Pathological gambling – prevalence and diagnostics – global dimension

ВСТУП

Постійно зростаючий тренд азартних ігор є наслідком нормалізації цієї поведінки у загальній популяції. Цьому сприяють медіа, а в наш час і так зване «віртуальне суспільство», у межах якого стало звичним грати в азартні ігри віртуально, причому будь-де і будь-коли. Проблема патологічної ігроманії стала надзвичайно актуальною після трансформаційного періоду внаслідок можливості пропагувати та експлуатувати азартні ігри через виграшні ігрові автомати. Однак азартні ігри в той час навіть віддалено не наближалися до частоти та варіативності азартних ігор сьогодення. Привабливість азартних ігор з огляду на доступність у реальних казино та ігрових залах, а також у віртуальних казино та ігрових залах, постійно зростає, що є тривожним сигналом для наступних поколінь та моральних, культурних і ціннісних норм та систем у суспільстві.

У контексті поведінкових та гуманітарних наук необхідно наголосити на тому факті, що патологічна ігроманія є доказово інвалідизуючим захворюванням розладу контролю імпульсів (Hroncová a kol. 2006), яке пов'язане з так званим обсесивно-компульсивним розладом. Ігрова поведінка в багатьох випадках є причиною руйнування особистих, сімейних та робочих стосунків, проте проблеми в сімейній та стосунковій сферах також можуть бути предикторами для цього типу поведінки.

ПОШИРЕНІСТЬ ПАТОЛОГІЧНОЇ ІГРОМАНІЇ

Генезу розвитку залежності від азартних ігор можна датувати 1975 роком. У цьому році передбачалося, що 68% осіб із загальної дорослої популяції у Сполучених Штатах Америки (USA) мали досвід гри в азартні ігри. У 1998 році це було вже 86% від загальної дорослої популяції. У цій статистиці враховані всі тогочасні традиційні форми азартних ігор (казино, лотерея, перегони). Покер та інтернет-ігри фіксувалися лише в наступний період. У 2001 році вже до 10% дорослих гравців були віднесені до проблемних гравців (3-4% від загальної популяції) у межах USA. Вже в цей період статистика свідчила, що патологічних гравців у світі більшає. Поширеність патологічної ігроманії у 2001 році в американській, а також європейській популяції становила 1-3%. У випадку підлітків ця цифра була значно вищою. Йшлося про 9% у межах проблемної гри та 4% у межах патологічної ігроманії. Ці дані стали основою для створення перших і на сьогодні найвідоміших організацій, які боролися із залежністю від азартних ігор («Gamblers Anonymous»; «The National Council on Problem Gambling»; «Gam-Anon»). (Šerý, 2001).

Результати систематичного огляду емпіричних даних з 2000 по 2015 рік Calada та Griffithsa (2016) довели, що в межах усього світу, попри відсутність статистичних даних з деяких країн світу, поширеність проблемної азартної гри становить від 0,12% до 5,8% від загальної популяції у світі, причому в Європі поширеність становить від 0,12% до 3,4%. З погляду диференціації між країнами очевидно, що найвищу поширеність виникнення проблемної азартної гри серед дорослої популяції з погляду всього світу має Північна Америка, а саме від 2% до 5%. Найнижча поширеність була виявлена в Океанії, а саме від 0,4% до 0,7% (Calado, Griffiths, 2016). Поширеність патологічної ігроманії на азійському континенті оцінюється від 0,5% до 5,8%, а в Європі від 0,1% до 3,4% (Kun et al., 2012; Planzer, Gray, Shaffer, 2014; Meyer et al., 2015; Meyer, Hayer, Griffiths 2008). Найвища поширеність патологічної ігроманії тривалий час фіксується в Гонконгу (Brodbeck, Duerrenberger, Znoj, 2009). З погляду сучасного стану поширеність проблемної азартної гри серед підлітків оцінюється від 1,6% до 5,3% від загальної популяції у світі. (Molinaro et al., 2014).

