Ставлення зареєстрованих безробітних жінок після 50 років до різних форм зайнятості

Суспільство зайнятості було засноване на припущенні, що переважна більшість економічно активних осіб здатна отримати постійну та повноцінну роботу і перебуває під загрозою лише коротких періодів, після яких може тимчасово опинитися без роботи. Сьогодні ситуація інша. Як зазначає (Keller, 2006, с. 120), стає зрозуміло, що прекаризація зайнятості та безробіття вписані безпосередньо в динаміку сучасної модернізації. Це неминучі наслідки нових способів реструктуризації зайнятості, вони становлять зворотний бік промислових інновацій та зворотний бік зусиль із підвищення конкурентоспроможності.

Однією з основних людських потреб є потреба в самореалізації та самоактуалізації в ширших соціальних зв'язках. Ця потреба має тенденцію задовольнятися виключно в діяльності, яка спрямована на користь індивіда та суспільства, в якому він живе. Виконання такої діяльності ми називаємо працею. За словами чеської соціологині Buchtová, «праця є важливою умовою гідного існування людини, вона приносить їй не лише матеріальну вигоду, але водночас дає відчуття самореалізації та суспільної корисності. Вона вплітає людину в багато соціальних відносин, задовольняє її потребу в амбіціях, самоствердженні та самоповазі».

Виключення із зайнятості означає депривацію базових потреб, які зайнятість і праця безпосередньо задовольняють, а також «участь у статусі», який цією зайнятістю створюється та підтверджується, констатує Mareš (2002, с. 68). Безробіття не вважається серйозною економічною чи соціальною проблемою, доки воно не стає масовим. Якщо безробіття стає масовим, а тривалість окремих випадків безробіття зростає, безробіття потрапляє в центр уваги не лише тих, хто втрачає роботу, а й у центр уваги всього суспільства та його державних і політичних інституцій (Mareš, 2002, с. 11). Жінки, а особливо жінки після 50 років, стають ризикованою категорією, яких звільняють із роботи в першу чергу разом із молоддю без досвіду роботи, і вони лише з труднощами повертаються на ринок праці. Переважно жінок спрямовують на роботу у сфері послуг, на робочі місця зі скороченим робочим днем або на поділені робочі місця.

Високий рівень тривалого безробіття серед жінок після 50 років спонукав нас з'ясувати ставлення цих жінок до різних форм зайнятості. Дослідження ми проводили в Управлінні праці, соціальних справ та сім'ї в Prešov у 2010 році. Основну сукупність дослідження для нас становили зареєстровані безробітні жінки після 50 років, які перебували на обліку в Управлінні праці, соціальних справ та сім'ї в Prešov. На момент проведення дослідження на обліку перебувало 1270 доступних безробітних жінок після 50 років. З огляду на достатню вибірку респонденток ми обрали анкетний метод. До вибіркової сукупності ми включили 1243 респондентки, зареєстрованих безробітних жінок після 50 років. Завдяки посиленим зусиллям нам вдалося зібрати 1118 анкет — 89,94 %, з яких можна було опрацювати 1081, тобто 86,96 %.

Метою дослідження було з'ясувати ставлення зареєстрованих безробітних жінок після 50 років до різних форм зайнятості. Ми встановили гіпотезу: Зареєстровані безробітні жінки після 50 років недостатньо виявляють своє ставлення до різних форм зайнятості. Респондентки відповідали на такі запитання, де мали можливість вибору з відповідей (безумовно так, скоріше так, скоріше ні, безумовно ні): 1. Чи прийняли б Ви роботу на коротший робочий час і чому? 2. Чи працювали б Ви у формі надомної праці та телероботи і чому? 3. Чи працювали б Ви за мінімальну заробітну плату і чому? 4. Чи працювали б Ви за нижчу за мінімальну заробітну плату і чому? 5. Чи працювали б Ви як приватний підприємець (živnosť), якби цього вимагав роботодавець, і чому? 6. Чи працювали б Ви понаднормово і чому? 7. Чи працювали б Ви позмінно і чому? 8. Чи працювали б Ви вночі і чому? 9. Чи працювали б Ви в ризикованих умовах? 10. Чи працювали б Ви на короткостроковій або тимчасовій роботі і чому? 11. Чи працювали б Ви з використанням інструментів активної політики ринку праці і чому? 12. Чи працювали б Ви на сезонних роботах і чому? 13. Чи виконували б Ви кілька робіт одночасно і чому? 14. Чи прийняли б Ви будь-яку роботу і чому?

