Постпенітенціарна соціальна робота, пробація та медіація у Франції

Постпенітенціарна допомога у Франції має високорозвинену систему пенітенціарного та постпенітенціарного догляду. Система постпенітенціарної допомоги є невід'ємною частиною всієї системи. З історії розвитку пенітенціарної допомоги у Франції ми дізнаємося, що з часів Першої світової війни, тобто з 1911 року, вся система підпорядковується Міністерству юстиції. Система від самого початку складалася з пенітенціарної допомоги та поступово поглиблювалася за рахунок другого напрямку, яким була постпенітенціарна допомога. У 1999 році система зазнала значної реформи. Виданням декрету № 99-276 від 13 квітня 1999 року було внесено зміни до Кримінального кодексу (Кримінальний кодекс Французької Республіки). Новелою Кримінального кодексу було скасовано існуючі до того часу установи CPAL та SSE. CPAL – Le comité de probation et d'assistance aux libérés – у вільному перекладі як Комітет пробації та допомоги звільненим, як установа, що забезпечувала підтримку та допомогу звільненим, а також управління та нагляд за виконанням покарань поза виправними закладами. SSE – Les services sociaux éducatifs – у вільному перекладі як соціально-виховні служби, забезпечувала управління в'язницями, виховними закладами та нагляд за засудженими до позбавлення волі.

На сьогодні, після зміни Кримінального кодексу 1999 року, існує лише одна установа SPIP – Services Pénitentiaires d'Insertion et de Probation – у вільному перекладі як Система служб виправлення, соціальної адаптації та пробації. Створення та зміна старої структури дозволили зробити систему нагляду за засудженими ефективнішою. SPIP мають можливість забезпечувати догляд від виправного до виховного етапу, аж до звільнення та інтеграції засуджених у суспільство. (Брошура SPIP).

«З прийняттям закону від 9 березня 2004 року, метою якого було пристосування юстиції до розвитку злочинності у Франції, SPIP стали центром нової системи призначення покарань. Метою є краща підготовка засуджених до життя на волі з метою зниження рецидивів.» (Брошура SPIP).

На сьогодні у Франції налічується 95 SPIP та 6 у заморських територіях. SPIP мають потужність щодня опікуватися 60 000 осіб, які відбувають покарання, та 125 000 осіб, засуджених до виконання покарання в іншій формі, ніж ув'язнення.

LE SPIP Le service pénitentiaire d´insertion et de probation (Брошура SPIP) Services Pénitentiaires d'Insertion et de Probation, тобто Система служб виправлення, соціальної адаптації та пробації. SPIP підпорядковується Міністерству юстиції. SPIP керує директор, який відповідає за всю діяльність організації. Директору підпорядковуються регіональні директори філій. Регіональний директор керує директорами окремих виправних закладів та/або радниками з питань соціальних служб.

Головними цілями SPIP є:

• Підтримка повернення в суспільство осіб, які перебувають під наглядом юстиції, ув'язнених та тих, хто не перебуває в ув'язненні,
• Нагляд за дотриманням умов відбування покарання,
• Реалізація попередніх швидких соціальних досліджень для судових засідань,
• Забезпечення дотримання розпоряджень судів при покараннях поза в'язницею,
• Інформування судів про виконання їхніх розпоряджень та рішень,
• Допомога судовій системі краще приймати рішення щодо покарання та провини для підсудних шляхом надання точної інформації про те, у якому стані та в яких умовах перебував підсудний на той час,
• Пропонування органам влади способів виконання покарань,
• Запобігання десоціалізації ув'язнених,
• Підтримання соціальних та родинних зв'язків засуджених,
• Допомога в'язням, що виходять на волю, адаптуватися до життя.

SPIP співпрацює з державними установами, органами місцевого самоврядування, приватними організаціями.

Установи, що забезпечують охорону здоров'я, нагляд за станом здоров'я та інформування про хвороби:

• Установи, що опікуються хворими на СНІД,
• Установи, що опікуються хворими на гепатит,
• Червоний Хрест,
• SMPR.

Освітні установи:

• GÉNEPI,
• CLIP,
• GRETA,
• FREP,
• FNARS,
• UFRAMA.

Інші:

• ANPE,
• AFPA,
• INSTEP,
• OUSTAL,
• ACSPP.

