Friedrich August von Hayek є прихильником негативної ліберальної свободи і одну з головних причин сучасних проблем ліберальних суспільств вбачає у картезіанському, тобто конструктивному розумі. Головним недоліком цього розуму є те, що він наважується свідомо і цілеспрямовано створювати нові суспільні структури або правила поведінки, якими хоче замінити базові, стихійно виниклі негативні правила людської поведінки. Він критикує картезіанський розум за те, що той спрямований насамперед на захист негативної свободи, яка уможливлюється негативною природою самих стихійно виниклих правил. Якби правила поведінки мали позитивний характер – тобто, якби за своїм змістом вони визначали індивіду також і те, що він має робити – тоді ми маємо перед собою протилежність вільного суспільства. (1)

Ключове місце у соціальному та політичному мисленні Hayek займає свобода індивіда. У The Constitution of Liberty (1960) він визначає її як «відсутність перешкоди – примусу з боку інших людей».(2) Отже, під поняттям вільна людина Hayek має на увазі індивіда, який може думати, діяти і жити згідно зі своїми власними уявленнями без того, щоб хтось інший змушував його думати, діяти або жити іншим способом – просто, щоб його свободу хтось інший насильно обмежував. На так визначену свободу має природне право кожна людина за умови, що вона поважає і не обмежує свободу інших людей. Таке розуміння свободи ми називаємо негативна свобода, оскільки вона негативно визначена як відсутність примусу. (3) Саме так індивідуальна свобода була визначена в політичному лібералізмі та застосована до економічної сфери у вигляді невтручання держави в економіку. Природним наслідком, який випливає з цього підходу, є акцент на індивідуальній відповідальності, на правилах, їх дотриманні індивідами та обмеженні примусових механізмів лише випадками їх порушення. Це базові принципи правової держави з мінімальним порядком денним. (4)

Його визначення свободи залежить від значення певної концепції примусу, тому варто на цьому місці з'ясувати, що поняття примусу для Hayek означає. Він розуміє під ним такий контроль середовища або умов індивіда іншим індивідом, що той змушений діяти не згідно зі своїм власним планом, а служити цілям когось іншого. Примус є злом, оскільки він ліквідує індивіда як мислячу та оцінюючу істоту і робить його інструментом для досягнення цілі когось іншого. Варто, однак, водночас зауважити, що певної форми примусу ми не можемо уникнути, оскільки це єдиний спосіб йому запобігати – загрозою примусу. (5)

У сучасному відкритому суспільстві бере на себе це завдання держава, а саме тим, що визначає приватну сферу індивідів і захищає її від того, щоб у неї втручалися інші. Свобода вимагає, щоб індивід міг переслідувати свої власні цілі, а людині, яка є вільною, уможливлює свободу індивідуального прийняття рішень визначення особливих особистих прав та окреслення сфер, у яких кожен індивід може самостійно розпоряджатися доступними йому засобами в інтересах досягнення своїх власних цілей. Найважливіше, щоб була для кожного зарезервована «розпізнавана вільна сфера». (6) Це означає, що основою досягнення цілей індивіда є мати щось для себе (навіть якщо цього лише мало). Загальне припущення, що ми можемо мати цей вид свободи і без обмеження (7), тут зазнає невдачі, і в цьому контексті ми погоджуємося з Hayek, що загальна свобода є більш-менш неможливою, оскільки свобода кожного розбилася б об необмежену свободу, тобто відсутність перешкод усіх інших.

Свобода людини як відсутність примусу є таким чином свого роду волею, тобто станом, у якому людина не змушена служити волі іншої людини. «Цей примус охоплює як загрозу заподіяння шкоди, так і намір досягти цим певної дії».(8) Manda у цьому зв'язку пише, що згідно з Hayek, необхідно визначити свободу як таку волю у діях індивіда, яка обмежена загальним законом, чинним для всіх однаково. (9) Ці закони є фактично поступово сформованими правилами сучасного суспільства, які мають абстрактний і негативний, тобто скоріше заборонний характер, чим визначають індивідуальні (приватні) сфери вільної дії індивіда.

