Права людини та їх застосування при наданні допомоги бідним сім'ям

Вступ

Бідність необхідно сприймати комплексно, оскільки вона проявляється у всіх сферах життя людини і часто залишає в людині відчуття зневаги до її гідності. Бідність сімей несе з собою загрозу багатьом правам людини. Це стосується недостатнього харчування, обмеження доступу до освіти, медичного обслуговування, нездатності інтегруватися в шкільний колектив через додаткові шкільні заходи, а також відсутності культурного життя. Тому організації, що допомагають сім'ям у скруті, повинні специфічно зосередитися на підтримці прав людини, що знаходяться під загрозою, та людської гідності сімей у скруті.

1 Життя в бідності

Бідність становить одну зі сфер соціальної ексклюзії, з якою стикаються сім'ї в скруті.

1.1 Соціальна ексклюзія

При соціальній ексклюзії відбувається виключення із суспільства на рівні обмеження доступу окремої особи чи групи до можливостей і ресурсів (наприклад, через те, що внаслідок безробіття вони не досягають звичайного економічного стандарту), а також до інституцій, що є загальнодоступними для членів суспільства (наприклад, освітні чи медичні системи) (Matoušek a kol., 2013).

Navrátil визначає соціальну ексклюзію як процес або стан, який обмежує певних осіб, сім'ї, групи чи цілі спільноти (комуни) у доступі до ресурсів, необхідних для участі в соціальному, економічному, політичному та громадянському житті суспільства. Цей стан має багато причин. До них належать бідність, низький дохід, дискримінація, низький рівень освіти, зруйноване довкілля, етнічна приналежність чи погіршення стану здоров'я. Через цей стан люди на значний період життя відірвані від інституцій та послуг, соціальних мереж і можливостей розвитку, які має у своєму розпорядженні більшість мешканців суспільства (Navrátil, 2003).

При соціальній ексклюзії відбувається депривація соціально виключеної особи, обмеження її громадянських, соціальних і політичних прав, а також різне сприйняття її соціального статусу чи ідентичності. З погляду окремої особи це може сприйматися як ізоляція від головного потоку суспільства, з погляду суспільства це може сприйматися як порушення соціальної згуртованості суспільства (Matoušek a kol., 2013).

Соціальна ексклюзія може зачіпати кілька сфер, це багатовимірне явище: економічна сфера (бідність, безробіття), соціальна (розпад традиційної сім'ї, небажана вагітність підлітків, злочинність, делінквентність молоді), сфера освіти, життєвий простір (локації, умови проживання, облаштованість), політична маргіналізація (відмова в громадянських, політичних, а також базових правах людини), культурна сфера (заборони на прояв культури, відмова в участі в культурі суспільства), етнічна сфера (етнічні меншини, сім'ї мігрантів), соціальні стосунки (сім'я, друзі, сусіди, ширше оточення), сфера здоров'я (медичне обслуговування), соціальні послуги (доступ, варіативність і потужність послуг), індивідуальна сфера (інвалідність, відсутність самоповаги та впевненості в собі, сором) (Matoušek a kol., 2013; Džambazovič, Gerbery, 2005; Vancáková, 2014).

«До соціальної ексклюзії, як це не парадоксально, часто долучається і комунальна політика у спробі вирішити деякі проблеми шляхом вибору механізмів ексклюзії, не усвідомлюючи, що цим вона генерує нові і, можливо, навіть серйозніші проблеми» (Nová, 2016, с. 19).

1.2 Бідність

Сьогодні бідність є світовою проблемою. Вже не діє твердження, що бідність стосується лише країн Третього світу. Майже всі країни визнають існування бідних осіб і сімей. Бідність необхідно сприймати комплексно, оскільки вона проявляється у всіх сферах життя людини і залишає в людині відчуття зневаги до її гідності (Vancáková, 2014).

Згідно з Národná rámcová stratégia podpory sociálneho začlenenia a boja proti chudobe (с. 5), «з 2010 року діє стратегія Європа 2020, яка зараховує боротьбу проти бідності та соціального виключення до головних цілей Європейського Союзу. На відміну від попередніх періодів, вона містить прозоре кількісне зобов'язання у цій сфері. Словацька республіка долучилася до спільних зусиль і хоче зробити внесок у спільну мету шляхом досягнення національної мети, а саме: до 2020 року знизити кількість осіб, яким загрожує ризик бідності та соціального виключення, на 170 000. Національна рамкова стратегія підтримки соціального включення та боротьби з бідністю базується на національній меті у сфері боротьби з бідністю та соціальним виключенням і пропонує огляд вихідних даних, пріоритетів і політик соціального включення, механізми моніторингу розвитку в цій сфері, а також формулює принципи та форми співпраці з ключовими акторами».

