Проблематика насильства щодо жінок у Словаччині з погляду практики соціальної роботи – кількісна верифікація фактів

Насильство щодо словацьких жінок з погляду практики соціальної роботи – кількісна верифікація фактів

Анотація: Головною метою дослідницької статті є узагальнення та систематизація кількісних знань, що стосуються проблематики насильства щодо жінок у Словаччині з погляду практики соціальної роботи. У методології було використано стратегію кількісного дослідження. Було визначено кілька кількісних дослідницьких цілей, пов’язаних із віком, частотою виникнення насильства в інтимних стосунках, зайнятістю жінок, які зазнали насильства, здатністю жінок, які зазнали насильства, приймати рішення, медичним втручанням, наявністю дітей у жінок, які зазнали насильства, та притягненням до кримінальної відповідальності чоловіків, які вчиняють насильство. Дослідницьку вибірку склали 88 жінок, які стали жертвами домашнього насильства з боку інтимного партнера. Дослідницьким методом була анкета власної розробки. Результати дослідження виявили низку значущих сімейних та соціальних контекстів, які пов’язані з проблематикою гендерно зумовленого насильства, або насильства щодо жінок. Ключові слова: Насильство щодо жінок. Насильство в інтимних стосунках. Кількісне дослідження. Соціальна робота та соціальний працівник.

Вступ

Явище самого насильства супроводжує людство, згідно з Papáček (2017), від самого початку його існування. Протягом історії можна спостерігати різні мотиви насильницької поведінки та агресії. На самих початках людства йшлося про так званий інстинкт самозбереження, або ж про збереження самого існування індивіда, що в деяких випадках проявлялося насильницькою поведінкою. Той, хто був сильнішим, мав вищу ймовірність виживання. Так само свою думку і свою волю було найлегше впровадити в спільноті за допомогою насильства та агресії. Проблематика насильства, що чиниться щодо жінок, або ж проблематика гендерно зумовленого насильства, була в далекому минулому табуйованою та приватною справою окремих домогосподарств, що підтверджує і твердження Gřivna et al. (2014). Проте за останні чотири десятиліття вона перетворилася на загальносуспільну проблему. Вирішальну частку в цій зміні мали насамперед неурядові, так звані жіночі організації, головною метою яких була допомога жінкам, що зазнали насильства. Свою увагу вони зосереджували і досі зосереджують на приверненні уваги фахової та широкої громадськості до масштабів насильства, що чиниться, та його наслідків. Ці організації, як і фахівці з практики, вказують на необхідність усунення та запобігання цьому соціально-патологічному явищу, яке пов’язане з середовищем сім’ї. Інтервенція внаслідок насильства — це також специфічна сфера, яка вимагає створення мультидисциплінарних команд, щоб були вирішені всі сфери, які зачіпають життя жінки на внутрішньому (психіка) та зовнішньому рівнях (соціальні аспекти). Акцент усіх учасників у боротьбі проти цього небажаного явища в межах дискусій та суспільних заходів робиться на зміні ставлення суспільства до проявів домашнього насильства в Словаччині загалом. Ставлення суспільства відіграє в цьому випадку значну роль з погляду позитивних змін. Сучасний стан проблематики домашнього насильства вказує на те, що погляд на цю проблематику протягом останніх десятиліть суттєво змінювався. Зміни, або ж відмінні погляди, стосуються насамперед термінологічного визначення домашнього насильства / насильства щодо жінок / насильства в інтимних стосунках. Відмінності в термінології є очевидними і в наш час, якщо порівнювати різні європейські чи інші країни світу. Ми можемо зустріти такі поняття, як «domestic violence» в англо-американській сфері, «family violence», що використовується в німецькомовних країнах, «woman/wife abuse; spose abuse; battered woman» в інших країнах світу. На азійському континенті вживаються поняття «household violence; family - household violence». Термінологія в більшості випадків пов’язана з можливостями інтервенції при виникненні та поглибленні проблем із домашнім насильством (Bohony et al., 2015). «Визначень домашнього насильства в фахових публікаціях, а також у робочих матеріалах допоміжних професій є кілька десятків. Проте для всіх них характерно те, що в кожному з них вказується на небезпечність дій зловмисника (агресора) не лише для жертви (того, кого зловживають), а й для всієї родини, а також суспільства, і ці дії позначають як серйозне негативне суспільне явище.» (Ondicová, 2017, с. 31). З нашого погляду, ми могли б у зв’язку з партнерським насильством надати таке визначення: «Насильство, що чиниться в інтимних партнерських стосунках, — це тип насильства, який найчастіше спрямований з боку чоловіка щодо жінки. У цьому випадку ми можемо говорити про будь-який небажаний і неадекватний спосіб поведінки партнера щодо партнерки, причому він спричиняє їй психічні або фізичні страждання. Насильство, що чиниться з боку чоловіка щодо жінки в інтимних партнерських стосунках, має ескалаційний характер і є вирішуваним лише за допомогою фахової інтервенції, у більшості випадків — лише шляхом припинення контакту кривдника з жертвою.» З погляду сучасного стану можна дивитися на проблематику домашнього насильства, або ж насильства в інтимних партнерських стосунках, з кількох точок зору. Перший погляд — це медійний погляд, який формує медійну культуру країни та вплив медіа на сприйняття насильства і суспільних феноменів. Медійною культурою та впливом медіа на суспільство у стосунку до різних небажаних феноменів займалися, наприклад, Poláková, Spálová a Hoflerová (2008) та Klimovský (2008). Медіа, згідно з Klimovský (2008), є небезпечними в тому, що пропонують широкий огляд влади, влади над суспільством і суспільним мисленням чи нормами (Klimovský, 2008). У цьому контексті Poláková, Spálová a Hoflerová (2008) вказують на низький рівень медіаграмотності, який може мати серйозний вплив на оцінку та толерування насильства щодо жінок у межах суспільних норм. Медіа сьогодні є вагомим суспільно-соціалізаційним чинником, тому необхідно зважати і на їхній зміст. Це важливо у зв’язку з популяцією дітей та підлітків, коли ставлення до насильства та його так звана «інтолерантність» у цей період чіткіше специфікуються, і згодом це ставлення набуває тривалого характеру. Сьогодні існує вже багато фахової вітчизняної та закордонної літератури, що стосується домашнього насильства загалом. З погляду сучасного стану в контексті дослідницької проблеми необхідно підкреслити значення та діяльність «Inštitút pre výskum práce a rodiny», який щороку надає на своїй інтернет-сторінці статистику та різні дослідницькі висновки щодо цієї проблематики, а також суміжних тем. Найважливішими документами «Inštitút pre výskum práce a rodiny» можна вважати, наприклад, Reprezentačný výskum výskytu a skúsenosti žien s násilím páchanom na ženách na Slovensku (2008), Звіт про насильство щодо жінок за 2013, 2012 та 2011 роки та дослідження під назвою Násilie páchané na ženách ako hraničná téma rodovej nerovnosti (2008). Крім іншого, нам доступні, вже й в електронному вигляді, теоретичні фахові знання в англійській, німецькій чи чеській літературі. Великим внеском для роботи стали для нас дослідження під назвою Researching Violence Against Woman (2005) чи Combating Violence against woman (2008). Використання цієї літератури відобразилося залежно від факту, що за 2013 та 2014 роки, згідно з дослідженнями, з домашнім насильством зіткнулося до 34 % словацьких жінок, що є тривожною цифрою залежно від кількості інформації та центрів, які надають жінкам — жертвам домашнього насильства — допомогу. Ми припускаємо, що ця цифра є актуальною і сьогодні.

