Паліативна та хоспісна допомога як частина етики життя

Етика паліативної та хоспісної допомоги як частина життя Щороку у світі помирають десятки мільйонів людей. Деякі новонароджені помирають через кілька хвилин, годин чи днів життя, інші люди помирають у похилому віці, через багато десятиліть після народження. Смерть може мати багато форм, вона може бути спричинена гострим захворюванням, несподіваною дорожньо-транспортною пригодою, воєнними подіями, може бути наслідком хронічного захворювання або тривалого занепаду фізичного стану в похилому віці. Померти повинні ми всі. Більшість із нас, однак, не обирає спосіб своєї смерті.

Догляд за термінально хворими, безумовно, не є легким завданням, і не має значення, чи здійснюється він вдома, у відділенні паліативної допомоги чи в хоспісі. Завжди найважливішим є гуманний «етико-моральний» підхід у межах людської етики та моралі. Зустріч зі смертю не є легкою, особливо для людини, яка до неї не готова. Вперше цей досвід може бути жахливим, і кожен переживає його по-різному. Комусь потрібна допомога фахівця, хтось довіряє це своїм найближчим, але в кінцевому підсумку кожен формує власну думку та ставлення до смерті.

Доречно шукати нові та ефективні способи полегшити страждання хворого та допомогти йому подолати страх перед смертю. У наш час найкращим рішенням видається паліативна та хоспісна допомога, і її частиною, звісно, має бути етика життя. Хоча найдосконалішою можливістю догляду за термінально хворими є домашній догляд, існує багато випадків, коли людина опиняється в такій ситуації, а родина чи близькі з різних причин не можуть про неї подбати. У такій ситуації найбільш підходящою альтернативою є паліативна та хоспісна допомога в спеціально призначених для цього закладах. У людському суспільстві, особливо за кордоном, згадане питання дуже сильно резонує. У нас, однак, створення закладів паліативної та хоспісної допомоги стагнує, або навіть взагалі не реалізується. Важливо говорити та інформувати про сенс і роль цих закладів у нашому суспільстві, оскільки вони дають клієнту та його родині через догляд неоціненне багатство у вигляді поваги, інтересу та гідності. Догляд за термінально хворими збагачує і нас самих. Він хоч і складний, але інтерес і любов, які ми даємо людині, повертаються нам багатократно у формі щастя від того, що нам вдалося зробити приємнішими та якіснішими останні миті життя.

Питання, пов'язані з кінцем людського життя, цікавили людину споконвіку. Турботу про добру смерть і життя після смерті вирішували ще найдавніші людські спільноти. Турбота про добру смерть з'являється одночасно з турботою про добре і успішне життя, з пошуком сенсу життя, задоволенням і щастям. Питання життя і смерті не стали для сучасної людини легшими чи менш важливими, ніж вони були для поколінь до нас. Навіть якщо хвороба, тілесні страждання, біль, душевна інвалідність, смерть і вмирання були на певний час витіснені на узбіччя людського інтересу.

Вже в минулому, у повоєнний період, були відомі практики догляду за хворим чи вмираючим. Ми маємо на увазі фаховий догляд у лікарняних закладах, так званий стаціонарний догляд. У цих закладах такі люди часто помирали самотніми, без близьких або навіть без гідності. Ми не ставимо під сумнів медичний аспект, але тоді точно був відсутній аспект емоційної підтримки, зміцнення соціального статусу хворого або навіть психологічна допомога. Тішить той факт, що в наш час приділяється увага паліативній та хоспісній допомозі, коли акцент робиться насамперед на гідності людини навіть під час вмирання.

Сфера паліативної допомоги, яка займається переважно завершальною фазою людського життя, наразі сприймається як напрямок соціальної роботи, що розвивається. Саме тут соціальні працівники мають можливість використати професійні навички, як при оцінці, аналізі, так і при інтервенції, з метою покращення якості догляду за вмираючими на принципах етики та моралі.

