Анотація: Захист прав дитини — це специфічна діяльність. Її завданням є захист неповнолітньої дитини від небажаних впливів середовища та соціальних проблем з метою дотримання найкращих інтересів дитини. Вона включає соціальні, правові, психологічні, педагогічні, соціологічні та інші аспекти. Зміст статті полягає в хронологічному описі розвитку захисту прав дитини в Словацькій Республіці від початків її формування до сьогодення.

Захист прав дітей — це специфічна діяльність, завданням якої є захист неповнолітніх дітей від небажаних впливів середовища та широкого спектра соціальних проблем. Усі визначення соціально-правового захисту дітей та соціальної опіки мають одну спільну мету, якою є найкращі інтереси неповнолітньої дитини.

Захист дітей у Словацькій Республіці, як і в усьому світі, розвивався та реалізовувався відповідно до власних специфічних умов, історії, традицій та суспільного устрою.

З передісторії розвитку сімейного права не можна не згадати Кодекс Хаммурапі (1792–1750 рр. до н.е.) та Закони XII таблиць, які належали до головних правових документів сімейно-правових відносин періоду Римської республіки. Вони регулювали сімейно-правові відносини батько – дружина – діти.

У XVI столітті в Угорщині, до складу якої входила і словацька територія, діяло звичаєве право. До нього належали «Тимчасові судові правила». Згадана правова норма пов’язана з іменем угорського юриста István Werbőczy.

З новішої історії в цій галузі важливим є Загальний австрійський цивільний кодекс 1811 року, який запровадив інститут законних і позашлюбних дітей і тим самим кодифікував дискримінацію позашлюбних дітей.

Початки соціально-правового захисту почали розвиватися наприкінці XIX століття, коли австрійським законом «про бідність» 1868 року на рідні громади було покладено обов’язок піклуватися про сиріт.

Волонтерські об’єднання, що займалися допомогою дітям, почали виникати на початку XX століття.

Важливою віхою у розвитку захисту дітей став також закон № 256/1921 Зб. про захист дітей, які перебувають на чужому утриманні, та позашлюбних дітей. Ця правова норма забезпечила захист усім дітям до 14 років, які могли бути влаштовані на альтернативне виховання лише з дозволу відповідного державного органу (Oláh, Roháč, 2008).

Перша Чехословацька республіка

З правового регулювання під час розпаду австро-угорської монархії та виникнення Чехословацької Республіки (1918 р.) для даної проблематики важливим є закон про створення самостійної чехословацької держави. Згаданий закон містив рецепційну норму, і тому загальний австрійський цивільний кодекс міг діяти в Чехії, а угорське звичаєве право — у Словаччині. У цей період подружжя мало право спільного нагляду за дітьми, право виховувати та карати дітей. Чоловік-батько мав провідне становище в сім’ї, був законним представником дитини та розпорядником її майна. Сімейне право в період 1-ї республіки було єдиним, і навіть так звана «шлюбна новела» не усунула нерівноправне становище чоловіка і жінки та дискримінацію позашлюбних дітей. Рівність становища чоловіків і жінок у суспільстві значно підкреслила лише Конституція 9 травня, яка була опублікована як конституційний закон № 150/1948 Зб. (Oláh, Roháč, 2008).

Період після Другої світової війни

Етап дуалізму австрійського цивільного права в Чехії та угорського звичаєвого права у Словаччині закінчився в 1950 році, коли було прийнято новий Цивільний кодекс № 141/1950 Зб., який набрав чинності 1.1.1951. Кодексом через тридцять років існування Чехословацької Республіки було створено уніфікований кодекс цивільного права в усій республіці. З предметної сфери Цивільного кодексу були вилучені сімейно-правові відносини, які були врегульовані окремим законом № 265/1949 Зб. про сімейне право (Oláh, Roháč, 2008).

Наступною віхою в історичному розвитку був закон № 46/1959 Зб. про зміну повноважень судів та про зміну і доповнення деяких положень у сфері судочинства та державних нотаріусів, який змінив закон про сімейне право № 265/1949 Зб. і передав деякі повноваження судів у справах неповнолітніх дітей тодішнім органам державного управління, якими були національні комітети. Завданням національних комітетів, як зазначає колектив авторів Міністерства праці та соціальних справ ЧССР та Центральної ради профспілок (1985), було дбати про те, щоб запобігати шкоді, яку діти та підлітки могли зазнати в сім’ях, на робочих місцях та в інших місцях, і захищати їх від шкідливих впливів. Вони виявляли випадки порушених сімей та загроженого або порушеного розвитку дітей і намагалися усунути причини та їх наслідки.