Як же забезпечити найбільшу можливу свободу для всіх? Hayek стверджує, що ми можемо забезпечити її єдиним обмеженням свободи всіх за допомогою абстрактних правил, які виключають, щоб інші люди у стосунку до когось застосовували свавільний і дискримінаційний тиск, або щоб хтось використовував цей тиск у стосунках з ним. Ці правила далі запобігають тому, щоб будь-хто нападав на вільну сферу будь-кого іншого. (10) Спільні конкретні цілі є таким чином замінені спільними абстрактними правилами. Завданням уряду є ці правила впроваджувати і захищати так індивіда від тиску чи входу інших у його особисту сферу. «У той час як вимушену покору перед спільними конкретними цілями можна ототожнити з рабством, повага до спільних абстрактних правил (навіть якщо вони відчуваються обтяжливо) створює простір для найнезвичайнішої свободи та розмаїття». (11)

Необхідність свободи для функціонування суспільства обґрунтовує Hayek кількома аргументами. (12) Першим аргументом є необізнаність людей стосовно великої кількості факторів, від яких залежить досягнення індивідуальних цілей. Оскільки ми точно не знаємо, як наші дії та інституції сприяють суспільному порядку, змушування людей діяти згідно з центральним планом (тобто невільно) могло б (хоча не мусило б) призвести до знищення цього механізму. По-друге, свобода має велике значення при створенні простору для чогось нового, непередбачуваного, а отже прогресивного. Суттєвим є те, що свобода нам дозволяє експериментувати, і тим самим заохочувати прогрес у суспільстві. Третім аргументом Hayek є висновок, що складність потребує свободи. Згідно з ним, неплановані суспільства здатні до значно більшої складності, ніж плановані організації.

З питанням свободи тісно пов'язане поняття приватної власності, і це не лише у Hayek. Вже стародавній Рим надав світові модель приватного права, заснованого на прямому розумінні приватної (відокремленої) власності. Жодна розвинена цивілізація не розвинулася без уряду, який вбачав своє головне завдання у захисті приватної власності, проте надто сильні уряди подальшу еволюцію та ріст спонтанного порядку суспільства і добровільної співпраці скоріше зупиняють. Вони схиляються до зловживання своєю владою та обмеження свободи, яку раніше захищали. Доказом є і те, що сучасний індустріалізм не розвинувся під могутніми урядами, а в містах італійського Відродження, у південній Німеччині, Нідерландах та в Англії.

Гайєк захищає радше захист індивідуальної власності, ніж політичних свобод. Адже порядок у суспільстві, на його думку, міг сформуватися лише завдяки «відокремленій власності». (13) Можливість індивіда вільно приймати рішення залежить від загальної поваги до приватної сфери, у якій індивід може вільно діяти, та від однаково визнаного способу, у який право на однакові речі можна передавати від однієї людини іншій. «Основи для розширення густої мережі обміну послугами, яка формувала розширений порядок, заклав захист відокремленої власності, а не державне спрямування її використання». (14)

Свободу людини зумовлює саме існування приватної власності, завдяки якій індивід здатний самостійно приймати рішення щодо своїх цілей: «Індивід, який матиме достатньо засобів, може реалізовувати свої індивідуальні наміри та цілі». (15) Проблематичним тут стає факт, що в суспільстві існують також індивіди, які не володіють матеріальною власністю настільки, щоб могли реалізовувати свої цілі. Такі соціальні нерівності, однак, Гайєк вважає природними.

Інша критика в цьому контексті спрямована на те, що його концепція свободи стосується не людського індивіда, а його соціальної форми приватного власника, оскільки майно, що належить індивіду, він зробив сутністю індивідуальної сфери.

Однак за свою позицію щодо свободи Гайєка також критикують. Парадоксально, але реальним фундаментом свободи Гайєка є, як зазначає Manda, саме несвобода. Адже для більшості людей приватна сфера не є єдиною сферою їхнього життя, а існує сфера цілеспрямовано та навмисно створюваних організацій, у межах яких дії індивідів спрямовуються спільною метою. Свобода приватних власників є, отже, у кінцевому підсумку результатом їхньої несвободи. З цього погляду можна констатувати, що людина в концепції Гайєка ніби існує у двох світах: у приватній сфері, де вона в межах відкритого суспільства є вільною, і в робочій сфері, яка зумовлює вільне суспільство. (16) Саме вільний економічний ринок тримає разом суспільство, у якому індивіди можуть реалізовуватися. Індивіди в цьому сенсі є лише свого роду інструментом: «Багато людей вважають обурливим те, що велике суспільство не має жодних спільних конкретних цілей, або, як ми могли б сказати, що їх поєднують лише засоби, а не цілі. Насправді правда те, що головна спільна мета всіх його членів є суто інструментальною, а саме: забезпечення виникнення абстрактного порядку, який не має жодних специфічних цілей, але буде для всіх людей підвищувати перспективи досягнення їхніх відповідних цілей». (17) Свобода індивіда має бути інструментом створення чогось абстрактного, що не має стосовно нього жодної мети.