Паліативна допомога — це особливий вид медичної (лікарняної та амбулаторної) допомоги хворим на прогресуючій стадії захворювання, коли було встановлено діагноз, вичерпано каузальне лікування і застосовується лише лікування, що полегшує симптоми. Далі авторка M. Svatošová (2001) пояснює, що поняття паліативна допомога походить від латинського слова pallium — плащ. Вона фокусується на комфорті індивіда з акцентом на медичній моделі, часто починається і іноді залишається в закладі гострої допомоги. Можемо констатувати, що паліативна допомога займається лікуванням хворих з активним прогресуючим захворюванням у термінальній стадії. Паліативна допомога — це активна, цілісна допомога пацієнтам у той час, коли їхня хвороба не реагує на подальше лікування. Метою лікування та догляду є якість їхнього життя. Найважливішою частиною є лікування болю, симптомів, а також вирішення психологічних, соціальних та духовних проблем хворих.

Паліативна допомога — це не лише догляд у термінальній стадії. Вона призначена для великої групи клієнтів, які страждають від наслідків злоякісного захворювання. Вона надається одночасно з активним протипухлинним лікуванням або може надаватися окремо. H. Haškovcová (2000) каже, що «паліативна допомога — це паліативна медицина, втішна, що полегшує біль, і представляє цілісну та сповнену надії систему допомоги вмираючим та їхнім родинам», яка повинна мати на увазі етику життя.

Паліативна допомога представляє особливий вид медичної, а також соціальної допомоги. Її метою є не лише полегшення болю чи стабілізація стану здоров'я, а насамперед покращення можливої якості життя клієнта аж до його смерті, де велику роль відіграє гуманний «етичний» підхід. Вона включає в себе не лише підтримку, а й допомогу клієнту та його родині.

Хоспісна допомога розглядається в межах загальних принципів подібно до паліативної допомоги. Відмінності можна спостерігати в комплексності сприйняття потреб вмираючого, наприклад, у ставленні до його середовища, соціальних зв'язків та потреб його близьких.

Згідно зі Всесвітньою організацією охорони здоров'я (Hanzlíková et al., 2006, с. 266), хоспісна допомога — це «інтегрована форма медичної, соціальної та психологічної допомоги, що надається клієнтам усіх індикаційних, діагностичних та вікових груп, у яких за прогнозом лікаря очікувана тривалість життя становить менше шести місяців». У межах хоспісної допомоги надається лише паліативне лікування. Draganová et al. (2006, с. 89) наголошує, що хоспісна допомога не належить до соціальних закладів. За її словами, йдеться про «догляд за вмираючим та невиліковно хворим на кінцевих стадіях хвороби, який потребує сестринського догляду та лікування для полегшення страждань». Метою хоспісної допомоги є супровід важкохворих на останньому відрізку їхнього життя та допомога їхнім родичам переносити важкі хвилини прощання.

Більшість людей помилково вважають, що хоспіс — це дім смерті. Проте це дуже спрощена і, головне, неправильна характеристика хоспісів, де здійснюється паліативна та хоспісна допомога. Адже ідея хоспісу ґрунтується на повазі до життя та повазі до людини, що ототожнюється з етикою життя та її принципами. За словами Štefka (2003), хоспіс — це рух, основна ідея якого виходить із поваги до життя і до людини як унікальної та неповторної істоти. Це служіння людині, яка цього потребує.

Незалежно від того, де надається хоспісна чи паліативна допомога, завжди важливо, щоб догляд був комплексним, щоб задовольнялися всі потреби клієнта. Цей комплексний догляд неможливо надавати без застосування так званого цілісного (холістичного) підходу. Йдеться про філософію, яка застосовується в догляді за вмираючою людиною в паліативній допомозі. Це комплексний догляд за людиною в розумінні її біо-психо-соціальної єдності. Цей догляд охоплює не лише турботу про пацієнта, а й про його родину, їхні взаємини, потреби та проблеми. Це догляд, який поважає потреби тіла, розуму і духу.

Право людини на гідну смерть є основою етичних принципів, які ніхто не може ставити під сумнів. Кожна людина є унікальною особистістю, що відрізняється від інших людей окремими характеристиками, аспектами, складовими, а також структурами своєї особистості. За своєю суттю кожен є іншим, чи то з біологічного, психічного чи соціального погляду, і це стосується також якості та, головне, етики життя.

