Компетенція відкритої комунікації та командної роботи соціального працівника, що працює в полі, під час санації сім'ї

Санацію сім'ї та сімейного середовища дозволяє закон про соціально-правовий захист та соціальну опіку, проте саме поняття «санація» у ньому не визначене. До програми санації потрапляють сім'ї, які є дисфункційними або афункційними (багатопроблемні сім'ї). Проблеми сімей тривають роками, у деяких сім'ях — навіть поколіннями. Для виконання професії соціального/польового працівника згідно із законом № 305/2005 Зб. з. необхідна бездоганна репутація та професійна кваліфікація, але закон не визначає конкретні компетенції, необхідні для здійснення санації. Згідно з цитованим законом, орган соціально-правового захисту та соціальної опіки у співпраці з муніципалітетом та акредитованим суб'єктом здійснює заходи щодо забезпечення врегулювання сімейних відносин дитини, але ми спостерігаємо недостатню ефективну командну співпрацю та відкриту комунікацію в сенсі координації процесу санації.

1 Компетенція та практичні компетенції

Для слова «компетенція» у фаховій літературі ми знаходимо різні значення, тому можемо констатувати, що переважає термінологічна неузгодженість. Mlčák (2005) вважає поняття «компетенція» глобально зрозумілою концепцією з високим ступенем змістовної неоднозначності та теоретичної суперечливості. З одного боку, воно некритично зловживається, а з іншого — відкидається як модний і беззмістовний конструкт.

У соціальній роботі компетенцію ми визначаємо як здатність відповідати вимогам, що ставляться до соціальної роботи та очікуються від неї. National Council for Vocation Qualification у 1988 році (Havrdová, 1999, с. 41) визначила професійні компетенції наступним чином: «Компетенції — це широке поняття, яке включає здатність переносити знання та навички у нові соціальні ситуації в даній галузі професії. Воно включає організацію та планування роботи, інновації та подолання нерутинних дій. Воно включає такі якості, як особиста ефективність, яка необхідна на робочому місці при поводженні зі співробітниками, менеджерами та клієнтами».

На компетенцію ми можемо дивитися також як на здатність, що проявляється у поведінці соціального працівника, у процесі та кінцевому ефекті діяльності, яка містить розвитковий та зростаючий потенціал.

У фаховій літературі для поняття «компетенція» синонімічно використовується поняття «кваліфікація». Під кваліфікацією (Veteška, Tureckiová, 2008) ми розуміємо систему здібностей, необхідних для отримання здатності до виконання певної специфічної діяльності. У документах Європейського Союзу ми зустрічаємося зі зсувом у бік кваліфікації (специфічні передумови), що базується на засвоєних компетенціях.

Отже, соціальний працівник, що працює в полі, під час навчання здобуває теоретичні знання, розвиває свої здібності та навички. Отримана в освітньому процесі інформація шляхом практичного застосування перетворюється на індивідуальний досвід. Згідно з Itala, Knoferl (in: Veteška, Tureckiová, 2008), сукупністю досвіду та навичок виникають конкретні компетенції. У випадку, якщо здібності та навички далі розширюються, наприклад, у межах подальшого навчання та освітніх програм, відбувається зростання знань і виникає «ключова кваліфікація».

Як зазначає Mlčák (2005), досі не вдалося розробити єдину таксономію професійних компетенцій, яку б прийняли фахівці. Причиною є складність проблематики, динамічно змінні ролі та діяльність соціальних працівників.

У Великій Британії навчання соціальних працівників базується на компетентнісній моделі, яка включає компетенції практики, такі як: комунікувати та залучатися, підтримувати та «уможливлювати», оцінювати та планувати, втручатися та надавати послуги, працювати в організації, розвивати професійні компетенції.

У Чеській Республіці проблематикою професійних компетенцій займалася Havrdová, яка при створенні системи практичних компетенцій надихалася британською моделлю — Paper 30 — заснованою на вищезгаданих компетенціях.

