Сучасне безробіття та соціальна робота

Безробіття можна назвати однією з найгостріших проблем сучасного глобального суспільства. Міжнародна спільнота (ООН) 10 грудня 1948 року зобов’язалася дотримуватися права кожної людини на працю, на вільний вибір професії, на справедливі та сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожен, хто працює, має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує існування, гідне людини, і яка, у разі потреби, доповнюється іншими засобами соціального захисту. Водночас кожен із нас має обов’язки перед суспільством, у якому лише й можливий вільний і повний розвиток особистості.

Обов’язки перед суспільством виконує і соціальна робота, яка сприяє соціальному розвитку та соціальній згуртованості (соціальній когезії) у суспільстві. Місією соціальної роботи є підтримка людей у їхніх зусиллях щодо підтримання тривало гідного життя. Соціальна робота використовує спільні теорії та знання з повагою до місцевих потреб. Принципи прав людини, спільна відповідальність та соціальна справедливість використовуються в практиці соціальної роботи. Міжнародна спільнота конвенцією про політику зайнятості, підготовленою Міжнародною організацією праці (№ 122 від 1964 року), зобов’язалася мати в кожній державі власні інструменти для надання достатньої кількості роботи, при повазі до можливості вибору, і це без будь-якої дискримінації. Попри вищезазначене, безробіття в наш час стало соціальною проблемою першого порядку.

Значення праці для людини є беззаперечним, оскільки вона становить її невід’ємну частину. Праця за своїм характером стимулює розвиток індивіда та всього суспільства. Праця має глибоке коріння в нашій культурі, як в організації суспільства, так і в психіці людини. Це фундаментальний соціальний факт, який створює сучасне суспільство і є джерелом його динаміки.

Безробіття має значний вплив на суспільне життя безробітних. Йдеться не лише про зниження їхнього рівня життя, пов’язане зі зменшенням доходу, а й про глибокі наслідки безробіття для їхнього повсякденного життя, суспільних відносин, цінностей, а також для соціальних інститутів.

Зі статусом безробітного індивіди справляються по-різному, і виникла неприємна особиста життєва ситуація може стати для них безвихідною, проте її потрібно швидко, якісно та професійно вирішувати. Шляхи вирішення полягають насамперед у послідовній та активній політиці зайнятості в регіонах.

Безробіття не є новим феноменом у контексті соціальної роботи. Воно є частиною сьогоднішнього світу, і неможливо думати, що воно не буде частиною життя людини (незалежно від її освіти, досвіду роботи та здібностей, статусу, віку, статі). При цьому здається, що це постійний стан, з яким суспільство має справлятися інакше, ніж намаганням короткостроково відхилити розвиток, оскільки важливим є його пом’якшення та усунення.

Викликом для кожного безробітного могло б бути також те, що його статус не обов’язково має бути лише стражданням. Це також шанс змінити свій спосіб життя, нехай навіть у дрібницях повсякдення, переорганізувати ритм життя так, щоб почуватися краще, щоб своїм життям керував він сам, а не робота, яку можна будь-коли втратити.

Навіть сповільнення може бути активним. Безробіття, з одного боку, являє собою зниження регулярної активності та обмеження соціальних мереж. Проте людина — істота соціальна, вона потребує друзів навіть у той час, коли не має роботи. Саме час, який під час виконання робочих обов’язків вона присвячувала праці, можна використати для налагодження нових контактів, вдосконалення своїх навичок, покращення стану здоров’я, зміни поспішного способу життя. Отже, безробіття можна використати і як шанс щось змінити (спосіб життя), щось здобути (нові контакти), щось зміцнити (здоров’я), щось вдосконалити (освіту).

Згідно з опитуваннями громадської думки, загроза безробіття та саме безробіття позначаються як найбільш обтяжлива суб’єктивна проблема людей. Безробіття як таке за своєю суттю є неприродним і штучним. Причина полягає в застарілому розумінні суспільно прийнятної праці та зайнятості. Розуміння праці згідно з теперішніми економічними підходами не надає в наш час ні вирішення, ні виходу з проблеми. Безробіття, часто довготривале і повторюване, перетворюється на стандартну життєву ситуацію з усіма негативними наслідками для соціального становища людини. Навіть соціальна робота повинна сама переглянути свій дотеперішній погляд на безробітного та на феномен «нестачі роботи».

Безробіття як соціальна проблема має вплив насамперед на саму безробітну особу. Безробіття не означає, що дана особа без роботи і насолоджується «солодким неробством». Безробіття приносить бідність і нестачу засобів для гідного життя в суспільстві з ринковою економікою. Безробіття виникає, так як ми це сьогодні розуміємо, через нестачу роботи для прибутку. Якщо раніше люди були працевлаштовані, то їхня зайнятість була виключно орієнтована на створення прибутку для їхніх роботодавців, а не на забезпечення життєвих потреб самих працівників. Їхня теперішня бідність і незабезпеченість життєвих потреб не є і не були першочерговою проблемою економіки в тому розумінні, як ми розуміємо економіку сьогодні.

