Переддипломна, дипломна та післядипломна освіта соціальних працівників

Первинним мотивом до написання цієї статті були питання, з якими ми зіткнулися в академічному середовищі: «Що саме означають вирази переддипломна, дипломна та післядипломна вища освіта? Яка між ними різниця? Чи є змістовно та лінгвістично правильним називати магістерську освіту переддипломною?» У процесі пошуку відповідей ми виявили два принципові факти: 1. у міжнародному масштабі в цій термінології не існує єдності, що пов’язано з горизонтальною та вертикальною диверсифікацією, тобто а) різнорідними системами вищої освіти в окремих країнах, б) історичним розвитком та зміною термінології в даній країні, зокрема під впливом глобалізаційних тенденцій (у Європі особливо так званим Болонським процесом); 2. у самому словацькому академічному середовищі ці вирази використовуються різнорідно, зазвичай з огляду на попереднє розуміння педагога, який використовує даний вираз. Ці факти спонукали нас систематично дослідити використання цих виразів у системах вищої освіти обраних країн (США, Велика Британія, Чеська Республіка та Словацька Республіка), зі специфічним фокусом на галузь, у якій працюють автори статті. Головною метою є здійснення аналізу термінологічних виразів переддипломна, дипломна та післядипломна освіта із застосуванням до галузі соціальна робота та запропонування єдиної термінологічної концепції в даній галузі. Частковими цілями є ідентифікація кваліфікаційних умов здійснення соціальної роботи в досліджуваних країнах та системних інструментів стандартизації та якості вищої освіти в цій галузі.

Вища освіта в США поділяється на переддипломну (undergraduate) та дипломну (graduate). Переддипломні програми відповідають бакалаврському навчанню. Вони зазвичай спрямовані на здобуття загальної освіти через широкий спектр предметів, від гуманітарних до природничих та технічних наук. Бакалаврське навчання триває зазвичай чотири роки. Після перших двох років навчання студенти обирають предмети, які будуть визначати їхнє подальше навчання та вибір професії. Переддипломному навчанню відповідає академічний ступінь та титул бакалавр.

Після завершення переддипломного навчання в американській шкільній системі подальша освіта позначається як дипломна (graduate study), куди входить магістерське та докторантське навчання. У деяких англомовних країнах (наприклад, Австралія, Канада, Велика Британія, Північна Ірландія тощо) з термінологічної точки зору освіта, що йде після переддипломної бакалаврської, позначається як післядипломна (postgraduate study). Сюди входить магістерське навчання, докторантське навчання та інші післядипломні курси, пов’язані, наприклад, із професійним чи спеціалізаційним навчанням. Окремо ми будемо приділяти увагу навчанню у Великій Британії.

У США магістерське навчання є вузькоспеціалізованим і, порівняно з переддипломним, на нього вступає значно менша кількість студентів. Воно триває зазвичай два-три роки (мінімум рік). Після успішного завершення передбачених курсів, розробки та захисту випускної роботи випускник зазвичай отримує академічний ступінь магістр (master), часто з експліцитним зазначенням галузі (наприклад, Master of Social work, тобто магістр соціальної роботи, скор. MSW). Високоспеціалізованим навчанням є також докторантське. Умовою для здобуття докторантського ступеня є завершення передбачених курсів, написання та захист дисертаційної роботи на основі власного оригінального дослідження. Найчастішим ступенем є Ph.D. (Doctor of Philosophy).

У Сполучених Штатах соціальні працівники — це випускники шкіл соціальної роботи бакалаврського, магістерського або докторантського рівня, які використовують свої знання та навички для надання соціальних послуг клієнтам (Barker, 2003, с. 410). Кваліфікаційною вимогою для виконання цієї професії є, отже, бакалаврська (BSW), магістерська (MSW) або докторантська освіта в галузі соціальна робота (Ph.D. або D.S.W.). У червні 2015 року в США акредитовано 506 бакалаврських (тобто переддипломних) програм соціальної роботи (15 програм є кандидатами на акредитацію) та 238 магістерських (дипломних) програм соціальної роботи (17 кандидатів). (Пор. CSWE, 2015). Соціальний працівник із переддипломною бакалаврською освітою вважається «загальним» (generalist) соціальним працівником, з магістерською освітою — спеціалістом (specialist) або просунутим загальним (advanced generalist) соціальним працівником. Особа, яка здобула докторантську освіту, вважається дослідником, освітянином або аналітиком соціальної політики.

В окремих американських штатах, окрім вищої освіти, може вимагатися реєстрація або отримання ліцензії. У США модель ліцензій виникла в 1973 році. З 1994 року ліцензія вимагається в 47 штатах США, а реєстрація — у шести. Деякі штати реєстрації не вимагають. Подібно зазначає і Tomeš (2010, с. 22-23), що «багато штатів США захищають титул соціальний працівник статусом або правовим актом. Більшість штатів визначають вид соціальної роботи, для якого надається ліцензія або апробація, наприклад, клінічна робота, польова робота тощо. Процедури, програми та органи, компетентні до реєстрації, відрізняються залежно від окремих штатів. Для отримання ліцензії або апробації соціальний працівник повинен скласти іспити в Association of Social Work Boards (ASWB) із дією на всі США, окрім штату Каліфорнія, який має власну систему надання ліцензій. Ліцензійні іспити відрізняються для роботи на рівні бакалавра або магістра. Лише близько 75 % кандидатів складають іспити для магістерського рівня роботи. Кілька недержавних організацій пропонують передліцензійну практику, підготовку до ліцензійних тестів тощо».

З огляду на стандартизацію та якість вивчення соціальної роботи у 1952 році було засновано The Council on Social Work Education (CSWE), яка до сьогодні відповідає за освітні стандарти соціальної роботи, їхню якість з огляду на підготовку компетентних соціальних працівників для практики та акредитацію бакалаврських і магістерських програм соціальної роботи в окремих навчальних закладах США» (Mátel, Schavel, 2014, с. 45). У її межах важливою є комісія з акредитації (CSWE's Commission on Accreditation, скор. COA), яка відповідає за формування та оновлення акредитаційних стандартів, а також за їхнє дотримання в програмах, що претендують на акредитацію. Дуже корисним посібником для окремих навчальних закладів є довідник, який супроводжує заклади протягом усього процесу налаштування освітніх стандартів відповідно до потреб акредитації – The CSWE Handbook of Social Work Accreditation Policies and Procedures (Handbook) for the 2008 Educational Policy and Accreditation Standards. Він регулярно переглядається, причому остання версія датується 2012 роком (CSWE, 2012b). За сам процес акредитації, зокрема впровадження в практику, відповідає Рада з акредитації вищої освіти (Council for Higher Education Accreditation, скор. CHEA). Основним документом є самі стандарти освіти для бакалаврських і магістерських програм соціальної роботи – Educational Policy and Accreditation Standards, відомі під акронімом EPAS. Їхньою метою є підтримка академічної досконалості для підготовки соціальних працівників шляхом досягнення належних компетенцій під час навчання. Вони прагнуть того, щоб акредитовані програми, з одного боку, були порівнюваними та зберігали основні риси навчального плану, а з іншого – щоб були достатньо гнучкими щодо різноманітності. EPAS описує чотири основні риси дизайну навчального плану (CSWA, 2012a): 1. місія та цілі навчальної програми, які виходять із професійних цілей і ключових професійних цінностей (вони є частиною американського етичного кодексу); 2. експліцитний навчальний план, який складається з формальної структури програми та охоплює окремі курси, щоб підготувати професіоналів до загальної практики соціальної роботи, до їхньої власної відповідальності та фундаментальних компетенцій (BSW curriculum) або до поглибленої спеціалізованої практики (MSW curriculum); 3. імпліцитний навчальний план – розглядає зовнішнє навчальне середовище, де реалізується сама освітня програма, важливою є зокрема освітня культура; 4. оцінювання освіти, дані якого є важливим підґрунтям для змін та інновацій.

