«Одне покоління у нас буквально витекло крізь пальці, і його ми можемо зі спокійною совістю назвати поколінням, що перебуває під загрозою бідності та успадковує бідність своїх батьків», — стверджує Mgr. Karol Langstein, керівник відділу соціальної допомоги Міського управління в Banská Bystrica. Тому велике значення при впровадженні інтервенцій він приділятиме передусім дітям. «Наше завдання — створювати можливості для цільових груп і для цього надавати якісну соціальну роботу», — говорить він далі.
На конференції об'єднання Úsměv jako dar ви обізнано говорили про зв'язок бідності з сімейним середовищем, у якому зростає дитина. Чи можете ви детальніше пояснити цей зв'язок? Більшість із нас мала щастя зростати в сім'ї, чи то в повній, чи в неповній, безпроблемній чи проблемній, прийомній чи іншій, але основою було те, що в сім'ї. Сім'я є основною клітиною суспільства, тому суспільство має приділяти їй належну увагу. У ній розгортається низка дій та заходів, які є незамінними для майбутнього кожної дитини. Найсильнішим є приклад поведінки батьків, який, хочемо ми того чи ні, у багатьох випадках свідомо чи підсвідомо ми копіюємо. Спрощено кажучи, діти сприймають життя так, як їм це детермінує сім'я або й уся спільнота, у якій вони живуть і виховуються. Кажуть, що кожен із нас починає на одній і тій самій лінії, що можна вважати правдою, але проблемою може бути те, що кожен має свій власний шлях життєвого досвіду, різний напрямок, перешкоди на шляху, а також різні фізичні та ментальні схильності. Одним реченням: ми всі різні, але при цьому унікальні. Окреме суспільне розшарування населення можна було б спрощено назвати трьома соціумами, якими можуть бути люди, що живуть у бідності — бідний прошарок населення, люди, що живуть між бідністю та заможним соціумом — мажоритарний прошарок населення (поки що) та заможний прошарок населення.
У наш час використовується вираз «успадкування бідності». Що він означає? Існують уже принаймні два покоління, які зростали в середовищі сім'ї, де ніхто ніколи не виконував регулярну трудову діяльність на роботі. Це сім'ї, що живуть у спільнотах, які не мають наміру давати дітям освіту, а навпаки — якомога швидше залучити їх до процесу збільшення доходу у вигляді отримання допомоги у зв'язку з матеріальною скрутою та доплат до неї, шляхом збирання сировини, матеріалів, а в деяких випадках — жебракуванням та вчиненням дрібних або великих правопорушень. Така поведінка має своє обґрунтування. Передусім у сім'ях, що живуть у спільнотах.
Прошарок бідних людей реагує більш імпульсивно на миттєву потребу, і ця поведінка переважає над зусиллями, які вони могли б докласти для реалізації зміни свого мислення та ставлення. Щоденне вирішення найбазовіших потреб, щоб взагалі вижити, не вимагає академічної освіти, а здорових рук, які принесуть будь-який дохід, навіть якщо він малий і нерегулярний — важливо, що зараз, у цей день. З цього випливає й інша сутність мислення більшості бідного прошарку населення, а саме — сприйняття часу. У ціннісній ієрархії пріоритетів щодо часу для бідності важливим є «тут і зараз». Рідко коли працює мислення про майбутнє. Голод, раптова потреба у фінансах та інші потреби є «тут і зараз» — тому їх треба вирішувати всіма засобами та за допомогою всіх членів сім'ї, не виключаючи дітей. Те, що діти отримали б більше переваг у довгостроковій перспективі завдяки школі та її повному закінченню, цей прошарок без допомоги не вирішує.
Чи можете ви навести конкретний приклад такого підходу? Якщо спільнота має доступ до місцевості, де в сезон ростуть лісові ягоди чи гриби, вся сім'я, яка має сили, йде на збір цих плодів, які потім продають при дорозі або здають у пункт прийому. Часто достатньо пройти повз спільноти в той час, коли діти мали б бути в школі. Звісно, це має емоційний ефект — коли відро грибів продає дитина, іноді це мотивує покупця придбати товар, бо він хоче допомогти дитині. Вже мало хто з покупців запитав би її, чому вона не в школі. Таку поведінку ми спостерігаємо переважно в сім'ях, що живуть у спільнотах, уражених бідністю. Парадоксом є те, що в кожній спільноті знайдеться індивід, сім'я або пара осіб, які отримують прибуток від бідності шляхом експлуатації — лихварства, дрібних фінансових послуг під високі відсотки. Такі «підхоплені» сім'ї, яких вони «пасуть», є джерелом циклічного доходу на користь експлуататора. Водночас сім'я, яка опинилася в скруті й позичила гроші, не може вибратися з боргів через відсотки. Викуп із боргів має потім й інші виміри — вчинення антигромадської діяльності, секс-бізнес, зловживання та інші форми натурального викупу.
