Невидимі бар'єри повернення на ринок праці: якісний аналіз досвіду безробітних осіб

Вступ

Повернення на ринок праці є комплексним і багатовимірним процесом, який неможливо звести виключно до питання кваліфікації, досвіду роботи або актуальної пропозиції робочих місць. У фаховому дискурсі та в практиці служб зайнятості акцент часто робиться на так званих видимих бар'єрах працездатності, таких як рівень освіти, професійні навички або невідповідність між попитом і пропозицією на ринку праці.

Менше уваги, однак, приділяється факторам, які не є безпосередньо очевидними, проте фундаментально формують поведінку індивіда в процесі пошуку роботи. Йдеться про внутрішнє переживання безробіття, мотивацію, самообраз та інтерпретацію власної ситуації. Ці аспекти можна розуміти як латентний вимір працездатності, що суттєво впливає на реальне працевлаштування індивіда на ринку праці.

До таких бар'єрів належать, наприклад, послаблена самооцінка, втрата робочих навичок, досвід повторних відмов, невпевненість у власних силах або амбівалентне ставлення до роботи. Важливу роль відіграє також ставлення індивіда до інституцій ринку праці, яке може бути зумовлене досвідом формалізованого або недостатньо індивідуалізованого підходу.

З погляду соціальної роботи важливо усвідомлювати, що безробіття становить не лише економічну проблему, а й втручається у повсякденне функціонування індивіда, його адаптаційні стратегії та здатність виконувати соціальні ролі. Тривалий вплив невдач і невизначеності може призвести до поступового послаблення ініціативи та здатності вирішувати власну ситуацію.

Метою статті є ідентифікація та аналіз невидимих бар'єрів повернення на ринок праці на основі суб'єктивного досвіду безробітних осіб, а також висвітлення їхнього значення в контексті соціального функціонування. З погляду соціальної роботи, проте, залишається питанням, якою мірою ці латентні фактори відображаються у щоденній практиці роботи з клієнтом. Тому стаття прагне не лише їх ідентифікувати, а й осмислити в контексті соціально-робочих інтервенцій.

Теоретичні засади

Проблематика повернення на ринок праці в фаховій літературі традиційно пов'язується з концепцією працездатності, яка визначається як сукупність індивідуальних характеристик, здібностей і ресурсів, що дозволяють індивіду отримати та зберегти роботу (Fugate et al., 2004). Проте ця концепція часто відображає передусім вимірювані та видимі аспекти, такі як освіта, досвід роботи чи професійні компетенції, при цьому менше враховуючи суб'єктивні фактори, що впливають на реальну поведінку індивіда.

Безробіття є не лише економічною, а й значущою життєвою ситуацією, яка втручається у повсякденне функціонування індивіда. Тривала відсутність робочої ролі може призвести до порушення часової структури, послаблення соціальних зв'язків і зниження відчуття компетентності. Ці зміни відображаються на поведінці індивіда, його прийнятті рішень та підході до пошуку роботи.

У цьому контексті можна говорити про невидимі бар'єри повернення на ринок праці, які включають насамперед психологічні, соціальні та інтеракційні фактори. До них належать, наприклад, низька самоефективність, відчуття безпорадності, інтерналізована стигматизація безробіття або досвід повторних невдач. Ці фактори впливають не лише на мотивацію індивіда, а й на його здатність шукати робочі можливості та реагувати на вимоги роботодавців.

Важливим аспектом є також досвід індивіда взаємодії з інституціями ринку праці. Дослідження вказують на те, що формалізований, адміністративно орієнтований підхід може призвести до послаблення довіри клієнтів до системи підтримки та знижувати їхню готовність до співпраці. Брак індивідуалізованого підходу та рефлексії специфічних потреб клієнта може сприяти поглибленню пасивності та резигнації.

З погляду соціальної роботи тому необхідно сприймати повернення на ринок праці як процес, що виходить за межі економічної інтеграції та включає також відновлення ідентичності, компетенцій та активності індивіда. Соціальна робота відіграє ключову роль у виявленні та пом'якшенні цих бар'єрів, насамперед через індивідуальну роботу з клієнтом, підтримку його ресурсів та посилення його участі.

Рефлексія невидимих бар'єрів дозволяє краще зрозуміти, чому деякі індивіди, попри доступну підтримку та формальні передумови, залишаються поза ринком праці. Водночас це відкриває простір для створення ефективніших інтервенцій, які враховують комплексність їхньої життєвої ситуації.

