Трансформація словацького суспільства мала наслідком також виникнення такого феномену, як бідність. Однією з її суттєвих ознак є соціальна диференціація суспільства. З одного боку, виникає економічна еліта, а з іншого — зростає кількість тих індивідів або груп, які залежать від трансфертів соціальної допомоги. Сприйняття бідності має різний вимір. Люди можуть бути бідними з матеріального боку, але можуть бути щасливими та внутрішньо багатими. І навпаки, люди, яким з матеріального боку нічого не бракує, можуть відчувати внутрішню порожнечу. Серед нас постійно живуть індивіди, які не можуть реалізувати себе у зміненій суспільній ситуації. У Словаччині бідність досі сприймається як проблема відносної нестачі. Вона не пов’язується з духовною бідністю, яка має для суспільства набагато серйозніші наслідки. Оскільки вплив на бідність часто пов’язують із політикою, існують тенденції до її мінімізації.

Частиною суспільства є також очевидно бідні групи населення, які не відображаються у статистиці, оскільки вони є невловимими. Йдеться насамперед про бездомних, на яких поширюється визначення бідності, чи то з погляду доходу, чи то соціальної ексклюзії. Бездомний — це людина без дому, соціально виключена і водночас «інтегрована» у найнижчий прошарок спільноти, без відповідних соціальних контактів та зв’язків. Звичайними причинами бездомності є різні види соціальної патології та залежностей, підкріплені особистісною резигнацією індивіда.

Бідним загалом вважався той, хто жив у явно поганих життєвих умовах і мав проблеми з фізичним виживанням. Сьогодні в європейських країнах переважає ширше визначення бідності. Згідно з Радою Європи від грудня 1984 року, «бідність позначає осіб, сім’ї або групи осіб, чиї ресурси (матеріальні, культурні та соціальні) настільки обмежені, що вони виключають їх із мінімально прийнятного способу життя держав, у яких вони живуть». Світовий банк визначає бідність як неможливість досягти мінімального стандарту життя. Ян Келлер (1995, с. 17) називає цю частину «зайвими людьми». У своїй радикальній формі бідність означає бездомність, нестачу та беззахисність, злидні та безпорадність. У цьому контексті ми часто говоримо про так звану абсолютну бідність, яка базується на уявленні про мінімальний рівень життя, що включає виключно фізіологічне виживання. Людина не має забезпеченого навіть мінімального стандарту в харчуванні, одязі та житлі. Абсолютна бідність робить людину нездатною бути людською і загрожує ядру її існування. У Словацькій Республіці ми зустрічаємося ще з поняттям матеріальної скрути, яке є прикладом спроби об’єктивізації бідності як соціального явища.

Караска на основі аналізів у Словацькій Республіці доводить методологічну обґрунтованість розрізнення двох зон бідності: нижчого прошарку бідності та ширшого прошарку бідності. Бідність можна з другого аспекту визначити як так звану відносну бідність, яка характеризує бідність у промислово розвинених країнах. Бідний — це кожен, хто не досягає відносних стандартів, залежних від багатства суспільства. Отже, йдеться про проблему бідності в багатому, але такому, що характеризується нерівністю, суспільстві. Відносна бідність виражає також рівень освіти, кваліфікації, здоров’я, сімейного середовища, використання вільного часу та інших індикаторів. У різних країнах для вимірювання бідності використовуються різні статистичні інструменти. Йдеться насамперед про:

  • дослідження харчових звичок населення, нутрієнтного складу різних типів страв та їхнього зв’язку зі станом здоров’я. Цей тип досліджень часто не реалізується статистичними відомствами, але становить основу для вимірювання базових потреб. У Словаччині такі дослідження не проводяться.
  • дослідження сімейних бюджетів – їх з певною регулярністю реалізують статистичні відомства для визначення споживчого кошика різних соціальних груп. На основі отриманих даних розраховується індекс вартості життя для різних груп. Статистичне управління СР проводить це дослідження вже тривалий час. Зараз його методологія змінюється.
  • дослідження домогосподарств – багато країн реалізують їх регулярно. Дослідження домогосподарств є основним інструментом для відстеження життєвих умов мешканців, їхнього доходу та зайнятості. З досліджень Статистичного управління СР сюди можна віднести Мікроперепис (у 5-річних циклах), який охоплює лише дохідну ситуацію домогосподарства, а також дослідження ЄС – SILC.
  • безперервні дослідження зайнятості та споживчих цін – йдеться про щомісячні дослідження, які відстежують короткострокові коливання у зайнятості та цінах. У Словаччині вони реалізуються, але було б необхідно систематично аналізувати масиви даних у зв’язку з бідністю.
  • дослідження життєвих умов – цей тип дослідження спеціально спрямований на поглиблений аналіз умов бідності та її зв’язків. У СР за підтримки Світового банку та ПРООН таке дослідження було реалізовано у 2005 році щодо ромських домогосподарств у поселеннях.
  • цінові дані – є хорошою основою, якщо потрібно вимірювати бідність на локальному рівні. Їх можна комбінувати та доповнювати різними видами досліджень домогосподарств. У СР перепис проводиться кожні 10 років. Проте бракує його аналізів у поєднанні з іншими дослідженнями.
  • адміністративні реєстри – якщо держава надає допомогу, прив’язану до умов бідності. Ці дані можна комбінувати з даними без досліджень домогосподарств та інших джерел. МПССП СР та УПССП СР мають створену інформаційну систему про отримувачів допомоги у матеріальній скруті. У майбутньому варто було б розглянути використання цих баз даних для аналітичних цілей.

Дослідження бідності у Словаччині демонструє недостатнє статистичне вивчення цього явища. Увага, як правило, приділяється лише дохідній бідності, інші її виміри дослідницьки охоплені менше. Недоліком дослідження є також велика «розрізненість» джерел даних про бідність. Можна сказати, що у Словаччині бракує дослідницької установи, яка б займалася лише питаннями бідності та збиранням відповідних даних. Поточні дослідницькі активності у цій сфері не використовують адміністративні джерела даних для дослідницьких цілей. Також можна констатувати, що співпраця між статистикою та дослідженнями має значні недоліки і могла б мати інший якісний та кількісний вимір.

Соціальна нерівність є неминучим наслідком стратифікації. Певні групи в межах суспільного устрою поставлені вище, контролюють ресурси багатства та влади і акумулюють більший обсяг ресурсів добробуту. Іншими словами, члени суспільства не мають однакового доступу до соціальних ресурсів, особливо до багатства, влади та суспільного становища. У кожному суспільстві ці соціальні ресурси обмежені, і тому кожному члену суспільства не може дістатися достатньо велика або рівна частка. Нерівність і бідність — це сполучені посудини: нерівність породжує бідність, а вона є наслідком нерівного устрою суспільства.

Соціальну нерівність ми можемо розуміти двома способами: 1. як неминучий наслідок суспільного життя, 2. як наслідок його устрою. Походження нерівності в суспільстві пояснюється 3 основними підходами (Алеш Секот, 2004):

  • консервативний підхід – спрямований на соціальне розмаїття суспільства. Причини нерівності він виводить із вроджених схильностей, а також із людської природи та характеру кожного суспільства. Тому всі спроби програмного встановлення рівності вважаються марними та такими, що вводять в оману. На шляху побудови суспільства рівності достатньо створити унікальну систему власних привілеїв та переваг.
  • лібералістичний підхід – вбачає в нерівності природний наслідок та імпульс систем попиту і пропозиції соціальних ролей. Страх перед бідністю є мотиваційним джерелом та інструментом продуктивності й особистої старанності.
  • соціальний – звинувачує у бідності нерівний доступ до екзистенційних та суспільних ресурсів, а також до майна. Нерівність пояснюють тим, що одні мають у своїх руках владу та контроль, тоді як інші підпорядковані цій владі та контролю.

