Роль соціального консультанта у наданні допомоги жертвам синдрому CAN

У наш час ми все частіше дізнаємося зі ЗМІ про дітей, які вдома піддаються насильству. Якщо ми хочемо допомогти цим жертвам, необхідно знати основні форми, прояви та наслідки жорстокого поводження, нехтування та зловживань. Важливим кроком до запобігання виникненню синдрому CAN, безперечно, є участь соціального консультанта, який здатний уже на початкових стадіях прояву цього синдрому забезпечити, щоб діти не продовжували зазнавати зловживань та жорстокого поводження. Синдром CAN має різні прояви та форми, тому одним із завдань соціального консультанта є знання всіх ознак, що вказують на порушення людської гідності. Жертви синдрому CAN часто зазнають психологічного та фізичного насильства, нехтування, і завдання соціального працівника — допомогти їм повернутися назад у суспільство без тривалих наслідків, а також запобігти подальшому завданню шкоди.

Під час соціальної роботи з дітьми, які є або були жертвами жорстокого поводження і страждають на синдром CAN, необхідно робити акцент на профілактиці та пов'язаних із нею заходах, які можуть сприяти усуненню виникнення цих соціально-патологічних явищ. Профілактика жорстокого поводження з дітьми є ефективною і водночас менш витратною з погляду їхніх людських страждань, ніж зусилля та витрати на виправлення ситуації вже після прояву ознак (Robertson, 2002).

Сім'я є для дитини найбільш природним середовищем, але водночас вона мала б бути і найбезпечнішим місцем у світі дитини. Однією з функцій сім'ї є передача індивідам базових моральних цінностей, моделей поведінки та ставлення до суспільства. Діти несвідомо переймають від своїх батьків моделі поведінки, способи комунікації та емоційні стосунки, які потім переносять далі на своїх дітей і впливають на їхні стосунки з партнером. На початку нового століття зростають вимоги та запити до сім'ї, тому сім'ї все частіше не можуть їх повністю задовольняти. З іншого боку, посилюється важливість сім'ї як притулку від публічного світу, тому її роль залишається незамінною (Kraus, 2008).

Люблячі батьки сьогодні вважаються необхідною умовою здорового психічного та фізичного розвитку дитини. Емоційний комфорт між батьками та дітьми необхідний для всіх стадій здорового психічного розвитку. Ідентифікація з батьками — це міцний і тривалий зв'язок, який дозволяє суспільству прищепити дитині найкраще, але, на жаль, і найгірше з особистості батьків (Říčan, 2006). Ще однією, не менш важливою умовою є безпека дому як стабільного та захищеного середовища. Це може надати лише сім'я. Хороша сім'я дає кожному, хто до неї належить, відчуття безпечного тилу (Matoušek, 1997). Виховання — це дуже складний процес. У своєму первинному середовищі (сім'ї) дитина вчиться базовим моделям поведінки, переймає звички та цінності. Як зразки йому слугують насамперед батьки. На жаль, вплив сім'ї не завжди такий, якого б ми бажали всім дітям.

У середині двадцятого століття лікарі почали помічати серйозність соматичних ушкоджень дітей, які були спричинені явно не випадковим травмуванням. Ці ушкодження назвали так званим «нетравматичним пораненням». Пізніше з'ясувалося, що причиною цих ознак було навмисне заподіяння шкоди дітям з боку когось із членів сім'ї. Американець Dr. Kempe після 1962 року, на основі масштабного дослідження дітей, назвав це явище «синдромом побитої чи жорстоко поводженої дитини». Водночас на його основі розвинувся революційний підхід у розумінні такого явища і відбулося поступове прийняття законів про обов'язкове повідомлення про жорстоке поводження з дитиною (Hanušová, 2006). У наш час для побитої, зловживаної та занедбаної дитини використовується позначення «синдром CAN» — Child Abuse and Neglect.

Синдром побитої, зловживаної та занедбаної дитини — це сукупність несприятливих ознак у найрізноманітніших сферах стану та розвитку дитини, а також її становища в суспільстві, насамперед у сім'ї. Ці ознаки є результатом здебільшого навмисного заподіяння шкоди дитині, спричиненого або зумовленого найчастіше її найближчими вихователями, головним чином батьками. Коротко його можна описати як нехтування необхідним доглядом або навмисне заподіяння шкоди батьками чи особами, які мають дитину на особистому піклуванні. До основних видів синдрому CAN можна віднести (Pešová, Šamalík, 2006):

  • фізичне насильство — синці, побиття, рани загоєні та незагоєні, задушення;
  • психологічне насильство — лайка, приниження, цькування, вербальна агресія;
  • нехтування — брак стимулів, емоційне нехтування, недостатнє медичне обслуговування, харчування, одяг;
  • сексуальне зловживання безконтактне — ексгібіціонізм перед дитиною, примушування дитини роздягатися, непристойні телефонні дзвінки;
  • сексуальне зловживання контактне — мацання, сексуальні ігри, інцест, статеве зловживання;
  • особливі форми — вторинна віктимізація, системне насильство, організоване зловживання, секс-туризм, синдром Мюнхгаузена за довіреністю (by proxy).

