Непевна родина в непевні часи, що ми знаємо про родини дітей, які живуть поза біологічною сім'єю?

Непевна родина в непевні часи. Що ми знаємо про родини з дітьми, які живуть поза домом? Анотація: Стаття поділена на дві частини. Перша частина стосується статистичних даних про динаміку кількості дітей у групі ризику залежно від народжуваності. Наступним показником, що відстежується, є дослідження родин дітей, які живуть поза своєю сім'єю. Я намагаюся знайти ознаки родин, у яких було вилучено дітей. Друга частина статті спрямована на виклики, які цей стан приносить соціальним працівникам та суспільству. Ці виклики сформульовані з використанням методу критичної соціальної роботи за Jan Fook. Родини, чиї діти живуть поза своєю сім'єю, мають кілька спільних ознак і поділяються на різні групи. Ці групи потребують абсолютно різних підходів у соціальній роботі. Вони є новими викликами для всього суспільства. Annotation: Ця стаття складається з двох розділів. Перший розділ стосується статистичних даних про дітей, які живуть поза домом. Що є характерним для біологічних родин цих дітей? Другий розділ присвячений викликам для соціальної роботи та нашого суспільства, які представляють ці родини. Ці виклики побудовані за допомогою теорії критичної соціальної роботи Jan Fook. Діти, які живуть поза домом, походять з кількох груп. Ці групи потребують різних способів соціальної роботи. Вони є новими викликами для нашого суспільства.

На початку цього невеликого дослідження був пошук у сучасній надмірності статистичних даних та оцінок того, як вдається працювати з дітьми у групі ризику, зменшувати потужність установ, які працюють з дітьми у групі ризику. Усі ці дані були просякнуті твердженням, що ми живемо в соціально непевний час, а молодь, яка залишає дитячі будинки, — це молодь, приречена на злочинну діяльність.

У наш час, згідно з усіма доступними господарськими статистичними даними, економічно ми в Чеській Республіці ніколи не жили так добре. Політично чутливі послуги, як-от охорона здоров'я, не залежать від доходів індивіда, а від кадрових можливостей даного регіону. Межу «доступності» — тобто комфорт для легкої доступності — гарантує держава (постанова уряду № 307/2012Sb.).

З погляду соціальних гарантій ми також перебуваємо в дуже хорошому стані. Загалом, згідно з даними Міністерства праці та соціальних справ (далі — MPSV), рівень життя зростає. Покращуються умови життя та кількість товарів, які ми можемо придбати (ISBN 978-80-262-0181-6).

Звідки ж тоді ми беремо твердження про непевний час? Ми працюємо з дітьми у групі ризику, ця проблематика нам близька, тому ми почали шукати серед різних доступних даних та життєвих історій. Конкретні історії ми намагалися сприймати як виклики для соціальної роботи. Під час опрацювання ми шукали якісні змінні та їхні взаємозв'язки.

Як інструмент ми використали метод деконструкції та реконструкції за Jan Fook (Fook 2002:89-114).

Критична деконструкція — аналіз та ідентифікація сил

Кількість дітей у групі ризику залежно від віку:

Джерело: MPSV

Кількість дітей у групі ризику залежно від кількості живонароджених дітей:

Джерело: ÚZIS (Інститут медичної інформації та статистики) Висновок: Кількість дітей у групі ризику зростає без будь-якої прямої пропорційності до народжуваності. Найбільш ризикованою групою є діти від 6 до 15 років. Можливо, вони не є найбільш ризикованою групою, але це група, яка найбільше з'являється у нас залежно від способу обробки даних.

Головні учасники процесу

Нові дослідницькі питання:

• Що ми здатні дізнатися про родини дітей, які є нашими клієнтами?
• У статистиці ми відстежуємо дані про дітей, але що стоїть за процесом, коли дитина йде до замісної сімейної опіки (далі — NRP), інституційного виховання або повертається назад до біологічної родини?
• Яку роль у цих процесах відіграють соціальні працівники Органу соціально-правового захисту дітей (далі — OSPOD)?