Невидимі бар'єри повернення на ринок праці в контексті соціального функціонування

Безробіття є комплексним соціальним явищем, яке виходить за межі економічної депривації та суттєво втручається у психологічне та соціальне функціонування індивіда. Класичні підходи до проблематики зайнятості наголошують передусім на структурних та індивідуальних факторах, таких як рівень освіти, досвід роботи чи регіональні відмінності на ринку праці. Проте ці фактори не можуть повністю пояснити, чому деякі індивіди, попри формальну працездатність, залишаються поза ринком праці.

У цьому контексті на перший план виходить концепція невидимих бар'єрів, які включають латентні психосоціальні фактори, що впливають на здатність індивіда активно долучатися до процесу пошуку роботи. Ці бар'єри не є безпосередньо вимірюваними, проте суттєво детермінують поведінку, прийняття рішень та мотивацію безробітних осіб. Їхня сутність полягає насамперед у суб'єктивному переживанні безробіття та поступовому порушенні соціального функціонування.

Згідно з Jahodová (1982), робота виконує, окрім маніфестної функції доходу, також низку латентних функцій, таких як часова структура, соціальні контакти, відчуття корисності та ідентичність. Втрата роботи, таким чином, означає не лише економічну втрату, а й порушення цих латентних функцій, що може призвести до психічного дискомфорту та соціальної ізоляції. На ці висновки спираються і новіші дослідження, які вказують на негативний вплив безробіття на психічне здоров'я, включаючи підвищений ризик депресії, тривоги та зниження життєвого задоволення (Paul – Moser, 2009). Актуальніші систематичні огляди підтверджують ці висновки, вказуючи на значно вищий рівень депресії та тривоги у безробітних осіб (Arena et al., 2023). Подібні висновки наводить і метааналіз McKee-Ryan et al. (2005), який вказує на значущий зв'язок між безробіттям та погіршенням як психічного, так і фізичного добробуту індивіда.

Важливу роль відіграє також концепція соціального функціонування, яку можна розуміти як здатність індивіда справлятися з повсякденними життєвими ситуаціями, підтримувати соціальні стосунки та виконувати очікувані соціальні ролі. Тривале безробіття може призвести до поступового послаблення цих здібностей, що проявляється у зниженій активності, пасивності та резигнації. Цей процес часто супроводжується зниженням самоефективності та порушенням ідентичності індивіда.

З цим тісно пов'язаний і феномен стигматизації безробітних осіб. Згідно з Goffman (1963), стигма являє собою соціальний процес, у межах якого індивід позначається як «інший» або «меншовартісний», що призводить до його соціальної депривації. Безробіття може сприйматися в суспільстві як ознака особистої невдачі, що веде до інтерналізації негативних стереотипів і послаблення самооцінки індивіда. Ця інтерналізована стигма згодом діє як бар'єр для активного виходу на ринок праці.

Іншим важливим фактором є сприймана працездатність, яка являє собою суб'єктивне переконання індивіда щодо його здатності отримати роботу (Fugate et al., 2004). Навіть якщо індивід об'єктивно володіє необхідними компетенціями, низька впевненість у собі та негативний досвід проходження відбіркових конкурсів можуть призвести до зниження його активності та готовності претендувати на робочі можливості.

У контексті Словацької Республіки необхідно також відобразити специфіку функціонування служб зайнятості. Як зазначає Hetteš (2013), робота з безробітними часто відбувається в умовах адміністративного навантаження та обмежених можливостей індивідуалізації підходу. Невидимі бар'єри повернення на ринок праці таким чином виникають на перетині індивідуального досвіду, соціального середовища та інституційних умов. Їх розуміння потребує комплексного підходу, який враховує не лише економічні, а й психосоціальні виміри безробіття. Саме в цьому контексті соціальна робота відіграє важливу роль у виявленні цих бар'єрів та у підтримці індивідів у процесі їх подолання.

Невидимі бар'єри повернення на ринок праці

Невидимі бар'єри повернення на ринок праці являють собою сукупність латентних факторів, які не є на перший погляд ідентифікованими через формальні показники працездатності, проте суттєво впливають на здатність індивіда реалізуватися на ринку праці. На відміну від так званих видимих бар'єрів, таких як низька кваліфікація, брак досвіду роботи або регіональні обмеження, невидимі бар'єри мають переважно психосоціальний характер і тісно пов'язані із суб'єктивним переживанням безробіття.

Одним із ключових аспектів невидимих бар'єрів є послаблення самоефективності та самооцінки індивіда. Тривале безробіття, повторювані невдачі при пошуку роботи та досвід відмови з боку роботодавців ведуть до поступового зниження віри у власні сили. Цей процес може призвести до пасивності, уникнення робочих можливостей та відмови від активного вирішення ситуації.

