Становище соціально-патологічних явищ у постмодерному суспільстві

Становище соціально-патологічних явищ у постмодерному суспільстві Анотація: У сучасний період фіксується підвищена поширеність соціально-патологічних явищ, які в суспільстві здебільшого оцінюються як небажані або навіть неприйнятні. Це ставить під загрозу соціальний «постмодерний» розвиток. У нашому дописі ми представляємо достатньо інформації, що пояснює причини соціально-патологічних явищ у постмодерному суспільстві. Ми приділяємо увагу соціальній патології та зосереджуємося на людському суспільстві. Соціально-патологічні явища в постмодерному суспільстві дедалі більше загрожують дітям, молоді та дорослим. Тому дуже важливо приділяти більше уваги всьому людському суспільству і намагатися вказати на його проблеми та помилки. Однією з можливостей долучитися до вирішення цих соціально-суспільних проблем є їх попередження, або, якщо вони вже проявляються, запобігання їх подальшому поглибленню чи уникнення їх повторення, що можливо завдяки послідовній профілактиці в соціумі. Annotation: He is currently an increased incidence of social pathologies, which are mostly companies rated as undesirable or even unacceptable. Threatening to the social 'postmodern' developments. Enough information clarifying the causes of socio-pathological phenomena in postmodern society are presented in our contribution. Attention is paid to social pathology, and focus on human society. Socio-pathological phenomena in postmodern society which increasingly threaten the children, youth and adults. It is therefore very important to pay more attention to the whole human society and try to point out its problems and bugs. One way to contribute to solving these social problems of society is to avoid them, or if already present, to prevent their further deepening or prevent their recurrence, and this can be consistent prevention in society.

«Колись давно жив один мудрий чоловік, який ходив на берег океану творити й писати. Перш ніж почати працювати, він мав звичку прогулюватися узбережжям. Якось він побачив людську постать, що рухалася берегом граційно, як танцюрист. Він прискорив крок, щоб роздивитися ближче, і побачив молодого чоловіка. Той не танцював, він нахилявся. Щось піднімав і дуже ніжно кидав в океан. Він підійшов до нього і вигукнув: «Добрий день, що ж ви робите?» Молодий чоловік зупинився, подивився на нього і відповів: «Кидаю в океан морські зірки». «Чому ви кидаєте їх назад?» «Сонце вже високо, і починається відплив. Якщо я не кину їх назад, вони загинуть». «Молодий чоловіче, ви усвідомлюєте, що на всьому узбережжі викинуті тисячі морських зірок? Ви ж цього не зміните!» Молодик ввічливо вислухав його, нахилився, підняв ще одну зірку і кинув її в море. «Але я змінив це принаймні для цієї однієї». Відповідь молодика здивувала і роздратувала його. Він розвернувся і повернувся до своєї хатини. Весь день, поки він писав, його переслідував спогад про молодого чоловіка, він не хотів піддаватися йому, але думка була настирливою. Пізно ввечері він усвідомив, що, хоча він є вченим і поетом, він не осягнув суті вчинку молодого чоловіка. Тільки тепер він зрозумів, що те, що робив молодик, було власним рішенням не спостерігати пасивно за світом навколо себе, не бути лише глядачем, а й активним — і в цьому була різниця. Якщо ви, подібно до молодого чоловіка, зможете це усвідомити, ви отримаєте силу творити своє майбутнє, і саме в цьому ваш шанс — знайти своїх «морських зірок». Якщо ви зможете відкидати їх розумно, немає сумнівів у тому, що XXI століття може бути чудовим» (Zelina, Uhereková, 2002, с. 3).

Сучасна доба, в якій ми живемо, є новою, незрозумілою, часто незбагненною, повною серйозних економічних і технічних змін і, особливо, соціальних проблем. У сенсі цивілізаційних хвиль ми можемо називати її знаннєвим, інтелектуальним або інформаційним суспільством. Отже, «секуляризованим постмодерним суспільством».