Компетенції SPIP

Компетенції SPIP діють як при виконанні покарання у вигляді позбавлення волі, так і при всіх інших формах виконання покарань. У в'язницях вони забезпечують в'язням легший контакт на соціальному рівні (лікування, відвідування, освіта, контакт із сім'єю, спеціальна увага приділяється засудженим із залежністю від токсичних речовин). Вони опікуються засудженими та адаптують виконання і умови покарання до їхнього виправлення. Все це відбувається безпосередньо в закладах, працівники SPIP мають вільний доступ до пересування закладами. Вони звітують у кожному закладі його директору. Працівники SPIP несуть відповідальність за те, щоб усі їхні дії відповідали правилам безпеки, що діють у закладах. Соціальні працівники підтримують контакт як із внутрішніми, так і з зовнішніми соціальними зв'язками. Вони координують індивідуально кожну дію для підопічних із різними партнерами адміністрації в'язниці (медичний персонал, освітній персонал, асоціації, волонтери...).

Умови праці соціальних працівників у виправних закладах ґрунтуються на таких принципах (Accès au droit par le CDAD): Кожен соціальний працівник (зі SPIP) отримує певну кількість підопічних під свою опіку. Вона розраховується на основі місткості конкретного закладу. Працівник опікується профілем кожного підопічного. Крім того, кожен працівник повинен протягом року брати участь у колективних заходах, що готуються для в'язнів. Кожен працівник має забезпечений вільний доступ до пересування виправним закладом у спільних приміщеннях, дисциплінарних блоках, а також у житлових приміщеннях закладу протягом денних годин (коли камери відкриті, дозволено пересування в'язнів). Кожен соціальний працівник після прибуття нового підопічного до закладу отримує його справу, повний профіль від директора закладу і в найкоротші терміни особисто зустрічається з підопічним. Працівники SPIP добровільно долучаються до різних комісій, що існують у закладі, і діляться своїми спостереженнями та ідеями щодо роботи. Соціальний працівник відповідає за підготовку кімнати побачень для візитів членів сім'ї засудженого. При відвідуванні дітьми засуджений має право на дві настільні ігри. Соціальний працівник для потреб соціального розвитку засудженого підтримує контакт із сім'єю засудженого навіть поза межами закладу.

Про поведінку соціальних працівників у закладі працівники закладу інформують директора. Соціальний працівник підпорядковується директору в'язниці. Директор в'язниці може зустрітися з в'язнем на прохання в'язня, на прохання його соціального працівника або у виняткових випадках. Соціальний працівник має завдання бути для засудженого порадником, допомогти йому зрозуміти свій вирок, пояснити йому причину та мету покарання, інформувати його сім'ю про його покарання, забезпечити контакт із сім'єю, навчати засудженого, полегшити йому покарання. Він співпрацює із засудженим, подає причини та докази комісії з перегляду вироків. Подає їй пропозиції щодо пом'якшення покарань. Працівник має можливість працювати з в'язнем аж до відбування покарання поза межами закладу, наприклад, через електронний нагляд за в'язнями. Головним завданням працівника є оцінити потреби підопічного після повернення на волю та підготувати його до звільнення. Основними критеріями, які він переоцінює, є можливість працевлаштування, загальної освіти, професійної освіти, проживання. При покараннях поза виправними закладами SPIP забезпечують виконання покарання, інформують установи про виконання покарання. Вони забезпечують наступне виконання покарань:

• умовне відтермінування покарання,
• судовий нагляд,
• громадські роботи,
• умовно-дострокове звільнення,
• часткове звільнення,
• розміщення поза закладами,
• електронний нагляд.

Електронний нагляд за особами був визначений прийняттям закону у 1997 році. З 2000 року розпочалося тестування електронного нагляду за особами, а з 2003 року він широко використовується в судовій практиці. Електронний нагляд використовується для виконання покарань терміном до одного року.

Прийняттям закону від 12 грудня 2005 року було уможливлено застосування мобільного електронного нагляду. Цей пристрій дозволяє в будь-який момент локалізувати особу. Він використовується для покарань понад 7 років.