З невидимими бар'єрами тісно пов'язана також втрата робочих звичок та порушення денної структури. Як зазначає Jahodová (1982), зайнятість виконує важливу роль в організації повсякденного життя індивіда. Її відсутність може призвести до дезорганізації часу, зниження активності та послаблення здатності адаптуватися до робочих вимог.

Важливу роль відіграє також стигматизація безробітних осіб. Безробіття може сприйматися в суспільстві як особиста невдача, що веде до інтерналізації негативних стереотипів та почуття меншовартості. Згідно з Goffman (1963), стигма впливає на ідентичність індивіда та його соціальні взаємодії, що може згодом знижувати його готовність вступати в нові робочі ситуації.

Іншим важливим фактором є знижена мотивація та амбівалентне ставлення до роботи. Хоча індивіди декларують зацікавленість у працевлаштуванні, їхня поведінка може бути зумовлена попереднім негативним досвідом, що веде до внутрішньої амбівалентності між прагненням отримати роботу та побоюванням чергової невдачі. Цей стан часто супроводжується психологічним навантаженням, яке може мати негативний вплив на психічне здоров'я (Paul – Moser, 2009).

Глобальні дослідження водночас підтверджують значущий зв'язок між безробіттям та виникненням психічних розладів, зокрема тривожності та депресії (Yang et al., 2024).

Невидимі бар'єри водночас зумовлюються також контекстом функціонування інституцій ринку праці. Формалізований підхід, брак індивідуальної підтримки та адміністративна спрямованість послуг можуть призвести до послаблення довіри клієнтів до системи підтримки (Hetteš, 2013). У результаті цього може відбуватися зниження співпраці та пасивний підхід з боку безробітних осіб.

Невидимі бар'єри повернення на ринок праці таким чином являють собою комплексний набір взаємопов'язаних факторів, які суттєво впливають на соціальне функціонування індивіда. Їх ідентифікація та розуміння є ключовими для створення ефективних інтервенцій у сфері соціальної роботи та служб зайнятості.

Психосоціальні механізми невидимих бар'єрів повернення на ринок праці

Невидимі бар'єри повернення на ринок праці неможливо розуміти лише як сукупність ізольованих факторів, а як динамічну систему психосоціальних механізмів, що впливають на поведінку, прийняття рішень та мотивацію індивіда в процесі повернення на ринок праці. Їх дія є результатом взаємодії індивідуального досвіду, соціального середовища та суб'єктивного сприйняття власних можливостей.

Ключовим механізмом є самоефективність (self-efficacy), яка являє собою переконання індивіда у власній здатності впоратися з конкретними ситуаціями та досягти поставлених цілей (Bandura, 1997). У контексті безробіття вона відіграє вирішальну роль при прийнятті рішень щодо активності чи пасивності індивіда. Повторювані невдачі при пошуку роботи, негативний зворотний зв'язок або відсутність позитивного досвіду ведуть до поступового послаблення самоефективності, що проявляється в уникненні робочих можливостей, зниженій ініціативі та відмові від активного вирішення ситуації.

На цей процес накладається феномен навченої безпорадності, який описує стан, у якому індивід на основі повторюваного негативного досвіду набуває переконання, що його поведінка не впливає на результат ситуації (Seligman, 1975). В умовах тривалого безробіття цей механізм може призвести до втрати контролю над власним життям, пасивності та зниженої готовності докладати зусиль, спрямованих на отримання роботи.

Мотиваційні процеси в контексті повернення на ринок праці можна аналізувати також через теорію самодетермінації (Self-Determination Theory), яка наголошує на важливості трьох базових психологічних потреб: автономії, компетентності та взаємозв'язності (Deci – Ryan, 2000). Якщо ці потреби не задовольняються, відбувається послаблення внутрішньої мотивації та перехід до зовнішньої, менш стабільної форми мотивації. У випадку безробітних осіб брак підтримки, низький рівень контролю над власною ситуацією та послаблені соціальні зв'язки можуть призвести до поступової демотивації та втрати інтересу до трудової інтеграції.

Важливим аспектом є також порушення ідентичності індивіда внаслідок втрати роботи. Робота являє собою не лише джерело доходу, а й важливий елемент особистої ідентичності, соціального статусу та самореалізації (Blustein, 2006). Її відсутність може призвести до почуття втрати сенсу, невпевненості та зниженої самооцінки, що згодом впливає на здатність індивіда активно входити в робочі ролі.

