Замінний сімейний догляд – про тривалість очікування на омріяну дитину в Пряшівському краї
Вступ
Правова система Словацької Республіки знає кілька форм замінного сімейного догляду (далі — «ЗСД»), застосування двох з яких — прийомної опіки та усиновлення — належить до компетенції Управлінь праці, соціальних справ та сім'ї, призначених для посередництва у замінному сімейному догляді (далі — «призначений УПССС»). Для цілей посередництва у ЗСД призначені УПССС ведуть переліки дітей, яким необхідно забезпечити ЗСД, а також списки заявників, які мають інтерес стати прийомними батьками або усиновлювачами. Існуючий склад дітей, які потребують замінної сім'ї, та уявлення заявників про прийомну опіку або усиновлення перебувають у значній невідповідності. Наслідком цього є те, що дитячі будинки досі переповнені дітьми, а заявники на ЗСД чекають все довше і довше на свою омріяну дитину.
Метою цієї статті є вказати на ситуацію, що вже виникла і продовжує поглиблюватися, яка є невигідною для знедолених дітей, а також замислитися над можливостями зміни диспропорції між заявниками та дітьми на користь дітей, які очікують.
Замінний сімейний догляд згідно із Законом № 305/2005 З. з. про соціально-правовий захист дітей та соціальну опіку, а також про внесення змін та доповнень до деяких законів у редакції пізніших нормативно-правових актів (далі — «Закон про СПЗДСО»), включає прийомну опіку та усиновлення (адопцію). На відміну від Закону № 36/2005 З. з. про сім'ю та про внесення змін та доповнень до деяких законів у редакції пізніших нормативно-правових актів, який не вважає усиновлення або адопцію формою замінного сімейного догляду. На думку розробника Закону про сім'ю, з усиновленням пов'язані настільки відмінні правові наслідки для дитини, що він не вважав за доцільне підпорядковувати усиновлення дитини формам замінного сімейного догляду. Однак Закон про СПЗДСО приєднав усиновлення до замінного сімейного догляду разом із прийомною опікою, оскільки прийомна опіка та усиновлення принципово пов'язані деякими законодавчими умовами, за яких вони можуть відбутися.
Посередництво у прийомній опіці та усиновленні є оригінальною компетенцією призначених Управлінь праці, соціальних справ та сім'ї, відділів соціально-правового захисту дітей та соціальної опіки, яких на території СР для зазначеної мети є вісім, відповідно до кількості країв. Закон про СПЗДСО встановлює умови для внесення дитини до переліку та для внесення особи, яка бажає отримати ЗСД, до списку заявників, тобто необхідні передумови, що передують посередництву у ЗСД.
Перелік дітей
Кожне призначене УПССС для цілей посередництва у ЗСД дітям, яких було необхідно вилучити з середовища їхньої біологічної сім'ї, веде вже згаданий перелік цих дітей. Діти потрапляють до переліку призначеного УПССС шляхом повідомлення від органів соціально-правового захисту дітей та соціальної опіки, які є частиною кожного Управління праці, соціальних справ та сім'ї в СР. Повідомлення про дитину є результатом соціальної роботи з сім'єю дитини, коли компетентний соціальний працівник разом із закладом, у якому розміщена дитина, констатують, що дитина не може залишитися або повернутися найближчим часом до біологічної сім'ї, і немає нікого близького дитині, хто міг би взяти на себе догляд за нею.
У наш час акцент робиться на праві дитини висловлюватися щодо всіх обставин, які її стосуються, якщо вона з огляду на свій вік та ментальну зрілість здатна зрозуміти суть справи та висловити свою думку. Думка дітей щодо замінного сімейного догляду не є однозначною. З поданих звітів про психічний розвиток дитини ми дізнаємося, що не всі діти, особливо старші, виявляють інтерес до встановлення контакту з потенційною замінною сім'єю. Деякі діти за довгі роки інституційного догляду звикли до системи, мають свої погляди, звички, стиль життя, що формується, і висловлюють негативну думку щодо посередництва у ЗСД. Іноді у старших дітей інтерес до ЗСД пов'язаний із уявленням про більшу особисту свободу, і, як показала практика в Пряшівському краї, у більшості випадків посередництво у ЗСД дітям у пубертатному та підлітковому віці не було успішним. З іншого боку, багато дітей сприймають можливість знайти «свою сім'ю» з надією та очікуваннями, проте уявлення заявників відсувають надію та очікування дітей, старших за приблизно 6-7 років, у фіктивну площину.
