Зміни та виклики словацьких громадських центрів під впливом роботи з вразливими групами

Місцевий розвиток, а разом із ним і асоційована громадська робота з вразливими групами населення, стає дедалі більш обговорюваним питанням по всій Європі. Конкретний розвиток політик розвитку часто залежить від конкретного регіону, а також від його головних гравців, які формували політичне середовище в останньому столітті. У той час як громадський розвиток є інтегрованою частиною місцевих та регіональних представництв у країнах Західної Європи, у нових державах-членах Європейського Союзу (особливо в посткомуністичних країнах) це не завжди є самоочевидним. Більшість людей у суспільствах, які пережили тоталітарний режим, досі відчувають сильну недовіру до роботи в громадах та сусідствах; вони значною мірою уникають участі в будь-яких формальних організаціях, хоча ті вже діють у вільному середовищі та демократичному устрої.1

Словацька республіка (SR) досі проходить період трансформації, намагаючись зрозуміти громадську роботу як внесок у місцеве самоврядування, а також у розвиток громадянського суспільства.2 Якщо ми говоримо про існування громадських центрів у Словаччині, слід говорити про функціонування в тіні посткомуністичної історії SR.

У словацькому середовищі можна спостерігати на практиці кілька основних стратегій роботи з громадами задля вирішення їхніх локальних проблем, а саме: надання соціальних послуг (соціальна робота), адвокація та громадський розвиток. Громадське організування3 (як потенційна четверта стратегія4 роботи з громадами чи сусідствами) у цій країні досі використовується дуже рідко, хоча це могло б бути дуже ефективним і фінансово невибагливим інструментом досягнення соціальних змін у демократичному суспільстві, яким є SR.

Кількість неурядових організацій після розпаду Чехословаччини зросла геометрично, так само як і зростання зайнятості в третьому секторі. Попри це, наприклад, у скандинавських країнах кількість неурядових організацій більш ніж утричі вища. 5 У період виникнення самостійної SR у всій країні було лише близько 6000 неурядових організацій.6 Ця кількість зросла до понад 32000 неурядових організацій два десятиліття потому. 7 Не всі вони, однак, вважаються громадськими організаціями, і не всі, зрозуміло, працюють із вразливими групами. Функціональних громадських центрів у всій SR близько ста.

Метою цього допису є (на основі огляду літератури, партисипативного спостереження та консультацій із працівниками та працівницями Центру громадського організування – CKO у місті Banská Bystrica) ідентифікувати типи та принципи громадської роботи у словацьких громадських центрах та проаналізувати зміни й виклики, або ж труднощі громадської роботи. На основі цього можна буде запропонувати конкретні рішення, які змогли б подолати згадані перешкоди.

Щоб можна було проаналізувати громадську роботу з конкретними групами населення, слід розрізняти кілька видів роботи в громадах. Громадський розвиток можна дуже чітко відрізнити від соціальної роботи за визначенням, яке вважає громадський розвиток моделлю участі, що залучає та посилює становище громадян у сферах, які впливають на їхнє життя, а також підтримує людей без різниці в їхньому активному громадянстві. 8

Strieženec9 розрізняє соціальну роботу в громадах, громадську роботу в сусідствах та громадський розвиток. Різниця полягає в тому, чи виконується робота для громади, як це є у випадку соціальної роботи, чи разом із громадою, як це є у випадку громадської роботи (та громадського розвитку). Авторки Košková та Antalová10 звертають увагу при роботі з громадою (на відміну від роботи для громади) на процес розвитку, який базується на рівному партнерстві між усіма зацікавленими сторонами, дозволяючи таким чином обмін знаннями, досвідом та навичками з метою досягнення соціальних змін.

Порівняно з адвокацією, громадський розвиток підтримує та залучає людський капітал. Він покращує процес підвищення навичок та зростання знань у окремих осіб, груп, а також усієї громади, що є результатом процесу неформальної освіти, зумовленого активністю людей безпосередньо в громаді. Громадський розвиток працює з потенціалом, який уже існує в громаді – зі здібностями, навичками, знаннями та спроможностями мешканців, членів організації та представників інституцій. 11

Основою іншого типу громадської роботи – громадського організування – є, згідно зі Střelcová (2015) та Janta (2016), те, що люди (які мають у межах громади чи сусідства гостру проблему) визначають свою громаду через цю проблему; формують структурою певну організацію – спільно вирішують проблеми, якими хочуть займатися; пропонують заходи, які хочуть виконувати; створюють план дій; обирають методи, які використають для досягнення своїх цілей. Громадська робота (громадський розвиток чи організування) не має характеру соціальної роботи, де соціальні працівники вирішують проблеми вразливих груп за них, а працюють із потенціалом громади, яка має спроможність спільно брати участь у вирішенні проблеми. Громадський розвиток має сенс насамперед у межах сталості та залучає громаду до процесу розвитку та планування. 12

