ВСТУП
Самотність людей похилого віку — це питання, якого часто уникають, і в колообігу обов'язків людей працездатного віку самотність літніх людей часто залишається поза увагою. Однак це не тому, що молодших людей це не турбує, а часто тому, що вони не сприймають почуття літньої людини, а іноді це робиться заради збереження спокою. Віднедавна діє одне правило, яке, мабуть, навіть не варто згадувати, і кожен з часом знаходить його десь глибоко в собі: «Що б не робила літня людина, вона не повинна обтяжувати цим життя молодих». Хоча ця фраза здається досить безсердечною, а наша стаття має бути орієнтована на соціальну роботу, де одним із клієнтів є саме людина похилого віку, ця фраза часто регулярно прокручується в думках клієнтів.
САМОТНІСТЬ КЛІЄНТІВ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ У ПОХИЛОМУ ВІЦІ
Клієнт, який потребує допомоги, відчуває свою залежність і вважає її тягарем, який він покладає на інших, що йому допомагають. Часто він навіть приходить до роздумів, які призводять до депресії та жалю до себе, а згодом — до певного прийняття реальності, що речі просто так не зміняться. Цей цикл часто повторюється, і якщо він залишається без уваги, тобто ми не розмовляємо з літньою людиною про її труднощі, ця травма може згодом мати значні наслідки для здоров'я. Особливо у випадках, коли йдеться про літню людину, яка є клієнтом соціального закладу, такого як пансіонат для літніх людей, будинок соціального обслуговування, будинок для літніх людей, прояви самотності та смутку можуть виявлятися в інтенсивнішій формі. Звісно, це залежить від ситуації, сімейних обставин, особистості літньої людини, фінансового стану, стану здоров'я або навіть від того, чи походила літня людина із села чи міста. У будь-якому разі ми можемо констатувати, що людина, яка все життя була активною особистістю і залишалася такою до похилого віку, і не лише на роботі, поступово важче звикатиме до життя в закладі. Однак виникає питання, що могло б спонукати таку людину захотіти потрапити до такого закладу. Причин може бути кілька: наприклад, передача у власність родині нерухомості, якою вона на той час користується, сімейні конфлікти, травма або погіршення стану здоров'я та багато іншого. Навіть у фахових колах часто важко говорити про те, які важкі долі та ситуації можуть переживати люди похилого віку. Людина старшого віку може з часом, у період початку отримання пенсії за віком, втрачати свою впевненість, повагу і може набути відчуття, що вона непотрібна. Пенсія за віком — це загалом заміна заробітної плати для того, хто не може здійснювати трудову діяльність через похилий вік. Зупинімося на слові «діяльність»: літня людина виконує лише ті дії, які може виконувати в межах свого стану здоров'я. Можна сказати, що стан здоров'я у похилому віці залежить від багатьох факторів, чи то генетичних, чи факторів, пов'язаних зі способом життя під час працездатного віку. Спосіб життя та ведення життя мають великий вплив на стан здоров'я людини. Чи йдеться про стресову роботу, фізично надмірно важку роботу, конфлікти в сім'ї, брак фінансів, відсутність впорядкованості життя — все це може особливо негативно позначитися на загальному стані здоров'я людини.
Рух і помірна фізична активність, однак, відіграють велику роль у збереженні здоров'я навіть у похилому віці, що стосується як фізичного, так і психічного аспекту. У публікації Jana Pyšná «Kvalita života senioru a pohyb» ми знаходимо інформацію про те, що ризик передчасної смерті знижується, якщо людина похилого віку досягає витрат енергії 1500 ккал на тиждень. Для збереження здоров'я, м'язової сили та гнучкості надзвичайно важливим є регулярний рух. При перешкодах у реалізації рухової активності також необхідно забезпечити певні витрати енергії. Підходящою альтернативою при такому обмеженні можуть бути, наприклад, регулярні вправи (Pyšná, 2009). Регулярний рух і вправи значно впливають на стан здоров'я, а також створюють краще підґрунтя для подолання почуття самотності та тривожних станів.
У закладах соціального обслуговування, однак, часто перебувають саме ті літні люди, яким стан здоров'я вже не дозволяє виконувати навіть побутові дії та звичайні дії активно живучої людини. Вони залежать від допомоги інших, і деякі шукають спосіб, як навіть у такому стані залишатися корисними для свого оточення. Також не є рідкістю, що клієнти такого закладу часто згадують періоди, які вони пережили, і розмовляють один з одним про свої сім'ї та радість, яку вони їм приносять. У деяких випадках, звісно, і про турботи. Такий процес спілкування та взаємного довірення конфіденційної інформації допомагає клієнтам у боротьбі із самотністю, смутком, зміцнює міжособистісні стосунки та покращує когнітивні процеси. Звичайна розмова, отже, часто є єдиним і унікальним методом допомоги для забезпечення кращої атмосфери в закладі. У будинках для літніх людей клієнти мають закріплених опікунів, з якими вони проводять, мабуть, найбільше часу, якщо не рахувати інших клієнтів. Опікуни для них є найбільш помітним джерелом допомоги, і часто вони довіряють їм навіть ті турботи, які переживають. Це може бути незадоволеність у закладі, смуток через втрату близької людини, через те, що ніхто з родини не приходить відвідати, але також і проблеми, пов'язані з фізичним болем або хворобою. Довіра своїх турбот іншій людині приносить певну форму полегшення, відчуття розуміння та впевненості у значущості власної особистості та її переживань.
