Соціальна робота в численній науковій та фаховій літературі, а також у багатьох навчальних текстах визначається як теоретико-прикладна наукова дисципліна, що надає свої знання та методи дослідження для профілактики та вирішення соціальних проблем окремих осіб, груп і спільнот.

Вона вважається як сферою наукового пізнання, так і професійною практичною діяльністю, якій, згідно з A. Tokárová (2003, с. 52), можна приписати означення мультидисциплінарної та трансдисциплінарної сфери. Згадана авторка дотримується думки, що «трансдисциплінарність є атрибутом наук, які відкриті для сприйняття знань інших наук, здатні до опрацювання, передачі та поширення інноваційних знань іншим наукам, і це стосується не лише тих, з яких вони спочатку черпали стимули та знання». Лише додамо, що трансдисциплінарний підхід застосовується не лише в науковому пізнанні, а й у практичній професійній діяльності соціальних працівників.

Соціальні працівники

Соціальні працівники здійснюють свою професійну діяльність (професію) відповідно до функцій соціальної роботи. Це означає роботу в межах специфічних заходів соціальної допомоги клієнтам — окремим особам, групам і спільнотам при вирішенні їхніх соціальних ситуацій (A. Mátel, M. Schavel та ін., 2014).

Одним із завдань соціальних працівників є реалізація різних заходів фахової соціальної допомоги шляхом професійного підходу та в межах власних професійних компетенцій. Під соціальною допомогою, окрім екстреної допомоги, розуміють також фахове спрямування людей до активної співпраці та, зрештою, до соціально самостійної поведінки. Справжнє джерело індивідуальних соціальних змін приховане в потенціалі кожного соціального клієнта. Соціальна допомога стосується подолання соціальної безпорадності людей та підтримки їхньої соціальної спроможності. Клієнти професійно спрямовуються до самодопомоги в соціальних та психологічно складних ситуаціях (M. Machalová, 2013 b).

Від клієнтів очікується, відповідно до їхніх особистих здібностей, а також життєвих обставин, виявлення чіткої позиції, прийняття рішень та докладання зусиль для самостійного подолання соціальної проблеми.

Соціальні працівники володіють низкою економічних, соціальних, адміністративних інструментів та портфоліо консультаційних і освітніх заходів у межах соціальної допомоги, які визначені відповідними законами, чинними у сфері соціальної політики та соціальної роботи. Соціальна допомога надається як у формі матеріальних виплат і допомог, так і у формі різноманітних соціальних послуг та соціального консультування. До соціальних послуг належить також соціально-освітня діяльність, тобто виховна, навчальна та консультаційна робота, спрямована на первинну, вторинну та третинну соціальну профілактику в галузі соціальної роботи.

Соціальні проблеми необхідно вирішувати якомога комплексніше. Тому виховання, навчання та консультування мають незамінне місце в соціальній профілактиці, а також у соціальній терапії клієнтів. Вплив виховання, навчання та консультування в межах соціальної допомоги неможливо ігнорувати. Вирішення соціальних проблем зрештою завжди пов’язане з певним втручанням у психічну адаптацію людей, а також у їхню соціальну адаптацію в даних життєвих умовах. Освіта може бути засобом корекції особистого підходу клієнтів до власної проблеми. Соціальних клієнтів заохочують і супроводжують до змін у ставленні та оцінці життєвої ситуації, а також до необхідної зміни власного підходу до конкретної соціальної події та ситуації.

Ефективність освітньої соціальної допомоги залежить від компетентно підготовлених освітніх програм та від фахово належним чином проведених виховних, навчальних і консультаційних заходів для конкретних індивідуальних, групових чи спільнотних клієнтів соціальної роботи (M. Machalová, 2013 b).

Для виконання робочих обов’язків від соціальних працівників, окрім фахової освіти, вимагається також належна соціальна та психологічна компетентність. Рівень соціальної та психологічної компетентності відображається у професіоналізмі соціальної комунікації та в рівні соціальних стосунків працівників у межах робочої діяльності (професіоналізм у комунікації та стосунках на робочому місці, професіоналізм у комунікації та стосунках із клієнтами). Соціальні працівники застосовують комунікаційні навички при наданні соціальної допомоги щодня в рутинній роботі та у фаховій консультаційній діяльності, наприклад, у межах превентивної освітньої соціальної роботи, яку ми вважаємо ефективною соціальною допомогою в межах (M. Machalová, 2013 b):

  • Первинної соціальної профілактики, тобто соціалізаційної профілактики.
  • Вторинної соціальної профілактики, тобто ресоціалізаційної профілактики.
  • Третинної соціальної профілактики, тобто реабілітаційної профілактики.

У межах профілактики соціальна допомога може надаватися через освітнє соціальне консультування. Це консультування ми визначили (M. Machalová, 2013 b) на основі соціальної функції освіти соціальних клієнтів. Ми виходимо з того, що соціальні проблеми людей можна передбачити та запобігти їм шляхом реалізації «індивідуально підібраних» виховних, навчальних та консультаційних заходів. Враховується соціальний освітній консультаційний вплив, тобто вплив виховання та навчання в межах соціального консультування. Однак для якісного надання освітніх соціальних консультаційних послуг бажано, щоб соціальні працівники були фахово компетентними, а також психологічно та комунікативно розвиненими.

Підготовка до комунікації

Підготовку соціальних працівників до соціальної та міжособистісної комунікації ми здійснюємо через особисту та групову динаміку на основі комунікаційних стосунків та міжособистісних процесів.