Життя сьогоднішньої сім'ї ставить перед усіма нами незрівнянно вищі вимоги, ніж у минулому. Набагато складнішою є підготовка до забезпечення щасливого сімейного життя (Hučík, 2007). Насамперед у сім'ї кожна дитина повинна знайти добрі соціальні зразки, моральну рівновагу між батьками та іншими членами сім'ї, здорову емоційну атмосферу, належні умови, щоб їй не бракувало найосновніших життєвих потреб (Dirgová, Kalanin, 2009).

У цьому дописі ми хочемо оцінити на основі аналізу постмодерного явища, чи принесло постмодерне суспільство щось позитивне і корисне для людства, чи цей напрямок веде суспільство до втрати етичних і моральних норм, до втрати поваги до найвищих цінностей і до антагонізмів у всіх можливих формах. Аж до тотальної нетерпимості до соціально-патологічних явищ.

Становище соціальної патології та суспільство

Ми живемо в постмодерному суспільстві, яке має свої правила і цілі. Люди з плином часу визначили, що вважається нормальною і стандартною поведінкою. Так само вони визначили, що в людській поведінці вже не допускається і в певній формі буде переслідуватися і каратися. Для людського суспільства бажано, щоб індивід поводився в суспільстві так, щоб його поведінка вела до відносної стабільності соціальних явищ. Якщо людський індивід не готовий прийняти суспільні правила і норми, то ми говоримо про певну проблему, тобто про дисоціаційний процес. Як основа функціонування суспільства постають саме суспільні норми, які з собою приносить і ексклюзія як наслідок глобальних змін. Вона не обмежена локальними умовами. Йдеться про концепцію ексклюзії, яка в собі несе потребу інклюзії. D. Byrne не вважає концепцію інклюзії чимось позитивним, оскільки інклюзія є, за його словами, причиною ексклюзії. Це тому, що інклюзія за своєю суттю має сенс лише на фоні того, що хтось виключений або щось виключене (Byrne, 1999, с. 4).

Концепція соціальної ексклюзії вказує на нерівномірну частку індивідів і соціальних груп у ресурсах незалежно від класової приналежності. Проте йдеться не стільки про посилення нерівності, скільки про окремі механізми в суспільстві. R. Walker звертає увагу на те, що «права і обов'язки людей, які живуть у суспільстві, визначаються на основі певного спільного морального порядку, і ексклюзія — це стан відлучення від цього морального порядку» (Walker, 1995, с. 103). Відлучення від морального порядку головного потоку суспільства загрожує соціальній згуртованості, оскільки виключені групи втрачають відчуття приналежності до цінностей і правил суспільства. Це насамперед тому, що вони не можуть брати в ньому участь адекватним чином. Ключовим внеском концепції соціальної ексклюзії є відкриття горизонтальної диференціації суспільства, яка для соціальної згуртованості є такою ж проблематичною, як була в минулому вертикальна нерівність.

Уся людська екзистенція, а не лише сучасне суспільство, ґрунтується на поведінці та діях, які мають відповідати правовим нормам. Різниця полягає лише у формі, у якій люди створюють, поширюють і застосовують цю поведінку та дії, а також у тому, як їх сприймає індивід, тобто особистість. За Balcar (1983), при використанні терміна «особистість» існує значна згода, проте немає її у формальному визначенні. Таке всеосяжне поняття неможливо однозначно охарактеризувати стислим висловом. Тому кожне визначення прагне окреслити лише найсуттєвіші ознаки. Тим самим воно виражає певну теорію та певну програму дослідження. Проте загалом ми можемо впорядкувати окремі визначення відповідно до відмінностей у підході, у базовому способі розуміння та в акценті на змісті.

Поняття «особистість» походить від латинського «persona». Це була маска, яку актори одягали на обличчя, коли виходили на сцену. Загалом і дуже поверхово можна сказати, що сукупність психічних властивостей людини утворює її особистість.