Респондентки висловили своє ставлення до коротшого робочого часу, надомної праці та телероботи, роботи за мінімальну заробітну плату, роботи за нижчу за мінімальну заробітну плату, роботи як приватний підприємець, понаднормової роботи, позмінної роботи, нічної роботи, роботи в ризикованих умовах, короткострокової та тимчасової зайнятості, форми зайнятості в межах інструментів активної політики ринку праці, сезонних робіт, виконання кількох робіт одночасно та виконання будь-якої роботи.

Результати дослідження Робота на коротший робочий час На це запитання відповіла 1081 респондентка, але в жодному випадку вони не скористалися можливістю обґрунтування свого ставлення. Ми можемо припустити, що вони або не мали потреби висловлювати свої думки, або не вважали заповнення анкети важливою частиною вирішення своєї життєвої ситуації. «Безумовно так» відповіли 392 респондентки, що становить 36,26 %. «Скоріше так» відповіли 252 респондентки, тобто 23,31 %. Роботу на коротший робочий час «скоріше не прийняли б» 263 респондентки, тобто 24,33 %. «Безумовно ні» на роботу на коротший робочий час відповіли 174 респондентки, що становить 16,09 %. Можемо констатувати, що відповіді на це запитання лише підтверджують інтерес респонденток до роботи на коротший робочий час, яка дозволяла б їм приділяти час своїй сім'ї або іншим справам.

Робота у формі надомної праці та телероботи На це запитання знову відповіли всі 1081 респондентка, але можливістю обґрунтування свого ставлення не скористалася жодна з них. У формі надомної праці та телероботи «безумовно» працювали б 207 респонденток, тобто 19,15 %. «Скоріше так» на це запитання відповіли 174 респондентки, тобто 16,09 %. «Скоріше ні» вказали 246 респонденток (22,76 %), а «безумовно ні» цій формі роботи сказали 454 респондентки, що становить 42,00 %. З відповідей респонденток випливає, що інтерес до цієї нової форми роботи не є значним. На основі цих відповідей ми можемо зробити висновок, що респондентки або не знали про цю форму роботи, не зустрічалися з таким найменуванням, або, якщо вони знали цей термін і цю форму роботи, то, ймовірно, не мають достатніх комп'ютерних навичок або віддають перевагу роботі в колективі, а не вдома з використанням обчислювальної техніки.

Робота за мінімальну заробітну плату

На це запитання відповіла 1081 респондентка, але знову без обґрунтування своєї позиції щодо цього питання. За мінімальну заробітну плату «безумовно» працювали б 297 респонденток, що становить 27,47 %, а «скоріше так» відповіли 252 респондентки, тобто 23,32 %. «Скоріше ні» щодо цього питання висловили 297 респонденток, що становить 27,47 %, а «безумовно ні» щодо роботи за мінімальну заробітну плату висловили 235 респонденток, що складає 21,74 %. З відповідей респонденток випливає, що половина респонденток не готова працювати за мінімальну заробітну плату. У сучасній ситуації на ринку праці необхідно усвідомлювати, особливо особам, які не мають необхідних знань та навичок, тривалий час перебувають поза робочим процесом і чиї трудові звички починають згасати, що навіть робота за мінімальну заробітну плату є можливим шляхом до кращої оплати та отримання стабільної зайнятості.