Ми розрізняємо чотири основні види бідності: економічна (нестача фінансів і як наслідок — відсутність їжі, пиття, одягу, даху над головою), культурна (нестача або повна відсутність можливостей для освіти, успішного майбутнього, соціальне та культурне виключення), соціальна (спричинена самотністю, нестачею стосунків, дискримінацією, маргіналізацією) та духовна (внутрішня порожнеча, втрата сенсу життя, відчай, тривога, моральна розгубленість) (Vancáková, 2016).

Бідність ми можемо також поділити на генераційну (йдеться про бідність принаймні двох послідовних поколінь) та ситуативну (нестача ресурсів внаслідок конкретної події, наприклад, смерть, хвороба, розлучення тощо) (Payne, 2010).

Вимірювання бідності залежить від вибору концепції бідності та визначення бідності, причому існує безліч підходів до їх класифікації. Серед часто вживаних концепцій вимірювання бідності належать абсолютна та відносна концепції, об'єктивна та суб'єктивна концепції (Želinský, 2014). «Згідно з абсолютною концепцією, межа бідності зазвичай визначається як величина доходу або споживання, необхідна для забезпечення мінімального стандарту харчування та інших необхідних благ, або ж в оцінці витрат споживчого кошика благ і послуг, необхідних для задоволення базових потреб» (Želinský, 2014, с. 14). «Відносна міра бідності базується на оцінці (порівнянні) доходів до певної середньої величини, у нашому випадку — до національної межі бідності» (Štatistický úrad SR, 2019, с. 7). «Суб'єктивний підхід до визначення бідності виражає те, що межі бідності є невід'ємними суб'єктивними судженнями людей про те, що вони вважають соціально прийнятним мінімальним життєвим стандартом у певному суспільстві» (Želinský, 2014, с. 15). При об'єктивній концепції «межа бідності встановлюється не суб'єктивно, а на основі незалежних і об'єктивно обраних критеріїв» (Štatistický úrad SR, 2019, с. 7).

Межа ризику бідності встановлена як 60% медіани національного еквівалентного наявного доходу. Величина межі ризику бідності наводиться в PPS (паритет купівельної спроможності) та в EUR. Загальна річна межа ризику бідності, розрахована з EU SILC 2018 для 2018 року, для домогосподарства з однієї особи становила 4 477 €, що щомісяця становить суму 373 €. Для домогосподарства з 2 дорослих з 2 дітьми до 14 років загальна річна величина межі ризику бідності була на рівні 9 402 €, що щомісяця становить суму 784 € (Štatistický úrad SR, 2019).

Бідність можна розуміти як міру, в якій індивід живе без необхідних ресурсів. Ресурси можна розділити на наступні категорії: а) Фінансові ресурси – це означає відсутність грошей на купівлю товарів і послуг. б) Емоційні ресурси – належать до внутрішніх ресурсів і вважаються одними з найважливіших, оскільки дозволяють людині вирватися зі зразків поведінки, що склалися протягом тривалого часу. Сюди ми відносимо наполегливість, стійкість та здійснення вибору. Це здатність володіти собою і в неприємних ситуаціях не вдаватися до самоушкоджувальної поведінки. Вони додають витривалості при подоланні важких і емоційно напружених ситуацій та станів. в) Ментальні ресурси – йдеться про розумові здібності та набуті навички (читання, письмо, рахунок), які необхідні для повсякденного життя. Якщо людина володіє ментальними здібностями, вона має перевагу і може бути більш самодостатньою, оскільки має доступ до інформації з різних джерел. г) Духовні ресурси – за допомогою цих ресурсів людина може сприймати себе і свою цінність як унікальної істоти, а не як непотрібної та безнадійної. Це віра в Божий план, повага до вищої сили та сенсу життя, що дає людині надію. д) Фізичні ресурси – включають функціонуюче, рухливе та здорове тіло, що дозволяє індивіду вести самодостатнє життя. е) Підтримуючі системи – йдеться про зовнішні ресурси. Сюди належать сім’я та друзі, яких індивід має у своєму розпорядженні в разі потреби. Ці ресурси стосуються не лише фінансової та емоційної підтримки, але й служать для передачі знань. Напр., до кого звернеться індивід, коли потребує допомоги? Хто може порадити при пошуку нової роботи? ж) Стосунки та життєві зразки – означає бути в контакті з відповідними дорослими, які в разі труднощів не вдаються до саморуйнівної поведінки. Кожна людина має якийсь зразок, питання лише в тому, щоб цей зразок був відповідним і корисним. Чи вміє цей зразок виховувати дітей? Чи успішний він у роботі? з) Знання неписаних правил – це типові принципи окремих соціальних верств. Існують специфічні принципи, які використовують люди з багатої верстви, та інші, якими користуються люди з бідної верстви. До неписаних правил культури бідності належить, напр., шум (телевізор завжди увімкнений, і всі перекрикують один одного). У всіх соціальних верствах діє правило: якщо індивід хоче перейти з однієї до іншої, йому потрібна людина, яка походить з цієї верстви, яка буде діяти як його зразок і навчить його неписаних правил. і) Техніки подолання труднощів – Бути здатним до внутрішньої мови (т.зв. процедурний монолог) і вміти думати про речі не лише в конкретній, а й в абстрактній площині. Сюди належить здатність відсторонитися від проблеми (Payne, 2010; Vancáková, 2014).