Вирішення безробіття не є проблемою підприємницькою (або економіки, бізнесу). Якщо ми засвоїмо той факт, що створення прибутку не має прямого зв’язку із соціальним розвитком та державними послугами, то безробіття не означає проблему для підприємництва. Підприємництво (бізнес), однак, є джерелом безробіття через переслідування своєї першочергової мети — досягнення максимального прибутку, зокрема шляхом скорочення кількості працівників. Звільнені працівники не становлять проблеми для підприємництва, навпаки, велика кількість безробітних часто створює «позитивний» тиск на подальше зниження зарплат у тих, хто наразі працює, і створює готовність працювати навіть за негідну винагороду. Можна так оцінювати безробіття як плюс для підприємництва, оскільки воно тримає зарплати на мінімальному рівні. Парадоксально, але навіть самі безробітні іноді вимагають скасування визначення мінімального розміру зарплати, оскільки їх переконують, що це є причиною нестачі робочих можливостей.

Феномен безробіття можна розуміти як позитив і з іншої причини. Він є результатом господарського та технічного прогресу. Наслідком якого є той факт, що не потрібно працювати вже тільки для забезпечення простого відтворення, для забезпечення засобів на голе виживання, а що можна працювати на користь суспільства, а не лише з причини подальшого простого прибутку. На жаль, якщо зараз неможливо збільшити прибуток, теперішня система не знаходить для людей застосування і звільняє їх як зайвих без моральних проблем із роботи як раціональний крок.

Безробіття означає тиск також і на теперішню форму держави. Адже люди, які не працюють, не передають частину зароблених коштів на утримання держави та функціонування соціальної системи, оскільки їм не було виплачено необхідне джерело доходу і їм немає з чого робити відрахування. Ба більше, їх часто схиляють до несплати внесків. Безробіття означає в державі соціальну нестабільність, яка може перетворитися на хаос і соціальну напруженість у разі порушення основних завдань держави. Держава (організоване суспільство) уповноважила власників засобів виробництва організовувати систему праці. Система праці досі функціонує за принципом, що бажаною є лише та праця, яка створює прибуток. Інша праця на користь суспільства часто є небажаною і недооціненою фінансово, а часто і морально. Сама держава буває залежною від надлишків, які залишаються після забезпечення (і споживання) коштів на виживання (через податки, внески тощо). Держави словами своїх урядів називають безробіття неминучим об'єктивним побічним наслідком економічного зростання. Урядові програми регулярно вимагають і обіцяють пожвавлення економіки, підвищення зростання, сталий економічний розвиток, що сприймається як постійне зростання валового внутрішнього продукту. Лише сталий розвиток, на їхню думку, має вилікувати безробіття. Зусилля, спрямовані на подальше економічне зростання як шлях до зниження безробіття, згідно з чинними доктринами, мають закономірно призвести до зростання кількості робочих місць. Європа прийняла аналогічну програму зростання до 2020 року, яка, хоч і посилається подекуди на інклюзивне зростання (зростання для всіх груп населення), але насамперед абсолютизує постійне економічне зростання як пріоритет. Економічне зростання не усуває безробіття, а навпаки, збільшує його: чим більше закликають до сталого розвитку, тим більше поглиблюється бідність і зростає безробіття.

Сьогодні зростає частка неповноцінної праці, а також посилюється переконання в незворотності та неможливості повернення до повної зайнятості, хоча політики публічно цього не визнають. Параметричні зміни не можуть змінити стан, вони можуть лише в найкращому випадку тимчасово його пом'якшити. Праця не на повну ставку, вимушені відпустки, поділ робочих місць, гнучкі форми праці, вимушений вихід з ринку праці (супровідною ознакою є ейджизм), достроковий вихід на пенсію, нескінченні перекваліфікації, вимушене повернення гастарбайтерів, іммігрантів та інші нові інструменти та «гнучкості» не змінять даний розвиток. Від майбутніх отримувачів допомоги вимагається працювати все довше і робити вищі внески. Змінна частка економічно активного населення (старіння населення) перешкоджає досягненню збалансованості між доходами та видатками. Старіння населення має причину в демографічній революції, спричиненій зміною народжуваності. Приватні ощадні пенсійні системи не мають характеру страхування і нічого не гарантують. Приватні пенсійні системи через свою ризиковану сутність тому не є пенсійними системами за змістом Міжнародної організації праці, оскільки їм бракує страхового характеру. Ці системи, по суті, в оптимальному випадку в період повного розгортання перетворяться на солідарну систему, яку вони мали «замінити». Тобто вони жодним чином не можуть запобігти наслідкам старіння населення. Їхньою суттю є приватизація старості та неприхований інтерес до контролю над більшістю фінансових коштів суспільства. Зменшується кількість людей, що роблять внески, а також знижується розмір внесків, внаслідок чого обмежилися маневрові можливості соціальної політики держави. У разі аварії автомобіля я отримаю відшкодування збитків, якщо я застрахований; у разі страхового випадку, що я постарію, я з високою ймовірністю не отримаю нічого, отже, не можна говорити про приватні пенсійні системи як про страхові. Вони не надають впевненості у випадку класичного страхування автоматично (Hetteš, 2011).