У суспільстві виникає також внутрішній устрій суспільства, на основі якого соціальні ресурси нерівномірно розподіляються між індивідами та соціальними групами. Цей устрій суспільства завжди має ієрархічну форму і нагадує піраміду, побудовану з окремих шарів, які відрізняються один від одного. Вони відсортовані відповідно до того, як вони беруть участь у використанні соціальних ресурсів. Такий устрій суспільства ми позначаємо як соціальну стратифікацію (розшарування). Основні риси соціальної стратифікації згідно з Ján Sopóci та Bohumil Búzik (2003): 1. є характеристикою всього суспільства як певним чином упорядкованої системи, а не лише результатом індивідуальних відмінностей між людьми, 2. є універсальною – існує в кожному суспільстві, хоча й у різноманітних формах, 3. переходить із покоління в покоління, 4. її обґрунтовують, захищають і підтримують ідеології певної частини суспільства, але водночас її відкидають і критикують ідеології іншої частини суспільства.

За основу соціальної стратифікації вважається: Економічне становище – зумовлене багатством – як майном, яким володіє людина, так і доходом. Влада – це здатність індивідів та соціальних груп нав’язувати власну волю та інтереси у суспільних справах, попри опір інших. Престиж – це суспільна повага, захоплення та визнання, пов’язані з певним соціальним становищем, що проявляється у наданні відзнак, привілеїв, суспільною вагомістю тощо. У нашій культурній сфері зазвичай йдеться про міру престижу, що випливає з цікавої професійної позиції. (Детальніше Urban, David - Kajanová, Alena - Davidová, Eva, 2008)

Суспільні класи в сучасному суспільстві не визначені ні законами, ні за родовою ознакою. Вони досягаються в межах високої соціальної мобільності та ґрунтуються насамперед на економічних відмінностях. Тобто на володінні та контролі матеріальних ресурсів. Вони характеризуються безособовими стосунками, що випливають з економічних або особистих зв’язків. Основним ключем класової приналежності є власність чи професія, ступінь самоусвідомлення, престиж і відповідна міра закритості чи відкритості. (Детальніше Žiaková Eva, Sčensná Monika. 2009)

Сучасне поняття, що відображає складність і часту непрозорість саме майнових відносин, надає перевагу терміну суспільний шар як великій групі осіб, що мають спільні, суспільно значущі та відмінні від інших ознаки. Йдеться про сукупність осіб, інтегрованих певним внутрішнім зв’язком і почуттям важливості. Це може бути шар із характерною професійною спрямованістю, джерелом доходу, становищем у системі управління, владною позицією, способом життя, ціннісним орієнтиром чи навіть ринковою споживчою орієнтацією. Саме приналежність до певного суспільного шару зумовлює соціальний статус індивіда і тим самим прямо чи опосередковано визначає відповідну поведінку та виконання соціальної ролі.

З наведених причин проблема бідності вважається невирішуваною. Вона виступає також як глобальне явище, що ґрунтується на розбіжності між експансивними тенденціями людських запитів і зростанням населення з одного боку, та обмеженістю ресурсів на нашій планеті з іншого. З іншого боку, необхідно розглядати спільноту як простір, де проявляються елементи солідарності і де можна впливати на ті фактори, які створюють і поглиблюють бідність.

У майбутньому буде, серед іншого, необхідно не лише усувати та пом’якшувати наслідки бідності, а й вирішувати причини бідності. Недостатньо лише говорити про бідність, необхідно сприяти реальним результатам вирішення цього соціального явища. Необхідно створювати інструменти, методи та процедури, здатні вплинути на таку проблемну частину нашої реальності, якою є бідність. У боротьбі проти бідності ми приймаємо не лише вирішення існуючої бідності, а насамперед усунення причин, що ведуть до її виникнення та поширення. Підтримка розвитку діяльності, спрямованої на бідність та бездомність, є також підтримкою, яку має надавати спільнота тим, хто взявся вирішувати цю проблему на користь усієї спільноти. Неможливо дивитися на бідність лише як на проблему індивідів. Ця проблема має набагато ширший вимір і постійно пов’язана з усією спільнотою. Якщо збідніє спільнота, то багаті індивіди втратять свій життєвий простір. Вони житимуть у просторі, на який впливає бідність, так само як і самі бідні.

Автор: Doc. JUDr. Mgr. Dušan Šlosár, PhD Література:

BALVÍN, J., Šlosár, D., Vavreková, L. 2010. Romové ve spektru mezinárodních vědeckých studií. Wroclaw: Foundation of Social Integration Prom, s.413. ISBN 978-83-928354-3-1.