Якщо ми хочемо визначити поняття «особистість» у людському суспільстві, ми можемо спиратися на численні визначення. Деякі характеризують особистість як загальну організацію душевного життя, згідно з ними особистість включає в себе всі окремі душевні функції. За іншим визначенням, особистість — це інтегрована сукупність внутрішніх рис і особливостей людини, крізь які заломлюються всі зовнішні впливи. Суб’єктивне в особистості є невіддільним від об’єктивних відносин, що виникають між людиною та оточуючою особистістю (Boroš, 2002).

Особистістю є кожна людина. Особистістю є як дорослий, так і дитина, як видатний, так і слабкий учень. Особистість людини не обмежена лише її внутрішнім світом. Вона зумовлена насамперед тим, що вона робить, як поводиться з іншими, як вміє контролювати свою діяльність через сумління і тим, як відповідально вирішує завдання свого життя. Особистість формується в суспільних відносинах, у які вона вступає під час своєї діяльності. Кожен теоретик визначає особистість так, щоб вона охоплювала ті аспекти людської поведінки, які є центрально прийнятими в людському суспільстві.

Саме ж найменування суспільства, однак, залежить від того, що є для нього в певний момент суттєвим. Право — це певна регулятивна система в суспільстві, у якому ми живемо. Воно залежить від виду суспільства, від держави, де це суспільство перебуває. Насамперед воно залежить від глобального психічного розвитку цього суспільства та від правових норм і правил, які керують життям більшості сьогоднішніх людей, що відповідають за поширене, можливо, навіть загально трансльоване відчуття впевненості чи невпевненості. Для спрощення ми можемо порівняти базові принципи правової держави з будь-якою колективною грою на професійному рівні. Щоб така гра мала сенс, повинні існувати її чіткі правила, включаючи розмір майданчика, а також готовність гравців цих правил дотримуватися. Звісно, щоб гравці були готові дотримуватися правил, вони мають бути переконані, що ті мають сенс, що вони справедливі та що їх можна примусово виконати. Тому потрібно мати не лише чесного суддю, а й можливості оскаржити потенційні помилкові рішення.

Уся людська екзистенція, а не лише сучасне суспільство, ґрунтується на поведінці та діях, які мають відповідати правовим нормам. Різниця полягає лише у формі, у якій люди створюють, поширюють і застосовують цю поведінку та дії. Саме ж найменування суспільства, однак, залежить від того, що є для нього в певний момент суттєвим. Право — це певна регулятивна система в суспільстві, у якому ми живемо. Воно залежить від виду суспільства, від держави, де це суспільство перебуває.

Коли в суспільстві через закони починають виникати соціально-патологічні явища, необхідна регуляція. Якщо в суспільстві існують непотрібні закони, вони можуть лише послаблювати його, а іноді й шкодити йому. Залежить лише від нас, якою мірою ми використовуємо це право в межах соціальної профілактики, у випадках соціально-патологічних явищ. Чи дозволимо ми їм обмежувати себе, чи сприйматимемо їх як перевагу. Порядок у межах соціально-патологічних явищ суспільства є важливим. Проте ми починаємо усвідомлювати цю важливість лише тоді, коли він зникає. Якщо ми хочемо, щоб суспільство, у якому ми живемо, було спокійним, ми повинні робити все, що в наших силах, щоб запобігти соціально-патологічним явищам. Якщо в суспільстві наявні соціально-патологічні явища, малоймовірно, що ми вилікуємо їх лише законами та правом.

Останнім часом ми фіксуємо значне зростання явищ, які ми позначаємо як соціально-патологічні. Йдеться про варіативну шкалу явищ, які ми сприймаємо як небажані, недоречні або навіть неприйнятні. Кожне таке явище має свою міру суспільної небезпеки. Чим вищі шкідливість і небезпека, тим більшим є інтерес до їх вирішення. Проблематика таких явищ, як, наприклад, залежності, делінквентність, криміналітет, організована злочинність тощо. Йдеться про серйозні загальносвітові питання. У разі, якби ми оцінювали сучасний тренд розвитку цих небажаних явищ з якісного та кількісного погляду, це, безумовно, призвело б до загрози розвитку всього суспільства та індивідів, які в ньому живуть (Fischer, Škoda, 2009, с. 13).

