ПЕРЕДМОВА

До рук читача потрапляє колективна монографія, яка надає погляд на етичні питання (не)свободи. Свобода як така має вагоме значення у житті людини і є частиною людського суспільства у функціонуючій екосистемі живої та неживої природи. Неможливо відокремити один від одного мікросвіт — внутрішній світ людини, який утворює її психіка, від макросвіту спільноти людей на землі та мегасвіту всесвіту, що розгортається. У цих світах діють закономірності, певні аналогічні правила взаємозв'язку з відповідною зумовлюючою толерантністю. Саме в цій толерантності прихована свобода. Свобода прийняття рішень зі знанням справ на несвідомому рівні при розвиненій структурі особистості людини (її мікросвіт), чи свідомого спрямування людини та соціальних груп у макросвіті людського суспільства в даній екосистемі та з обережними спробами проникнення у простір мегасвіту. Свободу ми прямо не усвідомлюємо. Лише тоді, коли зникає згадана толерантність, що відчувається всією істотою як несвобода. У людині приховане прагнення до гармонії, почуття краси, яке слід плекати з добротою в еволюційному процесі від зачаття життя протягом усього часу його онтогенезу, в якому копіюється в стиснутому вигляді філогенез життя. Соціальна антропологія описує розвиток людини в макросвіті суспільних відносин, у її історії. Вона відображає культуру, звички, традиції, звичаї у соціальних відносинах у сім'ї та її місце в соціальному угрупованні. З певною впевненістю вона вказує на спільні ознаки необхідних правил співжиття між індивідами, групами, щоб людство вижило і далі розвивалося.

Основою вищих форм життя є клітина та її дана з математичною точністю запрограмована здатність шляхом бластогенезу досягати різноманітних форм, які за оптимальних умов мають тенденцію до розвитку аж до досконалості, що людське око сприймає як красу. Якщо в живому організмі окрема клітина не підпорядковується співжиттю з іншими клітинами, вона перетинає визначене для неї поле, порушується вся імунна система. Захисний механізм дає збій, і клітина хаотично розмножується за рахунок інших. Вся енергія організму вичерпується на розростання, і зрештою він гине. Аналогічно це відбувається і в людському суспільстві, яке потребує оцінювальної та контрольної системи. Оцінювальними критеріями є етичні принципи, розуміння того, що вважається добрим, а що поганим з огляду на суспільні потреби розвитку. Етика, мораль у звичках, культурі, традиціях, звичаях утворюють суспільну свідомість, яка отримує також формальне закріплення у правовій системі для різних сфер суспільного життя.

Читаючи колективну монографію, ми дізнаємося про формування особистості людини як природної істоти під час інтерналізації зовнішніх відносин, які вона, ще будучи дитиною, ненаситно вбирає в себе, як суха губка. Для її здорового розвитку потрібне сімейне середовище зі стосунками з батьками, братами, сестрами та іншими близькими. Вони просякнуті взаємною любов'ю. Бути відповідальним за себе та за своїх близьких — це взаємний і неписаний обов'язок. Проте це ідеал, дотримання моральних принципів в обмеженому (не)вільному середовищі сім'ї. У цьому контексті ми можемо прочитати, що у стосунках індивіда первинної соціальної групи до ширшого соціального середовища примусовий контроль інших приховує в собі соціальну несвободу. Людина стає невільною істотою, оскільки всередині себе не відкриває вільний простір для духовності, духовного життя, і її поведінка стає егоцентричною, спрямованою на задоволення своїх індивідуальних потреб за рахунок інших.

Діяльність соціальної роботи на сьогодні перебуває під сильним впливом неоліберальних поглядів, де свобода тлумачиться як діяння за власним бажанням, не зважаючи на інших. Великий капітал публічно, без сорому, визначає свої етичні цінності через медіа, якими володіє. Ці цінності часто орієнтовані на найпримітивніші потреби індивідів споживацького суспільства. Тому необхідно вітати заклик до нової політики, яка не шкодитиме, а захищатиме інтереси людства. Підтримувати його спрямування за світлом пізнання до його майбутнього виживання. Використовувати здатність передбачати небезпеки загрози існуванню кожної форми життя і шанобливо її захищати.

