Декілька зауважень щодо авторитету соціального працівника Без феномену авторитету не обійдеться робота в жодній професії, її значення для соціальної роботи, проте, є особливо виразним. Авторитет соціального працівника є основою для побудови довіри клієнта і тим самим і основою добре наданої послуги. Саме послуга, зусилля допомогти характеризують роботу в соціальній сфері, тому соціальний працівник не повинен покладатися лише на «офіційний» характер авторитету, який є, а повинен постійно його будувати і підтримувати.

Розуміння значення авторитету ґрунтується на визначенні його характеру, суті. Традиційно термін авторитет пов'язують із терміном влада. Так вже Гоббс говорить, що авторитет дає накази, які визначають людині, що робити, а що не робити («command is where a man saith, Doe this or Doe not this» Гоббс, с. 112). Це, проте, лише один вимір авторитету, точніше наслідок його впливу, у якому цей феномен зливається з владою як такою. Для розуміння суті авторитету важливо уточнити його джерело і характер його впливу, тобто ту область, у якій авторитет від влади значно відрізняється. Поки влада – це лише форма тиску, заснована на певній (правовій чи силовій) перевазі носія влади над своїм оточенням, авторитет ґрунтується на загальній згоді тих, хто підпорядковується авторитету. Влада вимагає цю згоду, будь-яким способом, але авторитет ставить на готовність оточення з носієм авторитету погодитися з іншими причинами. Зрозуміло, що сутність авторитету не є лише його певний владний характер, а скоріше феномен, чи феномени, що спричиняють притягнення авторитету, і які не мають нічого спільного з примусовим. Різниця авторитету від влади полягає саме в способі, яким носій авторитету викликає цю згоду. Використання владних практик, відкритого чи прихованого тиску, може створити стан підкорення, що може виглядати як дія авторитету, але це, врешті-решт, наслідки впливу страху від можливих санкцій, що випливають з владної переваги. Таке впливання супроводжує ряд серйозних проблем, чи то питання відношення страху і агресії, чи наслідки сліпого виконання наказів.

Влада авторитету очевидна, але не може випливати лише з переваги сили. Макс Вебер називає три основні джерела легітимної переваги, за якими розрізняє три види авторитету. Раціональна основа, тобто визнання правил, що визначають авторитет і його вплив, традиція і харизма. (Вебер, с. 215) На перший погляд може здатися, що релевантним для наших роздумів є лише перше джерело, бо робота соціального працівника ґрунтується на існуючому суспільному порядку і визначена юридичними та трудовими нормами, що в рамках організації суспільства виникли легальним шляхом. Однак було б помилкою розуміти вплив авторитету в соціальній діяльності лише так. Соціальний працівник не повинен бути авторитетом для клієнта лише через свою професійну позицію чи експертизу. (Коен, с. 58, 59)

Тут ми, звісно, розглядатимемо офіційний авторитет, іноді названий також отриманим авторитетом. Ці назви вже вказують на його відмінність від так званого природного авторитету, який можна ідентифікувати з Веберовими позначеннями харизматичний і традиційний авторитет. Джерелом офіційного авторитету є певне специфічне соціальне чи професійне становище, у якому знаходиться носій авторитету, і яке ми можемо спростити назвати «офіцією» або «функцією». У такому становищі суб’єкт опиняється завдяки специфічним правилам (процедура відбору, вибір і т.д.) дійсним у суспільстві або в певній професійній області. Щоб суб’єкт відповідав цим правилам, він повинен задовольняти, в першу чергу, професійні та експертні вимоги. Ті, що достатні для отримання становища, на яке прив'язується авторитет. Чи достатньо це?

Ми слухаємо авторитет (або принаймні слухаємо), бо його перевага над нами не є виключно владна чи знанням. Зрозуміло, що носій офіційного авторитету повинен задовольняти вимоги щодо, в першу чергу, його освіти та професійного досвіду. У багатьох професіях, проте, вже на рівні вибору підходящого працівника, вимагатимуть і певні характерні та психічні якості, які набувають найбільше значення у сфері подальшого впливу авторитету, під час виконання обов'язків його носія. Мета авторитету, насправді, не лише видавання наказів, а й мотивація особи, на яку впливає авторитет.

Особистість носія авторитету

У філософії та етиці під терміном авторитет найчастіше розуміють такий набір якостей, який здатний діяти мотивуюче. У контексті соціальної роботи це твердження має два основні виміри.

Першим є первинний вимір послуги, що надається соціальним працівником. Його роль – допомогти клієнту у вирішенні ситуації, яка перевищує його сили та здібності. Тут на перший погляд застосовується переважно професіоналізм і досвід соціального працівника. Однак, щоб така допомога була ефективною, у відношенні соціальний працівник – клієнт має бути присутня довіра. Для її побудови слугують первинно чинники, тобто сама існування «офіції», тобто факт, що існує хтось (соціальний працівник), чия роль – допомагати і яка компетентна у цій ролі, тобто має конкретну освіту і володіє відповідними навичками. Клієнт, отже, потенційно готовий довіряти соціальному працівнику ще до їхнього першого контакту. Професіоналізм і майстерність потім допомагають зміцнити довіру клієнта.

Однак це сам по собі недостатньо. Відношення соціального працівника і клієнта є прямим, вони зустрічаються у ньому дві людські особистості. Клієнт, хоча й може входити до цього відношення з довірою, не може адекватно оцінити рівень освіти соціального працівника і його довіра закріплюється, або розпадається, також на основі якості міжособистісного відношення з офіцером, тобто на основі того, як соціальний працівник впливає на нього як особистість. Соціальний працівник, отже, повинен знати ті особистісні якості, які полегшують йому роботу, і внутрішньо їх вкорінювати і розвивати. Навпаки, він повинен уникати проявів таких якостей, які можуть демотивувати клієнта або загалом порушувати довіру.