Докторські навчальні програми соціальної роботи в США охоплює The Group for the Advancement of Doctoral Education in Social Work (GADE). Її метою є підтримка досконалості в докторському навчанні соціальної роботи. На сьогодні існує понад 80 програм в американських університетах, які можна розділити на три типи: 1. виключно спрямовані на соціальну роботу; 2. дуальні з іншою галуззю, причому йдеться про докторське навчання соціальної роботи та одночасно магістерське навчання в іншій галузі; 3. інтердисциплінарні – частина курсів забезпечується кафедрами інших галузей. Подібно до CSWE, GADE також видає для університетів посібник під назвою Quality Guidelines for PhD Programs in Social Work, актуальна версія якого датується 2013 роком (GADE, 2013).

Європейський простір вищої освіти

Зміни систем вищої освіти в останні два десятиліття принесли в межах Європи нові тренди, до яких належить і інтернаціоналізація вищої освіти. З цим пов'язані й зростаючі вимоги до забезпечення якості цієї форми освіти. Створення спільного європейського простору вищої освіти є процесом (нині відомим як Болонський процес), формальний початок якого зазвичай датується 1998 роком. Цього року в Парижі в Сорбонському університеті зустрілися міністри, відповідальні за вищу освіту Франції, Німеччини, Італії та Великої Британії, щоб підписати Спільну декларацію про гармонізацію побудови Європейської системи вищої освіти, т. зв. Сорбонську декларацію. У висновку декларація закликає інші країни ЄС та інші європейські країни та їхні університети приєднатися до зусиль із посилення позицій усієї Європи у світі шляхом постійної модернізації освіти для громадян своїх країн. Згодом у червні 1999 року 31 міністр, відповідальний за вищі навчальні заклади з 29 європейських країн, зібрався в Болоньї, де підписали декларацію про створення європейського простору вищої освіти, т. зв. Болонську декларацію. Словацька Республіка є її підписантом від початку (її представляв тодішній міністр освіти Milan Ftáčnik). Вона стала вихідним документом для створення загальної рамки для модернізації та реформ європейської вищої освіти.

Болонська декларація проголосила два головні цикли (ступені) вищої освіти, причому в англійському тексті назвала їх так само, як у США: undergraduate (преградуальний) та graduate (градуальний). Доступ до другого циклу навчання має бути наданий лише після успішного завершення першого циклу тривалістю щонайменше три роки. Другий цикл має вести до магістерського та/або докторського ступеня освіти (The Bologna Declaration, 1999). Наслідком Болонського процесу в багатьох європейських країнах стало запровадження бакалаврського навчання (включно з окремими бакалаврськими навчальними програмами), якого раніше бракувало. Докторське навчання в багатьох країнах уже передбачало попередню магістерську освіту, в інших країнах ця умова поступово запроваджувалася. «У межах Болонського процесу була теоретично повністю запроваджена триступенева структура вищої освіти або була принаймні значною мірою запроваджена в усіх державах у більшості установ і програм, за винятком певних навчальних галузей, наприклад, медицини, архітектури та машинобудування, які залишилися в деяких державах поза цією новою структурою» (EACEA, 2009, с. 9). У межах цього триступеневого навчання коригувалася також термінологія освітніх циклів, або ступенів, на: undergraduate (преградуальний 1-й ступінь, бакалаврська освіта), graduate (градуальний 2-й ступінь, магістерська освіта) та postgraduate (постградуальний, 3-й ступінь, докторська освіта).

Болонська реформа вищої освіти, що впроваджувалася в Європі з 1998 року, рекомендувала використання титулу магістр, який також в інших країнах замінив попередні титули докторські або дипломні. «Здається, що програма другого циклу магістерська модель, 120 ECTS кредитів (2 роки) отримала більше підтримки, і тепер переважає у 29 державах/регіонах, які були проаналізовані. Якщо ми подивимося на комбінацію програм першого та другого циклів, 180 + 120 кредитів ECTS (3+2 роки) двоциклова структура є найбільш загальноприйнятою моделлю. Це найбільш помітна модель у 17 державах, а також вона використовується в інших 22 державах, де не побудовано жодної унікальної моделі» (EACEA, 2009, с. 9).

У наш час велика увага приділяється якості вищої освіти. У європейському масштабі в цій галузі як визнаний і прийнятий 27 країнами авторитет виступає European Association for Quality Assurance in Higher Education (ENQA), тобто Європейська асоціація із забезпечення якості у вищій освіті, членами якої є національні установи, що забезпечують якість вищої освіти (наприклад, у ЧР Акредитаційна комісія, у Великій Британії British Accreditation Council та Quality Assurance Agency for Higher Education). Словаччина, на жаль, не має повного членства в організації. Рамковим системним документом є Норми та директиви із забезпечення якості в Європейському просторі вищої освіти (ENQA, 2010).

З огляду на тісний зв'язок освіти з професійною діяльністю, важливим системним документом є Європейська рамка кваліфікацій для навчання впродовж життя (ЄРК), що створюється з 2008 року. Йдеться про рекомендаційний документ Європейського Союзу. За своєю природою це спільна європейська довідкова система, яка поєднує національні системи кваліфікацій різних країн, функціонуючи як своєрідний перекладацький інструмент, що допомагає зробити кваліфікації прозорішими та зрозумілішими в різних країнах і системах Європи. Вона має дві головні мети: підтримувати мобільність громадян між країнами та полегшувати їхнє навчання впродовж життя. Вона містить вісім довідкових рівнів, які описані з погляду результатів навчання та специфіковані у трьох категоріях — знання, навички та компетентності. Це сигналізує про те, що кваліфікації в різних комбінаціях охоплюють широкий спектр результатів навчання, включаючи теоретичні знання, практичні та технічні навички, а також соціальні компетентності, у межах яких вирішальною буде здатність співпрацювати з іншими (ЄРК, 2009). На її основі Міністерство освіти, науки, досліджень та спорту СР розробило Національну рамку кваліфікацій Словацької Республіки (2012). Рівням 6–8 у Словаччині відповідає вища освіта першого ступеня (рівень 6), другого ступеня (рівень 7) та третього ступеня (рівень 8). Національна рамка кваліфікацій при цьому розуміється як інструмент для поєднання довідкових рівнів ЄРК з рівнями національної системи освіти, що є важливим для визнання та порівняння кваліфікацій.

Освіта соціальних працівників у Великій Британії

Система вищої освіти у Великій Британії не є єдиною, шотландська система відрізняється від інших частин країни (Англії, Північної Ірландії та Уельсу). Важливим фактом є те, що університети у Великій Британії не є частиною державної системи освіти, тому навчання в них платне. Лише в Шотландії бакалаврат є безкоштовним. Основною умовою для вступу на перший ступінь вищої освіти є закінчена середня освіта.