У переліку призначеного УПССС Пряшів наразі перебуває 206 дітей, яким не було забезпечено ЗСД. Це діти, які більш ніж на 95% є знедоленими етнічно, віково, за станом здоров'я та належністю до групи сиблінгів. Перелік охоплює всі вікові категорії дітей, причому 157 дітей із загальної кількості перебувають у парах, трійках або групах сиблінгів до семи осіб, як показано в таблиці:
Таблиця № 1: Діти, що перебувають у переліку Пряшівського краю
Легенда: A: дитина, яка підлягає усиновленню, придатна для адопції PS: дитина, придатна для прийомної опіки
Список заявників
Для цілей посередництва у ЗСД дітям, які цього потребують, призначене УПССС веде список заявників на ЗСД. Список заявників є єдиним, і в ньому ведуться заявники з різною мотивацією, які мають інтерес як до здійснення прийомної опіки, так і до усиновлення, щодо дітей від віку новонародженого до приблизно молодшого шкільного віку (хоча в переліку є діти навіть незадовго до досягнення повноліття).
Першочерговим завданням призначеного УПССС є знайти для дітей, які перебувають у переліку, стабільні та функціональні сім'ї, які будуть здатні задовольнити всі їхні потреби розвитку. Однак це завдання значно обмежене мотивацією заявників, їхнім уявленням про дитину, якій вони були б готові відкрити свій дім та обійми.
Заявники уточнюють своє уявлення про дитину, тісно пов'язане з їхньою мотивацією, під час підготовки до ЗСД, яку вони зобов'язані пройти в обсязі не менше 26 годин, а якщо вони мають інтерес до міждержавного усиновлення — не менше 30 годин. Підготовка надає їм правову інформацію про відмінності окремих форм замінного догляду, про їхні наслідки та умови їхнього правового простору, про права та обов'язки біологічних батьків і замінних батьків, про потреби розвитку дітей окремих вікових категорій, про дезадаптивні форми поведінки дітей з дитячих будинків, про способи реагування на аномалії розвитку дітей, які мають як спадкове, так і соціальне підґрунтя. Заявники отримують також іншу інформацію та відповіді на питання, які їх цікавлять у зв'язку з цією проблематикою. Вони проходять психодіагностику, з висновків якої дізнаються про свої сильні та слабкі сторони, а головне — знання про те, як використати їх на користь прийнятої дитини. Під час підготовки може відбутися зміна пріоритетів та уявлення про дитину, проте це трапляється рідко.
У зв'язку з необхідністю пошуку прийомних сімей для дітей, які цього потребують, та пов'язаним із цим веденням списку заявників, ми отримуємо знання про те, наскільки великою є кількість бездітних подружніх пар, які настільки прагнуть мати дитину, що готові пройти процес внесення до списку заявників та посередництва у встановленні стосунків із чужою дитиною. Ми вважаємо, що подружжя, які вирішують долати бездітність шляхом усиновлення, становлять лише меншість усіх бездітних пар не лише Пряшівського краю, а й у межах усієї Словацької Республіки. Тому мотивацією цих заявників є отримання дитини, яка б якомога більше відповідала уявленню про власну біологічну дитину.
Так вмотивовані заявники не змінюють свого уявлення, вони знають склад дітей у дитячих будинках, висловлюють співчуття долі дітей, але на цьому все. Вони мало усвідомлюють, що метою ведення списку заявників є посередництво у наданні замісної сімейної опіки дітям, які внесені до реєстру, і у випадку, якби цей реєстр зник, зник би і список заявників.
У списку заявників на замісну сімейну опіку в Пряшівському краї наразі законно зареєстровано 174 заявники. Незрівнянно переважає кількість заявників на усиновлення дитини, яких налічується 150. Троє з них декларують готовність прийняти дитину з особливими потребами, а саме етнічними. Кількість заявників на здійснення опікунства становить 14, тих, хто обрав обидві форми замісної сімейної опіки — 10. Необхідно уточнити, що із зазначеної кількості заявників на усиновлення є 27 таких, яким уже було підібрано дитину і вони очікують на судові рішення, які встановлять їх батьками. Із кількості заявників на здійснення опікунства є 12 таких, яким також уже було підібрано дитину і вони очікують на рішення суду про її передачу під їхню опіку.
