Momot Кафедра християнської антропології та соціальної роботи Православна богослужбова філологічна факультет, Пере́шовський університет у Пере́шові Використана література:

БЕССОНОВ, Н.: Цыганская трагедия 1941 – 1945. Том 2 – Вооружëный отпор. 2. vydanie. Санкт – Петербург 2010.ISBN 978-5-86443-161-0. БЕССОНОВ, Н.: История цыган – новый бзгляд. 1. vydanie. Воронеж 2000.ISBN 5-89981-180-3. CANGÁR, J.: Ľudia z rodiny Rómov - Manuša andar e familia roma. 1. vydanie. Nové Zámky 2003.ISBN 80-88992-42-7. JANAS, K.: Niekoľko nových poznatkov o existencii zaisťovacieho tábora v Dubnici nad Váhom. In: Romano džaniben – sborník romistických studií. Společnost přátel časopisu romano džaniben, Praha 2004, niňaj, s. 29-33.ISSN 1210-8545. JANAS, K.: Perzekúcie Rómov v Slovenskej republike (1939 – 1945). 1. vydanie. Bratislava 2010.ISBN 978-80-89335-30-5. JANAS, K.: Postoj slovenských orgánov pri riešení rómskej problematiky a jeho zmena po porážke SNP. In: Slovenská republika 1939 – 1945 očami mladých historikov. Povstanie roku 1944. UCM Trnava, Katedra histórie FF 2004, roč. III, s. 341 – 358.ISBN 80-89034-75-6. JANAS, K.: Zabudnuté tábory. 1. vydanie. Trenčín 2008.ISBN 978-80-8075-310-8. KAMENEC, I.: Holocaust na Slovensku – porovnanie osudov rómskych a židovských obyvateľov. In: Neznámý holocaust. 1. vydanie. Praha 1995, s. 64-70. KENRICK, D – PUXON, G.: Cikáni pod hákovým křížem. 2. vydanie. Olomouc 2000.ISBN 80-244-0048-0. KUZYŠIN, B.: Špecifiká rómskeho rodinného prostredia – širokospektrálna analýza. In: Sociálna a duchovná revue: Vedecko – recenzovaný zborník. PU v Prešove, PBF 2010, roč. 1 (1), s. 61 – 66.ISBN 978–80–555-0156–7. NEČAS, C.: Českoslovenští Romové v letech 1938 – 1945. 1. vydanie. Brno 1994.ISBN 80-210-0945-4. ŠAFRANKO, P.: Vznik a činnosť pracovného útvaru v Hanušovciach nad Topľou v roku 1942 a riešenie otázky tzv. asociálnych osôb a Rómov v podmienkach okresu Vranov nad Topľou. In: KUMANOVÁ, Z.-MANN. A. B. a kol.: Nepriznaný holocaust – Rómovia v rokoch 1939-1945. Bratislava 2007, s. 21-25.ISBN 978-80-969798-8-2. TANCOŠ, J. – LUŽICA, R.: Zatratení a zabudnutí. 1. vydanie. Bratislava 2002.ISBN 80-89018-26-2.