Учасники підготовки до комунікації навчаються за допомогою (M. Machalová, 2011):

  1. «Замісного навчання» — тобто на прикладі, на поведінці, на виступах інших осіб в освітній групі.
  2. «Дзеркального відображення» — тобто самопізнання через відгуки, зворотний зв’язок від інших осіб в освітній групі.
  3. «Цілісного бачення» — тобто інсайту (розуміння, усвідомлення) способу комунікації та природи освітньої групи, ієрархії в даній групі, поведінки групи та її окремих членів зокрема. Активне залучення та отримання досвіду міжособистісної та групової комунікації в даній групі.

Учасники підготовки до комунікації спрямовуються на те, щоб вчитися розуміти вербальну та невербальну комунікацію в групі: - «Уважність» — із зосередженням на власній комунікації та на комунікації інших у групі. Учасники вчаться бути уважними, спостерігаючи за способом мовлення, аргументацією та поведінкою інших, а також вчаться бути уважними до власних проявів у міжособистісній комунікації.

У комунікаційній підготовці соціальних працівників ми виходимо з таких фактів (M. Machalová, 2011):

  • Освітній (виховно-навчальний) процес ми будуємо на комунікаційних навичках та досвіді учасників.

  • Учасники є партнерами в освіті, вони отримують підтримку та заохочення в процесі навчання з метою формування та культивування їхньої міжособистісної комунікації та комунікації в групі.

  • Усі учасники – освітяни та учасники навчання (соціальні працівники) – несуть спільну відповідальність за перебіг, ефективність та результати освітнього заходу. Результати зрештою частково проявляються вже на рівні міжособистісної комунікації в даній навчальній групі, а згодом відображаються на рівні комунікативної спроможності соціальних працівників (учасників освітнього заходу).

  • Міжособистісна комунікація є взаємним обміном між усіма учасниками і є помітною в мотивації та активності в межах освітнього заходу.
  • Освітянин та учасники (соціальні працівники) мають можливість ділитися своїми почуттями, емоціями, думками, цінностями, мотиваціями, поведінкою та діями в даній навчальній групі.

Компетенції соціальних працівників

Професійна діяльність соціальних працівників вимагає певного рівня професійної компетентності (M. Machalová, 2013a). Професійну компетентність ми визначили як систему, що складається: 1. з фахової компетентності, 2. з психологічної компетентності.

Психологічну компетентність утворюють: а) особистісна компетентність, б) соціальна компетентність. Комунікація пов'язана з усіма вищезазначеними компетенціями соціальних працівників. Зазначимо лише, що в межах психологічної компетентності у фаховій підготовці соціальних працівників слід приділяти однакову увагу формуванню їхньої (M.Machalová, 2013a):

  • особистісної компетентності

, яка стосується підвищення рівня психічної зрілості та особистісної розвиненості соціальних працівників;- соціальної компетентності , яка стосується підвищення рівня соціальної комунікації та соціальних стосунків соціальних працівників.

Професіоналізація соціальних працівників значною мірою залежить від їхньої оптимальної соціально-психологічної адаптації до специфічної фахової комунікації та міжособистісної комунікації в конкретному професійному середовищі соціальної роботи. Комунікативна підготовка соціальних працівників до виконання їхньої професії спрямована на розвиток професіоналізму та фаховості соціальних працівників для роботи з людьми (соціальними клієнтами – окремими особами, групами, спільнотами).

Професійна компетентність навряд чи можлива без формування особистості соціальних працівників. Особистість соціального працівника проявляється в його унікальній особистісній компетентності. Йдеться про комплексну здатність пізнавати та розуміти самого себе, а також пізнавати та розуміти іншу людину (соціального клієнта).

Соціальна компетентність проявляється у здатності соціальних працівників у межах професійної діяльності оптимально та предметно комунікувати, а також водночас культивувати професійні та при цьому доброзичливі людські стосунки з іншими людьми. Соціальна компетентність означає, що соціальні працівники фахово розуміють соціальну ситуацію, соціальні наслідки, а також переживання, поведінку та дії соціальних клієнтів (окремих осіб, груп, спільнот).

Висновок

Підготовка соціальних працівників у сфері соціальної та міжособистісної комунікації полягає насамперед у підтримці цілеспрямованого професійного розвитку їхньої особистості. Оскільки соціальні працівники своїми діями та комунікацією значною мірою впливають на дії та комунікацію соціальних клієнтів. І вони мають велику заслугу у зміні підходу клієнтів до власної соціальної події та життєвої ситуації.

Це достатня підстава для того, щоб соціальні працівники були цілеспрямовано мотивовані та підготовлені до пізнання та розвитку власної особистості, включаючи власну комунікативну спроможність. Комунікативна спроможність є необхідною в межах професії соціальних працівників. І тому соціальним працівникам слід побажати в їхній професійній діяльності багато мудрості – відваги – поміркованості – терпіння.

Автор: Prof. PhDr. Mária Machalová, CSc. Список літератури

MACHALOVÁ,Mária. 2011. Komunikácia v sociálnej práci. Prešov: PBF PU. ISBN 978-80-555-0329-8. MACHALOVÁ,Mária. 2013a. Cesta k interpersonálnej komunikácii. Prešov: PBF PU. ISBN 978-80-555-0841-2. MACHALOVÁ,Mária. 2013b. Preventívna sociálna práca. Edukačná paradigma v sociálnej práci. Prešov: Prešovská univerzita. ISBN 978-80-555-0932-7. MÁTEL,Andrej - SCHAVEL,Milan a kol.2014.: Teória a metódy sociálnej práce I. Bratislava: Spoločnosť pre rozvoj sociálnej práce. ISBN 978-80-971445-1-7. TOKÁROVÁ,Anna. a kol.2003.: Sociálna práca. (Kapitoly z dejín, teórie a metodiky sociálnej práce.) Prešov: Akcent Print. ISBN 80-96836758.