До питання про взаємозв'язок соціальної справедливості та рівності в сучасному суспільстві

Соціальна політика сьогодні не може уникнути пошуку взаємозв'язків між соціальною справедливістю та рівністю чи нерівністю в демократичному суспільстві. Ми вважаємо, що найсильнішим мотивом утвердження влади — і не лише в політиці — є реальна або уявна наявність нерівності. Справжню рівність у суспільстві шукати набагато складніше, оскільки «коли люди закликають до рівності, насправді вони вимагають рівності щодо конкретної речі або речей».(1) Йдеться про вимоги, здебільшого вкорінені в конфронтації конкретних категорій у межах однієї групи або між більш-менш порівнянними категоріями. Люди, по суті, шукають радше відносну, ніж абсолютну рівність. У прагненні здобути владу вони намагаються зберегти певну рівність чи нерівність або хочуть отримати більше рівностей чи нерівностей, ніж уже мають. Як зазначає у цьому контексті Smith, виправдання нерівності в одній сфері (наприклад, у доходах чи майні) апелює до рівності в іншій сфері (наприклад, рівного права на працю та її результати або рівної винагороди за рівну працю).(2)

Ще одним можливим претендентом на пріоритет у межах політичних мотивацій є свобода, яка зрештою призвела до сьогоднішньої проголошеної рівності в галузі основних прав і свобод людини. У соціальній та економічній сферах рівність є набагато дискусійнішою. Нерівності в цих сферах, на нашу думку, є природними, проте існує також певна тенденція до усунення цих нерівностей, оскільки вони можуть вважатися необґрунтованими. Це лише підтверджує очевидний зв'язок і тісну взаємозалежність проблематики рівності та нерівності з питанням соціальної справедливості.

Ми розглядаємо справедливість у цьому контексті як моральний і політичний концепт, який можна застосувати до одного з трьох етапів дії або до всіх цих етапів: намір, сама дія та результат. У принципі, жодне визначення чи теорію справедливості не можна вважати повними без співвіднесення їх із певним концептом рівності. Справедливість дуже тісно пов'язана з рівністю не лише через «справедливе, а не свавільне поводження з рівними»(3), але вона також є першою передумовою моральності. Кожна людська істота є моральною особою, яку, за Rawls, характеризують дві риси(4): кожна здатна формувати, переглядати та розумно відстоювати власну концепцію блага, і кожна здатна мати відчуття справедливості. Під власною концепцією блага в контексті теорії справедливості Rawls ми маємо на увазі те, що дана особа вважає цінним для власного особистого життя. Відчуття справедливості містить навичку оцінювати речі або дії як правильні чи неправильні. В обох випадках йдеться про природні атрибути особи. Отже, проблематику справедливості та рівності слід обговорювати не лише в політичному, а й у філософському та моральному контекстах.(5) Кожна теорія справедливості є таким чином прямо залежною та похідною від конкретного ідеологічного та морального погляду на світ. Це також визначає, чи розміщуємо ми справедливість у площині намірів, дій чи наслідків.

У межах сучасної соціальної філософії в цьому контексті цікавим є насамперед концепт рівності та соціальної справедливості вже згаданого вище американського соціального та політичного філософа другої половини XX століття John Rawls. У контексті його теорії соціальної справедливості ми тому вкажемо на окремі аспекти виправданих рівностей і нерівностей у межах соціальної справедливості, або справедливого суспільства загалом.

Суспільство або соціальну реальність ми можемо для потреб цього тексту, разом із Wolff, визначити як колективний людський продукт, що відрізняється від об'єктивного природного світу. Отже, йдеться про загальну суму почуттів, очікувань, звичаїв, моделей взаємодій і переконань чоловіків і жінок, які утворюють суспільство.(6) Існування та тривалість суспільства вимагають систематичної гіпостазації та об'єктивізації суб'єктивного. Соціальна справедливість загалом вимагає, щоб кожен індивід мав однакові громадянські права на безпеку та свободу, а також однакові демократичні політичні права. У ліберально-демократичних суспільствах ці вимоги доповнюються рівністю можливостей, особливо в галузі освіти та працевлаштування.(7) Концепція соціальної справедливості Rawls сьогодні, безперечно, є предметом багатьох соціально-політичних дискусій. Перший принцип соціальної справедливості Rawls — принцип рівності — гарантує однакові основні свободи, а згодом — справедливу, тобто чесну рівність можливостей. Другий принцип регулює соціальну та економічну сфери і відомий як принцип диференціації або відмінності. Разом ці принципи доповнюють один одного і застосовуються в межах інституцій. Справедливість, отже, розуміється як важлива «чеснота основних інституцій»(8) суспільства.