При оцінці поширеності в окремих країнах світу необхідно враховувати також міжкультурні відмінності та специфіку (Kun et al. 2009). З погляду середніх результатів різних досліджень, в окремих європейських країнах поширеність проблемної азартної гри є різною, а саме: у Бельгії від 0,4% до 1,6% серед дорослих осіб (чоловіки: 2,3%, жінки: 1,8%) та від 3,2% до 4% серед підлітків (Druine et al. in Calado, Griffiths, 2016); в Австрії від 0,4% до 0,7% (Kalke et al. in Calado, Griffiths, 2016); у Норвегії від 0,15% до 1,7% (Bakken et al., 2009; Lund, Nordlund, 2003; Götestam, Johansson, 2003); у Португалії 0,2% (Lopes, 2009); у Словенії від 0,46% до 1,46% (Nakarovič et al., 2008); у Чеській Республіці від 1,3% до 2,3% (Mravčík et al., 2014; Szczyrba et al., 2015); у Франції від 0,4% до 2,2% (Costes et al. in Calado, Griffiths, 2016); у Німеччині від 0,2% до 0,6% (Sassen et al., 2011; Buth, Stöver, 2008; Bühringer et al., 2007; Meyer et al., 2015); у Швейцарії від 1,6% до 2,2% (Bondolfi, Osiek, Ferrero, 2000; Bondolfi et al., 2008; Brodbeck, Duerrenberger, Znoj, 2009); у Данії від 0,3% до 3,4% (Bonke, Borregaard, 2006; Ekholm et al., 2012; Laansoo, Niit, 2009); у Фінляндії від 1,5% до 2,2% (Raisamo et al., 2014; Castrén et al., 2013); у Великій Британії від 0,5% до 0,9% (Wardle et al., 2007; Wardle, D´Souza, Farrel, 2009; Wardle et al. 2014); в Італії від 1,2% до 6,1% (Bastiani et al., 2011; 2013; Brabaranelli, 2010); у Північній Ірландії від 2,2% до 4,8% (Northern Ireland Statistics and Research Agency, 2010); в Угорщині від 1,9% до 5,3% (Paksi et al., 2009); у Нідерландах від 1% до 1,5% (Bieleman et al., 2011; Goudriaan, 2014; De Bruin et al., 2006); в Іспанії від 0,18% до 0,92% (Becona, 2004); у Швеції від 2% до 3,9% (Abbott et al., 2014; Volberg et al., 2001).

Williams, Volberg та Strevens (2012) зазначають, що патологічна ігроманія є значною проблемою у зв'язку з громадським здоров'ям у багатьох країнах, що становить приблизно від 0,5% до 7,6% випадків проблем із патологічною ігроманією в усьому світі серед дорослої популяції. Середній показник серед усіх країн, за словами зазначених авторів, становить 2,3%. Вплив виникнення патологічної ігроманії на проблематику громадського здоров'я далі розробляють також Schaffer та Korn (2002) і Williams, Lee та Back (2013).

Okuda et al. (2009) підтверджують, що ігрова діяльність у наш час є частиною кожної культури. Дослідницькі знання щодо патологічної ігроманії вказують на те, що, попри те, що у більшості осіб, які грають в азартні ігри, не розвивається одночасно залежність від цих ігор, проте цей ризик загрожує 1-3% дорослої ігрової популяції. У випадку, якщо ми відрізняємо патологічну ігроманію від проблемної гри, поширеність проблемної азартної гри в минулий період коливалася приблизно на рівні 5,5%. (Shaffer et al. 1999). Shaffer, Hall та Vander Bilt (1999) здійснили детальну метааналіз 119 досліджень за 20 років (1974-1997). Результати аналізу у зв'язку з виникненням проблемної компульсивної азартної гри довели поширеність 2,9% від загальної популяції. Як патологічні гравці було класифіковано 0,8% від загальної популяції. Новіші дослідження (1994-1997) показали поширеність проблемної азартної гри на рівні 4,9% і патологічної гри на рівні 1,3%. (Perkins et al., 2007).

Дослідницькі студії також вказують на той факт, що особи в підлітковому віці є більш вразливими до виникнення залежності від азартних ігор порівняно з дорослим населенням. Csémy на основі результатів Європейського шкільного дослідження (2007) зазначив, що щодня або майже щодня грають в азартні ігри 1,1% хлопців у віці 16 років. У межах цього висновку фахівці дотримуються думки, що йдеться вже про патологічних гравців, з огляду на те, що в цьому віці спостерігається швидкий перебіг виникнення та поглиблення ігрової залежності. (In Nešpor et al., 2011).