Також стимулюючим є аналіз свободи індивіда у стосунку до бідності, причому ставиться питання, чи справді бідність обмежує свободу людини, чи це залишається на розсуд бідного та його ілюзії, що він вільний і сам несе відповідальність за те, як вирішує свою ситуацію. Не можемо не зауважити, що перекладання відповідальності відповідальних політиків за соціальну ситуацію на особу, яка потерпає від бідності, нагадує сучасну психіатричну практику маркування дітей діагнозом ADHD, яких і в минулому вважали надто жвавими дітьми, а їхню активність пригнічували медикаментозно. Ми можемо поставити запитання: чи це етично? У цьому напрямку орієнтована соціальна політика держави, яка перекладає тягар соціально-економічної кризи на плечі тих, хто потерпає від бідності, не відкриваючи простору для змістовної діяльності соціальної роботи у вирішенні цієї суспільної проблеми. Можна погодитися з думкою, що бідність є жорстокою реальністю несвободи, а соціальна допомога — лише описаною етикеткою з порожніми фразами щодо їхніх людських проблем виживання, оскільки для того, щоб соціально-економічно знедолені індивіди та цілі групи звільнилися, їм потрібно мати відкритий вільний простір із чіткими правилами, і ті, хто потерпає від бідності, вирішать свої проблеми самі. У такому напрямку мала б рухатися справжня соціальна робота. Це стосується і ромської родини, її бідності, оскільки кожна людина гідна поваги, має право на свій розвиток і має право вести змістовне та повноцінне життя серед своїх близьких, у родині. Це вічно шукане прагнення до сталих цінностей, впевненості та щастя серед своїх, до яких хочеться належати. Людина потребує на щось спертися, щоб знайти рішення різних дилем не лише повсякденного життя, а й у кризових ситуаціях отримати задовільну відповідь на майбутнє, надію. Проте є індивіди, які з різних причин не знаходять цього в родині. Внутрішнє відчуття впевненості у спільноті вони часто знаходять після втечі від своєї родини, у закритому товаристві релігійної секти. Щоб польова соціальна робота могла вирішувати проблеми тих, хто хоче ресоціалізуватися після досвіду перебування у закритих соціальних групах до звичайного суспільства, а також при створенні соціалізаційних програм, необхідно, щоб суб’єктивний погляд польової соціальної роботи не відображався на її якісному дослідженні. У довірливій розмові дослідник бере на себе моральне зобов’язання, щоб не сталося зловживання інформацією, не була поставлена під загрозу особиста свобода учасника дослідження, що може бути дуже чутливим для колишніх членів сект, жертв домашнього насильства тощо. Це стосується професійних цінностей, які є важливою обставиною етичного прийняття рішень у дилематичних ситуаціях, де об’єкт інтересу соціальної роботи (ми уникаємо поняття «клієнт», оскільки воно значною мірою має безособовий, комерційний зміст) повинен мати право на автономне самовизначення з людською гідністю, де на перший план виходить унікальна ідентичність у вужчому чи ширшому соціальному середовищі, що не викликає почуття кривди (соціальна справедливість).

Бути справедливим означає мати засвоєні моральні цінності, які гарантують доречність надійної поведінки людини. Про їхнє суспільне недотримання слід відкрито говорити, надавати зворотний зв’язок тим, хто з якоїсь причини їх не дотримується, щоб ситуації з неетичним змістом вирішувалися публічно здоровим глуздом. Для цього насамперед мають слугувати медіа. Журналістська практика має загалом при наданні об’єктивного опису дійсності дотримуватися етичних принципів, вказуючи на небезпеку егоцентризму, з концентрацією на собі, на нетерпимості до інших. Симпатичним є також заклик до медіаосвіти щодо журналістської етики, потреби внутрішньої саморефлексії з погляду моральних принципів, закріплених в етичному журналістському кодексі.