Бідні сім'ї переживають відсутність базових цінностей – не лише матеріальних, а й відсутність любові, близьких стосунків, розуміння, підтримки, взаємного ділення – які необхідні для того, щоб людина жила гідно і щасливо (Vancáková, 2016).

1.3 Сім'ї в скруті

Кожна сім'я може з різних причин потрапити в глибоку матеріальну кризу, на дно соціальної мережі. У цій ситуації сім'я часто змушена покладатися на допомогу держави. Причини матеріальної кризи різні, напр., безробіття, низька освіта, малозастосовна кваліфікація, поганий стан здоров'я, нездатність впоратися з критичною життєвою ситуацією, брак відповідальності, асоціальний спосіб життя тощо.

Для сімей, що зазнають невдачі, у державі має функціонувати рятівна соціальна мережа. Цю мережу утворює законодавство, яким держава гарантує всім громадянам мінімальний рівень допомоги в надзвичайних ситуаціях. Соціальна залежність сім'ї прямо залежить від доходів її членів (Gabura, 2012).

З цим пов'язані поняття матеріальної скрути та прожиткового мінімуму. Матеріальна скрута – це стан, коли дохід членів домогосподарства не досягає суми прожиткового мінімуму, і члени домогосподарства не знають або не можуть шляхом праці, здійснення права власності чи іншого права на майно та реалізації вимог забезпечити дохід або збільшити дохід (Zákon č. 417/2013 Z. z. o pomoci v hmotnej núdzi). Ми знаємо два типи матеріальної скрути сім'ї, а саме: актуальна матеріальна скрута (іноді може мобілізувати сім'ю, при тривалому перебігу може призвести до пасивної резистентності) та хронічна матеріальна скрута (характеризується пасивністю, покладанням лише на допомогу ззовні) (Gabura, 2012). Прожитковий мінімум – це «суспільно визнана мінімальна межа доходів фізичної особи, нижче якої настає стан її матеріальної скрути» (Zákon č. 601/2013 Z. z. o životnom minime, § 1).

Згідно з дослідженнями, неповні сім'ї належать до категорії сімей, які найбільше піддаються ризику бідності та соціального виключення на узбіччя суспільства (Vancáková, 2015). Велику частку бідних сімей становлять самотні матері з неповнолітніми дітьми. До проблем самотніх матерів належать: загроза основним функціям сім'ї (йдеться насамперед про забезпечення емоційного підґрунтя всіх членів сім'ї, підготовку дітей до життя в суспільстві та економічне забезпечення сім'ї), економічна невигідність (матеріальні проблеми мають самотні матері з низьким соціальним статусом, і це не лише через нижчий дохід, а й через більшу кількість дітей та менш відповідальний спосіб життя), безробіття (у самотніх матерів безробіття становить значний ризик, оскільки бідність торкнеться не лише життєвої ситуації матері, а й викличе дитячу бідність, водночас на ринку праці самотня мати з дитиною є непривабливою для роботодавця), житлова проблематика (самотні матері з дітьми важко можуть дозволити собі власне житло, а оскільки оренда є дорогою, їм не залишається нічого іншого, як оселитися в кризових центрах, які, однак, мають суворі правила та обмежений час перебування), соціальна ізоляція (самотня мати повинна виконувати в господарстві обидві батьківські ролі, що спричиняє обмеження її вільного часу та соціальних контактів переважно родинними та робочими) та соціальна ексклюзія (самотнє материнство часто несе з собою і виключення на узбіччя суспільства, чи то через тривале безробіття, чи то через втрату соціальних контактів) (Matoušek, 2005).