З січня 2012 року у SPIP з'явився обов'язок підготувати для кожного засудженого документ про його кримінальні цілі. Йдеться про виконання проєкту CPA щодо створення унікального включення кримінальних діянь злочинців. З березня 2012 року цей оціночний документ вже має бути стандартизованим і однаковим для кожного засудженого французького громадянина.

Йдеться про проєкти CPA: Developing a Methodology to Collect Data on Community Sanctions and Measures and Attrition Rates in Europe (DECODEUR CSM - started 2011). Проєкт фінансується програмою з протидії злочинності в Європейському Союзі (Decodeur CSM – started 2011): Однак у системі піклування про засуджених не все працює так, як заплановано і написано. Bernard Chaouat у своїй книзі Reconstruire sa vie après la prison: Quel avenir après la sanction ? – Відновити своє життя після в'язниці: Яке майбутнє після покарання? поставив собі за мету зібрати погляди на цю тему. Він хотів зрозуміти правову, судову, пенітенціарну систему, яка так погано відома його співгромадянам. Він хотів запропонувати можливості, як вирішити суспільне питання: як допомогти звільненим в'язням відновити своє життя після покарання, яке вони відбули. Він посилається на історію звільненого в'язня. У момент звільнення йому було 24 роки. Він скаржиться, що єдине, що він отримав у своє розпорядження після звільнення, був документ, який давав йому право на отримання допомоги по безробіттю у розмірі 390 €. З інших можливостей розвитку та підтримки він насміхався. Пропозиції щодо навчання протягом усього часу ув'язнення не було жодної. Щоб в'язень отримав доступ до можливості навчатися, він має бути засуджений на мінімальний термін. Тобто позбавлення волі на 2–3 роки. Він розповідав про переповненість в'язниць і нездатність впоратися зі станом справ. Робота, яку він міг виконувати в закладі, була некваліфікованим конвеєрним виробництвом. Він скаржився на систему догляду, оскільки засуджений потрапив до стоматолога на лікування лише через три місяці. Автор вказує на проблеми системи. Він посилається на відому формулу президента Giscard d´Estaing, який у 1974 році став 20-м президентом Французької республіки. «В'язниця — це позбавлення волі, нічого більше, лише позбавлення волі». Сама система бореться сама з собою. Це було в сімдесятих роках, але зміни просуваються повільно. (Chaouat, 2011). Chaouat (2011, с. 239 - 243) вказує також на висновки Francis Théodore, доктора психології, про руйнівні наслідки ув'язнення для психіки. Він зазначає, що багато слабких індивідів не витримують зі своїм психічним станом ув'язнення і піддаються впливу адиктивних та наркотичних речовин.

Yves Perrier у квітні 2007 року у своєму документі, який несе заголовок Des comites de probation aux services penitentiaires d´insertion et de probation – Пробаційний комітет для SPIP під назвою П'ятдесят років розвитку – описує розвиток та окремі етапи. Він вказує на зміни, які відбулися після 1999 року, коли виник SPIP. – поступове впровадження змін у судову практику. Багато що змінилося і продовжує змінюватися в пенітенціарному та пробаційному догляді. Він показує, що нічого не відбувається одразу. Проте він вірить, що вони на шляху, яким можуть впоратися, але їм потрібен час. Він вказує на навчання нових соціальних працівників. Він особисто дотримується думки, що потрібно більше стежити за психологічним станом засуджених, шукати для них нові види покарань та інтегрувати в систему в'язниць більше психологів, щоб в'язні могли лікуватися і на волю випускатися вилікуваними та підготовленими до включення в суспільство.

Пробація та медіація у Франції

Інститут медіації почав використовуватися у Франції ще до того, як він існував і був визначений законом. Цьому посприяли ще у 1989 році такі установи, як асоціація Parents – Enfants - Médiation – Батьки – діти - медіація; основним почином був рух SOS Enfants du divorce – SOS Діти від розлучення. Виникли асоціації Association Pour la Médiation Familiale (APMF) та Fédération Nationale de la Médiation Familiale (FENAMEF). Ці установи виникали самостійно і були результатом зусиль «соціальних працівників», якими були адвокати сімейного права, терапевти, психологи, соціальні працівники. Вони надихнулися системою, яка виникала в США у 70-х роках. Результатом їхніх зусиль були робочі візити до Канади, звідки завдяки меншому мовному бар'єру вони привезли безліч знань і почали застосовувати їх у своїй практиці.