Участь є центральним пунктом громадського розвитку та громадського організування. Згідно з авторами Aref та Redzuan13, можна розпізнати три типи участі: справжня, активна участь; далі символічна участь; і неучасть. Усі типи були помічені за останні 15 років також у межах спільнот, побудованих вразливими групами у Словаччині.

Центри допомоги при інтеграції локальних ромських громад

Громадські центри у Словаччині, як і в інших посткомуністичних країнах Східної Європи, є досі відносно невідомим і новим феноменом. У нас вони пов’язані насамперед із підтримкою меншин. Громадський центр, як інституційний заклад, надає передусім первинні програми, що реагують на актуальні проблеми та потреби місцевої громади. У наш час роботу громадських центрів забезпечують організації некомерційного сектору та церковні організації. У меншій мірі громадські центри експлуатують також деякі місцеві органи самоврядування.

Однією з можливостей вирішення проблематики маргіналізованих ромських громад, яка пропонувалася в SR і яка намагається включати в себе комплексне рішення, було саме заснування та робота громадських центрів. Їх у наш час по всій Словаччині приблизно сто. Свою діяльність вони здійснюють на користь усього суспільства. 14

Перші 10 таких громадських центрів у SR офіційно виникли у 2003 році в межах проєкту «Підтримка заснування громадських центрів у Словацькій республіці» – як інструмент вирішення інтеграції місцевих ромських громад. Фінансову підтримку вони отримували з фондів Європейського Союзу через програму PHARE і слугували як допомога при інтеграції переважно сегрегованих чи сепарованих місцевих ромських громад. 15 У 2012 році ромських громадських центрів як певного типу соціальної інновації в SR було вже понад 45, причому розвитку цих центрів значно допомогла Nadácia občianskej spoločnosti. 16

Національний проєкт «Комунальні центри» (NP KC) був призначений насамперед для групи мешканців, які є соціально виключеними або перебувають під загрозою соціального виключення, з акцентом на маргіналізовані ромські спільноти, для яких була характерною нездатність брати участь у соціальному, економічному, політичному та культурному житті внаслідок конкретних факторів (низький дохід, поганий стан здоров’я, недостатня освіта, слабкий контакт із більшістю населення та дискримінація тощо). Проєкт реалізовувала у 2014–2015 роках Імплементаційна агенція Міністерства праці, соціальних справ та сім’ї СР: Імплементаційна агенція для Операційної програми «Зайнятість та соціальна інклюзія» (раніше Фонд соціального розвитку).17 Комунальна робота в комунальних центрах приділяла увагу насамперед поверненню соціально виключених людей до головного потоку суспільного життя. У межах NPKC було підтримано 168 комунальних центрів (4 у Трнавському краї; 14 у Нітранському; 6 у Тренчинському; 36 у Банськобистрицькому; 11 у Жилінському, 56 у Пряшівському та 40 у Кошицькому краї). У цих центрах знайшли роботу майже 650 працівників. 18

Трансформація культурних організацій на центри суспільних змін

Робота в громадах чи в сусідствах, безперечно, має інклюзивний характер. Комунальні центри створюють зв’язки між більшістю та меншістю населення в межах спільного діалогу та активностей. Звісно, і до 2003 року в СР функціонували спільноти та громади людей, що виявляли ознаки більш чи менш формальної організації (зі своїми членами, місією та порядком денним). Причому йшлося не лише про людей із маргіналізованого середовища. Переважно церковні організації, окремі парафії та філії Slovenskej katolíckej charity організовували, об’єднували чи координували спільноти молоді (об’єднання християнської молоді при церквах), які за допомогою священників та членів чернечих орденів займалися волонтерством, вихованням лідерів, місійною та благодійною діяльністю, допомогою нужденним. Ці спільноти, будуючи членську базу, відстежуючи свої цілі та готуючи порядок денний, виявляли (часто радше підсвідомо) ознаки комунального організування.

