Права людини — це повноваження, які належать кожній людській істоті від народження до смерті. Держава зобов'язана гарантувати права людини та вжити необхідних заходів для їх захисту. Важливість дотримання прав і свобод людини в соціальній роботі має бути не лише само собою зрозумілою, а й обов'язковою.
Держава здійснює свої повноваження через органи державної влади, причому від імені органу державної влади діють конкретні працівники, які уповноважені на виконання державного управління. Усі державні органи зобов'язані впроваджувати правозахисні принципи та захищати основні права і свободи громадян. Кожен державний службовець зобов'язаний дотримуватися Конституції Словацької республіки, законів, а також юридично обов'язкових міжнародних договорів і конвенцій, утримуватися від усього, що могло б поставити під загрозу його неупередженість. Необхідно забезпечити, щоб кожен державний службовець був ознайомлений також із правами людини, причому їхнім обов'язком є дбати про те, щоб ніколи не сталося їхнього порушення. Знання прав людини має надзвичайне значення в соціальній роботі, і це так само стосується соціальної оціночної діяльності.
Соціальна оціночна діяльність — це сфера, де соціальні працівники приймають рішення щодо потреб людей із тяжкою інвалідністю. Соціальний працівник має керуватися принципами християнського гуманізму, діяти відповідно до етичного кодексу соціального працівника, захищати права і свободи соціально вразливих осіб, діяти справедливо, відповідно до моральних та етичних принципів.
З огляду на актуальність даної проблематики — реформу соціальної оціночної діяльності, ми вказуємо на деякі принципи, які мають бути частиною соціальної оціночної діяльності, причому приділяємо увагу переважно сфері прав людини. Справедливе оцінювання має значний вплив на якість життя особи, що оцінюється, тому ця діяльність потребує кваліфікованого фахівця з оціночної діяльності.
Права людини в соціальній роботі та в оціночній діяльності
Професія соціальної роботи тісно пов'язана з правами людини, оскільки визнає такі основні цінності, як соціальна справедливість, повага, людська гідність і самовизначення. Значення прав людини в соціальній роботі є беззаперечним. За їх допомогою кожна людина може жити повноцінно і з людською гідністю.
З філософського погляду роботу соціального працівника ми можемо охарактеризувати як любов до мудрості та пошук істини. Соціальний працівник під час роботи з клієнтом зустрічається не лише з іншою людиною, її проблемами та їх вирішенням, а й із самим собою. Він репрезентує суспільство і мав би прагнути бути моральним авторитетом. Він представляє посередника між клієнтом і суспільством, проте найважливішим елементом у роботі соціального працівника є відкрити в собі, а також у клієнті людину, гідну поваги, шани та довіри. Від ставлення до самого себе залежить ставлення до іншої людини, а також до суспільства і всього людства. (Glasová, 2008).
Повага до основних прав і свобод є основою сучасної демократичної та правової держави. Дотримання та гарантування прав людини є зобов'язанням держави, яка зобов'язана захищати права людини, причому індивід має право вимагати, щоб держава поважала і захищала його права.
Загальна декларація прав людини 1948 року є одним із найважливіших джерел економічних, соціальних і культурних прав. У статті 22 вона визнає право на соціальне забезпечення, у статті 25 — право на належний рівень життя. Стаття 7 визнає рівність усіх перед законом, право кожного на захист без будь-якої дискримінації.
Європейська соціальна хартія захищає економічні, соціальні та культурні права, у статті 12 регулює право на соціальне забезпечення. Хартія пов'язана з Європейською конвенцією з прав людини, яка захищає переважно громадянські та політичні права. Економічні, соціальні та культурні права, які врегульовані в міжнародних і регіональних правозахисних документах, є юридично обов'язковими. Договірні сторони, тобто держави, мають юридичне зобов'язання поважати, захищати та виконувати ці права. (Hetteš, 2015).