Медіація у Франції впроваджена в судовий порядок. Цілий ряд сімейних проблем автоматично вирішується інститутом медіації. Лише у випадку незгоди та провалу медіації настає судове засідання. Медіація була офіційно визнана у Франції виданням закону номер 95/125 від 8 лютого 1995 року «relative à l'organisation des juridictions et à la procédure civile, pénale et administrative» – де було змінено організацію та процесуальне право для цивільних спорів.

У другому розділі заходів цивільно-правового провадження визначено інститут медіації. Остання редакція, новелізація, відбулася новелою номер 2011-1540 від 16 листопада 2008 року. Цією новелою була впроваджена в закон директива Ради Європейського парламенту номер 2008/52/CE.

Медіація у Французькій Республіці ґрунтується на принципі довіри. Усе обговорене, сказане та виявлене під час процесу медіації є конфіденційним і не може бути винесено за межі процесу. Воно не може бути надане третій стороні. Лише за умови, що на це погодяться обидві сторони. Принцип довіри медіатор може порушити лише у двох випадках: якщо під загрозою перебуває психічний, фізичний стан та розвиток дитини, а також якщо необхідно оприлюднити угоду про медіацію та процедури для того, щоб угода могла бути виконана. Угода між сторонами може бути подана судді, який її виконає. Суддя може призначити медіатора для справи. У таких випадках медіатор інформує суддю про угоду чи її відсутність, або про невдачу медіатора.

Витрати на медіацію несуть сторони, які в неї вступають. Пропорцію та розмір розподілу витрат сторони можуть добровільно узгодити. Час на проведення медіації визначає суддя. Суддя може також скоротити цей час, повторно продовжити його або зупинити процес медіації, скасувати його на прохання медіатора або однієї зі сторін.

Згідно з Французьким інститутом медіації та Етичним кодексом деонтології (Медіатора): Етичний кодекс медіатора ґрунтується на Європейському кодексі поведінки для медіаторів від 2004 року. Однак цей текст не містить сучасного прогресу в практиці медіації. Цей кодекс медіатора презентує сучасну етику та практику медіації у Франції. Він є внеском усіх, хто його прийняв, у вдосконалення Європейського кодексу медіації.

Етичний кодекс медіатора

Преамбула: Медіація, чи то судова, чи конвенційна, є структурованим процесом, що ґрунтується на відповідальності та незалежності, добровільності учасників, за допомогою третьої, нейтральної, незалежної особи, без вирішальної чи консультативної влади, яка підтримує конфіденційну розмову, створює та/або відновлює зв'язки, запобігає та врегульовує конфлікти сторін. Організації, фізичні особи, юридичні особи, що підписують цей етичний кодекс, підтверджують своє ставлення до фундаментальних прав людини та універсальних цінностей, якими є:

• Свобода,
• Незалежність,
• Нейтральність,
• Неупередженість/об'єктивність,
• Конфіденційність,
• Відповідальність.

Під етикою розуміється образ медіатора – його практики, дій стосовно цих цінностей. Деонтологія встановлює набір правил і умов відносин між професіоналами/фахівцями (між ними самими), між професіоналами та особами, які звертаються за їхніми послугами, між професіоналами та установами.

Медіація може бути використана:

• на прохання однієї або кількох зацікавлених осіб (конвенційна),
• у судових процесах, на прохання органів влади, адвокатів або зацікавлених осіб.

Медіація довіряється фізичній особі – медіатору. Далі кодекс складається з наступних трьох частин:

1. Правила, що гарантують якість медіатора

Медіатор діє в межах закону та поважає особистостей. Медіатор повинен зберігати позицію третьої сторони та постійно переконуватися, що етичні та деонтологічні умови постійно виконуються протягом усього процесу медіації.

• Освіта – медіатор повинен мати, поважати та отримати всю кваліфікацію медіатора, як це визначають норми та закони. Медіатор також бере участь у зустрічах з аналізу практики, оновлює та покращує свої знання з теоретичного та практичного боку шляхом постійного навчання та участі в симпозіумах, конференціях, дискусіях.