Таблиця 1 Допомога дітям, які зазнали жорстокого поводження, сексуального зловживання та цькування у 2014 році в SR

Джерело: MPSVR SR [online]

Те, що йдеться про надзвичайно актуальну проблему, вказує і Таблиця 1, яка відображає статистику дітей, яким було надано допомогу через жорстоке поводження, сексуальне зловживання та цькування, оприлюднену Міністерством праці, соціальних справ та сім'ї у своєму Звіті про соціальну ситуацію населення SR за 2014 рік. Згідно з цією статистикою, за вказаний рік було здійснено заходи соціально-правового захисту дітей та соціальної опіки для 424 дітей, які були жертвами жорстокого поводження, зловживань або цькування.

Роль соціального консультанта у профілактиці синдрому CAN Соціальна робота посідає важливе місце в роботі з дітьми, які страждають від ознак синдрому CAN. Ці діти є однією з цільових груп, яким соціальна робота приділяє увагу і яким намагається допомогти, при цьому черпаючи знання з інших наукових дисциплін. Йдеться про професію допомоги, яка є важливою частиною підтримки, спрямованої на відновлення початкового стану. Допомога при жорстокому поводженні та зловживанні дитиною не є простим і одноразовим актом. Це тривалий процес, під час якого соціальний працівник повинен постійно поглиблювати знання через теоретичне навчання та соціально-психологічний тренінг, орієнтований на специфічну проблему жорстокого поводження, зловживання та нехтування дітьми. Balogová, Gerka, Aleša (2002) наводять кілька джерел соціальної роботи, що займаються захистом та допомогою дітям, які перебувають у групі ризику. Це закони, на які соціальна робота спирається при роботі з дітьми, що зазнали жорстокого поводження, нехтування та зловживань, і які соціальний консультант повинен знати:

  • Закон про соціально-правовий захист дітей та соціальну опіку № 305/2005 Z. z.,
  • Закон про сім'ю № 36/2005 Z. z.,
  • Закон про соціальні послуги № 448/2008 Z. z.,
  • Конституція Словацької Республіки,
  • Кримінальний кодекс № 300/2005 Z. z.

До міжнародних документів, що забезпечують захист дитини, належать, наприклад, Конвенція про права дитини, Женевська декларація прав дитини, Декларація прав дитини, Конвенція про захист дітей та співробітництво з питань міждержавного усиновлення, Конвенція про стягнення аліментів за кордоном.

Petr (2010, с. 219) зазначає, що: «соціальний працівник є необхідною особою для жертв, які страждають на CAN-синдром. Його завданням є визначити, підтвердити і, насамперед, забезпечити безпеку дитини, яка зазнала жорстокого поводження, нехтування або зловживань. Його застосування полягає переважно у твердженнях та рішеннях щодо того, якою мірою діти стали жертвами CAN-синдрому, хто є кривдником, а також у забезпеченні усунення негативних наслідків зловживань для дітей».

Соціальний консультант у випадках жорстокого поводження, зловживань або нехтування дітьми діє як третя сторона, яка намагається зрозуміти клієнтів на всіх рівнях. Він завжди захищає інтереси жертви та намагається вживати таких заходів підтримки, які дозволили б дитині усунути всі негативні впливи та наслідки для її психічного та фізичного розвитку. Для жертв CAN-синдрому він створює певну систему захисту, яка активується проти значного пошкодження їхнього емоційного розвитку. CAN-синдром у дітей є проблемою соціальних працівників, а також юридичних професій. Соціальні працівники часто вважають, що правове вирішення в цих випадках надає перевагу опікуну над дитиною. Однак, якщо соціальний працівник і юрист об’єднуються, вони створюють для жертв CAN-синдрому середовище, куди дитина може звернутися і де можна зменшити наслідки емоційного насильства (Iwaniec, 2006).