Окремі параметричні заходи, що зазвичай рекомендуються і використовуються на практиці, не здатні назавжди вирішити проблему нестачі змістовної гідної праці. Ці заходи, як правило, такі, як наприклад:

  1. Рекомендується покращити інформованість про доступні робочі місця та про наявну робочу силу. Спершу існували місцеві, пізніше національні, а сьогодні й міжнародні інструменти ринку праці, як-от європейська мережа служб зайнятості - EURES. - Підвищити ефективність роботи агентств зайнятості. - Покращити підготовку до професії та краще поєднати шкільну систему з потребами практики. - Впроваджувати інструменти, заходи та програми активної політики зайнятості з особливим акцентом на обрані групи населення та/або обрані регіони.

Загалом забувається той факт, що сам обсяг вільних робочих місць є набагато нижчим, ніж наявна робоча сила. Навіть ідеальне узгодження шкільної бази з потребами господарства не забезпечить вирішення безробіття. Усі країни-члени Організації економічного співробітництва та розвитку (OECD) від імені своїх урядів визнали необхідність підвищення уваги до вирішення проблеми безробіття. Загалом рекомендується зниження рівня соціальних допомог, щоб зріс інтерес до праці, «щоб було вигідно працювати» і люди вибралися з «пастки бідності». Рекомендація не приносить нових робочих місць. У разі відсутності робочих місць сьогодні цей інструмент не має ефекту. «Ефективними» були лише заходи щодо посилення вимог до допомоги по безробіттю, які згодом перевели їхніх отримувачів до категорії отримувачів допомоги соціальної допомоги.

У зв'язку з фінансовою кризою змінилося загальне ставлення суспільства в Західній Європі до людей, які не працюють. До кризи переважала думка про те, що це люди, які не хочуть працювати і живуть за рахунок суспільства на «щедрі» соціальні допомоги. Деякі спроби в Словаччині щодо зниження цих «щедрих» допомог виявилися нереальними через їхнє теперішнє низьке встановлення. Криза вигнала мимоволі з ринку праці більшість безробітних, які б хотіли працювати. Наприклад, реальний вихід з ринку праці в Словаччині на 5 років раніший, ніж визначає закон. Надзвичайно низька законодавча мінімальна заробітна плата діє демотивувально. Парадоксально виникло суб'єктивне відчуття про необхідність далі знизити винагороду за працю як відповідний інструмент покращення зайнятості. Високий надлишок робочої сили, яка є без роботи, не дає передумов для підвищення винагороди за працю і подальшого покращення її купівельної спроможності та запуску внутрішнього попиту. Проблемою в словацькому суспільстві є те, що зберігається великий розрив між економічною силою країни, вимірюваною за допомогою ВВП на душу населення, і недооціненою робочою силою. Словаччина надалі залишається країною, де економічне зростання не корелює із соціальним розвитком. Більшість населення не має користі від економічного зростання. Знижується взаємна солідарність як між жителями, так і між регіонами. (Hetteš, 2013 (b))

Зростання прекаризованої (неповноцінної) праці є лише результатом недосконалого вирішення проблеми безробіття і є доказом послаблення позиції роботи на повну ставку на невизначений термін (повноцінна форма зайнятості). Дотеперішній підхід до розуміння зайнятості створює незворотну ситуацію, що унеможливлює повернення до повної зайнятості. Суспільство наразі змушене приймати стан зростання переважання форм неповноцінної зайнятості та сприймати безробіття як суб'єктивно незавинену стандартну ситуацію в житті індивіда.

Дотеперішня форма праці діяла як головний інтегратор суспільства, забезпечувала співпрацю та співіснування в індивідуалізованому суспільстві. Це було суспільство, де зайнятість мала на меті створення прибутку для підприємця та надання засобів для існування працівнику. Якщо ж ми подивимося на працю/зайнятість як на засіб, що забезпечує функціонування суспільства та його саме існування і відтворення (наразі більшість популяцій вимирає), ми отримаємо іншу картину, яка не знає безробіття. Дотеперішній підхід не дозволяє досягти повної зайнятості. Змінений підхід і погляд на те, що таке змістовна праця, усунули б цю проблему. Суспільство, яке визнає працею також діяльність, що не спрямована на отримання прибутку, вирішить проблему безробіття. Навіть праця, яка не є прибутковою, є корисною працею. Ті, хто її виконують, не є лінивими чи непотрібними. Економічний і технічний розвиток скасував необхідність працювати вісім годин на день за зарплату. Попри це, у людях залишилася потреба робити внесок у добробут суспільства. Право на працю можна сьогодні інтерпретувати як право на вільне використання часу.

