Житлова сегрегація ромських домогосподарств у Жилінському краї Стаття була представлена в рамках науково-професійної конференції «Сім'я – виклик для соціальної політики та допоміжних професій», що відбулася 21.03.2014 на базі Вищої школи охорони здоров'я та соціальної роботи св. Єлизавети, n.o. у Жиліні.

Вступ до проблематики житлової сегрегації

Дослідженню феномену житлової сегрегації за кордоном приділяється значна увага вже кілька десятиліть. Це явище, що зустрічається в різних культурах, включаючи нашу. Сегрегацію можна сприймати у ціннісно-нейтральній площині, коли йдеться про визначення міри розподілу різноманітних соціальних груп у суспільстві в межах визначеної географічної території. У негативній площині ми говоримо про житлову сегрегацію у випадку, коли реальна міра сегрегації, наприклад, етнічної групи, демонструє значно підвищене значення, що становить загальносуспільну проблему, яка часто перетинається з іншими соціальними або патологічними проблемами. У промислово розвинених країнах сегрегація визначається за кількома основними категоріями, зокрема на основі етнічної приналежності, доходу, соціального статусу, релігії чи статі. (Blackburn, 2009)

Житлова сегрегація описує, якою мірою члени двох або більше (етнічних) груп населення живуть окремо в різних міських територіальних одиницях. Етнічні групи можуть бути перерозподілені між окремими територіальними одиницями міст і сіл таким чином, що в деяких районах вони представлені значною мірою порівняно з локаціями з їх мінімальним або нульовим представництвом. (Massey, Denton In Saijeva, 2011) Усі форми сегрегації мають прямий вплив на зниження якості життя, добробуту та «життєвих шансів» сімей, домогосподарств чи окремих осіб, особливо у сфері житла, освіти та зайнятості. Райони, що характеризуються значною мірою житлової сегрегації та ізоляції, пов'язують із підвищеним рівнем злочинності, девіантної поведінки, низьким рівнем здобутої освіти, безробіттям, занепадом житлового фонду, переповненістю квартир, а також низькою доступністю базових об'єктів громадського обслуговування. Зазначене, однак, діє лише у випадку, якщо йдеться про сегрегацію добровільну, вимушену, що виникає скоріше як наслідок дискримінації.

Вимушена житлова сегрегація являє собою ситуацію, коли умови проживання стають для певних груп населення неприйнятними, але зміні житла перешкоджають фінансові, інституційні чи інші бар'єри. (Schwab In Burjanek, 1997) Окрім уже згаданої сегрегації, ми розрізняємо також добровільну сепарацію, коли обрані групи населення відокремлюються від решти суспільства на основі власного рішення, яке часто мотивоване власними інтересами та діяльністю з метою мінімізації контакту з оточенням. (Toušek, 2007)

Поселенську сегрегацію ми визначаємо залежно від економічного статусу домогосподарств (вертикальна диференціація) або від етнічної приналежності, типу домогосподарства, культурних ознак та способу життя домогосподарства (горизонтальна диференціація). На основі горизонтальної диференціації ми розрізняємо поселення типу етнічний анклав (добровільна сепарація) та гетто (сегрегація). Чим нижчий економічний статус мешканців, тим більше сегреговане поселення переходить у категорію нетрів (slum), для яких характерні низький економічний статус або бідність та сегрегація. На протилежному кінці уявної осі знаходиться поселення типу цитадель (gated communities), мешканці якого демонструють високий економічний статус, поєднаний із добровільною сепарацією. Для зазначених типів поселень первинною ознакою є економічний статус їхніх членів, тоді як сегрегація/сепарація є вторинною ознакою, зумовленою бідністю або багатством і владою тієї чи іншої групи населення. (Sýkora - Temelová, 2005)

