Розвиток соціальної роботи в Словаччині має свої особливості, зумовлені також історичним розвитком країни під впливом соціально-політичних змін, які ми датуємо 1989 роком. Згодом, зі змінами в економічній та соціальній сферах, соціальна робота почала дуже динамічно розвиватися спочатку як практична діяльність, а згодом, протягом 1992–1996 років, і як окрема навчальна дисципліна на рівні вищої освіти. Працевлаштування випускників та законодавче середовище, яке вимагало, особливо в державному управлінні, наявності у працівників освіти рівня магістра, вплинули на значну динаміку розвитку навчальної дисципліни «соціальна робота». Починаючи з 2005 року, кількість випускників щороку сягала 15 тисяч осіб. Проблемою, яка мала політичне підґрунтя, було працевлаштування випускників у межах практики в соціальній сфері, де аж до 2014 року декларувалося, що посади соціальних працівників та виконання діяльності з соціальної роботи можуть забезпечуватися випускниками з вищою освітою. Цей факт суттєво впливав на можливості працевлаштування випускників соціальної роботи, особливо у сфері соціальних послуг та в галузі державного управління в межах Міністерства праці, соціальних справ та сім'ї.
Значний поворот стався з прийняттям закону про соціальну роботу та створенням палати соціальних працівників та асистентів соціальної роботи як професійної асоціації. Інформація, надана в цій статті, може сприяти глибшому розумінню генезису виникнення закону.
Прийняття закону про соціальну роботу
У цьому контексті необхідно зазначити, що сам закон як документ ми не розглядаємо як кінцевий результат процесу професіоналізації соціальної роботи в Словаччині, а як один із її інструментів.
До набрання чинності законом № 219/2014 Зб. про соціальну роботу та про умови виконання деяких фахових видів діяльності у сфері соціальних справ сім'ї (далі — закон про соціальну роботу) не існувало жодних офіційних правил виконання соціальної роботи — ні професійних, ні етичних, ні правових. Існували (і існують) у правових нормах, що регулюють окремі сфери діяльності, часткові коригування кваліфікаційних вимог до виконання соціальної роботи для окремих сфер діяльності в галузі соціально-правового захисту дітей та соціальної опіки, у сфері соціальних послуг та соціальної оціночної діяльності. Однак вони не змогли врегулювати умови виконання професії в повному обсязі.
Хоча закон про соціальну роботу був поданий до Уряду SR як ініціативний проєкт Міністерства праці, соціальних справ та сім'ї SR, це був закон, який створювався у тісній співпраці з представниками вищих навчальних закладів, де вивчається дисципліна «соціальна робота». З боку практики часто лунали голоси про низький професійний статус професії, попри те, що в суспільстві постійно наголошується на її важливості. Можна також згадати непряму пропорційність між зростаючою кількістю випускників вищої освіти за спеціальністю «соціальна робота» та їхнім статусом у суспільстві (Schavel, 2012). На низький професійний кредит соціальних працівників у суспільстві вказала і фахова дискусія щодо проєкту закону. Про те, що професія «соціальна робота» у Словаччині заслуговує на більшу суспільну увагу — незалежно від соціально-політичних змін — свідчить і той факт, що новий уряд у 2012 році включив до своєї програмної заяви на 2012–2016 роки формулювання: «уряд створить умови для професійного забезпечення виконання соціальної роботи» (Programové vyhlásenie, 2012). Цим було продемонстровано політичну волю здійснити фундаментальні зміни в працевлаштуванні соціальних працівників на ринку праці, забезпечити посилення статусу соціального працівника та створити умови для навчання впродовж життя і фахової градації, а також створення професійної організації за принципом професійної палати. Головною метою закону, на думку авторів проєкту та членів експертної групи, була підтримка професіоналізації виконання соціальної роботи, а саме шляхом встановлення необхідних кваліфікаційних вимог та створення Словацької палати соціальних працівників та асистентів соціальної роботи. Законом було створено передумову для позитивного якісного впливу на всі клієнтські групи соціальної роботи та на доступ виконавців соціальної роботи до послуг, які для них забезпечуватиме палата. Прийняття закону також має амбіцію створити базову законодавчу рамку для окремих правових норм, згідно з якими в Словаччині виконується соціальна робота, особливо в міністерстві праці, соціальних справ та сім'ї, конкретно у сферах соціально-правового захисту дітей та соціальної опіки, далі в соціальних послугах та соціальній оціночній діяльності. Новий закон підтверджує, що соціальна робота в Словаччині адаптується до світових тенденцій, які ідентифікував Tomeš (2010). Згідно з його дослідженням, соціальна робота інституціоналізується, професіоналізується, спеціалізується та внутрішньо структурується, приватизується, змінює зміст, розширює своє охоплення та проникає в інші міністерства. Професіоналізацію він конкретизує тим, що соціальні працівники є публічно визнаними (ліцензованими та зареєстрованими), мають монополію на певний тип роботи, що надає їм професійну винятковість та професійну автономність. У значенні прийнятого закону однозначно декларується, що соціальну роботу як фахову діяльність може виконувати виключно соціальний працівник або асистент соціальної роботи. Окрім соціальної роботи, закон розрізняє ще два типи діяльності:
-
спеціалізовані фахові види діяльності — йдеться де-факто про вужче спрямовані «спеціалізації», їх виконують соціальні працівники, які мають необхідні знання та навички, здобуті шляхом проходження акредитованої спеціалізованої освітньої програми.