Бакалаврат, подібно до США, називається преградуальним (undergraduate degree / first degree). В Англії, Північній Ірландії та Уельсі він триває три роки, у Шотландії — чотири роки. Деякі фахові курси (наприклад, медицина, стоматологія або архітектура) є довшими і можуть тривати від п'яти до семи років. У межах бакалаврату можна розрізнити різні рівні. Документ Framework for Higher Education Qualifications in England, Wales and Northern Ireland (2008, скор. FHEQ) розрізняє три рівні преградуального навчання, які зазвичай відповідають окремим рокам бакалаврату. FHEQ level 4 = перший рік навчання (Undergraduate Certificate); FHEQ level 5 = другий рік навчання (Undergraduate Diploma); FHEQ level 6 = третій рік навчання (Undergraduate Advanced Diploma). Вони також можуть пропонуватися як окремі короткострокові курси.

Постградуальні курси (postgraduate course / second degree) відповідають нашій магістерській освіті. Вони базуються на бакалаврській освіті і тривають зазвичай 1–2 роки, у Шотландії — 2 роки. У межах FHEQ їм відповідає FHEQ level 7 = постградуальний рівень навчання (Postgraduate Certificate або Diploma, Master’s Degree). Докторському навчанню відповідає FHEQ level 8 (Doctoral Degrees).

З 1975 року у Великій Британії вимагалася професійна освіта для здійснення соціальної роботи. Спочатку було достатньо середньої освіти та отримання свідоцтва — Certificate of Qualification in Social Work (Tomeš, 2010). За Левіцькою (In Tokárová, 2003), соціальний працівник у Великій Британії потребував для виконання своєї професії отримати мінімум диплом DipSW (Diploma in Social Work). Необхідну кваліфікацію для здійснення соціальної роботи можна було отримати двома рівноцінними способами: фаховою освітою (поєднаною з практикою) та академічною освітою у вищих навчальних закладах. Однак цей факт не діє з 2003 року, коли мінімальним стандартом стала преградуальна бакалаврська освіта із соціальної роботи, завершена ступенями BA, BSC або BSW, які пропонують британські вищі навчальні заклади (університети або коледжі). Освіта на рівні дипломованого соціального працівника, яка розпочалася в 1991 році, остаточно завершилася в 2009 році.

Преградуальна вища освіта із соціальної роботи триває 3 роки, або в Шотландії 4 роки, і завершується ступенем бакалавра із соціальних наук (BSc) або бакалавра із соціальної роботи (BSW). Наприклад, в університеті в шотландському Единбурзі перші два роки спрямовані швидше на загальні знання із соціальних наук. Їхньою частиною є вступ до соціальної політики та практики соціальної роботи, її історії, місця в суспільстві та ключових дослідницьких студій у галузі. Студенти, які після них не хочуть спеціалізуватися на професійній діяльності в соціальній роботі, можуть продовжити навчання для отримання кваліфікації бакалавра із соціальних наук (BSc). Для інших 3-й та 4-й роки навчання є підготовкою до практики. Більше половини навчання студенти проводять у закладах практики (у державній адміністрації, волонтерському секторі або приватній сфері), де їхня робота супервізується кваліфікованим педагогом. Постградуальна магістерська програма зазвичай є дворічною і завершується іспитом та ступенем Master of Social Work (MSW). Подати заявку на неї можна і в тому випадку, якщо кандидат має бакалаврську освіту за іншою навчальною програмою. Однак очікується, що кандидат матиме практичний досвід роботи з користувачами соціальних послуг у волонтерському або приватному секторі. Через великий інтерес зазвичай проводяться і вступні іспити. Докторське навчання завершується ступенем доктора філософії (Ph.D.) або доктора соціальної роботи (Doctor of Social work, DSW). У наш час, згідно зі списком Health and Care Professions Council, у Великій Британії існує 236 освітніх та тренінгових програм із соціальної роботи.

Levická (In Tokárová, 2003) зазначала, що освіта соціальних працівників у Великій Британії є найбільш централізовано організованою в усій Європі. У 1970–2001 роках Центральна рада з питань освіти та підготовки соціальних працівників (Central Council for Education and Training of Social Work) встановлювала так звані компетентнісні критерії, тобто умови, яким повинна відповідати школа, що претендує на надання освіти в галузі соціальної роботи. Компетентнісні критерії встановлювали певні мінімальні освітні стандарти (зміст, кількість годин практичного навчання тощо). За словами Oláh, Schavel et al. (2009), профіль випускника наближався до потреб практики. Соціальний працівник був підготовленим і компетентним виконувати такі професійні дії: а) спілкуватися та залучатися; b) оцінювати та планувати; c) підтримувати та допомагати в досягненні самодостатності; d) втручатися та надавати послуги; e) працювати в організації; f) розвивати професійні соціальні компетенції.

Tomeš (2010) у своєму дослідженні зазначає, що у XXI столітті британський уряд розпочав регулювання освіти в галузі соціальної роботи. У 2000 році він встановив мінімальний рівень знань, якого повинен досягти студент соціальної роботи, а моніторинг рівня результатів доручив незалежному агентству Quality Assurance Agency for Higher Education. У 2001 році він встановив національні професійні стандарти для соціальної роботи National Occupational Standards for Social Work. Вони визначають, що має виконувати соціальний працівник і чого має навчитися студент соціальної роботи. Ці стандарти діють у Північній Ірландії, Шотландії та Уельсі донині. В Англії вони були замінені двома документами: 1. College of Social Work, що є неурядовою незалежною організацією, розробила документ Professional Capabilities Framework (PCF), який описує вимоги до соціальних працівників на всіх рівнях їхньої кар'єри; 2. державна Health and Care Professions Council розробила стандарти спроможності (Standards of Proficiency – Social workers, SOP), обов'язкові для зареєстрованих організацій (2012), які визначають, що соціальний працівник повинен знати та розуміти, коли він вперше розпочинає свою практику (Harris, White, 2013). Health and Care Professions Council має у своїй компетенції державне регулювання медичних професій, психологів та соціальних працівників (загалом 16 професій), включаючи стандарти освіти. Важливим документом щодо освіти є Standards of education and training (2014), до якого належить і мінімальний стандарт бакалаврської освіти соціальних працівників в Англії.

Освіта соціальних працівників у Чеській Республіці

Сьогодні вища освіта в Чеській Республіці регулюється законом № 111/1998 Sb. про вищі навчальні заклади. Вищі навчальні заклади в ЧР поділяються на університетські або неуніверситетські. Університетський вищий навчальний заклад може реалізовувати всі типи навчальних програм, неуніверситетський вищий навчальний заклад — лише бакалаврські та магістерські навчальні програми, причому він не поділяється на факультети. Вони поділяються на державні, приватні та відомчі вищі навчальні заклади (військові або поліцейські). Вищі навчальні заклади можуть навчати лише в межах акредитованих навчальних програм та програм навчання впродовж життя. Подібно до Словаччини, важливу роль у системі вищої освіти відіграє Akreditační komise. Її завданням є піклування про якість вищої освіти, всебічне оцінювання освітньої, наукової, дослідницької, розробницької, інноваційної, мистецької або творчої діяльності вищих навчальних закладів (§ 84 закону № 111/1998 Sb.).