В умовах СР на сьогодні найбільш «гострою» видається житлова сегрегація ромських домогосподарств в умовах сільських поселень, нетрів (так званих «ромських поселень»), причому проблематика житлової сегрегації в міському середовищі залишається в тіні. Житлова сегрегація в містах часто пов'язана з дискримінацією, фінансовою недоступністю житла поза межами сегрегованих територій, що в багатьох випадках тісно пов'язано зі зниженою здатністю домогосподарств утримувати орендне житло. Державна житлова політика зосереджується переважно на створенні законодавчих умов розвитку соціального орендного житла. Головними суб'єктами житлової політики є села та міста. До їхніх найголовніших сфер діяльності належить створення просторових умов розвитку житла на своїй території, створення концептуальної рамки розвитку окремих районів села, сприяння створенню належних умов для проживання, забезпечення земельних ділянок, призначених для будівництва квартир, а також покращення управління житловим фондом. (MDVRR SR, 2012) Фінансова доступність та сталість житла для вразливих груп є часто ігнорованою проблемою соціальної та житлової політики органів місцевого самоврядування. Міста та села часто не використовують доступні законодавчі інструменти, спрямовані на усунення житлової сегрегації у сімей з низьким доходом та сімей, що живуть у бідності (нерідко поколінно відтворюваній). Йдеться насамперед про підтримку забезпечення отримання допомоги на житло, яка, хоча за своїм розміром і не покриває реальних витрат, пов'язаних із проживанням, проте створює принаймні (мінімальну) можливість утримання постійного житла. На практиці це означає, що для певних груп населення на сьогодні соціальне житло є недоступним, навіть у випадку квартир нижчого стандарту. Житлова сегрегація в умовах міст та сіл є часто забутою проблемою, і, що більше, у багатьох випадках вона прямо підтримується неконцептуальною (або навмисною сегрегаційною) житловою та соціальною політикою. Багато міст у Жилінському краї, наприклад: Ліптовський Мікулаш (2000, 2005, 2013, 2014), Мартін (2007), Ружомберок (2012), Жиліна (2006, 2009–2010), у минулому реалізовували/реалізують будівництво соціальних квартир нижчого стандарту саме в житлово сегрегованих локаціях, тим самим підтримуючи їх постійне розширення та поглиблення соціальних проблем мешканців у даній області.

Вимірювання житлової сегрегації здійснюється шляхом вимірювання її певного виміру, причому існує понад 20 різних індексів. Першим виміром є вимір рівномірності, який фіксує розподіл двох або більше етнічних груп у певному географічному цілому. Другий вимір — експозиція, за допомогою якої ми фіксуємо потенціал, імовірність контакту окремих груп населення. Концентрація як третій із вимірів стосується фіксації розміру фізичного простору, зайнятого окремими групами населення в географічному цілому. Передостаннім виміром є централізація, яка вказує, якою мірою конкретні групи населення живуть у територіальних одиницях, що знаходяться поблизу центру міста. Останнім виміром є вимірювання скупчень (кластерів), яке фіксує, якою мірою члени конкретної групи населення живуть розпорошено в навколишніх територіальних одиницях. (Massey - Denton In Saijeva, 2011)

У цій статті розглядається рівень житлової сегрегації в міському середовищі у двох вимірах: вимірі рівномірності та вимірі експозиції. Рівень рівномірності ми вимірюємо за допомогою індексу відмінності та індексу сегрегації. З метою визначення рівня експозиції ми використали індекс ізоляції.

Одним із найбільш часто вживаних індексів, що визначають рівень житлової сегрегації, вважається індекс відмінності (Index of dissimilarity - IDxy). Індекс порівнює розподіл, пропорційну різницю між двома різними категоріями осіб у певних географічних, територіальних одиницях, причому сума цих осіб в окремих групах не є сумою загальної кількості населення міста. У разі, якщо ми хочемо визначити рівень відмінності для всіх етнічних груп, представлених у загальній кількості населення, ми повинні повторити розрахунок для кожного можливого варіанту пар відповідних етнічних груп, що утворюють дану популяцію. У разі, якщо загальну кількість населення утворюють лише дві етнічні групи, індекс буде показувати такі ж значення, як і індекс сегрегації (ISx). Індекс відмінності представляє частку населення тієї чи іншої етнічної групи, яка повинна була б «переїхати», щоб створити її рівномірний просторовий розподіл у межах окремих територіальних одиниць міста. (Blackburn, 2009) Індекс відмінності розраховується так (Duncan & Duncan, 1955a):

Де: n - кількість територіальних одиниць, xj - кількість індивідів x у територіальній одиниці j, X - загальна кількість індивідів типу x у межах усіх територіальних одиниць, yj - кількість індивідів y у територіальній одиниці j, Y - загальна кількість індивідів типу y у межах усіх територіальних одиниць.