Суспільні прояви нетерпимості, вказування на свою зверхність різними формами цькування — це примітивний психологічний механізм, який допомагає звільнитися зовні від внутрішньої (особистісної) несвободи тим, що відбирає свободу в інших. Йдеться про комплексний недолік внутрішньої слабкості почуттів і мислення мобера, де причини можна знайти в його нестабільній вихідній родині, яка не надала йому необхідної підтримки, впевненості базової безпеки, захисту у визначених межах. Так мобер стає внутрішньо невільним, нездатним керуватися моральними принципами. Він не співчуває іншому, відчуває свій біль і переносить його на інших, завдаючи їм його. Так суб’єктивно він стає вільним, обмежуючи інших у свободі. Тим важче це для тих індивідів, які виростають в інституційних умовах дитячого будинку, де їхнє перебування подовжується аж до періоду дорослості. Вказування на умови емоційної несвободи, чи радше на «свободу» перманентної психічної депривації, має наслідком психічно та соціально непідготовлених індивідів, які не почуваються вільними, все життя ніде не є вдома. Їхня особистісна та соціальна ідентичність є дифузною. Поведінка в різних соціальних ситуаціях є неспецифічною, через свою безпорадність вони часто стають об’єктом зловживань з боку асоціальних індивідів.

У випадку, якщо емоційне підґрунтя, отримане в родині під час дитинства, та з’ясовані стосунки з іншими індивідами у створеній системі оцінювання закріплені в структурі особистості людини, навіть попри пізніше отриману інвалідність, це дає її носію реальний шанс на вільне та творче життя. Для цього, однак, потрібна необхідна медична та соціальна реабілітація та подальше облаштування середовища без бар’єрів, щоб була можливість вільного пересування. Людина з інвалідністю не потребує допомоги, лише створеного вільного простору та людського розуміння, щоб у ньому знайти творчу саморефлексію. Свобода пересування без перешкод для людини з інвалідністю на «візку» є відкритим викликом для власної самореалізації серед інших. Рух як природна властивість частинки живої та неживої природи належить і тілу людини. Через відчуття тіла в ранньому дитинстві формувалася свідомість. Усвідомлення свого тіла та його рух у спільноті інших загалом визначається гармонізованою послідовністю дій і виражає загальне здоров’я — свободу волі та мислення. Якщо рух виконується без стосунку до психосоціальних потреб носія на користь інших людей, що ми часто можемо бачити у професіях, що допомагають (вчителі, лікарі, соціальні працівники), і не береться до уваги власне здоров’я, така людина стає невільною, вона є рабом робочої діяльності. При вчиненні добра для інших, щоб запобігти синдрому вигорання, треба думати і про добро для себе. Вміти жити і для цієї миті. В етику вчинення добра для інших треба включити і себе, бути частиною суспільства. Це звільняє дух від рабства обов’язкового вчинення доброти для інших людей.

Колективна монографія надає багато творчих стимулів для роздумів при пошуку відповідей на етичні питання свободи та несвободи у зв’язку з реальними можливостями соціалізації людини в особистому житті серед своїх близьких та інших індивідів у різних сферах суспільного життя.

Antonín Kozoň

ЗМІСТ

I. ЕТИКА В ПРИРОДНОСТІ ОСОБИСТОСТІ ЛЮДИНИ – ПИТАННЯ СВОБОДИ В СОЦІАЛІЗАЦІЇ Ethics in the nature of human personality - the question of freedom in socialization

  1. ПРИРОДА ЛЮДИНИ В СОЦІАЛЬНІЙ РОБОТІ: ЗНАЧЕННЯ МОРАЛІ ТА ЕТИКИ
  2. ЕТИКА ТА МОРАЛЬ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ
  3. ЕТИКА – СПРЯМУВАННЯ ВІДНОСИН СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ ДО ЛЮДИНИ
  4. ПРИРОДА ІДЕНТИЧНОСТІ ОСОБИСТОСТІ ЛЮДИНИ ТА ПОТРЕБА В ЕТИЦІ
  5. ФОРМУВАННЯ ІДЕНТИЧНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

II. СОЦІАЛЬНА СВОБОДА, СОЦІАЛЬНА НЕСВОБОДА ТА ПИТАННЯ (НЕ)ЕТИКИ The social freedom, social unfreedom and question (non)morality

  1. ДО ПОНЯТТЯ СВОБОДА
  2. ДО ПОНЯТТЯ СОЦІАЛЬНА СВОБОДА
  3. ДО ПОНЯТТЯ СОЦІАЛЬНА НЕСВОБОДА
  4. СВОБОДА (СОЦІАЛЬНА СВОБОДА) VERSUS СОЦІАЛЬНА НЕСВОБОДА
  5. РОЗДУМИ ЩОДО ПОНЯТТЯ СВОБОДА (СОЦІАЛЬНА СВОБОДА) ТА ПИТАННЯ (НЕ)ЕТИКИ