Бідність сімей несе з собою також проблему бідності дітей. Демографічна статистика ЄС зазначає, що з 490 мільйонів жителів 94 мільйони мають менше 18 років, і 72 мільйони живуть у бідності. Кожна четверта дитина перебуває на рівні екстремальної бідності. В ЄС під загрозою бідності перебуває 19% дітей. У деяких країнах страждають від бідності та депривації понад чверть дітей, і в більшості країн діти більше піддаються ризику бідності, ніж загальне населення. Дитяча бідність є найнижчою в північних країнах і найвищою в Польщі, Латвії, Румунії (Antolová, 2013). Ріст і дорослішання дітей у бідності має негативний вплив на шанси та можливості в їхньому подальшому житті, а також може вплинути на їхній актуальний і майбутній розвиток. Погане сімейне підґрунтя становить причину застрягання в бідності, але водночас і людина, яка виросла в хороших умовах, під впливом ситуації може опинитися в категорії бідних (Antolová, 2013; Žilová, 2005).

Бідність торкається також і людей похилого віку. Літні люди залежать від пенсії, багато хто з них не має можливості працювати навіть за договором, головним чином через погіршення стану здоров’я. «Бідність у цільовій групі людей похилого віку — це економічна проблема, яка пов’язана з актуальною демографічною ситуацією та її майбутнім розвитком. Найчастіше до стану бідності призводять такі причини: зростання витрат на житло, витрати на харчування та ліки. Економічна ситуація значно погіршується у літніх осіб у старших вікових групах, у домогосподарствах літніх людей, які проживають самотньо, у людей з низькою пенсією та погіршеним станом здоров’я. Крім того, це пов’язано з ускладненою здатністю оформити необхідні вимоги в соціальній системі та невмінням скористатися можливими послугами» (Nová, 2020, с. 217).

2 Права людини

Соціальний працівник повинен знати основні права та свободи людини, щоб його втручання поважали індивідуальність клієнта.

2.1 Основні права та свободи людини

Вихідною основою розуміння прав людини є їхній підсумок, що міститься у Загальній декларації прав людини ООН від 1948 року. Конституція Словацької Республіки у статтях 12–53 також містить перелік прав людини, яким присвячено весь її другий розділ «Основні права та свободи» (Horná a kol., 2013).

До основних прав і свобод людини згідно із Загальною декларацією прав людини належать:

• Кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність.
• Ніхто не повинен зазнавати катувань або жорстокого, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання.
• Кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб’єктності.
• Усі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої дискримінації, на рівний захист закону.
• Кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.
• Ніхто не може бути підданий безпідставному арешту, затриманню або вигнанню.
• Кожна людина має право на те, щоб її справа була розглянута гласно і з додержанням усіх вимог справедливості незалежним і безстороннім судом, який визначає її права і обов’язки або обґрунтованість будь-якого пред’явленого їй кримінального обвинувачення.
• Кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинною доти, доки її винність не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечують усі можливості для захисту.
• Ніхто не повинен зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію.
• Кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання в межах кожної держави.
• Кожна людина має право покинути будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну.
• Кожна людина має право на громадянство.
• Чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім’ю.
• Сім’я є природним і основним осередком суспільства і має право на захист з боку суспільства та держави.
• Кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими.
• Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.
• Кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії.
• Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх вираження.
• Кожній людині гарантується свобода мирних зборів і асоціацій.
• Кожна людина має право брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо або через вільно обраних представників.
• Воля народу є основою влади уряду; ця воля повинна виявлятися у періодичних і нефальсифікованих виборах.
• Кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення і на здійснення необхідних для підтримання її гідності і для вільного розвитку її особистості прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави.
• Кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
• Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю.
• Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування для неї самої та її сім’ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.
• Кожна людина має право на відпочинок і дозвілля, включаючи право на розумне обмеження робочого дня та на оплачувану періодичну відпустку.
• Кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров’я і добробуту її самої та її сім’ї, і право на забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості чи іншого випадку втрати засобів до існування через незалежні від неї обставини.
• Материнство і дитинство дають право на особливе піклування і допомогу. Усі діти, народжені у шлюбі чи поза шлюбом, повинні користуватися однаковим соціальним захистом.
• Кожна людина має право на освіту.
• Кожна людина має право вільно брати участь у культурному житті суспільства, втішатися мистецтвом, брати участь у науковому прогресі і користуватися його благами.

2.2 Людська гідність

Латинський вираз для гідності «dignitas» означає цінність саму по собі — не через красу, інтелект чи спритність. Так зрозуміла цінність людини є основою прав людини.