Завданням національних комітетів, окрім іншого, було, згідно з Filko (1986), створення умов для задоволення обґрунтованих потреб та інтересів громадян, умов здорового способу життя, розвиток культурного та суспільного життя, захист громадського порядку та прав громадян. У сфері соціальних справ вони керували закладами соціального забезпечення.

У колишній Чехословацькій Республіці соціально-правовий захист був врегульований законом № 69/1952 Зб. про соціально-правовий захист. Згідно з цим законом, соціально-правовий захист полягав насамперед у здійсненні масового опікунства та піклування, а також в особливому захисті дітей, які не перебували під опікою батьків. Так само — у консультаційній та допоміжній діяльності та у внесках держави на покриття особистих потреб дітей, які потребували допомоги. Згаданий закон був скасований законом № 94/1963 Зб. про сім’ю. Цей закон включив до правового регулювання також проблематику соціально-правового захисту, тобто він містив як приватноправове, так і публічно-правове регулювання.

Філософія соціально-правового захисту в колишній Чехословацькій Республіці ґрунтувалася на переконанні, що захистити дитину та забезпечити їй здоровий розвиток найкраще шляхом ізоляції її від патологічної сім’ї. Основою було ідеологічне виховання, чітко розпланований режим дня, контрольований вибір діяльності, різноманітна гурткова діяльність та виховання, побудоване на динаміці колективу (Oláh, Roháč, 2008).

Захист прав дітей після суспільних змін у 1989 році

Головним гарантом захисту прав дитини в колишній Чехословацькій Республіці, як і сьогодні, була і є держава. Однак після суспільних змін у 1989 році великим внеском у цій галузі є третій сектор, який заповнює прогалини в соціальній мережі. Сьогодні у Словаччині діє безліч громадських об’єднань, фондів, волонтерських та самодопоміжних груп.

Важливо також зазначити, що до 1996 року турбота про дітей, які проживають поза біологічною сім’єю, керувалася трьома відомствами. Турботу про дітей до трьох років забезпечували будинки дитини, якими керувало Міністерство охорони здоров’я. Дитячі будинки для дітей до вісімнадцяти років належали до Міністерства освіти. Міністерство праці, соціальних справ та сім’ї забезпечувало організацію альтернативного особистого догляду та догляд у закладах соціального забезпечення за дітьми з важкими вадами здоров’я.

Сьогодення

В останні роки проблематика захисту прав дітей значною мірою залежить від стратегій Європейського Союзу та процесів глобалізації. На неї також впливають численні конвенції, стороною яких є Словацька Республіка. До важливих документів належать Конвенція про права дитини, Декларація прав дитини, Декларація прав зачатої дитини, Конвенція про захист дітей та співробітництво з питань міждержавного усиновлення та Конвенція про стягнення аліментів за кордоном.

Найважливішим етапом у розвитку соціально-правового захисту та соціальної опіки на сьогодні став 2005 рік, коли було прийнято закон № 305/2005 З. з. про соціально-правовий захист дітей та соціальну опіку, а також про доповнення деяких законів.

Сучасний захист дітей, на нашу думку, недостатньо відповідає актуальним новим потребам суспільства. Ми вважаємо, що необхідно внести зміни до правового регулювання соціально-правового захисту дітей, соціальної профілактики та замісної сімейної опіки. Також потрібно завершити трансформацію дитячих будинків у заклади сімейного типу. У таких закладах діти краще підготуються до майбутнього життя, навчаться жити в «сім’ї», господарювати, брати участь у веденні домашнього господарства, виконувати певні ролі, що з цього випливають, тощо. Наведений досвід та здобуті навички будуть корисними при створенні та збереженні власних сімей, а також при успішній інтеграції в життя.

Водночас, на нашу думку, необхідно підвищити якість виїзної соціальної роботи з сім’єю з метою санації сімейного середовища. Тут є великий простір для постійного покращення співпраці державного сектору з некомерційним сектором. Далі слід продовжувати децентралізацію та модернізацію державного управління. У межах децентралізації державного управління деякі послуги у сфері соціально-правового захисту дітей були передані муніципалітетам та вищим територіальним одиницям (§64, §75, §76 закону 305/2005 про соціально-правовий захист дітей та соціальну опіку). Проте, на нашу думку, муніципалітети здебільшого досі не здатні в межах власної комунальної соціальної політики забезпечити ці цілі фахово, кадрово чи фінансово. З огляду на це, завданням держави є розбудова таких механізмів, щоб передані муніципалітетам завдання в межах санації сім’ї, виїзної соціальної роботи, надання фінансової допомоги соціально вразливим сім’ям, фінансової допомоги сім’ям, чиї діти перебувають у дитячих будинках, надання соціального консультування тощо, були виконані й у практичній діяльності. Для покращення виконання завдань державного управління необхідна його постійна модернізація та інформатизація. Метою має бути побудова сучасного державного управління, яким громадяни будуть задоволені, яке виконуватиме свої завдання ефективно, буде прозорим і мінімально обтяжуватиме громадян.

