Пробація, медіація та їх роль у вирішенні делінквентності дітей та молоді

ВСТУП

Ефективність кримінальних заходів у проблематиці делінквентності дітей та молоді є дуже дискусійним питанням. У випадку покарання у вигляді позбавлення волі дієвість покарання є предметом багатьох дискусій різних фахівців. Багато хто, безумовно, погодиться з тим, що таке покарання для неповнолітнього делінквента точно не виконуватиме функцію виправлення. Навіть з економічної точки зору цей вид покарання у даній проблематиці не виглядає ефективним. Пробаційна та медіаційна служба повинна мати у своєму розпорядженні інструменти, за допомогою яких вона могла б досягти змін у поведінці неповнолітніх та молодих делінквентів і запобігти повторній делінквентній поведінці. Одним із таких інструментів є пробаційний нагляд.

У статті ми хочемо вказати на альтернативне вирішення делінквентності дітей та молоді з використанням пробаційної та медіаційної служби, причому сенсом пробаційної та медіаційної служби має бути позитивне спрямування неповнолітнього до ведення впорядкованого життя та до усунення причин і наслідків вчиненого кримінального правопорушення. Водночас пробаційна та медіаційна служба має допомогти йому знову інтегруватися в суспільство та прийняти суспільні правила, цінності та принципи.

I. ПРОБАЦІЙНА ТА МЕДІАЦІЙНА СЛУЖБА

1.1 Історія пробаційної та медіаційної служби у Словаччині

Міністерство юстиції Словацької Республіки вже кілька років готує ґрунтовну рекодифікацію кримінально-правових кодексів. У травні 2000 року уряд Словацької Республіки на своєму засіданні затвердив законодавчі рамки рекодифікації Кримінального кодексу та Кримінально-процесуального кодексу. Філософським підґрунтям стала ідея ресторативної юстиції.

Покарання у вигляді позбавлення волі має призначатися лише у крайньому випадку, якщо неможливо знайти інше вирішення кримінальної справи. Для реалізації альтернатив передбачалося створення Пробаційної та медіаційної служби (далі — PMS).

PMS у Словаччині має будуватися як централізована служба, що враховує локальні специфіки. Завмиром, чому міністерство юстиції створює таку службу, є, з одного боку, посилення прав потерпілих від кримінальних правопорушень, активна допомога при ресоціалізації злочинця та його безпроблемному поверненні до суспільства після вчинення злочину, при одночасному виховному впливі на все суспільство. PMS у Словаччині прагне увійти до числа інституцій, які активно діятимуть у межах програм профілактики злочинності.

На підтримку діяльності PMS у межах пілотного проєкту міністерство юстиції підготувало новелу Кримінально-процесуального кодексу, яка запроваджує інститут примирення. При виконанні передбачених законом умов суд, а в підготовчому провадженні прокурор, за згодою обвинуваченого та потерпілого може прийняти рішення про затвердження примирення та зупинити кримінальне переслідування. Однією з умов, які повинен виконати обвинувачений, є те, що він відшкодував шкоду, якщо вона була спричинена діянням, або вжив інших заходів для відшкодування шкоди, або іншим чином усунув шкоду, що виникла внаслідок кримінального правопорушення. Під час переговорів злочинця з потерпілим медіація використовується як форма вирішення спору, що виник між обома сторонами через вчинення кримінального правопорушення.

У жовтні 2001 року розпочала свою діяльність робоча група з підготовки пілотного проєкту PMS, створена в секції кримінального права. Її членами стали представники органів кримінального переслідування (судді, прокурори, працівники судової поліції та Президії поліцейського корпусу СР), а також представники третього сектору. З 2002 року Міністерство юстиції СР запустило пілотний проєкт пробаційної та медіаційної служби, який мав реалізовуватися без внесення змін до Кримінального кодексу та Кримінально-процесуального кодексу. Тому було необхідно знайти простір для діяльності пробаційних та медіаційних офіцерів. Хоча словацьке кримінальне право на той час не знало покарання у вигляді громадських робіт, ані так званих «наглядових» покарань, у межах пілотного проєкту можна було здійснювати пробаційну діяльність, оскільки суддя згідно з Кримінальним кодексом мав можливість призначити засудженому певні обмеження та обов'язки під пробаційним наглядом пробаційного офіцера. Пробаційний офіцер мав не лише контролювати, чи дотримується засуджений призначених обмежень та обов'язків, а й у співпраці з родиною злочинця та спільнотою, в якій засуджений живе, забезпечити його ресоціалізацію (Fenyk, Sotolář, 1997).

Пріоритетним завданням міністерства юстиції щодо пробації, медіації у кримінальних справах та безпосереднього виконання роботи пробаційних та медіаційних офіцерів у 2003 році була підготовка закону про пробаційних та медіаційних офіцерів. Прийняття закону про пробаційних та медіаційних офіцерів встановлює різні форми нагляду за обвинуваченим та контролю, спрямованого на дотримання обов'язків та обмежень, які були призначені засудженому в межах випробувального терміну. Вони вимагають участі кваліфікованих осіб з відповідними компетенціями. Особи, які на рівних засадах займаються медіацією, створюють умови для застосування відхилень (диверсії) у кримінальному провадженні. Проєкт закону передбачав створення інституту пробаційного та медіаційного офіцера, включаючи його статус, повноваження, права та компетенції. Одночасно із законом про пробаційних та медіаційних офіцерів НР СР прийняла закон про судових офіцерів, згідно з яким частиною фахового апарату в судах став також пробаційний та медіаційний офіцер (разом із вищим судовим офіцером та судовим секретарем). Проєкт закону був підготовлений секцією кримінального права та поданий до законодавчого процесу у квітні 2003 року. Після обговорення Законодавчою радою уряду та урядом СР 28. 10. 2003 року на засіданні Національної Ради Словацької Республіки він був схвалений.

Термін «пробація» походить від латинського слова «probare», що означає випробування, перевірка. Пробація представляє спосіб нагляду за засудженими. Ми можемо вважати її видом покарання, яке, однак, виконується на волі. Пробація — це також збір інформації про особу обвинуваченого та його соціальну, сімейну та трудову ситуацію.

Згідно з визначенням Організації Об'єднаних Націй, пробація є методом поводження з обраною групою злочинців у межах умовно відкладеного покарання, коли призначається нагляд, разом із наданням індивідуального консультування та інших підтримуючих умов. За пробацію у ширшому розумінні вважається також робота у сфері виконання покарання у вигляді громадських робіт та інших покарань і заходів, які містять форми індивідуальної роботи з клієнтом, спрямовані на виконання специфічних обов'язків та умов.