Ці питання ми обмежили даними з Дитячого центру Čtyřlístek, який охоплює більшу частину території Моравсько-Сілезького краю. Це заклад, що засновується крайовим урядом і надає догляд дітям від народження до 18 років, включаючи навчання батьків догляду за дитиною.

Цільові підпитання, які структурують дослідницьку вибірку родин і дітей, були визначені так:

1. Яка структура дітей, що приймаються та випускаються?
2. Яка структура батьків цих дітей?
3. Куди діти йдуть із закладу?

Знову ж таки, нас цікавили якісні дані щодо цих кількісних значень. Точніше кажучи, ми шукали спільні ознаки для конкретних груп.

Дослідницький метод

Для з'ясування параметрів родин та їхньої внутрішньої функціональної структури та структури стосунків ми використали метод відстеження якісних змінних. Дослідницькою вибіркою була документація дитячого центру з 2011 року до червня 2015 року. Цей період був останнім, який ми ще могли згадати щодо конкретних дітей і, можливо, отримати додаткову інформацію до даних із документації дитини. Насамперед нас цікавив внутрішній устрій родини та ставлення батьків до дитини, до виховання та спосіб життя родини.

Практично це означало розподілити дітей за причиною прийняття. Це сортування виявилося сильно викривленим. Наступним типом поділу категорій дітей було те, куди вони йшли із закладу — чи то на усиновлення, чи до NRP, чи до іншого інституційного догляду, чи поверталися до біологічної родини. Цей поділ виявився корисним для аналізу стосунків батьки-дитина та аналізу внутрішнього устрою родини.

Методи, які ми використали для дослідницького опитування серед соціальних працівників, будуть описані далі.

Результати

Зі загальної статистики ми виділили 3 основні групи дітей та родин:

1. Діти, які йдуть на усиновлення, та їхні родини.
2. Діти, які йдуть до певної форми NRP або іншого інституційного закладу, та їхні родини.
3. Діти, які повертаються назад до біологічної родини.

Дані з Дитячого центру Čtyřlístek:

Прим. За 2015 рік усі новонароджені діти для усиновлення вже спрямовуються до ранньої прийомної опіки. Ад 1. Діти, які йдуть на усиновлення. Йдеться про дітей віком до 1 року. Ці діти влаштовуються на усиновлення через відсутність інтересу з боку батьків — цей брак інтересу до дитини є інтересом до позбавлення батьківської відповідальності та влаштування дитини до родини усиновлювачів.

Казуїстика: у березні 2013 року ми прийняли до одного з наших закладів новонародженого хлопчика через те, що мати покинула його в пологовому будинку. Мати виявила зацікавленість у влаштуванні дитини до замісної сімейної опіки (NRP), проте, відповідно до §5 закону 359/1999 про соціально-правовий захист дітей, з матір’ю проводилася робота, спрямована на «пробудження» її інтересу до дитини. У віці 6 місяців хлопчика було повернуто матері додому. У червні 2014 року ми прийняли до іншого закладу хлопчика з відділення інтенсивної терапії, де він перебував на госпіталізації через численні травми та перелом кісток черепа. З огляду на єдині процедури та поєднання баз даних закладів було встановлено, що йдеться про ту саму дитину.

`Ад 2. Діти, що переходять до замісної сімейної опіки (NRP) та дитячого будинку. Ця група дітей та сімей охоплює приблизно 30–40% від загальної кількості виписаних дітей. Йдеться про дітей, яких влаштовують до нашого закладу, як правило, у віці понад 1 рік.

З погляду батьківського піклування та батьківських компетенцій, це батьки, які усвідомлюють, що кількість дітей та удаваний інтерес до піклування приносять певні економічні вигоди. Проте вони вже мають досвід того, що з дорослішанням дитини зростають і турботи, і вимоги дитини до уваги батьків. Із соціального погляду це сім’ї, де батьки є довготривало безробітними або ніколи не працювали і завжди жили на соціальні допомоги. Вони зазвичай живуть у гуртожитках, вагончиках або садових будиночках. Якщо вони живуть у квартирі, то там мешкає кілька осіб або сімей разом. У разі влаштування дитини до Закладу для дітей, що потребують негайної допомоги (далі — ZDVOP), йдеться про ситуацію, коли вони вітають влаштування дитини до прийомної сім’ї, або ж це зумовлено іншими корисливими намірами. Загалом можна сказати, що цим батькам повністю бракує батьківських компетенцій, і вони не мають жодного інтересу ці компетенції здобувати. Для дітей вони радше друзі, ніж батьки, які виховують. У польській літературі цей феномен називають — коли дорослі діти мають дітей (Halińska, 2014: 38-41).