Бакалаврська навчальна програма спрямована на підготовку до виконання професії та до навчання в магістерській навчальній програмі. Стандартна тривалість навчання становить щонайменше три і щонайбільше чотири роки. Навчання завершується державним випускним іспитом, частиною якого, як правило, є захист бакалаврської роботи. Випускникам навчання присвоюється академічний ступінь бакалавр. Магістерську освіту та ступінь магістр отримає в ЧР випускник 1–3-річної навчальної програми (якщо вона продовжує бакалаврську навчальну програму) або 4–6-річного навчання у випадку самостійної навчальної програми в університеті чи іншому вищому навчальному закладі. Вона спрямована на здобуття теоретичних знань, заснованих на актуальному стані наукового пізнання, досліджень і розробок, а також на опанування їх застосування та на розвиток здібностей до творчої діяльності. Подібно до Словаччини, після здобуття ступеня магістр можливе проходження ригорозного провадження та здобуття «малого докторату». У галузі гуманітарних, педагогічних та суспільних наук це ступінь «доктор філософії» (PhDr.), що вказується перед іменем (пор. § 46 закону № 111/1998 Sb.).

До післядипломної освіти належить докторантура та здобуття докторського ступеня (наприклад, philosophiæ doctor, скор. Ph.D.). Докторська навчальна програма спрямована на наукові дослідження та самостійну творчу діяльність у галузі досліджень або розробок. Стандартний термін навчання становить щонайменше три і щонайбільше чотири роки. Навчання завершується докторським іспитом та захистом дисертаційної роботи, якими підтверджується здатність і готовність до самостійної діяльності в галузі досліджень. Випускникам присвоюється академічний ступінь «доктор» у скороченні Ph.D., що вказується після імені (пор. § 47 закону № 111/1998 Sb.).

З лінгвістичної точки зору цікавим є експліцитне позначення докторського навчання як післядипломного (пор. § 98 абз. 1 п. c закону № 111/1998 Sb.), що з історичної точки зору виходить із термінології часів комунізму (пор. закон № 49/1967 Zb.; § 22 закону № 172/1990 Sb.). У чеській мові graduovat означає здобути академічний ступінь. Це походить від латинського дієслова graduare та іменника gradus — ступінь, рівень. У найширшому значенні postgraduální означає «той, що слідує після закінчення вищого навчального закладу» (пор. Rejzek, 2012), що до Болонського процесу означало після закінчення дипломного (магістерського) навчання.

У Чеській Республіці поняття соціальний працівник законодавчо закріплене в законі № 108/2006 Зб. про соціальні послуги, у редакції пізніших змін. Згідно з цим законом, передумовами для виконання професії соціального працівника є дієздатність, бездоганна репутація, стан здоров’я та професійна кваліфікація відповідно до цього закону. Професійною кваліфікацією для виконання професії соціального працівника є: а) вища фахова освіта, здобута шляхом проходження освітньої програми, акредитованої згідно зі спеціальним правовим приписом у галузях освіти, спрямованих на соціальну роботу та соціальну педагогіку, соціальну педагогіку, соціальну та гуманітарну роботу, соціальну роботу, соціально-правову діяльність, благодійну та соціальну діяльність; б) вища освіта, здобута під час навчання за акредитованою бакалаврською, магістерською або докторською навчальною програмою, спрямованою на соціальну роботу, соціальну політику, соціальну педагогіку, соціальне забезпечення (sociální péči), соціальну патологію, право або спеціальну педагогіку; в) проходження акредитованих освітніх курсів у галузях, зазначених у пунктах а, б, у загальному обсязі не менше 200 годин та практика під час виконання професії соціального працівника тривалістю не менше 5 років, за умови завершеної вищої освіти в галузі навчання, яка не зазначена в пункті б; г) проходження акредитованих освітніх курсів у галузях, зазначених у пунктах а, б, у загальному обсязі не менше 200 годин та практика під час виконання професії соціального працівника тривалістю не менше 10 років за умови середньої освіти з атестатом зрілості у соціально-правовій галузі, завершеної не пізніше 31.12. 1998 року. Професійну кваліфікацію для виконання професії соціального працівника при наданні соціальних послуг у медичних закладах стаціонарного догляду має також соціальний працівник та медико-соціальний працівник, який здобув кваліфікацію для виконання медичної професії згідно зі спеціальним правовим приписом (пор. § 110 закону № 108/2006 Зб.). Це законодавче положення, що діє в ЧР донині, в принципі дозволяє виконання соціальної роботи навіть без вищої освіти — тобто шляхом здобуття вищої фахової освіти (VOŠ) з неакадемічним титулом дипломований спеціаліст (DiS), конкретно дипломований соціальний працівник. Важливо також зазначити той факт, що чеське законодавство дозволило після успішного завершення навчання у VOŠ у разі зацікавленості в бакалаврському навчанні переходити безпосередньо до вищого курсу акредитованих бакалаврських програм вищих навчальних закладів. Ще серйознішою проблемою є той факт, що соціальний працівник не обов’язково повинен мати (ВНЗ) освіту в галузі соціальна робота, а й в інших галузях, напр. соціальна педагогіка, спеціальна педагогіка, соціальна політика тощо. Згідно з Křišťan та Bednář (In Klimentová et al., 2012, с. 21) «трендом є і в Чеській Республіці виокремити соціальну роботу як самостійну спеціалізацію та відокремити її від інших спеціалізацій (медиків, педагогів, психологів), які працюють в окремих соціальних службах». Проте досі змін у законодавстві не відбулося.

Попри ці нюанси, у ЧР соціальна робота належним чином вивчається також в акредитованих бакалаврських, магістерських та докторських навчальних програмах у вищих навчальних закладах, а саме або очною формою для денних студентів, або комбінованою формою для екстернів. Бакалаврське навчання триває 3 роки, магістерське — 2 роки, а докторське — 3 роки. Наприклад, на Fakulta sociálních studií MU v Brně навчальна спеціальність sociální práce є частиною навчальної програми Sociální politika a sociální práce. У цьому університеті бакалаврське навчання соціальної роботи спрямоване на пізнання та опанування сучасних підходів і методів соціальної інтервенції в соціальній роботі. Воно також присвячене організаціям, які здійснюють ці інтервенції. Студент знайомиться з методами практичної соціальної роботи з індивідом, соціальними групами та спільнотами. Він отримує знання про створення та впровадження програм політики соціальних послуг і методи контролю їхньої ефективності. Його вводять у сучасний стан соціального законодавства. Вивчаючи методи дослідницької роботи, студент здобуває навички, необхідні для практично корисної рефлексії життєвих ситуацій клієнтів та способів їх подолання. Випускник наступного магістерського навчання за спеціальністю соціальна робота здобуває, на основі знань та навичок, набутих під час бакалаврського навчання, здатність самостійно рефлексувати та оцінювати вирішення проблем, життєві ситуації та здійснювати системні заходи або кейс-інтервенції, включаючи подолання пов’язаних з ними дилем. Він навчиться самостійно концептуалізувати системно зрозумілі заходи або кейс-інтервенції, координувати, виконувати та оцінювати їхню ефективність. Перелік чеських вищих навчальних закладів можна знайти на вебсторінці Sociální revue (2015).