За останні кілька років у СР виникло також кілька культурних організацій, які займаються роботою з громадами, використовуючи таким чином їхній потенціал. Це, наприклад, у Братиславському краї Nová Cvernovka, у Банськобистрицькому краї Centrum pre nezávislú kultúru – Záhrada, у Трнавському Nádvorie, у Жилінському Stanica-Zárečie, у Кошицькому Tabačka тощо, чиє існування фінансується частково з бюджету міста або самоврядного краю, але насамперед завдяки приватним донорам та грантам із вітчизняних фондів і закордонних фундацій. Більшість із них, однак, нещодавно внаслідок зміни політичного клімату та зростання екстремізму в СР змінила свій культурний охоплення, або ж розширила його виміром активізму в інтересах суспільних змін. Зокрема, перед нещодавніми жупними виборами працівники та волонтери цих центрів через побоювання перед зростаючим націоналізмом, поширенням неправдивих новин, пропаганди та ненависті до меншин сформувалися в одиниці, які організовували на заклик CKO: зібрання «Nie v našom meste» на площах, дискусії в університетах та мотивували молодих виборців, що голосують вперше, до участі у виборах. Вони використовували таким чином (здебільшого інтуїтивно) принципи комунального організування як можливого інструменту для соціальних змін у суспільстві. Після кількох тижнів протестів та досягнення мети (виграної кампанії), однак, неформальна спільнота активізованих людей розпалася — їхня воля брати участь у трансформації громади не була підхоплена та використана, не була організована.

Окрім цих культурних центрів та вищезгаданих понад ста комунальних центрів, які виникли з ініціативи Національної програми «Комунальні центри», існують також офіційні центри, які функціонували і функціонують успішно і поза межами цієї програми. Arcidiecézna charita Košice як церковна організація керує вже кілька років двома комунальними центрами на сході Словаччини (у Липанах та у Стропкові), Človek v ohrození та кілька інших неурядових організацій також координують центри, що займаються роботою з людьми з ромської меншини. Asociácia pre kultúru, vzdelávanie a komunikáciu – ACEC та CKO готують комунальних працівників, організаторів та лідерів до їхньої роботи в громадах. Організація ETP Slovensko вже не керує лише комунальними центрами на Східній Словаччині, що займаються ромським населенням, а працює також над інтеграцією біженців та біженок у суспільство. Клієнти проходять через освітні програми (вправи з практичних навичок, позашкільні активності, превентивні програми, навчання впродовж життя, фахова підготовка), програми, що створюють робочі місця, отримують соціальні, медичні, фінансові та правові консультації без різниці у віці. Людям у скруті спрямовується також гуманітарна або продовольча допомога та мікропозики.

Труднощі розвитку та організування в комунальних центрах

Попри функціонуючі приклади з практики, існує багато викликів (у словацькому контексті переважно бар’єрів), які можуть перешкоджати залученості та участі громади в подіях у їхньому сусідстві чи в усьому місті. Згідно з авторами Dukeshire, Thurlow19 та Střelcová20, ці труднощі можна поділити так: 1. Недостатнє відчуття приналежності; 2. Слабкі соціальні мережі; 3. Жодних або негативні сусідські стосунки; 4. Неактивне життя в сусідстві та мало можливостей для взаємодії в межах громади, а також брак належних і доступних громадських просторів для реалізації; 5. Недостатній доступ до інформації; 6. Погані або неналежні життєві умови; 7. Низька поінформованість про активності місцевих організацій; 8. Обмежені ресурси громади; 9. Слабкі або неіснуючі звички волонтерства; 10. Висока плинність мешканців; 11. Неіснуючі або лише малі очікування від громади в межах сусідства; 12. Жодних або мінімальні позитивні зміни, зафіксовані членами громади в сусідстві; 13. Недостатня соціальна інфраструктура та послуги; 14. Певний вид напруги в громаді; 15. Недостатнє розуміння або плутанина щодо ролі комунального чи сусідського центру; 16. Недооцінювання цінності місцевої участі та залученості громади до процесів прийняття рішень; 17. Низький особистий інтерес до місцевих питань, місцевого управління справами громади та представництва; 18. Брак довіри до місцевого представництва та самоврядування; 19. Історично зумовлені негативні стосунки з урядовими інституціями; 20. Гомогенність сусідської громади.