У Великій Британії поширеність патологічного гемблінгу в період близько 2000 року була на рівні 0,8%. (Sproston et al., 2000). В азійському регіоні поширеність патологічного гемблінгу на сьогодні коливається на рівні від 0,07% до 2,66%. Це залежить від доступності легальних ігрових можливостей у межах культурних відмінностей окремих країн. (Liu, Luo, Hao, 2013).

Результати окремих досліджень вказували в той період на подібну відсоткову поширеність випадків патологічного гемблінгу в загальній популяції. Важливо також підкреслити, що у психіатричних пацієнтів є вищий ризик виникнення залежності від азартних ігор. У цьому випадку цифри коливалися в межах від 6-12% від популяції психіатричних пацієнтів. Це знання наводять Sproston, Erens та Orford (2000). Відсоток поширеності і в цій цільовій групі на сьогодні також є однозначно вищим.

Thomas et al. (2017) з погляду сучасного стану в міжнародних контекстах наводить оціночну поширеність 2,3%. Міжнародні дослідження вказують з погляду різних держав на різну поширеність у межах від 0,5% до 7,6%. Найнижча поширеність (0,5%) оцінюється в Данії та Норвегії, а найвища — у Гонконгу (7,6%). Оціночна поширеність патологічного гемблінгу в Австралії становить 2,1%, причому діапазон у межах окремих регіонів становить від 0,7% до 2,6%. (Williams, Volberg, Stevens, 2012). З огляду на наведені результати з погляду генези та з погляду сучасності поширеності проблемного азартного гравання, очевидно, що його поширеність з плином часу постійно зростає.

ДІАГНОСТИЧНІ ІНСТРУМЕНТИ, ПРИЗНАЧЕНІ ДЛЯ ВИМІРЮВАННЯ ПРОБЛЕМ З АЗАРТНИМИ ІГРАМИ

Поширеність проблемного та патологічного гемблінгу, як правило, перевіряється методом SOGS («The South Oaks Gambling Screen») та його модифікованою версією, призначеною для підлітків, SOGS-RA («The South Oaks Gambling Screen – Revised Adolescent»). Для ідентифікації проблемних гравців призначений також метод GA-20 («Gamblers Anonymous 20 Questions»), «Lie/Bet Questionnaire» та G-SAS («Gambling Symptom Assessment Scale»). Інші дослідницькі методи, які спрямовані на діагностику патологічного гемблінгу, — це GBI («Gambling Behaviour Interview»), DSM-IV-MR («DSM-IV Multiple Response»), EIGHT («Early Intervention Gambling Gealth Test»), DIGS («Diagnostic Interview for Gambling Schedule»), NODS («National Opinion Research Center DSM-IV – Screen for Gambling Problems»), MAGS («Massachusetts Gambling Screen»), TLFB («Time-Line Follow-Back») та GAM-IV («Gambling Assessment Module»).

Існує також безліч інших дослідницьких методів, які застосовуються до конкретних характеристик розладу або особистості залежної особи. У наших умовах був створений один дослідницький інструмент, призначений для дослідження міри тяжкості азартного гравання: BBDPH, автором якого є Nábělek та Vongrej (2006). У випадку цього дослідницького інструменту, однак, його оцінювання та аналіз нечітко специфіковані з огляду на те, що дослідницький інструмент ще не був стандартизований та порівняний з контрольними групами звичайної популяції.

Відомо також кілька дослідницьких інструментів, які вимірюють тяжкість ігрових симптомів та пов'язаних змінних у підлітків та молодих дорослих. Це, наприклад, SOGS-RA («The South Oaks Gambling Screen Revised for Adolescents»); MAGS («The Massachusetts Gambling Screen»); CAGI («The Canadian Adolescent Gambling Inventory»); GABSA («The Gambling Addictive Behavior Scale for Adolescents») та GPSS («The Gambling Problem Severity Subscale»). Систематичний огляд надійності наведених дослідницьких інструментів з 2006 по 2015 рік надали Edgren et al. (2016).

ВИСНОВОК

З погляду фахової громадськості проблематика гравання в азартні ігри спирається скоріше на медичні та психологічні знання в контексті соціальних наук та теорій, які намагаються пояснити причинність цього соціально-патологічного явища. Корисними з погляду комплексного надання даних, фактів та теорій у сфері патологічного гемблінгу нам здаються не лише вибрані публікації, а й фахові та наукові журнали. У цьому випадку ми, однак, повинні зазначити, що в наших умовах суттєво бракує не лише фахових публікацій, спрямованих на проблеми з азартним граванням, а й наукових статей.