Якими ж тоді є причини бідності? Коли сім'я або спільнота вирішує змінити мислення, вона повинна погодитися зі стратегіями вирішення цих змін. Якщо вибір стратегій занадто вузький, може виникнути ефект, що проблема зберігається. Щоб визначити параметри цього завдання, необхідно зрозуміти причини бідності. David Shiper, автор книги The Working Poor (Бідні працюючі), каже, що в США людям не зрозуміло, що спричиняє бідність. Результатом є те, що їм не зрозуміло, що вони мають робити. Мати ясність щодо причин бідності дуже важливо. Причини бідності можна, згідно з Ruby K. Payne, директоркою американського інституту aha! Process та співавторкою книги Mosty z chudoby, розділити на чотири групи.
У першій йдеться про поведінку індивідів, тобто дослідження можливостей вибору, поведінки, характеристик та звичаїв людей, що живуть у бідності. Прикладами можуть бути залежність від державної підтримки, моральність, злочинність, батьки-одинаки, розпад сімей, міжпоколіннєві риси характеру, трудова мораль, прагнення до успіху, звички витрачати гроші, наркозалежність, психічні хвороби, домашнє насильство, навички планування, знання мови. Наступну категорію вона назвала людським та суспільним капіталом у спільноті — дослідження ресурсів, які доступні для індивідів, спільнот та підприємств. Знову наведу приклади: дискримінація, расизм, інтелектуальний капітал, соціальний капітал, доступність робочих місць, доступність та якість освіти, адекватні навички, догляд за дітьми працюючих сімей, занепад суспільної моралі середнього класу — «відтік мізків», міське та регіональне планування, занепад міських районів. Передостанньою причиною бідності є експлуатація. Дослідження займається тим, як бідні люди зазнають зловживань лише тому, що вони бідні. Типовими прикладами є торгівля наркотиками, лихварство, купівля в кредит, азартні ігри, тимчасова робота, секс-бізнес, шахрайство, надавачі позик або підприємства з високим темпом роботи за низьку зарплату. Важливим аргументом бідності є також економічно-політичний устрій — дослідження економічних, політичних та суспільних стратегій на міжнародному, національному та місцевому рівнях. Знову доповню приклади: дискримінація, расизм, глобалізація, вплив корпорацій на законодавство, деіндустріалізація, втрата робочих місць, зниження впливу профспілок, високе оподаткування, неадекватний перерозподіл.
Окрема особа може здобути фахову освіту чи навички, отримати роботу, але попри це може залишатися бідною. Ця загальновідома реальність є причиною, чому громади повинні розробляти стратегії, що охоплюють усі чотири причини бідності, а не лише ті, що стосуються двох причин. Якщо вони зосередяться лише на перших двох причинах бідності, результатом буде лише більше бідності. Якщо громади хочуть розвиватися і мати сталість, вони повинні приділяти увагу всім чотирьом сферам.
Чому ж тоді приділяється мало уваги аспектам бідності? Причина, чому я приділяю увагу всім цим аспектам, проста і прагматична. Батьки дітей із малостимулюючого середовища очікують від школи, що вона надасть їхнім дітям освіту, і не припускають, що вони як батьки повинні фігурувати в цьому процесі – перша помилка! Школа не має ресурсів для підтримки аутсайдерів, дозволяє їм відставати, вважаючи, що відповідальність несуть лише батьки – наступна помилка! Суспільство має недовіру до людей, які живуть у бідності – ще значніша помилка! Процес змін потребує комплексного підходу та розуміння.
Що потрібно зробити? Для початку, достатньо лише приділяти бідності, її причинам та наслідкам більше уваги і системно налаштувати інтервенції, спрямовані на зміну мислення та ставлення, і я вірю, що зменшилася б кількість: прогульників, непрацевлаштованих безробітних і, зрештою, дітей, які змушені залишати свої біологічні сім'ї через нездатність батьків піклуватися про своїх дітей.
Pavel Bajer Розмова була опублікована в журналі Sociální práce/Sociálna práca, № 1/2010 Sociální práce a boj s chudobou.
Використані фотографії: Архів Peter Senko, Prohuman, 2004