FABIÁN Anton. 2009. Chudoba od biblických čias po dnes. s. 18-27. In: Migrácia, chudoba, nezamestnanosť: zborník príspevkov z vedeckej konferencie s medzinárodnou účasťou konanej dňa 11.12.2009 v Košiciach. Košice: KSK, s. 49-59. ISBN 978-80-970306-0-5.

HANGONI, T. Sociálny pracovník. In. Ondrušová, Z. a kol.: Základy sociálnej práce. Brno: MSD Brno, 2009. s. 45 – 66. ISBN 978-80-7392-109-5.

KOČIŠOVÁ Agnesa, KRÁLIKOVÁ Viera, ŠIŇANSKÁ Katarína. 2009. Hľadanie potenciálov sociálnej práce v problematike migrácie v Slovenskej republike. In: Migrácia, chudoba, nezamestnanosť: zborník príspevkov z vedeckej konferencie s medzinárodnou účasťou konanej dňa 11.12.2009 v Košiciach. Košice: KSK, s. 49-59. ISBN 978-80-970306-0-5.

KOTRÁDYOVÁ K., KALANIN P. 2008. Slovensko v Európe a jeho bezpečnostné riziká vzhľadom na marginalizované skupiny obyvateľstva. s. 64-69 In: Stratégie vo vzťahu k marginalizovaným skupinám. Košice : KSK, 121 s. ISBN 978-80-969932-1-5.

LEŠKOVÁ, L. - Bašistová, A. – Krajňáková, E. 2007. Podoby chudoby v súčasnosti a možnosti riešenia etnickej chudoby. In: Lešková, L. (edit.): Odkaz svätej Alžbety, Košice: TF KU v Ružomberku, s. 151-160. ISBN 978-80-89138-85-2.

LOVAŠOVÁ Soňa. 2009. Násilie v práci s.94-99 In: Drogová prevencia v sociálnej práci. Košice : KSK, 141 s., ISBN 978-80-970251-8-2.

RUŽIČKA Vojtech. 2009. Chudoba a bezdomovectvo v SR ako sociálny problém. s. 164-171 In: Migrácia, chudoba, nezamestnanosť: zborník príspevkov z vedeckej konferencie s medzinárodnou účasťou konanej dňa 11.12.2009 v Košiciach. Košice: KSK, s. 49-59. ISBN 978-80-970306-0-5.

SEDLÁKOVÁ Mária. 2009. Aspekty chudoby. s. 38-42. In: Migrácia, chudoba, nezamestnanosť: zborník príspevkov z vedeckej konferencie s medzinárodnou účasťou konanej dňa 11.12.2009 v Košiciach. Košice: KSK, s. 49-59. ISBN 978-80-970306-0-5.

URBAN, David - KAJANOVÁ, Alena - DAVIDOVÁ, Eva (2008). Possible Risks in the Romany Child Development. Journal of Health Science Management and Public Health, 2, (9). 236-246.

VAŠUTOVÁ, Maria., PANÁČEK, Michal. 2010. Některé aspekty smysluplnosti života u sociálních pracovníků. In: Konference sociálních pracovníků Ostrava 2010. Evropský rok boje proti chudobě a sociálnímu vyloučení, Havířov: INFO PRESS s.r.o., 8s. ISBN 978-80-254-7445-7.

ŽIAKOVÁ, Eva, SČENSNÁ, Monika. 2009. Сенс життя довготривало безробітних. Специфіка соціальної роботи з цією групою клієнтів. In: ŠLOSÁR, Dušan. 2009. Migrácia – chudoba – nezamestnanosť. Збірник доповідей з наукової конференції з міжнародною участю. Košice: Košický samosprávny kraj, с. 28-37. ISBN 978 -80-970306-0-5.

Статтю було опубліковано у збірнику матеріалів конференції «Інклюзія соціально виключених та моделі функціонування низькопорогових закладів у Словаччині», яку організувала Depaul Slovensko, некомерційна організація в Братиславі 26 жовтня 2010 року. Рецензенти збірника: Ing. Mgr. Juraj Barát, Mgr. Jaroslava Poloňová, PhD. Видавець: DEPAUL SLOVENSKO, некомерційна організація, Bratislava 2010 ISBN: 978-80-970578-2-4