Трансформації чеської пенітенціарної системи в контексті ресторативної парадигми: Від ретрибуції до зцілення стосунків

Вступ

Трансформація чеської пенітенціарної системи в останні десятиліття відображає ширші загальноєвропейські тенденції, що намагаються реагувати на вичерпаність традиційних ретрибутивних моделей покарання. У той час як історичний розвиток пенітенціарних систем визначався ізоляцією та репресіями, сучасний фаховий дискурс у галузі етопедії та пенології дедалі помітніше схиляється до ресторативної парадигми. Ресторативне правосуддя становить не лише технічну альтернативу судовому розгляду, а й глибоку концептуальну зміну, яка ставить у центр уваги жертву та її потреби, замість абстрактного порушення державної норми.

Актуальність цієї теми підкреслюється довгостроковими зусиллями щодо зниження рівня рецидивізму та гуманізації тюремного середовища — цілями, яких не вдається досягти лише шляхом ізоляції правопорушників. Впровадження ресторативних елементів у тюремну практику вимагає не лише законодавчих змін, а насамперед зміни мислення персоналу та широкої громадськості.

Метою цього тексту є синтез знань про розвиток чеської пенітенціарної системи в контексті ресторативного правосуддя та оцінка потенціалу її застосування в чеському соціокультурному середовищі. Текст базується на припущенні, що злочин є насамперед порушенням міжособистісних стосунків, а не лише конфліктом між правопорушником і державою. У наступних розділах автор зосередиться на історичних змінах тюремних режимів, філософських засадах покарання та практичних наслідках ресторативних програм для стабільності пенітенціарної системи. Методологічно робота спирається на синтез фахових джерел, які відображають як кримінологічні, так і етопедичні аспекти даної проблематики.

Історичний розвиток та відхід від репресивної моделі

Сучасний вигляд чеської пенітенціарної системи проходить фазу рефлексії, яка намагається подолати традиційне розуміння покарання як простої відплати. Хоча історично пенітенціарна система сприймалася переважно крізь призму ретрибутивного правосуддя, де головну роль відіграє ізоляція правопорушника та виконання букви закону, сучасні тенденції в етопедії та кримінології акцентують на необхідності відновлення порушених соціальних зв'язків. Ресторативне правосуддя в цьому відношенні становить не лише альтернативну процесуальну процедуру, а й глибоку зміну сприйняття злочину — він більше не розуміється лише як порушення правової норми, а як заподіяння шкоди конкретним особам і громадам (Strémy a Griger, 2020).

Коріння чеської пенітенціарної системи, сформованої в межах австро-угорського, а згодом і чехословацького правового простору, тривалий час були закріплені в теорії «справедливої відплати». В'язниці слугували місцями, де засуджений у складних умовах мав віддавати свій борг суспільству через ізоляцію та стереотипний режим (Paníček, 1970, цит. за Strémy a Griger, 2020). Переломним став закон № 59/1965 Sb., про виконання покарання у вигляді позбавлення волі, який запровадив систему диференціації та заклав основи для перевиховних зусиль, хоча й у межах тогочасної ідеології.

Після 1989 року відбулася поступова гуманізація пенітенціарної системи. Репресія як єдина мета покарання почала поступатися концепції ресоціалізації, яка виходить із переконання, що ізоляція від суспільства не може бути ефективним підготовчим засобом для повернення до нього. Амбіцією сучасної системи стало зближення тюремного режиму з умовами повсякденного життя, щоб мінімізувати негативні наслідки призонізації. Проте ресторативні ідеї почали помітніше проникати в чеське середовище лише в останнє десятиліття, коли увага звернулася до жертви злочину, чиї потреби в ретрибутивній системі часто маргіналізувалися (Juras, Urbanová a Novák, 2023).