Робота за нижчу заробітну плату, ніж мінімальна заробітна плата На запитання відповіла 1081 респондентка без використання можливості висловлення своєї позиції щодо питання. «Безумовно за» нижчу заробітну плату, ніж мінімальна, працювали б 95 респонденток, що становить 8,80 %, а «скоріше так» за нижчу заробітну плату, ніж мінімальна, працювали б 140 респонденток, тобто 12,95 %. За заробітну плату, нижчу за мінімальну, «скоріше не» працювали б 303 респондентки, тобто 28,03 %, а «безумовно не» працювали б за заробітну плату, нижчу за мінімальну, 543 респондентки, що становить 50,22 %. На основі цих відповідей ми можемо констатувати, що роботу за нижчу заробітну плату, ніж мінімальна, понад половина респонденток не прийняла б, ймовірно, у сучасний період вона не була б достатнім економічним внеском для респонденток та їхніх сімей.

Робота за підприємницькою ліцензією (živnosť), якби це вимагав від Вас роботодавець На поставлене запитання відповіла 1081 респондентка. Жодна з респонденток не надала відповідь на запитання «чому» і не висловила тим самим обґрунтування своєї позиції. «Безумовно так», якби це вимагав роботодавець, за підприємницькою ліцензією працювали б 62 респондентки, що становить 5,73 %, а «скоріше так» відповіли 145 респонденток, тобто 13,41 %. За підприємницькою ліцензією, якби це вимагав роботодавець, «скоріше не працювали б» 308 респонденток, тобто 28,50 %, а «негативну позицію» щодо працевлаштування за підприємницькою ліцензією у роботодавця висловили аж 566 респонденток, що становить 52,36 %. З наведених відповідей випливає, що понад половина опитаних жінок знає, що передбачає робота за підприємницькою ліцензією, які обов'язки з цього випливають, і воліє відмовлятися від цієї форми зайнятості. У опитаних респонденток, які висловили готовність працювати також у цій формі у роботодавця, йдеться або про незнання прав та обов'язків підприємців і пов'язаних з цим відмінностей порівняно з трудовими відносинами, або вони хочуть працювати і бути працевлаштованими за будь-яку ціну. Дослідження цього феномену було б, безумовно, дуже цікавим, але з огляду на спрямованість нашої роботи ми не мали простору і часу приділяти увагу цим питанням.

Надурочна робота На наведене запитання відповіла 1081 респондентка, але без обґрунтування своєї відповіді. Надурочну роботу «безумовно виконували б» 398 респонденток, тобто 36,82 %. «Скоріше так» щодо надурочної роботи відповіли 218 респонденток, що становить 20,17 %. Надурочну роботу «скоріше не виконували б» 280 респонденток, що становить 25,90 %, а 185 респонденток «безумовно не працювали б» понаднормово, що складає 17,11 %. З наведених відповідей ми можемо констатувати, що понад половина опитаних жінок виконували б і надурочну роботу з метою працевлаштуватися та працювати, а щодо респонденток, які не виявили інтересу до надурочної роботи, з огляду на те, що вони не використали можливість обґрунтування своєї відповіді, ми можемо лише припускати, що їм це, ймовірно, не дозволяє стан здоров'я або виконання надурочної роботи порушувало б їхній усталений стереотип.

Змінна робота На це запитання відповіли всі 1081 респондентка без обґрунтування своєї позиції. У змінах «безумовно працювали б» 314 респонденток, що становить 29,05 %, а «скоріше так» зазначили 229 респонденток, що складає 21,18 %. У змінах «скоріше не працювали б» 353 респондентки, що становить 32,66 %, а «безумовно не працювали б у змінах» 185 респонденток, що складає 17,11 %. З відповідей респонденток випливає, що половина опитаних вітала б змінну роботу, а інша частина респонденток не погоджується зі змінною роботою. З цих відповідей ми можемо зробити висновок, що ці жінки з метою отримання роботи готові змінити навіть стереотип попереднього класичного часу зайнятості, тобто з 07:00 до 15:30, і пристосуватися до нових трендів роботи. На іншу половину респонденток може впливати сімейне середовище, неприйняття змінності членами сім'ї, якщо в родині ще є діти шкільного віку або особи, які потребують особливого медичного догляду.