Методи

У наступній частині ми наводимо цілі дослідження, опис дослідницької вибірки, опис дослідницького методу та інтерпретацію результатів. У межах нашого дослідження ми зосередилися на різних сферах, що стосуються цієї проблематики. Змінними, які були ключовими для перевірки встановлених дослідницьких цілей, були вік, частота виникнення насильства в інтимних стосунках, зайнятість жінок, що зазнали насильства, здатність до прийняття рішень жінками, що зазнали насильства, медична інтервенція, наявність дітей у жінок, що зазнали насильства, та притягнення до кримінальної відповідальності чоловіків, що чинять насильство. Ми встановили такі дослідницькі цілі:

1. з’ясувати, чи існує зв’язок між частотою виникнення насильства в інтимних стосунках та віком жінок, що зазнали насильства,

2. з'ясувати, чи існує зв'язок між частотою виникнення насильства в інтимних стосунках та зайнятістю жінок, які зазнали насильства,

3. з'ясувати, скільки часу займає прийняття рішення жінками, які зазнали насильства, піти від кривдника — інтимного партнера,
4. з'ясувати, чи користуються жінки, які зазнали насильства, допомогою співробітників Polície Slovenskej republiky при розриві стосунків із кривдниками — інтимними партнерами,
5. з'ясувати зв'язок між частотою виникнення психологічного насильства в інтимних стосунках та здатністю жінок прийняти рішення піти від кривдників — інтимних партнерів,
6. з'ясувати зв'язок між частотою контролюючих дій щодо жінок, які зазнали насильства, з боку кривдників — інтимних партнерів та здатністю жінок прийняти рішення піти від кривдників — інтимних партнерів,
7. з'ясувати, чи звертаються жінки, які зазнали насильства, по медичну допомогу у разі фізичних нападів з боку кривдників — інтимних партнерів,
8. з'ясувати, скільки дітей у середньому мають жінки, які зазнали насильства та проживають у соціальному закладі для жертв домашнього насильства,
9. з'ясувати, чи проживають діти жінок, які зазнали насильства, разом із матір'ю в соціальному закладі для жертв домашнього насильства,
10. з'ясувати, у скількох випадках органами досудового розслідування було прийнято рішення про початок кримінального переслідування кривдників — інтимних партнерів жінок, які зазнали насильства та звернулися по соціальну допомогу.

Дослідницьку вибірку склали 88 жінок, які стали жертвами домашнього насильства з боку інтимного партнера. Середній вік респонденток становив 39 років (39,17). При цьому наймолодшій респондентці було 22 роки, а найстаршій — 63 роки. Найчисельнішою групою були респондентки із середньою освітою без атестата зрілості — 34 особи (34 %). Далі йшли респондентки із середньою освітою з атестатом зрілості — 25 осіб (25 %), потім респондентки з вищою освітою — 17 осіб (17 %), з початковою освітою — 14 осіб (14 %), а незакінчену початкову освіту мали 10 % респонденток від загальної кількості досліджуваних — 10 осіб. Результати можна побачити на наступному графіку 1. Дослідження було проведено на межі 2017 та 2018 років.

Наступною за чисельністю групою були жінки-респондентки, які працюють, — 37 осіб (38 %). Далі йшли жінки-респондентки, які перебувають у декретній або батьківській відпустці, — 30 осіб (31 %). Безробітних у нашій дослідницькій вибірці було 27 жінок-респонденток, причому 23 з них (23 %) були безробітними та зареєстрованими в UPSVaR, тобто перебували на обліку як шукачі роботи (EoZ), а 4 жінки (4 %) були безробітними, проте не перебували на обліку в EoZ. 3 жінки-респондентки (3 %) зазначили, що наразі перебувають на пенсії, і 1 жінка-респондентка не надала інформацію щодо своєї зайнятості. Результати можна побачити на наступному графіку 2.

Наступною за чисельністю групою респонденток були жінки з Братиславського краю — 19 осіб (19 %) та Жилінського краю — 18 осіб (18 %). Далі йшли респондентки, які проживають у Нітранському та Тренчинському краях, у рівній кількості — по 13 осіб (14 %). 12 респонденток (11 %) походили з Трнавського краю, 10 респонденток (10 %) — з Банськобистрицького краю, і в такій же кількості — з Пряшівського краю. Найменше представництво мали жінки-респондентки з Кошицького краю — 6 осіб (6 %). Результати можна побачити на наступному графіку 3.

У майже однаковій кількості перед переїздом до притулку жінки, що зазнали насильства, проживали у спільному домогосподарстві з кривдником-партнером (екс-партнером) або чоловіком (екс-чоловіком) — 46 осіб (52 %), при цьому в майже такій же кількості (N=42; 48 %) дослідницьку вибірку склали жінки, які прибули до кризового центру з іншого місця проживання, ніж спільне житло з кривдником-партнером (екс-партнером) або чоловіком (екс-чоловіком). Результати можна побачити на наступному графіку 4.

Дослідження проводилося за допомогою нестандартизованої анкети власної розробки, яка містила змінні, що ми мали на меті проаналізувати за допомогою статистичних процедур, а саме: вік, частота виникнення насильства в інтимних стосунках, зайнятість жінок, які зазнали насильства, здатність жінок, які зазнали насильства, приймати рішення, медичне втручання, наявність дітей у жінок, які зазнали насильства, притягнення кривдників-чоловіків до кримінальної відповідальності. Анкета була розповсюджена онлайн через портал www.survio.com. Було зібрано 88 відповідей. Анкета була переглянута учасницями 112 разів, при цьому у 24 випадках анкета не була заповнена взагалі або відповіді були неповними, після чого їх було виключено. Статистику респондентів можна побачити на наступному графіку 5.

Статистичні процедури були реалізовані за допомогою інструментів описової та інференційної статистики у програмі IBM SPSS (версія 20.0). За допомогою статистичного опису ми аналізували отримані дані з метою отримання значень (AM — середнє арифметичне, частотність — N, медіана — Mdn, стандартне відхилення — SD, мода — M, а також мінімальні та максимальні значення). З погляду статистичного висновку ми проводили аналіз категоріальних змінних за допомогою частотного аналізу. Для порядкових змінних ми використовували непараметричні U-критерії Манна-Вітні, а у випадку безперервних змінних ми використовували параметричні t-критерії Стьюдента для двох незалежних вибірок та кореляційний аналіз Пірсона. Результати Результати відповідей показали, що більшість учасниць — 46 осіб (52,3 %) — до отримання соціальної допомоги та поселення в кризовий центр проживали у спільному домогосподарстві, яке вони мали з партнером (екс-партнером) / чоловіком (екс-чоловіком). Як іншу альтернативу респондентки вказували інший кризовий центр — 22 особи (25 %). 18 (20,5 %) респонденток раніше проживали у родичів або друзів. Результати відображені в наступній таблиці 1.

Аж 72 (81,8 %) респондентки зазначили, що головною причиною розриву стосунків із кривдником — інтимним партнером було те, що він фізично нападав на них. Далі як причини розриву стосунків вказувалися алкоголізм та вживання наркотиків (59 респонденток, 67 %), лайка та приниження (47 респонденток, 53,4 %), брак фінансів (34 респондентки, 38,6 %), погане поводження з дітьми (29 респонденток, 33 %), груба поведінка та погрози (14 респонденток, 15,9 %) та соціальна ізоляція (близьке оточення: 24 респондентки, 27,3 %; ширше оточення: 12 респонденток, 13,6 % — загалом 36 респонденток, 40,9 %). Результати можна побачити в наступній таблиці 2.

44 респондентки (50 %) пішли від кривдника-партнера раптово. Довготривало приймали рішення 34 респондентки (38,6 %). Як іншу ситуацію відходу без прийняття рішення 9 респонденток (10,2 %) вказали відповідне. 71 респондентка (80,7 %) зазначила, що поліція не була присутня. Поліція втручалася у випадку 17 респонденток (19,3 %). Результати можна побачити в наступній таблиці 3 та графіку 6.

Далі ми з’ясовували за допомогою різних тверджень наявність та частоту небажаної поведінки кривдників-партнерів. Дуже часте вживання алкоголю або вживання наркотиків вказали 84 респондентки із загальної дослідницької вибірки у 88 респонденток. 76 респонденток дуже часто відчували нестачу грошей від партнера на домашнє господарство. Контроль з боку партнера як дуже частий вказали 56 респонденток, причому 29 респонденток позначили цю поведінку як часту (загалом 85 респонденток). Дуже часті та часті погрози партнера, що він фізично знищить їх, вказала 81 респондентка. Погрози психологічною ліквідацією як таку поведінку, що часто та дуже часто зустрічається з боку інтимного партнера, вказала також 81 респондентка. 75 респонденток далі вказали, що ніколи або майже ніколи не відчували, щоб інтимний партнер заступився за них. Дуже часто та часто відчували страх перед інтимним партнером 85 респонденток. Дуже часте та часте навмисне приниження відчували 87 респонденток. 84 респондентки часто або дуже часто відчували з боку інтимного партнера погрози, що він їх вб’є. Дуже часті та часті ревнощі інтимних партнерів вказали 86 жінок. Часту або дуже часту насильницьку поведінку під час статевого акту вказали 36 респонденток. Дуже часто та часто принизливі сексуальні практики вимагалися з боку сексуального партнера у 27 респонденток. Психологічне гноблення дуже часто та часто відчували 83 респондентки, дуже часту та часту допомогу з боку партнера відчули лише 19 респонденток, соціальну ізоляцію внаслідок обмеження контакту з іншими людьми дуже часто та часто вказала 81 респондентка. Грубі лайки були дуже частими та частими у 84 респонденток. Ввічлива поведінка з боку партнера в інтимних стосунках на людях не відчувалася 73 респондентками. Дуже часті та часті фізичні напади вказали 85 респонденток, а дуже часте та часте відбирання грошей також 85 респонденток. 71 респондентка ніколи або майже ніколи не відчувала, що інтимному партнеру вони небайдужі. Огляд результатів можна побачити в наступній таблиці 4.