Людські потреби та бажання, як правило, перевищують можливості. Ресурси обмежені, тому розумно прагнути до сталого гідного життя. Стале економічне зростання є утопією та нісенітницею з погляду скінченності самої Землі. Людство наразі створює достатньо засобів для забезпечення життя всіх мешканців Землі. Ми живемо в часи, коли можемо заявити, що головна економічна проблема (фізичне виживання) була вирішена. Безробіття, так само як і старіння, є явищами позитивними, а не тривожними. Обидва доводять прогрес, успіх людства, а не кризу. Звільнення від необхідності працювати задля забезпечення засобів до існування не означає припинення праці. Сучасне безробіття не є хворобою, і тому не існують конвенційні ліки для його лікування. Безробіття є наслідком успіху продуктивності, яка потребує все менше і менше робочої сили. Проте ми далекі від твердження, що всі людські бажання задоволені, що були усунені болі, що немає потреби в послугах, любові, догляді та що немає прагнення до самореалізації. Винахід Johannes Gutenberg позбавив безліч ченців їхньої роботи. Чи втратили через це чернечі ордени сенс своєї місії? Винахід Gutenberg дозволив друкувати величезну кількість книг і спричинив таким чином в Європі інформаційний вибух. Революція в сільському господарстві призвела до того, що мало хто займається виробництвом продуктів харчування, і все ж ми їх споживаємо.

Праця за зарплату (за гроші) є сучасною формою рабства. Люди хочуть і будуть працювати, навіть якщо не будуть життєво залежні від зарплати за працю. Міжнародна організація праці (MOP) ухвалила рекомендацію № 202/2012 про право на мінімальне соціальне забезпечення. Кожен має право, а не можливість. Постулат про те, що хто не працює, той не їсть, діє сьогодні вже в іншій формі. Той, хто працює не заради прибутку, має право, можливо, навіть вище право на визнання. Адже догляд за ближніми, тими, хто залежний і потребує допомоги, який не є інституціоналізованим, є суспільно, можливо, більш корисним, ніж інституціоналізований догляд. Велика кількість фінансово оцінюваної «праці», яка, на жаль, суспільно прийнята, — це виробництво зброї, наркотичних речовин, шкідливих продуктів, безглуздих розваг тощо. Низка речей, які ми змушені виробляти, щоб прогодуватися, не надають жодного блага, ба більше, вони є прямо деструктивними і суперечать тому, у що ми віримо. Безробіття в суспільстві, яке виробляє достатньо і з надлишком, мало б означати працювати меншу кількість годин і приділяти більше уваги потребам, які наразі повною мірою не розвиваються. Чи маємо ми час приділяти увагу дітям, батькам чи собі? Нещодавні суди в Китаї через нехтування батьками їхніми дорослими дітьми мали обґрунтування в нестачі часу, необхідності заробляти на виживання. У Словаччині це інакше? Словацькі літні люди належать до найбільш покинутих у межах ЄС. Одна з причин низької народжуваності у Словаччині — це брак фінансових коштів і часу. Які пріоритети суспільства, яке не може підтримувати навіть власне самовідтворення?

Пророцтво корінних народів Америки з племені Крі говорить: «Лише тоді, коли буде зрубане останнє дерево. Лише тоді, коли буде забруднена остання річка. Лише тоді, коли буде спіймана остання риба. Лише тоді ти зрозумієш, що гроші не можна їсти». Інші корінні народи Америки з північно-західного узбережжя Тихого океану цінували людей, які щось знали про історію, вміли щось виготовити, вміли навчати, а тих, хто мав майно, жаліли. Зростання матеріальних статків не корелює зі зростанням щастя.

John Maynard Keynes у 1930 році залишив у своєму есе Economic Possibilities for our Grandchildren послання онукам про те, що любов до грошей як до майна — на відміну від любові до грошей як до засобу для життя — буде визнана чимось огидно хворобливим, напівлегальним, напівпатологічним, ніби це психічна хвороба. Ці онуки вже тут, як і час, який мав би саме так сприймати гроші. J. Keynes також першим розрізнив працю: ту, яка потрібна для фізичного виживання, і другу, необхідну для наповнення життя. Економіка як наука, на його думку, має займатися лише першим типом праці (діяльність для забезпечення фізичного виживання). Так само як зростає прогрес, праця для виживання стає все менш важливою, і економіка/підприємництво так само стає все менш значущим. Наповнення життя, а не накопичення грошей, займає основне місце. Тому говорити про безробіття та його вирішення шляхом подальшого виробництва немає сенсу.

Безробіття та бідність є результатом несправедливого розподілу спільного блага. Вони не є наслідком нестачі, а наслідком розподілу. Ганьбою сучасного суспільства є голод і бідність у третьому світі. Голод і бідність існували завжди, але різниця в тому, що сьогодні ми маємо достатньо ресурсів для їх усунення. Лише 150 років тому бідна половина населення сьогоднішнього розвиненого світу жила в умовах, порівнянних із бідними в третьому світі. Робота заради отримання їжі була головним заняттям, і працювали по 60 годин на тиждень. Якщо комусь був потрібен лікар, то інший член родини отримував менше їжі. Моя бабуся ще в тридцятих роках минулого століття у Словаччині зважувала, чи дати дитині (моєму батькові) шанс на виживання, заплативши лікарю за ін'єкцію 5 крон і позбавивши інших 4 дітей їжі чи зимового одягу. Ну що ж, чи є це правдою сьогодні? Проблема безробіття нав'язується як серйозна проблема. Але чи справді це проблема, що нам не потрібно стільки годин даремно працювати? Безробіття — це ознака невикористаного потенціалу. Як ми можемо стверджувати, що немає достатньо роботи? Є стільки роботи, скільки є людських потреб і бажань. Менше зайвої роботи — це позитивний факт. Корисної та суспільно необхідної роботи, проте, все ще вдосталь.