Аналіз системної (не)ефективності через вимірювані показники

Дискусія, що триває, про зниження функціональності чеської пенітенціарної системи часто спирається на якісні спостереження, проте емпіричні дані підтверджують цю тенденцію з високим ступенем нагальності. Головним індикатором неефективності залишається рівень рецидивізму, який у Чеській Республіці тривалий час коливається навколо межі 70 % (Vězeňská služba ČR, 2023). У порівнянні із середнім показником Європейського Союзу, де це значення у прогресивних системах коливається між 20–30 %, вітчизняна модель демонструє хронічну нездатність виконувати ресоціалізаційну функцію.

Ще одним вимірюваним показником є індекс ув'язнення. У той час як середній показник Західної Європи становить приблизно 80 в'язнів на 100 000 жителів, у Чеській Республіці це значення більш ніж удвічі вище, досягаючи наразі приблизно 180–190 осіб (ICPR, 2023). Ці дані сигналізують не про вищий рівень злочинності, а про ригідність кримінальної політики та зловживання безумовними покараннями у вигляді позбавлення волі за дрібні злочини. Економічна обтяжливість цього стану є при цьому нестерпною; середні добові витрати на одного в'язня перевищують 1 500 крон, без того, щоб ці інвестиції призводили до доказового підвищення безпеки суспільства через виправлення правопорушника.

Теоретичні засади ресторативного правосуддя

Базова парадигма ресторативного правосуддя стоїть на трьох стовпах: шкода, зобов'язання та залучення. На відміну від класичного кримінального права, яке запитує, який закон було порушено і яке покарання має послідувати, ресторативний підхід досліджує, хто постраждав, якими є потреби потерпілих і хто має обов'язок цю шкоду виправити (Zehr, 2002, цит. за Strémy a Griger, 2020). Злочин тут сприймається як порушення рівноваги між людьми.

Zhou (2025) зазначає, що сумісність ресторативного та ретрибутивного правосуддя не є абсолютною і залежить від фази кримінального провадження. У той час як на фазі судового розгляду може виникати колізія з правами обвинуваченого, такими як право на мовчання чи презумпція невинуватості, на постпенітенціарній фазі та під час самого виконання покарання ці два підходи можуть ефективно доповнювати один одного. Ресторативні програми у в'язницях дозволяють правопорушнику взяти на себе активну відповідальність за свої дії, що є психологічно набагато складнішим процесом, ніж просте пасивне підкорення покаранню (Strémy a Griger, 2020).

Впровадження ресторативних елементів у чеську пенітенціарну систему

У чеському контексті розвиток ресторативної практики тісно пов'язаний із діяльністю Служби пробації та медіації (Probační a mediační služba) та Інституту ресторативного правосуддя (Institut pro restorativní justici). Стратегія ресторативного правосуддя для Чеської Республіки від 2021 року визначає чіткі цілі для інтеграції цих процедур на всіх етапах кримінального процесу. Серед найважливіших заходів — програми типу «Building Bridges» (Будування мостів), які забезпечують модерування зустрічей між жертвами та правопорушниками, які не знайомі між собою. Ці зустрічі дозволяють правопорушникам побачити реальні наслідки своєї злочинної діяльності крізь переживання жертв, що часто стає потужним імпульсом до виправлення (Juras, Urbanová a Novák, 2023).

Іншим прикладом є проєкт «Křehká šance» (Крихкий шанс), який зосереджується на роботі з правопорушниками, що вчинили насильницькі злочини, та їхній підготовці до безпечного повернення в громаду. Важливим елементом тут є так званий Victim Impact Training, тобто тренінг, спрямований на усвідомлення наслідків злочину для жертви. Здається, що ці програми мають потенціал знижувати рецидивізм, оскільки вони не надають правопорушнику лише формальне перевиховання, а ведуть його до внутрішньої трансформації та розуміння етичного виміру його невдачі (Strémy a Griger, 2020).