Важливу роль у забезпеченні якості освіти в соціальній роботі відіграє в ЧР Asociace vzdělavatelů v sociální práci (ASVSP). Вона була заснована в 1993 році та об’єднує суб’єкти (школи), що надають принаймні трирічну післяшкільну освіту в соціальній сфері. Довгостроковою метою ASVSP є покращення якості освіти в соціальній роботі та сприяння тим самим удосконаленню пропозиції та виконання послуг соціальної роботи в Чеській Республіці. Вирішальним інструментом досягнення цієї мети ASVSP вважає створення Minimálních standardů vzdělávání v sociální práci та видання чесько-словацького журналу Sociální práce / Sociálna práca. Мінімальні стандарти є відкритим документом, який регулярно розвивається та оцінюється. Вони мають значення також у процесі консультації, що є назвою для процесу, який має для шкіл підтримувальне, консультаційне та оцінювальне значення для якості освіти в соціальній роботі. Їхнє важливе значення полягає також у процесі акредитації. У 2003 році вони стали підґрунтям для критеріїв оцінювання освітніх програм, які донині використовує Akreditační komise České republiky для оцінювання бакалаврських та магістерських навчальних програм. Подібно до них, на них спирається також Akreditační komise pro vyšší odborné vzdělávání (Křišťan, Bednářa In Klimentová et al., 2012).

Освіта соціальних працівників у Словаччині

На сьогодні вища освіта в Словацькій Республіці регулюється законом № 131/2002 З. з. про вищі навчальні заклади та про внесення змін і доповнень до деяких законів у чинній редакції. Згідно з цим законом, вищі навчальні заклади поділяються на: а) державні вищі навчальні заклади з місцезнаходженням на території Словацької Республіки, б) державні вищі навчальні заклади з місцезнаходженням на території Словацької Республіки, в) приватні вищі навчальні заклади згідно з § 47 та г) іноземні вищі навчальні заклади з місцезнаходженням на території держави-члена ЄС. У Словаччині вищі навчальні заклади мають виключне право на надання, організацію та забезпечення вищої освіти. Подібно до Чеської Республіки, вищі навчальні заклади надають, організовують та забезпечують вищу освіту в межах акредитованих навчальних програм. Важливу місію відіграє Акредитаційна комісія. Вона «відстежує, оцінює та незалежно аналізує якість освітньої, дослідницької, розробницької, мистецької та іншої творчої діяльності вищих навчальних закладів і сприяє її підвищенню. Вона комплексно оцінює умови, в яких здійснюється ця діяльність у окремих вищих навчальних закладах, і розробляє рекомендації щодо покращення роботи вищих навчальних закладів. Акредитаційна комісія може інформувати громадськість про свої висновки» (§ 82 ч. 1 закону № 131/2002 З. з.).

Навчальні програми здійснюються на трьох рівнях, причому можна об’єднувати перші два рівні вищої освіти в одне ціле (наприклад, медицина, теологія):

Навчальна програма першого рівня — це бакалаврська навчальна програма. Вона спрямована на здобуття теоретичних і практичних знань, що ґрунтуються на сучасному стані науки або мистецтва. Її стандартна тривалість на сьогодні розрізняється залежно від форм навчання, а саме: у денній формі навчання вона триває щонайменше три і щонайбільше чотири академічні роки, а в заочній формі навчання — щонайменше три і щонайбільше п’ять академічних років. Випускникам бакалаврської програми присвоюється академічний ступінь «бакалавр» (Bc.) після здобуття 180 кредитів, написання бакалаврської роботи та успішного складання державного іспиту, невід’ємною частиною якого є захист випускної роботи.

Навчальні програми другого рівня та навчальні програми, що об’єднують перші два рівні вищої освіти, — це магістерська навчальна програма, інженерна навчальна програма та докторська навчальна програма. Вона спрямована на здобуття теоретичних і практичних знань, що ґрунтуються на сучасному стані науки, техніки або мистецтва, а також на розвиток здатності їх творчого застосування під час виконання професійних обов’язків. Її стандартна тривалість на сьогодні також розрізняється залежно від форм навчання, а саме: у денній формі навчання вона триває щонайменше один і щонайбільше три академічні роки, а в заочній формі навчання — щонайменше два і щонайбільше чотири академічні роки. Випускникам магістерської програми присвоюється академічний ступінь «магістр» (Mgr.), або у випадку інженерних програм — «інженер» (Ing.) після здобуття щонайменше 60 кредитів (зазвичай 120 кредитів), написання дипломної роботи та успішного складання державного іспиту, невід’ємною частиною якого є захист випускної роботи. У докторських навчальних програмах у галузі медицини випускники здобувають академічний ступінь «доктор загальної медицини» (MUDr.), у галузі стоматології — «доктор стоматології» (MDDr.), а в галузі ветеринарної медицини — «доктор ветеринарної медицини» (MVDr.). Випускники навчальних програм, які здобули ступінь магістра, або аналогічних навчальних програм за кордоном, можуть скласти ригорозний іспит, частиною якого є захист ригорозної роботи за спеціальністю, за якою вони здобули вищу освіту, або за спорідненою спеціальністю. Після його складання вищі навчальні заклади присвоюють їм академічний ступінь у соціально-гуманітарних, мистецтвознавчих та медичних навчальних програмах — «доктор філософії» (PhDr.). Ригорозним іспитом та захистом ригорозної роботи здобувач на основі самостійного навчання має довести, що він володіє глибшими знаннями у ширшій основі своєї спеціальності, здатний самостійно засвоювати нові знання науки і практики, а також здатний творчо застосовувати здобуті знання на практиці (пор. § 53 закону № 131/2002 З. з.).

Навчальна програма третього рівня — це докторантська навчальна програма. Вона спрямована на здобуття знань, що ґрунтуються на сучасному стані наукового та мистецького пізнання, і, зокрема, на власному внеску студента в нього, який є результатом наукового дослідження та самостійної творчої діяльності в галузі науки чи техніки або самостійної теоретичної та творчої діяльності в галузі мистецтва. Її стандартна тривалість на сьогодні також розрізняється залежно від форм навчання, а саме: у денній формі навчання вона триває три або чотири академічні роки, у заочній формі навчання — чотири або п’ять академічних років. Умовою належного завершення докторантського навчання є складання дисертаційного іспиту, який належить до державних іспитів, та захист дисертаційної роботи. Випускникам докторантського навчання присвоюється академічний ступінь «доктор» («philosophiae doctor»), скорочено PhD., який зазначається після імені (пор. § 54 закону № 131/2002 З. з.).