• Статус медіатора – медіатор є посередником. Він повинен дотримуватися наступних умов:

• Незалежність – він повинен бути відстороненим від будь-якого внутрішнього та зовнішнього тиску на медіацію, що, звісно, включає також час, коли медіатор перебуває у підпорядкуванні.

• Нейтральність – медіатор супроводжує проєкт осіб без того, щоб самому мати місце в проєкті, в особі, на місці. З цих причин медіатор залучається до роботи та способу її виконання. Медіатор регулярно бере участь у колективних зустрічах, що аналізують практику. Рекомендується додати до них супервізора.
• Неупередженість – медіатор зобов'язується не приймати сторону, не надавати перевагу одній чи іншій стороні. Йому забороняється вступати в медіацію з особами, яких він знає в приватному, професійному житті, через економічні зв'язки або інші зв'язки. Медіатору забороняється мати будь-який прямий чи непрямий фінансовий інтерес у результаті медіації. Він повинен відмовитися від медіації, якщо хтось із його робочої групи діє або міг би діяти в інтересах однієї із зацікавлених сторін.
• Лояльність

2. Правила, що гарантують процес та умови медіації

• Конфіденційність – медіатор не повинен поширювати або передавати далі інформацію, яку він дізнався під час медіації. Лише у випадку, якщо розголошення допомогло б запобігти порушенню громадського порядку. Медіатор не може свідчити в судах про інформацію, про яку він дізнався під час медіації.
• Консенсус – медіатор повинен стежити за тим, щоб взаємна згода зацікавлених сторін була добровільною та ясною. Він повинен відмовитися від будь-якої роботи, якщо згода на неї була б фальшивою. Він зобов'язується надати чітку та зрозумілу інформацію про цінності та принципи медіації, а також про умови її здійснення. Він повинен перевірити, чи надана інформація була правильно зрозуміла.
• Інформування – перед початком медіації він ознайомлює зацікавлені сторони з медіацією, її функціонуванням, умовами перебігу так, щоб зацікавленим сторонам усе було зрозуміло та ясно.
• Конвенції про згоду на медіацію – повинні завжди мати письмову форму та містити формулу про те, що сторони дотримуватимуться цього кодексу. Ця згода може, серед іншого, містити наступні пункти, що стосуються організації медіації:
• Перебіг процесу,
• Тривалість окремих зустрічей,
• Місце зустрічей,
• Можливості та обставини, за яких може відбутися індивідуальна розмова,
• Винагорода за медіацію,
• Можливість отримати пораду від інших професіоналів,
• Поведінка під час медіації (повага, відсутність насильства...),
• Зобов'язання зацікавлених сторін щодо нерозголошення та конфіденційності представленої інформації; ця інформація не зможе бути використана в можливому суді, чи то поточному, чи майбутньому.
• Перебіг медіації – медіація здійснюється в нейтральному місці.
• Завершення медіації – медіація може завершитися письмовою угодою (протоколом) або неписаною угодою осіб. Протокол є записом пунктів, щодо яких учасники домовилися, що вони хочуть їх зафіксувати. Письмові документи підписуються лише зацікавленими сторонами. Письмові угоди є власністю зацікавлених сторін. Вони мають можливість надати їх на перевірку/визнання судом.

3. Відповідальність та санкції

Медіатор, окрім відповідальності, вже згаданої в цьому тексті, має також наступні:

• Не несе відповідальності за результат.
• Є гарантом спокійного процесу медіації.
• Інформує учасників про те, що відбувається протягом усього процесу медіації, про те, що вони можуть звернутися за порадою до інших професіоналів. Якщо він має сумніви щодо виконання, можливості реалізації угоди, знання про можливе порушення громадського порядку... він негайно закликає учасників отримати пораду у професійно компетентної особи, перш ніж вони до чогось зобов'яжуться.
• Повинен намагатися переконати зацікавлену особу або осіб, від яких він отримав конфіденційну інформацію, поділитися нею з іншими учасниками, якщо це необхідно для просування процесу медіації.
• Не може бути об'єктом судового рішення про недієздатність згідно з правовими нормами.

Санкції:

• Медіатор підписом підтверджує дотримання цього кодексу. У разі його недотримання медіатор наражається на можливість бути виключеним із центру медіації або асоціації, членом якої він є.