Хартія основних прав Європейського Союзу у статті 34 визнає і поважає право на соціальне забезпечення та право на соціальну допомогу. Стаття 20 Хартії регулює рівність перед законом, стаття 21 Хартії забороняє будь-яку дискримінацію з різних причин, включаючи причину інвалідності.
Основні права і свободи врегульовані також у другому розділі Конституції Словацької республіки. Згідно з ч. 1 ст. 12 Конституції Словацької республіки: «Люди є вільними та рівними у своїй гідності та правах. Основні права і свободи людини є невідчужуваними, невід'ємними, такими, що не мають терміну давності, і нескасовними». Принцип рівного поводження врегульований у ч. 2 ст. 12 Конституції Словацької республіки, де зазначено, що права і свободи гарантуються всім без огляду на різні причини. Хоча причина інвалідності там не врегульована прямо, з поняття «інше становище» можна зробити висновок, що це поняття охоплює також причину інвалідності.
Конвенція про права осіб з інвалідністю була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН у 2006 році. У 2010 році ця Конвенція була ратифікована Словацькою республікою, і тим самим стала юридично обов'язковим документом, який має пріоритет над нашими законами. Метою Конвенції про права осіб з інвалідністю згідно зі ст. 1 є «заохочувати, захищати та забезпечувати повне і рівне здійснення всіх прав людини та основних свобод усіма особами з інвалідністю, а також заохочувати повагу до їхньої природної гідності».
У статті 5 врегульовано рівність і недискримінацію, де зазначено, що всі особи є рівними перед законом і за законом. У ч. 2 ст. 5 зазначено, що забороняється будь-яка дискримінація за ознакою інвалідності та гарантується ефективний правовий захист від дискримінації з будь-яких причин.
Заборона дискримінації врегульована також у законі № 365/2004 Зб. зак. про рівне поводження в деяких сферах та захист від дискримінації, а також про внесення змін і доповнень до деяких законів (антидискримінаційний закон). Цей закон прямо встановлює дискримінаційні ознаки, регулює різні поняття, як-от пряма, непряма дискримінація та інші.
Згідно з ч. 2 §2a: «пряма дискримінація — це дія або бездіяльність, при якій з особою поводяться менш сприятливо, ніж поводяться, поводилися або могли б поводитися з іншою особою в порівнянній ситуації». Непряма дискримінація врегульована в абзаці 3, згідно з яким непрямою дискримінацією є зовнішньо нейтральний припис, рішення або вказівка, які ставлять у невигідне становище або можуть ставити у невигідне становище особу порівняно з іншою особою. Принцип рівного поводження означає не лише заборону дискримінації, а й те, що необхідно дбати про те, щоб дискримінація ніколи не сталася, тобто вжити також превентивних заходів для запобігання дискримінації. Згідно з антидискримінаційним законом, кожен має право також на захист від дискримінації та право домагатися своїх прав у суді.
До основних принципів підходу до особи з інвалідністю належать повага до автономії клієнта, його унікальності, прийняття, гуманність, чинення добра, недирективна позиція, нешкодження та справедливе поводження.
Проблематика прав людини в законі № 448/2008 З. з. про соціальні послуги міститься у додатку № 2 до закону, де врегульовано умови якості надання соціальних послуг. Крім того, весь закон про соціальні послуги ґрунтується на зобов’язаннях у сфері прав людини.
Зобов’язання у сфері прав людини містяться також у різних міжнародних документах, національних програмах, як-от у документі «Національні пріоритети розвитку соціальних послуг на 2021–2030 роки». На рівні самоврядування можна згадати документ «Концепція розвитку соціальних послуг», розроблений вищими територіальними одиницями, та плани розвитку громад на рівні міст і сіл. Зобов’язання полягають у тому, щоб люди з інвалідністю могли вести самостійне, незалежне життя і щоб було забезпечено їхнє повне включення в суспільство.
Словацька республіка взяла на себе зобов’язання щодо підходу, заснованого на правах людини, і має забезпечити умови для вільного, незалежного життя, головним чином для людей з тяжкою інвалідністю, які потребують сторонньої допомоги.
