Нарешті, браття, про все, що тільки є правдиве, що чесне, що справедливе, що чисте, що любе, що гідне хвали, коли яка чеснота й коли яка похвала, — про це думайте. (Фил. 4,8)

Andrej Mátel (2010) певною мірою дає інструкцію, як діяти в роздумах, щоб людина не впала у чвари під час виконання професії соціального працівника: «У кожній професії, включаючи соціальну роботу, людина може потрапити в ситуацію, коли до уваги беруться принаймні дві альтернативи вирішення. При цьому жодна з них не мусить бути ідеальною, якраз навпаки. Соціальний працівник має прийняти рішення на користь однієї з таких альтернатив, коли жодна з них не є оптимальною або морально правильною».

Спробуймо замислитися, що хоче сказати нам цим висловом апостол Павло, а також про труднощі соціального працівника, який повинен діяти згідно зі своєю найкращою волею, свідомістю та сумлінням. Християнство своєю філософією збагатило світ любов'ю та повагою до людини. Моральні закони та правила в Біблії можна знайти в різному вигляді, часто навіть у вигляді суперечливих постулатів. Старозавітна етика в деяких позиціях розходиться з новозавітною християнською етикою, чи то в міжособистісних стосунках, як, наприклад: «А коли станеться нещастя, то даси життя за життя, око за око, зуба за зуба, руку за руку, ногу за ногу, опік за опік, рану за рану, синець за синець» (Вих. 21,22-24). У такий спосіб Господь намагався підтримувати порядок у вибраному народі, який мусив знайти спосіб існування в єгипетському полоні, щоб справлятися з щоденними екзистенційними проблемами та турботою про себе. У Старому Завіті ми знайшли б ще безліч таких настанов, які у християнина викликають певною мірою не лише роздуми над історією світу та людини. Але, як зазначає пророк Ісая: «Тому Господь Сам дасть вам знака: Ось діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвеш ім'я Йому: Еммануїл» (Іс. 7,14). Переклад цього імені Еммануїл — З нами Бог. З цього моменту у світі стався рух речей, рух філософського мислення, так само як дванадцятирічний Христос у Єрусалимському храмі сидів з учителями: «...знайшли Його в храмі, як сидів серед учителів, слухав їх і запитував їх. Усі, хто чув Його, дивувалися з Його розуму та з відповідей Його» (Лк. 2, 46-47). А в подальшому розвитку Його викупительного діяння ми знаходимо Його вислів, який зафіксував євангеліст Матвій: «Не думайте, що Я прийшов порушити закон чи пророків; не порушити прийшов Я, а виконати» (Мт. 5,17). Цими висловами з Його життя підкреслено і вказано на момент, який часто оминають і про який забувають. При пошуку етичних принципів християнства необхідно спиратися також на етичні, моральні принципи юдаїзму як попередника християнства, який дав можливість — простір для виникнення християнства.

Але необхідно ще згадати етику, яка розвивалася також у поганському політеїстичному середовищі, наприклад, у філософів Сократа, Платона, Арістотеля чи інших. Сократ своїм найвластивішим покликанням вважав ведення співгромадян до справжньої мудрості та доброго життя, не дбаючи про матеріальні речі цього світу. (Klimekov et al., 1998, с. 24)

У Платона ми знаходимо вчення про ідеї. Водночас відоме його вчення про ідеї, яке стало теоретичною основою для його етики, естетики, педагогіки, коли його етика виходить із вчення про душу, яка, за його словами, складається з трьох частин: розумної, палкої (вольової), жадібної (чуттєвої). Він також дає пояснення цих частин душі: розумна частина є осередком чесноти, мудрості, палка — осередком відваги, а через подолання чуттєвості ця чеснота стає чеснотою розсудливості — поміркованості (Klimeková et al., 1998, с. 38).