Таблиця № 2: Кількість заявників Пряшівського краю
Легенда: A: заявники на усиновлення, PS: заявники на опікунство Графік № 1: Кількість заявників Пряшівського краю
Легенда: Ž: заявники, A+: підібране усиновлення, PS+: підібране опікунство Про омріяних дітей та тривалість очікування
Заявники на замісну сімейну опіку в Пряшівському краї завжди перед підготовкою або під час підготовки до замісної сімейної опіки були поінформовані про різну тривалість «очікування на дитину», залежно від уявлення, яке вони мають про дитину. Цей практичний захід має дедалі більше значення через постійне збільшення часу очікування. Це найпростіший спосіб запобігти серйозним проявам незадоволення з боку заявників, чиїм єдиним пріоритетом є мати дитину відповідно до своїх уявлень, і бажано негайно. На вступних зустрічах з нами вони парадоксально вказують на те, що дитячі будинки переповнені дітьми. Після отримання інформації про склад наших дітей у дитячих будинках вони змушені працювати з думкою про довге очікування, зміну свого уявлення, змиритися з фактом, що дитини не буде, або ж з'являються спроби отримати дитину не законним шляхом.
Ті заявники, які вирішили обрати одну з дітей, що знаходяться в реєстрі, перебувають на різних місцях у списку заявників, переважно у його другій половині. Час, протягом якого вони чекали на дитину, був відносно недовгим. До одного року, деякі до двох-трьох років від моменту внесення до списку заявників, отримали дитину ті, хто вирішив прийняти етнічно знедолену дитину, як під опіку, так і на усиновлення; довше чекали ті, хто був зацікавлений виключно в дівчинці.
Ми згадали про значно переважаючу кількість заявників на усиновлення, а саме на усиновлення дитини з мажоритарного середовища, якомога меншого віку, найкраще новонародженого. Заявники, які наполягали на цьому своєму уявленні про усиновлювану дитину з мажоритарного середовища віком до одного року, чекали на неї шість-сім років. Так було ще на межі 2017–2018 років, сьогодні вже навіть це не є правдою. Наразі для заявників, які стоять у черзі в списку, почав спливати восьмий рік очікування на дитину. Давно минув час, коли кожен міг усиновити, кого хотів. Достатньо було лише оголосити про це на агорі (площі) перед зібранням громадян, з каменю, з якого робилися оголошення. Усиновитель мав одночасно обов'язок дати своїй гетерії (у Стародавній Греції приватне політичне об'єднання, члени якого вшановували спільні культи та взаємно підтримували одне одного) жертовну худобу та глечик вина (Valachovič, 2003). Сьогодні умови усиновлюваності дитини та її подальшого усиновлення суворо визначені, враховують міжнародні конвенції, імплементовані в правову систему Словацької Республіки.
Вісім років чекати на омріяну дитину — це справді дуже довгий термін. Деяким заявникам тим часом все ж вдається виконати роль батьків природним шляхом. Іншим же роки минають у напрузі, чи здійсниться їхнє бажання у прийнятний для них віковий період. Ми, ймовірно, не вплинемо на рішення заявників, які налаштовані чекати на омріяну дитину, і лише час покаже, як їхня ситуація у списку заявників розвиватиметься далі. Можливо, прогрес у медицині з часом зменшить високу кількість мимоволі бездітних подружжів.
Про дітей з особливими потребами
За особливі потреби у дитини можна вважати насамперед поєднання кількох наступних факторів: етнічна приналежність, приналежність до групи братів і сестер, старший вік, стан здоров'я, причому наведений порядок відображає також ступінь вразливості від найвищого до відносно найнижчого. В інтересах наших дітей у дитячих будинках є спроба шукати та застосовувати способи, як «відкрити» та мотивувати фізичних осіб стати опікунами, незалежно від будь-яких особливостей дитини, сприймати дитину такою, якою вона є, з єдиною метою — надати їй усе, що допоможе досягти межі її фізичних та психічних можливостей і підготує її до життєвого шляху.