З погляду сучасного стану в наших умовах можна до фахових журналів, у яких можна знайти також теми, що стосуються цієї проблематики, зарахувати, наприклад, словацький журнал «Alkoholizmus a drogové závislosti» та чеський журнал «Adiktologie».

Міжнародні журнальні бази даних, які пропонують фахові та наукові статті, спрямовані виключно на проблематику патологічного гемблінгу, — це Journal of Gambling Studies; International Gambling Studies; Asian Journal of Gambling Issues and Public Health; Journal of Gambling Issues; Journal of Gambling Study; Journal of Gambling Business and Economics; Journal of Gambling and Commercial Gaming Research та Journal of Gambling Behaviour. Окремо пропонують статті, спрямовані на проблематику патологічного гемблінгу, також інші фахові та наукові журнали, що стосуються залежної поведінки загалом, а саме: Journal of Behavioral Addictions; Addiction; International Journal of Mental Health and Addiction; Addiction Biology; Psychology of Addictive Behavior; European Addiction Research; Journal of Addictive Diseases; Addictive Behaviors та American Journal on Addictions.

На завершення, з огляду на факти, наведені в статті, ми можемо лише сподіватися, що проблематикою патологічного гемблінгу почне займатися більше фахівців у межах гуманітарних наук, чим буде підкреслено біо-психо-соціальну парадигму залежності цього типу, а також парадигму мультифакторіальну. У наших умовах фахово представлена в більшості випадків лише біологічна перспектива і частково перспектива психологічна. У Чеській Республіці варто згадати адиктологічну перспективу, яка також опрацьовує проблематику патологічного гемблінгу.

Автор: PhDr. Michaela Dávidová, PhD. Список скорочень та позначень

BBDPH – Banskobystrický dotazník patologického hráčstva (Банськобистрицький опитувальник патологічного гемблінгу); CAGI – («Canadian Adolescent Gambling Inventory»); Метод, спрямований на виявлення поширеності проблемного та патологічного гемблінгу у підлітків; DIGS – («Diagnostic Interview for Gambling Schedule»); Діагностичне структуроване та стандартизоване інтерв'ю, що з'ясовує історію особи, яка грає в азартні ігри; DSM-IV-MR – («Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders IV Multiple Response»); Десятипунктовий опитувальник, призначений для вимірювання діагностичних критеріїв дорослих патологічних гравців;

EIGHT – („Early Intervention Gambling Health Test“); діагностичний інструмент, призначений для перевірки патологічної ігрової залежності у загальній популяції; GAM-IV – („Gambling Assessment Module“); метод, призначений для діагностики семи різних типів азартних ігор; GABSA – („Gambling Addictive Behavior Scale for Adolescents“); метод, спрямований на визначення поширеності проблемної та патологічної ігрової залежності у підлітків; GFS – („The Gambling Follow-up Scale“); шкала, що фіксує продовження участі в азартних іграх; GPSS – („Gambling Problem Severity Subscale“); метод, спрямований на визначення поширеності проблемної та патологічної ігрової залежності; G-SAS – („Gambling Symptom Assessment Scale“); шкала оцінки симптомів патологічної ігрової залежності; GA-20 – („The Gamblers Anonymous 20 Questions“); анкета з 20 запитань Організації анонімних патологічних гравців, на основі яких можна ідентифікувати проблемну азартну гру; GBI – („Gambling Behaviour Interview“); діагностичний інструмент, що оцінює патологічну ігрову залежність за останній рік; MAGS – („Massachusetts Gambling Screen“); Массачусетська анкета гравця, призначена для виявлення ігрових проблем як у підлітків, так і у дорослих осіб; NODS – („National Opinion Research Center DSM-IV – Screen for Gambling Problems“); метод перевірки проблем з азартними іграми у загальній популяції; SOGS – („South Oaks Gambling Screen“); дослідницький метод, спрямований на визначення поширеності проблемної та патологічної азартної гри; SOGS-RA – („South Oaks Gambling Screen – Revised Adolescent“); метод, спрямований на визначення поширеності проблемної та патологічної ігрової залежності – переглянута версія, призначена для підлітків; TLFB – („Time-Line Follow-Back“); метод, призначений для ретроспективної оцінки азартної гри.