Практичні компетенції Havrdová (1999, с. 42) розуміє як «функціональний прояв добре опанованої та визнаної професійної ролі соціального працівника, частиною якого є фахові знання, здатність адекватно рефлексувати контекст та чутливо застосовувати цінності професії».

Надихаючись британською моделлю та моделлю Havrdová, ми вирішили провести якісне дослідження практичних компетенцій, щоб з'ясувати, якими з них володіє соціальний працівник, що працює в полі, під час санації сім'ї в наших умовах.

2 Якісне дослідження

2.1 Цілі та дослідницькі питання дослідження Оскільки ми наводимо лише часткове знання з реалізованого дослідження стосовно часткових результатів дослідження, дослідницькою метою є ідентифікувати та відрефлексувати, як соціальний працівник, що працює в полі, розвиває ефективну комунікацію та сприяє роботі організації.

На основі поставлених цілей ми визначили такі дослідницькі питання: 1. Що розуміють соціальні працівники, які працюють у полі, під компетенцією розвивати ефективну комунікацію? 2. Як соціальний працівник, що працює в полі, сприяє роботі організації та командній співпраці? 2.2 Вибірка Вибірку склали соціальні працівники, що працюють у полі в неприбутковому секторі, які здійснюють санацію сім'ї. Вибір учасників був цілеспрямованим з огляду на потреби дослідження. Вибірку дослідження склали загалом 22 учасники (19 жінок та 3 чоловіки) з SPDDD Úsmev ako dar, ASSP, o. z., Návrat, o. z., Kľúč, n. o., тобто 4 фокус-групи.

2.3 Методика дослідження Для отримання та обробки емпіричних даних ми використали такі методи: у підготовчій фазі ми працювали методом теоретичного пізнання, тобто класифікації емпіричного знання у структуру наукової, логічно впорядкованої системи знань. Дослідження базується на якісній методології, за допомогою якої ми намагалися зрозуміти досліджуване соціальне явище. Збір даних ми реалізували якісним методом Focus Group — тематично спрямоване групове інтерв'ю (напівструктурована фокус-група). Для створення структури розповіді ми використали техніку «викладених карт». Процес отримання та обробки окремих фаз дослідження ми наводимо в таблиці № 1. Реалізація фокус-груп тривала 3 місяці. Для аналізу якісних даних ми використали програму MS Word та Atlas.ti 6.2, демоверсію. При записі та обробці даних ми звертали увагу на етичний аспект дослідження.

Табл. № 1: Послідовність та зміст окремих аналітичних процедур у дослідженні (Skutil et al., 2011, с. 233) 2.4 Інтерпретація та результати дослідження

На основі результатів фокус-груп ми шляхом відкритого кодування ідентифікували категорії: Відкрита комунікація та командний працівник. Окремі категорії ми розглянемо детальніше через опис кодів та оцінимо їх у контексті дослідницьких питань.

1. Що розуміють соціальні працівники, які працюють у полі, під компетентністю розвивати ефективну комунікацію?

Учасники вважають важливим приділяти увагу першому контакту з сім'єю, встановленню доброго контакту. Ми вважаємо контакт початком комунікації. Комунікація є частиною нашого повсякденного життя, і соціальний працівник у полі використовує комунікацію як інструмент з моменту першого контакту з клієнтом. Лише створюючи безпеку, довірливі та відкриті стосунки, ми можемо продовжувати співпрацювати з сім'єю. Справжній контакт між двома людьми виникає тоді, коли вони зустрічаються в моменті, щоб утворити зв'язок між собою. Satirová (1995) говорить, що контакту віч-на-віч допомагають: зоровий контакт через візуальний канал, слуховий контакт через слуховий канал, положення тіла та фізична близькість на відстані витягнутої руки, контакт людини з самою собою — конгруентність (емоційна щирість, відкритість, збіг внутрішніх і зовнішніх проявів, особистісна цілісність людини).