Гідність представляє моральне ставлення людини до самої себе та суспільства до індивіда, чия свідомість є формою самоконтролю особистості. На гідності ґрунтуються вимоги індивіда до самого себе: діяти так, щоб людина не принизила свою гідність. Отже, йдеться про вираження уявлення про особистісну та соціальну цінність кожної людини. Насамперед це виражає ставлення до самого себе, ставлення до інших людей та ставлення до суспільства. Усвідомлення власної гідності є формою самоусвідомлення та самоконтролю (www.dostojnost.eu).

Гідність особи ми могли б охарактеризувати як її рідкісність, ціну, цінність. Це не економічна цінність, і вона не має матеріального характеру. Це духовна цінність, яка зумовлює те, що особа завжди має бути метою, а не засобом. Вона ніколи і ніким не може сприйматися як засіб для іншої мети, оскільки це було б ставленням, негідним особи. Що означає бути засобом? Це тоді, коли одна людина «використовує» іншу для якоїсь своєї мети, наприклад, власник має раба для роботи, вчені (нелегітимно) проводять досліди на людях. Тут ми бачимо таку проблему, що мета власника і мета вчених не узгоджується з відповідними людьми — особами. Людина має бути метою. Якщо вона не є цією метою, то існує інша мета, якій надається перевага. Людина — особа є у земному світі найдосконалішою істотою, отже, вона є найвищою метою. Усі інші цілі є нижчими. У наведених прикладах завжди надається перевага якійсь іншій меті перед людиною, що означає, що надається перевага нижчій меті перед вищою, а це є нераціональною дією (Degro, 2007).

Цінність особи та її шляхетність виявляються також у тому, що вона здатна ініціювати певні дії. Можна сказати, що особа є такою цінністю, заради якої варто щось робити. Це дуже поширене явище серед нас, людей: наприклад, друзі зустрічаються один заради одного, суспільне життя відбувається саме заради зустрічі, тобто близькості осіб, ми зазвичай робимо дрібні послуги один для одного саме через дружні стосунки до цієї особи. Degro (2010, с. 73-74) говорить про це так: «Причиною існування людської діяльності є, зрештою, особа як буття «в собі» і «для себе», як істота – мета, а не засіб для досягнення мети».

Ця специфічна властивість особистого буття нагадує всім, наприклад, науковцям, педагогам, психологам і лікарям, що людину не можна інтерпретувати як засіб для якихось цілей, чи то наукових, чи педагогічних. Усе має бути спрямоване на добро людини, бо вона має бути метою всієї діяльності, мистецтва, науки, техніки, політики та релігії. Отже, людина як особа має цінність сама в собі, цінність невідчужувану, тому її неможливо використовувати як засіб, вона завжди має бути метою (Degro, 2007).

2.3 Права та обов’язки при наданні соціальної послуги

Соціальні послуги повинні надаватися відповідно до основних прав і свобод людини, природної людської гідності, з принципами недискримінації за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, віри та релігії, чи іншого переконання, національного або соціального походження, приналежності до національності або етнічної групи, майнового стану, роду чи іншого статусу отримувача соціальної послуги, і вони надаються в середовищі, яке обрав отримувач соціальної послуги (Zákon č. 448/2008 Z. z. o sociálnych službách).

При наданні соціальних послуг необхідно дотримуватися принципу рівності можливостей та заборони дискримінації, що означає, що всі людські істоти мають право вільно розвивати свої здібності та обирати з можливостей без обмежень за ознакою статі, релігійного сповідання або віри, раси, приналежності до національності або етнічної групи, стану здоров’я, віку, сексуальної орієнтації, сімейного стану, кольору шкіри, мови, політичного або іншого переконання, національного або соціального походження, майнового стану, роду чи іншого статусу (Zákon č. 365/2004 Z. z. o rovnakom zaobchádzaní v niektorých oblastiach a o ochrane pred diskrimináciou).

Соціальні послуги за своєю природою (обсягом, формою та способом надання) дозволяють реалізовувати основні права і свободи людини:

• право на гідне поводження (соціальна послуга за своєю суттю дозволяє зберігати людську гідність людини; веде до визнання потреб людини, яка потребує соціальної послуги, як таких, що заслуговують на особливу увагу та громадську підтримку),
• право і свобода вибору (вибору соціальної послуги, її форми та надавача),
• право на підтримку поінформованих рішень, на висловлення незгоди та на прийнятний ризик (йдеться про забезпечення доступності інформації про соціальну послугу, оплату за неї та про цільову групу, якій вона надається, у зрозумілій формі; про можливість у стандартизований спосіб висловлювати незгоду з різними аспектами наданої соціальної послуги та вимагати належного виправлення),
• право на індивідуалізовані та орієнтовані на індивіда соціальні послуги (при наданні соціальних послуг запобігання всім формам інституціоналізму та надання переваги інституційній і колективній культурі перед індивідуальним підходом; врахування індивідуальних потреб, уявлень і бажань отримувача соціальної послуги),
• право на самовизначення, підтримку активізації та участі (отримувач соціальної послуги має право на вплив на умови свого життя та середовища, в якому живе, на визначення ключових осіб для питань свого повсякденного життя, захисту власних прав і прав, що охороняються законом, встановлення та підтримання контактів із сім’єю та громадою; далі він має право на свою активізацію з метою зміцнення самодостатності, контролю над власним життям та підтримки соціальної інтеграції та гідності),
• право на повагу до приватного життя (у випадку всіх форм соціальних послуг забезпечення права на невтручання в особистий простір отримувача соціальної послуги, крім ситуацій, які не терплять зволікань і коли вхід в особистий простір є необхідним для захисту життя, здоров’я або майна),
• право на сім’ю та підтримання ширших родинних зв’язків (право на створення умов для підтримання контактів із сім’єю та ширшим колом підтримки; йдеться про співпрацю із сім’єю, муніципалітетом та громадою при створенні умов для повернення до природного родинного середовища),
• право на відшкодування шкоди, завданої надавачем соціальної послуги при її наданні або у прямому зв’язку з її наданням (Zákon č. 448/2008 Z. z. o sociálnych službách; Repková, 2015).

3 Права людини при роботі з бідними сім’ями

Для дослідження застосування прав людини ми обрали громадське об’єднання Maják nádeje, яке має зареєстровану низькопорогову соціальну послугу для дітей та сім’ї, а також виїзну соціальну послугу кризового втручання. Їхньою цільовою групою є сім’ї у матеріальній та соціальній скруті.

3.1 Правила дотримання прав людини

Maják nádeje докладає зусиль для підтримки та захисту прав людини клієнтів відповідно до людської гідності та принципів недискримінації.

Працівники проінструктовані щодо поваги до основних прав і свобод людини згідно з Хартією основних прав і свобод. Повага до дотримання прав і свобод людини клієнтів є обов’язком кожного працівника під час виконання всіх видів діяльності.

Кожен соціальний працівник проінструктований щодо дотримання Етичного кодексу соціального працівника, виданого Slovenskou komorou SP a ASP.

Клієнти інформуються у зрозумілий спосіб про свої права та обов’язки перед підписанням Договору про надання соціальних послуг. Права та обов’язки також закріплені письмово у Договорі про надання соціальних послуг. Проблематику прав людини вони можуть вирішувати також безпосередньо під час соціальних інтервенцій.

3.2 Діяльність, спрямована на підтримку прав людини

Maják nádeje створює умови для реалізації прав людини сімей у скруті. Клієнти мають можливість брати участь у регулярних формаційних заходах (місячні формаційні зустрічі сімей, психологічні воркшопи, лекції), які допомагають їхньому особистісному розвитку та підтримці компетенцій також у сфері прав людини.

Працівники забезпечені різними курсами та тренінгами, змістом яких є також захист і розвиток підходів у сфері прав людини, методів їх відстоювання, захисту та досягнення.

Maják nádeje раз на рік організовує для широкої світської та фахової громадськості міжнародну наукову конференцію під назвою «Človek na periférii spoločnosti», яка відбувається у жовтні з нагоди Міжнародного дня боротьби за ліквідацію бідності та спрямована на допомогу людям у скруті. Результатом конференції є також рецензований збірник, за допомогою якого інформація може поширюватися далі.

Охорона та забезпечення прав людини є предметом уваги як у видавничій, так і в дослідницькій діяльності. Було проведено низку досліджень у сфері допомоги сім'ям, що перебувають у скрутному становищі. У цих дослідженнях вказується на кризовий стан сімей у Кошицях та найближчих околицях, на неналежні життєві умови, в яких вони живуть, на недостатні внутрішні ресурси цих сімей, що опинилися на узбіччі суспільства, та на недостатні зовнішні ресурси, які могли б допомогти їм покращити їхню життєву ситуацію. На основі досліджень було видано книги, які висвітлюють сучасний стан сімей у скруті, а також можливості допомоги: Rodiny v núdzi (Vancáková, S.), Aktivity Cirkvi zamerané na pomoc rodinám (Vancáková, S.), Rodina a pomoc štátu … realita, alebo utópia? (Vancáková, S.), Keď rodina trpí (Vancáková, S.). Також було видано інші публікації: Milosrdenstvo voči trpiacim (Vancáková, S. a kol.) та Utrpenie bolí, ale má zmysel (Vancáková, S. a kol.). Завдяки написанню книг та виданню журналу «Maják nádeje – časopis o rodinách v núdzi» привертається увага до кризової ситуації людей у скруті та можливостей допомоги соціально виключеним особам.