У контексті досліджуваної проблематики ми спочатку окреслимо окремі види рівності, яких вимагає соціальна справедливість, а згодом перейдемо до аналізу розподілу соціальних та економічних благ і тягарів, що базується на принципі диференціації (відмінності) як принципі розподільчої справедливості.

Якої ж рівності вимагає соціальна справедливість? Насамперед вона вимагає для кожного індивіда однакових громадянських прав на безпеку та свободу, а також однакових демократичних політичних прав. Соціальна справедливість, таким чином, у принципі вимагає «ліберальної держави — держави, яка поважає та захищає безпеку і свободу індивідів».(9) Це означає, що реалізація соціальної справедливості потребує вільного ринку та мінімальної держави. З іншого боку, слід зазначити, що така система створювала б величезну нерівність у сфері доходів, майна, добробуту, можливостей, економічної та політичної влади, що було б, як стверджують багато опонентів лібералізму, несправедливим. Однакові демократичні політичні права гарантують індивіду право голосувати та право балотуватися на державну посаду, а також права на свободу політичного висловлювання та об'єднання.(10)

Ще одним видом рівності, якої вимагає соціальна справедливість, є формальна та чесна рівність можливостей, яка відкриває багато фундаментальних політичних питань, оскільки стосується рівності та свободи. Жоден закон не може перешкоджати індивіду в прагненні досягти його власних легальних цілей, які відповідають його власним можливостям і здібностям. Проте для досягнення рівності можливостей цього недостатньо. Існують певні обмеження серйозного характеру: брак освіти, упередження, недостатнє сімейне середовище тощо, тому ідеал рівних можливостей може застосовуватися лише на початковому етапі, на так званій «стартовій лінії» — після цього кожен сам є ковалем власного щастя.

Формальна рівність можливостей вимагає усунення дискримінації на нерелевантних підставах, як-от колір шкіри, стать, релігія, сексуальна орієнтація або інвалідність. «Це означає, що соціальна справедливість не обов’язково потребує вільного ринку, а скоріше державного втручання у формі антидискримінаційного законодавства, яке ставить дискримінацію на нерелевантних підставах поза законом».(11) Однак таке законодавство широко визнається як необхідність соціальної справедливості в сучасних ліберальних демократіях. Справедлива рівність можливостей, проте, йде ще далі і вимагає рівної можливості стати кваліфікованим або рівної стартової лінії для учасників змагання, щоб таким чином змагання було чесним. Це також узгоджується з концепцією справедливості як чесності Ролза. Завданням уряду є легалізація можливостей, як-от обов’язок держави забезпечити доступ до освіти, чи пільги соціального забезпечення, житло та охорону здоров’я. «Отже, соціальна справедливість задля досягнення рівності можливостей вимагає не лише ліберально-демократичної держави, а й держави соціальної».(12) Таке розуміння справедливості могло б звучати егалітаристськи, проте воно водночас «дозволяє певні винятки з рівності, якщо вони слугують, наприклад, стимулом для виробництва більшої кількості благ, які мають бути перерозподілені між бідними». (13)

Комуністичні країни, які намагалися усунути несправедливу нерівність до найнижчого можливого рівня за допомогою державного контролю, планової економіки та директивного управління виробництвом і розподілом, зрештою виявили, що ця система управління державою не усунула величезну економічну нерівність на практиці, а натомість уможливила і навіть стимулювала величезну політичну нерівність та придушувала свободу. Крім того, виробництво явно знизилося, тому вільний ринок, що віддає перевагу індивідуальній свободі перед рівністю в розподілі, ймовірно, є ефективнішим за планову економіку. Природно, що тут виникає певна нерівність, але завданням держави є належне регулювання вільного ринку та створення системних заходів, які б запобігали несправедливості. Але вільний ринок не є єдиним джерелом нерівності між людьми в суспільстві. Ми не повинні забувати про людську природу, а отже, про те, що ми не народжуємося ні з однаковими генетичними схильностями, здібностями й талантами, ні в однаковому сімейному та соціальному середовищі.

Ще одним видом рівності, про який у цьому контексті ми не повинні забувати, є рівність умов. На місці власне питання, чи вимагає соціальна справедливість скоріше рівності чи нерівності умов. Одним із найбільш обговорюваних аспектів нерівності є її розподіл: «У здоровому суспільстві нерівність у сфері політичної чи економічної влади є набагато менш небезпечною для його стабільності за умови, що вона впорядкована від найнижчих до найвищих категорій, а розподіл між багатими та бідними, між можновладцями та підлеглими опосередкований величезним і легко проникним середнім класом».(14)

Нерівність умов стосується нерівності в доході, майні, робочому та вільному часі, а також нерівності в рівні життя та добробуті, що з цього випливають.(15) Ми переконані в тому, що це найбільш суперечливий аспект соціальної справедливості, оскільки нерівність умов має як безліч аргументів «за», так і безліч неприйнятних наслідків. Люди повинні мати свободу робити зі своїми здібностями та грошима те, що вони хочуть, проте це може бути результатом нерівних умов.