На початку контакту достатньо довіряти здібностям клієнта. Úlehla (2005) говорить, що якщо ми здатні бачити в клієнті людську істоту, здатну самостійно вирішувати, що для неї добре, нам не буде важко вірити, що клієнт завжди хоче співпрацювати. Зрештою, відчуття безпеки виникає там, де ми відчуваємо, що нас слухають, розуміють нас і що нам допоможуть у тому, чого ми самі потребуємо.

Якщо ми встановимо контакт позитивно, взаємодія буде розвиватися в позитивному напрямку. У випадках, коли ми встановлюємо контакт проблемно, можна очікувати, що у взаємній співпраці можуть з'являтися перешкоди. Якщо клієнт відмовляється від контакту, не має інтересу до співпраці, наші дії будуть не допомогою, а контролем. У будь-якому випадку клієнт повинен відчувати з боку соціального працівника в полі, що його поважають, безумовно приймають. Він повинен відчути, що ми віримо в його здібності, що він зможе впоратися з даною проблемою за нашої підтримки та супроводу, і тим самим підвищити якість свого життя. Також ми пам'ятаємо, що довіра — це процес, який створюється поступово через досвід добрих спільних справ і через збереження конфіденційної (інтимної) інформації.

Активне або емпатичне слухання — це розуміння того, що говорить клієнт. За допомогою активного слухання ми можемо підтримувати клієнта для відкритої комунікації. Здатність сприймати іншого є частиною активної комунікації. Слухання з розумінням ми вважаємо засобом для досягнення змін, покращення міжособистісних стосунків та налагодження життєвого функціонування.

Активне слухання відмовляється від оціночних суджень, тоді клієнт набуває відчуття, що його не відкинуть, а вислухають. Ми даємо йому зрозуміти, що маємо для нього час і що нас цікавить те, що він нам говорить. Приймаючим підходом ми досягнемо того, що клієнт почне сприймати себе і проблеми реальніше, знаходити віру та здатність вирішувати свої проблеми.

Згідно з CCETSW – Central Council for Education and Training in Social Work (In: Dominelli, 2004), залучення передбачає здатність вступити в ефективні робочі стосунки на основі рівня довіри та поваги. Залучення тому є основою партнерства.

Ще однією важливою здатністю соціального працівника в полі, яку ми ідентифікували з висловлювань учасників, є пристосування комунікації до індивідуальності клієнта. Це передбачає використання його словника, певних сленгів, врахування віку, індивідуальності та ситуації, в якій він знаходиться. Слова, які використовує клієнт у розмові, варто включити до словника соціального працівника в полі і у відповідний момент використати вираз так, щоб це заохотило клієнта до подальшої співпраці.

При комунікації ми думаємо також про емоційну сторону розмови. У комунікації відображаються наші емоції, тому ми надаємо простір для їх переживання, вентиляції, тобто відкритих висловлювань почуттів, які соціальний працівник у полі бере до уваги і відповідним чином на них реагує.

Через емоційне переживання деяких проблем, наданням підтримки, ми поступово відкриваємо теми, які реєструємо у взаємній розмові. Якщо нам вдасться відкрити проблему і клієнт почне говорити про ситуацію з посмішкою, з радістю, ми сприяли її вирішенню. У будь-якому випадку ми залишаємо простір клієнту для вентилювання негативних емоцій, а згодом опрацьовуємо їх.

При встановленні комунікації ми беремо до уваги компоненти як вербальної, так і невербальної комунікації. Знання проявів невербальної комунікації допомагає нам ідентифікувати стан, у якому знаходиться клієнт. Соціальний працівник у полі повинен володіти власними невербальними проявами і тримати їх під контролем. Поділену інформацію ми доповнюємо невербальними проявами — мовою нашого тіла, наприклад, чи подамо руку, як ми дивимося, поставою нашого тіла. Невербальна комунікація є найстарішим типом комунікації, і за її допомогою ми можемо доповнити, замінити, підкреслити або змінити значення сказаного.