На запитання, чи був інтимний партнер притягнутий до відповідальності через погану поведінку щодо респонденток, 26,1 % (23 респондентки) відповіли ствердно, 67 % (59 респонденток) заперечно і 5,7 % (5 респонденток) не змогли відповісти на це запитання. В одному випадку була позначена відповідь — не хочу вказувати. Результати можна побачити в наступній таблиці 5.

Багаторазово фізично травмованими через насильницьку поведінку інтимного партнера (запитання номер 15, таблиця 6) були 87,5 % респонденток, двічі — 5 респонденток (5,7 %), один раз — 3 респондентки (3,4 %), причому взагалі не були травмовані 2 респондентки (2,3 %) із загальної дослідницької вибірки.

У таблиці № 7 можна побачити, що 77 респонденток (87,5 %) отримали медичну допомогу через фізичну травму, 6 респонденток (6,8 %) — ні, 3 респондентки (3,4 %) — один раз, і відповідь не вказали 2 респондентки (2,3 %). 45 респонденток (51,1 %) вказали, що будуть намагатися знайти іншу можливість проживання. 38 респонденток (43,2 %) планують залишатися в цьому центрі так довго, як це буде можливо.

У наступному тексті ми наводимо огляд результатів дослідження з погляду поставлених дослідницьких цілей. Дослідницька ціль 1: з’ясувати, чи існує зв’язок між частотою виникнення насильства в інтимних стосунках і віком жінок, які зазнали насильства. На основі результатів t-критерію Стьюдента для двох незалежних вибірок виявилося, що між жінками, яким менше ніж 30 років, і тими, яким більше ніж 30 років, існує статистично значуща різниця в тому, як часто вони зазнають насильства з боку своїх інтимних партнерів, t(86)=-2.340, p(1)=.011. Відповідно до наших очікувань, ми встановили, що жінки віком до 30 років рідше зазнають насильства з боку своїх інтимних партнерів (AM=37.17, SD=7,334) порівняно з жінками віком понад 30 років (AM=40,71, SD=5,270). З погляду частоти загрозливих ситуацій між жінками віком до 30 років і тими, кому понад 30 років, не вдалося довести статистично значущу різницю, t(86)=-.970, p(1)=.168. З цього випливає, що жінки обох вікових категорій переживають порівнянну кількість загрозливих ситуацій. Дослідницька ціль 2: з’ясувати, чи існує зв’язок між частотою виникнення насильства в інтимних стосунках і зайнятістю жінок, які зазнали насильства. На основі результатів t-критерію Стьюдента для двох незалежних вибірок не вдалося довести, що між працевлаштованими жінками та тими, хто є безробітним, існує статистично значуща різниця в тому, як часто вони зазнають насильства з боку своїх інтимних партнерів, t(55)=-.395, p(1)=.347. З цього випливає, що жінки зазнають насильства з боку інтимних партнерів порівняно часто незалежно від того, чи вони працевлаштовані, чи безробітні. З погляду частоти загрозливих ситуацій між працевлаштованими жінками та тими, хто є безробітним, також не вдалося довести статистично значущу різницю, t(55)=.533, p(1)=.298. З цього випливає, що як працевлаштовані, так і безробітні жінки переживають порівнянну кількість загрозливих ситуацій. Дослідницька ціль 3: з’ясувати, як довго триває прийняття рішення жінками, які зазнали насильства, піти від кривдника — інтимного партнера. На основі результатів частотного аналізу, всупереч нашим очікуванням, виявилося, що здатність до прийняття рішень жінками, які зазнали насильства, щодо виходу зі стосунків з кривдником не є тривало заблокованою внаслідок переживання загрозливих ситуацій у домашньому середовищі. Про вихід від партнера-кривдника тривало приймали рішення лише 44 % жінок. Навіть на основі результатів проведених згодом t-критеріїв Стьюдента не вдалося довести, що між жінками, які приймають рішення про вихід від партнера-кривдника тривало, і тими, хто здатен прийняти рішення раптово, існує статистично значуща різниця в тому, як часто вони зазнають насильства з боку своїх інтимних партнерів, t(76)=-.198, p(1)=.422. З цього випливає, що здатність до прийняття рішень жінками, які зазнали насильства, щодо виходу зі стосунків з кривдником не є тривало заблокованою внаслідок частоти переживання загрозливих ситуацій у домашньому середовищі. З погляду частоти загрозливих ситуацій між жінками, які приймають рішення про вихід від партнера-кривдника тривало, і тими, хто здатен прийняти рішення раптово, також не вдалося довести статистично значущу різницю, t(76)=.442, p(1)=.330. З цього випливає, що здатність до прийняття рішень жінками, які зазнали насильства, щодо виходу зі стосунків з кривдником не є тривало заблокованою внаслідок частоти переживання загрозливих ситуацій у домашньому середовищі. Дослідницька ціль 4: з’ясувати, чи використовують жінки, які зазнали насильства, допомогу співробітників Polície Slovenskej republiky під час виходу від партнерів-кривдників. Те, чи використовують жінки, які зазнали насильства, допомогу Polície Slovenskej republiky під час виходу від партнерів-кривдників, ми перевіряли за допомогою частотного аналізу. На основі його результатів, всупереч нашим очікуванням, виявилося, що рішення жінок, які зазнали насильства, піти від партнерів-кривдників значно частіше реалізується без допомоги співробітників Polície Slovenskej republiky. Аж 80,5 % жінок, які зазнали насильства, зазначили, що своє рішення піти від партнера-кривдника вони реалізували без присутності співробітників Polície Slovenskej republiky. Дослідницька ціль 5: з’ясувати зв’язок між частотою виникнення психологічного насильства в інтимних стосунках і здатністю жінок прийняти рішення про вихід від партнерів-кривдників. Зв’язок між частотою виникнення психологічного насильства в інтимних стосунках і здатністю жінок прийняти рішення про вихід від партнерів-кривдників ми перевіряли за допомогою U-критерію Манна-Вітні. На основі їхніх результатів не вдалося довести, що між жінками, які приймають рішення про вихід від партнера-кривдника тривало, і тими, хто здатен прийняти рішення раптово, існує статистично значуща різниця в тому, як часто вони піддаються психологічному насильству з боку своїх інтимних партнерів, причому в жодній із досліджуваних сфер. З цього випливає, що здатність до прийняття рішень жінками, які зазнали насильства, щодо виходу зі стосунків з кривдником не пов’язана з тим, як часто інтимний партнер погрожує жінкам, що психологічно знищить їх, U=620.0, p(1)=.089, як часто він навмисно принижує їх, U=723.5, p(1)=.396, як часто погрожує вбити їх, U=705.5, p(1)=.325, як часто психологічно тисне на них, U=626.0, p(1)=.070, а також як часто грубо ображає їх, U=668.0, p(1)=.196. Дослідницька ціль 6: з’ясувати зв’язок між частотою контролюючих дій з боку партнерів-кривдників щодо жінок, які зазнали насильства, і здатністю жінок прийняти рішення про вихід від партнерів-кривдників. Зв’язок між частотою контролюючих дій з боку партнерів-кривдників щодо жінок, які зазнали насильства, і здатністю жінок прийняти рішення про вихід від партнерів-кривдників ми перевіряли за допомогою U-критерію Манна-Вітні. На основі їхніх результатів не вдалося довести, що між жінками, які приймають рішення про вихід від партнера-кривдника тривало, і тими, хто здатен прийняти рішення раптово, існує статистично значуща різниця в тому, як часто вони піддаються контролюючим діям з боку своїх інтимних партнерів, причому в жодній із досліджуваних сфер. З цього випливає, що здатність до прийняття рішень жінками, які зазнали насильства, щодо виходу зі стосунків з кривдником не пов’язана ні з тим, як часто інтимний партнер контролює їх, якщо вони кудись ішли, U=736.0, p(1)=.450, ні з тим, як часто він обмежує їх у зустрічах з іншими людьми, U=708.5, p(1)=.338. Дослідницька ціль 7: з’ясувати, чи звертаються жінки, які зазнали насильства, по медичну допомогу у разі фізичних нападів з боку партнерів-кривдників. З’ясування того, чи звертаються жінки, які зазнали насильства, по медичну допомогу у разі фізичних нападів з боку партнерів-кривдників, ми реалізували за допомогою частотного аналізу. На основі його результатів, відповідно до наших очікувань, виявилося, що у разі фізичних нападів з боку партнерів-кривдників жінки, які зазнали насильства, звертаються по медичну допомогу. Аж 93 % жінок, які зазнали насильства, зазначили, що у разі серйозної фізичної травми з боку інтимного партнера вони зверталися по медичну допомогу один або кілька разів. Дослідницька ціль 8: з’ясувати, скільки дітей у середньому мають жінки, які зазнали насильства і проживають у соціальному закладі для жертв домашнього насильства. З’ясування того, скільки дітей у середньому мають жінки, які зазнали насильства і проживають у соціальному закладі