Експертна команда з Inštitút pre verejné otázky21, яка тривалий час займається темою участі, наводить деякі інші сфери, де громадянський активізм та активність у межах громади чи сусідства зафіксували проблемний напрямок або спад. Поряд із позитивами, як-от розвиток міського активізму чи зростання суспільної підтримки донорства, розвинувся і так званий інтернет-активізм, який у межах соціальних медіа не спрямований лише на мобілізацію громадян на підтримку «доброго» громадянського суспільства, а може активізувати також прихильників нетерпимості до думок і нерідко навіть екстремістської антидемократичної ініціативи. 22

Рекомендації для практики: Існування фасилітаторів та розбудова спроможностей

Вищезгадані два десятки бар'єрів означають обмеження громадської роботи в конкретних спільнотах людей. Усі згадані труднощі більшою чи меншою мірою зустрічаються у вразливих групах населення. Рішенням на майбутнє (подолання труднощів і просування в роботі) може бути пропозиція певних фасилітаторів23 або посередницьких елементів24 у межах спільноти, серед яких можна виділити: 1. Стимули та позитивні очікування; 2. Соціальний капітал та громадські ресурси; 3. Провідних надійних лідерів груп та місцевих представників; 4. Регулярність діяльності; 5. Сенс існування спільноти; 6. Посилені соціальні мережі та позитивні сусідські відносини; 7. Поінформованість; 8. Активне життя, пов'язане із сусідством; 9. Сильні волонтерські звички; 10. Активна та корисна місцева участь у прийнятті рішень, залученість спільноти.

Ці фактори можуть допомогти у розбудові спільнот, які завдяки цьому могли б стати більш інклюзивними, згуртованішими, живішими та безпечнішими. Організації зі своїми громадськими центрами тоді зможуть створювати зв'язки між окремими особами та групами, підтримувати розбудову потенціалу та надавати голос вразливим групам населення.

На сьогодні існує кілька програм розбудови потенціалу та навчання громадських організаторів і молодих лідерів, причому акцент робиться саме на соціально виключених групах та представниках меншин у СР. Йдеться про стипендії для окремих осіб через Nadácia Via та CKO (у співпраці з Great Lakes Consortium for International training and development з можливістю стажування в авторитетних американських громадських організаціях завдяки програмі Professional Fellows), або грантову схему для конкретних проектів організацій через Nadácia otvorenej spoločnosti, Medzinárodny vyšehradský fond та деякі посольства у СР.

Висновки

Головною метою громадської роботи (і насамперед громадського розвитку) є розбудова активних та сталих спільнот, заснованих на соціальній справедливості та взаємній повазі. Окрім цього завдання, йдеться також про запобігання та усунення бар'єрів, які заважають людям брати участь у вирішенні питань, що впливають на якість їхнього життя. 25

Виклики в межах локального розвитку та пов'язаної з ним громадської роботи, з якими ми стикаємося у Словаччині, дуже часто є спільними для всього регіону Центральної та Східної Європи. Словацькі громадяни борються з довірою, або ж недовірою, як у сфері адміністрації, так і в межах політичного представництва їхніх інтересів. Вони все ще пасивні у волонтерській роботі, а також у межах членства в громадських організаціях. У межах цього допису було ідентифіковано двадцять бар'єрів громадської роботи з вразливими групами населення та запропоновано десять можливих фасилітаторів, що сприяють подоланню цих труднощів.

Після аналізу сучасного стану (і з метою підтримки, а також забезпечення сталого розвитку спільнот) важливо брати до уваги індивідуальний характер спільнот та конкретні потреби місцевих громадян, які часто належать до вразливих осіб. Для успішної громадської роботи в будь-якому типі спільноти чи сусідства найважливішою є ідентичність групи та той факт, що вона побудована і сама себе певним чином визначає. 26 Якщо люди навчаться ідентифікувати проблеми у власних спільнотах та сусідствах, назвуть їх і спільно домовляться про порядок їх вирішення, вони можуть досягти (без витрачання зайвих коштів) бажаних змін. Для досягнення такого стану можуть слугувати, наприклад, національні тренінги громадських організаторів та підготовка лідерів під егідою банськобистрицького Centra komunitného organizovania (у співпраці з європейською мережею ECON – European Community organizing Network та американською організацією Great Lakes Consortium for International training and development), які займаються також громадським розвитком, але насамперед намагаються впровадити громадське організування як найбільш ефективний та доступний метод для досягнення соціальних змін у суспільстві.