Загалом ми можемо вважати пробаційною діяльністю:

  • виконання нагляду за поведінкою обвинуваченого у випадках, коли він був призначений, та спостереження за поведінкою обвинуваченого протягом випробувального терміну;
  • створення умов для рішення про умовне зупинення кримінального переслідування, або обговорення та укладення угоди про відшкодування шкоди, або можливі інші альтернативні процедури чи альтернативні покарання;
  • виконання нагляду за поведінкою обвинуваченого у випадку, коли було прийнято рішення про заміну тримання під вартою пробаційним наглядом, або спостереження за поведінкою протягом випробувального терміну у випадках, коли було прийнято рішення про умовне звільнення засудженого з місць позбавлення волі;
  • отримання матеріалів щодо особи обвинуваченого та його сімейного і соціального оточення (Suchý, 1997)

У вужчому розумінні під пробацією розуміють альтернативну кримінальну санкцію, атрибутами якої є:

  • обставина, що правопорушник, який перебуває під наглядом, залишається на волі,
  • суд визнає правопорушника винним, відкладає вирок про покарання та встановлює на певний строк умови поведінки правопорушника, недотримання яких може призвести до винесення обвинувального вироку з призначенням покарання,
  • нагляд за дотриманням встановлених умов здійснює професійний працівник, який перебуває у тісному контакті з органами кримінального судочинства та з правопорушником, і який мотивує правопорушника до ведення належного способу життя та наглядає за виконанням обов’язків і обмежень, покладених на правопорушника судом (Sotolář, 2000)

Обов’язок пробації, або пробаційного нагляду над обвинуваченим, встановлює суд. На відміну від медіації, пробація є обов’язковою, і її завданням є контролювати покладені судом обов’язки та одночасно мотивувати і спрямовувати клієнта до належного способу життя. Місією пробаційної діяльності є також кваліфіковане забезпечення виконання альтернативних покарань.

Складовою частиною зазвичай є і пробаційна програма. Під нею розуміють виховний захід, який у формі виховання, соціальної роботи та психотерапії допомагає неповнолітньому усунути причини виникнення конфлікту. Завданням пробаційної програми є запропонувати неповнолітньому вигіднішу альтернативу покарання, яка може, на відміну від покарання у вигляді позбавлення волі, позитивно вплинути на особу неповнолітнього, змінити негативні моделі поведінки та спрямувати його до належного способу життя.

Сенсом пробаційної діяльності є мотивація обвинуваченого активно брати участь у вирішенні наслідків та причин вчиненої злочинної діяльності, допомога у зміні ставлення та веденні належного способу життя. Велике значення має пробаційна діяльність у гуманізації поводження з обвинуваченим, засудженим, підсудним, це означає, що вона меншою мірою порушує його соціальні зв’язки та менше його психологічно травмує (Novotný, Zapletal, 2001).

1.2.1 Пробація у стосунку до неповнолітніх делінквентів

При роботі з делінквентною молоддю застосовуються ті самі основні цілі та принципи пробації, що й у дорослих, проте з деякими відмінностями. До неповнолітнього необхідно підходити інакше, ніж до дорослої особи, з огляду на те, що у фізичному і, головне, у психологічному плані неповнолітній не є настільки розвиненим, як дорослий індивід. Перед репресивним впливом на неповнолітніх необхідно віддавати перевагу таким методам роботи з ними, які можуть сприяти усуненню негативних впливів зовнішнього середовища на їхню поведінку та мотивувати їх до розвитку їхніх позитивних якостей. Необхідно брати до уваги особистість неповнолітнього, його вік, розумову та моральну зрілість, стан здоров’я, а також його особисті, сімейні та соціальні умови.

Сенсом пробації у справах молоді, за словами Alexandra Sotolářa, є:

  • позитивне фахове спрямування неповнолітнього, поєднане з необхідною допомогою та його мотивацією до ведення життя відповідно до загальнообов’язкових норм, спрямоване на забезпечення того, щоб у майбутньому він вів належний спосіб життя, стабілізував свої особисті справи та усунув причини своєї злочинної діяльності,
  • вжиття кроків до реінтеграції неповнолітнього в суспільство та створення передумов для його подальшого позитивного соціального розвитку,
  • спостереження та контроль за поведінкою неповнолітнього, захист суспільства від можливої шкоди з його боку,
  • зниження ризику рецидиву злочинної діяльності.

Слово «медіація» походить від латинського слова medius (median), що в перекладі означає середній, посередній, той, що лежить між одним і другим, неупереджений, нерішучий, невизначений. Медіація — це позасудове посередництво у вирішенні спору між потерпілим та обвинуваченим. Медіація проводиться лише за згодою потерпілого та обвинуваченого. Якщо обвинуваченим є неповнолітній, для проведення медіації необхідна також згода його законного представника. Під медіацією в міжнародних документах розуміють позасудове провадження, в якому третя, нейтральна особа (медіатор), допомагає сторонам вирішити свою конфліктну ситуацію або врегулювати спір, що виник або стосується їхніх договірних чи правових відносин, і дійти взаємної згоди. Медіація у загальному розумінні представляє альтернативний метод вирішення конфлікту, причому медіатор допомагає знайти прийнятне вирішення даної ситуації з метою врегулювання взаємних відносин сторін.

Сенсом медіації є пом’якшення або навіть врегулювання конфліктних станів, пов’язаних із кримінальним правопорушенням, що зазвичай веде до усунення шкоди та наслідків, які виникли внаслідок вчинення злочину. Метою є те, щоб правопорушник ототожнив себе з чинними нормами, цінностями, які суспільство захищає законом, щоб на цій основі він мотивувався і виявив намагання з власної волі, наприклад, відшкодувати збитки жертві. До такого ставлення правопорушника, звісно, зважають потім і органи, що здійснюють кримінальне провадження. Великою перевагою медіації у кримінальних справах є різноманітність практичних форм її застосування і, разом з ними, можливість індивідуалізації окремих випадків. Медіація для обвинуваченого, як правило, є можливістю уникнути стандартного кримінального переслідування та призначення покарання. Для потерпілого це шлях до швидкого досягнення відшкодування без тривалого і часто фінансово обтяжливого цивільно-правового судового спору (Kroftová, Ouředníčková, 2005).

За допомогою медіації відбувається примирення сторін, взаємне порозуміння, що має великий психологічний вплив на правопорушника, але також і на потерпілого. Відбувається швидке відшкодування та компенсація завданої шкоди.

До переваг медіації порівняно з класичним судовим процесом належать:

  • Добровільність – участь у медіаційному процесі та прийняття угоди базується на добровільності, неможливо змусити когось до цього процесу. Щоб медіація була успішною, необхідно, щоб усі сторони медіаційного процесу брали участь у вирішенні ситуації, що виникла.
  • Швидкість – спори, що розглядаються за допомогою медіації, можна вирішувати швидко, негайно, без зайвих зволікань.
  • Низькі фінансові витрати – медіаційний процес не передбачає для сторін, що беруть участь, таких високих фінансових витрат, як у випадку з судовими зборами та іншими юридичними послугами. Сторони, що беруть участь, ділять витрати спільно.
  • Конфіденційність – на відміну від цивільного судового провадження, для якого було узаконено принцип гласності, і на засіданні, таким чином, з певними винятками, може бути присутнім кожен.
  • Прихильність (психологічний аспект) – перевагою цього альтернативного способу вирішення спору або пошуку взаємного консенсусу іншим, ніж судовий чи арбітражний шлях, може бути, зрештою, і психологічний аспект, тобто сторони не стоять перед суддею, насправді вони не судяться, їм не потрібно брати участь у засіданнях, вони не «воюють» одне проти одного, а за допомогою третьої, незалежної особи намагаються вести культурний діалог, шукають взаємно прийнятне рішення, що в кінцевому підсумку інтенсифікує шанси обох на успіх.