Не в останню чергу ми враховуємо також часовий аспект, тобто роботу з часом і простором. Соціальний працівник у полі працює в природному середовищі клієнта, у якому він повинен вміти створити простір для ведення розмови, іноді навіть у складних умовах. Робота з часом вимагає, щоб клієнт знав, як довго триватиме розмова. Водночас від соціального працівника в полі вимагається дотримання термінів зустрічей.

Комунікацію ми можемо описати як процес надсилання, передачі та отримання інформації. Процес починається з того, що відправник надсилає певний тип інформації отримувачу. Відправник перетворює свій намір у таку форму, щоб отримувач його зрозумів. Ми кодуємо інформацію, коли свідомо обираємо слова, які скажемо. Закодоване повідомлення надходить до отримувача через кілька каналів комунікації. Отримувач лише вступає в комунікацію і декодує повідомлення.

Про ефективний зворотний зв'язок ми можемо говорити тоді, коли повідомлення знайшло отримувача, і той його розкодував та надіслав відповідь первинному відправнику. Цей процес ми називаємо зворотним зв'язком. Зворотний зв'язок надає нам інформацію про те, як отримувач дешифрував повідомлення.

Як зазначають учасники, важливою частиною ефективної комунікації, а також загальної особистості соціального працівника в полі, є позитивний погляд на життя та емпатія. Від цього залежить саме формулювання речень у комунікації в позитивному дусі, надання надії на покращення важкої життєвої ситуації клієнта. Емпатія — це здатність людини сприймати світ за допомогою комунікації при безпосередньому контакті з іншою людиною так, як його сприймає інший. Метою і сенсом емпатії є допомогти собі та іншим при взаємній комунікації. Mlčák (2005) говорить про різні концептуалізації емпатії, причому однією з них є емпатія як комунікаційний процес. Цей процес емпатії залежить від: а) природного хисту, б) сенситивного усвідомлення почуттів інших та від в) навченого способу підтримуючого вираження почуттів.

2. Як соціальний працівник у полі сприяє роботі організації та командній співпраці?

Виходячи зі свідчень учасників, соціальний працівник, що працює в полі, повинен насамперед виконувати місію, завдання організації та бути ототожненим із візією організації. Також від організації очікується, що вона надасть працівникові чітке уявлення про наміри та цілі, якими вона реалізує пріоритети державної сімейної політики. До основних стратегічних цілей політики належить також досягнення успішності сімей у реалізації їхніх функцій, чому допомагають соціальні працівники, що працюють у полі, у роботі з дисфункційними сім'ями.

Згідно з CCETSW (In: Dominelli, 2004), важливою складовою професійного підходу є відчуття відповідальності перед цілями організації, а також не бути просто працівником, який виконує лише інструкції. Відповідальний професіонал — це той, хто бере на себе відповідальність за все, що є розумно можливим, виконує фахові цілі, включаючи позитивний внесок у вплив на організацію з метою максимізації потенціалу для досягнення цих цілей.

Учасники дотримуються думки, що необхідно мати інституційне закріплення, оскільки організація допомагає та підтримує соціального працівника, що працює в полі, під час професійного виконання роботи. Усі підрозділи в організації повинні знати доступні ресурси, які можуть бути корисними для сімей, та ефективно використовувати їх на користь клієнта.

Для соціального працівника, що працює в полі, важливо розуміти структуру організації, а також характеризувати команду та ідентифікувати власне місце в команді. Проте практика показує, що робота в мультидисциплінарній команді природно випливає з потреб сім'ї (багатопроблемні сім'ї). Schavel (2007) каже, що комплексні рішення потребують співпраці з іншими фахівцями. Формування фахової команди залежить від змісту та інтенсивності проблеми клієнта.