-
надбудовні фахові види діяльності — йдеться про різнорідні фахові види діяльності, які не належать першочергово або виключно до сфери соціальної роботи, а належать до сфери виконання інших професій. Згідно із законом, їх у сфері соціальних справ та сім'ї може виконувати також психолог, спеціальний педагог, лікувальний педагог, соціальний педагог або інша особа, яка відповідає кваліфікаційним вимогам, включаючи проходження акредитованої освітньої програми.
У законі зазначається, що систему спеціалізованих фахових видів діяльності соціальної роботи встановить Уряд SR постановою. Згідно з поточною практикою, є припущення, що до спеціалізованих галузей можуть належати, наприклад, спеціалізоване соціальне консультування, соціально-правовий захист дітей, соціальна опіка, соціальна оціночна діяльність, можливо, соціальна терапія (або соціотерапія) тощо. До надбудовних фахових видів діяльності може належати, наприклад, супервізія, медіація тощо. Надбудовні фахові види діяльності є практичним прикладом мультидисциплінарного підходу соціальної роботи, який водночас поважає межі міністерств.
Соціальний працівник та асистент соціальної роботи
Для розуміння ідентичності соціального працівника важливим є встановлення того, на основі яких критеріїв можна ідентифікувати та визначити соціального працівника. У період до прийняття закону про соціальну роботу це були передусім:
- кваліфікаційний критерій (мінімальна освіта) – це необхідно для забезпечення професійної компетентності. Це ключовий критерій, без якого сьогодні неможливо уявити жодне визначення соціальних працівників;
- критерій необхідності здійснення практики – з огляду на нього можна розрізняти випускників соціальної роботи, які не працюють за фахом, від соціальних працівників, що працюють на практиці;
- інші критерії, необхідні для виконання роботи соціального працівника – наприклад, з етико-правової сфери (дієздатність, бездоганна репутація), стан здоров'я, мінімальний вік тощо.
З огляду на кваліфікаційні вимоги до здійснення соціальної роботи, у Словаччині тривалий час – на відміну від інших країн (наприклад, Німеччини чи Чеської Республіки) – навчання соціальній роботі в системі вищої професійної освіти відсувалося на другий план. З прийняттям закону про соціальну роботу від 1.1.2015 встановлено, що соціальну роботу як професійну діяльність можуть здійснювати:
- асистент соціальної роботи
– кваліфікаційною вимогою є здобуття вищої освіти першого ступеня за спеціальністю соціальна робота. Цим остаточно виключені інші спеціальності, включаючи спеціальність соціальні послуги та консультування. У Словаччині це новий термін, який вносить суттєве розрізнення між випускниками бакалаврської та магістерської програм соціальної роботи, зокрема з огляду на можливості їхнього працевлаштування. Асистенти можуть виконувати професійну роботу в закладах соціально-правового захисту дітей та соціальної опіки, у закладах соціальних послуг, а також бути професійними інструкторами з соціальної реабілітації; - соціальний працівник – кваліфікаційною вимогою є здобута вища освіта другого ступеня за спеціальністю соціальна робота. Окрім такого ж працевлаштування, як і в асистентів соціальної роботи, соціальні працівники додатково можуть бути координаторами та менеджерами соціальної практики, керівниками суб'єктів, у яких здійснюється соціальна робота, або суб'єктів, що перебувають у віданні міст і сіл, вищих територіальних одиниць, а також суб'єктів приватно-правового характеру.
