Ця історія є правдивою, проте для збереження анонімності змінено ім’я головного героя, а також місце проживання та вчинки, які скоїла ця особа. Назвемо його, скажімо, Петром.

Дитинство на узбіччі – без правил і без безпеки Йому лише одинадцять, коли він стає справою для кураторки соціально-правового захисту дітей у невеликому районному місті. Одинадцять років — це вік, коли варто перейматися хіба що зошитами до школи та друзями на майданчику. Натомість Петро переїхав з бабусею до маленького містечка. З бабусею, яка вже на той час опікувалася ним — і не з любові, а з необхідності. Його мати не справлялася з ним.

Мати була вже тоді інвалідом, яка працювала в захищеній майстерні на пів ставки. Психічно хвора, виснажена, у виховному плані цілком безпорадна та некомпетентна. Вона не могла вгамувати синові вибухи гніву чи агресію, яка вже тоді переростала в щось більше, ніж просто звичайна дитяча впертість. Батька суд позбавив батьківських прав, і він ніколи не виявляв інтересу до дитини. Хоча він мав аліментні зобов’язання — судова виконавча служба стягувала з його зарплати на скляному заводі кошти на сина — але на цьому його батьківство закінчувалося.

Родинне середовище, в якому народився Петро, було розбитим і токсичним, просто патологічним. Бабуся, яка на перший погляд здавалася рятівницею, була нездатною до здорового виховання. Кураторка, яка отримала його під опіку, досі згадує моменти, коли бабуся прямо перед Петром давала ляпаси власній дочці — тобто матері Петра. І так в очах хлопця батьківський авторитет повністю розвіявся. До матері він не відчував поваги, радше зневагу.

До цього додавалися ще одні складні стосунки — зведена сестра, яка мала ту саму матір, але іншого батька. У неї також були зафіксовані порушення поведінки. Проте вона перебувала під опікою OSPOD в іншому місті. Родина була не лише розділена фізично, а й інституційно.

Від самого початку це була складна історія, яка прямувала до трагедії. Або, скоріше, до серії менших трагедій, які в сумі перетворювалися на долю.

Прогулювання школи, агресія та перші падіння

Вже у п’ятому класі — одинадцятирічний хлопчик з дитячим обличчям — почав пропускати школу. Невиправданих годин було стільки, що проблема стала нестерпною. Школа та OSPOD забили на сполох: прогулювання поєднувалося з агресією. Петро знущався з однокласників, погрожував їм. Вдома — якщо це можна назвати домом — він навчився домагатися свого через погрози. Бабуся його боялася. «Коли він чогось хотів, то просто вимагав це, викрикував. Не бракувало залякувань, погроз. Він вмів бути злим», — описує його тодішня кураторка.

Йому рекомендували психіатричну допомогу. Лікарі діагностували розлад поведінки, призначили медикаменти у вигляді Ritalin, щоб зменшити його агресивність та імпульсивність. Але вживання ліків було нерегулярним. А в середовищі, де не існувало чітких правил і послідовності, лікування не мало шансів на успіх.

Кураторка разом із бабусею відвідали безліч консультацій у центрі виховної опіки. Петро хоч і ходив туди певний час, але зміни були мінімальними. До деструктивної поведінки додався ще один ризик: марихуана, спочатку спорадично, а згодом регулярніше.

У його тринадцять років уже не було сумнівів, що велика біда на порозі. Найсерйозніший інцидент стався у громадських вбиральнях біля вокзалу. Петро разом

Перебуває невідомо де. Бабусю відвідує спорадично, скоріше тоді, коли йому щось потрібно. Постійної роботи не має. Час від часу підробляє нелегально. За словами кураторки, дуже ймовірно, що він не лише вживає наркотики, а й продає їх. Він не сплачує медичне страхування, через що стає боржником, і борг зростає. Це питання часу, коли він вступить у конфлікт із законом настільки, що стане клієнтом Vězeňська služba České republiky.

Погляд кураторки

Кураторка, яка вела його протягом багатьох років, має чітку думку. «Це хлопець із середнім інтелектом. Без проблем закінчив школу, коли був в інтернаті. Але йому бракує будь-якого розуміння власної поведінки. Авторитетів не визнає. Повагу вважає слабкістю. Не вміє бути надійним».

Вона описує його як людину, здатну на всілякі маніпуляції, щоб досягти свого. «Поводиться тихо, навіть спокійно. Але від нього віє зверхністю. Вираз обличчя чітко показує, чи подобається йому те, що він чує, чи ні».

Найкращий період його життя – каже кураторка – це роки в DDŠ Hostouň. «Там у нього був суворий режим. Він був під контролем. Там ми його хоча б трохи спрямували на правильний шлях. Але навіть це було лише тимчасово».

Питання, яке залишається

Історія Петра — це більше, ніж просто історія одного «неслухняного хлопця». Це історія про те, що стається, коли сім’я зазнає краху, коли бракує здорового виховання, коли дитина піддається насильству та страху замість любові та безпеки.

Кураторка визнає, що система зробила максимум. Психіатрія, соціальна робота, шкільна підтримка, інституційне виховання, служба пробації та медіації. «Не можна сказати, що ми це пустили на самоплив. Було багато роботи та зусиль. Але іноді цього недостатньо».

Петро став продуктом середовища, яке не дало йому шансу вирости відповідальною людиною. Його історія є застереженням. Вона показує, як складно виправити шкоду, завдану в ранньому дитинстві. І ставить незручне питання: скільки таких «Петрів» серед нас ще є? Скільки їх ще буде?

Висновок

Наприкінці цієї історії немає хепі-енду. Петро сьогодні — молодий дорослий чоловік на узбіччі суспільства. Без роботи, без зв’язків, без мети. З минулим, яке його сковує. З майбутнім, яке поки що не виглядає обнадійливим.

Але і це реальність. Історія, яка заслуговує на те, щоб її розповіли — не для того, щоб ми ставили на ньому хрест, а щоб спробували зрозуміти, що саме має функціонувати, аби подібних фіналів не ставалося. Тому що за кожним «Петром» стоїть людська доля. І кожна втрачена надія — це втрата для всіх нас.

Автор: Bc. Jan Brychta, Ed.D. Автор працює вихователем у гуртожитку для молоді. Професійно спеціалізується на розладах поведінки в підлітковому віці. Є членом шкільної консультаційної служби при середній школі. Педагогічну кваліфікацію для виконання професії вихователя, педагога дозвілля здобув у межах навчання за програмою безперервної освіти у Vysoká škola tělesné výchovy a sportu PALESTRA. На Кафедрі педагогіки Vysoká škola AMBIS закінчив бакалаврську навчальну програму «Ресоціалізаційна та пенітенціарна педагогіка». На Факультеті публічного адміністрування та економічних студій Vysoká škola Jagiellońská у Торуні закінчив післядипломну магістерську програму Doctor of Education у галузі менеджменту освітніх установ. Наразі навчається на магістерській програмі за спеціальністю «Соціальна робота».