Сучасний підхід до вирішення безробіття не пропонує тривалого вирішення. Безробіття в сенсі роботи за зарплату, у дотеперішньому розумінні, буде зростати, це неможливо змінити. Люди, однак, працювати будуть. Незабезпечення простої зміни поколінь через низьку народжуваність є глобальною і надзвичайно серйозною проблемою. Батьки піклувалися про дідусів і бабусь, тому що вони їх виховали. Батьки мали дітей, тому що сподівалися, що діти, коли вони постаріють, подбають про них. Це сьогодні порушено. Окрім країн на південь від Сахари, які переймуть модель глобальної демографічної поведінки пізніше, у найближчому майбутньому виникає проблема з нестачею молодого економічно активного населення, і це головним чином у соціальній сфері. Серед найбільш швидкозростаючих професій у США є соціальні працівники. Ця багата держава має можливість вирішувати свою внутрішню проблему за рахунок інших держав. Вона забирає необхідну молоду та освічену робочу силу від них. Але навіть такий підхід не є сталим.

На Раді міністрів праці, соціальних справ, охорони здоров'я та захисту споживачів (EPSCO) у Брюсселі в лютому 2012 року був представлений документ про наслідки кризи. Там також міститься рекомендація щодо збільшення кількості «білих професій» (охорона здоров'я та соціальні послуги) у Словаччині, як засобу зниження високого безробіття. Очевидно, що це мало б позитивний вплив і на здоров'я громадян. Словаччина має порівняно з іншими країнами-членами Європейського Союзу низьку зайнятість у цій сфері.

Словаччина має тривале високе безробіття і загалом найвищий рівень довготривалого безробіття. Суть словацької економіки, побудованої на «дешевій» робочій силі та слабкій соціальній сфері, тому має свою ціну у захворюваності, у найкоротшій тривалості здорової старості в межах ЄС, незадоволеності життям у Словаччині та в коротшій тривалості життя. Нас випередили багато донедавна ще розвиткових держав. Напр., така Малайзія вже має аналогічний рівень ВВП і автомобілі не тільки складає, але й сама розробляє.

Стрес через безробіття

Безробітні страждають від стигми невдачі. У суспільстві зберігається погляд на них як на тих, хто не хоче працювати і живе за мій рахунок. Дуже швидкий масовий гіркий досвід втрати роботи змусив багатьох до зміни в цьому підході. Згідно з даними Michael Marmot, зростання безробіття на 1% спричиняє зростання кількості самогубств на 0,8% і так само вбивств на 0,8% (Hetteš, 2013 (a)). Тому твердження про безробіття як необхідне зло в інтересах підтримки гнучкості та динаміки господарства у цьому світлі звучать справді асоціально.

Люди, які постраждали від безробіття, страждають від стресу. Сучасний важливий виклик — навчити громадян жити в суспільстві, де втрата роботи є звичайною, майже класичною життєвою подією. Попри те, що навіть медіа часто ставлять усіх безробітних в одну групу, у якій усі вимогливі, нетовариські, неохочі тощо, це не так.

Необхідно присвятити себе роботі та зусиллям щодо допомоги та підтримки безробітного в напрямку:

  1. Не бути нетерплячим і навчити його розуміти, що за спричинений стан він сам не несе відповідальності.
  2. Не намагатися все вирішити негайно. Розподілити зусилля щодо отримання нової роботи на довший період часу, поєднаний з іншою діяльністю.
  3. Якщо виникає відчуття покинутості та безвиході, шукати наповнення у волонтерстві або в якійсь місцевій активності.
  4. Виконувати фізичні вправи. Тілесний рух, хоча б ходьба, їзда на велосипеді чи інші активності, які не є фінансово витратними, приносять розслаблення.
  5. Присвятити себе хобі, захопленням, забутим інтересам. Стан без роботи не означає лінь. Можливим способом запобігання стресу є почати знову читати і пізнати місцеву бібліотеку.
  6. Повернення до школи. Долучення до навчання, призначеного для дорослих, може допомогти прогнати негативні почуття, а також може покращити працевлаштовність і шанс на нову роботу.
  7. Жити здоровим способом життя без залежностей. Харчуватися здорово і помірковано. Мати повний регулярний денний графік.

Волонтерство має великий потенціал для зниження впливу безробіття на стрес даної особи. Добровільна праця може розширити робочий досвід і навички. Довгий період без роботи може порушити організовану частину робочого дня втратою його ритму. Занадто великі прогалини в структурованих резюме не є привабливими для потенційних роботодавців, тому доцільно їх і волонтерством заповнити. Під час добровільної праці може відбутися відновлення і здобуття нових знань, які покращать працевлаштовність. Неактивне життя може викликати синдром безробіття, і тому доцільно запропонувати інше змістовне заповнення часу. Пошук роботи — це часто серія спроб і поразок, що повторюється. Волонтерство дозволяє вийти з цього безперспективного кола і надати інші пріоритети та можливості також для майбутньої роботи. Безробіття часто приносить із собою втрату соціальних контактів, що, навпаки, робота в добровільному секторі може компенсувати. Робота у волонтерстві часто означає роботу з професіоналами, які дуже добре знають можливості та ситуацію на ринку праці. Їхнє знання та допомога можуть бути вирішальними.