Незалежний спосіб життя врегульовано у статті 19 Конвенції про права осіб з інвалідністю. Ця стаття зобов’язує держави-учасниці визнавати рівні права для всіх осіб з інвалідністю жити в суспільстві з рівними можливостями на рівноправній основі з іншими. Вона регулює права осіб з інвалідністю та їхнє повне включення і залучення до життя суспільства.
У законі № 447/2008 З. з. про грошові внески на компенсацію тяжкої інвалідності незалежний спосіб життя проявляється насамперед у внеску на персональну допомогу, яка є основним інструментом забезпечення незалежного життя. Персональна допомога є правом людини.
Кожна людська істота має право брати участь у житті суспільства, бути рівноправним партнером, приймати рішення щодо власного життя, розвивати різну діяльність за власним вибором; нікого не можна обмежувати в тому, де, як і з ким він хоче жити, оскільки всі люди є рівними у своїй гідності та правах. Необхідно також забезпечити їм доступ до послуг, до необхідних допоміжних засобів і дбати про те, щоб не допустити їхньої сегрегації та ізоляції в суспільстві.
Підтримка соціальної інклюзії
Найважливішим міжнародним документом, який регулює інтеграцію в суспільство, є Конвенція про права осіб з інвалідністю, яка серед загальних принципів конвенції у статті 3 зазначає повагу до природної гідності, незалежності, недискримінації, а також повне та ефективне залучення та включення в суспільство та інші принципи. Згодом у статті 19 Конвенції врегульовано незалежний спосіб життя та включення в суспільство, що визнає рівне право всіх осіб з інвалідністю жити в суспільстві на рівноправній основі з іншими.
Окрім міжнародних документів, захист прав осіб з інвалідністю та їхня інтеграція врегульовані також у межах Європейського Союзу. Хартія основних прав Європейського Союзу від 7 грудня 2000 року, змінена 12. 12. 2007, спочатку не мала статусу первинного джерела права Союзу, і лише з Лісабонським договором відбулася ця зміна. Отже, до первинних джерел європейського права належить і Хартія основних прав Європейського Союзу, де у статті 26 врегульовано також інтеграцію осіб з інвалідністю таким чином: «Союз визнає та поважає право осіб з інвалідністю користуватися заходами, спрямованими на забезпечення їхньої незалежності, соціальної інтеграції та інтеграції в професійну діяльність, а також участі в житті суспільства».
Інтеграція осіб з інвалідністю врегульована також у різних документах на національному рівні. Одним із них є «Національна програма розвитку життєвих умов осіб з інвалідністю на 2021–2030 роки» та багато інших. Однак слід вказувати на той факт, що інтеграція осіб з тяжкою інвалідністю в суспільство не буде можливою доти, доки держава не забезпечить відповідні умови та доступ до послуг, доки не будуть усунені бар’єри, як фізичні, так і психологічні, які існують у суспільстві, а також у самих людях, і доки особи з тяжкою інвалідністю не отримають рівний шанс на інтеграцію в суспільство на рівних засадах з іншими. Саме тут відіграє важливу роль компенсація соціальних наслідків для осіб з інвалідністю, за допомогою якої навіть особи з тяжкою інвалідністю можуть стати рівноправними партнерами. Сучасне і демократичне суспільство — це лише те суспільство, яке приймає всі права людини, включаючи право на інтеграцію, у якому всі особи мають однаковий доступ до послуг і де немає жодних відмінностей.