Повною новиною в умовах Словацької Республіки є те, що соціальна робота може здійснюватися не лише в межах трудових відносин або аналогічних трудових відносин, а й як самостійна практика. Важливо, що самостійна діяльність при виконанні професії соціального працівника була вилучена з підприємницької діяльності, і на неї не поширюється закон про підприємництво. Вона підпорядковується законодавчим правилам для вільних професій. Умовою самостійної практики є виконання кваліфікаційної вимоги щодо магістерської освіти за спеціальністю соціальна робота та отримання дозволу від палати. При цьому заявник повинен здійснювати соціальну роботу на практиці щонайменше три роки та відповідати особливим вимогам, а саме: мати бездоганну репутацію, повну дієздатність та забезпечену супервізію.
Палата соціальних працівників та асистентів соціальної роботи Словаччини
З огляду на реальний дефіцит професійної організації соціальних працівників у Словаччині, представники шкіл соціальної роботи, інституційно об'єднані в Асоціацію освітян у соціальній роботі в Словаччині, та працівники міністерства праці, соціальних справ та сім'ї SR відреагували пропозицією створення палати формальним шляхом. Цю мету виконав саме новий закон про соціальну роботу, яким засновується «палата як професійна організація, що об'єднує соціальних працівників та асистентів соціальної роботи». Членами палати можуть бути фізичні особи, професійно компетентні для здійснення соціальної роботи, які повинні реально здійснювати соціальну роботу та формально подати заяву на членство. Отже, виключені з членства випускники спеціальності соціальна робота, які не здійснюють соціальну роботу на практиці, а також чинні соціальні працівники, які не відповідають кваліфікаційним вимогам. Якщо йдеться про фахівців, наприклад, зі сфери освіти, вони можуть бути за певних процедурних умов гостьовими або почесними членами палати, але без права голосу. Вони можуть бути членами одного з органів палати, її професійної ради, яка має компетенції переважно у сфері професійної етики, освіти та її оцінювання. Створення палати належить, з одного боку, до найважливіших здобутків нового закону, але водночас викликає і певні питання. Чому з її повноцінної діяльності виключені ті соціальні працівники, які досі не відповідали умовам освіти за спеціальністю соціальна робота, якщо передбачається їхня важливість для практики, лише тому, що вони не відповідають нині встановленим кваліфікаційним вимогам? Чи не втратить через це палата визначних фахівців зі сфери досліджень та освіти, оскільки вони не можуть бути членами палати? Який вплив матиме концепція добровільного необов'язкового членства в палаті на ширшу професійну спільноту? Чи не призведе це до розколу на членів та нечленів? Ці питання виникають через той факт, що закон передбачає створення палати без попереднього досвіду роботи з таким органом у межах відомства праці, соціальних справ та сім'ї. Відповіді дасть власна діяльність палати, з іншого боку, необхідно ставити такі питання, щоб палата якнайякісніше сприяла професіоналізації соціальної роботи в Словаччині.
У зв'язку з членством у палаті та її реальним функціонуванням нас цікавило, як соціальні працівники реагують на створення палати та членство в ній. Тому ми вирішили провести дослідження, яке б відповіло нам на деякі питання щодо значення палати для соціальної практики, для здійснення самостійної практики, зміцнення статусу соціального працівника в суспільстві, а також покращення умов для здійснення діяльності соціальної роботи.
Рефлексії респондентів щодо прийняття закону про соціальну роботу та створення палати
Завданням так визначених цілей було також отримати цілісний і комплексний погляд респондентів на нове законодавче регулювання соціальної роботи та її застосування на практиці. Ми також передбачали ідентифікацію деяких недоліків, загроз, можливо, невиправданих очікувань, які могли б слугувати підґрунтям для майбутніх поправок до закону про соціальну практику.
Базовою сукупністю була дослідницька вибірка, яку склали 483 респонденти – члени палати соціальних працівників та асистентів соціальної роботи. Дослідницьку сукупність склали загалом 224 респонденти (46,3%), тобто ті, хто був готовий заповнити електронно опрацьовану анкету. Вибірка була обмежена здійсненням діяльності соціальної роботи та членством у Словацькій палаті соціальних працівників згідно із Законом про соціальну роботу.
У нашому дослідженні ми також відстежували деякі відмінності в думках респондентів залежно від статі, які ми також статистично оцінювали. Ми з'ясовували, наприклад, відмінності в інтересі до членства в палаті, зумовлені практикою респондентів, відмінності в очікуванні вирішення соціального статусу соціальних працівників та в інтересі до здійснення самостійної практики. Формулювання наших припущень були наступними:
-
Між чоловіками та жінками, випускниками спеціальності соціальна робота з практикою понад 10 років, існує статистично значуща різниця в інтересі до членства в палаті соціальних працівників та асистентів соціальної роботи.