Співчуття іншої людини стає таким чином великим засобом подолання самотності, і це стосується не лише людей похилого віку. Співчуття є формою визнання пережитого людиною стану, це форма розуміння переживань та підкреслення важливості пережитого стану. Оскільки людина є істотою соціальною, вона потребує відчуття причетності та розділення пережитих ситуацій і почуттів з іншою людиною. Співчуття може мати активну форму, де воно переходить у конкретні дії, спрямовані на полегшення болю, наприклад, невеликий подарунок, підтримка позиції літньої людини, забезпечення задоволення довготривало незадоволеної потреби тощо. Пасивне співчуття — це вже згадана розмова та створення атмосфери розуміння. Співчуття є протилежністю егоїзму, це милосердний прояв щодо людини, яка переживає важкі моменти. У нашому контексті це може бути також відчуття самотності, де ми можемо імпліцитно знаходити також незадоволену потребу в буттєвій єдності людини зі світом інших людей (Čáp, Palenčár, 2012). Самотність — це почуття, яке клієнти соціальної роботи і, загалом, люди можуть відчувати не лише в моменти, коли вони самі, а й у моменти, коли навколо них багато людей. Це стан, який характеризується неспокоєм та сприйняттям своєї неповноти та незадоволеності без присутності певних осіб, яким людина приписує силу створення гармонії та спокою у власному розумі. Людина в будь-якому віці несе з собою не лише певний «сентимент» підтримання гармонійних стосунків, це часто є рушійним фактором продовження зусиль функціонувати та досягати уявних цілей через обрані види діяльності чи обов'язки. Тригерів таких депресивних станів і депресії як такої може бути незліченна кількість, особливо у людей похилого віку, де переживання бувають особливо чутливими, тому розмови з клієнтами будинку для літніх людей часто не обходяться без сліз та емоційно важкої атмосфери з погляду переживання та досягнення інших цілей з клієнтом.
Депресія вражає до 20 % людей у всьому світі, і статистика показує, що на депресію переважно частіше страждають жінки. З погляду клієнтів будинку для літніх людей чи закладу для людей похилого віку, переважну частину складають саме жінки, а отже, у таких закладах є значно більша кількість клієнтів у депресивному та меланхолійному стані. Депресію можна описати як пригніченість, ослаблення, зневіру чи підвищену чутливість. Депресія має для людини багато симптомів: соматичних, соціальних, душевних, а також тілесних. Депресивна людина має ослаблену поставу, песимістичне сприйняття, відчуття безпорадності і часто може «перебільшувати» деякі речі, тобто сприймати їх надто обтяжливо та однобічно. Завданням допомагаючих професіоналів, які працюють з депресивними клієнтами в закладах соціального обслуговування, є оцінювання кожного успіху, прийняття смутку, підтримка самодостатності, подолання соціальної ізоляції та зміцнення ідентифікованих ресурсів, які викликають у клієнта приємніші переживання (Fabian a kol., 2014).
В умовах соціальної роботи клієнти похилого віку спрямовуються до активізації за допомогою спеціалізованих заходів, які здійснює соціальний працівник або терапевт. Це можуть бути такі види діяльності, як малювання, вишивання, готування їжі, вирізання картинок, створення колажів, легка робота в саду чи фізичні вправи. Клієнти будинку для літніх людей здебільшого охоче долучаються до цих занять, і це становить для них певне урізноманітнення буднів у закладі. Терапії, які в даних умовах реалізуються найчастіше, — це, наприклад, ерготерапія чи каністерапія. Каністерапія є однією з форм анімалотерапії, тобто терапії за допомогою живої тварини, у випадку каністерапії — конкретно собаки. Вона проходить під керівництвом досвідченого каністерапевта та навченого собаки. У випадку ерготерапії йдеться про терапію, де підтримується розвиток тілесних функцій за допомогою конкретних дій. Це можуть бути настільні ігри, рухові активності, ручна праця з конкретним видом матеріалу або діяльність, яка очевидно позитивно впливає на клієнта. В умовах соціальної роботи, однак, слід звернути увагу на аспект виконання ерготерапії. Для виконання ерготерапії терапевт повинен успішно пройти навчання за цим видом терапії. Діяльність, яку проводить ненавчений допомагаючий професіонал, ми не можемо назвати терапією. За своєю суттю це діяльність, яка лише імітує терапію, проте в принципі іноді може мати схожі результати.