Аргумент на користь нерівності умов у межах оцінки того, що є соціально справедливим, а що несправедливим, полягає в тому, що навички деяких людей сприяють виробництву більше, тому вони заслуговують на більше, ніж інші. Ще одним аргументом на користь економічної нерівності є також те, що нерівні доходи можуть врівноважувати нерівні тягарі, хоча доходи в межах ринку це здебільшого не роблять (наприклад, люди, які мають небезпечну, шкідливу для здоров’я або іншим чином знедолену роботу, заслуговують на більше грошей за те, що її виконують – чи, можливо, ні?). Далі, нерівність умов має добрі наслідки для суспільства в цілому, а не лише для його відносно привілейованих членів. Згідно з принципом різниці Ролза, соціальна та економічна нерівність мають бути впорядковані так, щоб приносити якнайбільшу користь найменш забезпеченим.(16) Цей принцип, отже, вимагає, щоб — якою б великою не була — нерівність у майні та доході завжди ефективно сприяла благу найменш забезпечених членів суспільства — інакше така нерівність є неприйнятною. Існуюча нерівність має відповідати умові сприяння благу нас самих, а також інших, тому принцип різниці є власне принципом взаємності. (17)

З іншого боку, існує також багато аргументів на користь рівності умов.(18) Велика нерівність у доході та майні спричиняє нерівність у соціальному статусі та суспільному престижі. Економічна та соціальна нерівність спричиняють також нерівність у сфері фізичного та ментального здоров’я і впливають на тривалість життя в усьому соціально-економічному спектрі. Крім того, велика економічна нерівність дає деяким людям владу над життями інших, а також нерівну політичну владу та вплив. Також це спричиняє нерівні стартові позиції, можливості та нечесну конкуренцію, про які ми вже згадували.

Велика економічна нерівність, отже, має наслідком нерівність у соціальному статусі, становищі та суспільному визнанні, у сфері здоров’я, тривалості життя, економічної та політичної влади, у можливостях та в частці у спільному продукті суспільства. Кожна з цих нерівностей може вважатися несправедливою, оскільки вони роблять знедолених людей ще більш знедоленими, ніж вони могли б бути за необхідності. Велика економічна нерівність також шкодить суспільству в цілому, оскільки продукує субоптимальні рівні майна, здоров’я, тривалості життя, насильницької злочинності та солідарності. Чи означає це, що соціальна справедливість вимагає не лише рівності у сфері громадянських і політичних прав та справедливої рівності можливостей, а й рівності умов?

Ролз, якого часто звинувачують у тому, що він схиляється до егалітаризму, так не вважає. Він наголошує на моменті свободи та рівності водночас, оскільки як свобода, так і рівність є важливими при розумінні такого змінного поняття, яким є соціальна справедливість. Він не ставить принципи рівності та нерівності у виключні стосунки, якраз навпаки: він розуміє їх як два взаємопов’язані принципи в суспільстві, яке ми вважаємо соціально справедливим. Навіть у суспільстві, де переважає економічна нерівність його членів, згідно з принципом різниці Ролза, нерівність є виправданою лише тоді, якщо вона на користь найменш забезпечених. «Зрештою, це означає, що це веде до усунення через покращення життєвої ситуації найменш забезпечених та їхньої участі в житті суспільства».(19)

У зв’язку із сучасною глобальною економічною кризою я хотіла б зазначити, що сьогодні ведеться безліч дискусій щодо впровадження деяких елементів соціальної держави у функціонування ліберально-демократичних суспільств, щодо запровадження справедливих правил перерозподілу доходів та зменшення індивідуалізму. Концепція соціальної справедливості Rawls є предметом багатьох дискусій, і неясно, чи і як вони могли б бути переведені в реальну політичну практику. Його теорія в цьому напрямку часто стикається з новою комунітаристською концепцією справедливого плюралістичного суспільства, яка з’явилася в сучасних суспільствах на зламі XX та XXI століть. Хоча комунітаристська платформа є дуже широкою, комунітаристи в принципі погоджуються з тим, що неможливо знайти спільну концепцію блага для всього суспільства. Тут виникає проблема універсалістської чинності норм та їхнього партикуляристського підґрунтя. На цьому місці я абстрагуюся від глибшого аналізу комунітаристської концепції справедливості та блага, проте я солідаризуюся з комунітаристським переконанням, що атомізоване та матеріалістичне споживацьке суспільство є ризикованим і нежиттєздатним.