Суб’єктивне сприйняття працевлаштованості є ще одним важливим механізмом. Як зазначають Fugate et al. (2004), працевлаштованість — це не лише об’єктивний набір компетенцій, а й суб’єктивне переконання індивіда щодо його здатності реалізуватися на ринку праці. Низька сприймана працевлаштованість може призвести до зниження активності, уникнення відбіркових процедур та обмеження професійних амбіцій.

Ці механізми водночас зумовлюються ширшим соціальним та інституційним контекстом. Формалізований підхід служб зайнятості, брак індивідуалізації та слабка підтримка з боку інституцій можуть сприяти послабленню довіри та поглибленню пасивних стратегій поведінки (Hetteš, 2013). У результаті виникає замкнене коло, у якому індивідуальні та системні чинники взаємно підсилюють один одного.

Психосоціальні механізми невидимих бар’єрів таким чином становлять комплексний каркас, що дозволяє глибше зрозуміти процеси, які ведуть до демотивації, пасивності та резигнації безробітних осіб. Їх ідентифікація є ключовою для розробки ефективних інтервенцій у соціальній роботі, які мають бути спрямовані не лише на розвиток компетенцій, а й на зміцнення самоефективності, відновлення ідентичності та підтримку активного залучення індивіда до процесу повернення на ринок праці.

Методологія дослідження

Метою дослідження було ідентифікувати та проаналізувати невидимі бар’єри повернення на ринок праці на основі суб’єктивного досвіду безробітних осіб, зосереджуючись на психосоціальних механізмах, що впливають на їхню мотивацію, поведінку та соціальне функціонування.

Дослідницькі питання

На основі поставленої мети були сформульовані такі дослідницькі питання:

• Які невидимі бар’єри повернення на ринок праці ідентифікують безробітні особи на основі власного досвіду?
• Як ці бар’єри впливають на їхню поведінку та мотивацію в процесі пошуку роботи?
• Яким чином безробітні особи сприймають підтримку з боку інституцій ринку праці?

Дослідницький дизайн

Дослідження було реалізоване як якісне вивчення з використанням принципів обґрунтованої теорії (Grounded Theory), яка дозволяє систематично генерувати теоретичні знання на основі емпіричних даних (Charmaz, 2014; Strauss – Corbin, 1998). Цей підхід є доречним передусім при дослідженні маловивчених або латентних явищ, якими є саме невидимі бар’єри повернення на ринок праці.

Обґрунтована теорія дозволяє зафіксувати суб’єктивні значення, які індивіди приписують своїй ситуації, та ідентифікувати процеси й механізми, що впливають на їхню поведінку в контексті безробіття.

Дослідницька вибірка

Дослідницьку вибірку склали безробітні особи, зареєстровані в центрі зайнятості. Відбір учасників здійснювався шляхом цілеспрямованого (вибіркового) відбору з акцентом на гетерогенність досвіду (вік, тривалість безробіття, трудова історія). Метою було зафіксувати різноманітність переживання безробіття та ідентифікувати спільні патерни поведінки й бар’єрів.

Дослідницька вибірка складалася з 11 учасників. Збір даних було завершено в момент досягнення теоретичного насичення, тобто в ситуації, коли подальші інтерв’ю не приносили нових смислових категорій чи суттєвого розширення наявних концептів (Strauss – Corbin, 1998). З метою збереження анонімності учасники в тексті позначені кодами P1 – P11.

Таблиця № 1 Характеристика учасників

Джерело: власна розробка, 2026

Збір даних

Дані були отримані за допомогою напівструктурованих інтерв’ю, які дозволяють гнучко реагувати на відповіді учасників і водночас зберігати тематичну спрямованість дослідження. Інтерв’ю були орієнтовані на досвід безробітних осіб щодо пошуку роботи, переживання безробіття, мотивацію та бар’єри повернення на ринок праці.

Інтерв’ю проводилися індивідуально, записувалися (за згодою учасників) і згодом транскрибувалися в текстову форму. Акцент робився на створенні безпечного та довірливого середовища, яке дозволило учасникам відкрито рефлексувати свій досвід.

Аналіз даних

Аналіз даних відбувався відповідно до принципів обґрунтованої теорії, зокрема через відкрите, осьове та селективне кодування (Strauss – Corbin, 1998).

• Відкрите кодування було спрямоване на ідентифікацію смислових одиниць у тексті та їхню первинну категоризацію.
• Осьове кодування дозволило ідентифікувати зв’язки між категоріями та їхнє систематичне впорядкування.
• Селективне кодування призвело до інтеграції категорій до вищого рівня абстракції та до формулювання центральних тем дослідження.

Процес аналізу був ітеративним, причому відбувалося постійне порівняння даних (constant comparative method), що дозволило поступово уточнювати категорії та їхнє значення (Charmaz, 2014).