З огляду на спільну історичну чесько-словацьку термінологію, протягом досить тривалого часу навіть після 1989 року використовувалося означення «післядипломне навчання» (postgraduálne štúdium) як мовний еквівалент терміна «докторантура» (doktorandské štúdium). Ще у федеральному законі № 172/1990 Зб. про вищі навчальні заклади розрізняли вищу освіту, завершену державним іспитом та захистом дипломної роботи (в основному йшлося про магістерське навчання, однією цілісною частиною якого могло бути навчання, завершене свідоцтвом і титулом бакалавра), від післядипломної та безперервної освіти. Післядипломне навчання згідно з цим законом було, по суті, докторантурою і завершувалося захистом дисертаційної роботи (пор. § 22). Цікаво, що термінологічно вищу освіту не називали ні «градуальним», ні «преградуальним» навчанням. Жодного з цих понять ми не знайдемо в термінологічних словниках. У «Словнику сучасної словацької мови» (2006) ми хоч і знайдемо прислівник graduálne, але зі значенням ступеневого характеру, поступово. Graduovať означає досягати, досягти певного ступеня кваліфікації викладача вищого навчального закладу, наукового працівника, напр., «градуювати» нових випускників вищого навчального закладу; був «градуйований» на магістра фармації тощо. Так само і «Великий словник іншомовних слів» пояснює graduovať як надавати, надати комусь академічний ступінь. У цьому словнику ми знайдемо також прикметник postgraduálny, пояснений як навчання, що відбувається в період після завершення вищої освіти; післядипломний (Šaling et al., 1997, с. 961). Під висловом «вища освіта» при цьому розуміється, в основному, навчання згідно з вищезгаданим федеральним законом (тобто на сьогодні магістерське, докторське або інженерне). Хоча новий закон № 131/2002 Зб. про вищі навчальні заклади вже не використовував таку термінологію, у повсякденній мові, включаючи академічне середовище, вона збереглася в такому вигляді, що післядипломна освіта — це насамперед докторантура, хоча сюди ми можемо зарахувати також спеціалізаційне і певною мірою також ригорозне провадження (яке розуміється як докторське навчання). Попередню (на сьогодні бакалаврську та магістерську) вищу освіту зазвичай розмовно називають також «преградульною», рідше «градульною». Досі її можна знайти навіть на офіційних вебсайтах. Наприклад, означення «преградульне навчання» і сьогодні (станом на 31 липня 2015 року) використовується, наприклад, на вебсайті Slovenskej zdravotníckej univerzity, і під ним розуміють бакалаврське, магістерське та докторське навчання. Отже, констатуємо, що у словацькому мовному просторі, подібно до чеського, з історичного погляду існує відмінна інтерпретація виразів «(пре)градульного» та «післядипломного» навчання порівняно з англо-американською, англосаксонською та болонською термінологією 1999 року. Під впливом Болонського процесу термінологія поступово змінюється і в Словаччині в напрямку триступеневої освіти, чому мала б відповідати і «градульна термінологія», де преградульна освіта відповідала б 1-му ступеню, градульна — 2-му ступеню, а післядипломна — 3-му ступеню. Таку термінологію використовують і деякі словацькі вищі навчальні заклади на офіційних вебсайтах.

З огляду на кваліфікаційні вимоги для здійснення соціальної роботи в Словаччині тривалий час — на відміну від інших країн (напр., Німеччини або Чеської Республіки) — відсувалося на другий план навчання соціальної роботи в системі вищої професійної освіти. Аж до 2014 року не існувало правового регулювання умов здійснення професії «соціальна робота» в усьому її обсязі. Поступово існували часткові регулювання кваліфікаційних умов для здійснення соціальної роботи для окремих сфер діяльності, які в окремих законах поступово змінювалися. Вже законом № 305/2005 Зб. про соціально-правовий захист дітей та про соціальну опіку, а також про зміну та доповнення деяких законів було встановлено, що посередництво в замінному сімейному вихованні, соціальну опіку для дітей, координування прийняття та реалізації заходів для дітей або допомоги дітям, які є скривдженими, зазнали сексуального насильства, занедбані або щодо яких є обґрунтована підозра у скривдженні, сексуальному насильстві чи занедбанні, або які були жертвою торгівлі людьми, можуть для цілей соціально-правового захисту дітей та соціальної опіки здійснювати лише фізичні особи, які здобули вищу освіту за спеціальністю «соціальна робота» або мають визнаний документ про таку вищу освіту, виданий закордонним вищим навчальним закладом. Аналогічно соціальну опіку для повнолітніх могли для цілей цього закону здійснювати лише фізичні особи, які здобули вищу освіту за спеціальністю «соціальна робота» або «андрагогіка». З 1 січня 2007 року соціальну роботу в закладі соціально-правового захисту дітей та соціальної опіки могли здійснювати лише фізичні особи, які здобули вищу освіту першого ступеня за спеціальністю «соціальна робота» або мають визнаний документ про таку вищу освіту, виданий закордонним вищим навчальним закладом, а виконання завдань координатора в закладі при опрацюванні індивідуальних планів роботи з дитиною, з повнолітньою фізичною особою або з сім'єю можуть здійснювати лише фізичні особи, які здобули вищу освіту другого ступеня за спеціальністю «соціальна робота». З 2009 року для цілей закону про соціальні послуги № 448/2008 Зб. соціальний працівник був визначений як «фізична особа, яка здобула вищу освіту за спеціальністю «соціальна робота» на першому ступені, другому ступені або має визнаний документ про таку вищу освіту, виданий закордонним вищим навчальним закладом». З 2014 року шляхом внесення змін до закону було додано також третій ступінь, чим було уможливлено здійснення соціальної роботи в соціальних послугах також випускникам докторантури. Таке розуміння акцентує вищу освіту та здійснення практики одночасно, і в ньому розрізняють випускників навчання за спеціальністю «соціальна робота» від соціальних працівників на практиці. Ще однією сферою діяльності, яка передбачала професійне здійснення соціальної роботи, є соціальна оціночна діяльність, врегульована в законі № 447/2008 Зб. про грошові внески на компенсацію тяжкої інвалідності та про зміну і доповнення деяких законів. До набрання чинності законом про соціальну роботу соціальну оціночну діяльність міг здійснювати соціальний працівник, а соціальним працівником могла бути фізична особа, яка здобула вищу освіту за спеціальністю «соціальна робота» на першому, другому або третьому ступені або має визнаний документ про таку вищу освіту, виданий закордонним вищим навчальним закладом (Mátel, Schavel, 2015).

Закон № 219/2014 Зб. про соціальну роботу та про умови здійснення деяких фахових видів діяльності у сфері соціальних справ сім'ї та про зміну і доповнення деяких законів представляє правове регулювання умов здійснення професії «соціальна робота» в одній цілісній та ключовій сфері. Базовою логікою словацького закону про соціальну роботу є той факт, що соціальну роботу на практиці може здійснювати лише той, хто її вивчав. Творці закону, проте, при кваліфікаційних вимогах прийняли лише перший та другий ступені вищої освіти. З 1 січня 2015 року тому для потреб законодавства діє, що соціальну роботу як фахову діяльність може здійснювати:

  • асистент соціальної роботи

– кваліфікаційною вимогою є здобуття вищої освіти першого ступеня за спеціальністю «соціальна робота». Цим остаточно виключаються інші спеціальності, включаючи спеціальність «соціальні послуги та консультування». У Словаччині це новий термін, який вносить суттєве розрізнення між випускниками бакалаврського та магістерського ступенів соціальної роботи, зокрема з огляду на можливості їхнього працевлаштування. Асистенти можуть виконувати фахову роботу в закладах соціально-правового захисту дітей та соціальної опіки, у закладах соціальних послуг, а також бути фаховими інструкторами з соціальної реабілітації; – соціальний працівник – кваліфікаційною вимогою є здобута вища освіта другого ступеня за спеціальністю «соціальна робота». Окрім такого ж працевлаштування, як і в асистентів соціальної роботи, соціальні працівники можуть додатково бути координаторами при розробці індивідуальних планів роботи з дитиною, повнолітньою фізичною особою або сім’єю (для цілей закону № 305/2005 Зб. зак.), здійснювати соціальну оціночну діяльність (для цілей закону № 447/2008 Зб. зак.). Крім того, соціальний працівник зможе здійснювати соціальну роботу як індивідуальну практику.

Закон, крім того, регулює використання професійних титулів «соціальний працівник», «асистент соціальної роботи» та «соціальний працівник, спеціаліст» (§ 36). Вони зарезервовані для тих, хто відповідає вищезазначеним кваліфікаційним вимогам. Словаччина таким чином приєдналася до країн, у яких титул «соціальний працівник» захищений законом (пор. Tomeš, 2010). На сьогодні (академічний рік 2015/2016) навчальні програми за спеціальністю «соціальна робота» акредитовані та викладаються, згідно з Порталом ВНЗ (2015), у 10 словацьких вищих навчальних закладах.