для жертв домашнього насильства ми реалізували за допомогою частотного аналізу. На основі його результатів, всупереч нашим очікуванням, виявилося, що в притулках перебуває порівнянна кількість жінок з однією дитиною та жінок з кількома дітьми. З однією дитиною в притулку було 45,6 % жінок (N=), а з кількома дітьми — 54,4 % жінок. Дослідницька мета 9: з’ясувати, чи діти жінок, які зазнали насильства, також проживають у соціальному закладі для жертв домашнього насильства разом зі своєю матір’ю. З’ясування того, чи діти жінок, які зазнали насильства, також проживають у соціальному закладі для жертв домашнього насильства разом зі своєю матір’ю, ми реалізували за допомогою кореляційного аналізу Пірсона. На основі його результатів ми встановили, що існує статистично значущий позитивний зв’язок між кількістю дітей, яких жінка має від кривдника, і кількістю дітей, які поїхали з нею до притулку, r=.722, p<.001. З наведеного випливає, що, відповідно до наших очікувань, жінки, які вирішили скористатися соціальною допомогою і проживають у притулку, залишають кривдника-партнера разом зі своїми дітьми. Дослідницька мета 10: з’ясувати, у скількох випадках органами кримінального переслідування було прийнято рішення про початок кримінального провадження щодо кривдників жінок, які звернулися по соціальну допомогу. З’ясування того, у скількох випадках органами кримінального переслідування було прийнято рішення про початок кримінального провадження щодо кривдників жінок, які звернулися по соціальну допомогу, ми реалізували за допомогою частотного аналізу. На основі його результатів, відповідно до наших очікувань, виявилося, що кривдники жінок, які скористалися соціальною допомогою і проживають у притулку, не притягуються до кримінальної відповідальності у зв’язку з домашнім насильством, вчиненим щодо жінок. До кримінальної відповідальності за домашнє насильство, вчинене щодо жінок, було притягнуто лише 28 % (N=23) кривдників. На основі визначених дослідницьких цілей ми перевіряли чинність шести гіпотез, які були спрямовані на перевірку зв’язків між різними змінними, пов’язаними з проблематикою гендерно зумовленого або домашнього/партнерського насильства. Змінними, які ми пов’язували між собою, були вік жінок, які зазнали насильства, зайнятість, частота виникнення домашнього/партнерського насильства, здатність залишити кривдника, наявність дітей тощо. t-критерій Стьюдента для двох незалежних вибірок показав, що між жінками віком до 30 років і тими, кому більше 30 років, існує статистично значуща різниця в тому, як часто вони зазнають насильства з боку своїх партнерів, t(86)=-2.340, p(1)=.011. t-критерій Стьюдента для двох незалежних вибірок не показав, що існує статистично значуща різниця між жінками, які працевлаштовані, і тими, які є безробітними, t(55)=-.395, p(1)=.347. Частотний аналіз показав, що рішення жінок, які зазнали насильства, піти від кривдника значно частіше реалізується без допомоги працівників Поліції Словацької Республіки (80,5 %). U-критерій Манна-Вітні не показав, що між жінками, які приймають рішення про відхід від кривдника протягом тривалого часу, і тими, хто здатен прийняти рішення раптово, існує статистично значуща різниця в тому, як часто вони піддаються психологічному насильству з боку своїх партнерів, причому в жодній із досліджуваних сфер. Результати також показали, що здатність жінок, які зазнали насильства, приймати рішення про відхід від кривдника не пов’язана з тим, як часто партнер погрожує їм психологічним знищенням, U=620.0, p(1)=.089, як часто навмисно принижує їх, U=723.5, p(1)=.396, як часто погрожує вбивством, U=705.5, p(1)=.325, як часто психологічно тисне, U=626.0, p(1)=.070, або як часто грубо ображає, U=668.0, p(1)=.196. U-критерій Манна-Вітні не показав, що між жінками, які приймають рішення про відхід від кривдника протягом тривалого часу, і тими, хто здатен прийняти рішення раптово, існує статистично значуща різниця в тому, як часто вони піддаються контролюючим діям з боку своїх партнерів, причому в жодній із досліджуваних сфер. З наведеного випливає, що здатність жінок, які зазнали насильства, приймати рішення про відхід від кривдника не пов’язана ні з тим, як часто партнер контролює їх, якщо вони кудись ідуть, U=736.0, p(1)=.450, ні з тим, як часто він обмежує їх у спілкуванні з іншими людьми, U=708.5, p(1)=.338. Частотний аналіз не підтвердив, що в притулках перебуває більше жінок з однією дитиною (45,6 %), ніж жінок з кількома дітьми (54,4 %).

Обговорення та рекомендації для практики На початку обговорення ми хотіли б вказати на кілька обмежень проведеного дослідження, результати якого ми тут представляємо, підсумовуємо або порівнюємо. Одним із обмежень є нерепрезентативність дослідницької вибірки з огляду на її недостатній розмір та диференційованість, з чого випливає, що результати дослідження неможливо узагальнити на загальну популяцію жінок, які пережили або переживають гендерно зумовлене насильство з боку чоловіка. Іншим обмеженням дослідження є можливе викривлення відповідей учасниць у якісному інтерв’ю, коли відповіді могли бути певною мірою неавтентичними через блокування певних здорових психічних функцій внаслідок пережитої травми та серйозних стресових подій чи змін, що, однак, не змінює того факту, що їхню інформативну цінність ми можемо підтвердити завдяки взаємозв’язку та послідовності відносин між змінними. Ще одним обмеженням дослідження може бути виражений регіональний характер дослідницької вибірки, яку в якісному дослідженні складали переважно жінки, що зазнають гендерно зумовленого насильства в Братиславському краї. У межах якісного дослідження учасниці були поінформовані про загальний характер результатів дослідження, про суворе дотримання анонімності їхніх свідчень, а також про захист їхніх персональних чи інших особистісних даних та характеристик, що, з іншого боку, могло бути заохочувальним і стимулюючим для розповіді про факти або оцінки ситуації ретроспективно та перспективно. У деяких випадках ми, однак, помітили, що свідчення учасниці були незв’язними та поверхневими, причому ми поважали рішення учасниці не відповідати на запитання розлогою відповіддю і не ставили додаткових запитань. Ми також стикалися з проявами смутку та тривоги, з якими було дуже важко впоратися з погляду дослідника, оскільки вони впливали на інтенсивність голосу або на самі свідчення та тривалість відповідей на поставлені запитання. В одному випадку було також очевидно, що учасниця мала з різних причин великі перешкоди для того, щоб давати свідчення, що ми, проте, з часом подолали проявом емпатії, конгруентності, прийняття та поваги. На основі визначених дослідницьких цілей кількісного дослідження ми перевіряли чинність шести гіпотез, які були спрямовані на перевірку зв’язків між різними змінними, пов’язаними з проблематикою гендерно зумовленого або домашнього/партнерського насильства. Змінними, які ми пов’язували між собою, були вік жінок, які зазнали насильства, зайнятість, частота виникнення домашнього/партнерського насильства, здатність залишити кривдника, наявність дітей тощо. Першою обраною гіпотезою, яку ми перевіряли, була **гіпотез