Громадська думка як фактор легітимності

Успіх реставраційного руху в Чеській Республіці зумовлений суспільною акцептацією. Дослідження свідчать, що підтримка реставраційних ідей серед чеської громадськості є досить високою і прямо пов’язана з рівнем поінформованості про ці можливості (Juras, Urbanová a Novák, 2023). Громадськість сприймає реставраційне правосуддя як змістовне, особливо у випадках менш тяжких злочинів, щодо неповнолітніх правопорушників або осіб, у яких помітне щире прагнення до виправлення.

Цікавим висновком є те, що респонденти часто віддають перевагу відшкодуванню збитків та вибаченню перед жертвою, ніж самому ув’язненню, якщо гарантовано, що правопорушник виконає свою відповідальність. Проте існує певна межа у випадках тяжких насильницьких злочинів, де ретрибутивна складова покарання залишається в очах громадськості ключовою (Juras, Urbanová a Novák, 2023). Це підтверджує і Zhou (2025), яка зазначає, що у найтяжчих злочинах реставраційне правосуддя має слугувати радше доповненням до класичного покарання, а не його повною заміною, щоб не було поставлено під загрозу суспільний інтерес щодо безпеки та відлякувальна функція права.

Ліміти та виклики реставраційного пенітенціарництва

Попри позитивні тенденції, впровадження реставраційного правосуддя в чеській пенітенціарній системі стикається з кількома бар’єрами. Першим із них є інституційна інерція та недостатні кадрові спроможності для реалізації складних терапевтичних та медіаційних програм. Реставраційна робота вимагає специфічних навичок і часу, який у переповнених в’язницях є дефіцитним ресурсом.

Далі необхідно вирішувати питання добровільності. Zhou (2025) наголошує, що будь-який тиск на правопорушника з метою участі в реставраційному процесі позбавляє цей акт його лікувального характеру і деградує його до ще однієї форми покарання. Автентичне вибачення та прийняття відповідальності не можуть бути примусовими, якщо вони мають призвести до тривалої зміни ставлення. Так само має бути захищена жертва, щоб не допускати її вторинної віктимізації під час процесу переговорів (Zhou, 2025).

Специфічною сферою, яка виходить за межі реставраційних зусиль, є запобіжна детенція. Як зазначається у фахових дискусіях у сусідній Словаччині, щодо осіб, які страждають на психічні розлади та вчинили тяжкі злочини, центр ваги зміщується від покарання до лікування та ізоляції в інтересах захисту суспільства (Jůzl, 2023). І тут, однак, можна шукати елементи людяності та поваги до гідності, які є сумісними з реставраційним духом.

Перспективи «реставраційної в’язниці»

Концепція реставраційної в’язниці представляє візію, де весь режим закладу спрямований на виправлення стосунків. Йдеться не лише про ізольовані програми, а про загальну атмосферу, яка підтримує динамічну безпеку — тобто безпеку, засновану на якісних стосунках між персоналом та в’язнями, а також на вирішенні конфліктів через діалог, а не лише через репресії (Strémy a Griger, 2020).

Майбутній розвиток чеської пенітенціарної системи, ймовірно, буде спрямований на тісніше поєднання пенітенціарної служби, PMS та некомерційного сектору. Метою є створення безперервного ланцюга догляду, який починається вже на етапі підготовчого провадження, триває під час відбування покарання і завершується асистованим поверненням засудженого на волю. Інтеграція реставраційних принципів у цей ланцюг пропонує шлях, як знизити суспільні витрати на злочинність і водночас надати жертвам сатисфакцію, яку їм саме ув’язнення правопорушника приносить рідко.

Можливості міжнародного натхнення та соціокультурні ліміти

При пошуку оптимального напрямку для чеської пенітенціарної системи найбільш успішною видається скандинавська модель, зокрема норвезька концепція нормальності (principle of normality). Ця система побудована на припущенні, що самим покаранням є лише обмеження свободи, а не умови відбування покарання, які мають якомога більше відповідати життю в мажоритарному суспільстві (Høidal a Hanssen, 2023). Перенесення цієї моделі в чеське середовище, проте, стикається зі специфічними соціокультурними бар’єрами.