Закон регулює також основні правові передумови навчання для різних сфер спеціалізації — тобто спеціалізаційні навчальні програми, що реалізуються у формі післядипломної освіти. Автори законопроєкту вважали за необхідне подати правову базу для запровадження окремих навчальних програм, оскільки ті, що наразі існують з ініціативи навчальних закладів, не мають достатньої законодавчої підтримки чи чітко встановлених правил. Згідно із законом, усі спеціалізаційні навчальні програми мають бути акредитовані, причому їхній перелік та конкретні стандарти встановить уряд своєю постановою. Закон про соціальну роботу наводить лише загальні умови надання акредитації. Рішення щодо акредитації залишило за собою Міністерство праці, соціальних справ та сім’ї СР. Ключовим органом буде акредитаційна комісія, створена міністерством, причому її членів призначає міністр із числа фахівців у теорії та практиці.

Автори вказали на питання, які викликає в новому законі про соціальну роботу відсутність третього (докторського) ступеня навчання за спеціальністю «соціальна робота» у тих осіб, які на першому та другому ступенях здобули освіту за іншою, зазвичай спорідненою спеціальністю. Для них, згідно із законом, діє правило, що попри 3-річне денне або 5-річне заочне докторське навчання за спеціальністю «соціальна робота», вони, на думку авторів закону, не є спроможними здійснювати соціальну роботу на практиці. У процесі створення закону автори зазвичай посилалися на недостатню підготовку в докторському навчанні для практики та надмірну зосередженість на теорії та дослідженнях. Питання полягає в тому, чи є це спільним підходом усіх або більшості вищих навчальних закладів у Словаччині, і чи не будуть законодавством суттєво ущемлені випускники докторського навчання за спеціальністю «соціальна робота» з преградуальною освітою за іншою спеціальністю. В принципі, вони будуть виключені з професійної спільноти та здійснення практики. Новий закон залишає їм вільний простір бути гарантами (спеціалізаційної) навчальної програми, де вимагається третій ступінь вищої освіти (пор. § 29 абз. 2). З іншого боку, вимогою до гаранта є також п’ятирічний стаж роботи за спеціальністю, якої стосується навчальна програма, що для відповідних осіб у сфері соціальної роботи буде дуже проблематичним або неможливим. Ми вважаємо, що це виключення випускників докторського навчання потребуватиме повторного обговорення як на рівні творців законодавства, так і в середовищі вищих навчальних закладів, що надають докторське навчання за цією спеціальністю. Як приклад доброї практики Tomeš (2010) згадує ситуацію у Швеції, де високо цінуються випускники магістерського та докторського навчання за спеціальністю «соціальна робота» — соціономи — саме через належну теоретичну освіту (Mátel, Schavel, 2015).

Сприяти підвищенню якості вищої освіти в галузі соціальної роботи намагається з 1999 року Асоціація викладачів соціальної роботи у Словаччині (AVSP), хоча вона навіть близько не має такого статусу та впливу, як вищезгадана сестринська організація в Чеській Республіці. «Попри майже 16-річну історію Асоціації викладачів соціальної роботи у Словаччині, можна констатувати, що ця організація залишається громадським об’єднанням, яке не є партнером для Акредитаційної комісії при Міністерстві освіти, науки, досліджень та спорту Словацької Республіки. Діяльність організації зумовлена кадровим потенціалом, точніше реальними часовими можливостями окремих членкинь та членів присвячувати себе виконанню її місії та завдань. Громадське об’єднання не є професіоналізованим, не наймало і не наймає працівників; бракує фінансових ресурсів для розвитку діяльності» (Schavel, Matulayová, 2012). Вирішальний вплив у процесі підтримки якості навчальних програм за спеціальністю «соціальна робота» має Акредитаційна комісія СР. У її прийнятій системі спеціальностей соціальна робота знаходиться з 2003 року під числовим позначенням 3.1.14. Вона включена до групи соціальних, економічних та правових наук (3) та підгрупи суспільних та поведінкових наук (3.1). Основним документом, за яким Акредитаційна комісія оцінює навчальні програми, є «опис спеціальності», розроблений у 2003 році, який досі є чинним, хоча навіть близько не відповідає міжнародним стандартам освіти за спеціальністю «соціальна робота» (представленим, наприклад, документом IFSW/ IASSW Global Standards for the Education and Training of the Social Work Profession, 2004 або Рекомендацією Ради Європи Recommendation Rec(2001)1 of the Committee of Ministers to member states on social workers, 2001). Навпаки, дуже детальний опис спеціальності змушує вищі навчальні заклади адаптувати навчальні програми більше до цього документа застарілої дати, ніж до актуальних потреб професійної практики та новіших тенденцій в освіті соціальних працівників.

Висновок

З огляду на розрізнення понять преградуальне, градуальне та постградуальне навчання, згідно з нашим дослідженням, існують принаймні чотири альтернативні інтерпретації, причому може йтися про:

  • два рівні вищої освіти з мовним вираженням: преградуальне та градуальне навчання, причому преградуальному відповідає бакалаврська освіта, а градуальному — магістерська та докторська (напр. США, Болонська декларація, 1999);

  • два рівні вищої освіти з мовним вираженням: преградуальне та постградуальне навчання, причому преградуальному відповідає бакалаврська освіта, а постградуальному — магістерська, докторська та інші форми подальшого професійного та спеціалізаційного навчання (напр. Велика Британія, Північна Ірландія);

  • два рівні вищої освіти з мовним вираженням «вищоосвітнє» та «післядипломне» навчання, причому вищоосвітньому відповідає скоріше магістерська (дипломна) освіта, а післядипломному — наступна докторантська (доболонська термінологія в ЧР та СР);

  • три рівні вищої освіти з мовним вираженням, що відповідає актуальній болонській термінології, причому преградуальному відповідає бакалаврська освіта, градуальному — магістерська, а постградуальному — докторантська або інша наступна спеціалізаційна професійна освіта.

Ототожнення преградуальної освіти з магістерською на сьогодні є неприйнятним з мовного та фахового погляду з огляду на Болонський процес. З термінологічного погляду ми б рекомендували в галузі соціальної роботи в Словаччині, зважаючи на Болонський процес та актуальне законодавство, такі позначення:

  • бакалаврська — преградуальне навчання соціальної роботи, яке дає право випускникам виконувати соціальну роботу на посаді асистент соціальної роботи та користуватися професійним титулом асистент соціальної роботи;
  • магістерська — градуальне навчання соціальної роботи, що дає право на виконання соціальної роботи на посаді соціальний працівник та користування професійним титулом соціальний працівник;
  • докторантська — постградуальне навчання соціальної роботи, яке дає право випускнику обіймати роль гаранта спеціалізаційної освітньої програми;
  • спеціалізаційна — постградуальне навчання соціальної роботи, що слідує за магістерською освітою в цій галузі, яке дає право випускникам спеціалізаційного навчання виконувати спеціалізаційну фахову діяльність та користуватися професійним титулом соціальний працівник, спеціаліст.