Гіпотеза 1: „Жінки, яким менше 30 років, рідше зазнають насильства з боку своїх інтимних партнерів порівняно з жінками, яким більше 30 років.“; (підтверджена). t-критерій Стьюдента для двох незалежних вибірок довів, що між жінками, яким менше 30 років, і тими, яким більше 30 років, існує статистично значуща різниця в тому, як часто вони зазнають насильства з боку своїх інтимних партнерів, t(86)=-2.340, p(1)=.011. Другою обраною гіпотезою, яку ми перевіряли, була гіпотеза 2: „Безробітні жінки, що зазнають насильства, стикаються з частотою виникнення домашнього насильства з боку інтимного партнера частіше порівняно з жінками, які працевлаштовані.“; (спростована). t-критерій Стьюдента для двох незалежних вибірок не довів, що існує статистично значуща різниця між жінками, які працевлаштовані, і тими, які є безробітними, t(55)=-.395, p(1)=.347. Третьою обраною гіпотезою, яку ми перевіряли, була гіпотеза 3: „Рішення жінок, що зазнають насильства, піти від кривдників-інтимних партнерів реалізується за допомогою співробітників Поліції Словацької Республіки.“; (спростована). Частотний аналіз довів, що рішення жінок, що зазнають насильства, піти від кривдників-інтимних партнерів значно частіше реалізується без допомоги співробітників Поліції Словацької Республіки (80,5%). Четвертою обраною гіпотезою, яку ми перевіряли, була гіпотеза 4: „Чим вища частота виникнення психологічного насильства з боку чоловіка в інтимних стосунках, тим вища здатність жінки, що зазнає насильства, прийняти рішення покинути кривдника-інтимного партнера.“; (спростована). U-критерій Манна-Вітні не довів, що між жінками, які приймають рішення про відхід від кривдника-інтимного партнера довготривало, і тими, які здатні прийняти рішення раптово, існує статистично значуща різниця в тому, як часто вони піддаються психологічному насильству з боку їхніх інтимних партнерів, і це не підтвердилося в жодній із досліджуваних сфер. Результати також довели, що здатність жінок, що зазнають насильства, приймати рішення про відхід від кривдника-інтимного партнера не пов’язана з тим, як часто інтимний партнер погрожує жінкам, що психологічно знищить їх, U=620.0, p(1)=.089, як часто він навмисно принижує їх, U=723.5, p(1)=.396, як часто погрожує, що вб’є їх, U=705.5, p(1)=.325, як часто психологічно тисне на них, U=626.0, p(1)=.070, або як часто грубо ображає їх, U=668.0, p(1)=.196. П’ятою обраною гіпотезою, яку ми перевіряли, була гіпотеза 5: „Чим вища частота контролюючих дій кривдника-інтимного партнера, тим вища здатність жінки, що зазнає насильства, прийняти рішення покинути кривдника-інтимного партнера.“; (спростована). U-критерій Манна-Вітні не довів, що між жінками, які приймають рішення про відхід від кривдника-інтимного партнера довготривало, і тими, які здатні прийняти рішення раптово, існує статистично значуща різниця в тому, як часто вони піддаються контролюючим діям з боку їхніх інтимних партнерів, і це не підтвердилося в жодній із досліджуваних сфер. З наведеного випливає, що здатність жінок, що зазнають насильства, приймати рішення про відхід від кривдника-інтимного партнера не пов’язана ні з тим, як часто інтимний партнер контролює їх, якщо вони кудись ішли, U=736.0, p(1)=.450, ні з тим, як часто він обмежує їх у зустрічах з іншими людьми, U=708.5, p(1)=.338. Шостою обраною гіпотезою, яку ми перевіряли, була гіпотеза 6: „В притулках перебуває більше жінок, що зазнають насильства, з однією дитиною, ніж жінок, що зазнають насильства, з кількома дітьми.“; (спростована). Частотний аналіз не підтвердив, що в притулках перебуває більше жінок, що зазнають насильства, з однією дитиною (45,6%), ніж жінок, що зазнають насильства, з кількома дітьми (54,4%). На основі встановлених дослідницьких цілей якісного дослідження ми шукали відповіді на 12 поставлених дослідницьких питань, які були зосереджені на кількох змінних, а саме: початкова сім’я жінок, що зазнають насильства, та її повнота, особистісні риси батьків жінок, що зазнають насильства, виховні стилі батьків жінок, що зазнають насильства, виникнення домашнього насильства в початковій сім’ї жінок, що зазнають насильства, вік, пов’язаний з відокремленням від початкової сім’ї, відчуття соціальної ізоляції в різних соціальних контекстах тощо. Результати аналізу відповідей на питання в інтерв’ю у зв’язку зі встановленим дослідницьким питанням 1 („Чи була початкова сім’я, в якій виростали жінки, що зазнають насильства, повною?“) довели, що жінки, що зазнають насильства, походять з повної сім’ї. Ми можемо стверджувати, що жінки, що зазнають насильства, походять переважно з повних сімей, що є позитивним висновком, оскільки неповна сім’я загалом сприймається як можливий фактор ризику для поведінкових, психічних та соціальних проблем у дорослому віці. Результати аналізу відповідей на питання в інтерв’ю у зв’язку зі встановленим дослідницьким питанням 2 („Які особистісні риси зустрічаються у батьків та матерів жінок, що зазнають насильства?“) довели, що виникнення патологічних рис у кейс-стаді зустрічається лише поодиноко. Загалом, однак, ми можемо стверджувати, що батьки жінок, що зазнають насильства, не мають виражених патологічних особистісних рис, які ведуть до проблемної та небажаної поведінки. Результати аналізу відповідей на питання в інтерв’ю довели, що жінки, що зазнають насильства, не мають з батьком ні позитивних, ні негативних стосунків з огляду на те, що своїх батьків вони оцінювали в середньому майже в однаковій кількості як особистостей з позитивними, так і як особистостей з негативними рисами. З погляду аналізу відповідей на питання в інтерв’ю також з’ясувалося, що жінки, що зазнають насильства, мають матерів з позитивними рисами, що є позитивним висновком. Результати аналізу відповідей на питання в інтерв’ю у зв’язку зі встановленим дослідницьким питанням 3 („Які виховні стилі та підходи використовували батьки у вихованні жінок, що зазнають насильства?“) довели, що жінки, що зазнають насильства, оцінюють виховання з боку батька ні позитивно, ні негативно з огляду на те, що відповіді учасниць були майже в однаковій мірі віднесені до позитивного, як і до негативного виховання. З погляду аналізу виховання з боку матері ми можемо стверджувати, що жінки, що зазнають насильства, оцінюють виховання матерів як належне, добре та сповнене любові. Результати аналізу відповідей на питання в інтерв’ю у зв’язку зі встановленим дослідницьким питанням 4 („Чи мають жінки, що зазнають насильства, досвід домашнього насильства в початковій сім’ї, в якій вони виростали?“) довели, що досвід домашнього насильства в початковій сім’ї зустрічається лише поодиноко, а саме у двох кейс-стаді з десяти. Результати аналізу відповідей на питання в інтерв’ю довели, що жінки, що зазнають насильства, не мають досвіду домашнього насильства в сім’ї. Досвід домашнього насильства мали лише 4 учасниці із загальної кількості 20. Результати аналізу відповідей на питання в інтерв’ю у зв’язку зі встановленим дослідницьким питанням 5 („Чи відокремилися жінки, що зазнають насильства, від початкової сім’ї в молодому віці?“) довели, що жінки, що зазнають насильства, відокремилися від початкової сім’ї в період молодої дорослості, а саме у дев’яти випадках з десяти. Результати аналізу відповідей на питання в інтерв’ю довели, що жінки, що зазнають насильства, залишають свої сім’ї у дуже молодому віці, близько 20 років. Результати аналізу відповідей на питання в інтерв’ю у зв’язку зі встановленим дослідницьким питанням 6 („Якими були найчастіші причини відокремлення жінок, що зазнають насильства, від початкової сім’ї?“) довели, що найчастішими причинами відокремлення жінок, що зазнають насильства, є вагітність та партнерство. Результати аналізу відповідей