Альтернативою індексу відмінності є індекс сегрегації (Index of segregation - ISx), який порівнює розміщення або концентрацію груп населення щодо решти загальної кількості населення як цілого (доповнення до 100% населення муніципалітету). Індекс вказує, яка частка населення має бути перерозподілена між іншими територіальними одиницями, щоб розміщення, наприклад, етнічної групи було площинно рівномірним у межах усієї території міста. Індекс був використаний при дослідженні сегрегації азіатів у Великій Британії або афроамериканців у США. Індекс сегрегації розраховується так (Gorard, 2000):

Де: n - кількість територіальних одиниць, xj - кількість індивідів x у територіальній одиниці j, X - загальна кількість індивідів типу x у межах усіх територіальних одиниць, ti - загальна кількість індивідів у територіальній одиниці j, T - загальна кількість індивідів у межах усіх територіальних одиниць.

Останнім використаним індексом, що відображає середню локальну концентрацію етнічної групи, є індекс ізоляції (Index isolation - P*). Індекс вказує на рівень можливої експозиції, контакту між членами однієї і тієї ж групи населення або на те, якою мірою члени тієї чи іншої етнічної групи змушені контактувати та взаємодіяти виключно між собою. Чим вище значення індексу, тим вища ймовірність ізоляції групи населення у просторі, тобто член етнічної групи буде ділити територіальну одиницю з іншим членом тієї ж етнічної групи. (Echenique - Fryer, 2006) Індекс ізоляції розраховується так (Lieberson, 1963):

Де: n - кількість територіальних одиниць, xj - кількість індивідів x у територіальній одиниці j, X - загальна кількість індивідів типу x у межах усіх територіальних одиниць, T - загальна кількість індивідів у територіальній одиниці j. Значення індексів коливаються в діапазоні від 0 до 1 або від 0 до 100%, причому значення індексу ≥ 0,6 (60%) вважається дуже високим рівнем індексу, якщо значення індексу < 0,6 (60%) і водночас > 0,3 (30%), йдеться про помірний ступінь значення індексу, низьким рівнем індексу вважається значення індексу ≤ 0,3 (30%). Для індексу ізоляції діє правило: чим вище значення індексу, тим вища ймовірність ізоляції у тієї чи іншої етнічної групи.

Використані індекси також мають свої особливості щодо певного викривлення їхніх результатів. У той час як індекс відмінності (IDxy) та індекс сегрегації (ISx) є незалежними від відносного розміру окремих груп населення, індекс ізоляції (P*) залежить від розміру порівнюваної групи. Значення використаних індексів також може впливати на внутрішній поділ територіальних одиниць у досліджуваних містах. Розподіл територіальних одиниць у місті/муніципалітеті може суттєво вплинути на вимірювання житлової сегрегації до 0 значення сегрегації (приклад A), або ж індекс може показувати значення 1, тобто повну сегрегацію (приклад B). (Fryer In Saijeva, 2011)

Вибір даних, використаних в аналізі житлової сегрегації Доступність даних щодо національних меншин, які проживають на території SR, є значно обмеженою. Існування даних щодо ромської національної меншини в принципі можна розділити на два основні джерела.

Першим джерелом є дані Статистичного управління SR, яке забезпечує збір даних, пов'язаних з національними меншинами в межах SR, зокрема через Перепис населення, будинків та квартир (SODB), який належить до всесвітньої програми переписів населення та житлового фонду. Перепис повторюється регулярно з 10-річною періодичністю (вимірювання є порівнянними в часі), причому це єдиний суцільний перепис усіх мешканців, домогосподарств у SR, крім іноземців, які користуються дипломатичними привілеями та імунітетом. Перевагою перепису є охоплення кількох показників, що стосуються сімей, окремих осіб, а також квартир і будинків одночасно. Для цілей нашого аналізу необхідними є дані, що стосуються задекларованої національності респондентів, а також їхнього місця проживання – територіальні одиниці міста/муніципалітету. Дані за SODB 1991, 2001 та 2011 років були запитані з баз даних ŠÚ SR з робочих місць у Братиславі та Жиліні (Табл. 1).