Matoušek описує цю групу сімей як осіб, орієнтованих на теперішній момент, які надають мало значення освіті, роботі, розвитку власної особистості. Він описує це як ознаки субкультури виключених (Matoušek, Pazlarová, 2010: 40). Цю модель описує в системі розвитку виду і Lorenz (1990), коли звертає увагу на ризики, які є однаковими як у тваринному світі, так і в культурних групах людей. Якщо якась група ізолюється, через певний час вона стає нездатною до будь-якої сумісності з іншою соціальною групою того самого виду. Дитина, яка виходить із цієї субкультури після перебування в дитячому будинку або замісній сімейній опіці (NRP), має повернутися до дорослого життя, проте вона вже не розуміє цієї субкультури і не належить до неї (Lorenz, 1990: 81-90). Якщо вона потрапляє до NRP або дитячого будинку у старшому віці, то радше зберігає модель життя своєї первинної сім’ї.

До цієї групи також належать сім’ї, які катують своїх дітей або вчиняють щодо них сексуальне насильство. Ці батьки згодом проходять процедуру кримінально-правового переслідування, а дітей влаштовують до NRP або іншого інституційного закладу. Ця група не є предметом інтересу цього дослідження.

Казуїстика 1: ми прийняли дитину віком 4 роки в режимі ZDVOP на прохання батьків за згодою відповідного органу OSPOD. Оскільки батьки не виявляли інтересу до дитини, було призначено інституційне виховання, і суд ухвалив рішення про влаштування дитини до прийомної сім’ї. Батьки сприйняли інформацію про цю ситуацію так, що принесли дитині всі іграшки, які ще залишалися вдома, і не хотіли більше зустрічатися з дитиною під час її перебування у прийомних батьків. Казуїстика 2: регулярно навесні та восени приходить мати з донькою із проханням про прийняття дитини в режимі ZDVOP. Офіційно своє прохання вона обґрунтовує тим, що їй потрібен короткий проміжок часу для влаштування особистих справ, пов’язаних із житлом. У той момент, коли під час візиту вона дізнається, що дитина вже забезпечена новим одягом на наступні пів року, вона скасовує своє прохання про перебування дитини і забирає її назад під свою опіку. Ад 3. Діти, що повертаються до біологічної сім’ї. Ця група дітей та батьків виявилася найскладнішою для аналізу та подальшого опрацювання. Проблематичність поділу та опрацювання полягає насамперед у батьківських групах.

Таблиця:

Джерело: власне опрацювання, дані станом на 30.5.2015

Ці сім’ї мають спільні ознаки:

• Як правило, тут проявляється значне зловживання психоактивними речовинами, у 90% випадків йшлося про залежність одного з батьків від алкоголю, лише приблизно у 10% — у поєднанні з якимось із важких наркотиків. Про наркотичну залежність ми маємо лише мінімальну інформацію. З алкоголем ми стикаємося під час візитів батьків до дітей.
• Вони не заперечують проти повернення дитини до сім’ї і певною мірою готові співпрацювати задля змін у їхньому житті та взаєминах.
• Вони готові співпрацювати з OSPOD.
• Мають досвід роботи.
• Діти мають мінімальну (здебільшого жодну) звичку до режиму — час сну, час їжі, спільне харчування, чищення зубів тощо.

Відмінні ознаки сімей:

1. Сім’ї, які брали ініціативу на себе для повернення дитини додому:

• Нещодавно перед вилученням дитини батьки працювали.
• Діти звикли до високого стандарту (лише брендовий одяг, сучасні телефони, вимоги до електроніки, вимоги з боку батьків щодо «особливого догляду за дитиною»). Дитина повинна виглядати «ін».
• Регулярно відвідують дитину або контактують з нею телефоном.
• Готові погодитися на умову можливого лікування залежності, активно (згідно зі своїми навичками) шукають рішення, потребують зовнішньої мотивації.
• Алкоголь не є причиною вилучення дитини, це інструмент для втечі від турбот.