На завершення дозволю собі констатувати, що надання занадто великої ваги індивідуальній автономії та придушення значення спільноти як основи глобального господарства та сучасної політики спричиняє зниження інтересу та участі громадян у функціонуванні демократичних суспільств. Результатом індивідуалістичного соліпсизму є «менше демократії», або ж певна соціальна ексклюзія цілих верств суспільства. Короткостроковий і поверховий приватний індивідуалізм у часи глобалізації загрожує не лише стабільності ліберальних демократій, а водночас і простору для подальшої (мультикультурної?) інтеграції. Rawls як один із небагатьох лібералів зрозумів, що справедливе суспільство не може бути суто ліберальним, а повинно також містити елементи соціальної держави, отже, воно має бути соціально орієнтованим.

Використана література: Goodwin, B.: Using Political Ideas. West Sussex: John Wiley& Sons, Ltd, 2007. ISBN 978-0-470-02552-9. Jurová, J.: Možný vplyv Marxa na Rawlsovo chápanie slobody a rovnosti. In: Sapík, M. – Pavličíková, H. – Kondra, P. – Blaščíková, A. – Jurová, J. – Teplan, D.: Etika a postmoderna. Nitra: UKF, 2009. ISBN 978-80-8094-488-9, s. 89 – 122. Jurová, J.: Sociálna spravodlivosť podľa Johna Rawlsa. Boskovice: Vydavatelství František Šalé –ALBERT, 2011. ISBN 978-80-7326-210-5. Krieger, J. (ed.): Oxfordský slovník světové politiky. Praha: OTTOVO NAKLADATELSTVÍ s.r.o, 2000. ISBN 80-7181-463-6. Miller, D. – Coleman, J. – Connoly, W. – Ryan, A. (eds.): Blackwellova encyklopedie politického myšlení. Brno: Barrister and Principal, 2003. ISBN 80-85947-56-0 Rawls, J.: A Theory of Justice. Cambridge: Harward University Press, 1971. ISBN 0-674-88014-5. Rawls, J.: Justice as Fairness. A Restatement. Cambridge: The Belknap Press of Harward University Press, 2001. ISBN 0-674-00511-2. Smith, P.: Moral and Political Philosophy. Key Issues, Concepts and Theories. London: Palgrave MacMillan, 2008. ISBN 978-0-230-55276-0. Všeobecná deklarácia ľudských práv. Dostupné na internete: http://www.dostojnost.eu/Vseobecna_deklaracia_ludskych_prav.pdf (19-12-2012) Wolff, R. P.: Understanding Rawls. A Reconstruction and Critique of A Theory of Justice. New Jersey: Princeton University Press, 1977. ISBN 0-691-01992-4.

Авторка: PhDr. Jarmila Jurová, PhD. Кафедра загальної та прикладної етики Філософський факультет, Університет Костянтина Філософа в Нітрі

Примітки: (1) Krieger, J. (ed.): Oxfordský slovník světové politiky, с. 731. (2) Smith, P.: Moral and Political Philosophy. Key Issues, Concepts and Theories, с. 115. (3) Goodwin, B.: Using Political Ideas, с. 417. (4) Rawls, J.: A Theory of Justice, с. 41, 442, 444. (5) Детальніше про це див. Jurová, J.: Sociálna spravodlivosť podľa Johna Rawlsa, с. 87 – 94. (6) Wolff, R. P.: Understanding Rawls. A Reconstruction and Critique of A Theory of Justice, с. 123. (7) Smith, P.: Moral and Political Philosophy. Key Issues, Concepts and Theories, с. 119. (8) Rawls, J.: Justice as Fairness. A Restatement, с. 61. (9) Smith, P.: Moral and Political Philosophy. Key Issues, Concepts and Theories, с. 117. (10) Загальна декларація прав людини містить положення: «Кожна людина має право брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо або через вільно обраних представників». (Ст. 21). (11) Smith, P.: Moral and Political Philosophy. Key Issues, Concepts and Theories, с. 118. (12) Smith, P.: Moral and Political Philosophy. Key Issues, Concepts and Theories, с. 119. (13) Miller, D. – Coleman, J. – Connoly, W. – Ryan, A. (eds.): Blackwellova encyklopedie politického myšlení, с. 480. (14) Krieger, J. (ed.): Oxfordský slovník světové politiky, с. 733. (15) Smith, P.: Moral and Political Philosophy. Key Issues, Concepts and Theories, с. 121. (16) Rawls, J.: A Theory of Justice, с. 83. (17) Rawls, J.: Justice as Fairness. A Restatement, с. 64. (18) Smith, P.: Moral and Political Philosophy. Key Issues, Concepts and Theories, с. 124 – 127. (19) Jurová, J.: Možný vplyv Marxa na Rawlsovo chápanie slobody a rovnosti, с. 101.