Для цілей перепису під національністю розуміється приналежність до народу або етнічної групи на основі власного рішення, причому визначальними не були ні рідна мова, ні мова, яку мешканець використовував або якою володів, а власне рішення мешканця про приналежність до певного народу, національної меншини, етнічної групи. Національність дітей до 15 років ідентифікується за національністю батьків, у разі різних національностей батьків національність визначається за одним із них. (Juhaščíková – Škápik – Štukovská, 2012)

Табл. 1: Ромська національність SODB 1991, 2001 та 2011 у вибраних містах ZA краю

Джерело: ŠÚ SR, 2014

У Жилінському краї, згідно з даними ŠÚ SR, у 2011 році до ромської національності зарахували себе 2 264 особи, що становить зниження порівняно з попередніми переписами (SODB 1991 – 2 590 осіб, SODB 2001 – 2 795 осіб), причому із загальної кількості населення вони становлять трохи більше 0,3% (SODB 1991 – 0,4%, SODB 2001 – 0,4%). Загалом серед усіх країв у SR Жилінський край (2011) є третім з найнижчою відсотковою часткою осіб, які зараховують себе до ромської національності.

Різну кількість жителів ромської національності ідентифікують «Атлас ромських громад 2004» та «2014» (Табл. 2). Ромське поселення або підвищена концентрація ромів ідентифікується на основі антропологічних ознак, культурної приналежності, способу життя — стилю життя, життєвого простору, що суб'єктивно сприймається більшістю як ознаки, які приписуються ромам незалежно від їхнього позитивного чи негативного змісту. Дані з «Атласу ромських громад» не є придатними для цілей визначення рівня житлової сегрегації. Відсутній просторовий розподіл представників ромської меншини в межах території міста (не охоплює домогосподарства або окремих осіб на рівні поселенських одиниць), як сегрегованої, так і інтегрованої ромської популяції. Проблематичним видається і саме приписування «ромської етнічності» більшою частиною населення особам на основі зовнішніх або видимих ознак, проявів поведінки, які в багатьох випадках можуть призвести лише до підтвердження стереотипів щодо ромів. При визначенні кількості представників ромської національності збір даних значною мірою спирався на кваліфіковану оцінку працівників органів місцевого самоврядування, що могло призвести до штучного та цілеспрямованого завищення кількості ромів у місті з метою отримання можливості претендувати на фінансові кошти з фондів, призначених для інклюзивної політики та пов'язаних з нею заходів.

Табл. 2: Ромська національність «Атлас ромських громад» у вибраних містах Жилінського краю

Джерело: Hurle – Mušinka – Škobla, 2014 * Збір даних у місті Жиліна у 2004 році не проводився

Для цілей визначення рівня житлової сегрегації за допомогою вибраних показників ми використали дані перепису Статистичного управління СР 2001 та 2011 років. З даних перепису, проведеного у 1991 році, неможливо визначити розміщення осіб, які зараховують себе до ромської національності, в окремих поселенських одиницях, оскільки кількість осіб за окремими національностями наведена для міста в цілому. У переписах 2001 та 2011 років зафіксовано національність жителів міст і сіл в окремих поселенських одиницях.

Відсоткове представництво ромів у вибраних містах Жилінського краю у 2013 році згідно з опублікованими даними з «Атласу ромських громад» становило діапазон від 0,1% до 10,0%. Із загальної кількості сіл (315) роми, тобто ті, кому була приписана ця етнічність, проживають у 27 селах і містах. Це найнижча частка сіл (2%) з ромською національною меншиною в межах СР. (Перші результати ATLASU, 2013)

Вибір міст для цілей аналізу житлової сегрегації був зумовлений кількістю осіб, які зараховують себе до ромської національності. З огляду на те, що доступні джерела даних щодо етнічного складу міст у Жилінському краї мають резерви щодо охоплення цілком релевантних даних за окремими етнічними групами, вибір міст ми зумовили розміром групи осіб, які зараховують себе до ромської національності. До аналізу ми включили лише ті міста, в яких у 2001 році ромська національна меншина була найбільшою (Ліптовський Мікулаш, Ружомберок) або другою за величиною етнічною групою в місті (Чадца, Дольний Кубін, Кисуцьке Нове Место, Мартін, Жиліна). В інших містах ромська національність була представлена мінімально або не була представлена жодною особою згідно з методологією SODB.