Проблематика етики життя в паліативній та хоспісній допомозі індивіду належить сьогодні до найбільш обговорюваних питань сучасного суспільства. Її часто ототожнюють із життям різних людей, вона є вдячною темою для медіа, але насамперед вона є соціальною реальністю життя кожної окремої людини. «З характеру та завдань життя, а також із відношення людини до нього, обґрунтовуються найвищі принципи етики життя, якими є згодне ставлення до життя, повага до життя і останнім принципом є любов до життя» (Laca, 2008, с. 10). При цьому під етичним принципом ми розуміємо базове вихідне положення та засаду, з яких ми виводимо етичні закони та етичні норми, що вимагаються в паліативній та хоспісній допомозі. Усі ці принципи передбачають цінність людського життя та його трансцендентний вимір, що сягає божественної Трансценденції.

Першим принципом є згодне ставлення до життя, яке випливає з базового позитивного права, а також відношення людини до життя, у якому людина апріорі не відкидає життя, а навпаки, істотно відкривається йому попри всі пастки та перешкоди, нерідко пов'язані зі стражданням, що приходить з різних боків. При цьому підтверджується цінність життя, яку нічим не можна замінити. Другим принципом до проблематики етики життя є принцип поваги до життя, для якого характерний трепет перед життям. До цього принципу дійшов A. Schweitzer (In: Slipko, 1998, с. 28), який виходив із припущення, що «найбезпосереднішою реальністю для нас є досвід, який виражається у твердженні, що я є життя, яке хоче жити посеред життя, яке хоче жити...». З цієї причини життя неможливо обмежувати простим вегетуванням, а слід його покращувати, бо повага до життя проявляється у визнанні успіху всіх істот, до якого також належать і різноманітні блага. І це стосується всіх людей, незалежно від того, чи вони хворі, чи здорові. Тобто повага до життя містить усе, що ми знаємо як любов, відданість, спільне страждання, спільну радість і спільні зусилля.

Останнім можливим принципом етики життя є принцип любові до життя. Оскільки життя походить від Бога, воно також гідне любові, бо «його найфундаментальнішим атрибутом є любов» (KKC 735). У такому розумінні Бог відкривається в нашому розумі та нашому серці як триособистісна абсолютна любов із повнотою божественного Життя. Це життя Трійці є парадигмою всіх інших сфер життя, які є як усе, що існує поза Богом. Життя як творіння є базовою подібністю до Бога в любові, з якої випливає об'єктивна, онтологічна цінність життя. І тому «любов до життя в цьому розумінні стає об'єднуючим чинником життя, який мобілізує людину до етичної дії» (Laca, 2008, с. 11).

Етика життя в паліативній та хоспісній допомозі набуває принципової важливості координувати етичні позиції та взаємне співжиття згідно з перевіреними принципами спільного блага, солідарності та субсидіарності для всіх. Етичність «життя» пов'язується з моральним досвідом, який залежить від формування сумління відповідно до знання, свободи та, особливо, відповідальності. Етика життя мала б у тісному зв'язку та послідовності з моральною філософією зосередитися на зміні ментальності, на реформі виробничих структур відповідно до права, на реформі виховання з метою створення культури миру та любові в планетарному сенсі, на пожвавленні солідарності між усіма людьми в суспільстві. У такому виконанні етика розвиватиме та застосовуватиме на практиці засади та принципи всіх сфер етики життя і особливо людського життя.

Висновок

Кожна людина є оригіналом, і унікальною є також кожна окрема ситуація, кожна мить і кожна хвилина, яку вона проживає. Ніхто не може наперед написати сценарій свого життя, і вже тим паче це не може зробити за нього хтось інший, оскільки ніхто не знає, що на нього чекає. Певне лише одне: смерть не омине жодного з нас. Існує у світі єдина справедливість, а саме те, що кожен колись має померти, кажуть люди з різних нагод. Проте існують великі відмінності у вмиранні. Так само, як кожне людське буття є унікальним, і його завершення має мільйони форм. Саме при вмираючих пацієнтах, яким неможливо допомогти, у яких згасла остання іскра надії і які самі це переживають важко, рішенням може бути хоспісна та паліативна допомога.