Результатом медіації є чітко сформульована, зрозуміла та практично здійсненна угода, яка є спільно прийнятною для всіх учасників. На відміну від судового провадження, у її формуванні беруть участь усі учасники медіаційного процесу. Угода повинна бути у письмовій формі та підтверджена підписами, лише так вона набуває характеру правового договору. Вона включає конкретні процедури вирішення, розподіл відповідальності, завдань та санкції за її можливе порушення чи недотримання.

«Дитина» — це недоросла людина у віці до 15 або до 18 років, у ширшому сенсі — будь-який прямий нащадок якогось із батьків. Згідно зі статтею Конвенції про права дитини, дитиною вважається кожна людська істота, яка не досягла вісімнадцяти років, якщо згідно з правовим порядком, що застосовується до дитини, повноліття не досягається раніше (Riskin, 1997). Набуття повноліття у правовому порядку Словацької Республіки регулюється Цивільним кодексом. Згідно з Цивільним кодексом, «повноліття набувається після досягнення вісімнадцяти років. До досягнення цього віку повноліття набувається лише шляхом укладення шлюбу».

«Молодь» — це соціально-демографічна група населення у віці від 15 до 30 років, тобто неповнолітні, особи, які не досягли повноліття, або так звані молоді дорослі, з характерними рисами та властивостями, специфічними інтересами та вимогами, ціннісними орієнтаціями тощо, які відрізняють її від інших вікових груп.

«Делінквентність» (з лат. delinquere = провинитися; англ. juvenile delinquency) означає асоціальну або протисуспільну поведінку дітей та молоді. Це прояв активності, яка суперечить нормам кримінального закону, тобто йдеться про вчинення злочинної діяльності. Це поняття ширше, ніж кримінальність, оскільки воно охоплює злочини, вчинені особами, які не є кримінально відповідальними, тобто особами молодше п'ятнадцяти років та особами з аномальною поведінкою.

Делінквентність можна поділити на три групи:

  • делінквентність малолітніх — малолітньою є особа молодше чотирнадцяти років, яка за вчинений злочин згідно з Кримінальним законом № 300/2005 не є кримінально відповідальною;
  • делінквентність неповнолітніх — неповнолітньою особою згідно з Кримінальним законом № 300/2005 вважається особа, яка на момент вчинення злочину досягла чотирнадцяти років і не перевищила вісімнадцяти років свого віку, причому за вчинений злочин вона є кримінально відповідальною;
  • ювенільна делінквентність — згідно з Кримінальним законом № 300/2005 йдеться про делінквентність неповнолітніх у віці від вісімнадцяти до двадцяти років. Такий неповнолітній є кримінально відповідальним за злочин, причому суд бере до уваги його вік як вік, близький до неповнолітнього.

1.3 Місія та мета пробаційної та медіаційної служби

Пробаційна та медіаційна діяльність ґрунтується на ресторативній концепції правосуддя (з англійської restore — відновити, оздоровити). Ресторативна юстиція — ресторативний підхід у концепції правосуддя «зосереджується на шкоді, завданій злочином, і прагне врахувати потреби потерпілого, далі підтримує відповідальність злочинця за вирішення ситуації, що виникла, і залучає потерпілого, злочинця та суспільство до процесу вирішення. Ресторативна юстиція надає перевагу процесу, заснованому на співпраці та участі зацікавлених сторін, і віддає перевагу результатам та вирішенню, що ґрунтуються на взаємній домовленості учасників.

Місією пробаційної та медіаційної служби є сприяння здійсненню кримінального правосуддя, насамперед шляхом створення умов для застосування альтернативних процедур у кримінальному провадженні, забезпечення ефективного виконання альтернативних покарань та пошуку ефективної реакції на вчинений злочин. З цією метою здійснюється пробаційна та медіаційна діяльність, яка бере участь у вирішенні спорів між обвинуваченим та потерпілим і своєю діяльністю прагне до врегулювання конфліктних станів, відновлення поваги до правових норм у зв'язку з кримінальним провадженням.

Діяльність пробації та медіації спрямована на досягнення трьох основних цілей:

  • Інтеграція обвинуваченого — пробаційна та медіаційна діяльність спрямована на включення обвинуваченого у суспільне життя без подальшого порушення законів. Інтеграція — це процес, який прагне відновити повагу обвинуваченого до правового стану суспільства, до його реалізації та самореалізації.
  • Участь потерпілого — пробаційна та медіаційна діяльність намагається залучити потерпілого до «процесу» відшкодування та відновлення його почуття безпеки, цілісності та довіри до правової системи.
  • Захист суспільства — пробаційна та медіаційна діяльність сприяє захисту суспільства шляхом вирішення конфліктних та ризикових станів, пов'язаних із кримінальним провадженням, та забезпеченням виконання призначених альтернативних покарань і заходів.

II. СТАТУС, ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ЗАВДАННЯ ПРОБАЦІЙНИХ ТА МЕДІАЦІЙНИХ УРЯДНИКІВ

Пробаційну та медіаційну діяльність у справах, що розглядаються у кримінальному провадженні в СР, надають пробаційні та медіаційні урядники, статус, діяльність та завдання яких визначає закон № 550/2003 про пробаційних та медіаційних урядників. Пробаційний та медіаційний урядник допомагає тому, щоб кримінальна справа могла бути у відповідних випадках розглянута в один із особливих способів кримінального провадження, або щоб могло бути призначене та належним чином виконане покарання, не пов'язане з позбавленням волі, або щоб тримання під вартою могло бути замінене іншим відповідним заходом.

До головних видів діяльності пробаційного та медіаційного урядника належать: а) отримання матеріалів, що стосуються особи обвинуваченого та його соціального, сімейного та робочого середовища, б) створення умов для рішення про умовне зупинення кримінального переслідування або затвердження мирової угоди, в) здійснення дій з метою укладення угоди між потерпілим та обвинуваченим про відшкодування шкоди, а також про усунення шкоди, яка виникла внаслідок злочину, г) здійснення нагляду за поведінкою обвинуваченого протягом випробувального терміну та контролю за виконанням покарань, не пов'язаних із позбавленням волі, д) здійснення інших дій у кримінальному провадженні, пов'язаних із виконанням пробації та медіації.