-
Існуватиме значуща різниця між статями в очікуваннях щодо вирішення соціального статусу соціальних працівників з боку Комори соціальних працівників та асистентів соціальної роботи.
- Існуватиме різниця між статями в питанні здійснення самостійної практики соціальних працівників, як це дозволяє закон про соціальну роботу.
Для розрахунку ймовірності збігу ми використовували програму Microsoft Office, за допомогою якої ми розрахували виміряні значення статистичними функціями. Ми використали наступну формулу для розрахунку хі-квадрата, яка виражає суму різниць між спостережуваними значеннями, позначеними як O, та очікуваними значеннями, позначеними як E, які потім діляться на очікувану частоту E.
При розрахунку хі-квадрата ми використовували частотну таблицю для тесту нульової статистичної гіпотези, згідно з якою частоти в окремих категоріях дорівнюють очікуваним частотам. При розрахунку ми позначаємо значення як p – ми обрали рівень значущості 5%, що дорівнює 0,05. У випадку, якщо значення p нижче рівня значущості, то гіпотеза відхиляється. У випадку, якщо значення p вище рівня значущості, то гіпотези не відхиляємо. Такий результат означає, що різниця між виявленими та очікуваними частотами може бути наслідком випадковості, і тому ми можемо вважати її статистично незначущою. (Kalina a kol., 2010)
На основі нашого розрахунку ймовірності ми дійшли висновку, що чоловіки, випускники спеціальності соціальна робота зі стажем роботи понад 10 років, виявили більш виражений інтерес стати членами Slovenskej komory sociálnych pracovníkov a asistentov sociálnej práce, ніж жінки, випускниці спеціальності соціальна робота. (хі-квадрат 0,832196, p=0,732696816). Можна також констатувати, що існують статистично значущі відмінності, які вказують на те, що чоловіки, на відміну від жінок, дотримуються думки, що прийняття закону про соціальну роботу зміцнило статус соціального працівника в суспільстві. (хі-квадрат 1,362863, p=0,524863225) У зв'язку з інтересом до здійснення самостійної практики наше припущення не підтвердилося, не існують статистично значущі відмінності, які б вказували на різницю у сприйнятті здійснення самостійної практики залежно від статі, вказують на той факт, що жінки-соціальні працівниці мають більший інтерес до здійснення самостійної практики, ніж чоловіки. (хі-квадрат 2,83254, p=0,034411386)
У межах наших висновків ми дозволяємо собі вказати на деякі результати, які вказують на думки респондентів у зв'язку зі створенням Комори соціальних працівників та асистентів соціальної роботи. На графіку 2 ми представляємо результати, які однозначно підтверджують важливість створення такої професійної організації.
Цікавим є висновок, що очікування соціальних працівників щодо зміцнення статусу соціальних працівників досі не достатньо виправдані. Це може бути пов'язано з тим фактом, що Комора недостатньо відрефлексувала очікування у зв'язку з більш вираженим політичним впливом, особливо у зв'язку з вирішенням питань оплати праці та покращенням становища соціальних працівників у суспільстві, зокрема порівняно з іншими професіями, що надають допомогу. Результати цього висновку ми наводимо на графіку 3.
Ці висновки пов'язані також з наступним графіком № 4, які говорять про те, що соціальні працівники/соціальні працівниці після прийняття закону не відчувають більш вираженої суспільної оцінки в межах виконання своєї діяльності (ЗМІ, політичні рішення, покращення умов оплати праці). Вони не мають відчуття, що суспільне становище покращилося після прийняття закону та створення Комори.
Виконання діяльності соціальної роботи здійснюється також у межах інших міністерств, і тому соціальні працівники вважають важливим вирішувати їхнє становище також у межах регулювання їхніх робочих посад, змісту діяльності та умов оплати праці, зокрема, наприклад, у міністерстві охорони здоров'я, юстиції, освіти та міністерстві внутрішніх справ. Відсоткові вирази на цей факт виразно вказують, результати ми наводимо на наступному графіку.
Подібно до цього, респонденти вказують на важливість подальшої освіти через проходження спеціалізованої освіти, яка б, з одного боку, зміцнила їхні професійні компетенції, а з іншого боку, могла б призвести до покращення умов оплати праці. Спеціалізована освіта хоч і визначена в законі, але за рішенням уряду SR досі (з моменту прийняття закону про соціальну роботу) було прийнято лише дві спеціалізації, а саме: на виконання соціальної опіки та на виконання оціночної діяльності. Результати цих висновків нас здивували і вказують на високий рівень мотивації підвищувати якість своєї роботи та потребу спеціалізуватися на виконанні конкретних видів діяльності.