Нічна робота На наведене запитання відповіла 1081 респондентка, але вони не використали можливість обґрунтування своєї позиції щодо даного питання. Нічну роботу «безумовно виконували б» 229 респонденток, що становить 21,18 %, а «скоріше так» відповіли 62 респондентки, тобто 5,74 %. «Скоріше ні» щодо наведеного питання висловили 280 респонденток, що становить 25,90 %, а «безумовно ні» цю роботу вночі не виконували б 510 респонденток, що складає 47,18 %. З відповідей респонденток випливає, що нічну роботу вони б не дуже вітали, ймовірно, причину відмови ми можемо вбачати у кількості відпрацьованих років, не дуже доброму стані здоров'я, у проблемах нічних сполучень міського громадського транспорту, сполучень Slovenskej autobusovej dopravy та Železníc Slovenskej republiky. Менша половина з опитаних респонденток прийняла б змінну роботу, ймовірно, з екзистенційних причин та потреби забезпечення фінансового доходу через працевлаштування.

Робота в ризикованих умовах На це запитання відповіла 1081 респондентка. Можливість обґрунтувати свою позицію не використала жодна з респонденток. Роботу в ризикованих умовах «безумовно виконували б» 78 респонденток, що становить 7,22 %, а «скоріше так» зазначили 145 респонденток, що складає 13,41 %. «Скоріше ні», роботу в ризикованих умовах не виконували б 347 респонденток, тобто 32,10 %, а «безумовно ні» на це запитання відповіла 511 безробітна жінка, що становить 47,27 %. Ми можемо констатувати, що робота в ризикованих умовах для цієї групи зареєстрованих безробітних не є цікавою. Ймовірно, ці респондентки зважають на відповідні умови праці з огляду на свій стан здоров'я та вік.

Робота на короткостроковій або тимчасовій основі

На задане запитання відповіла 1081 респондентка, але без висловлення причин, які спонукали їх до конкретної відповіді на це запитання. У короткостроковій або тимчасовій зайнятості «напевно працювали б» 252 респондентки, що становить 23,31 %, а «скоріше так» працювали б у такій зайнятості 347 респонденток, що становить 32,10 %. У кількості 303 респонденток, що становить 28,03 %, «скоріше не працювали б» у короткостроковій та тимчасовій зайнятості. «Негативне ставлення» до короткострокової або тимчасової зайнятості висловили 179 респонденток, що становить 16,56 %. На основі відповідей респонденток ми можемо констатувати, що опитані респондентки вітали б короткострокову або тимчасову форму зайнятості, ймовірно, через тривале безробіття та можливість отримання принаймні часткового доходу, а також через потребу реалізуватися та перебувати в колективі працівників.

Робота з використанням інструментів активної політики ринку праці На запитання відповіли всі 1081 респондентка, але можливістю обґрунтувати своє ставлення до цього запитання не скористалася жодна з респонденток. «Напевно» з використанням інструментів активної політики ринку праці працювали б 241 опитана респондентка, що становить 22,30 %, а «скоріше так» у формі інструментів активної політики ринку праці працювали б 263 респондентки, що становить 24,33 %. «Скоріше ні» щодо цієї можливості працевлаштування висловилися 285 безробітних жінок, що становить 26,36 %, а «напевно ні» з використанням інструментів активної політики ринку праці не працювали б 292 респондентки, що становить 27,01 %. З відповідей респонденток випливає, що майже половина опитаних зацікавлена у працевлаштуванні за допомогою інструментів активної політики ринку праці. Ми можемо припустити, що респондентки, ймовірно, знають закон про служби зайнятості, який пропонує таку можливість працевлаштування, стикалися з цим терміном, мали можливість працювати з використанням деяких інструментів активної політики та мають позитивний досвід роботи з роботодавцями. Друга частина респонденток, яка висловилася негативно щодо цього запитання, або не знає інструментів активної політики ринку праці, або має не дуже добрий досвід такої форми зайнятості.