Однак для найкращої якості надання ерготерапії в наш час можна пройти, наприклад, у Vysokej škole zdravotníctva a sociálnej práce sv. Alžbety v Bratislave, через Inštitút ďalšieho vzdelávania sociálnych pracovníkov, акредитоване навчання за програмою терапевтичних технік, модуль «Ерготерапія». На вибір є також арттерапія, психомоторна терапія, драмотерапія, ігрова терапія та танцювально-рухова терапія. Після проходження такого навчання ми однозначно підвищимо рівень надання такої діяльності, і, що головне, сприятимемо кращому душевному стану наших клієнтів (www.ivsp.sk).
У будь-якому разі, будь-які зусилля та час, присвячений самотнім людям похилого віку у вигляді розмови, спільної діяльності чи супроводу, становлять величезну цінність для літньої людини і багаторазово покращують загальне самопочуття. Щоб підтвердити ці твердження емпіричними даними, ми провели коротке якісне дослідження, орієнтоване на переживання самотності в Domove dôchodcov v Rimavskej Sobote. Методом збору інформації було інтерв'ю з 3 учасниками, де ми ставили такі запитання: «Чи відчуваєте Ви себе іноді самотніми?» «Що Вам тоді допомагає?» «Якими видами діяльності Ви любите займатися?» На запитання, чи відчувають вони себе іноді самотніми, вони відповіли «ні», але одразу ж згадали, що їм не вистачає сім'ї. «Родину я вже не бачила дуже давно». Найбільше в такі моменти їм нібито допомагає розмова з іншими клієнтами, подругами, друзями чи доглядальницею. «Подрузі я все розповім, і мені одразу стає краще». «Коли у мене є якісь проблеми, мені допомагають доглядальники». Будь-який контакт є для учасників дуже позитивним стимулом, допомагає також телефонний дзвінок від подруги. «Тільки на це і чекаю, поки вона зателефонує, і ми поговоримо». На запитання, якими видами діяльності Ви любите займатися, ми перейшли через опис звичайних занять у закладі. Найчастіше свій час вони проводять, як самі зазначають, відпочиваючи, розмовляючи, а за гарної погоди люблять проводити час на території закладу, де мають можливість сісти на лавку, оточені доглянутою флорою. Вони також не мають проблем із залученням до соціальних заходів чи грою в настільні ігри. «Коли нам дають карти або "Людину, не гнівайся", то ми граємо». Найсуттєвіше, що ми хотіли висловити цим дослідженням, — це те, що клієнти соціальної роботи похилого віку особливо цінують, коли допомагаючий професіонал їх вислуховує, допомагає їм і звертається до них так, щоб вони відчували, що вони їм справді небайдужі. Клієнти похилого віку потребують відчувати, що турбота про них не є лише механічною, а справді щирою та чутливою. Люди похилого віку, крім іншого, також мають потребу, як ми зазначали вище, бути частиною колективу, суспільства та набувати відчуття причетності.
На цій ідеї був побудований і освітній проєкт у Пряшеві, який забезпечив дітям з Дитячого будинку в Пряшеві можливість зустрічатися зі старшими людьми із закладу для літніх людей Náruč з метою спільного проведення часу, взаємного збагачення та розваг. Причому кожна зустріч була заздалегідь узгоджена із запланованою програмою (Nezbedová, 2016).
Такі проєкти є особливо стимулюючими для обох сторін, дозволяють створювати міжпоколіннєві стосунки та приносять позитивно заряджені моменти для учасників. Забезпечення таких моментів є особливо важливим і необхідним для людей, які почуваються самотніми, задля покращення уявлення про своє життя. Саме тому потреба в реалізації проєктів, які б зосереджувалися на покращенні психічного здоров'я літніх людей, є такою значущою.
ВИСНОВОК
У статті ми звернули увагу на важливість сприйняття внутрішнього психічного переживання клієнтів соціальної роботи в літньому віці та можливості допомоги, яку їм можна надати в межах процесу догляду в закладі соціальних послуг. Необхідно усвідомлювати важливість забезпечення якнайкращого соціального догляду людям пенсійного віку та зосередитися на їхній загальній задоволеності та якості життя, яке вони ведуть. Існують багато способів забезпечення задоволеності клієнтів пенсійного віку, проте те, що на практиці виявляється найбільш ефективною перешкодою проти негативних переживань, — це створення належних стосунків із клієнтом, які б становили частину професії.
Автор: Mgr. Roland Sivok
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
- FABIÁN, A., Svet sociálnej práce, Košice 2014, ISBN 978-80-8152-097-6
- ČÁP, J., PALENČÁR., Smrť a vedomie smrteľnosti, IRIS 2012, ISBN 978-80-89256-96-9
- NEZBEDOVÁ, L., Edukačný projekt zblížil deti z detského domova so seniormi, Dostupné online: https://eduworld.sk/cd/lenka-nezbedova/2959/edukacny-projekt-zblizil-deti-z-detskeho-domova-so-seniormi
- PYŠNÁ, J., Kvalita života seniorú a pohyb, Infopress 2009, ISBN 978-80-85402-98-8
- http://www.ivsp.sk/akreditovane-programy