Авторка: PhDr. et RNDr. Božena Markovič Baluchová, PhD. Кафедра досліджень розвитку та довкілля, Університет Палацького в Оломоуці Використана література

  1. Aref, F., Redzuan, M., 2009: Assessing the level of community participation as a component of community capacity building for tourism development, Europ. J. Soc. Sc., 8 (1), s. 68-75.
  2. Bútorová, Z., Bútora, M., Strečanský, B., 2012: Aktívne občianstvo a mimovládny sektor na Slovensku: Trendy a perspektívy, Bratislava: Včelí dom. 52 s., ISBN 978-80-970885-0-7.
  3. Bútora, M. et al., 2011: Štúdia trendov vývoja občianskej spoločnosti na Slovensku, Bratislava: IVO, CpF, PDCS, 68 s. [online: http://www.ivo.sk/7497/en/studies-and-papers/studia-trendov-vyvoja-obcianskej-spolocnosti-na-slovensku]
  4. Dudeková, G., 2014: Dobrovoľné združovanie na Slovensku v minulosti. [Online: http://www.dejiny.sk/eknihy/gd.htm].
  5. Dukeshire, S., Thurlow, J., 2002: Challenges and Barriers to Community Participation in Policy Development, Rural Communities Impacting Policy Project, Atlantic Health Promotion Research Centre at Dalhousie University and the Coastal Communities Network, Nova Scotia. s. 1-4., ISBN 0-9780913-2-9.
  6. Freie, P., 2005: Pedagogy of the oppressed (30th Ed), NY: Continuum, 181 s. [Online: http://www.msu.ac.zw/elearning/material/1335344125freire_pedagogy_of_the_oppresed.pdf].
  7. Guerra, S., 2012: Keeping the Community Whole Unit for sustainability Sagene municiple district, District Sagene Municipality of Oslo, Norway.
  8. Henderson, P., Thomas, D.N., 2007: Skills in Neighbourhood work, (Translation). Nitra: Centrum komunitního rozvoja. ISBN 978-80-969638-4-3.
  9. Howard, M.M., 2003: The Weakness of Civil Society in Post-Communist Europe, Cambridge: University Press, s. 27. [Online: http://assets.cambridge.org/97805218/12238/sample/9780521812238ws.pdf].
  10. Husárik, M., Miková J., 2011: Správa o činnosti komunitného centra Sásová za obdobie apríl 2011 až december 2011, Mesto Basnká Bystrica. [Online: http://www.banskabystrica.sk/index.php?id_menu=63165].
  11. Implementačná agentúra Ministerstva práce, sociálnych vecí a rodiny SR, 2014: Prezentácia činnosti Národného program Komunitné centrá. [Online: https://www.ia.gov.sk/data/files/f773cc6e1a7786b34d442de51c13c545
  12. Janto, J., 2016: Komunitný rozvoj na sídliskách. In: Etnologické rozpravy 1/2016, Ročník XXIII, 2016, č. 1, Banská Bystrica: Národopisná spoločnosť Slovenska. s. 7-23., ISSN 1335-5074.
  13. Košková, Š., Antalová, I., 2003: Príručka objavovateľa stratených území, Bratislava: Nadácia Milana Šimečku, 215 s., EAN 9788089008155.
  14. Markovič Baluchová, B., 2017: Presence of Community organizing in Slovak practice, Bratislava: Media about Development. [Online: https://mediaaboutdevelopment.wordpress.com/2017/04/20/presence-of-community-organizing-in-slovak-practise/].
  15. Korpesio, C., 2012: Komunitné centrá na Slovensku. Bratislava: Prohuman. [Online: http://www.prohuman.sk/socialna-praca/komunitne-centra-na-slovensku].

  16. Strieženec, Š., 2001: Úvod do štúdia sociálnej práce. Trnava: Tripsoft. s. 19., ISBN 80-968294-6-7.

  17. Střelcová, V., 2015: Комунальна робота в міських кварталах (Тематичне дослідження житлового масиву Sásová у Словаччині та Telheiras у Португалії), Братислава: FSEV UK, Інститут державної політики, 146 с.

1 Howard, 2003 2 Střelcová, 2015 3 Janto, 2016 4 Markovič Baluchová, 2017 5 Bútora a kol., 2012 6 Dudeková, 1998 7 Bútora a kol., 2012 8 Guerra, 2012 9 Strieženec, 2001 10 Košková a Antalová, 2003 11 Střelcová, 2015 12 Henderson, Thomas, 2007 13 Aref, Redzuan, 2009 14 Korpesio, 2012 15 Korpesio, 2012 16 Bútora a kol., 2012 17 IA ZaSI, 2014 18 IA ZaSI, 2014 19 Dukeshire a Thurlow, 2002 20 Střelcová, 2015 21 Bútora a kol., 2012 22 Bútora a kol., 2011 23 Dukeshire, Thurlow, 2002 24 Střelcová, 2015 25 Husárik, Miková, 2012 26 Střelcová, 2015