Сезонні роботи На запитання про сезонну роботу відповіли всі 1081 респондентка, але знову ж таки не обґрунтували своє ставлення до цього запитання. «Напевно так» на сезонні роботи відповіли 246 респонденток, тобто 22,76 %, а «скоріше так» на це запитання відповіли 302 респондентки, що становить 27,94 %. «Скоріше ні» щодо цієї форми зайнятості висловилися 309 респонденток, що становить 28,58 %, а «напевно» не скористалися б цією формою зайнятості 224 респондентки, тобто 20,72 %. З відповідей респонденток ми можемо констатувати, що вони зацікавлені в сезонних роботах, де могли б принаймні частково використати свої знання та навички, а також отримати новий досвід, який могли б пізніше використати у повноцінній зайнятості.

Кілька робіт одночасно На запитання відповіла 1081 респондентка, але на запитання «чому» не відповіла жодна респондентка. «Напевно» виконували б кілька робіт одночасно 218 респонденток, що становить 20,17 %. «Скоріше так» щодо виконання кількох робіт одночасно висловилися 224 респондентки, тобто 20,72 %. «Скоріше ні» відповіли 314 респонденток, що становить 29,05 %. Аж 325 респонденток, тобто 30,06 %, «напевно не будуть» виконувати кілька робіт одночасно. З відповідей респонденток випливає, що інтерес до виконання кількох робіт одночасно менший, ймовірно, тому, що їм не дозволяє стан здоров'я або через робоче навантаження постраждало б піклування про сім'ю.

Будь-яка робота На вказане запитання відповіла 1081 респондентка без обґрунтування своєї відповіді на це запитання. Будь-яку роботу «напевно прийняли б» 232 респондентки, що становить 21,46 %, а «скоріше так» відповіли 244 респондентки, що становить 22,57 %. «Скоріше ні» щодо цього запитання висловилися 367 респонденток, що становить 33,95 %, а «напевно не прийняли б будь-яку роботу» 238 респонденток, тобто 22,02 %. З відповідей респонденток випливає, що половина цієї категорії не зацікавлена в будь-якій роботі, тобто віддає перевагу кваліфікованій та повноцінній роботі з належною фінансовою винагородою, де вони могли б використати свої знання та багатий досвід, а інша половина опитаних зацікавлена в будь-якій роботі, що може бути зумовлено фінансовими причинами, недостатньою освітою або тривалим перебуванням на обліку в управлінні праці, соціальних справ та сім'ї.

Встановлена гіпотеза: Зареєстровані безробітні жінки після 50 років недостатньо виявляють своє ставлення до різних форм зайнятості. Ця гіпотеза повністю підтвердилася. Як випливає з нашого дослідження, зареєстровані безробітні жінки після 50 років виявили інтерес лише до трьох форм роботи. Робота на неповний робочий час, де «напевно так» на цю форму роботи відповіли 392 респондентки, це 36,26 %, а «скоріше так» відповіли 252 респондентки, це 23,31 %. Також був інтерес до роботи в короткостроковій або тимчасовій зайнятості, де «напевно так» відповіли 252 респондентки, це 23,31 %, а «скоріше так» — 347 респонденток, це 32,10 %. Позитивне ставлення ця категорія зареєстрованих безробітних жінок виявила також до сезонних робіт, де таку роботу «напевно виконували б» 246 респонденток, це 22,76 %, а «скоріше так» сезонні роботи виконували б 302 респондентки, це 27,94 %.

