Лікарка та членкиня Тропічної команди при Вищій школі охорони здоров’я та соціальної роботи св. Єлизавети в Братиславі, Александра Мамова, вирушила на свою першу місію (перший проєкт розвитку) до Ефіопії ще як студентка-медик. Виключно лікарняний проєкт чекав на неї лише у Південному Судані, де вона вже як гінекологиня працювала самостійно, і який випробував та навчив її найбільше — як медично, так і по-людськи.

MUDr. Mamová під час ультразвукового обстеження пацієнтки

У межах волонтерського перебування в Ефіопії вона працювала в стаціонарі з жінками та дітьми, яким надавалася соціальна опіка та, за потреби, медична допомога. Також там функціонувала антимальнутріційна програма, спрямована на боротьбу з недоїданням, яку Александра, ще будучи студенткою-медиком, координувала під наглядом старших колег. До лікарняних проєктів на африканському континенті під егідою Вищої школи охорони здоров’я та соціальної роботи св. Єлизавети в Братиславі вона потрапила вже з практичним досвідом. Спочатку як помічниця атестованого лікаря, а вже потім самостійно. У Південному Судані вона була як лікарка-гінекологиня кілька разів і, власне, найдовше. Тому цей проєкт вона згадує найчастіше.

Добре підготуватися до виїзду на проєкт розвитку

Кожен, хто мав би інтерес вирушити як волонтер на проєкт розвитку, повинен, на думку д-ра Мамової, добре вивчити місце перебування — погоду, клімат, інфраструктуру, склад населення, релігійні чи племінні звичаї, культуру... Так можна уникнути деяких неприємних вражень та упереджень.

Сама про себе вона каже, що є дуже адаптивною людиною і не має якихось високих вимог щодо гігієни, проживання, харчування. «Я можу без проблем пережити навіть більший дискомфорт. Це, на мою думку, дуже важливо перед від’їздом на проєкт — знати саму себе і розуміти: чим я готова пожертвувати заради безперебійної роботи місії; як я поводжуся в неприємних чи стресових ситуаціях; скільки дискомфорту можу витримати тощо. Бо стресу, неприємних ситуацій, різних сюрпризів та невідомих речей на проєктах розвитку дуже багато. Якщо людина не вміє працювати під тиском або її стресує навіть павук у вбиральні, вона не може очікувати, що отримає приємний досвід від реалізації проєкту співпраці з метою розвитку чи гуманітарної допомоги», — додає Александра Мамова.

Також вона нагадує про важливу психогігієну як профілактику вигорання під час перебування в польових умовах. На її думку, працівник розвитку, як і волонтер, повинен знаходити час для себе, наприклад, піти на пробіжку, подивитися хороший фільм або зустрічатися з людьми.

Південний Судан був для Александри багато в чому випробуванням. Не через громадянську війну як таку (прямих боїв та збройних конфліктів вона там безпосередньо не переживала), а скоріше через її наслідки у вигляді нестачі їжі. Потім до цього додалися екстремальна спека та посуха, а з ними — пов’язана нестача води. Усе це автоматично позначається на стані пацієнтів і, зрештою, на стані здоров’я персоналу та польових працівників... Бо оперувати в залі, коли надворі 40 градусів Цельсія (у затінку!), тривалий час неможливо.

У Південному Судані, на проєкті в Маріалоу, у лікарні, окрім д-ра Мамової, не було нікого іншого з медичною освітою. Тому вона мусила бути доступною цілодобово, вдень і вночі; навантаження було величезним. «Це досить виснажливо психологічно, а також фізично. Особливо якщо так лікар працює 4–5 місяців поспіль. На такому типі проєкту людина швидко вигорає. Тому важливо надсилати туди людей, які вже мають досвід», — згадує про своє перебування членкиня Тропічної команди Вищої школи охорони здоров’я та соціальної роботи св. Єлизавети в Братиславі.

Безпосередньо в південносуданських лікарнях народжується лише близько 10–20 % дітей (залежно від доступності послуг). Це означає, що більшість жінок народжують вдома і приходять до лікарні лише тоді, коли виникає справді серйозна проблема. До того ж умови в місцевому пологовому будинку в Маріалоу п’ять років тому були катастрофічними — там бракувало навіть базового акушерського обладнання. Сьогодні завдяки європейській підтримці тамтешня лікарня перебуває на етапі масштабної реконструкції. Наразі вже працюють нові операційні зали, і будується новий пологовий будинок.

Приділяти увагу внутрішньо переміщеним особам

Членкиня Тропічної команди охоче вказує на проєкти організації Dvojfarebný svet в Елдореті (Кенія) як на успішні приклади з практики та впровадження словацької співпраці з метою розвитку на африканському континенті, хоча вони й не є лікарняними. Вони освітні, але якісно підготовлені та скоординовані. Вони присвячені розширенню прав і можливостей місцевих жінок у суспільстві та здобуттю нових навичок.

Своє дослідження д-р Мамова зосереджує на захворюваннях, що передаються статевим шляхом, серед внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Вона цікавиться проблематикою біженців, мігрантів, а також тим, як на їхнє життя впливають інфекційні захворювання, і як у даних умовах можна покращити їхнє здоров’я.

Вона звертає увагу на те, що наразі найбільш гострою зоною щодо гуманітарної кризи є Сирія та Ірак: «Там щодня гинуть сотні людей, а інші не мають доступу до медичної допомоги. Але безпекова ситуація наразі не дозволяє засновувати в цих регіонах нові проєкти чи проводити польові дослідження».

У майбутньому в межах дослідження вона хотіла б зосередитися, наприклад, на регіоні Лівії, де «біженці утримуються в катастрофічних умовах (перед в’їздом до Європи), і їхній доступ до медичної допомоги також є сумнівним або недостатнім». Д-р Мамова додає: «у дотриманні прав людини та забезпеченні безпеки, особливо якщо йдеться про вразливі групи (насамперед жінки з дітьми), у нас у цій сфері ще багато роботи попереду».

Текст: Boba Markovič Baluchová Фото: Архів Alexandry Mamovej www.doubletrouble.sk