Етичні аспекти дослідження

Дослідження було реалізоване відповідно до етичних принципів соціального дослідження. Учасники були поінформовані про мету дослідження, анонімність та добровільність участі. Усі отримані дані були опрацьовані анонімно та використані виключно з дослідницькою метою.

Результати дослідження

Аналіз даних через відкрите, осьове та селективне кодування призвів до ідентифікації кількох ключових категорій, що представляють невидимі бар’єри повернення на ринок праці. Ці категорії відображають суб’єктивне переживання безробіття та вказують на психосоціальні механізми, які детермінують поведінку та мотивацію учасників у процесі пошуку роботи.

Послаблена впевненість у собі та самоефективність

Однією з найвиразніших категорій була послаблена впевненість у собі, яка проявлялася сумнівами у власних здібностях та зниженою вірою в можливість реалізуватися на ринку праці. Негативний досвід відбіркових процедур поступово формував переконання учасників у власній недостатності. Цей тип досвіду ілюструє таке висловлювання: «Навіть не хочеться вже реагувати, бо відповідь завжди однакова — ми вас не обрали» (P2). Цей досвід призвів до інтерналізації невдачі та послаблення самоефективності. Як зазначила одна з учасниць: «Чим більше я намагалася, тим більше мала відчуття, що я на це не здатна» (P5). Згодом відбувалося обмеження активності при пошуку роботи та уникнення ситуацій, які могли б призвести до чергової невдачі.

Досвід повторюваної відмови

Важливим фактором був досвід повторюваних відмов з боку роботодавців, який мав кумулятивний характер і поступово впливав на емоційне переживання учасників. Повторювані невдачі перетворювалися на фрустрацію, відчуття несправедливості та зниження мотивації продовжувати пошук роботи. Цей процес ілюструє наступне висловлювання: «З часом я вже навіть не чекаю на відповідь, бо знаю, що вона не прийде» (P6). У деяких учасників одночасно з’являлося відчуття стигматизації, особливо у зв’язку з тривалістю безробіття або віком, що далі послаблювало їхню готовність активно брати участь у відбіркових процедурах.

Втрата робочих навичок та денної структури

Ще однією важливою категорією була втрата робочих навичок та порушення денної структури. Тривале безробіття призводило до послаблення регулярності, організації часу та трудової дисципліни, що згодом впливало на готовність учасників стати до роботи. Як зазначив один з учасників: «Коли я довго вдома, я втрачаю режим, а потім важко знову налаштуватися» (P9). Втрата денного режиму часто супроводжувалася пасивністю та зниженим рівнем активності, що ускладнювало повернення до робочого середовища.

Амбівалентна мотивація

Результати вказали також на наявність амбівалентної мотивації. Учасники декларували зацікавленість у роботі, проте їхня поведінка часто була зумовлена внутрішньою напругою між прагненням працевлаштуватися та побоюванням чергової невдачі. Цю суперечність ілюструє висловлювання: «Я хочу працювати, але іноді боюся, що знову нічого не вийде» (P7). Амбівалентність проявлялася у вибірковому реагуванні на пропозиції роботи, відкладанні рішень або низькій інтенсивності пошуку роботи. Цей стан можна інтерпретувати як наслідок тривалого впливу невдач та психологічного навантаження.

Резигнація та пасивність

У частини учасників було ідентифіковано резигнацію як більш просунуту фазу демотивації. Цей стан характеризувався втратою інтересу до можливостей працевлаштування та переконанням у неможливості вплинути на власну ситуацію. Як зазначив один з учасників: «Я вже змирився з тим, що, мабуть, не працюватиму» (P8). Резигнація була тісно пов’язана з тривалим безробіттям та повторюваним негативним досвідом, причому вона призводила до повного припинення активного пошуку роботи.

Недовіра до системи підтримки

Важливою категорією була також недовіра до інституцій ринку праці. Учасники сприймали надану підтримку як формальну та таку, що недостатньо враховує їхні індивідуальні потреби. Цю позицію ілюструє висловлювання: «У службі зайнятості мені кажуть, що я маю зробити, але реально мені це не допомагає знайти роботу» (P3). Недовіра до системи відображалася у зниженій готовності до співпраці та пасивному ставленні до запропонованих послуг. Огляд ідентифікованих категорій невидимих бар’єрів та їхніх проявів наведено в Таблиці № 2.