(1) З міжвоєнного періоду відомі протиромські ініціативи місцевих аграрних громад. У листах жупанів з Спіської Нової Віси, Орави, Тренькня та інших з 1921 року, які були адресовані Міністерству з повною повноваженнями для Словаччини, бачимо негативні позиції щодо ромів. З ранішнього періоду нам відомий так званий Гонтянський процес, який відбувся 4 серпня 1782 року. При жорсткому допиті кілька ромів визнавали канібалізм. Через кілька днів їх було страчено. За словами J. Cangára «додаткове розслідування, проведене імператорським комісаром, довело їх невинність: виявилося, що з осіб, які мали бути вбивлені, жодна не відсутня, і що визнання вбивств і людоїдства були примусово нав'язані під час мучення. Додаткові страти з оригінальної 173‑членної групи ромів були зупинені.» CANGÁR, J.: Ľudia z rodiny Rómov - Manuša andar e familia roma. Nové Zámky 2003 s.49. (2) Rassenhygienische und Erbbiologische Forschungsstelle. (3) K problematike Rómov v armáde pozri БЕССОНОВ, H.: Цыганская трагедия 1941 – 1945. Tom 2 – Вооружëнный отпор. 2. vydanie. Санкт – Петербург 2010.ISBN 978-5-86443-161-0. (4) „Miešanec“ за визначенням R. Rittera була особа, яка мала серед своїх пращурів менше ніж трьох ромів із шістнадцяти пращурів загалом. Порівняй KENRICK, D – PUXON, G.: Cikáni pod hákovým křížem. Olomouc 2000, s. 22. (5) Порівняй БЕССОНОВ, Н.: История цыган – новый бзгляд. Воронеж 2000, s. 184. (6) Цим сім'ям мало залишитися право вільного пересування на визначеній території. У разі потреби вони мали слугувати як робоча сила при різних сезонних роботах. Практично лише кілька сімей було збережено на підставі генетичної класифікації. Порівняй NEČAS, C.: Českoslovenští Romové v letech 1938 – 1945. Brno 1994, s. 31. (7) Деякі автори стверджують, що ромів переслідували явно на підставі асоціального поведінки. Таким чином вони вторгалися в етнічні причини геноциду ромів. Ця думка за нашою оцінкою є недостовірною. Алфою та омегою німецьких поведінкових теорій було акцентування генотипової складовості людини. Роми розглядалися як індивідів, яких неможливо виховувати. Генетична складовість індивіда визначала асоціальну поведінку, яка розглядалася як питання «крові» — етнічної приналежності. Так само й сьогодні лічна, але й професійна громадськість сприймає культуру ромів як набір вроджених і незмінних предрасположеностей, а не як навчені структури і шаблони поведінки. (8) Порівняй NEČAS, C.: Českoslovenští Romové v leтах 1938 – 1945. Brno 1994, s. 32. (9) У Овсвінці це був сімейний блок BII/e. (10) Дивись KAMENEC, I.: Холокост на Словаччині – порівняння долі ромських та єврейських жителів. У: Невідомий холокост. Прага 1995, с. 66. (11) Закон № 130/1940 Sl. z. z 29. 05. 1940 про тимчасове регулювання трудової обов’язковості євреїв та циганів. (12) Кочові листи видавалися на підставі закону № 117/1927 Sb. z. про подорожніх циганів. Вони містили точно позначений маршрут кочування та місця таборування. (13) Дивись TANCOŠ, J. – LUŽICA, R.: Затримані та забуті. Братислава 2002, с. 54. (14) Закон № 74/1958 Z. z. про постійне поселення кочуючих осіб. (15) NEČAS, C.: Чесько-словацькі ромі у 1938–1945 роках. Брно 1994, с. 102-103. (16) Дивись JANAS, K.: Переслідування ромів у Словenskej republike (1939–1945). Братислава 2010, с. 33-34. (17) Дивись ŠAFRANKO, P.: Створення та діяльність робочого підрозділу в Hanušovciach nad Topľou у 1942 році та вирішення питання так званих асоціальних осіб і ромів у умовах округу Vranov nad Topľou. У: KUMANOVÁ, Z. - MANN. A. B. та ін.: Неперекладений холокост – ромів у 1939–1945 роках. Братислава 2007, с. 22. (18) Дивись JANAS, K.: Забуті табори. Треньчин 2008, с. 61. (19) Дивись JANAS, K.: Позиція словакських органів щодо вирішення ромської проблематики та її зміна після поразки SNP. У: Словенська республіка 1939–1945 очима молодих істориків. Повстання 1944. UCM Трнява, Кафедра історії ФФ 2004, річ. III, с. 348. (20) Дивись JANAS, K.: Декілька нових даних про існування забезпечувального табору в Дубниці над Вахом. У: Romano džaniben – збірник ромістичних досліджень. Спілка друзів журналу romano džaniben, Прага 2004, нінай, с. 30.