Пробаційний та медіаційний урядник під час виконання своєї діяльності має право отримувати інформацію та відомості про особу обвинуваченого та позиції потерпілого, які є важливими для рішення суду або прокурора. Поліцейський орган, слідчий та прокурор інформують пробаційного та медіаційного урядника про випадки, які є придатними для проведення медіації, і, зокрема, у провадженні проти неповнолітніх діють так, щоб медіація могла бути використана з моменту висунення обвинувачення.

Місією пробаційних та медіаційних урядників є, насамперед з огляду на особу обвинуваченого, характер злочину, обставини його вчинення та інші вирішальні факти, розвивати таку діяльність, яка спрямована на врегулювання порушених суспільних та правових відносин, на посередництво в альтернативному вирішенні відповідних кримінальних справ, на мінімізацію наслідків переслідуваної злочинної діяльності та на вирішення актуальної життєвої ситуації окремих осіб, які цією злочинною діяльністю порушені.

Основними принципами розробки пробаційної програми є:

  • пробаційна програма служить для індивідуальної специфікації змісту нагляду та його конкретного вигляду,

  • пробаційна програма створюється пробаційним урядником або асистентом у співпраці з клієнтом на початку випробувального терміну і за потреби постійно оновлюється,

  • виконання пробаційної програми є невід’ємною частиною реалізації нагляду,

  • створення пробаційної програми — це передусім робота з людиною, а не лише з формуляром,
  • правила нагляду чітко та зрозуміло визначені, причому клієнт отримує від пробаційного працівника (або асистента) роз’яснення щодо змісту та мети встановленого нагляду, а також щодо своїх прав і обов’язків, які випливають із цього нагляду.

Завданням пробаційного працівника в межах здійснення нагляду є регулярне оцінювання нагляду у співпраці з клієнтом. До інших видів діяльності пробаційного та медіаційного офіцера можна віднести надання інформаційних послуг. Йдеться переважно про надання інформації жертвам, а також правопорушникам щодо перебігу провадження, способів вирішення кримінальних справ, методів відшкодування збитків, можливостей медіації, самого перебігу медіаційного процесу тощо. Пробаційний та медіаційний офіцер, який надає соціальні послуги у сфері кримінального права, у нас перебуває у специфічному становищі: правові кодекси, якими керуються його колеги в юридичних професіях, є точними, суворими та обов’язковими. Натомість належно освічений пробаційний та медіаційний офіцер має можливість вибору підходу в роботі з клієнтом. Професійна компетентність у цьому випадку обмежена двома категоріями: соціальною допомогою передусім жертвам кримінального правопорушення та соціальним контролем правопорушника.

2.1 Основні засади та принципи діяльності пробаційного та медіаційного офіцера

Під час роботи пробаційних та медіаційних офіцерів із клієнтами необхідно дотримуватися таких засад і принципів діяльності PMS:

  • Гідність поводження: спосіб роботи пробаційних та медіаційних працівників із клієнтами має відповідати основним правам і свободам людини та поважати їхню гідність і автономію.
  • Законність: процедура роботи працівників під час виконання пробації та медіації має відповідати відповідним законам.
  • Пропорційність втручання: міра втручання пробаційних та медіаційних працівників щодо правопорушника не повинна перевищувати обсяг і зміст законного рішення суду або прокуратури.
  • Прозорість: Пробаційні та медіаційні працівники прагнуть забезпечити достатню поінформованість органів кримінального провадження про перебіг роботи з клієнтами, а також забезпечити клієнтам надання зрозумілої інформації про систему та правове середовище, в якому вони опинилися внаслідок подій кримінального правопорушення.
  • Індивідуалізація: Працівники пробаційної та медіаційної діяльності під час роботи з клієнтами враховують їхні індивідуальні потреби, інтереси, а також обставини справи.
  • Збалансованість: Працівники пробаційної та медіаційної діяльності відстоюють збалансований підхід до потреб та інтересів обвинувачених, потерпілих і суспільства з метою пошуку взаємоприйнятного вирішення справи.
  • Мотивація: Працівники пробаційної та медіаційної діяльності прагнуть активного підходу та участі клієнтів у вирішенні наслідків кримінального правопорушення. Вони підтримують правопорушника у пошуку ресурсів і компетенцій, які дозволять йому змінити попередні моделі поведінки, що призводили до конфліктів із законом. Водночас вони пропонують потерпілому можливість стати активним суб’єктом, який може впливати на умови та спосіб власного відшкодування.

III. ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ДЕЛІКВЕНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ДІТЕЙ ТА МОЛОДІ

Делінквентна поведінка молоді може бути лише рідкісною та такою, що не повторюється, подією, але також може означати початок повторюваної злочинної діяльності. Існують різні погляди на причини, що призводять до вчинення кримінальних правопорушень дітьми та підлітками. Делінквентні діти та підлітки — це емоційно порушені особистості. Ми розуміємо під цим розлади поведінки та соціальних стосунків, джерелом яких можна вважати внутрішнє сум’яття та біль. Як правило, йдеться про розлади, в анамнезі яких є емоційні травми та тривале незадоволення базових соціальних і розвиткових потреб.

Розлади проявляються у сукупності ознак, наприклад:

  • агресія – бажання зашкодити іншій людині, що випливає з гніву та фрустрацій,
  • депресія – знижений рівень настрою, що супроводжується пригніченістю, песимізмом, самокритикою, загальмованістю, безсонням та втратою апетиту,
  • сором – викликаний порушенням норм і очікувань, які висуває хтось інший,
  • гнів – внутрішня готовність до агресії,
  • манія – стан ейфорії, захоплення та відчуття надзвичайної внутрішньої гармонії, що супроводжується гіперактивністю та легкою дратівливістю,
  • моторний неспокій,
  • навчена безпорадність,
  • перфекціонізм – прагнення до досконалості,
  • почуття меншовартості – порівняння результатів і здібностей,
  • слухняність – готовність підкоритися,
  • гордість – самоповага, самолюбство,
  • смуток,
  • страх – викликаний поточною ситуацією,
  • тривога – викликана думками,
  • провина, докори сумління – певна форма захисту від неусвідомлених конфліктів,
  • заздрість,
  • ревнощі (Matoušek, Kroftová, 2003).

3.1 Чинники, що впливають на виникнення делінквентної поведінки Родина Родина серед природних виховних засобів має особливе значення для розвитку та виховання молодого покоління. У родині дитина отримує базове виховання і вводиться у ширші соціальні контакти. У період, коли дитина всі свої уявлення, ставлення та дії виводить із прикладу дорослих, уся атмосфера родинного середовища дуже впливає на процес формування її особистості. Для розвитку підлітків дуже важливо, у якій родині вони зростають. Якщо ж родина не виконує свою функцію, ймовірно, що дитина матиме схильність до делінквентної поведінки.