Таблиця № 2 Невидимі бар’єри повернення на ринок праці – категорії та прояви

Джерело: власне опрацювання, 2026

Аналіз даних одночасно призвів до ідентифікації центральної категорії, яка інтегрує окремі виявлені бар’єри в цілісний процес. Цей процес можна охарактеризувати як поступову втрату активності індивіда в процесі пошуку роботи, що виникає внаслідок кумулятивного впливу психосоціальних факторів, таких як послаблення самоефективності, повторюваний досвід невдач та порушення адаптаційних стратегій.

На основі аналізу було створено концептуальну модель, яка відображає динаміку впливу невидимих бар’єрів повернення на ринок праці та їхній взаємозв’язок у часі. Модель вказує на процесуальний характер ідентифікованих категорій та їхнє впорядкування у послідовні фази.

Невидимі бар’єри не діють ізольовано, а створюють поступово розвиваючийся процес, у якому відбувається послаблення активності індивіда. Цей процес ініціюється послабленням самоефективності та досвідом повторюваних відмов, згодом поглиблюється порушенням робочих навичок та амбівалентною мотивацією і в деяких випадках призводить до резигнації та пасивності. Весь процес одночасно зумовлюється контекстуальними факторами, особливо недовірою до інституцій ринку праці, яка діє як наскрізний фактор, що модифікує перебіг окремих фаз і може цей процес або поглиблювати, або частково пом’якшувати.

Рисунок 1 Концептуальна модель невидимих бар’єрів повернення на ринок праці

Джерело: власне опрацювання, 2026

Модель ідентифікованих невидимих бар’єрів повернення на ринок праці схематично зображена на Рисунку 1. Модель відображає процесуальний характер впливу окремих категорій та їхню поступову динаміку в часі. Вона вказує на те, що ідентифіковані бар’єри не виступають ізольовано, а створюють послідовний ланцюг, який веде до поступового послаблення активності індивіда в процесі пошуку роботи. Центральну інтеграційну роль у цьому процесі відіграє категорія «поступова втрата активності», яка представляє результат кумулятивного впливу психосоціальних факторів. Модель одночасно вказує на те, що ідентифіковані бар’єри можуть створювати механізм самопідсилення, у якому окремі фактори взаємно відтворюють та стабілізують пасивні адаптаційні стратегії індивіда.

Дискусія

Результати дослідження надають відповіді на поставлені дослідницькі питання. У контексті першого дослідницького питання було ідентифіковано конкретні невидимі бар’єри повернення на ринок праці, зокрема послаблене самовпевненість, досвід повторюваних відмов, втрата робочих навичок, амбівалентна мотивація, резигнація та недовіра до системи підтримки.

Друга дослідницька запитання вказує на спосіб, у який ці бар'єри впливають на поведінку та мотивацію індивідів, зокрема через зниження активності, уникаючу поведінку та поступову резигнацію. Третє дослідницьке запитання відображає сприйняття підтримки з боку інституцій ринку праці, яке часто характеризується як формальне та недостатньо індивідуалізоване. На першому рівні ідентифікуються конкретні невидимі бар'єри повернення на ринок праці, зокрема послаблена впевненість у собі, досвід повторних відмов, втрата трудових навичок, амбівалентна мотивація, резигнація та недовіра до системи підтримки. На другому рівні вказується на спосіб, у який ці бар'єри впливають на поведінку та мотивацію індивідів, зокрема через зниження активності, уникаючу поведінку та поступову резигнацію. На третьому рівні результати відображають також сприйняття підтримки з боку інституцій ринку праці, яке часто характеризується як формальне та недостатньо індивідуалізоване.

Результати дослідження підтверджують, що повернення на ринок праці неможливо пояснити виключно через формальні показники працевлаштування, але воно вимагає врахування латентних психосоціальних процесів, які формують поведінку індивіда. Цей висновок підтримують також найновіші систематичні огляди, які вказують на підвищений ризик психологічних проблем під час безробіття та їх пом'якшення після повторного працевлаштування (Sterud et al., 2025).

Ідентифіковані категорії вказують на існування динамічного процесу, у якому поступово змінюється спосіб, у який індивіди інтерпретують свою ситуацію та реагують на вимоги ринку праці. На відміну від традиційних підходів, які підкреслюють переважно дефіцит кваліфікації, результати цього дослідження показують, що навіть індивіди з відносно збереженим кваліфікаційним потенціалом можуть демонструвати низький рівень активності внаслідок послаблення самоефективності та негативного досвіду.

Відповідно до концепції self-efficacy (Bandura, 1997) виявляється, що повторні відмови призводять до поступового зниження віри у власні здібності, що відображається у уникаючій поведінці та обмеженні кар'єрних амбіцій. Цей процес може набувати характеру вивченої безпорадності (Seligman, 1975), причому пасивність індивіда не є результатом браку зусиль, а адаптивною реакцією на повторні невдачі.