Генеза – розвиток, історичний перебіг. Обсесивно-компульсивний розлад – нав’язлива потреба займатися повторюваними, здебільшого відразливими, неприємними думками, ідеями, уявленнями, імпульсами, часто насильницького, непристойного чи безглуздого характеру, або діяльністю, пов’язаною з неприємними відчуттями та тривогою, що з них випливає. Тривога зникає лише після виконання повторюваного ритуалу або дії. (Hartl, Hartlová, 2010). Поширеність – перевага; переважання; домінування; виникнення. (Tisovičová, 2007; Hartl, Hartlová, 2010). Надійність (надійний) – достовірність; вірогідність; стійкість дослідницького інструменту, тексту, процедури до помилок (вплив спостерігача, середовища, інструкції та втоми, нестабільності в часі). Здатність досягати однакових результатів при повторному вимірюванні та за однакових умов. (Tisovičová, 2007). Про хорошу надійність ми говоримо тоді, коли тест або дослідницький метод має стабільно послідовні результати. Якби тест на іншій дослідницькій вибірці не надав подібних результатів, тоді ми б говорили про недостатню надійність (достовірність) тесту. Надійність зазвичай оцінюється за кореляцією двох наборів та їхніх отриманих результатів. Якщо кореляція обох форм тесту висока, ми говоримо про «паралельну надійність». (Nolen-Hoeksema et al. 2012). Валідність (валідний) – визначає, чи тест, або дослідницький метод, вимірює насправді те, що має вимірювати. (Nolen-Hoeksema et al., 2012).

Список бібліографічних посилань

ABBOTT, M. et al. 2016. Gambling and problem gambling in Victoria, Australia: Changes over 5 years. In Journal of Gambling Studies, 2016. ISSN 1573-3602. Т. XXXII. № 1. с. 47-78.

BAKKEN, I. J. et al. 2009. Gambling behavior and gambling problems in Norway 2007. In Scandinavian Journal of Psychology, 2009. ISSN 1467-9450. Т. L. № 4. с. 333-339.

BARBARANELLI, C. et al. 2013. Estimating the prevalence of adult problem gambling in Italy with SOGS and PGSI. In Journal of Gambling Studies, 2015. ISSN 1573-3602. Т. IIXXX. № -. с. 1-24.

BASTIANI, L. et al. 2011. Complex factors and behaviors in the gambling population of Italy. In Journal of Gambling Studies, 2011. ISSN 1573-3602. Т. IXXX. № 1. с. 1-13.

BECONA, E. B. 2004. Prevalencia del juego patol´ogico en Galicia mediante el NODS. Descenso de la prevalencia o mejor evaluaci´on del transtorno? [Assessing the prevalence of pathological gambling in Galicia using the NODS: Decrease in´prevalence or improved evaluation of disorder?]. In Adicciones, 2004. ISSN 0214-4840. Т. XVI. № 3. с. 173-184.

BIELEMAN, B. et al. 2011. Gokken in kaart: Tweede meting aard en omvang kansspelen in Nederland [Mapping Gambling: Second Measurement on Nature and Extent of Gambling in the Netherlands]. Groningen-Rotterdam, The Netherlands : Intraval, 2011. 151 с. ISBN 978-90-8874-126-5.

BONDOLFI, G. et al. 2008. Prevalence of pathological gambling in Switzerland after the opening of casinos and the introduction of new preventive legislation. In Acta Psychiatrica Scandinavica, 2008. ISSN 1600-0447. Т. CXVII. № 3. с. 236-239.

BONDOLFI, G. – OSIEK, C. – FERRERO, F. 2000. Prevalence estimates of pathological gambling in Switzerland. In Acta Psychiatrica Scandinavica, 2000. ISSN 1600-0447. Т. CI. № 6. с. 473-475.

BONKE, J. – BORREGAARD, K. 2006. Ludomani i Danmark: Udbredelsen af pengespil og problemspillere [Pathological gambling in Denmark: Prevalence of gambling and pathological gamblers]. [online]. Copenhagen : Socialforskningsinstituttet, 2006. 81 с. [цит. 2017-08-01]. Доступно в інтернеті: https://pure.sfi.dk/ws/files/e9a5661de63850a4412dc7fad44c7226 .