Зведені відомості про пробацію у Франції 1. Загальна інформація

Кількість населення: 62,10 мільйона в метрополії Франції у 2008 році. Кількість людей у в’язниці на 100 000 населення: 100 Посилання на службу пробації: www.justice.gouv.fr (Міністерство юстиції Франції). Посилання на інтернет-сторінки: www.fnersidf.asso.fr (FNARS: Національна федерація асоціацій та соціального перевиховання). Член CEP з 1982 року.

2. Характеристика служби пробації

Французька служба пробації спочатку складалася з Комітету з пробації та допомоги звільненим в’язням (CPAL) та соціально-освітньої служби, відповідальної за перевиховання ув’язнених у пенітенціарному середовищі (SSE). У 1999 році CPAL та SSE об’єдналися в одне ціле, утворивши Пенітенціарну службу з питань соціальної адаптації та пробації (SPIP) — регіональну структуру, яка охоплює колишню соціально-освітню службу SSE та колишню CPAL. Кожен департамент має власну SPIP, що означає, що у Франції налічується близько 103 служб соціальної адаптації та пробації. Ці служби підпорядковуються Пенітенціарній адміністрації, яка є частиною Міністерства юстиції. Кожен підрозділ SPIP має свій головний офіс та одну або кілька філій. Філії є оперативними одиницями SPIP, створеними для обслуговування як в’язнів, так і судів. SPIP займається як дорослими, так і неповнолітніми (особами віком до 18 років).

3. Завдання

Загальними завданнями служб пробації (SPIP) щодо в’язнів є:

• Запобігання соціальній ізоляції внаслідок ув’язнення.
• Сприяння підтримці стосунків із сім’єю та друзями.
• Допомога у підготовці в’язнів до соціальної реінтеграції.
• Допомога за вказівкою суду у підготовці до кримінально-судових рішень; служба може відповідати за проведення розслідувань та заходи до винесення вироку.
• Проведення розслідувань щодо матеріальних питань (зокрема, неписьменність, злидні, наркозалежність), сімейних та соціальних справ, розробка індивідуальних заходів, а також підтримка перевиховання особи.

• Коли засуджена особа не перебуває в ув’язненні (наприклад, заходи обмеження волі), завдання SPIP є такими:

• Нагляд за реалізацією покарань у вигляді пробації та альтернативних заходів.

• Розробка реалізації плану у разі електронного моніторингу.
• Оцінка виконання вироку та розгляд можливостей зміни порядку виконання, якщо того вимагає ситуація.
• Надання допомоги у підтримці соціальної реінтеграції в’язнів.
• Регулярне звітування перед судовими органами про хід виконання заходів.

4. Кількість персоналу, що працює в SPIP

Різні підрозділи SPIP очолюються директором пенітенціарної служби з питань соціальної адаптації та пробації (84 DSPIP), який звітує перед регіональним директором пенітенціарних служб. Особи, які допомагають DSPIP:

• 115 директорів з питань соціальної адаптації та пробації (DIP),
• 162 керівники служб соціальної адаптації та пробації (CSIP),
• 2 593 пенітенціарні соціальні працівники (CIP), які є радниками з питань соціальної адаптації та пробації або соціальними працівниками,
• 473 адміністративні працівники.

Середня щоденна кількість клієнтів становить 62 252 в’язні (засуджені та під вартою) і 159 232 засуджені особи без позбавлення волі. Кількість волонтерів становить 10 295.

5. Нові розробки

Проєкт, що включає мобільний GPS-моніторинг, розпочався у 2005 році. Нова організація перебуває у процесі експериментування в 11 зі 103 SPIP і має дві головні мети: - Посилення впливу SPIP шляхом включення до політики пробації методу належного індивідуального нагляду. - Посилення прозорості SPIP для партнерів, які працюють над запобіганням рецидивам.

Табл. 1 Пробація під час різних фаз кримінального провадження, Франція

Основою цього резюме є розділ у книзі «Пробація в Європі», яка надає найбільш повний огляд систем та служб пробації в Європі на сьогодні (CEP — Європейська організація пробації).