У минулому загалом, а також у межах експертної діяльності, переважав медичний підхід, який розглядав людину як пацієнта, а інвалідність сприймав як хворобу, яку потрібно лікувати. У медичній моделі переважали такі поняття, як хвороба, діагноз, пацієнт, лікування, догляд, нездатність. Медична модель у соціальній роботі представляє орієнтацію соціальних працівників на сферу здоров’я в контексті соціальної роботи. У медично орієнтованій соціальній роботі в минулому соціальний працівник працював із клієнтом-пацієнтом та його оточенням, причому клієнт сприймався як частина лікувального процесу. Соціальний працівник сам себе розумів як того, хто покликаний знайти відповіді на проблеми, що випливають із дисфункції соціальної системи. У класичній (медичній) моделі, окрім терміна «соціальний випадок», який використовувався для позначення індивіда або сім’ї, ми зустрічалися з терміном «пацієнт». Медична модель підкреслювала значення трьох основних елементів соціальної роботи, якими є лікування, профілактика, допомога, але орієнтувалася переважно на дві складові: лікування та допомогу. Термін «медична соціальна робота» на сьогодні замінений терміном «біомедичний дискурс у соціальній роботі». Здоров’я сприймається як бажаний стан єдності психосоціальних факторів, що впливають на індивіда. Біомедичний дискурс підкреслює, що, на відміну від класичного медичного підходу, сучасну соціальну роботу можна охарактеризувати як соціальну роботу на службі здоров’ю (Levická, 2016).
Соціальна модель зосереджується головним чином на людині, а вже потім на інвалідності. Слова, які найчастіше використовуються в соціальній моделі: спроможність, потреба, права, відмінність, здатність.
Біо-психо-соціальна модель була створена Всесвітньою організацією охорони здоров’я, вона надає цілісний погляд на різні аспекти здоров’я і є комбінацією попередніх двох. Сучасний підхід до інвалідності розглядає людей таким чином, що їх зробило «інвалідами» скоріше суспільство, ніж їхнє тіло.
Сучасний підхід у соціальній роботі ґрунтується на гуманістичному підході, йдеться про рівноправні партнерські стосунки, і це так само стосується соціальної експертної діяльності, де ми працюємо насамперед із людиною, яка має певну вразливість. Кожна людська істота заслуговує на повагу та визнання, держава зобов’язана виконувати зобов’язання, які вона взяла на себе в різних міжнародних документах. Для інтеграції в суспільство людина з тяжкою інвалідністю, яка залежить від допомоги іншої особи, потребує також допомоги держави, наприклад, у формі компенсаційних внесків або надання необхідних соціальних послуг.
Філософія незалежного життя приносить інший підхід до задоволення потреб осіб з інвалідністю. Вона ґрунтується на припущенні, що до базових потреб кожної людини належить прагнення до самостійного та змістовного життя. Незалежне життя веде до досягнення рівноправності.
Так само як і люди без інвалідності, особи з тяжкою інвалідністю хочуть жити гідно, хочуть мати власну родину, дім, потребують навколо себе людей, до яких вони належать, потребують любові та впевненості, визнання та спокою, проте для досягнення базових життєвих потреб їм потрібно дещо більше, ніж особам без інвалідності: вони потребують допомоги іншої особи або інших допоміжних засобів, які дозволять їм жити подібно до інших людей.
Інтеграція в суспільство, а згодом і інклюзія, є основним правом кожної людини. При оцінюванні слід виходити з цілісного розуміння, яке сприймає людину як цілісну біо-психо-соціо-духовну істоту з індивідуальними потребами. Важливо гарантувати кожному рівне право на збереження людської гідності та рівні можливості. Лише шляхом поступового усунення всіх бар'єрів — як фізичних, так і психологічних — ми можемо досягти повної участі в житті суспільства.
Соціальна експертна діяльність
Соціальна експертна діяльність — це діяльність, метою якої є підтримка соціальної інтеграції осіб з інвалідністю, причому йдеться про оцінювання індивідуальних передумов фізичної особи з тяжкою інвалідністю, оцінювання сімейного середовища та середовища, що впливає на інтеграцію фізичної особи з тяжкою інвалідністю в суспільство.
Термін «соціальна експертна діяльність» експліцитно використовується лише в законодавстві про грошову допомогу та допомогу у формі соціальних послуг для осіб, які через тяжку інвалідність, довготривалий несприятливий стан здоров'я або через похилий вік залежать від сторонньої допомоги. (Repková, 2022).