«Поняття «соціальна патологія» вперше використав C. W. Millson. Іншими авторами воно визначається як деструктивна або автодеструктивна поведінка людей, груп, а також усього суспільства. У цьому розумінні воно охоплює патологічну поведінку, патогенні умови, соціально-культурні умови та процеси, що викликають або спричиняють патологічну поведінку» (Balogová et al., 2003, с. 8).

«Один із найвизначніших представників покоління засновників наукової соціології, француз E. Durkheim (1858 – 1917), вважав соціальну патологію наукою про хвороби та несприятливі факти, вчинки та поведінку, які відхиляються від встановлених норм, але водночас є органічною частиною, компонентом життя соціальних цілісностей». У цьому сенсі, згідно з цим соціологом Durkheim, неможливо протиставляти соціальну хворобу здоров’ю, оскільки це взаємопояснювальні прояви біологічного та соціального життя. Визначити точно, що є патологічним, важко також тому, що ми не вміємо добре встановити, або ж визначити нормальність. Зрозуміти те, що є аномальним, можна лише тоді, коли ми маємо ясність у тому, що є нормальним. Те, що ми вважаємо нормальним, однак, не можна ототожнювати з уявленням про посередність, тобто з тим, що суспільство вважає середнім або стандартним. Якби ми хотіли пояснити поняття нормальності, нам би це вдалося найшвидше через суспільні відносини, переважаючі соціальні ролі, установки, моделі поведінки або культуру. Тому необхідно звернути увагу на соціокультурну зумовленість соціально-патологічних явищ та їх мінливість залежно від часу та території, регіону (Tokárová et al., 2007, с. 337).

У зв’язку з проблематикою соціальної патології необхідно згадати про певну аналогію з поняттям соціальної проблеми в суспільстві. На думку деяких авторів, як зазначає P. Ondrejkovič (2009, с. 28), соціальна патологія є лише іншою назвою для соціальної проблеми, дезорганізації, девіації та конфлікту цінностей. Тут ми повинні наголосити, що соціально-патологічні явища мають усі ознаки соціальних явищ, включаючи індивідуальність. Це означає, що вони існують незалежно від того, чи усвідомлює їх індивід (дитина чи дорослий), чи ні. Їхній характер становить визначені об’єктивними умовами рамки можливостей для індивідуальної самореалізації особистості (Hučík, 2006). Соціальна дійсність водночас є набагато складнішою, ніж її повноту можна було б осягнути. Дедалі частіше ми стикаємося зі спробами дослідження виключно суб’єктивної сторони соціальної патології. Згідно з наведеною парадигмою, проблеми соціальної патології конструюються суспільством. Тому слід досліджувати не об’єктивні умови виникнення та визначення соціальної патології, а процеси індивідуального переживання та розуміння соціально-патологічних явищ у суспільстві.

Вхідними воротами у світ соціальної патології є різноманітні «порушення – соціально-патологічні явища» дітей та молоді, які є серйозною проблемою і зачіпають також ширші суспільні контексти. Виникнення та поширеність, як правило, є результатом дії великої кількості соціальних, економічних, культурних впливів та особистісних факторів.

Ситуацію на ринку впливає також прихід нового покоління, молодих людей, які зростають у цифровій культурі, оточені новітніми технологіями та винаходами. Вони мають інші очікування та знання, ніж покоління їхніх батьків (Černá, Hrablik, 2010, с. 105).

Висновок

Дедалі частішим феноменом сьогодення стають зростаючі соціально-патологічні проблеми не лише у дітей та молоді під впливом різних факторів, що діють на індивіда в суспільстві. Спроба інтегруватися в суспільство, пошук найбільш невідповідних зразків, неефективне використання вільного часу ведуть до несприятливого розвитку. Однією з можливостей, як запобігти цим проблемам або, якщо проблема вже виникла, завадити її поглибленню, є вчасна профілактика. «Соціально-педагогічна профілактика» передбачає формування оптимальних умов для розвитку людини як біо-психо-соціальної істоти. Метою таких профілактичних заходів є запобігання виникненню соціально-патологічних явищ, допомога індивіду, сім’ї, групі чи спільноті у даному середовищі створювати найбільш сприятливі умови для їхнього здорового розвитку.