2. Сім’ї, де головним ініціатором повернення дитини до сім’ї був OSPOD:

• Усвідомлюють свою невдачу, вербалізують, що потребують змін.
• Мають інтерес до дитини, але в ситуації порівняння життєвого стандарту діти не звикли до високого стандарту.
• Не знають, що робити зі своєю батьківською функцією.
• Частими є повернення дітей назад до закладу, проте причиною прийняття у 70% випадків є прохання батька про те, що йому потрібна допомога, але потім він знову повертається до пасивної ролі.
• Алкоголь є інструментом для вбивства вільного часу.
• Недостатньо їх мотивувати до змін, вони потребують супроводу в реалізації змін.

У подальших аналізах я буду приділяти увагу насамперед батькам із цих двох останніх груп та соціальним працівникам.

Домінантні явища

Jan Fook займається домінантними явищами і називає їх опором (resistance) — запитування про домінантні явища, які відбуваються в усій історії. Одним із ключових явищ є здатність долати стресові ситуації (Fook, 2002: 89).

Simona Hoskovcová у своїй книзі «Психічна стійкість дитини дошкільного віку» займається дуже важливими навичками дітей, яких називають невразливими. Їхні навички допомагають їм у дорослому віці долати стресові та навантажувальні ситуації.

Згідно з теорією Дж. Роттера, надзвичайно важливою навичкою є навичка контролю за перебігом подій (locus of control). За Роттером, існують дві граничні групи людей. Одні виходять зі своїх навичок та позитивної самооцінки — вони сприймають життєву перешкоду як виклик до боротьби. Цю групу він позначає як «люди з внутрішнім locus of control» (Hoskovcová, 2006: 47). На іншому кінці спектра знаходяться особи, які не вирішують стресові ситуації — їх він позначає як осіб із «навченою безпорадністю». Вони пасивно чекають, що проблема вирішиться сама собою, або хтось прийде і вирішить їхнє життя. Подібно функціонують і люди із залежністю від адиктивних речовин.

У межах нашого дослідження йдеться про групи батьків:

Ad1. Батьки, які ініціюють повернення дитини в сім’ю. За нашою інформацією, йдеться про батьків, які до певного часу справляються зі своїм життям і без підтримки піклуються про своїх дітей, мають батьківські компетенції. Внаслідок певної несприятливої ситуації — пізня виплата зарплати на рахунок, невигідний кредит — вони потрапляють у довготривалий стрес, який вторинно може спричиняти партнерські розбіжності, після чого вони починають вирішувати проблеми алкоголем. Залежно від алкоголю, за зовнішніми ознаками вони потрапляють у ситуацію сімей із навченою безпорадністю та недостатньою батьківською компетенцією.

Як ще одну особливу ознаку цих сімей ми визначили те, що за прикладом маркетингових стратегій та очікувань суспільства — передусім групи однокласників, де діє правило, що ти «є тим, що на тобі вдягнено» — вони намагаються забезпечити дітям брендовий одяг, мобільні телефони як останні новинки технологій. Вони хочуть за будь-яку ціну відповідати тому, що їхні діти є «in».

Ця особистісно-батьківська вимога до високого життєвого стандарту їхніх дітей у поєднанні з нижчим рівнем доходу робить їхнє життя дуже нестабільним і стресовим.

Ad.2 Батьки, у яких повернення дитини ініціював OSPOD. Ці сім’ї виглядають на перший погляд так само, як вищезгадана група батьків. Matoušek описує їх як багатопроблемну сім’ю (Matoušek, Koláčková, Kodymová, 2005: 75). У зовнішніх проявах ці особистості описує вищезгадана Hoskovcová як осіб, яким бракує трьох основних характеристик: - Зрозумілість ситуації - Змістовність боротьби - Керованість завданням

З погляду батьківських компетенцій, їхні компетенції мінімальні, вони не знають, що робити зі своєю батьківською роллю. До своїх дітей вони, як правило, мають прив’язаність, вони їм небайдужі, але вони почуваються цілком загубленими в життєвій ситуації, яка перед ними постала.