Наслідки безробіття

Економічно втрата роботи спричиняє випадіння доходу індивіда. Суспільство після 1989 року прийняло низку цінностей, що застосовуються в індивідуалістично спрямованих вченнях. До них належить особиста відповідальність, серед якої є і втрата роботи. Безробіття в них розуміється як особиста невдача. Змінний характер сім'ї з перерозподілом становища чоловіка та жінки в ній приносить подальші зміни. Багато чоловіків не можуть впоратися з власною втратою роботи, тоді як жінка працює, і на нього може перекладатися більша частина обов'язків за ведення домашнього господарства, чому він, попри наявність часу, може чинити опір. Збільшена роль чоловіка в сім'ї не є для нього такою ж заміною втрати роботи, як у випадку з жінкою. Смуток, депресія та агресивність можуть супроводжувати цей стан відчуття несправедливості та особистої помилки. Безробіття приносить проблеми в подружньому житті. Існуючий спад народжуваності може бути далі поглиблений загрозою можливості втрати роботи. Сім'ї з безробітними батьками мають проблеми з вихованням уже народжених дітей. Депресія батьків передається їхнім нащадкам. Молоде покоління часто більше піддається ризику неможливості отримання відповідної роботи, ніж їхні батьки, і часто більше піддається ризику бідності, ніж їхні дідусі та бабусі. Недоступність роботи викликає зростання, наприклад, злочинності серед молоді. Школи діють більше як місця зосередження для непрацездатної молодої робочої сили, ніж як навчальні заклади.

Тривалість стану, коли індивід без роботи, впливає на його душевне життя. Ті, хто має кращі передумови, більшу віру в себе, у свої здібності, мають менший рівень депресії після тривалого пошуку відповідної роботи.

Вирішення втрати роботи

Загалом кожен із нас переконаний, що коли буде чесно працювати, не може статися так, що він втратить роботу. У випадку багаторічної роботи на того самого роботодавця це переконання значно посилюється. В Європі постійно скорочується середній термін тривалості роботи на того самого роботодавця і зростає кількість поворотів, коли люди змінюють роботодавця, а також усю кар'єру та професію. В даний час у Словаччині громадяни найбільше побоюються втрати роботи, найбільше серед інших страхових випадків. Загроза є тим серйознішою, що втрата роботи означає практично для деяких ризикових груп остаточний кінець професійної кар'єри. Так звана флексібезпека з гнучкістю трудоправових відносин може бути застосовною, якщо існує впевненість у працевлаштуванні, що, однак, у випадку високого рівня безробіття є ілюзорним.

Класична реакція на несподіване розірвання трудових відносин може мати кілька відомих часово детермінованих фаз. Відмова вірити (1) змінюється гнівом (2) через зраду, спричинену оточенням та роботодавцем. Пізніше може настати період спроб переговорів (3) та спроб повернення на роботу за гірших умов. Сюди ми відносимо період зусиль знайти замінну роботу в іншому місці, чи то самостійно, чи за допомогою іншої особи. Після невдачі може настати резигнація, смуток, депресія (4) та загальний спад активності. Останньою фазою є втрата надії (5). З часом після звільнення безробітні проходять через окремі фази. Людина поступово змінюється до такого стану, що не здатна сама знайти роботу. Вона може змінитися сама до такої міри, що не є прийнятною для більшості роботодавців. По суті, це ніби хвора людина, якій потрібно допомогти повернутися до норми. Великий простір тут могло б мати соціальне підприємництво або соціальне кооперативство. Підприємець у сфері соціального підприємництва повинен мати також певний мінімум зі сфери соціальної роботи, щоб краще розуміти своїх працівників. Соціальне підприємництво представляє можливу альтернативу для розвитку зайнятості порівняно з класично зрозумілим підприємництвом заради прибутку.

Тривале незалучення до робочого процесу, неможливість активно працювати, невпевненість часто спричиняють різноманітні медичні та психічні проблеми (кров'яний тиск, схуднення, нікотин, алкоголь та інше). Найжахливішим є зростання кількості самогубств. Для пом'якшення, відвернення і навіть для вирішення наслідків безробіття можна використовувати соціальну роботу. На відміну від більшості інших професій, можна стверджувати, що професія соціальної роботи не має загрози зникнення, не буде фундаментально змінена, дає гарантію довічного працевлаштування. Потреба в соціальних працівниках буде зростати, і з прогресуючою демографічною революцією старіння ми повинні підготуватися до ситуації нестачі соціальних працівників у зв'язку із загальною нестачею робочої сили взагалі.