У сфері соціальних послуг ми говоримо про надання допомоги для вирішення несприятливого стану здоров'я через тяжку інвалідність, несприятливий стан здоров'я або досягнення пенсійного віку. При компенсації тяжкої інвалідності йдеться про обмеження, які особа має внаслідок тяжкої інвалідності, причому це включає надання грошових допомог на компенсацію, надання посвідчення особи з тяжкою інвалідністю та паркувального посвідчення.
Згідно з § 48 закону № 448/2008 З. з. про соціальні послуги, експертною діяльністю є медична та соціальна експертна діяльність. Експертна діяльність визначає залежність фізичної особи з тяжкою інвалідністю або з несприятливим станом здоров'я від соціальної послуги в закладі для фізичних осіб, які залежать від допомоги іншої фізичної особи, та від послуг догляду.
Експертна діяльність згідно з § 10 закону № 447/2008 З. з. про грошові допомоги на компенсацію тяжкої інвалідності — це лікарська експертна діяльність та соціальна експертна діяльність. Тяжка інвалідність для цілей цього закону — це інвалідність зі ступенем функціонального порушення не менше 50%.
Спроби реформування експертної діяльності були темою для фахівців уже протягом кількох років. У 2022 році почали розроблятися конкретні заходи в цій галузі, причому головним чином ідеться про уніфікацію соціальної експертної діяльності. Згідно з § 46 закону № 219/2014 З. з. про соціальну роботу та про умови виконання деяких фахових видів діяльності у сфері соціальних справ і сім'ї та про зміну і доповнення деяких законів, соціальні працівники до 31.12.2023 повинні відповідати умові особливої кваліфікаційної вимоги для виконання спеціалізованої фахової діяльності, встановленої постановою № 5/2016 З. з., згідно з якою соціальна експертна діяльність є спеціалізованою фаховою діяльністю. Новелою закону № 116/2023 З. з. відбулася зміна в тому сенсі, що умова фахової компетентності вважається виконаною щонайбільше до 4 років з дня виконання спеціалізованої фахової діяльності, а для соціальних працівників, які вже виконують цю роботу, цей термін спливає 31.12.2027. Особливою кваліфікаційною вимогою для виконання соціальної експертної діяльності при цьому, згідно з § 5 п. 2 закону про соціальну роботу, є проходження акредитованої спеціалізованої освітньої програми «соціальна експертна діяльність».
Метою реформи соціальної експертної діяльності є створення ефективної та єдиної системи оцінювання, причому оцінювання для цілей закону про соціальні послуги та закону про грошові допомоги на компенсації будуть здійснювати управління праці, соціальних справ та сім'ї. Оцінювання має бути комплексним, має бути запроваджена цифровізація експертної діяльності, експертна діяльність має стати ефективнішою завдяки кращому фінансуванню лікарів-експертів, причому було усунуто потребу в кваліфікаційних вимогах для виконання лікарської експертної діяльності. (Repková, 2022).
Що стосується цифровізації експертної діяльності та використання системи e-zdravie і державних реєстрів в експертній діяльності, необхідно буде внести зміни до низки законів, як-от закон № 576/2004 З. з. про охорону здоров'я, послуги, пов'язані з наданням медичної допомоги. Через нестачу лікарів-експертів та зростаючу кількість клієнтів, згідно із законом, було усунуто потребу в кваліфікаційних вимогах для виконання лікарської експертної діяльності. Виникає питання, чи буде якість експертної діяльності достатньою після усунення цієї вимоги, оскільки навіть у теперішній практиці саме питання діяльності лікарів-експертів часто було предметом дискусій, і заперечувався той факт, що проти лікарського висновку неможливо подати апеляцію, а щодо лікарів-експертів відсутній контроль та особиста відповідальність компетентних осіб, тому саме ця сфера може бути неефективною і легко може стати об'єктом зловживань. Особи з тяжкою інвалідністю належать до груп людей, яких закон має захищати, проте коли внаслідок помилкового висновку відбувається ігнорування їхнього стану здоров'я або видається незаконний висновок, умови для захисту є надзвичайно складними. Апеляція та подальше стягнення законних вимог часто призводять до судових спорів, які є фінансово витратними та тривалими, оскільки такі провадження тривають кілька років, тоді як допомога має бути надана негайно з огляду на ситуацію та потребу у вирішенні тяжкої життєвої ситуації. Різні документи, як національні, так і міжнародні, гарантують право на повну інтеграцію в суспільство та недискримінацію, проте, з іншого боку, ці особи мають слабкий захист у разі нерівного ставлення.