Водночас важливо забезпечити імплементацію міжнародних документів, стороною яких є Словацька Республіка. Задля більш гнучкого вирішення соціально-патологічних явищ необхідно розширити компетенції державних органів, а також підвищити ефективність взаємодії всіх установ, що діють у соціальній сфері.

Ми вважаємо, що для ефективнішого виконання роботи соціального куратора, а також для підвищення його соціального статусу, було б необхідно законодавчо конкретніше визначити його компетенції. Великим внеском, особливо при виконанні функції колізійного опікуна, була б можливість використання деяких діагностичних методів. Ми переконані, що це сприяло б швидшому прийняттю рішень у судових провадженнях. Загальновідомо та фахово підтверджено, що тривалі невирішені судові спори завдають дітям непоправної шкоди їхньому психічному та фізичному здоров’ю. На покращення захисту прав дитини, звісно, вплинуло б подальше навчання соціальних працівників, наприклад, у сфері терапевтичних технік. Не можемо не згадати про відсутність медіації та супервізії у цій сфері. Медіація та супервізія законодавчо врегульовані, але їх використання на практиці є недостатнім. Медіація як метод вирішення конфліктів була б ефективним інструментом вирішення сімейних проблем та спорів батьків щодо неповнолітніх дітей. Ми вважаємо, що варто було б розглянути можливість законодавчого врегулювання медіації таким чином, щоб її могли надавати працівники соціально-правового захисту. Або ж щоб сімейний медіатор був частиною команди. Також регулярне застосування методу супервізії гарантувало б підвищення професійних компетенцій соціальних працівників, розширювало б можливості вирішення проблем клієнта, коригувало б неефективні підходи, захищало б клієнта від некомпетентних втручань соціального працівника та призводило б до запобігання синдрому вигорання.

Також, на нашу думку, до ефективнішого виконання роботи соціальних працівників, посилення статусу соціального куратора і, головне, до захисту прав та законних інтересів неповнолітніх дітей сприяло б правове регулювання виконання діяльності так, як це є у психологів та психіатрів, які прямо законом зобов’язані дотримуватися конфіденційності. Звісно, конфіденційності зобов’язаний дотримуватися і соціальний працівник, але це випливає з етичного кодексу, закону про захист персональних даних та внутрішніх розпоряджень установи, що, однак, не забезпечує захист неповнолітніх дітей у необхідному обсязі. Оскільки соціальний куратор є працівником державного управління і під час процесуальних дій керується законом № 71/1967 Зб. про адміністративне провадження та законом № 211/2000 З. з. про вільний доступ до інформації, його обов’язком є надання батькам дитини інформації, можливість ознайомлення зі справою, виготовлення виписок та фотокопій. Таким чином батьки мають доступ до свідчень, результатів обстежень у домогосподарстві тощо щодо іншого з батьків. Наведені факти тому часто є причиною здійснення тиску та маніпуляцій з боку батьків на неповнолітніх дітей, а також спроб маніпулювати та впливати на думку соціального куратора.

Висновок

Актуальною проблемою всього суспільства є соціально-патологічні явища. Завданням соціально-правового захисту та соціальної опіки є усунення виниклих небажаних соціальних проблем та колізій, а також профілактика соціально-патологічних явищ. При їх вирішенні все більшого значення набувають соціальна профілактика та соціальне консультування. Надання своєчасної та ефективної допомоги може значною мірою запобігти або обмежити виникнення соціально-патологічних явищ і призвести до усунення їхніх соціальних наслідків. З цієї причини порядок денний захисту прав дітей посідає важливе місце в суспільстві.

Автор: PhDr. et Mgr. Oľga Jarošová Список використаної літератури:

FILKO, J., 1986. Národné výbory – miestne orgány štátnej moci a správy. Bratislava. Fotorotaprint SÚK ČSSR. 1986. 66 s. KOLEKTÍV AUTOROV MINISTERSTVA PRÁCE A SOCIÁLNYCH VECÍ ČSSR A ÚSTREDNEJ RADY ODBOROV: 1985. Sociálne istoty v Československu. Bratislava. Práca, vydavateľstvo a nakladateľstvo ROH, 1985. s. 186 OLÁH, M., ROHÁČ, J. 2008. Sociálnoprávna ochrany detí a sociálna kuratela. VŠZaSP sv. Alžbety, 2011. 256 s. ISBN 978-80-89271-35-1