Тривало безробітну людину необхідно спрямувати на активне ставлення до життя. Така людина має можливість шукати працевлаштування як самозайнята особа, навіть якщо досі знала лише трудові відносини. Вік у наш час не вирішує, коли я ще придатний для подальшого навчання. Завжди можна здобути нову освіту, знання чи навички. Необхідно порушити замкнутість, уможливити обмін думками і не замикатися. Потрібно дотримуватися системи, що імітує звичайний робочий день. Краще сказати, пасивність запускає механізм дефетизму. Пасивність проявляється у побоюванні взагалі думати про можливі варіанти вирішення. Уникнення вислуховування інших думок і, можливо, досвіду, який варто наслідувати (приклади доброї практики). Пасивність означає також уникання контактів, приховування побоювань всередині себе та самозвинувачення. Соціальна підтримка та допомога оточення дозволяє безробітному за допомогою інформації, порад швидше підходити активніше до вирішення своєї ситуації. Мережа допомоги може включати друзів, родину, сусідів, колег, а також професіоналів. Професійний консультант із лав кваліфікованих соціальних працівників тут може бути незамінним. Існує кілька стратегій та процедур для пошуку роботи. Процедури можуть використовувати формальні та неформальні інструменти та ресурси. Подібно до втрати роботи, сам пошук нової роботи має свої фази. Вони не надто відрізняються. Переважає невдача над успіхом, що є звичним і типовим. Тому необхідно підтримувати активний підхід безробітного. Довше безробітні легше втрачають мотивацію і мають тенденцію швидше вірити в невдачу. Техніки пошуку нової роботи сьогодні розширені інтернет-віртуальними соціальними мережами типу Facebook та його імітацій (Twitter, LinkedIn). Тут потрібна обережність як від тих, хто вводить дані, так і від тих, хто використовує дані з таких джерел. Обережність рекомендується головним чином тим, хто вводить туди дані.

Професіонал (консультант) повинен діяти як фасилітатор у вирішенні питань з’ясування того, які здібності, досвід та інтереси має його клієнт, який тимчасово є безробітним. Клієнт повинен набути впевненості у тимчасовості цього стану. Консультант повинен допомогти клієнту у пошуку відповідей на те, у чому йому варто вдосконалитися, чого варто навчитися або в чому варто покращити свої навички. Не менш важливим є допомогти клієнту «продати» його, іноді навіть унікальні, здібності. Часто може статися так, що клієнт сам не знає, що він міг би робити, де міг би працювати на новій роботі. Через постійне зростання кількості зникнень багатьох нині потрібних професій та виникнення нових, не кожен здатний зорієнтуватися без сторонньої допомоги. Подібно до університетів третього віку, де здебільшого молодші викладачі навчають слухачів цих навчальних закладів, і в консультуванні щодо отримання нової роботи консультанти можуть бути значно молодшими за своїх клієнтів. Вік не може бути перешкодою у пошуку роботи, подібно до того, як не існує верхньої межі для навчання. Це приклад міжпоколіннєвої солідарності та недискримінації. Часто молодий консультант може слушно порадити старшому клієнту, який роками працював в одній професії, який ніколи не думав, що мав би колись робити щось інше, і порадити йому в тому, що це не кінець, а новий початок і навіть продовження попереднього. Навчитися долати ситуацію пошуку роботи після років сумлінної праці непросто. Саме написання резюме, мотиваційних листів та заяв у таких контекстах є суб’єктивно стресовим і принизливим. Необхідно допомогти клієнту долати стрес від безробіття як класичними техніками та вправами, так і новими, які допомагають справлятися зі стресом.

Безробіття викликає безліч психосоціальних проблем. Через звичайне зниження/втрату доходу може драматично змінитися розпорядок дня та можливості безробітного. У нашій культурі становище на роботі часто було виразно статусним. На жаль, часто людей оцінюють за доходом і статусом, досягнутим у трудовому житті. Втрата роботи може відчуватися як втрата всього цього. Як кінець і несправедливість. Це часто переноситься на сім’ю. У сім’ях, де батьки без роботи або працюють лише на неповноцінній роботі, зростає напруга, і виникають проблеми навіть між дітьми. Вигляд сім’ї змінюється, але це може бути неприємно прискорено, якщо годувальник сім’ї втрачає роботу. Батько часто переносить незадоволення на свою поведінку щодо партнера, дітей та оточення. Необхідно знати справжню причину сьогоднішнього високого рівня безробіття та знати значення роботи для людини. Кваліфіковані консультанти можуть допомогти роз’яснити клієнту цю проблему та допомогти йому знайти активний і позитивний підхід до вирішення. Нові можливості суспільної реалізації, навіть в іншому робочому середовищі та в інших робочих відносинах, можуть допомогти дати постраждалому віру в сенс і додати бажання продовжувати.