Важливим питанням є оцінювання з боку лікаря-експерта, оскільки в наш час більшість результатів оцінювання ґрунтуються виключно на медичному висновку. Необхідно наголосити, що таке оцінювання є недостатнім, оскільки закон і на сьогодні передбачає комбінацію оцінювання, яка складається з медичної/охорони здоров’я та соціальної експертної діяльності, і лише їх результатом має бути комплексний висновок/висновок про потребу в соціальній послузі. При цьому важливо, щоб результатом був дійсно встановлений стан речей, який становить основу кожного рішення. Рішення є законним, якщо воно відповідає всім передумовам адміністративного провадження, причому важливим фактом є дотримання принципу матеріальної істини. Якщо видано рішення, де відсутнє дотримання основних принципів адміністративного провадження, то таке рішення є незаконним і є підставою для повернення на новий розгляд.
На важливість доказування вказує також Fedorová (2019), яка звертає увагу на той факт, що доказування у справах про тяжку інвалідність точно не можна звести до оцінки стану здоров’я учасника провадження лікарем-експертом. Вона посилається при цьому також на рішення Верховного суду Словацької Республіки сп. зн. 1Sžso 6/2015 від 28. 6. 2016, згідно з яким однозначно випливає обов’язок управлінь праці, соціальних справ та сім’ї розібратися з питанням, чи були підстави для розробки комплексного висновку повними, об’єктивними та переконливо обґрунтованими, і якщо це не так, необхідно комплексний висновок доповнити та усунути суперечності. Висновок при цьому не становить і не може становити єдину підставу рішення згідно із законом № 447/2008 Зб. з.
Щодо медичної експертної діяльності ми можемо вказати також на вирок Верховного суду СР сп. зн. 1Sžso/32/2013 від 15. 4. 2014, який також вказує на той факт, що «хоча зак. № 447/2008 Зб. з. допускає медичну експертну діяльність, а саме з метою оцінювання та експертизи стану здоров’я, його змін та порушень, що зумовлюють інвалідність фізичної особи, виконання якої у випадках, коли це оцінювання вимагає спеціальних фахових знань, проте не уповноважує згідно зі ст. 152 п. 4 конституції відповідача на те, щоб відмовитися, або взагалі не виконати детальний аналіз встановлених висновків у своєму рішенні з оцінкою, чому він не взяв до уваги заперечення позивача, або чому висновки, що містяться в комплексному висновку, відповідають критерію достовірно встановленого стану речей згідно з принципом спільного пошуку матеріальної істини в адміністративному провадженні (§ 3 п. 2 та 4 Адміністративного порядку)... Верховний суд не може підтримувати висловлену відповідачем думку про те, що лікарі-спеціалісти не уповноважені висловлювати свою думку щодо виду та способу компенсації з погляду своєї медичної спеціалізації. У зв’язку з наведеним Верховний суд має вказати саме на роль фахових висновків, висловлених лікарями-спеціалістами у справі, що розглядається, з рекомендаційними висновками, які, проте, відповідач у рішенні ні не прийняв, ні не розглянув, хоча судова практика надає їм великого значення».