З вищесказаного можна зробити висновок, що незалежно від того, які цілі індивід вільно обирає, за умови, що він дотримується правил суспільства, він водночас відтворює та зміцнює основи цього суспільства. Оскільки він не усвідомлює загальну мету своєї діяльності, це діяльність хоч і вільна, але водночас несвідома і сліпа. (18)

З питанням свободи у Гайєка тісно пов'язана також ринкова система, для якої він використовує термін «каталаксія» (19), що у вільному перекладі означає процес обміну. Це, на його думку, певний вид гри, яка обмежена можливостями та здібностями гравців, а ринковий механізм є для теоретика взірцем досконалості, абстрактним порядком, де діють усі правила, де успіх чи невдача залежать від індивіда, від знання його суперників та від отримання інформації. Варто ще зазначити, що при поясненні ринку, його функціонування та правил у громадянському суспільстві Гайєку близька теорія спроб і помилок Popper, яка є типовою для відкритого суспільства. (20)

Ринкова система не вимагає згоди в цілях, які мають бути досягнуті, тому не обмежує свободу індивіда. Вона дозволяє людям з багатьма відмінними цінностями та намірами корисно співіснувати, оскільки, керуючись власними інтересами, кожен з них підтримуватиме цілі багатьох інших з відмінними і, можливо, навіть суперечливими інтересами. «Вільне суспільство — це плюралістичне суспільство без спільної ієрархії конкретних цілей». (21) Ринкова система не є і не може бути керованою жодною конкретною ціннісною шкалою або ієрархією цілей так, як це є в плановій економіці. Гайєк стверджує, що чим більші розбіжності в потребах і цілях сторін, тим імовірніша користь від їхнього обміну. З цим погоджується і E. Butler, який у контексті економічного та політичного внеску філософії Гайєка зазначає: «Відносини між людьми є засобами, що дозволяють примирення відмінних цілей, поєднання людей цілком відмінних переконань і цілей, оскільки всі люди мають від цього поєднання користь». (22)

Щоб зрозуміти функціонування ринку так, як його сприймає Гайєк, варто хоча б стисло окреслити, яким чином працює комунікація в межах ринкової системи та якими є його погляди на економічну рівновагу. Оскільки, як уже було згадано, ринок є певним видом гри, немає сенсу його планувати, тому що якби ми заздалегідь знали результат, гра для нас втрачала б сенс. Важливо, однак, встановити справедливі правила так, щоб кожен мав шанс отримати вигоду і намагатися в цій грі досягти успіху тією мірою, якою він сам вважає за потрібне. Звісно, як і будь-яка гра, успішність діяльності на ринку, окрім правил, вимагає також вдалого поєднання вправності та везіння. Роль держави, або уряду, полягає в забезпеченні вже згаданих правил та поваги до них. (23) Комунікаційна система ринку є дуже складною і функціонує через мережу цін. Ціни діють як сигнали, які дозволяють індивіду сприяти задоволенню потреб інших без того, щоб він про це знав, оскільки водночас він досягає власного задоволення. (24)

Що стосується економічної рівноваги в ринковому господарстві, Гайєк ставиться до неї скептично. Традиційна теорія рівноваги припускає, що економіка є статичною, проте, на думку Гайєка, досконалий огляд того, що відбувається в економіці, є неможливим, оскільки учасники ринку постійно піддаються впливу змінних планів інших: «Якщо термін рівновага має якесь значення, то, за Гайєком, лише для конкретного індивіда, який точно знає, які в нього плани, і чиї різні наміри перебувають у повній і непохитній злагоді. У суспільстві як цілому, однак, нічого подібного ніколи не може статися». (25) Те, що в межах ринку реально існує, — це свого роду динамічна рівновага, або розвиток, спрямований до рівноваги, оскільки діяльність і плани окремих учасників ринку мають у довгостроковій перспективі схильність до взаємної злагоди.

У кінцевому підсумку ми можемо констатувати, що ринок за Hayek є не лише втіленням ідеалу економічної досконалості, а й втіленням прагнень індивідів, яких він сприймає як суб’єктів, наділених свободою. Отже, ринок є своєрідним «миротворцем», оскільки він ґрунтується на принципі поміркованої торгівлі, яка за будь-яких обставин замінює конфлікт перемовинами, і таким чином одним махом нейтралізує суперництво та заздрість». (26) Прогрес, якого західна цивілізація досягла у XVIII та XIX століттях, міг, на думку Hayek, відбутися лише завдяки розвитку ринкової економіки, що базується на приватній власності, поділі праці та добровільному обміні. Подібно до L. von Mises, Hayek також сприймав будь-який напад на ринок як напад на свободу та основи процвітання, що могло б знову вкинути людство у стан злиднів і нестатків. (27)