Peterson et al. (2003) вказують на застосування соціального працівника в різних галузях і на різних рівнях допомоги жертвам, які зазнали зловживань. Він співпрацює на рівні психосоціальних потреб. Часто стикаючись із випадками та ознаками зловживань, нехтування чи жорстокого поводження з дітьми, він відповідальний насамперед за:

  • ідентифікацію, оцінку та координацію інтервенції для забезпечення захисту дитини, яка страждає на CAN-синдром,
  • забезпечення міждисциплінарності, співпраці багатьох органів, здатних діяти в даній справі, включаючи сім’ю та родичів жертв CAN-синдрому,
  • документування психосоціальних розмов із дітьми, які є жертвами CAN-синдрому, та їхніми батьками,
  • забезпечення та дотримання звітності про зловживання, нехтування та жорстоке поводження з дітьми,
  • зворотний контроль, чи не стали діти знову жертвами CAN-синдрому,
  • надання кризової інтервенції,
  • забезпечення та відстеження потенційних можливих жертв зловживань.

Робота соціального працівника з допомоги жертвам CAN-синдрому не є простою, на неї впливає не лише емоційна травма дитини, а й проблеми, що зростають у сімейному середовищі. При вилученні такої дитини з сім’ї може виникнути безліч проблем, які стосуються подолання соціальних змін. Важливим інструментом у допомозі жертвам CAN-синдрому є розмова з жертвою, заснована на довірі, що є передумовою успішної співпраці (Juššiková, 2011).

Kenneth et al. (2009) зазначають, що застосування соціального консультанта при допомозі жертвам CAN-синдрому спрямоване на широкий спектр послуг і потреб його клієнтів. У межах своїх професійних стосунків він надає не лише актуальну інформацію про процедури, а й інформує своїх клієнтів про свої послуги та роботу, яку виконує, а також про ризики, пов’язані з вирішенням випадків жорстокого поводження, зловживань або нехтування дітьми. Жертви CAN-синдрому мають перед собою довгий шлях одужання, і соціальний консультант є для них опорною точкою, яка здатна сприймати, відчувати, а також діяти у випадках злочинів, скоєних проти дітей.

Соціальний консультант постійно намагається допомогти дітям, які зазнали жорстокого поводження та нехтування, подолати цю соціальну проблему. Він працює безпосередньо з індивідом, але намагається залучити до допомоги й сім’ю. У контексті допомоги він також співпрацює зі спільнотами та організаціями, які займаються дітьми, що зазнали жорстокого поводження, нехтування та зловживань. Тут їм допомагають подолати всі емоційні, а також фізичні проблеми, яким вони були піддані. Для соціального працівника в такому випадку пріоритетом є психічне здоров’я дитини та її подальший розвиток. Соціальна робота є унікальним підходом серед допоміжних професій, оскільки вона фокусується на проблемах людей у контексті соціального середовища (Sehgal, 2005).

У випадку CAN-синдрому дуже важливою є підтримка первинної профілактики, яка мала б запобігти тому, щоб дитині взагалі завдавали шкоди. Вона представляє дуже широку сферу суспільної практики. У первинній профілактиці насильства над дітьми необхідно зосередитися на:

  • підвищенні обізнаності громадськості щодо проблематики нехтування, жорстокого поводження та сексуального зловживання дітьми,
  • створенні та реалізації освітніх програм для педагогів та вихователів, спрямованих на розпізнавання ознак жорстокого поводження та сексуального зловживання, а також на процедуру повідомлення про них,
  • створенні превентивних програм для учнів та студентів,
  • підтримці виховання молодих фахівців та підтримці подальшого навчання фахівців, які працюють із цією клієнтурою,
  • роботі з групами ризику населення,
  • підтримці виховання та освіти щодо прав дітей.

Вторинна профілактика зосереджується на сім’ях, у яких відбулося або відбувається жорстоке поводження, нехтування або зловживання. Успіх вторинної профілактики залежить від того, чи був у сім’ях групи ризику успішно ідентифікований результат за допомогою первинних послуг, наданих соціальним працівником (O´Brian, Ling, Rhind, 1997). Сенс третинної профілактики полягає в тому, щоб запобігти подальшому насильству або зловживанню щодо дитини. До терапії та реабілітації можна залучити й усю сім’ю, якщо це в інтересах дитини. Якщо це можливо, необхідно залучити до цього процесу також школу та інших фахівців. Необхідно виходити з міждисциплінарної співпраці (Hanušová, 2006).