Негативне родинне середовище має великий вплив на виховання дітей та молоді. Якщо родина не виконує свою функцію, ймовірно, що дитина матиме схильність до делінквентної поведінки.

Йдеться переважно про родини:

  • неповні та розлучені,
  • з неясними правилами щодо поведінки дитини,
  • з браком часу, приділеного вихованню, та байдужістю до дитини,
  • з недостатнім наглядом,
  • де використовується постійна та надмірна суворість,
  • зі слабким або недостатнім емоційним зв’язком,
  • де панують подружні конфлікти,
  • де толерується вживання алкоголю та наркотиків дітьми,
  • де батьки дитину постійно недооцінюють,
  • з поганою соціальною та економічною ситуацією,
  • у яких трапляється сексуальне насильство над дитиною,
  • у яких трапляється кримінальна діяльність членів родини,
  • у яких дитина занедбана, зазнає жорстокого поводження (Hatar, Lohinová, 2005).

Школа та групи однолітків «Школа» є ще одним важливим чинником, що впливає на делінквентну поведінку дітей та молоді. Більшість підлітків-делінквентів не закінчили середню освіту, причому багато хто мав проблеми вже у початкових школах. У деяких виявляється порушення інтелекту,

яка проявляється браком самокритичності, недоумкуватістю. До інших серйозних негативних явищ у шкільному середовищі належить цькування (булінг). Здебільшого йдеться про дії однієї дитини або групи дітей, які завдають іншій дитині шкоди, чи то фізичної, чи психологічної (різні насмішки, погрози, образи тощо). Великий вплив на дитину в шкільному середовищі може мати також ставлення педагога. Негативне ставлення педагога до учнів та застосування авторитарного підходу, глузування, використання сарказму або погроз, застосування покарань — усе це викликає у багатьох учнів емоційне напруження, лабільність та формування негативних установок. До інших впливів можна віднести, наприклад, незадовільну успішність, прогули, негативний вплив інших учнів.

«Групи однолітків» є природною формою життя дітей та молоді. Група однолітків розвиває самоконтроль, сумлінність, відвагу, почуття справедливості, терплячість, лояльність, вірність, відданість певній справі, розуміння суті соціальних відносин, чутливість до творів мистецтва та почуттів інших. Як правило, йдеться про віково однорідні групи молоді, які можна назвати також спонтанними, що поєднують у собі існування стосунків «віч-на-віч», типових для так званих первинних груп (сім’я), та стосунків, типових для так званих великих груп, у яких під час оцінювання їхніх членів застосовується насамперед принцип продуктивності.

Ознаки антисоціальних груп однолітків:

  • Невизнання авторитетів.
  • Протисуспільна поведінка однолітків.
  • Позитивне ставлення до наркотиків.
  • Сильніший вплив групи однолітків, ніж батьків.
  • Висміювання та зниження самооцінки деяких членів групи самою групою.

Дозвіллєва діяльність Неналежне проведення вільного часу може бути ще однією передумовою, що веде до делінквентної поведінки дітей та молоді. До неналежного проведення вільного часу можна віднести:

  • гру в агресивні комп’ютерні ігри,
  • часті відвідування нічних закладів, барів, дискотек, розважальних заходів,
  • вживання алкоголю, куріння, вживання наркотиків,
  • відсутність інтересу до мистецтва, освіти,
  • відсутність інтересу до різних гуртків за інтересами, мистецьких гуртків.

Засоби масової комунікації Преса, радіо, кіно, телебачення та інтернет завдяки сучасній техніці мають широкий діапазон впливу, входять у кожну сім’ю, супроводжують кожну людину. На психічний та моральний розвиток дітей та молоді можуть негативно впливати медіаконтенти, що демонструють насильство, агресивність, расизм, сексуальну розбещеність, контенти, спрямовані проти людяності, моралі, контенти, що висміюють та дегуманізують сім’ю та стосунки в ній.

Інші негативи, ризики та наслідки впливу медіа на формування дітей та молоді:

  • Загроза формуванню адекватної системи цінностей.
  • Спостереження та імітація небажаних моделей та зразків поведінки.
  • Порнографія.
  • Залежність та ізоляція.
  • Формування упереджень.
  • Нехтування школою та шкільними обов’язками.

Біологічні та особистісні чинники На розвитку особистості дитини, проте, позначаються також біологічні та особистісні чинники, які впливають на психіку людини, її особистість та зумовлюють її спосіб поведінки. До цих чинників можна віднести спадковість, вроджену фізичну схильність, стать, вроджену агресивність, гіперактивність та вроджену особистісну схильність. Під «спадковістю» розуміють передачу фізичних та психічних особливостей з покоління в покоління. Сукупність спадкових задатків становить здебільшого лише передумови для виникнення як нормальних, так і патологічних рис особистості. Кожен має індивідуальний набір спадкових задатків і відповідно до цих задатків певним чином реагує на подразники зовнішнього середовища.

IV. ВИРІШЕННЯ ТА ПРОФІЛАКТИКА ДЕЛІНКВЕНТНОСТІ ДІТЕЙ ТА МОЛОДІ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ПРОБАЦІЇ ТА МЕДІАЦІЇ

Пробаційна та медіаційна діяльність у Словаччині має будуватися як централізована служба, що враховує локальну специфіку. Метою, з якою Міністерство юстиції СР створює таку службу, є, з одного боку, посилення прав потерпілих від кримінальних правопорушень, активна допомога в ресоціалізації злочинця та його безпроблемному поверненні в суспільство після вчинення злочину, а з іншого — виховний вплив на все суспільство. Пробаційна та медіаційна служба у Словаччині прагне увійти до числа інституцій, які активно діятимуть у межах програм профілактики злочинності. Кримінальний кодекс намагається виконувати завдання профілактики делінквентності та злочинності молоді через репресії, тобто шляхом залякування через призначення санкції. При цій репресивній профілактиці наголос робиться на відстеженні особливих індивідуальних рис кожного неповнолітнього злочинця, на соціальному середовищі, з якого він походить, та перевихованні через призначене покарання. Відповідним захисним заходом, безсумнівно, видається розширення можливостей санкцій, не пов’язаних із позбавленням волі (Matoušek, Kroftová, 2003).

4.1 Принципи покарання неповнолітніх делінквентів

До основних принципів покарання належатимуть:

  • принцип гуманності санкцій — йдеться про заборону жорстокого та невідповідного покарання стосовно конкретного злочинця,
  • принцип індивідуалізації застосованих санкцій — вид і розмір санкції має призначатися судом з урахуванням конкретних обставин, що стосуються як тяжкості злочину, включаючи обтяжуючі та пом’якшуючі обставини, так і можливостей ресоціалізації злочинця та його особистих обставин,
  • принцип пропорційності призначеної санкції стосовно вчиненого злочину — принцип несумісності певних видів санкцій для одного й того самого злочинця — буде виражений забороною призначати санкції однакової предметної природи,
  • принцип персональності санкції — санкція повинна принципово стосуватися лише злочинця, причому вплив на його оточення — особливо на сімейне середовище — має бути мінімізований.