Відповіді на запитання в інтерв'ю у зв'язку зі встановленим дослідницьким питанням 7 («Що думають жінки, які зазнали насильства, про небажану поведінку їхнього інтимного партнера (експартнера) або чоловіка (ексчоловіка)?») довели, що жінки, які зазнали насильства, вважають поведінку партнера неприпустимою та небажаною. Загалом можна стверджувати, що жінки, які зазнали насильства, сприймають поведінку партнерів/чоловіків-кривдників як велику проблему, яка перешкоджає їм у соціалізації, працевлаштуванні та веденні нормального життя без соціальних, фінансових, сімейних та медичних проблем. Результати аналізу відповідей на запитання в інтерв'ю довели, що жінки, які зазнали насильства, оцінюють поведінку партнерів-кривдників загалом як негативну в сенсі травмуючих та агресивних проявів. Результати аналізу відповідей на запитання в інтерв'ю у зв'язку зі встановленим дослідницьким питанням 8 («Чи відчувають жінки, які зазнали насильства, соціальну ізоляцію в період, коли вони зазнають насильства з боку свого партнера/чоловіка?») довели, що соціальна ізоляція в період, коли жінки зазнають насильства з боку своїх партнерів/чоловіків, трапляється лише мінімально, що, однак, може бути викривлено через брак інформації про цей соціальний феномен, пов'язаний із виникненням домашнього насильства. Результати аналізу відповідей на запитання в інтерв'ю довели, що жінки, які зазнали насильства, які жили або живуть із партнером/чоловіком-кривдником, відчувають соціальну ізоляцію. Далі ми також можемо стверджувати, що жінки, які зазнали насильства, переживають серйозну соціальну ізоляцію у формі фізичної ізоляції, коли вони змушені в більшості випадків перебувати лише у своєму домі, мають обмежену можливість навчатися та працювати, перебувають під контролем партнера/чоловіка, не мають доступу до фінансів, а також мають обмежені контакти, як фізичні, так і психологічні, у вигляді контактів у соціальних мережах. Результати аналізу відповідей на запитання в інтерв'ю у зв'язку зі встановленим дослідницьким питанням 9 («Що вважають жінки, які зазнали насильства, причиною соціальної ізольованості?») довели, що причинами соціальної ізольованості жінок, які зазнали насильства, можна вважати небажану поведінку партнера, яка спрямована на унеможливлення створення та підтримки соціальних зв'язків. Результати аналізу відповідей на запитання в інтерв'ю довели, що жінки, які зазнали насильства, які відчували або відчувають соціальну ізоляцію внаслідок поведінки свого партнера (експартнера)/чоловіка (ексчоловіка), у більшості випадків вважають причинами такої поведінки негативні явища, такі як прагнення до психологічної та фізичної ліквідації з боку партнера, ненависть із любові, зраду, ревнощі тощо. Були зафіксовані також відносно позитивні причини, а саме у вигляді відчуття великої любові з боку партнера, психологічної травми партнера, сильного зв'язку та іншого. Результати аналізу відповідей на запитання в інтерв'ю у зв'язку зі встановленим дослідницьким питанням 10 («Як проявлялася соціальна ізоляція в період, коли жінки, які зазнали насильства, перебували з партнером-кривдником у партнерському або шлюбному союзі?») довели, що жінки, які зазнали насильства, у більшості випадків відчувають соціальну ізоляцію в період, коли вони перебувають з інтимним партнером-кривдником у партнерському або шлюбному союзі. Соціальна ізоляція проявляється у більшості жінок серйозним обмеженням особистої свободи. Результати аналізу відповідей на запитання в інтерв'ю у зв'язку зі встановленим дослідницьким питанням 11 («Які наслідки соціальної ізоляції відчувають жінки, які зазнали насильства, після розриву з партнером/чоловіком-кривдником?») довели, що жінки, які зазнали насильства, не відчувають соціальної ізоляції після розриву з партнером (експартнером) або чоловіком (ексчоловіком)-кривдником. У випадку, якщо вони постійно відчувають соціальну ізоляцію, це є наслідком контактів партнера (експартнера) або чоловіка (ексчоловіка)-кривдника з їхніми близькими та друзями, що викликає в них неприємні відчуття, і вони мають потребу переховуватися та приховувати своє місцезнаходження. У деяких випадках були зафіксовані симптоми, пов'язані з посттравматичним стресовим розладом, а саме у 1/5 жінок, які зазнали насильства. Результати аналізу відповідей на запитання в інтерв'ю у зв'язку зі встановленим дослідницьким питанням 12 («Які стратегії та плани мають жінки, які зазнали насильства, з метою подолання відчуття соціальної ізоляції та поступової інтеграції в суспільне життя?») довели, що жінки, які зазнали насильства, не потребують планування стратегій подолання соціальної ізоляції з огляду на те, що жодних серйозних проявів після розриву або розлучення з партнером (чоловіком)-кривдником вони вже не відчувають. Стратегії подолання цієї стресової ситуації (наслідків соціальної ізоляції) були заплановані у 1/5 учасниць, і це були, наприклад, пошук психологічної допомоги, переїзд до родини, працевлаштування та пошук відповідного житла, пошук нових знайомств, щоб таким чином подолати почуття самотності та ізоляції. Якщо ми маємо на меті порівняти наші результати з результатами інших досліджень, то необхідно підкреслити факт, який наводить Mencerová (2017), що існують три джерела для отримання релевантної інформації про домашнє насильство – статистика, результати досліджень та клінічні висновки (дослідження, проведені психіатрами, психологами, консультантами). З нашої точки зору, важливими є насамперед результати досліджень, які вивчали такі ж або подібні зв'язки та змінні, як у нашому випадку. У цьому випадку, однак, необхідно також зазначити, що результати досліджень є варіативними, і деякі висновки не є порівнюваними з нашими, оскільки ми реалізували дослідження, яке характеризувалося певними інноваціями в тому сенсі, що обрані нами змінні не були обрані в межах цих досліджень, чим нам пропонується можливість опису подальших дослідницьких контекстів. Наведену проблему ми пов'язуємо насамперед із якісним дослідженням у нашій дисертаційній роботі. Ми знайшли лише одне дослідження, яке було переважно спрямоване на соціальну ізоляцію жінок, які були або є жертвами партнерського/шлюбного насильства, а саме дослідження Netto et al. (2017). Автори дослідження Netto et al. (2017) вивчали гіпотезу про те, що ізоляція є формою насильства, у якій інтимний партнер намагається послабити мережу підтримки жінки, ізолювати її від соціальних взаємодій, що призводить навіть до повної заборони будь-яких стосунків із родиною чи друзями. Це твердження було так само, як і в нашому випадку, підтверджено. У наведеному дослідженні також аналізувалися причини соціальної ізоляції за допомогою стратегії якісного дослідження. У дослідженні взяли участь 12 жінок зі спеціалізованого центру допомоги жінкам у Ріо-де-Жанейро, Бразилія. Використовувалося, так само як і в нашому випадку, інтерв'ю. Результати довели, що жінки мали у зв'язку з проблемами соціальної ізоляції внаслідок насильницької поведінки інтимного партнера дефіцит задоволення своїх потреб, насамперед соціальних, що пов'язано з певними симптомами в різних сферах особистості. Так само і в цьому дослідженні було доведено, що причини ізольованості жінок, які зазнали насильства, пов'язані з небажаною, аж до тиранічної та загрозливої, поведінкою партнера/чоловіка, що призводить до унеможливлення контакту із соціальним середовищем. Негативним висновком є, так само як і в нашому випадку, те, що жінки, які переживають домашнє насильство, звертаються за фаховою допомогою лише тоді, коли ситуація здається серйозною, аж до нерозв'язної або такої, що загрожує життю. До цього періоду проблеми в партнерському союзі, пов'язані з н