Тим не менш, чеське суспільство історично обтяжене посттоталітарною спадщиною, яка сприймає в’язницю передусім як інструмент репресій та ретрибуції. Існує сильний суспільний запит на суворе покарання, що відображається в політичній неохоті до радикальніших реформ. На відміну від високого рівня соціальної згуртованості та довіри до інституцій, що характеризує Норвегію чи Данію, у Чеській Республіці проявляється вищий рівень скептицизму щодо альтернативних методів роботи з правопорушниками. Тому більш реальним шляхом видається адаптація австрійської чи німецької моделі. Ці системи, що виходять із подібної континентальної правової традиції, змогли ефективно інтегрувати елементи реставраційного правосуддя, посилити роль пробації та диверсифікувати пенітенціарні заклади на менші, орієнтовані на громаду одиниці, не порушуючи при цьому відчуття безпеки громадськості.

Іншими словами, Норвегія представляє ідейну та ціннісну мету (візію), тоді як австрійсько-німецька модель надає здійсненний методичний каркас (структуру), який є більш сумісним із чеською правовою архітектурою та суспільним налаштуванням.

Пропозиції щодо структурних змін у чеській пенітенціарній системі

Щоб система перестала демонструвати зниження функціональності, необхідно трансформувати її з суто репресивної на реабілітаційну. Запропоновані зміни мають бути зосереджені на трьох ключових сферах:

• Диверсифікація покарань: Необхідно законодавчо підтримати призначення альтернативних покарань (грошові штрафи, домашній арешт) для осіб, які засуджуються вперше, та за ненасильницькі делікти. Сучасний стан, коли в’язниці наповнюються особами з накопиченими боргами чи дрібними майновими деліктами, лише поглиблює їхню соціальну ексклюзію.
• Гуманізація та регіоналізація пенітенціарних закладів: Метою має бути відмова від концепції великомістких в’язниць для сотень засуджених. Натхненням може бути модель відкритих в’язниць (наприклад, Jiřice), які доказово знижують напругу та готують індивіда до плавного переходу до цивільного життя. Менші заклади з сімейним типом проживання дозволяють проводити індивідуальну етопедичну інтервенцію, яка в масових гуртожитках є нереалізованою. Останнім часом, проте, ми бачимо радше протилежне — центральна жіноча в’язниця у Světlá nad Sázavou реконструюється і надалі розширюється.
• Посилення постпенітенціарного догляду: Критичним пунктом чеської системи є момент звільнення, коли засуджений часто стикається з борговою пасткою та втратою соціальних зв’язків. Пропонується створення інтегрованої системи співпраці між Vězeňská služba, Probační a mediační služba та некомерційним сектором, яка гарантувала б асистенцію в перші шість місяців після звільнення. Перша спроба вже була реалізована через Probační dům у Písek.

Без цих системних змін чеська пенітенціарна система залишиться лише коштовним механізмом для тимчасової ізоляції правопорушників, який, однак, генерує подальшу злочинність замість того, щоб допомагати її усувати.

Висновок

Синтез знань про розвиток чеської пенітенціарної системи у співвідношенні з відновним правосуддям свідчить про те, що ми перебуваємо в періоді критичного переосмислення сенсу покарання. Виявляється, що традиційна модель в'язниці як ізольованої установи, яка лише пасивно «складує» правопорушників, є неспроможною з погляду довгострокової суспільної безпеки. Відновне правосуддя у цьому напрямку пропонує надійну базу для активної ресоціалізації, яка змушує правопорушника зіткнутися з реальними наслідками своїх дій. Як наголошує Zhou (2025), сумісність відновного та ретрибутивного підходів у постпенітенціарній фазі є ключовою, оскільки дозволяє збалансувати потребу у справедливому відплаті з імперативом відновлення стосунків.