Щодо інших форм зайнятості в решті питань, яких було 11, респондентки висловили своє негативне ставлення. Їх не зацікавила форма надомної праці та телероботи. «Безумовно, не виконували б цю роботу» 454 респондентки, що становить 42,00 %, і «скоріше ні» відповіли 246 респонденток, це 22,76 %. Роботу за мінімальну заробітну плату «безумовно, не виконували б» 225 респонденток, це 21,74 %, і «скоріше ні» висловили 297 респонденток, це 27,47 %. Також за нижчу заробітну плату безумовно не працювали б 543 респондентки, це 50,22 %, і «скоріше ні» щодо роботи за нижчу заробітну плату, ніж мінімальна, висловили 303 респондентки, це 28,03 %. Роботу на основі ліцензії (індивідуальна підприємницька діяльність) «безумовно, не виконували б» 566 респонденток, це 52,36 %, і «скоріше ні» — 308 респонденток, це 28,50 %. «Безумовно ні» не виконували б роботу позмінно 185 респонденток, це 17,11 %, і «скоріше ні» — 353 респондентки, це 32,66 %. На запитання, чи працювали б ви вночі, «безумовно ні» відповіли 510 респонденток, це 47,18 %, і «скоріше ні» — 280 респонденток, це 25,90 %. Щодо роботи в ризикованих умовах «безумовно ні» відповіли 511 респонденток, це 47,27 %, і «скоріше ні» відповіли 347 респонденток, це 32,10 %. Щодо роботи з використанням інструментів активної політики ринку праці «безумовно ні» відповіли 292 респондентки, це 27,01 %, і «скоріше ні» висловили 285 респонденток, це 26,36 %. Респондентки «безумовно, не виконували б» декілька робіт одночасно у кількості 325 осіб, це 30,06 %, і «скоріше ні» висловили 314 респонденток, це 29,05 %. Щодо будь-якої роботи «безумовно ні» відповіли 238 респонденток, це 22,02 %, і «скоріше ні» відповіли 367 респонденток, це 33,95 %. Щодо надурочної роботи половина респонденток виявила позитивне ставлення, а інша половина не виявила інтересу до цієї форми зайнятості. Наше припущення підтвердилося, і ми можемо констатувати, що зареєстровані безробітні жінки після 50 років недостатньо виявили своє ставлення до різних форм зайнятості.

Дискусія У статті ми проаналізували ставлення зареєстрованих безробітних жінок після 50 років до різних форм зайнятості. Метою цієї статті було з'ясувати ставлення цієї вікової категорії до різних форм зайнятості та вказати, де вони знаходять можливість працевлаштування.

Ці результати сигналізують нам про проблеми цієї категорії безробітних жінок, які мають бути корисними насамперед для працівників управлінь праці, соціальних справ та сім'ї, які повинні значною мірою враховувати їх та інтегрувати у свою професійну діяльність. Оскільки ця категорія безробітних жінок віддає перевагу роботі на неповний робочий час, роботі в короткостроковій зайнятості або тимчасовій зайнятості, і ці жінки виявили інтерес також до сезонних робіт, необхідно прийняти цей факт і використовувати його при їх працевлаштуванні на ринку праці.

Також цьому сприяла б робоча зустріч на рівні Управління праці, соціальних справ та сім'ї в Prešov з роботодавцями з округу Prešov, які могли б працевлаштувати цю робочу силу — зареєстрованих безробітних жінок після 50 років — на неповний робочий день або на короткострокову роботу, наприклад, під час відпусток, під час тривалої непрацездатності своїх працівників, під час відпусток по догляду за дитиною.

Оскільки зареєстровані безробітні жінки після 50 років недостатньо знають про можливості використання інструментів активної політики ринку праці, було б необхідно з позиції Управління праці, соціальних справ та сім'ї в Prešov більше інформувати та навчати цих безробітних жінок про актуальні інструменти політики ринку праці, спілкуватися з безробітними жінками після 50 років про відповідний інструмент працевлаштування, проводити відбіркові конкурси, орієнтовані на цю вікову категорію, і запрошувати відповідних роботодавців, які виявили б інтерес до деяких інструментів активної політики ринку праці, а також прийняли б категорію безробітних жінок після 50 років. Зареєстровані безробітні жінки після 50 років виявили менший інтерес до вирішення своєї несприятливої життєвої ситуації шляхом започаткування самостійної підприємницької діяльності. Консультанти управлінь праці у співпраці з працівниками, відповідальними за облік безробітних, повинні виділити з цієї категорії безробітних жінок після 50 років тих, хто схильний до самостійної підприємницької діяльності, запрошувати цих безробітних жінок на фахові співбесіди, включати їх у курси, орієнтовані на самозайнятість, і надавати їм допомогу на самостійну підприємницьку діяльність. Зареєстровані безробітні жінки після 50 років були менш гнучкими при прийнятті умов праці. Вони не виявили інтересу, наприклад, до надомної праці та телероботи, яка значною мірою використовується в країнах Європейського Союзу, і дуже мало ця форма преференційна в нашій країні, за винятком Bratislavský краю. Про цю форму зайнятості було б доцільно інформувати категорію безробітних жінок після 50 років, представити їм переваги цих трудових відносин з позиції Управління праці, соціальних справ та сім'ї в Prešov. Проводити робочі зустрічі з цією категорією безробітних у Клубах праці та за допомогою фахової лекції працівника управління праці, соціальних справ та сім'ї — юриста — інформувати та мотивувати до цієї форми зайнятості.