Робота в команді приносить певні позитиви (напр. підвищується якість роботи, покращується взаємодія між членами команди, мінімізується загроза нехтування інтервенційними процедурами, взаємне надання зворотного зв'язку та професійної підтримки тощо), а також недоліки, які важливо ідентифікувати та вжити ефективних заходів для їх усунення.

З роботою в організації, однак, пов'язана також вимога гідного місця соціального працівника в організації та створення адекватних умов для виконання роботи, хоча переважну частину своєї роботи працівник виконує в полі та в природному середовищі сім'ї.

При санації сім'ї від соціального працівника, що працює в полі, очікується, що для сім'ї він буде координатором команди, залученої до вирішення несприятливої ситуації клієнта. Згідно з Matouška et al. (2008), ми можемо використовувати менеджмент як інструмент, який допомагає організаціям концентруватися на справжній місії та на якісній фаховій роботі на користь клієнта. При case management у центрі уваги перебуває сам клієнт зі своїми проблемами, навколо якого створюється оптимальна мережа підтримки. (Levická, 2006) Case management є ефективним при роботі з багатопроблемними сім'ями, щоб запобігати дублюванню послуг і, таким чином, підвищенню витрат.

Команду утворюють окремі члени, які взаємно доповнюють один одного, прямують до виконання спільної мети. Strieženec (1999) до основних передумов ефективної роботи команди зараховує:

• активізацію фахових та соціальних здібностей членів команди,
• внутрішню неформальну структуру,
• створення синергетичного поля,
• належну міру самооцінки та впевненості членів команди,
• виникнення функціонального та організаційного розподілу праці,
• існування специфічної системи винагород та покарань.

При командній співпраці члени команди знають спільну мету, кожен у команді має призначене завдання та пов'язані з ним обов'язки. Під час виконання мети члени перебували у взаємодії та несли особисту відповідальність за виконання часткових цілей. Неабияким фактом є надання соціальної (професійної) підтримки, яка під час виконання роботи певним чином може діяти як «демпфер» проти синдрому вигорання.

Havrdová (1999) зазначає, що до основ командної співпраці належить обмін професійними невпевненостями, розпізнавання теоретичних зв'язків та багатогранність можливих рішень. Ми вважаємо, що командна співпраця та самі інтервенції соціального працівника, що працює в полі, є тим більш ефективними та дієвими, коли в команді обговорені кроки, які ведуть до виконання мети.

Від фахової роботи соціального працівника, що працює в полі, очікується, що його інтервенції будуть надаватися на професійному рівні. Кожен соціальний працівник, що працює в полі, під час навчання здобуває знання, засвоює певні здібності та набуває навичок. Ми можемо оцінити, що практичним виконанням роботи соціальні працівники, що працюють у полі, здобувають і збагачуються досвідом роботи з сім'єю та набувають специфічних навичок, як долати специфічні ситуації в сім'ях. Здобутими знаннями вони збагачують у командній співпраці своїх колег, своїми свідченнями — організацію, і, зрештою, впливають на громадську, фахову думку та поширюють просвітництво соціальної роботи в полі.

Цілі та місія організації змінюються, розвиваються. Професійна робота не визначена назавжди, а йде в ногу з часом, розвивається разом із питанням, чому цю роботу робити. Якщо хтось робить роботу двадцять років однаково і думає, що не потребує нічого змінювати, то він не працює професійно. (Úlehla, 2005) Автор далі рекомендує замислюватися також над сенсом, метою та місією організації. У командній співпраці разом із керівниками займатися питанням, чому свою роботу роблять і як би могли її робити інакше. У роздумах над тим, як роботу робити, допомогло б, якби вони отримали відповідь на питання, чому роботу виконують.

Висновок

Людина живе в соціальному середовищі і з середовищем постійно перебуває у взаємодії. На межі між індивідом і середовищем виникають життєві проблеми та стреси, які є предметом уваги соціального працівника, що працює в полі. Для того, щоб соціальний працівник, що працює в полі, зміг ефективно інтервенювати та допомогти, він повинен бути оснащений компетенціями.