Професійне батьківство, яке є частиною інституційного догляду за дитиною, дозволило всім дітям принаймні до шестирічного віку зростати в сім'ї, відчувати переваги індивідуального догляду, пізнавати функціональне сімейне життя, роль матері, батька, сприймати та розуміти стосунки між братами та сестрами, дідусями та бабусями тощо. Попри це, це все ще форма інституційного догляду, що проявляється негативно, наприклад, під час відпустки професійного батька, протягом якої дитина переміщується в іншу професійну сім'ю або до групи дитячого будинку. Після досягнення повноліття дитини, яка зазвичай у шестирічному віці повертається з професійної сім'ї до колективу дитячого будинку, інституційний догляд закінчується, і молодій людині щастить, якщо їй вдається успішно створити власну сім'ю та інтегруватися в трудове життя.
Кожній дитині, незалежно від віку, статі, етнічної приналежності чи інших особливостей, яка виявляє бажання мати свою прийомну або опікунську сім’ю (якщо вона не може мати власну), має бути надано таку можливість, і це має відбуватися в її найкращих інтересах. Наші міркування спрямовані на інтенсивніший пошук прийомних сімей, готових присвятити свою турботу дітям, які є вразливими через вік, стан здоров’я чи етнічне походження. Професійне батьківство, яке забезпечує догляд насамперед за вразливими дітьми, вже утвердилося на території СР, продемонструвавши оточенню, у якому живуть професійні сім’ї, інший погляд на дітей, що перебувають під опікою, оскільки дітей навчають поважати та дотримуватися очікуваних способів життя.
З виконанням обов’язків професійного батьківства пов’язані такі переваги, як зарахування років до пенсійного стажу, відрахування до страхових компаній, стабільний дохід, мережа підтримки фахівців та оцінювана професійна посада. Підтримка прийомних сімей далеко не така інтенсивна. Це стосується як матеріального забезпечення, так і морального визнання. Натомість від прийомного батька очікується, що він доведе свою платоспроможність і водночас, поєднуючи це з власною робочою зайнятістю, здатність подбати про всі матеріальні та нематеріальні потреби вразливої дитини, яка часто має розлади поведінки, фізичні чи психічні труднощі. Мотивація стати прийомним батьком для вразливої дитини є дуже низькою. Оцінювання праці прийомного батька сумою, яка виділяється на кожну дитину в дитячому будинку, разом з іншими перевагами професійних батьків могло б бути достатньо мотиваційним, щоб можна було констатувати, що якщо не всі діти з дитячих будинків, то переважна більшість із них має свою сім’ю. Ми дотримуємося думки, що жодна зі згаданих переваг не буде пріоритетною мотивацією для потенційних прийомних батьків, оскільки складність роботи з переважно старшими вразливими дітьми є незрівнянно вагомішою.
Висновок
З посередництвом у наданні замісної сімейної опіки пов’язано багато складних моментів, але також багато чудових – бонусних – ситуацій, коли прийомні батьки приходять поділитися з нами щастям, яке вони переживають, вже зі «своєю» дитиною, або коли прийомні батьки з гордістю приходять представити нові успіхи дитини, переданої під їхню опіку.
На посаді посередника у наданні замісної сімейної опіки дітям, які цього потребують, не може бути більшого бонусу, ніж успішне поєднання дитини з прийомними батьками. Ще одним бонусом є успішне біологічне батьківство кожної подружньої пари зі списку заявників. Бажання полягає в тому, щоб і того, і іншого було якомога більше. Щоб кожна дитина мала свою сім’ю, а кожен, хто прагне, – свою дитину.
Автор: Mgr. Otília Hažírová Авторка допису є працівницею ÚPSVaR Prešov, відділу соціально-правового захисту дітей та соціальної опіки в Пряшеві Використана література:
- Valachovič, Pavol. 2003. Zákonníky starovekých národov. Bratislava: Univerzita Komenského, 50 strán, ISBN 802231787X 2.Zákon NR SR č. 305/2005 Z. z. o sociálnoprávnej ochrane detí a o sociálnej kuratele a o zmene a doplnení niektorých zákonov v znení neskorších predpisov 3.Zákon č. 36/2005 Z. z. o rodine a o doplnení niektorých zákonov v znení neskorších predpisov