Постійно слід вказувати на різні фактори в соціальній патології, які впливають на розвиток у XXI столітті, і однозначно наголошувати на тому, що насамперед сучасне та здорове соціальне середовище впливає на формування людської особистості.

Автор: PaedDr. Slavomír Laca, PhD. Vysoká škola zdravotníctva a sociálnej práce sv. Alžbety, Bratislava Список використаної літератури

BALOGOVÁ, B. et al. 2003. Vybrané kapitoly zo sociálnej patológie. Prešov: PBF PU, 2003. 145 s. ISBN 80- 8068-183-X. BOROŠ, J. 2002. Úvod do psychológie. Bratislava: IRIS, 2002. 305 s. ISBN 80-89018-35-1. BYRNE, D.: Social exclusion. 1999. Buckingham: Open University Press, 1999. DIRGOVÁ, E. – KALANIN, P.: Poruchy správania ako forma deviantného správania. Zborník príspevkov z medzinárodnej vedeckej konferencie mladých vedeckých pracovníkov. 52 s. ISBN 978-80-970251-8-2. ČERNÁ, Ľ. - HRABLIK, M.: Zamestnávanie absolventov na súčasnom trhu práce. In: Humanitné vedy a ich význam pri vzdelávaní a rozvoji kľúčových kompetencií študentov vysokých škôl technického zamerania: Zborník recenzovaných vedeckých prác s medzinárodnou účasťou k 20. výročiu založenia katedry. - Košice: Technická univerzita v Košiciach, Katedra spoločenských vied, 2010. 105-110 s. ISBN 978-80-553-0523-3. HUČÍK, J.: Analýza obsahu základných pedagogických dokumentov učebných odborov pre žiakov s mentálnym postihnutím. In: Príprava na povolanie žiakov s mentálnym postihnutím v kontexte súčasnej doby. ZOUS: 2006. – ISBN 80-969619-2-6 S.44-75. HUĆÍK, J.: Profesijná príprava MP I. Martin: OSVETA, 2007. 155 s. ISBN 978-80- 8063-260-1. FISCHER, S. - ŠKODA, J. 2009. Sociálna patológia. Praha: GRADA PUBLISHING, 2009. 224 s. ISBN 978-80-247-2781-3. ONDREJKOVIČ, P. a kol.: Sociálna patológia. 2009. Bratislava: Veda, 2009. 577 s. ISBN 978-80-224-1074-8. SCHAVEL M. a kol.: Sociálna prevencia, Exspres print, 2007. 82 s. IBSN 978-80-89271-22-1. TOKÁROVÁ, A. et.al. 2007. Sociálna práca. Prešov: AKCENT PRINT, 2007. 572 s. ISBN 978- 80-969419-8-8. WALKER, R.: The Dynamics of Poverty and Social Exclusion. In: Beyond the Threshold. The Measurement and Analysis of Social Exclusion. Ed. By G. Room. Bristol: Policy Press. 1995 Pp. 102 – 128. ZELINA, M.- UHEREKOVÁ, M., 2000. Ako sa stať sám sebou. Bratislava: POĽANA, 2000. 56 s. ISBN 80- 89002-21-8.

Публікації автора статті: PaedDr. Slavomír Laca, PhD

Základy sociálnej pedagogiky - Соціальна педагогіка проходить постійний розвиток у зв’язку з розвитком усього суспільства, яке позначене суспільними змінами, пов’язаними насамперед із зростанням техніки, автоматизацією та глобалізацією світу, а також із зростаючою кількістю соціально-патологічних явищ у суспільстві.

Vybrané kapitoly z etiky pre sociálno-zdravotnícke profesie - У наш час ми можемо констатувати, що спостерігається значне зростання наукових знань про людину як про розумного індивіда на рівні людської популяції, аж до різноманітної проблематики. На передній план виходять дедалі помітніші багатогранні та складні етичні питання щодо людського життя.