Підтримці прав людини сімей у скруті приділяють увагу і в медіа. Вони часто виступають у телевізійних програмах, на радіо та в газетах.

3.3 Специфічна підтримка прав людини сімей у скруті, що перебувають під загрозою

У Maják nádeje намагаються цілеспрямовано зосередитися на підтримці прав людини сімей у скруті, які перебувають під загрозою.

• право на базові потреби – харчування, гігієна, одяг

Бідні сім'ї в Maják nádeje регулярно отримують сухі продукти або талони на харчування, за які вони можуть придбати продукти та побутову хімію за потреби. Сім'ям, де бракує відповідного сезонного одягу та взуття, Maják nádeje допомагає, забезпечуючи одягом, збором взуття, а у випадках раптової госпіталізації дитини особисто закуповують необхідні речі для лікарні. - право на житло Все більше сімей опиняються в неможливості сплачувати оренду, і ця проблема особливо гостро стосується самотніх матерів, які втратили житло після розлучення. У Maják nádeje стикаються з ситуаціями самотніх матерів, які з маленькими дітьми опинилися на вулиці, залишилися без підтримки сім'ї та були змушені шукати притулок у кризових центрах. Це право на гідне та пристойне житло в багатьох випадках пригнічується. Сім'ї, які супроводжує Maják nádeje, часто живуть у нелюдських умовах – у садових будиночках та старих будинках без електрики та води. Були також сім'ї, які після неможливості сплачувати оренду опинилися на вулиці й ночували з дітьми на залізничному вокзалі або в наметі на узліссі. Залежно від актуальних можливостей, іноді допомагають сім'ям зі сплатою оренди. Само собою зрозумілою є консультація у сфері пошуку доступного житла. - право на медичне обслуговування Необхідно приділяти особливу увагу сім'ям з інвалідністю, де важка хвороба перевертає рівновагу, бажання та очікування. Велику частину сімей у Maják nádeje складають сім'ї, де один із батьків або дитина мають серйозну інвалідність. Дохід у цих сім'ях дуже низький і не може покрити витрати на базові потреби. Сім'ям із хворими дітьми Maják nádeje допомагає різними способами – оплачує ліки та медичні засоби, які не покриває медична страхова компанія, забезпечує дітям обстеження очей і згодом допомагає з придбанням окулярів, у післяопераційних станах допомагає з оплатою медичних матеріалів тощо. Сім'ї, де діти хворіють на онкологічні захворювання, відвідують у домашньому середовищі або безпосередньо в лікарні.

3.4 Превентивні заходи, спрямовані на дотримання прав людини

У межах роботи з цільовою групою сімей у матеріальній та соціальній скруті в Maják nádeje ідентифікували наступні ризикові права та свободи людини, щодо яких з їхнього боку могло б статися порушення. Водночас проаналізували й превентивні заходи, щоб їхнього порушення не сталося.

• недоторканність особи та її приватного життя

У межах виїзної соціальної роботи соціальний працівник спочатку повідомляє клієнта телефоном, не приходить без попередження. Соціальний працівник у межах виїзної соціальної роботи входить до помешкання клієнта лише за його згодою. У помешканні поводиться шанобливо і щодо майна клієнта (роззувається тощо). Не торкається речей без запитання (наприклад, фотоальбомів тощо), оскільки клієнт може не хотіти ділитися цим аспектом приватного життя. - безпечні умови праці в межах виїзної форми соціальної послуги

У разі першого візиту до клієнта в домашньому середовищі виїзна соціальна робота виконується парою працівників. Так само, якщо відомо, що в сім'ї є небезпечний член, наприклад, агресивний партнер, на виїзд ідуть удвох.

Висновок

Бідність може бути причиною і наслідком порушення прав людини. Зв'язок між правами людини та бідністю є очевидним: більшість тих, чиї права порушуються, здебільшого належать до верстви бідних. Загалом вони мають ускладнений або обмежений доступ до ринку праці, і значно обмеженою є також їхня можливість участі в базових послугах та ресурсах. Іноді бідні не можуть скористатися своїм правом на медичне обслуговування чи житло з простої причини – вони не можуть собі цього дозволити. Бідність створюють багато компонентів, але завжди її характеризують такі фактори, як дискримінація, нерівність у доступі до ресурсів, соціальна ізоляція та стигматизація. Ці фактори, однак, мають й іншу назву, а саме заперечення прав людини та людської гідності (Enviroportal, 2006).