Соціальна робота та безробіття у Словаччині

Словаччина завдяки сприятливому географічному положенню та історичному розвитку, якщо ми покладаємося на дані про ВВП на душу населення та на очікувану тривалість життя, належить до найбагатших країн світу. При порівнянні вимірювань фактичного індивідуального споживання за купівельною спроможністю Словаччини та Чехії, воно у випадку першої країни вже зараз є сприятливішим згідно з оцінкою Eurostat за 2012 рік. Словаччина — країна з низькою солідарністю. Вона має регіон Братиславського самоврядного краю, який належить до економічно найсильніших у межах... і водночас регіони з низькою економічною силою та з високим безробіттям. Словаччина належить до держав з найнижчою орієнтацією на соціальний розвиток. У межах розподілу валового внутрішнього продукту вона виділяє на соціальні справи нижчу за середню частку порівняно із середнім показником ЄС (Hetteš, 2013 (b)) і є п’ятою з кінця. Навіть відносно знизилася частка працюючих у соціальній сфері у 2000–2009 роках. Старіння населення, високий рівень безробіття (близько 14%) і найгірша ситуація у довгостроковому безробітті (приблизно 9%) створює потенціал для зростання зайнятості саме у сфері соціальної роботи. Загалом низька вартість праці на сьогодні є ще несприятливішою в оплаті за дії у соціальній сфері.

Попри об’єктивну потребу в соціальній роботі, переважає усвідомлення відносної переповненості ринку праці випускниками соціальної роботи. Згідно з опитуванням серед випускників соціальної роботи з трьох словацьких міст у Словаччині можна навести такі висновки. Близько 74% з них знаходять першу роботу протягом перших п’яти співбесід. Деякі з них, однак, і після 16 інтерв’ю. Це підтверджує той факт, що переважно співбесіди не є успішними і треба бути наполегливим. У часовому вимірі це означає близько 2 місяців. Протягом пів року знаходять роботу близько 80% з них. 60% з них отримують пропозицію працювати на повну ставку. Зростає частка неповноцінних контрактів (підприємництво, часткова зайнятість), до яких застосовується дискримінаційний підхід. Якщо молода людина не працює на повну ставку, часто страждають її соціальні права та гарантії (хоча Європейська комісія прагне їхньої рівності). Громадськість сама неохоче приймає рівні права для тих, хто не працює на повну класичну ставку. Наразі 80% випускників знаходять роботу у сфері, в якій навчалися. Причиною непрацювання у соціальній сфері буває низька привабливість зарплати, але так само це відсутність робочого місця, оскільки суспільство його не створило. У випускників найчастіше працевлаштування у державному секторі, менше у приватному, а некомерційний сектор — аж на третьому місці. Некомерційний сектор, однак, з погляду розвитку має найбільший потенціал. Цікавим є факт, що третина випускників, які працюють у сфері соціальної роботи, заробляють на життя передусім службами зайнятості та проблематикою безробітних.

Позитивним є факт активного підходу при пошуку роботи. Шукачі роботи використовують головним чином інформацію з оголошень, пропозицій, соціальні мережі, а також самі активно надсилають інформацію про себе (резюме) потенційним роботодавцям. Менше вони покладаються на пряму допомогу центрів зайнятості (близько 15%) при отриманні робочих місць та порад щодо роботи. Головною перешкодою, яку вони відчували при пошуку роботи, була вимога щодо відсутності досвіду. Що є логічним для випускників. Робоча практика під час навчання могла б бути прийнята як досвід, і, безумовно, волонтерство. Підготовка, отримана в школі, та її помилкова спрямованість згадувалися рідше. Повторюється проблема нестачі робочих місць (близько 25%) для випускників соціальної роботи, що корелює з уже згаданим раніше. Як зазначала більшість випускників, вони адаптувалися успішно і без серйозніших проблем до умов своєї першої роботи після закінчення школи.

Висновок

На соціальну роботу чекає багато роботи у зв'язку з незавершеною трансформацією ринку праці та триваючою фінансовою та економічною кризою. Необхідно превентивно готувати населення до можливого безробіття. Безробіття — це об'єктивне явище, яке не випливає з особистої невдачі. Попри статистику щодо можливостей працевлаштування, роботи достатньо. Людські бажання та потреби залишаються незадоволеними. Старіння населення, спричинене демографічною революцією, незабаром призведе до зменшення та нестачі необхідної робочої сили для підтримки функціонування цивілізації. Парадоксально, але буде також нестача соціальних працівників. Словаччина, як і більшість інших країн, не матиме можливості поповнити їхні лави з-за кордону. Кваліфіковані соціальні працівники повинні будуть спиратися на допомогу непрофесіоналів більшою мірою, ніж досі. Волонтерство, самодопомога та інші форми у сфері соціальних послуг можуть частково задовольнити ці потреби.

Автори: doc. RNDr. Miloslav Hetteš, CSc. PhDr. Ingrid Ferenčíková Список літератури

Монографічне видання HETTEŠ, M. Starnutie spoločnosti. Vybrané kapitoly sociálnej práce so seniormi. Bratislava: VŠZSP sv. Alžbety, 2011 HETTEŠ, M. (a) Sociálna súdržnosť a istota v sociálnej práci. Nitra: UKF FSVZ, 2013 Цитати з журналу HETTEŠ, M. (b): GlobalChallenges and SocialWelfare in Slovakia. In Prohuman, 2013 (фаховий інтернет-журнал - соціальна робота, психологія, педагогіка, соціальна політика, охорона здоров'я, медсестринство), 2013, http://www.prohuman.sk/socialna-praca/global-challenges-and-social-welfare-in-slovakia