4.2 Кримінальна відповідальність неповнолітніх делінквентів

За вчинений злочин неповнолітньому можна призначити такі види покарань:

  • позбавлення волі,
  • конфіскація майна,
  • видворення,
  • грошовий штраф (якщо неповнолітній має власний заробіток),
  • заборона діяльності (якщо це не є перешкодою для підготовки до його професії).

Кримінальні покарання, зазначені в особливій частині Кримінального кодексу, для неповнолітніх осіб знижуються наполовину, причому верхня межа не може перевищувати п’яти років, а нижня межа — одного року. У деяких виняткових випадках можливе призначення покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років.

4.2 Пробація та медіація як альтернативний метод покарання неповнолітніх делінквентів

Пробаційна та медіаційна діяльність була створена Міністерством юстиції Словацької Республіки для реалізації альтернатив, що ґрунтуються на принципах відновного правосуддя, яке виходить із припущення, що злочин є соціальним конфліктом між двома, а можливо, і кількома індивідами або сторонами, і ефективним вирішенням є умова активної участі всіх залучених сторін, тобто жертви, злочинця та відповідної соціальної спільноти. Основним принципом розуміння відновного правосуддя є факт, що увага має бути зосереджена на майбутньому, а не на невдачі злочинця в минулому (Kunová, 2003).

З 1. 1. 2006 року набув чинності новий Кримінальний кодекс № 300/2005 Зб. з. та Кримінальний процесуальний кодекс № 301/2005 Зб. з., на підставі яких було розширено можливості діяльності пробаційного та медіаційного офіцера (пробаційний нагляд, покарання у вигляді громадських робіт, покарання у вигляді домашнього арешту, контроль за обов’язками та обмеженнями).

4.2.1 Пробаційний нагляд Основними цілями пробаційного нагляду є вплив на особу таким чином, щоб вона більше не вчиняла злочинних діянь, щоб вона сформувала належне соціальне середовище і могла знову соціально реалізуватися. У межах пробаційного нагляду пробаційний офіцер наголошує на встановленні стосунків з особою, якій було призначено нагляд, і надає їй базову інформацію про виконання нагляду та про те, як він уявляє собі взаємну співпрацю. Пробаційний нагляд приносить допомогу у подоланні найрізноманітніших перешкод, психологічну підтримку в активних зусиллях неповнолітнього знайти своє місце в суспільстві, а також допомагає йому навчитися жити так, як того очікує від нього суспільство, відповідно до його норм.

Пробаційні офіцери надають неповнолітньому фахову допомогу для досягнення мети пробації, стежать і контролюють його поведінку та співпрацюють із сімейним і соціальним середовищем, у якому живе неповнолітній, з метою, щоб у майбутньому він вів порядне життя. Офіцери одночасно допомагають потерпілим та іншим особам, яких торкнувся злочин, у подоланні наслідків злочинів. Особливу увагу вони приділяють неповнолітнім обвинуваченим та особам, близьким до віку неповнолітніх, сприяють захисту прав осіб, потерпілих від злочинної діяльності, та координації соціальних і терапевтичних програм роботи з обвинуваченими, насамперед якщо йдеться про неповнолітніх та споживачів наркотичних і психотропних речовин. Під час цих дій пробаційні офіцери діють, якщо це доцільно, у взаємодії з органами соціального забезпечення, школами та шкільними закладами, медичними закладами, зареєстрованими церквами та релігійними товариствами, громадськими об’єднаннями, фондами та іншими установами, що переслідують гуманітарні цілі. Вони також тісно співпрацюють з органами, які здійснюють соціально-правовий захист дітей, і надають соціальну допомогу дезадаптованим громадянам.

Перша фаза пробаційного нагляду полягає в консультації, під час якої пробаційний офіцер ознайомлює клієнта з виконанням пробаційного нагляду, надає йому інформацію, необхідну для формування взаємного уявлення про співпрацю з пробаційним офіцером. Далі він ознайомлює його з перебігом подальшої співпраці та намагається здобути довіру неповнолітнього. Він з’ясовує необхідну інформацію, таку як номери телефонів та адреси, чи то постійного, чи то тимчасового місця проживання засудженого, інформацію про його попереднє життя, роботу, освіту, про злочин, який вчинив засуджений. Трапляються випадки, коли засуджений не встановлює контакт із пробаційним офіцером і не виходить з ним на зв’язок. У такій ситуації пробаційний офіцер зобов’язаний про це повідомити.

Другою фазою є складання пробаційної програми, де вони домовляються про правила співпраці, уточнюють програму, що випливає з рішення суду. Вона слугує для індивідуальної специфікації нагляду та його реалізації. Її створює пробаційний офіцер на початку випробувального терміну і в разі потреби постійно оновлює. Основою є чітке формулювання правил так, щоб клієнт їх розумів і надалі дотримувався. Конкретність визначення цілей та чітка структура правил дозволяють легко контролювати виконання цілей, закладених у пробаційній програмі. Так складена пробаційна програма є гармонізацією співпраці пробаційного офіцера та неповнолітнього. Пробаційний офіцер контролює неповнолітнього щонайменше раз на два місяці, у разі потреби зустрічається з ним частіше. Контроль виконання цілей та оцінка клієнта відбуваються за його присутності. Результати неповнолітнього, досягнуті під час пробаційного нагляду, щопівроку надсилаються до суду для перевірки. Суд за допомогою звіту, створеного пробаційним офіцером, перевіряє, чи виконує неповнолітній протягом встановленого терміну визначені розпорядження та умови, які були йому призначені.

Третьою фазою є закриття справи, де до справи долучається рішення суду про виконання, чи зміну покарання, або про його скасування, і після цього справа закривається. Ця фаза є вже лише адміністративною справою пробаційного офіцера.

4.3 Альтернативні покарання

«Ресторативний підхід до вирішення кримінальної поведінки не означає відмову від класичних кримінальних процедур і санкцій, а йдеться про їхнє належне доповнення, розширення можливості вибору реакції на злочин та можливість для застосування індивідуалізованого підходу до злочинця, що в результаті позитивно вплине на ефективність кримінального покарання». (Kuchta, J., 2005, с. 192)

Призначення покарання у вигляді позбавлення волі сьогодні розуміється як останній можливий засіб, який має застосовуватися у випадках, коли з огляду на тяжкість вчиненого злочину чи з огляду на особу злочинця не доцільно застосовувати інший вид покарання. Альтернативним покаранням є, в принципі, кожне покарання, при якому не відбувається обмеження особистої свободи засудженого. Це альтернативний спосіб, як має бути досягнута мета покарання, якою є захист суспільства та досягнення бажаної зміни в поведінці делінквента без негативних впливів в’язниці.