насильством намагаються нівелювати та не вирішувати. Проблеми, пов’язані з соціальною ізоляцією внаслідок насильства, що чиниться щодо жінок з боку партнера/чоловіка, вирішуються шляхом припинення контакту з цим партнером або життєвими змінами, пов’язаними з новим соціальним та сімейним середовищем. Картографічне кількісне дослідження, орієнтоване на частоту виникнення гендерно зумовленого насильства або насильства щодо жінок у Пряшівському краї, реалізували Koscelníková (2012), а згодом Libáková (2016). Дослідження було зосереджене на закладах та організаціях, які надають соціальні послуги жінкам, що зазнають насильства, та на їхній доступності. Згідно з дослідженням Libáková (2016), найчастішими проявами психологічного насильства з боку інтимного партнера були образи, приниження, очорнення та залякування, погрози чи маніпулювання. Натомість найменшу частку становило фізичне насильство, наприклад, виривання волосся та опіки. Серед найчастіше вказаних причин насильства щодо жінок зазначалися, наприклад, домінантне становище чоловіка щодо жінки, насильницька вдача партнера та агресивність. Найменш поширеними причинами вважаються низька самооцінка партнера та провокація з боку жінки. Результати нашого дослідження засвідчили, що причинами насильства щодо жінок з боку інтимного партнера найчастіше були брак фінансів та хворобливі ревнощі. Як проблемну поведінку, пов’язану з насильством з боку інтимного партнера, позначали різні форми насильства, тобто як психологічне, так і фізичне, наприклад, контроль з боку кривдника, погрози фізичною розправою, навмисне приниження, психологічне гноблення, фізичні напади тощо. У дослідженні Koscelníková (2012) та Libáková (2016) найчастіше наданими соціальними послугами жінкам, що зазнають насильства з боку партнера/чоловіка, були соціальне консультування та кризова інтервенція, що узгоджується з нашими результатами. Далі йшли психологічна допомога, правова допомога та профілактика. Найменш часто використовуваним методом були групи підтримки. Підсумковим висновком вищезазначених досліджень є те, що регулярне картографування відіграє суттєву роль в аналізі того, які послуги надаються у зв’язку з проблематикою партнерського насильства, що також пов’язано з їхньою доступністю, варіативністю та частотою. Регулярне картографування цієї сфери може сприяти стимулюванню надання соціальних послуг жінкам, які зазнають насильства, відповідно до їхніх потреб та ефективності. На основі цього можна складати плани та стратегії для її покращення. Martinková, Slavětinský та Vlach (2014) зосередилися на дослідницькому аналізі кількох сфер, пов’язаних із насильством у партнерських стосунках. Були проаналізовані основні соціально-демографічні характеристики жінок, які користуються стаціонарними соціальними послугами в притулках або кризових центрах. Також досліджувалися конкретні прояви насильства та партнерської поведінки, пов’язаної з насильством. Автори дослідження також займалися кримінальним переслідуванням кривдників та його частотою. Далі вони досліджували варіативність фізичних травм внаслідок насильства з боку партнера/чоловіка, заклади кризових служб для жінок, що зазнали насильства, та частоту надання допомоги, проблематику дітей у партнерствах/шлюбах, де вчиняється насильство, вплив перебування жінок у притулку на приватне та професійне життя, а також обставини поточного проживання в притулку. Дослідницьку вибірку дослідження Martinková, Slavětinský та Vlach (2014) склали 124 респондентки в Чеській Республіці, причому найчисельнішою групою були жінки віком від 31 до 40 років (понад 44%). Найчастішим найвищим рівнем освіти була середня спеціальна освіта (без атестата зрілості) (понад 35% респонденток), а потім середня освіта з атестатом зрілості (29% респонденток). Соціальний статус жінок з дослідницької вибірки був переважно «декретна/батьківська відпустка» (понад 43% респонденток). Цікавим у цьому дослідженні було те, що клієнтки закладів кризових служб найчастіше були розміщені в стаціонарних закладах, які не мали секретної адреси, — це стосувалося понад 75% респонденток. Найчисельнішою групою в дослідницькій вибірці були респондентки, які перебували в притулках протягом від 3 до 6 місяців (29%). Цікавим висновком також було те, що найчастіше кривдники респонденток перебували з ними лише в партнерських або співжиттєвих стосунках (понад 50% респонденток), а потім у шлюбних (понад 26% респонденток). Найчастіше проблеми, пов’язані з насильством у партнерських стосунках, виникали в партнерствах, які тривали від 1 до 5 років (понад 42% респонденток), а потім у партнерствах, які тривали від 5 до 10 років (понад 26% респонденток) та понад 10 років (понад 24% респонденток). Найчастіше клієнтки приходили до притулку зі спільного дому з кривдником (понад 62% респонденток), а потім з іншого дому, де вони переховувалися від цього партнера (понад 15% респонденток). Наведені результати дослідження Martinková, Slavětinský та Vlach (2014) узгоджуються з нашими, оскільки більшість респонденток (понад 52%) перед використанням соціальної допомоги та проживанням у кризовому центрі мешкали у спільному домогосподарстві, яке вони мали з партнером (експартнером)/чоловіком (ексчоловіком). Більшість жінок, що зазнали насильства, у дослідженні Martinková, Slavětinský та Vlach (2014) приймали рішення про відхід від кривдника протягом тривалого часу (понад 53% респонденток), що не узгоджується з нашими результатами, оскільки у випадку нашої дослідницької вибірки 50% респонденток пішли від кривдника раптово. Більш тривалий час над рішенням піти від кривдника роздумували понад 38% респонденток з нашої дослідницької вибірки. Раптово від кривдника у вищезгаданому порівняльному дослідженні пішли понад 41% респонденток. При відході від кривдника у дослідженні Martinková, Slavětinský та Vlach (2014) поліція не була залучена у 88% респонденток. Наведені результати ідентичні нашим дослідницьким висновкам, у межах яких понад 80% жінок, що зазнали насильства, зазначили, що при відході від їхнього проблемного партнера була присутня поліція. Найчастішими причинами відходу жінок від кривдників у дослідженні Martinková, Slavětinský та Vlach (2014) були словесні напади та погрози, а також фізичні напади з боку партнера/чоловіка. Наведені результати узгоджуються з нашими, оскільки понад 81% респонденток зазначили, що головною причиною відходу від інтимного кривдника було те, що він фізично нападав на них. Жінки, що зазнали насильства, у дослідженні Martinková, Slavětinský та Vlach (2014) перебувають у притулках найчастіше з однією дитиною. Ці результати не узгоджуються з нашими висновками, оскільки гіпотеза 6 була спростована («У притулках більше жінок, що зазнали насильства, з однією дитиною, ніж жінок, що зазнали насильства, з кількома дітьми»). На основі наших дослідницьких висновків, а також висновків вищезазначених авторів дослідницьких робіт, ми надаємо наступні рекомендації для майбутньої практики соціальної роботи у сфері гендерно зумовленого або парт

партнерського насильства (насильства, що чиниться щодо жінок):

• Створити стратегію для реалізації зміни ставлення суспільства до насильства, що чиниться щодо жінок, у контексті медіаосвіти,
• створити соціальну програму для дітей та молоді в контексті шкільної соціальної роботи та координаторів соціальної профілактики, яка була б спрямована на первинну профілактику насильства, що чиниться щодо жінок,
• реалізація проєктів не лише в межах висвітлення проблем та недостатнього вирішення питань у сфері гендерно зумовленого насильства, а й щодо потреби стимулювання кривдників, або ж чоловіків, які за своїми особистісними та соціальними передумовами є ризиковими для виникнення тиранічної поведінки щодо жінок і дітей,
• просвіта дітей щодо суспільних норм та меж агресивності в сім'ї та в суспільстві загалом,
• активний вплив та мотивування медіа до участі та реалізації інформаційних кампаній, пов'язаних із цією проблематикою,
• спрямування інтервенції з погляду екологічної перспективи соціальної роботи, або ж екологічної теорії соціальної роботи, у поєднанні із системними та системічними теоріями та їх застосуванням на практиці,
• у межах інтервенції стимулювати соціалізацію жінок, які пережили або переживають гендерно зумовлене насильство, з метою запобігання соціальній ізоляції, яка може мати серйозні наслідки для психіки та посттравматичного розвитку людини, як це підкреслюють Mareš (2012), Vodáčková et al. (2007), Hašto a Vojtová (2012) та інші.
• На завершення можна погодитися з Rác (2017, с. 10), який зазначає, що «головною причиною, чому жінку – жертву насильства – можна втягнути в «перверзну» гру з кривдником, є її життєздатність, готовність боротися навіть із нездійсненними завданнями та жертвувати собою. Зазвичай вона не полишає зусиль змінити тирана, бо просто не може уявити, що зазнає невдачі, і не вірить, що не дочекається позитивних змін. Так само вона не може покинути партнера, бо її опанували б докори сумління. Її наполегливість і надзвичайна відданість лише підвищують її вразливість».