Рівень житлової сегрегації у вибраних містах Жилінського краю

У вибраних містах Жилінського краю у 2011 році індекси, що визначають рівень житлової сегрегації у осіб, які зараховують себе до ромської національності, перебували в діапазоні підвищених значень помірної сегрегації та дуже високого рівня сегрегації.

Значення індексів у вибраних містах Жилінського краю у 2011 році

Середнє значення індексу відмінності у вибраних містах Жилінського краю за 2001 рік становило 63,12% (медіана 62,08%), причому у 2011 році воно досягало значення 59,9% (медіана 56,93%). У трьох містах Жилінського краю у 2011 році IDxy був у діапазоні дуже високої сегрегації. В інших містах він перебував у верхній частині помірного діапазону сегрегації. Найвищого значення індекс досягав у місті Жиліна (2011), де довелося б переселити понад 79% ромів серед жителів, які зараховують себе до словацької національності, щоб зазначені національні групи були рівномірно розподілені між поселенськими одиницями в місті. Індекс відмінності демонструє підвищене значення на 15,09% порівняно з 2001 роком (64,32%). Для порівняння, індекс відмінності у 2011 році демонстрував рівень житлової сегрегації в місті Жиліна у найбільш представленої національної меншини в місті (чеська національність) на рівні 18,65%. Другим за величиною індексу відмінності ромської меншини є місто Ружомберок (66,47%), який порівняно з 2001 роком зріс на 4,39%. Навпаки, найнижчі значення спостерігаються в містах Кисуцьке Нове Место (48,65%) та Дольний Кубін (51,13%). В обох містах було зафіксовано найвиразніше зниження рівня індексу порівняно з 2001 роком, а саме на 35,11% (Кисуцьке Нове Место) та на 19,67% (Дольний Кубін), проте в обох містах індекс значно вищий за межу помірної сегрегації (≤ 30%).

Табл. 3: Індекс відмінності (IDxy) у вибраних містах Жилінського краю

Середнє значення індексу сегрегації в Жилінському краї становило у 2001 році 62,13% (медіана 61,85%), а у 2011 році — 58,58% (медіана 56,78%), причому це значення, близькі до рівня дуже високої сегрегації або такі, що перевищують його. Індекс сегрегації демонструє подібні значення, як і індекс відмінності, проте його значення представляють рівень сегрегації або те, яке відсоткове представництво громадян, що зараховують себе до ромської національності, має бути перерозподілене серед загальної популяції міста, щоб їхнє розміщення було рівномірним по всій території міста в межах усіх поселенських одиниць. Найвищі значення індексу були зафіксовані у 2011 році в містах Жиліна (79,4%), Ружомберок (65,29%).

Табл. 4: Індекс сегрегації (ISx) у вибраних містах Жилінського краю

Індекс ізоляції у вибраних містах Жилінського краю досягав у середньому низьких значень, а саме у 2001 році 6,33% (медіана 2,64%), а у 2011 році 9,94% (медіана 1,04%). Винятком є місто Жиліна, в якому індекс досяг значення 33,88%, що вказує на майже 34% ймовірність того, що жителі, які зараховують себе до ромської національності у 2011 році, були приречені на контакт і взаємодію виключно з громадянами, які декларують таку ж національність. Індекс значно зріс порівняно з 2001 роком, коли він досягав незначного значення (2,64%). Другий за величиною рівень індексу був виявлений у ромів, які проживають у місті Ліптовський Мікулаш, де у 2011 році у ромів була 27,42% ймовірність того, що вони будуть приречені лише на зв'язки та контакт із представниками тієї ж етнічної групи (у 2001 році це було 27,39%).