Авторка: PhDr. Michaela Šuľová, PhD. Теологічний факультет у Кошицях Католицького університету в Ружомбероку

Список використаної літератури

ANTOLOVÁ, V. a kol. 2013. Objektívne znaky chudoby detskej zložky populácie a regionálne rozdiely v ich subjektívnom vnímaní chudoby. Bratislava: Iuventa. 70 s. DEGRO, I. 2010. Filozofická antropológia. Bratislava: IRIS, 215 s. ISBN 978-80-89238-29-3. DEGRO, I. Atribúty ľudskej osoby. In Verba Theologica. ISSN 1336-1635, 2007, roč. 6, č. 2, s. 5-14. DŽAMBAZOVIČ, R. – GERBERY, D. 2005. Od chudoby k sociálnemu vylúčeniu. In Sociológia. roč. 37, č. 2, s. 143-176. ENVIROPORTAL. 10. december - Deň ľudských práv. 2006. https://www.enviroportal.sk/clanok/10-december-den-ludskych-prav. GABURA, J. 2012. Teória a proces práce s rodinou. Bratislava: Iris. 318 s. ISBN 978-80-89256-95-2. HORNÁ, D. a kol. 2013. Vybrané texty k ľudským právam. Bratislava: UK, 175 s. ISBN 978-80-223-3623-2. MATOUŠEK, O. a kol. 2005. Sociální práce v praxi. Praha: Portál. 352 s. ISBN 80-7367-002-X. MATOUŠEK, O. a kol. 2013. Encyklopedie sociální práce. Praha: Portál. 576 s. ISBN 978-80-262-0366-7. Národná rámcová stratégia podpory sociálneho začlenenia a boja proti chudobe. 73 s. NAVRÁTIL, P. a kol. 2003. Romové v české společnosti. Praha: Portál. 224 s. ISBN 80-7178-741-8. NOVÁ, M. 2016. Poverty and social exclusion. In: Suvada J., Czarnecki P., Mrazova M. Interdisciplinary Updates on Health in Europe. Warsaw: Management University, Warsaw 2016. p. 13-21. ISBN 978-83-7520-214-4. NOVÁ, M. 2020. Chudoba ve stáří. In Ondrušová, J., Krahulcová, B. Gerentologie pro sociální práci. Praha: Karolinum, s. 217-223. ISBN 978-80-276-4383-0. PAYNE, R. K. a kol. 2010. Mosty z chudoby. Stratégie pre profesionálov a komunity. Košice: Equilibria. 293 s. ISBN 978-80-89284-53-5.

REPKOVÁ, K. 2015. Імплементація умов якості в практику надавачів соціальних послуг – методичні засади. Братислава: MPSVaR. 181 с. ŠTATISTICKÝ ÚRAD SR. 2019. EU SILC 2018. Індикатори бідності та соціального виключення. Демографія та соціальна статистика. Братислава: Štatistický úrad. 57 с. ISBN 978-80-8121-695-4. Конституція Словацької Республіки. VANCÁKOVÁ, S. 2015. Діяльність Церкви, спрямована на допомогу сім’ям. Ружомберок: Verbum. 112 с. ISBN 978-80-561-0277-0. VANCÁKOVÁ, S. 2015. Сім’я та допомога держави … реальність чи утопія? Ружомберок: Verbum. 169 с. ISBN 978-80-561-0313-5. VANCÁKOVÁ, S. та кол. 2016. Милосердя до стражденних. Кошиці: Maják nádeje. 146 с. ISBN 978-80-972547-0-4. Загальна декларація прав людини. www.dostojnost.eu Закон 417/2003 З. з. про допомогу в матеріальній скруті та про зміну і доповнення деяких законів. Закон 448/2008 З. з. про соціальні послуги та про зміну і доповнення закону № 455/1991 Зб. про підприємницьку діяльність у редакції пізніших нормативних актів. Закон 601/2003 З. з. про прожитковий мінімум та про зміну і доповнення деяких законів. Закон № 365/2004 З. з. про рівне поводження в деяких сферах та про захист від дискримінації і про зміну та доповнення деяких законів (антидискримінаційний закон). ŽELINSKÝ, T. 2014. Бідність і депривація у Словаччині. Методологічні аспекти та емпірика. Кошиці: Equilibria. 244 с. ISBN 978-80-8143-134-0. ŽILOVÁ, A. 2005. Бідність та її трансформації у Словаччині. Бадін: Mentor. ISBN 80-968932-2-X.