У системі покарань переважають види покарань, які не пов’язані з позбавленням волі та ізоляцією злочинця від суспільства (т. зв. альтернативні санкції), оскільки передбачається, що значна частина злочинців є менш дезорієнтованими, і на цих злочинців могло б негативно вплинути їхнє насильницьке виривання з природного соціального середовища, порушення соціально корисних зв’язків та негативний вплив більш дезорієнтованих осіб (Sotolář, 2001).

Значну роль у розвитку альтернативних покарань відіграла головним чином Рада Європи, яка в численних резолюціях, дослідженнях та в інших матеріалах ініціативно порушувала проблематику покарання у вигляді позбавлення волі, умов його виконання та вказувала на можливість і доцільність його заміни іншими покараннями. Аналогічні зусилля докладає в межах ООН Комітет із запобігання злочинності та боротьби з нею та Економічна і соціальна рада (Rozum, 2005, с. 13). Альтернативи покаранню у вигляді позбавлення волі, серед них умовне засудження, але насамперед пробація та громадські роботи (рекомендовані також у резолюціях ООН), є міцною складовою сучасної системи кримінальних санкцій. Тривалість альтернативної санкції має бути прямо пропорційною злочину та тривалості покарання у вигляді позбавлення волі, яке було б інакше призначене за злочин. Водночас у засудженої особи мають бути реальні передумови, що вона виконає встановлені умови. Альтернативні покарання, отже, замінюють короткострокові покарання, які призначаються злочинцям за менш тяжкі злочинні діяння.

Великий акцент робиться на співпраці зі злочинцем. Метою є досягнення усвідомлення злочинцем вчиненого злочину та наступного покарання як справедливої та адекватної реакції суспільства на вчинений злочин.

Альтернативні покарання мали б застосовуватися особливо до неповнолітніх делінквентів, де ще є можливість певного виправлення злочинця (Sotolář, 2000).

4.3.1 Позитиви альтернативних покарань

У порівнянні з покаранням у вигляді позбавлення волі, альтернативне виконання покарання має кілька переваг. Засуджений не контактує з тюремним режимом, з ним не пов’язана втрата свободи, що позитивно сприяє зниженню рецидивів.

Тюремне ув’язнення часто пов’язане з призонізацією, тобто з негативним впливом середовища на засуджених та їхнє безпосереднє майбутнє після звільнення. Перебування у в’язниці в більшості випадків пов’язане з втратою відповідальності засудженого за самого себе, за свою поведінку та за своє майбутнє. Після звільнення засуджений втрачає здатність жити на волі. Це може призвести до так званого синдрому «дверей, що обертаються», коли звільнений в’язень, нездатний закріпитися в некримінальному середовищі, шукає такий тип середовища, в якому вміє орієнтуватися. Тобто кримінальний. Тому в багатьох випадках більш доцільними є альтернативні покарання, які не ізолюють людину від звичайного суспільства і не є перешкодою для повторної інтеграції правопорушника в суспільство.

Головні переваги полягають у тому, що альтернативи позбавленню волі не мають згаданих недоліків позбавлення волі. Призначення альтернативного покарання дає засудженому шанс відбути покарання без негативних сторін, відтерміновує досвід тюремного середовища і, отже, запобігає небажаним впливам виконання покарання у вигляді позбавлення волі, а його виконання має нижчі витрати. Не відбувається розриву соціальних зв’язків індивіда з його соціальним оточенням, у якому він живе і може продовжувати працювати. Таке покарання також враховує особистість індивіда та його індивідуальні особливості, і для менш дезорієнтованих правопорушників воно є значно ефективнішим з точки зору усунення загрози рецидиву. Не в останню чергу воно задовольняє інтереси жертв злочину і сприяє кращому відшкодуванню збитків. Встановлення обмеження або обов’язку повинно діяти превентивно проти подальшої злочинної діяльності. Під час виконання покарання відстежується, чи виконує засуджений умови покарання і чи живе відповідно до норм суспільства (Matoušek, 2003).

За словами Rozum (2005), ці переваги полягають головним чином у звільненні місць у в’язницях для більш небезпечних злочинців, зниженні витрат на виконання покарання, більшій залученості громадськості до процесу перевиховання та ресоціалізації, у зростаючому інтересі громадян до способів поводження з правопорушниками та у формуванні у громадськості почуття відповідальності за діяльність кримінальної юстиції.

4.3.2 Громадські роботи

Робота, що виконується в інтересах суспільства, має принести правопорушнику моральну користь, має слугувати його інтеграції в суспільство та сприяти його професійній адаптації. Важливою рисою громадських робіт є той факт, що вони вимагають від засудженого надати свій час і свої здібності в розпорядження суспільства, чинне право якого він порушив (Vanduchová, 1996, с. 397).

Громадські роботи являють собою покарання, яке є альтернативою позбавленню волі і до виконання якого залучена широка громадськість. На користь громадських робіт як головного альтернативного покарання свідчить, окрім аспекту вартості, ще й поєднання різних цілей, що переслідуються покаранням: шкоду, завдану правопорушнику, тут становить позбавлення вільного часу, який у сучасному суспільстві цінується все більше; завдані збитки компенсуються працею, виконаною на користь суспільства; ресоціалізація правопорушника полегшується тим, що його соціальні контакти не пошкоджені надто інтенсивним втручанням у його життя, і водночас вона підтримується засвоєнням стабільних трудових навичок та розвитком почуття соціальної відповідальності (Sotolář, 2000).

Сенсом цього покарання є створення такого корисного результату, який має слугувати ширшому колу людей. Громадські роботи можуть, отже, виконуватися лише на користь громад або на користь державних чи інших загальнокорисних установ, які займаються наукою та освітою, культурою, шкільництвом, охороною здоров’я, пожежною охороною, охороною довкілля, підтримкою та захистом молоді, захистом тварин, гуманітарною, соціальною, благодійною, релігійною, фізкультурною та спортивною діяльністю. (Sotolář, 2000)

4.3.2.1 Переваги покарання у вигляді громадських робіт

Перевагою цього альтернативного покарання порівняно з позбавленням волі є те, що засуджений не виривається зі свого природного середовища. Крім того, якщо він виконуватиме громадські роботи в середовищі, де матиме можливість пізнати та виправити наслідки своєї поведінки, є велика ймовірність, що покарання призведе до виправлення правопорушника і найкраще виконає свою мету. Покарання у вигляді громадських робіт підтримує почуття відповідальності засудженого за власну поведінку та життя. Далі воно коригує його трудові навички і, не в останню чергу, якщо покарання виконано у встановлений законом термін, воно видаляється з реєстру судимостей, і, отже, інформація про його призначення не з’являється у витягу.

Покарання у вигляді громадських робіт є особливо ефективним для неповнолітніх, які вчиняють вандалізм, хуліганство, пошкодження чужого майна. Таким чином вони можуть виправити наслідки своїх вчинків і усвідомити цінність речей (Vůjtěch, 1998).