Табл. 5: Індекс ізоляції (P*) у вибраних містах Жилінського краю

Висновок

Проблематика житлової сегрегації ромів в умовах словацьких міст належить до одних із найбільших викликів сучасності. Значна частина зусиль, необхідних для зміни поточної ситуації, вимагає зміни підходу як на рівні державної житлової політики, так і на рівні місцевого самоврядування. Підвищену увагу необхідно приділяти підтримці інклюзивних інструментів, таких як: мікропозики, регульована орендна плата, створення прийнятної соціальної інфраструктури, застосування перехідного та інклюзивного житла. Фінансові ресурси необхідно спрямовувати не лише на десегрегацію сільських нетрів (ромських поселень), а й на міські концентрації, що демонструють підвищений або високий рівень житлової сегрегації.

На жаль, будівництво соціального житла нижчого стандарту, що триває зараз, не вирішує проблему житлової сегрегації, а скоріше навпаки. По суті, йдеться лише про зміну квартири без суттєвої зміни «сусіда». Для вирішення ключових питань, таких як зайнятість та доступність послуг, мешканці цих, все ще житлово сегрегованих територій, залишилися наодинці. Житлово сегреговані домогосподарства страждають від тривалого безробіття, при цьому вони не мають доходів, за допомогою яких можна було б забезпечити постійне житло (під загрозою, зокрема, через несплату), або суттєво інвестувати в якість житла. Розмір їхніх доходів у багатьох випадках знижує можливість отримати житло за межами сегрегованої території майже до нуля.

Громади та міста через прийняті стратегічні документи, такі як Територіальні плани міст і сіл, Плани соціальних послуг громад або Програми економічного та соціального розвитку, мають можливість комплексно планувати, координувати та усувати розширення житлово сегрегованих територій і тим самим нівелювати їхній вплив на мешканців.

Автор: PhDr. Mgr. Martin Brňak, PhD.* *Список бібліографічних посилань

[1] BLACKBURN, M. R. 2009. Measuring Occupational Segregation and its Dimensions of Inequality and Difference. [online]. [2014-01-15]. Dostupné na internete: http://www.sociology.cam.ac.uk/srg/workingpapers/CS12MeasuringSegregationpdf [2] BURJANEK, A. Segregace. In Sociologický časopis. Praha: Sociologický ústav AV ČR. ISSN 0038-0288. 1997, roč. 33, č. 4, s. 423-443 [3] ECHENIQUE, F. - FRYER, G. R. 2006. A measure of segregation based on social interactions In Journal of Economics. New York: Springer Science. ISSN 1617-7134, 2007, s. 441-485 [4] HURLE, J. – MUŠINKA, A. – ŠKOBLA, D. 2014. Atlas rómskych komunít 2014. Bratislava: UNDP, 2014 [5] JUHAŠČÍKOVÁ, I. – ŠKÁPIK, P. – ŠTUKOVSKÁ, Z. 2012. Základné údaje zo sčítania obyvateľov, domov a bytov 2011. Bratislava: ŠÚ SR, 2011. 92 s. ISBN 978-80-8121-206-2 [6] MINISTERSTVO DOPRAVY, VÝSTAVBY A REGIONÁLNEHO ROZVOJA SR. 2012. Správa o plnení zámerov Koncepcie štátnej bytovej politiky do roku 2015. Bratislava: MDVRR, 2012. 39 s. Bez ISBN [7] PRVÉ VÝSLEDKY ATLASU RÓMSKYCH KOMUNÍT 2013. [online]. [2014-01-13]. Dostupné na internete: http://www.minv.sk/?atlas_2013 [8] SAIJEVA, H. 2011. Segregation and Employment in Swedish Regions. Jönköping: Jönköping University, 2011. 42 s. Bez ISBN [9] SÝKORA, L. - TEMELOVÁ, J. 2005. Prevence prostorové segregace. Praha: Univerzita Karlova v Prahe, 2005. 119 s. Bez ISBN [10] TOUŠEK, L. 2007. Sociální vyloučení a prostorová segregace. [online]. [2014-01-12]. Dostupné na internete: http://www.caat.cz/publikace/44-prehledove-studie/143-socialni-vyloueni-a-prostorova-segregace.