Як і з вищезазначених висновків, з великої кількості судових проваджень, з кількості апеляцій до адміністративного органу другого ступеня, а також з особистого досвіду авторки випливає, що в експертній діяльності часто виникають суперечності, наслідком чого є видання незаконного рішення, тому варто було б вжити певних кроків також для підвищення загальної фаховості, можливо, шляхом запровадження контролю або супервізії в цій сфері, щоб у майбутньому зменшити видання незаконних рішень.
Сучасне суспільство повністю визнає становище осіб з тяжкою інвалідністю як рівноправних істот та їх повну інтеграцію в суспільство, їхні права гарантовані багатьма законами, але водночас не відбулося жодного зрушення в тому напрямку, щоб вони могли ефективніше реалізувати свої права, які гарантовані, крім інших документів, також Конституцією СР і які держава зобов’язалася визнавати та повністю поважати.
Якщо ми вносимо зміни до законів і хочемо досягти ефективного та справедливого оцінювання, яке буде адресним, виникає питання, чи буде достатньо уніфікації експертної діяльності і чи не варто було б запровадити також ефективні контрольні механізми щодо лікарів-експертів та загалом в експертній діяльності.
Конвенція про права осіб з інвалідністю гарантує особам з інвалідністю рівні права та право на незалежне життя, але саме сферу експертної діяльності необхідно врегулювати так, щоб ніколи не могло статися зловживання цією діяльністю і щоб згодом особи, які через свою тяжку інвалідність не повинні були боротися ще й кілька років за базові виплати, які дозволили б їм забезпечити незалежне життя та участь у суспільстві на рівних засадах з іншими.
Зобов’язання, що випливають з Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю, ґрунтуються на підході, заснованому на правах людини. У ньому до інвалідності не підходять як до фіксованого статусу, визначеного наявністю медичного діагнозу, а як до результату взаємодії між індивідом та бар’єрами в ставленні суспільства і в середовищі, які обмежують можливості його участі в суспільному житті на рівних засадах з іншими. Підхід, заснований на правах людини, в експертній діяльності має виходити з поваги до принципів гідності, автономії та незалежності, права вибору особи, що оцінюється, недискримінації та рівності можливостей, поваги до людського розмаїття та гуманності. В експертній діяльності мають бути дотримані права особи, що оцінюється, її уявлення, воля та переваги щодо рішень. Процес та результати експертної діяльності мають бути справедливими та повинні поважати тілесну і психічну цілісність особи з інвалідністю, без будь-яких проявів поганого поводження з нею. Соціальні аспекти експертної діяльності закріплені в повазі до прав людини жити незалежно та інклюзивно в громаді, для чого надається вся підтримка та допомога. (Repková, 2022).
Держава забезпечує соціальні права також згідно із Загальною декларацією прав людини, держава бере на себе зобов’язання та обов’язки на основі міжнародного права реалізовувати, поважати та захищати права людини. Зобов’язання реалізовувати означає, що держава повинна вжити всіх заходів для полегшення користування правами людини. Права людини та соціальна справедливість є основою соціальної роботи та соціальної політики. Відповідальність за виконання соціальної політики несе, зокрема, Міністерство праці, соціальних справ та сім’ї Словацької Республіки.
ВИСНОВОК
Метою нашої статті було вказати на основні права людини та свободи, які є основою експертної діяльності, причому увагу ми приділили, зокрема, соціальній експертній діяльності. Ми вказували на деякі основні документи, де право на незалежне життя та рівне поводження гарантоване і що держава повинна дбати про їх дотримання.
Ми окреслили деякі сфери уніфікації експертної діяльності, причому ми ставили питання, чи буде така поправка ефективною також у зв’язку з особами з інвалідністю, оскільки проблеми в цій сфері випливають саме з того, що експертна діяльність є неєдиною та розрізненою, причому її якість часто оскаржується також у судових провадженнях.
На нашу думку, більшу увагу слід було б приділити також захисту прав осіб з інвалідністю, головним чином щодо адресності, а також для того, щоб уникнути зловживань з іншого боку медалі, а саме в експертній діяльності, де дуже легко можуть бути порушені права саме тих осіб, які заслуговують на захист і рівне ставлення.