ВИСНОВОК

Нашим прагненням при написанні цієї статті був короткий екскурс у проблематику пробації, медіації та їхнього значення у вирішенні делінквентності та злочинності молоді, оскільки це є відносно новий і, на нашу думку, перспективний інститут. У кримінальному праві, як матеріальному, так і процесуальному, закріплено цілу низку інститутів, які передбачають або прямо вимагають участі офіцерів пробації, чия діяльність на практиці сприймається позитивно. Пробаційна діяльність стає важливим засобом запобігання злочинності та ресоціалізації правопорушників у межах словацького правопорядку. Вона сприяє виконанню мети кримінального провадження, а також допомагає органам, що здійснюють кримінальне провадження, у їхній вирішальній діяльності та при контролі її адекватності. Залучення офіцера пробації до вирішення кримінальної справи створює можливість вирішити справу протягом дуже короткого часу після вчинення діяння, тоді як провадження в суді може тривати місяці або роки, офіцер пробації може сприяти вирішенню справи за кілька тижнів.

Застосування окремих альтернативних покарань спочатку наштовхувалося на певну консервативність деяких наших суддів, а в теперішній час також наштовхується на те, що для деяких покарань немає прийнятних умов для їх здійснення. Нам бракує, наприклад, електронного контролю у випадку покарання у вигляді домашнього арешту або ж відсутності організацій, які б надавали простір для умовно звільнених або умовно засуджених. Ще однією проблемною сферою є застосування соціальних тренінгів або інших виховних програм. Під соціальними тренінгами ми розуміємо програми для розвитку позитивної соціальної поведінки та самоконтролю, а також програми для сфери залежностей. Окремі соціальні тренінги мають бути спрямовані на підвищення соціальних навичок та здібностей так, щоб зміцнити здатність засудженого до безконфліктного способу життя. Виховна програма повинна забезпечити лекційну діяльність, співбесіди, навчання та читання рекомендованої літератури зі зворотним зв’язком для засудженого та дискусією про порушену проблему.

У наших умовах відсутнє визначення основних методів роботи, способів досягнення поставленої мети шляхом роботи із засудженим, а також бракує створення найбільш загальної послідовності, згідно з якою пробаційний офіцер застосовував би конкретні дії через інститути, що забезпечуватимуть соціальні тренінги. Проблемним у цій сфері є також брак фінансових коштів на реалізацію соціальних тренінгів.

У другій половині 2010 року в межах заходів з економії, реалізованих Міністерством юстиції Словацької республіки, було скасовано відділ кримінології та запобігання злочинності, а також відділ пробації та медіації. З цієї причини, а також через відсутність кадрового забезпечення для виконання подальших дослідницьких завдань у сфері компетенції МЮ СР, неможливо було розробити довгостроковий план у сфері запобігання злочинності, а також неможливо було вирішувати інші передбачувані дослідницькі завдання. Навіть офіцери пробації та медіації здійснюють свою діяльність з другої половини 2010 року без методичного керівництва Міністерства юстиції Словацької республіки. Проблемною сферою є також те, що кілька років тому офіцерів пробації було більше, а сьогодні там, де раніше працювали два-три офіцери пробації, у більшості судів працює лише один, чого для такої кількості роботи замало.

Автор: PhDr. Roman Kučera

ЛІТЕРАТУРА

FENYK, J.; SOTOLÁŘ, A.; SOVÁK, Z.: Mediace jako alternativní podoba naplnění trestní spravedlnosti. Trestní právo, 1997, č. 7 – 8, s. 20 – 27.

HATÁR, Ctibor, LOHINOVÁ, Naďa. 2005. Vplyv rodiny na deviantné správanie detí a mládeže. In KOLESÁROVÁ, Alena (ed.). 2005. Rodina na prelome tisícročia: Zborník referátov z medzinárodnej konferencie konanej v dňoch 16. – 17. mája 2005 v Bratislave. Nitra: UKF, Fakulta sociálnych vied a zdravotníctva, s. 282 – 289.

JUSKO, P. (2006): Prevencia kriminality a resocializácia páchateľov trestnej činnosti. In Čistý deň. Roč. 4, 2006, č. 1, s. 22 – 23.

KALMTHOUT, A., DERKS, J.: Probation and Probation services. Netherlands: Wolf Legal Publisher, 2000.

KROFTOVÁ A., OUŘEDNÍČKOVÁ L., IN: Matoušek, Oldřich, Sociální práce v praxi: specifika různých cílových skupin a práce s nimi/Oldřich Matoušek a kol. – Vyd. 1 . – Praha: Portál, 2005 -352 s.

KUCHTA, J., VÁLKOVÁ, H. a kol.: Základy kriminologie a trestní politiky. 1. vydání. Praha : C. H. Beck, 2005.

KUNOVÁ, J. (2003): Probačná a mediačná služba – nová forma resocializácie a prevencie kriminality. In Práca a sociálna politika. Roč. 11, 2003, č. 4 – 5, s. 23 – 24.

NOVOTNÝ, O. – ZAPLETAL, J. A KOL.: Kriminologie, Eurolex Bohemia, Praha 2001, str. 212.

MATOUŠEK, O., KROFTOVÁ, A.: Mládež a delikvence. Praha. Portál, 2003. 340 s.

MATOUŠEK, O., MATULOVÁ, A., KOPOLDOVÁ, B., CHALUPOVÁ, J., HALÍK, T.: Práce s rizikovou mládeží. Praha: Portál, 1996.

NETÍK, K., VEČERKA, K., NEUMANN, J., & VÁLKOVÁ, H.: Mladistvý pachatel násilné trestné činnosti. K problematice deviantní životní cesty. Praha 1987, VÚK.

PÚRY, F.; ŠÁMAL, P.: Nad jedním rozhodnutím o probaci. Trestní právo, 1997, č. 7 – 8,s. 2 – 19.

RISKIN, L.: Mediace aneb jak řešit konflikty. Praha: Palata, 1997.

RIZMAN, S.; SOTOLÁŘ, A.; ŠÁMAL, P.: K problematice zvláštních alternativních druhů trestního řízení. Trestní právo, 1997, č. 2, s. 6 – 10.

ROZUM, J., KOTULAN, J., VŮJTĚCH, J.: Výzkum nově zavedených prvků probace do trestního práva ČR. Praha: IKSP, 2000.

VANDUCHOVÁ, M.: K novému trestu obecně prospěšných prací. Právní praxe, 1996.

VŮJTĚCH, J. A KOL.: Výzkum institutu obecně prospěšných prací. Praha: IKSP, 1998.

Zákon NR SR č. 300/2005 Z. z. Trestný zákon Zákon NR SR č. 420/2004 Z. z. o mediácii a o doplnení niektorých zákonov Zákon NR SR č. 550/2003 Z. z. o probačných a mediačných úradníkoch a o zmene a doplnení niektorých zákonov