Висновок У висновку дозволимо собі погодитися з Tittlová (2017), яка наголошує, що: Попри те, що відповідь на питання, що таке домашнє насильство, які ознаки воно має, яку поведінку можна підвести під це поняття, а яка поведінка ще не має характеру домашнього насильства, здається простою, насправді все навпаки. При цьому від цього визначення залежать будь-які можливості вирішення домашнього насильства, чи то кримінологічні, кримінально-правові, чи адміністративно-правові. Визначення домашнього насильства є ключовим також з погляду релевантності проведених досліджень та з погляду можливостей їхнього взаємного, а також міжнародного порівняння. Саме через широту визначення домашнього насильства це порівняння досі зазнає невдачі. Саме це є проблемою, через яку до відома громадськості потрапляє викривлена та неточна інформація, яка не інтерпретується у правильному контексті. Однією з важливих передумов усунення домашнього насильства, згідно з Mencerová (2017), є підвищення рівня знань та розбудова бази знань про це негативне суспільне явище. З чим ми повинні погодитися. Ця вимога далі, за словами зазначеної авторки, повторюється в кожному національному плані дій з боротьби проти насильства і з'являється також у всіх довідниках та посібниках, спрямованих на стратегії усунення насильства. Без знання стану, структури та динаміки розвитку цього явища неможливо створити цілісну концепцію профілактики. Стаття, на наш погляд, надає цілісний огляд знань щодо проблематики насильства, вчиненого щодо жінок у значенні гендерно зумовленого насильства, або насильства в партнерських стосунках. Наші теоретичні та дослідницькі висновки, а також висновки інших фахівців підтвердили факт, що проблематика насильства, вчиненого щодо жінок, є постійно високоактуальною темою, якою необхідно займатися з погляду багатьох наукових дисциплін, але насамперед з погляду соціальної роботи та надання соціальних послуг. Загальною метою роботи була сумаризація та доповнення знань, що стосуються проблематики жінок, які зазнали насильства, у Словаччині з метою їхнього можливого використання в практиці соціальної роботи. Дослідницьким шляхом ми перевірили кілька теорій, а саме: жінки, яким менше ніж 30 років, рідше зазнають насильства з боку своїх інтимних партнерів порівняно з жінками, яким більше ніж 30 років. Далі, що безробітні жінки, які зазнали насильства, відчувають частоту виникнення домашнього насильства з боку інтимного партнера частіше порівняно з жінками, які працевлаштовані. Рішення жінок, які зазнали насильства, піти від кривдників-партнерів не реалізується за допомогою співробітників Polície Slovenskej republiky. У межах пошуку зв'язків між частотою виникнення психологічного насильства та здатністю жінки прийняти рішення піти від кривдника-партнера ми з'ясували, що чим вища частота виникнення психологічного насильства з боку чоловіка в інтимних стосунках, тим не є вищою здатність прийняти рішення залишити кривдника-партнера жінкою, яка зазнала насильства. Далі ми також з'ясували, що чим вища частота контролюючих дій кривдника-партнера, тим нижчою є здатність прийняти рішення залишити кривдника-партнера жінкою, яка зазнала насильства. Останньою перевіреною теорією є те, що в притулках немає більше жінок, які зазнали насильства, з однією дитиною, ніж жінок, які зазнали насильства, з кількома дітьми. Окрім наведених теорій, ми з'ясували кілька важливих зв'язків, і це не лише за допомогою кількісної дослідницької стратегії, а й за допомогою якісної дослідницької стратегії. На основі наших теоретичних та дослідницьких висновків ми вважаємо, що необхідно створювати умови та реалізовувати заходи, спрямовані на усунення домашнього насильства, для чого потрібні цілеспрямовані та практичні знання про цю проблематику. Попри негативізацію соціально-патологічного феномену домашнього, або партнерського, чи гендерно зумовленого насильства, очевидними є також кілька позитивів сучасності, які точно описала Havrlentová (2017). Проблематика домашнього партнерського насильства загалом на сьогодні є відкритою і вирішуваною, що є позитивним висновком. За словами зазначеної авторки, ми маємо цілу низку фахівців з багатьох галузей — психологів, лікарів, педагогів, соціальних працівників, які займаються темою домашнього партнерського насильства не лише теоретично, а й практично, що також є позитивом у межах цієї проблематики. Деякі вищі навчальні заклади гуманітарного спрямування презентують результати щодо цієї проблематики, зокрема і наша Vysoká škola zdravotníctva a sociálnej práce sv. Alžbety. Наукові установи надають наукові результати своїх досліджень, а саме Inštitút pre výskum rodiny a práce та Výskumný ústav detskej psychológie a patopsychológie. Існує багато некомерційних організацій та громадських об'єднань, які надають реальну допомогу жертвам домашнього насильства і мають також цінні та точно опрацьовані інтернет-ресурси інформації про свою діяльність. Уряд Slovenskej republiky склав «Národný akčný plán na elimináciu a prevenciu násilia páchaného na ženách», який є чинним у 2014–2019 роках, що супроводжується також низкою законодавчих інновацій у цій сфері. У висновку дозволимо собі стверджувати, що нам вдалося перевірити дослідницькі цілі та цілі роботи, які ми поставили перед собою на початку її написання. Автор: PhDr. Andrea HurbanováАвторка є студенткою докторантури у Vysoká škola zdravotníctva a sociálnej práce sv. Alžbety у БратиславіСписок використаної літератури BOHONY, B. et al. 2015. Štandardy komplexnej podpory a ochrany žien zažívajúcich násilie. Bratislava : Inštitút pre výskum práce a rodiny, 2015. 153 s. ISBN 978-80-7138-145-7. GŘIVNA, T. et al. 2014. Kriminológie. 4. vyd. Praha : Wolters Kluwer, a. s., 2014. 536 s. ISBN 978-80-7478- 614-3. HAVRLENTOVÁ, D. 2017. Intimita, rodina, domáce násilie. In Polák, P. – Tittlová, M. 2017. Kriminologivkcé možnosti riešenia domáceho násilia. Zborník príspevkov z vedeckej konferencie s medzinárodnou účasťou konanej 20. apríla 2017. Bratislava : Wolters Kluwer, 2017. 568 s. ISBN 978-80-8168-708-2. s. 63-73. HURBANOVÁ, A. 2018. Sociálne aspekty pomoci ženám – obetiam domáceho násilia. [dizertačná práca]. KLIMOVSKÝ, D. 2008. Základy verejnej správy. UPJŠ Košice, 2008. 267s. ISBN 978-80- 7097-713-2. KOSCELNÍKOVÁ, Ľ. 2012. Pomoc ženám zažívajúcim násilie v párových/intímnych vzťahoch a ich deťom v Prešovskom samosprávnom kraji. Diplomová práca. Prešov: FFPU 2012. 147 s. LIBÁKOVÁ, Ľ. 2016. Rodovo podmienené násilie ako problém sociálnej práce. In Ološtiak, M. (Eds.). 11. študentská vedecká a umelecká konferencia. Zborník príspevkov. Prešov : Prešovská univerzita v Prešove, 2016. 485 s. ISBN 978-80-555-1609-7. s. 4333-440. MARTINKOVÁ, M. – SLAVĚTÍNSKÝ, V. – VLACH, J. 2014. Vybrané problémy z oblasti domáceho násilí v ČR. Praha : Institut pro kriminologii a sociální prevenci, 2014. 130 s. ISBN 978-80-7338-139-4. ONDICOVÁ, M. 2017. Základné znaky domáceho násilia. In Polák, P. – Tittlová, M. 2017. Kriminologivkcé možnosti riešenia domáceho násilia. Zborník príspevkov z vedeckej konferencie s medzinárodnou účasťou konanej 20. apríla 2017. Bratislava : Wolters Kluwer, 2017. 568 s. ISBN 978-80-8168-708-2. s. 31-49. POLÁKOVÁ, E. - SPÁLOVÁ, L. - HOFLEROVÁ, E. 2008. Efektivní sociálně-mediální komunikace. Ostrava : Ostravská univerzita v Ostr

аве, 2008. 196 с. ISBN 978-80-7368-567-6. TOLLEFSON, D. R. et al. 2009. A mind-body approach to domestic violence perpetrator treatment: Program overview and preliminary outcomes. In Journal of Aggression, Maltreatment and Trauma, 2009. т. 18. № 1. с. 17-45. VAVROŇOVÁ, M. et al. 2013. Statistická sonda obětí domácího násilí za rok 2012. [онлайн]. [цитовано 2017-07-04]. Доступно в інтернеті: http://rosa-os.cz/wp-content/uploads/2014/05/2012_STATS.pdf