Висновок На основі проведеного дослідження в Управлінні праці, соціальних справ та сім'ї в Prešov із зареєстрованими безробітними жінками після 50 років виявилися резерви також у роботі працівників відповідного управління. З цією категорією безробітних необхідно більше співпрацювати, спілкуватися, надавати їм індивідуальне консультування. Інформувати про всі доступні форми зайнятості, про можливість використання інструментів активної політики ринку праці, надавати їм базове правове консультування, спонукати їх до завершення базової освіти, надавати можливість проходити курси перекваліфікації. Водночас необхідно, щоб із цією категорією безробітних працювали фахові консультанти, насамперед психологи, які спонукали б їх до вирішення своєї життєвої ситуації, до відновлення власних сил і здібностей із метою працевлаштування.

Для цієї вікової категорії безробітних жінок після 50 років буде необхідно покращити також обізнаність громадськості про значення навичок осіб старшого віку, якими є точність, надійність та комунікабельність.

Також ця категорія безробітних повинна усвідомити, що якщо вони хочуть працевлаштуватися, вони повинні більше цікавитися роботою, а особливо її новими формами зайнятості. Вони повинні отримувати нову інформацію, стежити за змінами в нашому законодавстві, особливо що стосується закону про служби зайнятості № 5/2004 Z. z. у чинній редакції та Кодексу законів про працю. Тут ми бачимо простір для впливу на безробітних не лише з боку управлінь праці, соціальних справ та сім'ї, а й інших суб'єктів, що беруть участь у ринку праці, насамперед організацій третього сектору та волонтерських організацій. Звісно, велику роль і надалі при працевлаштуванні не лише цієї категорії безробітних відіграватиме управління праці, соціальних справ та сім'ї та індивідуальний підхід безробітної людини.

Автор: PhDr. Anna Zákutná

Біографічна характеристика: Вищу освіту за спеціальністю: Виховання та освіта дорослих здобула в Університеті Павла Йозефа Шафарика в Пряшеві. Працювала у соціальному відділі Районного управління в Пряшеві, Управлінні праці, соціальних справ та сім'ї в Пряшеві на виконавчих та керівних посадах. Наразі як проєктна менеджерка відповідає за проєкти у соціальній сфері та сфері освіти в Міському управлінні в Пряшеві. Навчається на заочній формі докторантури у Вищій школі охорони здоров'я та соціальної роботи св. Єлизавети в Братиславі.

Список літератури:

BUCHTOVÁ, B. Nezaměstnanost – psychologický, ekonomický a sociální problém, Praha: Grada 2001, s. 75. ISBN 80-247-9006-8. Keller, J. 2006. Soumrak sociálního státu. Sociologické nakladatelství (Slon), Praha, s. 120. ISBN 80-86429-41-5. Mareš, P. 2002. Nezaměstnanost jako sociální problém. Sociologické nakladatelství, Praha, s. 11. ISBN 80-86429-08-3. Mareš, P. 2002. Nezaměstnanost jako sociální problém. Sociologické nakladatelství, Praha, s. 68. ISBN 80-86429-08-3. Закон № 311/2001 у чинній редакції (Кодекс законів про працю). Закон № 5/2004 Зб. зак. про служби зайнятості в редакції пізніших нормативних актів.