Тут ми доходимо до другого, вторинного виміру соціальної роботи, який полягає в тому, щоб показати клієнту способи, як він міг би сам вирішувати свою ситуацію, або у майбутньому уникати дій, які б його вкинули в погану ситуацію. У цьому вимірі мотиваційна функція авторитету проявляється ще виразніше.

Яка ж має бути особистість соціального працівника? Ідеальним випадком є, звісно, гармонійна особистість. Існує кілька концепцій гармонійної особистості, у нашій роботі ми зосередимо увагу на концепції Річарда В. Коана, який вказує п'ять мод, у яких така особистість реалізується. Першим є ефективність, під якою Коан розуміє і психомоторну координацію, але також нагадує про організованість, планування як частини особистісної зброї. У контексті соціальної роботи набуває великого значення також вимір автономії і найважливіше знаходження сенсу своєї діяльності. (Коан, с. 239) Мода творчості може вести в соціальній роботі до пошуку рішення, яке найкраще для клієнта, навіть за межами звичайних обов'язків чи правил (але не проти них). Його значення полягає також у бдності проти рутини і виконанні обов'язків без рефлексії. (Коан, с. 239, 240) Іншою модою, яку Коан описує, є внутрішня гармонія, тобто рівновага особистості. (Коан, с. 240, 241) Її зв'язок із соціальною роботою є більш посередницьким. Особистість, яка є зрілою, може передавати свою гармонію і на іншу і таким чином сприяти якості відношення з клієнтом. Велике значення для соціального працівника має, навпаки, мода, яку Коан називає спільністю. Тут йдеться про усвідомлення факту, що індивід, хоча й автономна сутність, але одночасно і частина вищих цілей, чи то робоча група, чи вся спільнота. (Коан, с. 241, 242) Останньою модою гармонійної особистості є трансценденція, яку Коан розуміє не лише в сенсі духовного досвіду, а й у значенні, що значною мірою перекривається з спільністю і з розумінням значення суспільства. (Коан с. 243)

Особистість соціального працівника, отже, має бути визначена співвідношенням цих мод, причому найбільшу увагу заслуговують ефективність, творчість і спільність. Однак було б помилкою не звернути увагу і на інші два моди. На такому підґрунті соціальний працівник може потім розвивати конкретні особистісні якості, що допомагають його професії, наприклад, емпатія, працьовитість, розважливість, моральна безпомилковість, ідеологічна послідовність, точність і т.д. (Нагаразан, с. 8 – 20) Якщо він створить на основі зазначених мод достатню обґрунтованість, його поведінка буде краще закріплена.

Авторитет і відповідальність

Значення внутрішньо вкорінення певних позитивних якостей і розвитку особистості не полягає лише в рівні індивідуальності. Піклування про свою особистість, саморозвиток, значення перевищує цей рівень. Працівник, який є не лише експертом, а й гармонійною особистістю, справжнім авторитетом, сприяє не лише якості виконання власних обов'язків, а може позитивно впливати і на своє оточення і навіть характером роботи з клієнтом, навіть сприяти кращому іміджу своєї професії в суспільстві. Таке розуміння авторитету одночасно підвищує і відчуття відповідальності працівника. Це особливо область впливу особистісних мод спільності і трансценденції, бо індивід, розвиваючи свою особистість цими напрямками, розуміє себе завжди в соціальному контексті, як частину вищого цілого (не забуваючи, звісно, про свою індивідуальність) і завжди буде підходити до вирішення проблем з позиції загального добра.

Автор: Олівер Брезінський, PhD. Висока школа охорони здоров'я та соціальної роботи св. Альзбети, Братислава

Список бібліографічних посилань [1] COAN, Richard W. 1999. Optimální osobnost a duševní zdraví. Praha : Grada Publishing, 1999. 236 s.ISBN 80-7169-662-5. [2] HOBBES, Thomas. 2003. Leviathan. Cambridge : Cambridge university press, 2003. 530 s.ISBN 0-521-56099-3. [3] HUSBAND, Charles. 1995. The morally active practicioner and the ethics of anti racist social works. In: HUGMAN, Richard, SMITH, David. Ethical Issues of Social Work. London : Routledge, 1995. s. 84 – 103.ISBN 0-415-10109-3. [4] KOEHN, Daryl. 1994. The Ground of Professional Ethics. London : Routledge, 1994. 226 s.ISBN 0-415-11666-X. [5] NAAGARAZAN, R. S. A 2006. Textbook on Professional Ethics and Human Values. New Delhi : New Age Publishers, 2006. 169 s.ISBN 81-224-2301-9. [6] WEBER, Max. 1978. Economy and Society. An outline of interpretive sociology. Berkeley and Los Angeles : University of California Press, 1978. 1533 s.ISBN 0-520-02824-4.

Презентація була присвячена міжнародній науковій конференціїПрикладна етика в соціальній роботі та інших допоміжних професіях, яка відбулася 20–21 жовтня 2010 року в Пєштанах і була опублікована у збірнику з цієї конференції: MÁTEL, A. – SCHAVEL, M. – MÜHLPACHR, P. – ROMAN, T. 2010. Прикладна етика в соціальній роботі та інших допоміжних професіях. Збірник з міжнародної наукової конференції. Братислава : VŠZaSP св. Альзбети. 413 с.ISBN 978-80-89271-89-4.