BRODBECK, J. – DUERRENBERGER, S. – ZNOJ, H. 2009. Prevalence rates of at risk, problematic and pathological gambling in Switzerland. In European Journal of Psychiatry, 2009. ISSN 0213-6163. Т. XXIII. № 2. с. 67-75.

BUTH, S. - STÖVER, H. 2008. Glücksspielteilnahme und Glücksspielprobleme in Deutschland: Ergebnisse einer bundesweiten Repräsentativbefragung [Gambling and gambling problems in Germany: Results of a national survey]. In Suchttherapie, 2008. ISSN 1439-9903. Т. IX. № 1. с. 3-11.

BÜHRINGER, G. et al. 2007. Pathologisches Glücksspiel in Deutschland: Spiel- und Bevölkerungsrisiken [Pathological gambling in Germany: Gambling and population based risks]. In Sucht, 2007. ISSN 1664-2856. Т. LIII. № 3. с. 296-307.

CALADO, F. – GRIFFITHS, M. D. 2016. Problem gambling worldwide: An update and systematic review of empirical research (2000-2015). In Journal of Behavioral Addictions, 2016. ISSN 2063-5303. Т. V. № 4. с. 592-613.

CASTRÉN, S. et al. 2013. An analysis of problem gambling among the Finnish working-age population: A population survey. In BMC Public Health, 2013. ISSN 1471-2458. Т. 13. № 6. с. 519-528.

DE BRUIN, D. et al. 2006. Meerspelers. Meerjarige monitor en follow-uponderzoek naar amusementscentra en bezoekers [Diversive Gambling: Multiple Year Monitor and Follow-up Survey into Amusement Arcades and Visitors]. Utrecht, Amsterdam : CVO, Universiteit van Amsterdam, 2006. 196 с. ISBN 90-71772-40-3.

EDGREN, R. et al. 2016. Reliability of Instruments Measuring At-Risk and Problem Gambling Among Young Individuals: A Systematic Review Covering Years 2009-2015. In Journal of Adolescent Health, 2016. ISSN 1054-139X. т. LVII., № 1. с. 600-615.

EKHOLM, O. та ін. 2012. Поширеність проблемного гемблінгу в Данії у 2005 та 2010 роках: соціодемографічна та соціально-економічна характеристика. В: International Gambling Studies, 2012. ISSN 1445-9809. Т. XXX. № 1. с. 1–10.

GOUDRIAAN, A. E. та ін. 2006. Нейрокогнітивні функції при патологічному гемблінгу: порівняння з алкогольною залежністю, синдромом Туретта та контрольною групою здорових осіб. В: Addiction, 2006. ISSN 1360-0443. Т. LI. № 4. с. 534-547.

GÖTESTAM, K. G. – JOHANSSON, A. 2003. Характеристики гемблінгу та проблемного гемблінгу в норвезькому контексті: дослідження на основі телефонних інтерв'ю за критеріями DSM-IV. В: Addictive Behaviors, 2003. ISSN 0306-4603. Т. XXVIII. № 1. с. 189-197.

HARTL, P. – HARTLOVÁ, H. 2010. Великий психологічний словник. Прага : Portál, 2010. 800 с. ISBN 978-80-7367-686-5.

HRONCOVÁ, J. та ін. 2006. Соціальна патологія для соціальних працівників та педагогів. Банська Бистриця : Педагогічний факультет UMB, 2006. 252 с. ISBN 80-8083-223-4.

KUN, B. та ін. 2012. Гемблінг у Західній та Східній Європі: приклад Угорщини. В: Journal of Gambling Studies, 2012. ISSN 1573-3602. Т. XXVIII. № 1. с. 27-46.

LAANSO, S. – NIIT, T. 2009. Естонія. В: MEYER, G. – HAYER, T. – GRIFFITHS, M. 2009. Проблемний гемблінг у Європі. Нью-Йорк : Springer, 2009. ISBN 978-0-387-09486-1. с. 37-52.

LIU, L. – LUO, T. – HAO, W. 2013. Проблеми гемблінгу серед молоді: досвід азійського регіону. В: Current opinion in psychiatry, 2013. ISSN 0951-7367. Т. XXVI. № 4. с. 310-317.

LOPES, H. 2009. Епідеміологія залежності від азартних ігор у Португалії. [онлайн]. Лісабон, Португалія : Universidade Católica Portuguesa, 2009. 63 с. [цит. 2017-08-04]. Доступно в інтернеті: http://www.jogoremoto.pt/docs/extra/qSE2sB.pdf .