На засадах юдаїзму і частково також античної етики та філософії формується християнство, яке дає світові новий вимір, яким є вимір ставлення людини до людини, і тим самим змінюється діяння людини. У Старому Завіті людина сприймалася як істота, яка повинна бути підпорядкована суворим настановам суспільства. Весь Старий Завіт був вихователем людини, щоб вона в кінцевому підсумку була здатна прийняти викупительне діяння Христа, щоб вміла зрозуміти вимір любові Бога до людини і водночас щоб людина вміла зрозуміти також міжособистісні стосунки, побудовані на взаємній довірі та взаємній любові. Адже яким шляхом ішла б людина, якби вона не була підготовлена до цього діяння? У євангеліста Луки ми знаходимо відповідь, як людина здатна вдосконалюватися для блага світу, для блага ближнього свого, на прикладі Діви Марії, яка розуміла світ і водночас своїми вчинками намагалася зробити світ гуманнішим, коли сказала ці слова: «Я — раба Господня, нехай буде мені згідно з твоїм словом!» (Лк. 1, 38). Цими словами вона заклала основу і вказала на те, що якщо суспільство хоче стабільно існувати, між членами суспільства має бути симбіоз, злагодженість усіх її членів. Якби вона, як Та, до якої звернулися, не дала добровільної згоди, можна було б сказати, що властиве людині егоїстичне ставлення до світу, матерії переважало б, і не було б простору для нової етики, етичного діяння і водночас для нового, якісно кращого світогляду. Таке нове етичне діяння ми знаходимо у вислові Христа: «Любіть ворогів ваших, робіть добро тим, хто ненавидить вас» (Лк. 6,28). З цього випливає головне завдання для християн — любити ближнього свого, як самого себе, так, як про це пише апостол і євангеліст Марко: «Люби ближнього свого, як самого себе. Іншої більшої заповіді від цих немає» (Мк. 12, 31), і далі продовжується ця розмова: «Тоді сказав йому книжник: Добре, Учителю, правду Ти сказав, що один є Бог, і немає іншого, крім Нього, і любити Його всім серцем, і всім розумом, і всією силою, і любити ближнього, як самого себе, — це більше за всі цілопалення та жертви» (Мк. 12, 33). Апостол Павло додає до цього ще: «Не будьте винні нікому нічого, крім любові один до одного; бо хто любить іншого, той виконав закон» (Рим. 13,8). Саме на цих цитатах зі Святого Письма побудована етика соціальної роботи як допоміжної науки для людини в цьому світі. Кожен, хто є справжнім християнином, повинен мати емпатію до ближнього свого, вміти його вислухати, зрозуміти.

Кожен соціальний працівник, який є не лише професіоналом за освітою в цій науці, а й у практичній щоденній діяльності перебуває в контакті з ближнім, клієнтом, повинен пам'ятати, що етика його професії має коріння не лише у філософському напрямку, а головним чином у християнських засадах, серед яких є і засада, яку ми маємо зафіксовану в апостола і євангеліста Марка, якого я Вам щойно цитував.

Автор: PhDr. Ján Holonič, PhD.

Список бібліографічних посилань

[1] BIBLIA, Slovenská evanjelická cirkev A.V. v ČSSR, 1979. [2] KLIMEKOVÁ, Anna a kol. 1998. Prešov : FHPV PU Prešov, 1998. 274 s. ISBN 80-88722-32-2. [3] MÁTEL, Andrej. 2010. Systematický postup řešení etických dilemat v sociální práci. In Akční pole sociální práce IV. Sborník příspěvků z mezinárodní konference. Olomouc : Pedagogická fakulta UP v Olomouci, 2010. V tisku. [cit. 2010-10-12]. Dostupný z WWW: http://www.andrejmatel.info/Texty/Etika/Matel_eticke%20dilemata_Olomouc_2010.pdf

[4] POTÚČEK, Juraj. Biblická konkordancia. Banská Bystrica: Slovenská biblická spoločnosť, 1993. 717 с. ISBN 80-85486-06-7.

Лекція була виголошена на міжнародній науковій конференції Прикладна етика в соціальній роботі та інших допоміжних професіях, яка відбулася 20–21 жовтня 2010 року в П'єштянах і була опублікована у збірнику матеріалів цієї конференції: MÁTEL, A. – SCHAVEL, M. – MÜHLPACHR, P. – ROMAN, T. 2010. Aplikovaná etika v sociálne práci a ďalších pomáhajúcich profesiách. Zborník z medzinárodnej vedeckej konferencie. Bratislava : VŠZaSP sv. Alžbety. 413 с. ISBN 978-80-89271-89-4.