Авторка: PhDr. Jarmila Jurová, PhD. Кафедра загальної та прикладної етики Філософський факультет, Univerzita Konštantína Filozofa v Nitre Використана література Benoist, A.: Kritika ideológie liberalizmu. In: Filozofia, roč. 63, 2008, č. 9, s.817 – 829. ISSN 0046-385X. Butler, E.: Hayek a jeho prínos k politickému a ekonomickému mysleniu dneška. Bratislava: Inštitút liberálnych štúdií, 1996. ISBN 80-967459-8-0. Hayek, F. A.: Osudná domýšlivost. Omyly socialismu. Praha: Sociologické nakladatelství, 1995. ISBN 80-85850-05-2. Hayek, F. A.: Právo, zákonodarství a svoboda 1. Pravidla a řád. Praha: Academia, 1991. ISBN 80-200-0279-0. Hayek, F. A.: Právo, zákonodarství a svoboda 2. Fata morgána sociální spravedlnosti. Praha: Academia, 1991. ISBN 80-200-0309-6. Hayek, F. A.: The Constitution of Liberty. Chicago: The University of Chicago Press, 1960. Library of Congress Catalog Number: 59-11618. Manda, V.: Hayekova koncepcia slobody človeka. In: Človek, spoločnosť, myslenie. Banská Bystrica: UMB, 2002. s. 110-118. ISBN 80-8055-692-X. Mises, L.: Liberalismus. Praha: Liberální institut, 1998. ISBN 80-86119-08-4. Popper, K. R.: Otevřená společnost a její nepřátelé I., II. Praha: Oikúmené, 1994. ISBN 80-85241-53-6.

(1) Hayek, F. A.: Právo, zákonodarství a svoboda 1. Pravidla a řád, s. 14-15, 31-32. (2) Hayek, F. A.: The Constitution of Liberty, s. 19. (3) В англійській мові ми знаємо її як freedom from, що в перекладі означає свобода від чогось. (4) Для правової держави Hayek в англійській мові використовує термін rule of law, тобто правління закону. (5) Hayek, F. A.: The Constitution of Liberty, s. 21. (6) Hayek, F. A.: Osudná domýšlivost. Omyly socialismu, s. 70. (7) Припущення, що «свобода — це коли я можу робити, що хочу», висловив, ймовірно, ще Voltaire. (8) Hayek, F. A.: The Constitution of Liberty, s. 144. (9) Manda, V.: Hayekova koncepcia slobody človeka, s. 110. (10) Hayek, F. A.: The Constitution of Liberty, s. 22 – 38. (11) Hayek, F. A.: Osudná domýšlivost. Omyly socialismu, s. 70. (12) Butler, E.: Hayek a jeho prínos k politickému a ekonomickému mysleniu dneška, s. 35 - 38. (13) Термін відокремленої власності Hayek використовує для позначення того, що ми загалом уявляємо під приватною або індивідуальною власністю. (14) Hayek, F. A.: Osudná domýšlivost. Omyly socialismu, s. 38. (15) Manda, V.: Hayekova koncepcia slobody človeka, s. 112. (16) Manda, V.: Hayekova koncepcia slobody človeka, s. 113 – 114. (17) Hayek, F. A.: Právo, zákonodarství a svoboda 2. Fata morgána sociální spravedlnosti. Praha: Academia, 1991, s. 106. (18) Manda, V.: Hayekova koncepcia slobody človeka. In: Človek, spoločnosť, myslenie. Banská Bystrica: UMB, 2002. s. 116. (19) Hayek, F. A.: Právo, zákonodarství a svoboda 2. Fata morgána sociální spravedlnosti, s. 104. (20) Детальніше про це див.: Popper, K. R.: Otevřená společnost a její nepřátelé I., II. (21) Hayek, F. A.: Právo, zákonodarství a svoboda 2. Fata morgána sociální spravedlnosti, s. 105. (22) Butler, E.: Hayek a jeho prínos k politickému a ekonomickému mysleniu dneška, s. 54. (23) Hayek, F. A.: Právo, zákonodarství a svoboda 1. Pravidla a řád,, s. 46 – 47. (24) Детальніше про це див. Hayek, F. A.: Právo, zákonodarství a svoboda 2. Fata morgána sociální spravedlnosti, s. 104 –122 (kapitola X.). (25) Butler, E.: Hayek a jeho prínos k politickému a ekonomickému mysleniu dneška, s. 67. (26) Benoist, A.: Kritika ideológie liberalizmu, s. 823. (27) Детальніше про це див. Mises, L.: Liberalismus.