LUND, I. – NORDLUND, S. 2003. Азартні ігри та грошові проблеми в Норвегії [Gambling and monetary issues in Norway]. Осло : Statens Institutt for Rusmiddelforskning, 2003. 128 с. ISBN 82-7171-246-2.

MAKAROVIČ, M. 2010. До моделей проблемної гри в Словенії. [Towards the Patterns of Problem Gambling in Slovenia]. В: R&Research and Discussion, 2010. т. III. № 3. с. 21-48.

MEYER, C. та ін. 2015. Програма дослідження «Патологічний гемблінг та епідеміологія» (PAGE): дизайн та польові роботи. В: International Journal of Methods in Psychiatric Research, 2015. ISSN 1557-0657. Т. XXIV. № 1. с. 11-31.

MEYER, G. – HAYER, T. – GRIFFITHS, M. 2008. Проблемний гемблінг у Європі: виклики, профілактика та втручання. [онлайн]. Нью-Йорк : Springer, 2008. 28 с. [цит. 2017-05-06]. Доступно в інтернеті: http://www.jogoremoto.pt/docs/extra/U9z4CV.pdf.

MOLINARO, S. та ін. 2014. Детермінанти ймовірного проблемного гемблінгу в підлітковому віці на рівні країни та індивіда: багаторівневе міждержавне порівняння. В: Addiction, 2014. ISSN 1360-0443. Т. CIX. № 12. с. 2089-2097.

MRAVČÍK, V. та ін. 2014. Азартні ігри в Чеській Республіці та їх наслідки. [онлайн]. Прага : Národní monitorovací středisko pro drogy a závislosti, 2014. 249 с. [цит. 2017-06-01]. Доступно в інтернеті: https://www.drogy-info.cz/data/obj_/files/74361e082d2b9ee1a5f9988ba9b407de

NEŠPOR, K. та ін. 2011. Як подолати азарт. Профілактика, коротке втручання та лікування. Прага : Portál, 2011. 160 с. ISBN 978-80-262-0009-3.

NOLEN-HEOKSEMA, S. та ін. 2012. Психологія Аткінсона та Гілгарда. Прага : Portál, 2012. 888 с. ISBN 978-80-262-0083-3.

OKUDA, M. та ін. 2009. Когнітивно-поведінкова терапія патологічного гемблінгу: культурні аспекти. В: The American Journal of Psychiatry. [онлайн]. 2009, т. CLXVI., № 12. [цитовано 2016-02-04]. с. 1325-1380. Доступно в інтернеті: http://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC2789341/pdf/nihms131500.pdf. ISSN 1535-7228.

PAKSI, B. та ін. 2009. Адиктивні проблеми угорського населення: методологія та описові характеристики вибірки Національного опитування населення щодо проблем адикції (OLAAP). [Addictive behaviors in Hungary: The methodology and sample description of the national survey on addiction problems in Hungary (NSAPH)]. В: Mentalhigiene es Pszichoszomatika, 2009. ISSN 1786-3759. Т. X. № 4. с. 273-300.

PERKINS, A. та ін. 2007. Огляд літератури з лікування патологічного гемблінгу. [онлайн]. Друге видання. Атланта : Georgia State University, 2007. 65 с. ISBN -. [цит. 2017-03-28]. Доступно в інтернеті: http://www2.gsu.edu/~psyjge/Rsrc/PG_Treatment_%20Literature_Review.pdf .

PLANZER, S. – GRAY, H. M. – SHAFFER, H. J. 2014. Зв'язок між національною політикою щодо азартних ігор та показниками поширеності розладів гемблінгу в Європі. В: International Journal of Law and Psychiatry, 2014. ISSN 0160-2527. Т. XXXVII. № 2. с. 217-229.

RAISAMO, S. U. та ін. 2014. Масштаби та розподіл шкоди від азартних ігор у Фінляндії, оцінені за допомогою індексу тяжкості проблемного гемблінгу. В: European Journal of Public Health, 2014. ISSN 1464-360X. Т. XXV. № 4. с. 716-722.

SASSEN, M. та ін. 2011. Гемблінг серед дорослих у Німеччині: поширеність, розлади та фактори ризику. В: Sucht, 2011. ISSN 1664-2856. Т. LVII. № 1. с. 249-257.