III. СОЦІАЛЬНІ ВІДНОСИНИ В КОНТЕКСТІ ЕТИКИ ТА ДУХОВНОСТІ Social relations in the context of ethics and spirituality

  1. ЗАГОСТРЕНИЙ ІНДИВІДУАЛІЗМ ТА ЯКІСТЬ ЖИТТЯ ЛЮДИНИ
  2. ІНДИВІДУАЛІЗМ ТА ПАРТНЕРСЬКІ ВІДНОСИНИ
  3. ЗАГОСТРЕНИЙ ІНДИВІДУАЛІЗМ ТА ЯКІСТЬ ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА
  4. ВІДНОВЛЕННЯ ЕТИКИ, ЦІННОСТЕЙ ТА ДУХОВНОСТІ

IV. ПОЛІТИКА, ЕТИКА ТА (НЕ)СВОБОДА В ПРОЦЕСІ НЕОЛІБЕРАЛЬНОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ Politics, ethics and (un)freedom in the neoliberal globalization process

  1. ГЛОБАЛІЗАЦІЯ – КРИЗА ЕТИКИ ТА СВОБОДИ
  2. ЕТИЧНІ ТА ЕКОЛОГІЧНІ КОНТЕКСТИ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
  3. ЗМІНИ В ОБЛАСТІ ПОЛІТИКИ В ПРОЦЕСІ НЕОЛІБЕРАЛЬНОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
  4. НЕ-ЕТИКА ГЛОБАЛІЗОВАНИХ ІНІЦІАТИВ
  5. ЕТИЧНИЙ РЕЛЯТИВІЗМ У ДЕВІАЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ
  6. СВОБОДА СЛОВА В НОВІЙ ТОТАЛЬНОСТІ ТА АРОГАНТНІСТЬ ЕТИКИ
  7. ДЕФОРМОВАНА СВОБОДА – НЕСВОБОДА НЕОЛІБЕРАЛІЗМУ

V. ЧИ Є БІДНІСТЬ ОБМЕЖЕННЯМ СВОБОДИ? Poverty is restriction of freedom?

  1. ЗНАЧЕННЯ ПОНЯТЬ СВОБОДА ТА БІДНІСТЬ
  2. БІДНІСТЬ ЯК ОБМЕЖЕННЯ СВОБОДИ
  3. ІДЕЯ СПРАВЖНЬОЇ СВОБОДИ
  4. СПРАВЖНЯ СВОБОДА ТА ПУБЛІЧНА ПОЛІТИКА

VI. ЕТИКА В СОЦІАЛЬНІЙ РОБОТІ З РОМСЬКОЮ РОДИНОЮ Ethics in Social Work with the Roma family

  1. БАЗОВА ТЕРМІНОЛОГІЯ
  2. ДЕЯКІ ЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ В СОЦІАЛЬНІЙ РОБОТІ З РОМСЬКОЮ РОДИНОЮ
  3. ВИБРАНІ ЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ В СОЦІАЛЬНІЙ РОБОТІ З РОМАМИ ТА РОМСЬКОЮ РОДИНОЮ

VII. НЕСВОБОДА ІНДИВІДІВ У НОВИХ РЕЛІГІЙНИХ РУХАХ Lack of freedom of individuals in new religious movements

  1. СВОБОДА ЧИ НЕСВОБОДА ІНДИВІДА?
  2. СУСПІЛЬНА ТА ЕМОЦІЙНА ІЗОЛЯЦІЯ
  3. НЕГАТИВНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ДЛЯ ВИХОВАННЯ ТА РОЗВИТКУ ДІТЕЙ І МОЛОДІ
  4. ЗАГРОЗА ЗДОРОВ’Ю ТА ЖИТТЮ

VIII. ДЕЯКІ ЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ЯКІСНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ Some ethical questions in qualitative research

  1. ПРОБЛЕМИ ПРИ ЗБОРІ ДАНИХ
  2. ЕТИЧНІ ПРИНЦИПИ ТА ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ В ЯКІСНОМУ ДОСЛІДЖЕННІ