Автор: PhDr. Ladislav Roman, PhD. Літературні джерела

CHAOUAT, B. 2011. Reconstruire sa vie après la prison: Quel avenir après la sanction ? Видавець: Editions de l´Atelier, 2011. 255 с. Accès au droit par le CDAD, [online] [цит. 24.06.2012] доступно на: http://www.cd-muret.justice.fr/spip.html

CEP — Європейська організація пробації, [online] [цит. 24.06.2012] доступно на: http://www.cepprobation.org/uploaded_/files/37cc56da0da55a1d70567e73b0476377

Developing a Methodology to Collect Data on Community Sanctions and Measures and Attrition Rates in Europe (DECODEUR CSM - started 2011) [online] [цит. 24.06.2012] доступно на: http://ec.europa.eu/dgs/home-affairs/financing/fundings/security-and-safeguarding-liberties/prevention-of-and-fight-against-crime/index_en.htm

Пояснювальна записка. Проєкт закону про офіцерів пробації та медіації та про зміну і доповнення деяких законів – нова редакція. [online] [цит. 24.06.2012] доступно на: www.justice.gov.sk

Етичний кодекс деонтології (медіатора), [online] [цит. 25.06.2012] доступно на: http://www.institut-francais-mediation.fr/code-de-deontologie-du-mediateur.php

Європейський Союз. 2007. Лісабонська угода. Офіційний вісник ЄС (2007/C 306/01-271). ISSN 1725-5236. [online] [цит. 15.06.2012] доступно на: http://www.socialworkers.org/pubs/code/code.asp

Французький інститут медіації, [online] [цит. 24.06.2012] доступно на: http://www.institut-francais-mediation.fr/index.php

LE SPIP Le service pénitentiaire d´insertion et de probation [online] [цит. 23.06.2012] доступно на: http://www.justice.gouv.fr/art_pix/BrochureSPIP.pdf Кримінальний кодекс Французької Республіки, [online] [цит. 21.06.2012] доступно на: http://www.legifrance.gouv.fr/affichTexte.do?cidTexte=JORFTEXT000000211204&dateTexte=&categorieLien=id

Використані скорочення організацій:

ACSPP - Association culturelle et sportive post-pénale - Фінансова підтримка культурних та спортивних асоціацій та подальшого догляду у Франції AFPA - Association pour la formation professionnelle des adultes - Асоціація для здобуття професійної освіти дорослими у Франції

AMS — Асоціація медіаторів Словаччини ANPE — Agence Nationale Pour l'Emploi — Управління праці у Франції ARK — Альтернативне вирішення конфліктів CEP — Європейський пробаційний центр CLIP — Тюремний клуб інформаційних технологій у Франції CPAL a SSE. CPAL — Le comité de probation et d'assistance aux libérés — Комітет пробації та допомоги звільненим у Франції FNARS — La Fédération nationale des associations d'accueil et de réinsertion sociale — Національна асоціація соціальної інтеграції у Франції FREP — Fédération des Relais Enfants-Parents — Федерація зв’язків між батьками та дітьми у Франції GÉNEPI — Le groupement étudiant national d'enseignement aux personnes incarcérées — Освітня інституція у Франції GR ZVJS — Генеральна дирекція Корпусу тюремної та судової варти GRETA — Groupement d´établissements publics locaux d´enseignement organisant des actions de formation continue pour adultes — Система державних закладів післядипломної освіти для дорослих ICCPPC — International Commission of Catholic Prison Pastoral Care — Міжнародна комісія католицької тюремної пасторальної опіки INSTEP — Organisme régional d´insertion socio-professionnelle — Регіональна організація соціально-професійної інтеграції у Франції OUTSTAL — Association pour l´insertion et la resocialisationsertion et la resocialisation — Асоціація з працевлаштування та ресоціалізації, що співпрацює з системою гуртожитків у Франції SMPR — Le service médico-psychologique régional — Регіональна медико-психологічна служба у Франції SPIP — Services Pénitentiaires d'Insertion et de Probation — Система пенітенціарних служб інтеграції та пробації SZO — Всесвітня організація охорони здоров’я дорослих у Франції UFRAMA — Union national des federations regionals des maisons d’ acceuille des maisons d'acceuill de Familles et proches de personnes incarcerees — Національна спілка регіональних федерацій притулків для сімей та близьких ув’язнених WHO — World Health Organization — Всесвітня організація охорони здоров’я