SHAFFER, H. J. та ін. 1999. Оцінка поширеності розладів гемблінгу в Сполучених Штатах та Канаді: синтез досліджень. В: American Journal of Public Health, 1999. ISSN 1541-0048. Т. XIC. № 2. с. 1369-1376.

SHAFFER, H. J. – HALL, M. N. – VANDER BILT, J. 1999. Оцінка поширеності розладів гемблінгу в Сполучених Штатах та Канаді: синтез досліджень. В: American Journal of Public Health, 1999. ISSN 1541-0048. Т. IXC. № 9. с. 1369-1376.

SHAFFER, H. J. – KORN, D. A. 2002. Азартні ігри та пов'язані з ними психічні розлади: аналіз громадського здоров'я. В: Annual Review of Public Health, 2002. Т. XXIII. № 1. с. 171-2012.

SPROSTON, K. – ERENS, B. – ORFORD, J. 2000. Поведінка, пов'язана з азартними іграми у Британії: результати Британського опитування щодо поширеності гемблінгу. Лондон : National Centre for Social Research, 2000. 99 с. ISBN -.

SZCZYRBA, Z. та ін. 2015. Гемблінг у Чеській Республіці. В: Addiction, 2015. ISSN 1360-0443. Т. CX. № 7. с. 1076-1081.

ŠERÝ, O. 2001. Патологічне гравство. В: Psychiatrie pro praxi, 2001. ISSN 1213-0508. Т. II. № 4. с. 161-164.

THOMAS, S. A. та ін. 2017. Протокол дослідження The Problem Gambling Research Study (PROGRESS): прагматичне рандомізоване контрольоване дослідження психологічних втручань при проблемному гемблінгу. В: BMJ Open Journal, 2017. ISSN 2044-6055. Т. V. № 1. с. 1-16.

TISOVIČOVÁ, A. 2007. Порушення поведінки та їх класифікації. Ружомберок : Католицький університет – педагогічний факультет, 2007. 114 с. ISBN 978-80-8084-161-4.

VOLBERG, R. A. та ін. 2001. Поширеність та ризики патологічного гемблінгу у Швеції. В: Acta Psychiatrica Scandinavica, 2001. ISSN 1600-0447. Т. CIV. № 3. с. 250-256.

WARDLE, H. та ін. 2014. Поведінка, пов'язана з азартними іграми в Англії та Шотландії. [онлайн]. Бірмінгем : Gambling Commission, 2014. 161 с. [цит. 2017-06-04]. Доступно в інтернеті: http://www.gamblingcommission.gov.uk/PDF/survey-data/Gambling-behaviour-in-England-and-Scotland-Findings-from-the-Health-Survey-for-England-2012-and-Scottish-Health-Survey-2012.pdf .

WARDLE, H. та ін. 2007. British gambling prevalence survey 2007. [онлайн]. Сполучене Королівство : The Gambling Commission, 2011. [цит. 2017-08-03]. Доступно в інтернеті: http://www.nationalcasinoforum.co.uk/wp-content/uploads/2013/11/British-Gambling-Prevalence-Survey-2007.pdf.

WARDLE, H. – D´SOUZA, J. – FARRELL, M. 2009. Gambling behaviour. В: MCMANUS, S. та ін. 2009. Adult Psychiatric Morbidity in England. Лондон : National Centre for Social Research, 2009. 441 с. ISBN 978-19045-999-4-4. с. 199-208.

WILLIAMS, R. J. – LEE, C. K. – BACK, K. J. 2013. The prevalence and nature of gambling and problem gambling in South Korea. В: Social Psychiatry and Psychiatric Epidemiology, 2013. ISSN 1433-9285. том IIL. № 5. с. 821–834.

WILLIAMS, R. J. – VOLBERG, R. A. – STEVENS, R. M. G. 2012. The population prevalence of problem gambling: Methodological influences, standardized rates, jurisdictional differences, and worldwide trends. [онлайн]. Звіт підготовлено для Ontario Problem Gambling Research Centre та Ontario Ministry of Health and Long Term Care, 2012. [цит. 2017-07-30]. Доступно в інтернеті: https://www.uleth.ca/dspace/bitstream/handle/10133/3068/2012-PREVALENCE-OPGRC%20(2).pdf.