У порівнянні з існуючими дослідженнями (Paul – Moser, 2009) результати детальніше фіксують перехід між окремими фазами – від активного пошуку роботи до резигнації. Внеском дослідження є саме ідентифікація цього процесу як безперервного розвитку, а не як статичного стану.

Амбівалентна мотивація представляє ще один важливий аспект, який розширює знання теорії самодетермінації (Deci – Ryan, 2000). Результати свідчать, що індивіди не рухаються між мотивацією та демотивацією лінійно, а часто переживають внутрішню напругу між прагненням до працевлаштування та побоюванням чергової невдачі.

Важливим висновком є також поєднання індивідуальних та системних факторів. Недовіра до інституцій ринку праці вказує на те, що поведінка індивіда спільно формується також якістю наданої підтримки. Цей аспект корелює з висновками Hetteš (2013), проте результати цього дослідження більш експліцитно показують, як брак індивідуалізації відображається у пасивних адаптаційних стратегіях клієнтів. З погляду соціального функціонування ці висновки можна інтерпретувати як послаблення здатності індивіда виконувати соціальні ролі та адаптуватися до змінних умов. Водночас відбувається зниження здатності ефективно використовувати доступні ресурси. Невидимі бар'єри таким чином представляють не лише індивідуальну проблему, а комплексне явище, що виникає на перетині особистого досвіду та соціального середовища. Результати таким чином розширюють існуючі знання про працевлаштування щодо його латентного виміру та вказують на потребу перегляду підходів у сфері підтримки зайнятості. Внеском дослідження є насамперед концептуалізація невидимих бар'єрів як динамічного та самопідсилювального процесу, який виходить за межі традиційного розуміння працевлаштування як статичного набору індивідуальних характеристик. З погляду соціальної роботи ці висновки мають важливі імплікації для щоденної практики. Виявляється, що соціальний працівник повинен приділяти підвищену увагу ідентифікації психосоціальних бар'єрів, таких як послаблена самоефективність, амбівалентна мотивація чи резигнація, які не фіксуються у стандартних інструментах оцінки працевлаштування. Робота з цими факторами може суттєво вплинути на рівень активності клієнта у процесі повернення на ринок праці.

Висновок

Невидимі бар'єри повернення на ринок праці представляють важливий, проте часто ігнорований аспект проблематики безробіття. Результати дослідження вказують на те, що повернення на ринок праці не детерміноване виключно кваліфікаційними та структурними факторами, а значною мірою також психосоціальними механізмами, які формують поведінку, прийняття рішень та адаптаційні стратегії індивідів.

Ідентифіковані категорії – послаблена впевненість у собі, досвід повторних відмов, втрата трудових навичок, амбівалентна мотивація, резигнація та недовіра до системи підтримки – створюють взаємопов'язану систему бар'єрів, яка призводить до поступового послаблення активності індивіда та до обмеження його здатності ефективно реагувати на вимоги ринку праці.

Висновки свідчать, що традиційні інструменти підтримки зайнятості, орієнтовані передусім на кваліфікаційні аспекти, можуть бути недостатніми, якщо вони не враховують також внутрішнє налаштування індивіда, його досвід та адаптаційні стратегії. Ефективна підтримка повернення на ринок праці тому вимагає комплексного та індивідуалізованого підходу, який поєднує розвиток компетенцій із посиленням самоефективності, відновленням трудових навичок та підтримкою активного подолання життєвої ситуації.

З погляду соціальної роботи необхідно застосовувати цілісний підхід, який відображає суб'єктивне переживання клієнта, його життєву ситуацію та соціальні контексти. Акцент необхідно робити на підтримці автономії, активної участі та гідності клієнта як базових принципів професійної практики. Висновки водночас вказують на потребу поєднання інструментів активної політики ринку праці з елементами психосоціальної підтримки, включаючи індивідуальне консультування, мотиваційні інтервенції та довготривалий супровід клієнта. Такий підхід може сприяти ефективнішому подоланню бар'єрів та більш сталому поверненню на ринок праці. Не в останню чергу результати відкривають простір для подальшого дослідження, спрямованого на глибше розуміння латентних бар'єрів у різних групах безробітних осіб та на їх рефлексію в контексті соціальної роботи та державної політики. На основі висновків можна сформулювати також конкретні імплікації для практики соціальної роботи.

Авторка: PhDr. Daniela Lorko Praznovská

Список бібліографічних посилань

ARENA, A. F. et al. 2023. Mental health and unemployment: A systematic review and meta-analysis of interventions. In: Journal of Affective Disorders. Доступно в інтернеті: https://doi.org/10.1016/j.jad.2023.05.027.