Ситуація соціального працівника

Соціальний працівник є одним із наступних домінантних явищ усієї ситуації допомоги сім’ї з дитиною. Тут з’являються такі ситуації, як робоче навантаження, саморозуміння (Heidegger, 1993:45), очікування керівників, очікування контрольних органів.

Навіть для соціальних працівників їхні навички, такі як підхід до труднощів — locus of control, але передусім також диспозиційний оптимізм і досвід подолання завдання (mastery experience) (Hoskovcová, 2006: 49), мають велике значення.

Соціальний працівник, його особисте ставлення до життя, особисті пріоритети та професійні навички разом із професійними успіхами мають дуже сильну позицію в системі SPOD та підтримки сімей. Особисто я переконаний, що він повинен почуватися безпечно на своїй посаді та у функції, яку від нього очікує суспільство. З цією особистою безпекою пов’язаний доступ до інструментів для виконання своєї функції.

Ми провели невелике анкетне опитування серед соціальних працівників OSPOD магістратів Opava, Bruntál, Frýdek-Místek, Havířov, Karviná.

Відповіло 46% опитаних. Анкета відображала особистий підхід до роботи, погляд на дітей у групі ризику, час на особисте життя та очікування керівництва.

Результати

• Сім’я та діти в групі ризику: Кількість дітей у групі ризику зростає — Так — 67%, Ні — 7%, стабільний стан — 26%
• Бідність сімей зростає: Так — 86%
• Бідність як причина «невідповідних стосунків» батьки-дитина — 6,6%
• Соціальний працівник і роботодавець: Збільшення обсягу роботи — Так — 100%
• Чи вітали б ви роботу з дому — мати віддалений доступ до справи — так — 43%, ні — 57%
• Вже мають можливість доопрацьовувати справи з дому — так — 8%, але всі ці респонденти повідомили в наступному запитанні, що ця можливість не має переваг для їхнього особистого та професійного життя. Ще 35% відповіли, що вважають, що можливість віддаленого доступу не буде перевагою для їхнього життя. Ніхто з респондентів не вважає, що можливість такої роботи — віддалений доступ — допомогла б їм в особистому чи професійному житті. В одному випадку працівниця вітала б роботу з дому — наприклад, у п’ятницю, коли вона працює і виконує завдання вдома, і таким чином не є доступною та не відволікається на телефонні дзвінки на роботі.
• Наступне запитання відображало очікування роботодавця: Чи маєте ви у розпорядженні службовий телефон: Так — 73%. З цієї кількості 83% респондентів зазначають, що цей номер службового телефону доступний і їхнім клієнтам, а 50% із цих респондентів зазначають, що цей службовий телефон повинен залишатися доступним і після їхнього робочого часу (вимога роботодавця).
• Робота та особисте життя: Запитання про особисте відчуття перевантаженості: Так — 80%, Ні — 14%, не відповіли — 6%; водночас вони відповідають, що в 40% мають час на свою сім’ю, але лише в 40% мають час на свої хобі та інтереси.

Результати дослідження

Працівники OSPOD сприймають свою роль у системі соціальної роботи як дуже перевантажену, коли навіть у багатьох випадках стосунки роботодавець — працівник переросли і в приватну сферу (необхідність телефонної доступності у свій вільний час для клієнтів, доопрацювання справ у вільний час). Ми вважаємо, що зростання обсягу роботи несе із собою і «бажання» щодо можливості доопрацювання роботи з дому, але ніхто з тих, хто має таку можливість, не вбачає в ній переваг.