Авторка: PhDr. Bc. Mária Szegfüová Вища школа охорони здоров’я та соціальної роботи св. Єлизавети у Братиславі – докторантка. Університет Коменського – юридичний факультет, Братислава. Авторка працює соціальною працівницею, лекторкою, супервізоркою. Свою наукову та фахову діяльність присвячує темам прав людини, справедливості, державного управління, соціальної політики. Тривалий час вказує на проблеми інтеграції та застосування Конвенції про права осіб з інвалідністю.
Список бібліографічних посилань
Конвенція про права осіб з інвалідністю. 2010. [online]. Повідомлення Міністерства закордонних справ Словацької Республіки № 317/2010 Зб. 2010. [цит. 2023-02-23]. Доступно за адресою: https://www.slov-lex.sk/pravne-predpisy/SK/ZZ/2010/317/
FEDOROVÁ, K. 2019. Ochrana práv osôb so zdravotným postihnutím. Bratislava: Wolters Kluwer SR s.r.o., 2019. 128 s. ISBN 978-80-571-0027-0.
GLASOVÁ, K. 2008. Filozofia v praxi sociálneho pracovníka. Bratislava: Vysoká škola zdravotníctva a sociálnej práce Sv. Alžbety, n. o., 2008. 116 s. ISBN 978-80-89271-44-3.
Хартія основних прав Європейського Союзу 2016. [online]. Офіційний вісник Європейського Союзу. (2016/C 202/02) [цит. 2023-02-21]. Доступно за адресою: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/SK/TXT/PDF/?uri=CELEX:12016P/TXT&from=LT
HETTEŠ, M. 2015. Ľudské práva a sociálna ochrana v sociálnej práci. Bratislava: Vysoká škola zdravotníctva a sociálnej práce sv. Alžbety, 2015. 242 s. ISBN 978-80-8132-128-3.
LEVICKÁ, J. 2016. Teoretické východiská sociálnej práce. Trnava: Fakulta zdravotníctva sociálnej práce. 2016. 88 s. ISBN: 978-80-8082-962-9.
Постанова уряду № 5/2015 Зб. Постанова уряду СР, якою виконуються деякі положення закону № 219/2014 Зб. про соціальну роботу та про умови виконання деяких фахових видів діяльності у сфері соціальних справ і сім’ї та про зміну і доповнення деяких законів.
REPKOVÁ, K. 2022. Sociálna posudková činnosť. Bratislava: Inštitút pre výskum práce a rodiny, 2022. 132 s. ISBN 978-80-7138-179-2.
Рішення Верховного суду СР спр. № 1Sžso/32/2013 від 15.4.2014
SZEGFÜOVÁ, M. 2023. The significance of human rights and freedoms in social assessment activities In MAZUR, S. - CINTULOVÁ, L. - BRÉDOVÁ, S. 2023. Research studies and theoretical analysis of the actual problems in multidimensional sphere. Kraków: SAE, 2023. ISBN 978-83-65547-22-4. p. 101-116.
Загальна декларація основних прав і свобод 1948. [online]. Нью-Йорк. [цит. 23.02.2023]. Доступно за адресою: https://www.ustavnysud.sk/documents/10182/992240/DE01_48.pdf/0d4bbd21-2476-4881-a7b3-145f72f2564b
Закон № 219/2014 Зб. про соціальну роботу та про умови виконання деяких фахових видів діяльності у сфері соціальних справ і сім’ї та про зміну і доповнення деяких законів.
Закон № 365/2004 Зб. про рівне ставлення у деяких сферах та захист від дискримінації та про зміну і доповнення деяких законів (антидискримінаційний закон).
Закон № 447/2008 Зб. про грошові внески на компенсацію тяжкої інвалідності та про зміну і доповнення деяких законів.
Закон № 448/2008 Зб. про соціальні послуги
Конституція СР № 460/1992 Зб.