Важкохвора чи вмираюча людина потребує іншого, 'людянішого' середовища, ніж те, яке надають звичайні лікарні. Середовища, у якому не діє суворий режим і чітко встановлена програма. Загальний підхід до хворого має бути чутливішим, таким, що враховує його фізичний і, головне, психічний стан. Саме такий підхід надає хоспісна паліативна допомога, де велику роль відіграє етика життя та її принципи. Саме тому ми повинні приділяти більшу увагу цьому останньому відрізку життя. Зберегти етику життя аж до смерті, зробити кінець життя щасливим, вносити в повсякденне життя спокій і любов, тамувати фізичний біль відповідними ліками, подолати соціальну ізольованість — це головні цілі паліативної та хоспісної допомоги, яка всю свою увагу зосереджує на допомозі термінально хворим та їхнім родинам.

Рівень якості надання послуг важкохворим та невиліковним людям є критерієм моральної зрілості кожного людського суспільства. Якісний догляд не обходиться без комплексного сприйняття та задоволення потреб хворої людини та її родини, які повинні в собі містити певні етичні та моральні закономірності.

Автор: PaedDr. Slavomír Laca, PhD. Вища школа охорони здоров'я та соціальної роботи св. Єлизавети, Братислава

Список бібліографічних посилань

[1] DRAGANOVÁ, H. et al. 2006. Sociálna starostlivosť. Martin : Osveta, 2006. 196 s. ISBN 978-80-8063-240-3. [2] HAŠKOVCOVÁ, H. 2000. Thanatológie. Náuka umíraní a smrti. Praha : Galén, 2000. 191 s. ISBN 80-7262-034-7. [3] HANZLÍKOVÁ, A. et al. 2006. Komunitné ošetrovateľstvo. Martin : Osveta, 2006. 280 s. ISBN 80-8063-213-8. [4] Katechizmus Katolíckej cirkvi. 1993. Trnava: SSV, 1993, 918 s. ISBN 80-7162-259-1. [5] LACA, S. 2008. Etika života a interrupcia, Prešov : Kušnír, 2008, s. 105, ISBN 978-80-969984-70. [6] ŠTEFKO, A. 2003. Dôstojnosť človeka v starobe, chorobe a zomieraní. Bratislava : Teologická fakulta Trnavskej univerzity, 2003. 145 s. ISBN 80-7141-429-8. [7] SVATOŠOVÁ, M. 2001. Hospic – umenie sprevádzať. Bratislava : Lúč, 2001. 157 s. ISBN 80-7114-335-9.

Лекція була виголошена на міжнародній науковій конференції Прикладна етика в соціальній роботі та інших допоміжних професіях, яка проходила 20–21 жовтня 2010 року в П'єштянах, і була опублікована у збірнику цієї конференції: MÁTEL, A. – SCHAVEL, M. – MÜHLPACHR, P. – ROMAN, T. 2010. Aplikovaná etika v sociálne práci a ďalších pomáhajúcich profesiách. Zborník z medzinárodnej vedeckej konferencie. Bratislava : VŠZaSP sv. Alžbety. 413 s. ISBN 978-80-89271-89-4.

Публікації автора статті: PaedDr. Slavomír Laca, PhD

Основи соціальної педагогіки – Соціальна педагогіка перебуває у постійному розвитку у зв'язку з розвитком усього суспільства, яке позначене суспільними змінами, пов'язаними насамперед із зростанням техніки, автоматизацією та глобалізацією світу, а також із зростаючою кількістю соціально-патологічних явищ у суспільстві.

Вибрані розділи з етики для соціально-медичних професій – На сьогодні ми можемо констатувати, що спостерігається значне зростання наукових знань про людину як про розумного індивіда на рівні людської популяції, аж до різноманітної проблематики. На перший план дедалі помітніше виходять численні та складні етичні питання щодо людського життя.