IX. ІДЕНТИФІКАЦІЯ ПРЕФЕРЕНЦІЙ ПРОФЕСІЙНИХ ЦІННОСТЕЙ ТА МІРИ ОТОТОЖНЕННЯ З НИМИ У СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ Identification of preference of social work values and the degree of identification with them among social workers

  1. ЦІННОСТІ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ
  2. ПРЕФЕРЕНЦІЯ ЦІННОСТЕЙ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ ТА МІРИ ОТОТОЖНЕННЯ – ДОСЛІДЖЕННЯ

X. ЕТИЧНІ ПРИНЦИПИ ТА ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ В МЕДІЙНІЙ ПРАКТИЦІ Ethical principles and their implementation in media practice

  1. МОРАЛЬНА КУЛЬТУРА ЛЮДИНИ
  2. МОРАЛЬНА КУЛЬТУРА ТА ПОЧУТТЯ, МОРАЛЬНА КУЛЬТУРА ТА МОРАЛЬНЕ РОЗУМІННЯ
  3. ЖУРНАЛІСТСЬКА ЕТИКА В ПРАКТИЦІ
  4. РЕГУЛЯЦІЯ ТА АВТОРЕГУЛЯЦІЯ
  5. ЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ В ІНТЕРНЕТ-МЕДІА

XI. ШКІЛЬНЕ ЦЬКУВАННЯ (БУЛІНГ) ЯК ПРОЯВ НЕСВОБОДИ Hazing as a result of the lack of freedom

  1. ШКІЛЬНЕ ЦЬКУВАННЯ (БУЛІНГ) ЯК ПРОЯВ НЕСВОБОДИ
  2. АГРЕСИВНІСТЬ ЯК ВНУТРІШНЯ НЕСВОБОДА
  3. ПРОФІЛАКТИКА НЕСВОБОДИ

XII. НЕВЕЛИКА ПЕРЕВАГА ДІТЕЙ ТА МОЛОДІ, ЩО ПРОЖИВАЮТЬ У ДИТЯЧИХ БУДИНКАХ ІНТЕРНАТНОГО ТИПУ Disadvantages of children and youth living in orphanages college type

  1. ЗАМІСНА СІМЕЙНА ОПІКА
  2. ПРОФЕСІЙНІ БАТЬКИ
  3. ДИТЯЧІ БУДИНКИ ІНТЕРНАТНОГО ТИПУ – НАСЛІДКИ (НЕ)СВОБОДИ

XIII. ВІЛЬНЕ, ГІДНЕ ЖИТТЯ ПІСЛЯ ТРАВМИ – ПОСТТРАВМАТИЧНИЙ РОЗВИТОК Freely, decent living after injuries - Posttraumatic growth

  1. НАСЛІДКИ ІНВАЛІДНОСТІ
  2. ОПАНУВАННЯ НОВОЇ РОЛІ
  3. ШЛЯХИ ЖИТТЯ, ШЛЯХИ ІСНУВАННЯ
  4. ВІДНОСИННИЙ ЗВ’ЯЗОК
  5. СПОРТ ТА ЗАНЯТТЯ СПОРТОМ ЗВІЛЬНЯЮТЬ

XIV. ЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВПЛИВУ НА ІНТЕРЕСИ ЛЮДЕЙ ЧЕРЕЗ ВИХОВАННЯ ДО РУХУ Ethical aspects of influencing the interests of people by physical activeness education

  1. ЛЮДИНА В СУСПІЛЬСТВІ
  2. ПРО ЦІННІСТЬ СВОБОДИ

XV. ПРОБЛЕМАТИКА СИНДРОМУ ВИГОРАННЯ В ОБЛАСТІ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ЕТИЧНОГО АСПЕКТУ The issue of burnout syndrome within social work area from an ethical aspect

  1. МОРАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ ТА ЇЇ СУТНІСТЬ
  2. ЕТИКА ТА СИНДРОМ ВИГОРАННЯ
  3. РИЗИКОВІ ФАКТОРИ – КРИЗА МОРАЛІ
  4. ЕТИЧНА ДИЛЕМА СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ
  5. НАСЛІДКИ СИНДРОМУ ВИГОРАННЯ
  6. СИНДРОМ ВИГОРАННЯ, ПРАЦЕПРАВОВІ ВІДНОСИНИ ТА ЕТИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