За допомогою відкритої комунікації ми пізнаємо природний світ та соціальне середовище клієнта. Теорія конструктивізму допомагає соціальному працівникові, що працює в полі, глибше пізнати потреби, інтереси, цінності клієнта та допомогти відкрити клієнтові сенс його життєвих зусиль і буття. За допомогою комунікаційної теорії Virginia Satir ми можемо пізнати комунікаційні моделі в сім'ї та стратегії сімейної комунікації.

Для досягнення поставлених цілей соціальний працівник, що працює в полі, повинен бути командним працівником, який спільно в командній співпраці може ділити професійні побоювання та невпевненості, взаємно з колегами надавати професійну та емоційну підтримку. При роботі в організації він працює в дусі місії, візії та цілей організації.

Соціальний працівник, що працює в полі, працює з межами клієнта та соціального середовища. Він впливає на зміну функціонування клієнта і водночас впливає на середовище з метою мінімізації негативних явищ та впливів. Він намагається пом'якшити напругу та стрес між системами клієнта та середовища. Принципи, якими керується соціальний працівник, що працює в полі, при санації — це цінність та гідність клієнта як людської істоти, а також розвиток демократичного суспільства з огляду на потреби та інтереси дитини та її сім'ї.

Автор: PaedDr. Martina Kravárová, PhD., prof. MUDr. Jozef Mikloško, PhD. Список використаної літератури

DOMINELLI, L. 2004. Social Work. UK: Polity, 2004. 307 p. ISBN 0-7456-2383-2. HAVRDOVÁ, Z. 1999. Kompetence v praxi sociální práce. Praha: Osmium, 1999. 168 s. ISBN 80-902081-8-5. LEVICKÁ, J. 2006. Першочерговим обов’язком соціальних працівників є санація сімейного середовища. In Sociální práce/sociálna práca. ISSN 1213-6204, 2006, рік 5, № 1, с. 50 - 51. MATOUŠEK, O. et al. 2008. Metody a řízení sociální práce. 2. вид. Praha: Portál, 2008. 384 с. ISBN 978-80-7376-502-8. MLČÁK, Z. (Ed.). 2005. Profesní kompetence sociálních pracovníku a jejich hodnocení klienty. Ostrava: Ostravská univerzita, 2005. 351 с. ISBN 80-7368-129-3. SATIROVÁ, V. 1995. Making contact. Bekeley, Calif: Celestial Arts. ISBN 0-89087-119-1. (неопублікований матеріал – переклад Ščibrányová). SCHAVEL, M. 2007. Соціальний працівник як член мультипрофесійної команди. In Sociálna práca v detských domovoch. Teoretické východiská a praktické skúsenosti. Bratislava: Slovenské národné stredisko pre ľudské práva, 2007. с. 58-61. ISBN 978-80-89016-24-2. SKUTIL, M. et al. 2011. Základy pedagogicko-psychologického výzkumu pro studenty učitelství. Praha: Portál, 2011. 256 с. ISBN 978-80-7367-778-1. STRIEŽENEC, Š. 1999. Úvod do sociálnej práce. 3. вид. Trnava: Vydavateľstvo AD, 1999. 215 с. ISBN 80-967589-6-9. ŠVAŘÍČEK, R., ŠEĎOVÁ, K. et al. 2007. Kvalitatívní výzkum v pedagogických vědách. Praha: Portál, 2007. 377 с. ISBN 978-80-7367-313-0. VETEŠKA, J. – TURECKIOVÁ, M. 2008. Komptence ve vzdělávaní. Praha: Grada, 2008. 160 с. ISBN 978-80-247-1770-8. ÚLEHLA, I. 2009. Umění pomáhat. Praha: Slon. 2009. 128 с. ISBN 978-80-86429-36-6. Закон NR SR № 305/2005 Зб. з. про соціально-правовий захист дітей та про соціальну куратору в редакції пізніших приписів щодо заходів соціально-правового захисту та соціальної куратори