Вища освіта в галузі соціальної роботи в сучасному глобальному світі стає мінімальним стандартом професійної підготовки соціальних працівників. Щоб належним чином виконувати цю мету, вона повинна мати достатньо забезпечені мінімальні стандарти якості цієї освіти, включаючи тісний зв'язок із професійною практикою. Сама освіта не є самоціллю, і її першочерговою метою не може бути отримання диплома про вищу освіту. Словацька соціальна робота на правильному шляху, оскільки відповідно до міжнародної тенденції прийняла вищу освіту в галузі як фундаментальну кваліфікаційну передумову для виконання соціальної роботи (хоча і тут існує диверсія через те, що зі словацького закону про соціальну роботу було виключено докторантське навчання). Наступним завданням є забезпечення того, щоб ця освіта була достатньо якісною та дуже тісно пов'язаною з виконанням професійної практики соціальної роботи в міністерствах, де працюють соціальні працівники (крім міністерства праці, соціальних справ та сім'ї, це також міністерство юстиції, охорони здоров'я, а в перспективі — і міністерство освіти). Для цього необхідне встановлення мінімальних стандартів освіти або, в наших умовах, фундаментальна інновація опису навчальної програми.

Автори: doc. PhDr. ThDr. Andrej Mátel, PhD., mim. prof. prof. PaedDr. Milana Schavel, PhD. RNDr. Monika Bérešová

ЛІТЕРАТУРА

[1] BALÁŽOVÁ, B. – BUZÁSSYOVÁ, K. 2006. Slovník súčasného slovenského jazyka (A-G). Bratislava : Veda, 2006. 1134 s ISBN 80-224-0932-4. [2] BARKER, R. L. 2003. The Social Work Dictionary. 5th Ed. Washington, DC : NASW, 2003. 493 s. ISBN 0-87101-355-X. [3] CSWE. 2012a. Educational Policy and Accreditation Standards. [цитовано 2015-24-07]. Доступно в інтернеті: [4] CSWE. 2012b. The CSWE Handbook of Social Work Accreditation Policies and Procedures (Handbook) for the 2008 Educational Policy and Accreditation Standards. CSWE, 2012. 86 s. [5] CSWE. 2015. Accreditation. [цитовано 2015-24-07]. Доступно в інтернеті: [6] EACEA. 2009. Vysokoškolské vzdelávanie v Európe 2009: Vývoj v bolonskom procese. Bologna : Euacea, 2009. 72 s. ISBN 978-92-9201-031-7. [7] ENQA. 2010. Normy a smernice na zabezpečovanie kvality v Európskom priestore vysokoškolského vzdelávania. 3. vyd. Helsinki, Bratislava : ENQA, Slovenská rektorská konferencia. 41 s. ISBN 952-5539-05-9. [8] Európsky kvalifikačný rámec pre celoživotné vzdelávanie. 2009. Luxemburg : Úrad pre vydávanie úradných publikácií Európskych spoločenstiev, 2009. 15 s. ISBN 978-92-79-08489-8. [9] Framework for Higher Education Qualifications in England, Wales and Northern Ireland. Gloucester : QAA, 2008. 47 s. [10] GADE. 2013. Quality Guidelines for Phd Programs in Social Work. [цитовано 2015-25-07]. Доступно в інтернеті: [11] HARRIS, J. – WHITE, V. 2013. Oxford Dictionary of Social Work & Social Care. Oxford : Oxford University Press, 2013. 515 s. ISBN 978-0-19-954305-2. [12] KŘIŠŤAN, A. – BEDNÁŘ, M. 2012. Vzdělávání sociálních pracovníků v České republice. In KLIMENTOVÁ, E., BALOGOVÁ, B. (eds.) Výzvy a trendy vo vzdelávaní sociálnych pracovníkov. Prešov : FiF PU v Prešove, 2012, s. 18-25. ISBN 978-80-555-0613-5. [13] MÁTEL, A. – SCHAVEL, M. a kol. 2014. Teória a metódy sociálnej práce I. 2. vyd. Bratislava : Spoločnosť pre rozvoj sociálnej práce, 2014. 443 s. ISBN 978-80-971445-2-4. [14] MÁTEL, A. – SCHAVEL, M. 2015. Nový zákon o sociálnej práci na Slovensku: retrospektíva, perspektívy a otázniky. In Sociální práce / sociálna práca. 2015, roč. 15, č. 1, s. 66-78. ISSN 1213-6204. [15] Národný kvalifikačný rámec Slovenskej republiky. 2012. Bratislava : MŠVVaŠ SR, 2012. [цитовано 2015-01-06]. Доступно в інтернеті: [16] OLÁH, M. – SCHAVEL, M. – ONDRUŠOVÁ, Z. – NAVRÁTIL, P. 2009. Sociálna práca – vybrané kapitoly z dejín, teórie a metód sociálnej práce. Bratislava : VŠZaSP sv. Alžbety, 2009. 228 s. ISBN 80-969449-6-7. [17] REJZEK, J. 2012. Český etymologický slovník. 2. vyd. Voznice : Leda, 2012. 752 s. ISBN 978-80-7335-296-7. [18] SCHAVEL, M. – MATULAYOVÁ, T. 2012. Vysokoškolské vzdelávanie sociálnych pracovníkov v kontexte štátnej sociálnej a vzdelávacej politiky Slovenskej republiky. In KLIMENTOVÁ, E., BALOGOVÁ, B. (eds.) Výzvy a trendy vo vzdelávaní sociálnych pracovníkov. Prešov : FiF PU v Prešove, 2012, s. 10-17. ISBN 978-80-555-0613-5. [19] SOCIÁLNÍ REVUE. 2015. Studium sociální práce na vysokých školách. [цитовано 2015-10-07]. Доступно в інтернеті: [20] ŠALING, S. – IVANOVÁ-ŠALINGOVÁ, M. – MANÍKOVÁ, Z. 1997. Veľký slovník cudzích slov. Bratislava : Samo, 1997. 1370 s. ISBN 80-967524-0-5. [21] The Bologna Declaration. 1999. [цитовано 2015-10-06]. Доступно в інтернеті: [22] TOKÁROVÁ, A. a kol. 2003. Sociálna práca. Kapitoly z dejín, teórie a metodiky sociálnej práce. II. vyd. 2. vyd. Prešov : Filozofická fakulta Prešovskej univerzity v Prešove. 573 s. ISBN 80-968367-5-7. [23] TOMEŠ, I. 2010. Postavení sociálních pracovníků ve vybraných státech Evropy. In Fórum sociální práce, 2010, č. 2, s. 15-34. ISSN 1804-3070. [24] Zákon č. 49/1967 Zb. Vyhláška Ministerstva školstva o postgraduálnom štúdiu na vysokých školách. [25] Zákon č. 172/1990 Z. z. o vysokých školách. [26] Zákon č. 111/1998 Sb. o vysokých školách a o změně a doplnění dalších zákonů. [27] Zákon č. 131/2002 Z. z. vysokých školách o zmene a doplnení niektorých zákonov v z. n. p. [28] Zákon č. 305/2005 Z. z. o sociálnoprávnej ochrane detí a sociálnej kuratele a o zmene a doplnení niektorých zákonov v z.n.p. [29] Zákon č. 108/2006 Sb. o sociálních službách v z.n.p.

[30] Закон № 447/2008 Зб. з. про грошові внески на компенсацію тяжкої інвалідності та про зміну і доповнення деяких законів у чинній редакції. [31] Закон № 448/2008 Зб. з. про соціальні послуги та про зміну і доповнення закону № 455/1991 Зб. про підприємницьку діяльність (закон про підприємництво) у редакції пізніших нормативних актів у чинній редакції. [32] Закон № 219/2014 Зб. з. про соціальну роботу та про умови здійснення деяких фахових видів діяльності у сфері соціальних справ та сім’ї, а також про зміну і доповнення деяких законів.