Реконструкція — ризики для соціальних працівників

Надмірна тенденція виправдати очікування суспільства, клієнтів і власні. У ці очікування входять і вищезгадані три категорії сімей, які є певною мірою деструктивними: 1. Група сімей, чиї діти йдуть в інституційне виховання та NRP. Своїм ставленням до життя вони зневажають сповідувані нами суспільні цінності. Їхнім основним посилом є те, що про них хтось подбає. На нас, соціальних працівників, вони впливають тим, що чітко ставлять нам запитання: За чим ви женетеся? Чи не вигідніше дозволити суспільству себе утримувати? Будь-якої допомоги від соціального працівника вони не потребують. Їхній спосіб життя та сповідувані цінності цілком узгоджуються з виходом дитини із сім’ї. 2. Група сімей, які готові піклуватися про своїх дітей, але потребують підтримки — ініціюють повернення дитини в сім’ю. Ці сім’ї потребують певної міри психотерапії або іншої психологічної допомоги для переналаштування ставлення до способу життя, виховного впливу на дітей та адиктивних речовин. Значно вищої міри підтримки вони потребують від соціальних служб — опанування часто фінансового господарювання, стабільність працевлаштування тощо. Підтримка з боку соціальних служб є обов’язково тривалішою в часі. Починати слід із тренування правил внутрішнього розпорядку сім’ї, регулярності в режимі дитини.

3. Група батьків, коли повернення дитини ініціюється швидше органом соціально-правового захисту дітей (OSPOD). Йдеться про батьків, які насамперед потребують психотерапії для опанування своєї батьківської ролі. Техніки роботи з таким типом сімей дуже добре описані та розібрані в книзі «Sociální práce v praxi: specifika různých cílových skupin a práce s nimi.» Тут автори описують, що робота з такою сім'єю є радше терапевтичною, ніж соціальною. Терапевтична робота сильно зосереджена на внутрішньому кліматі сім'ї та самосприйнятті як окремих осіб, так і всієї сім'ї. Також і тут необхідна робота над запровадженням порядку та ритуалів у сім'ї.

4. Перевантажений соціальний працівник. Легко втратити контроль над власним життям. Як соціальний працівник, так і як громадянин, я охоплений багатьма вимогами. Ризик виникає там, де мої особисті цінності підміняються суспільними та робочими. Мати в розпорядженні комп'ютер, службовий телефон, віддалений доступ — це велика перевага працівника. Водночас тут існує високий ризик ситуації, коли я присвячую себе робочим справам (оскільки це вимагає суспільство, клієнт, роботодавець) на шкоду своєму особистому життю та особистому сприйняттю життєвих цінностей. Значно зростає ризик агресії — щодо себе, клієнта або колег. Йдеться про тиск щодо прийняття ролі, яку від соціального працівника вимагає роботодавець, а згодом і суспільство (Payne, 2014).

Казуїстика суспільних очікувань — ролей: донька мого друга закінчила медичний факультет, вийшла заміж за лікаря, і вони переїхали до Швеції, де обоє працюють у лікарні. Жінка вдруге вагітна і дуже хоче залишитися на весь можливий термін у декретній та батьківській відпустці. Однак її чоловік не може поважати її бажання, оскільки суспільне очікування полягає в тому, що вони мають чергуватися у відпустці по догляду за дитиною. Сам він оцінює цю ситуацію так, що якби він не пішов у відпустку по догляду за дитиною, то йому довелося б звільнитися з роботи, оскільки він вчинив би суспільно неприйнятний вчинок.

Висновок

Результати окремих поглядів на ситуацію сімей з дитиною, що перебуває в групі ризику, при використанні критичного методу, відкривають цілу гаму можливих поглядів на всю ситуацію. Насамперед, проте, тут є погляд, який згадує Fook у своїй книзі — знайти рішення, яке посилює всі залучені сторони, а не одну за рахунок іншої. Якщо ми будемо посилювати лише сім'ї в групі ризику — ми робитимемо це з високою ймовірністю за рахунок особистого життя соціальних працівників, за рахунок розвитку дітей, що перебувають у групі ризику, та їхніх сімей. З нашого досвіду — досвіду внутрішньої роботи закладу — випливає, що розвитком особистості працівника прямого догляду — у цьому випадку соціального працівника — відбудеться розвиток і якостей батьків, і відбудуться наступні можливі сценарії: Соціальні працівники встановлять чіткі межі у взаємодії:

• Соціальний працівник — сім'я, що отримує соціальну послугу
• Соціальний працівник — вимоги суспільства
• Соціальний працівник — роботодавець
• Соціальний працівник щодо себе та своїх цінностей

Сім'я, що отримує соціальну послугу та терапевтичну допомогу:

• Отримання можливості відчути професійну гордість соціального працівника, а також обмеження у сенсі чіткого робочого часу
• Має можливість відчути також свою гордість сім'ї та своєї самобутності
• Виокремлюється щодо маркетингових вимог споживчого суспільства

Соціальним працівникам будуть потрібні нові інструменти для допомоги:

• Психотерапевтична допомога для сімей
• Нові освітні та діагностичні методи
• Групи для самопізнання соціальних працівників

Сучасний час сам по собі не є гіршим, кращим чи невизначеним. Ми, своїм особистим та професійним способом життя, робимо його невизначеним або визначеним, гіршим або кращим.

Автор: Mgr. Petr Fabián Автор наразі є докторантом Університету Коменського в Братиславі, на педагогічному факультеті, кафедрі соціальної роботи. Водночас працює в Дитячому центрі Čtyřlístek, який забезпечує медичні та соціальні послуги для дітей та сімей від народження до 18 років у Моравсько-Сілезькому краї. Займається якістю соціальних та медичних послуг, включаючи елементи, що впливають на надання послуг.

Література:

BECHYŇOVÁ, Věra. Případové konference: praktický průvodce pro práci s ohroženou rodinou. 1. Vyd. Praha: Portál, 2012, 158 s. ISBN 978-80-262-0181-6. FOOK, Jan. Social work: critical theory and practice. London: SAGE, 2002, vii, 179 s. ISBN 07-619-7251-X. HEIDEGGER, Martin. O pravdě a bytí. 1. vyd. Praha: Vyšehrad, 1971, 82 s. ISBN 80-204-0416-3. HOSKOVCOVÁ, Simona. Psychická odolnost předškolního dítěte. 1. Vyd. Praha: Grada, 2006, 160 s. Psyché (Grada). ISBN 80-247-1424-8. LORENZ, Konrad. 8 smrtelných hříchů. 1. vyd. Praha: Panorama, 1990, 99 s. Pyramida (Panorama). ISBN 80-703-8212-0. MATOUŠEK, Oldřich a PAZLAROVÁ, Hana. Hodnocení ohroženého dítěte a rodiny v kontextu plánování péče. 1. Vyd. Praha: Portál, 2010, 183 s. ISBN 978-80-7367-739-8. PAYNE, M. Modern social work theory. 4th edition. Basingstoke: Palgrave Macmillan, 2014, xxii, 441 stran. ISBN 978-0-230-24960-8. Sociální práce v praxi: specifika různých cílových skupin a práce s nimi. 2010. 2. Vyd. Editor Oldřich Matoušek, Kodymová Pavla, Koláčková Jana. Praha: Portál, 351 s. ISBN 978-80-7367-818-0. ŠKOVIERA, Albín. Prevýchova: Úvod do teórie a praxe. 1. Vyd. Bratislava: FICE, 2011. ISBN 9788096925346.

Періодичні видання:

Halińska Maria; DZIECI DOROSŁYCH DZIECI, CHARAKTERY, magazyn posychologiczny, Kielce: Charaketry roč. 2014, č. 7, str. 38-41, ISSN 1427-695x,

Інтернет-джерела: Ministerstvo Práce a sociálních věcí. MPSV.CZ [online] доступно за адресою: http://www.mpsv.cz/cs/7260 Ministerstvo Práce a sociálních věcí. MPSV.CZ [online] доступно за адресою: http://www.mpsv.cz/files/351b9b59c2e7d9f7947d1453597e7d0e Ústav zdravotnických a statistických informací. ÚZIS.CZ [online] доступно за адресою: http://www.uzis.cz/category/tematicke-rady/zdravotnicka-statistika/demografie Krajský úřad Moravskoslezského kraje, KR-MORAVSKOSLEZSKY.CZ [online] доступно за адресою: http://verejna-sprava.kr-moravskoslezsky.cz/assets/socialni_oblast/nahradni-rodinna-pece---statistika-deti_1.pdf