З етопедичної точки зору необхідно сприймати відновні програми як засіб зміцнення внутрішньої відповідальності засуджених. Пілотні програми довели, що модерування діалогу може бути ефективнішим інструментом зміни ставлення, ніж проста дисциплінація. Проте не можна ігнорувати обмеження, які виникають у зв'язку з тяжкою злочинністю та ставленням громадськості. Juras, Urbanová та Novák (2023) підтверджують, що чеське суспільство схильне до відновлення переважно у випадках менш тяжких злочинів та щодо осіб, які вчинили правопорушення вперше. Це вказує на потребу в чутливій імплементації, яка не сприйматиметься як послаблення авторитету закону, а як його етичне поглиблення.

Дискусія про детермінізм та свободу волі, яку в контексті ув'язнення відкриває Jůzl (2023), крім того, нагадує, що межа між покаранням та лікуванням часто є нечіткою. Якщо ми приймемо думку, що низка делінквентів детермінована до вчинення злочину несприятливими соціальними чи психічними факторами, відновна допомога стає не милосердям, а логічним наслідком зусиль щодо стабілізації суспільної системи. Майбутній напрямок чеської пенітенціарної системи тому мав би орієнтуватися на розвиток концепції «відновної в'язниці», де безпека ґрунтується на якості стосунків і де відбування покарання є підготовкою до справжнього повернення в громаду.

Імплікації для практики є очевидними: необхідно посилити кадровий потенціал в'язниць фахівцями, здатними проводити відновні процеси, і водночас просвіщати громадськість щодо їхнього значення. Відновне правосуддя — це не заперечення провини, а її трансформація у конструктивне зобов'язання. Тільки через таку систему чеська пенітенціарна система може перестати бути лише місцем покарання і стати простором для справжньої зміни людської поведінки.

Автор: Bc. Jan Brychta, Ed.D. Автор працює вихователем у Будинку молоді Готельної школи в Poděbrady. Здобув освіту за спеціальністю виховательство, ресоціалізаційна та пенітенціарна педагогіка, а також менеджмент освітніх установ. Наразі навчається у сфері соціальної роботи. Професійно займається розладами поведінки підлітків.

Список бібліографічних посилань

HØIDAL, N. a N. HANSSEN. (2023) The Norwegian Prison System: Halden Prison and Beyond. New York: Routledge. DOI: 10.4324/9781003195887.

ICPR. (2023) World Prison Brief: Czech Republic. [online]. In Institute for Crime & Justice Policy Research. Доступно за адресою: https://www.prisonstudies.org. [цитовано 05. 04. 2026].

JURAS, A., URBANOVÁ, M. a NOVÁK, J. (2023) Restorativní justice pohledem české veřejnosti, In Právník, 162(8), p. 713–729.

JŮZL, M. (2023) Netrestat, ale léčit, In Prohuman. [Online] Доступно за адресою: https://www.prohuman.sk/socialna-praca/netrestat-ale-lecit. [цитовано 20. 03. 2026].

STRÉMY, T. a GRIGER, J. (2020) Influence of Restorative Justice on Prison System, In Godišnjak Fakulteta bezbednosti, p. 41–58. DOI: 10.5937/fb_godisnjak0-29099.

VĚZEŇSKÁ SLUŽBA ČESKÉ REPUBLIKY. (2023). Statistická ročenka 2022. Praha: Generální ředitelství Vězeňské služby ČR.

ZHOU, S. (2025) Analysis of whether restorative justice and criminal justice are incompatible justice paradigms, In Contemporary Justice Review, 28(1), p. 1–12. DOI: 10.1080/10282580.2025.2465434.

1Призонізація — це процес поступової адаптації індивіда до специфічного середовища в'язниці, під час якого він засвоює тамтешні неформальні норми, цінності та моделі поведінки, що хоч і полегшує йому виживання в установі, але водночас часто ускладнює подальше повернення до звичайного суспільства.