BLUSTEIN, D. L. 2006. The psychology of working: A new perspective for career development, counseling, and public policy. Mahwah : Lawrence Erlbaum Associates, 2006. 384 с. ISBN 978-0805856231.

FUGATE, M. – KINICKI, A. J. – ASHFORTH, B. E. 2004. Employability: A psycho-social construct, its dimensions, and applications. In: Journal of Vocational Behavior. ISSN 0001-8791, 2004, том 65, № 1, с. 14–38. Доступно в інтернеті: https://doi.org/10.1016/j.jvb.2003.10.005.

GOFFMAN, E. 1963. Stigma: Notes on the management of spoiled identity. New York : Prentice-Hall, 1963. 147 с. ISBN 978-0671622440.

GREENBERG, J. 1990. Organizational justice: Yesterday, today, and tomorrow. In: Journal of Management. ISSN 0149-2063, 1990, том 16, № 2, с. 399–432. Доступно в інтернеті: https://doi.org/10.1177/014920639001600208.

CHARMAZ, K. 2014. Constructing grounded theory: A practical guide through qualitative analysis. London : Sage, 2014. 416 с. ISBN 9780857029140.

HETTEŠ, M. 2013. Zamestnanosť a sociálna práca (Зайнятість та соціальна робота). Bratislava : VŠZaSP sv. Alžbety, 2013. 192 с. ISBN 978-80-8132-070-2.

JAHODA, M. 1982. Employment and unemployment: A social-psychological analysis. Cambridge : Cambridge University Press, 1982. 208 с. ISBN 978-0521289670.

KOLTÁŠ, M. 2025. Sociálna diagnostika a kazuistika v sociálnej práci (Соціальна діагностика та казуїстика в соціальній роботі). Bratislava : VŠZaSP sv. Alžbety, 2025. 209 с. ISBN 978-80-8132-305-8.

LACA, P. – LACA, S. 2020. Koncept filozofie a etiky v sociálnej práci (Концепт філософії та етики в соціальній роботі). Příbram : Ústav sv. Jana Nepomuka Neumanna, 2020. 314 с. ISBN 978-80-88206-20-0.

McKEE-RYAN, F. M. et al. 2005. Psychological and physical well-being during unemployment: A meta-analytic study. In: Journal of Applied Psychology. Доступно в інтернеті https://doi.org/10.1037/0021-9010.90.1.53.

PAUL, K. I. – MOSER, K. 2009. Unemployment impairs mental health: Meta-analyses. In Journal of Vocational Behavior. ISSN 0001-8791, 2009, том 74, № 3, с. 264–282. Доступно в інтернеті: https://doi.org/10.1016/j.jvb.2009.01.001.

SEN, A. 1999. Development as freedom. Oxford : Oxford University Press, 1999. 366 с. ISBN 978-0385720274.

STERUD, T. – LUNDE, L.-K. – BERG, R. et al. 2025. Mental health effects of unemployment and re-employment: a systematic review and meta-analysis of longitudinal studies. In: Occupational and Environmental Medicine. ISSN 1351-0711, 2025, том 82, № 7, с. 343–353. Доступно в інтернеті: https://doi.org/10.1136/oemed-2025-110194.

STRAUSS, A. – CORBIN, J. 1998. Basics of qualitative research: Techniques and procedures for developing grounded theory. Thousand Oaks : Sage, 1998. 312 с. ISBN 978-0803959408.

VANSAČ, P. – SEMANOVÁ, M. (ред.) 2025. Zborník z XII. medzinárodnej vedeckej konferencie: Medzigeneračné vzťahy v kontexte sociálnej práce a zdravotníckych vied – teória a prax (Збірник XII міжнародної наукової конференції: Міжгенераційні відносини в контексті соціальної роботи та медичних наук – теорія і практика). Michalovce, 13 листопада 2025. Warszawa : Wydawnictwo Uniwersytetu VIZJA, 2025. Доступно в інтернеті: https://www.vssvalzbety.sk/static/editor/In%C5%A1tit%C3%BAt%20Bl.%20M.%20D.%20Tr%C4%8Dku%20Michalovce/ZBORNI%CC%81K%20Z%20XII.%20MEDZINA%CC%81RODNEJ%20VEDECKEJ%20KONFERENCIE%20-%20MI%202025/ZBORNIK.pdf.

YANG, Y. et al. 2024. Unemployment and mental health: a global study. In: Frontiers in Public Health. ISSN 2296-2565, 2024. Доступно в інтернеті: https://doi.org/10.3389/fpubh.2024.1440403