Новим і дуже важливим елементом у законі є можливість здійснення самостійної практики соціальним працівником. Йдеться про незалежність при виконанні соціальної роботи без необхідності трудових відносин. Виконання самостійної практики не пов'язане з ліцензією на підприємницьку діяльність, це вільна професія. Респонденти нашого дослідження у сприйнятті цієї можливості нерішучі, на що вказують також відповіді у значенні «не можу оцінити» та «скоріше ні» і «ні», що разом становить у жінок майже 62%, а у чоловіків разом 61%.
На сьогодні Комора соціальних працівників та асистентів соціальної роботи видала лише два дозволи з 2015 року. Зазначена відсутність інтересу, ймовірно, пов'язана також з нестачею інформації, мабуть, і з потребою в безпеці та закріпленні в належних трудових відносинах. Причиною є, ймовірно, також завантаженість соціальних працівників у межах своєї професії, а з іншого боку, і у зв'язку із законом про державну службу, обмежена можливість для соціальних працівників, які перебувають у державно-службових відносинах, здійснювати самостійну практику.
Висновок
Прийняття закону про соціальну роботу є визначним етапом для соціальних працівників та асистентів соціальної роботи. Важливо, що згідно із зазначеним законом, соціальну роботу може виконувати лише випускник з вищою освітою за спеціальністю «соціальна робота». Важливою складовою у самому процесі професіоналізації було створення палати соціальних працівників. Створення палати, як свідчать відповіді респондентів нашого дослідження, було важливим кроком, але, з іншого боку, згідно з висловленими думками, палата досі не виправдовує очікувань у межах зміцнення статусу соціальних працівників, і деякі передумови не виконані. Йдеться, наприклад, про врегулювання статусу соціальних працівників у межах інших відомств або можливості брати участь у спеціалізованому навчанні. Нас здивував відносно низький рівень зацікавленості у здійсненні самостійної практики; під час статистичної перевірки не було виявлено значущих відмінностей за статтю. З іншого боку, найбільшу зацікавленість у членстві в палаті соціальних працівників виявили чоловіки зі стажем понад 10 років у соціальній сфері, і, подібно до цього, чоловіки дотримуються думки, що прийняття закону зміцнило статус соціального працівника більшою мірою, ніж жінки.
Фактом залишається те, що у дослідженні брали участь не всі члени палати соціальних працівників та асистентів соціальної роботи. Можливо, що навіть короткий термін існування палати та її діяльність, яка лише формується, мали вплив на результати нашого дослідження. Подібне дослідження у Словаччині досі не проводилося, було б цікаво продовжити вивчення ідентичності, статусного положення та зацікавленості у подальшому навчанні соціальних працівників через спеціалізоване навчання.
Автор: Prof. PaedDr. Milan Schavel, PhD. Vysoká škola zdravotníctva a sociálnej práce sv. Alžbety, n. o. v Bratislave, SR Список використаної літератури
KALINA, M. – BACIGÁL, T. – SCHIESSLOVÁ, A. 2010. Základy pravdepodobnosti a matematickej štatistiky. Bratislava: Slovenská technická univerzita v Bratislave, 2010. 215 s. ISBN 978-80-227-3273-4. SCHAVEL, M. Súčasné paradoxy vo vysokoškolskej príprave a praktickom uplatnení sociálnych pracovníkov. In KODYMOVÁ, P., ŠÁMALOVÁ, K. (eds.) 2012. Vzdělávaní v sociální práci. Praha: UK v Praze, 2012, s. 3-8. THOMPSON, N. Understanding social work: preparing for practice. Houndmills: Macmillan Press, 2000. TOMEŠ, I. Postavení sociálních pracovníků ve vybraných státech Evropy. In Fórum sociální práce, 2010, č. 2, s. 15-34. Vláda SR. Programové vyhlásenie vlády SR na roky 2012-2016. http://www.vlada.gov.sk/programove-vyhlasenie-vlady-sr-na-roky-2012-2016/ [on-line]. [01. 05. 2012]. Zákon č. 219/2014 Z. z. o sociálnej práci a o podmienkach na výkon niektorých odborných činností v oblasti sociálnych vecí a rodiny a o zmene a doplnení niektorých zákonov.