Висновок

Зловживання, жорстоке поводження та нехтування дітьми мають руйнівні наслідки для емоційного та фізичного розвитку дитини. Соціальний консультант є необхідною складовою при вирішенні цієї проблеми, він розв’язує ознаки жорстокого поводження та намагається допомогти цим дітям. Він ідентифікує симптоми CAN-синдрому, пропонує послуги з догляду за дітьми як вдома, так і в альтернативному домашньому догляді (McClennen, 2010). Соціальний консультант тісно пов’язаний із дітьми, які страждають на CAN-синдром. Він безпосередньо бере участь у вирішенні проблем, які мають ці діти, активно втручається у виховання та функціонування дитини в сім’ї, діагностує психічні та фізичні розлади дітей і намагається надати дітям можливість знову жити повноцінним життям.

Під застосуванням соціального консультанта при допомозі жертвам CAN-синдрому розуміється отримання певної інформації про почуття дитини, яка зазнала жорстокого поводження, а також про осіб, які чинили насильство над дітьми. Соціальний працівник повинен здобути повагу від людей, які зловживали дитиною, при цьому він повинен допомогти дитині усунути негативні впливи цих людей. Він повинен запобігти поганому поводженню з дітьми, висловити дитині емпатію та налаштувати її на потреби позитивних змін (Zastrow, 2010). Профілактика є тим ефективнішою, чим раніше вона здійснюється. Ретельна ідентифікація та розуміння факторів ризику при виникненні заподіяння шкоди становлять основне підґрунтя ефективної профілактики.

Автор: Katarína Halkovičová, Mgr. Список бібліографічних посилань

BALOGOVÁ, Beáta – GERKA, Milan – ALEŠ, Pavel. 2002. Úvod do sociálnej práce. Prešov : Pravoslávna bohoslovecká fakulta PU v Prešove, 2002. 82 s. ISBN 80-8068-120-1.

HANUŠOVÁ, Jaroslava. 2006. Násilí na dětech – syndrom CAN. Praha : Vzdělávací institut ochrany dětí, 2006. 24 s. ISBN 80-86991-78-4.

IWANIEC, Dorota. 2006. The Emotionally Abused and Neglected Child: Identification, Assessment and Neglected Child. 2-ге вид. Велика Британія : Wiley and Sons, 2006. 345 с. ISBN 978-0-470-01100-3.

JUŠŠÍKOVÁ, Yveta. 2011. Соціальний працівник і сім'я у профілактиці соціально-патологічних явищ. В: HARDY, Mária. та ін. Sociálna patológia rodiny. Брно : IMS, 2011, с. 217-223. ISBN 978-80-87182-17-8.

KENNETH, Lau та ін. 2009. Mandated Reporting of Child Abuse and Neglect: A Practical Guide for Social Workers. 2-ге вид. США : Springer, 2009. 305 с. ISBN 978-0-8261-1098-5.

KRAUS, Blahoslav. 2008. Основи соціальної педагогіки. Прага : Portál, 2008. 216 с. ISBN 978-80-7367-383-3.

MATOUŠEK, Oldřich. 1997. Сім'я як інституція та мережа стосунків. Прага : Sociologické nakladatelství, 1997. 144 с. ISBN 80-85850-24-9.

MCCLENNEN, Joan. 2010. Social Work and Family Violence: Theories, Assessment and Intervention. 2-ге вид. Нью-Йорк : Springer Press, 2010. 701 с. ISBN 978-0-8261-1133-3.

MPSVR SR. 2014. Звіт про соціальну ситуацію населення Словацької Республіки за 2014 рік. [онлайн] O´BRIAN, Charles – LING, Cheng Chung Yau – RHIND, Nancy. 1997. Responding to Child Abuse. Гонконг : Pokfulam, 1997. 183 с. ISBN 962-209-429-5.

PEŠOVÁ, Ilona - ŠAMALÍK, Miroslav. 2006. Консультативна психологія для дітей та молоді. Прага : Grada, 2006. 150 с. IBSN 80-247-1216-4.

PETERSON, Marilyn. та ін. 2003. Child Abuse and Neglect: Guidelines for Identification, Assessment and Case Management. 2-ге вид. США : VOLCANO PRESS, 2003. 371 с. ISBN 1-884244-21-1.

PETR, Christopher G. 2010. Social Work With Children and Their Families: Pragmatic Foundations. 3-тє вид. Нью-Йорк : Oxford Press, 2010. 650 с. ISBN 0-19-515755-9.

ŘÍČAN, Pavel. 2006. Шлях життям. Прага : Portál, 2006. 390 с. ISBN 80-7367-124-7.

SEHGAL, Ashok. 2005. Social work. 2-ге вид. Індія : ISHABOOK, 2005. 220 с. ISBN 81-8205-309-9.

ZASTROW, Charles. 2010. The Practice of Social Work: A Comprehensive Worktext. 9-те вид. США : CENGAGE, 2010. 305 с. ISBN 978-0-495-59970-8.