Вступ

У Словаччині проживає численна ромська національна меншина. Вона характеризується своєю етнічністю, способом переживання, менталітетом, власною культурою, а також частковою історією та знаковими відмінностями. З Індії, в одинадцятому столітті нашої ери, вони почали поступово заселяти всю Європу. У минулому роми були характерні кочуванням, виконанням ремесел та практикуванням власного мистецтва. Через кочування вони здійснювали свої ремесла та мистецтво, які були збагачувальними для жителів, до яких вони як кочівники приходили на певний час. Потім вони пересувалися на інші місця, де пропонували свої мистецькі виступи та ремісничі послуги.

Пізніше, під час 1-ї Чехословацької республіки, ромів почали насильно осідати. Деякі ромські сім'ї отримали чітку вказівку оселитися на околицях сіл. Їм була продиктована певна ізоляція від інших жителів. Це був один із факторів, який пізніше спричинив сегрегацію — більше відокремлення ромів та членів більшості. Це спричинило більшу соціальну ексклюзію, яка створила два відмінні світи між меншиною та більшістю. Пізніший закон № 74/1958 Зб. про постійне осідання кочових осіб заборонив кочовий спосіб життя в Чехословаччині. Цим ромам заборонили кочувати. Нав'язана ізольованість, а також заборона самореалізації створили чималі соціальні проблеми, з якими сьогодні роми змушені боротися. Під час існування незалежної Словаччини проєкти, призначені для допомоги ромам, зазнавали невдачі. Також здається, що соціальна робота з цією цільовою групою є якоюсь марною працею. На допомогу цим людям приходить специфічний вид соціальної роботи, яким є душпастирська діяльність Греко-католицької церкви sui iuris у Словаччині. Вона здійснює свою діяльність тривалий час, тому фіксує успіхи в даній сфері.

Соціальна робота з ромською меншиною

Ромська меншина в суспільстві представляє групу ризику. Вона бореться з бідністю, яка є найчастішим, помітним і найбільш поширеним явищем у цьому суспільстві. «Бідність ромів у Словаччині має кілька специфік і дуже часто пов'язана з безліччю стереотипів, які панують щодо цієї групи. Ці стереотипи в реальному житті для багатьох ромів є обмежувальними і, зрештою, дискримінаційними». (Mušinka, Pollák, 2018, с. 22)

Характерними є високе безробіття, низький рівень освіти та сегрегація від більшості суспільства. Ці фактори, що зустрічаються у згаданій маргіналізованій групі, негативно впливають на якість її життя та всього суспільства. Ромську ідентичність нелегко виявити, безперечно тому, що вона динамічна, мінлива і проявляється у взаємодії в порушених стосунках між ромами та неромами. Важко також визначити комплексну та відносно уніформну етнічну одиницю, з якої можна було б вивести її походження. Попри це, можна обґрунтовано говорити про набір елементів, які в певному сенсі представляють характерний спосіб їхнього існування, можливо, невпорядкований, без визначених обрисів, який слід радше розуміти як менталітет, ніж як базову життєву позицію. (пор. Папська рада з душпастирства мігрантів і подорожуючих. Директиви для душпастирства ромів, ст. 12)

Соціальна робота, що базується на християнстві, призначена для ромів

Соціальна робота з ромською меншиною є надзвичайно складною. Щоб вона була успішною, вона вимагає тривалої, постійно безперервної діяльності. Згідно з Novák (2013), соціальну роботу можна загалом охарактеризувати як наукову дисципліну, спрямовану на професійну соціальну опіку про людину та її соціальне середовище, в якому вона реалізує своє буття. Це стосується і випадку ромської меншини, яка живе своїм життям у своєму середовищі. Метою цієї діяльності є поступовий процес соціальної інклюзії ромів у суспільство. «Для посилення процесу соціального включення ромів, які живуть у ромських громадах, що призведе до активної співучасті в житті суспільства, необхідна певна кількість ромів, у яких відбудеться:

  • первинна соціальна зміна (навернення, первинна зміна мислення та усвідомлення проблеми),
  • розширювана соціальна зміна (бажання активно використовувати вільний час, зміна в сім'ї та зміна мотивів до служіння, здатність долати проблеми),
  • поглиблювана соціальна зміна (освіта як цінність, самостійність, робота над собою, здобуття організаційних навичок). Ці роми будуть впливати своїм прикладом на соціальну зміну у власних громадах, і так відбудеться також відновлення часто порушених стосунків між словаками та ромами. (пор. Neupauer, In: Z osady do kráľovstva)

Принципи, спрямовані на соціальну опіку людей, їхнього соціального середовища та подальша інклюзія в суспільство, виходять із християнського вчення. Діяння апостолів свідчать про вплив християнства на суспільство, і в цьому ми можемо бачити перші початки поєднання соціального вчення церкви з науковою дисципліною соціальна робота. (Novák, 2013). Це стосується і ромів, щоб уникнути залежностей, торгівлі людьми, примусової проституції, пов'язаних із бідністю, причини якої ми можемо шукати в передчасно завершеній шкільній освіті, якщо вони не володіють необхідним інтелектуальним багажем, або невідповідними міжпоколінними звичаями, які повторюються.

Ставлення та вчинки Христа до нужденних і слабких

Засновник Церкви Ісус Христос наголошував на бідних, нужденних і хворих. Він закликав допомагати тим людям, які були виключені із суспільства або яких суспільство уникало. Сам Він був проти рабства, яке в той час було звичним. Тут є паралель із сучасністю, коли ми все ще маємо проблему з рабством у нас і за кордоном, де опиняються люди з виключених громад, які не вміють захиститися. Христос надзвичайно відчував соціальні чи статусні відмінності між людьми. Однак Він відкидав міжособистісну ізоляцію на основі відмінностей. Він був у соціальному контакті з тими людьми, якими більша частина тодішнього суспільства нехтувала. Сама поведінка Христа була не лише чимось новим, а й переломною в тому, що Він наголошував на людині як живій істоті, яка має однакову гідність разом з іншими. Цю місію Ісуса слід розуміти також у соціальному вимірі. Зокрема, у Євангелії від Луки видно великий інтерес Ісуса до бідних, слабких, хворих, знедолених і грішних, яким Він пропонує духовне та тілесне зцілення і звільнення. Важливою частиною місії Ісуса є служіння цим людям, яких суспільство з будь-яких причин відштовхнуло на узбіччя. Це, однак, не означає, що для Ісуса були важливі лише ці люди. У його місійне охоплення потрапляли також багаті, і навіть книжники та фарисеї. (пор. Bučko, 2011) Сам Ісус спонукав інших до служіння слабким: «Якщо хочеш бути досконалим, піди, продай, що маєш, роздай бідним і матимеш скарб на небі. Потім прийди і йди за Мною!» (Мт 19, 21)

На прикладі Ісуса Христа, а також вчинками його послідовників, були встановлені початки організованої соціальної роботи, яка орієнтується на слабких. «З цього благодійного досвіду Церкви поступово виросла також сучасна соціальна робота, яку здійснює переважно держава або місцеве самоврядування, а також недержавні організації». (Bučko, 2011, с. 206)

На це оперативно реагує і Католицька церква в Словаччині. У своїй діяльності вона визначила простір для допомоги маргіналізованим ромським групам. Для цього складного завдання вона виділяє як фахівців, так і членів духовенства та чернечих орденів. Також до цього служіння вона запрошує мирян, які можуть сприймати це запрошення як життєве покликання.

З боку духовенства необхідно наблизитися до ромів. «Другий Ватиканський собор, крім того, закликав єпископів: «нехай приділяється особлива увага вірянам, які через життєві обставини лише мало беруть участь у звичайній спільній душпастирській опіці парохів або ж взагалі її не отримують» (Папська рада з душпастирства мігрантів і подорожніх. Директиви для душпастирства ромів, ст. 21). Католицька церква в Словаччині відреагувала на цю вимогу Другого Ватиканського собору. Вона почала цікавитися цим інтенсивніше після падіння комуністичного режиму, і в 1993 році Конференція єпископів Словаччини заснувала Комісію з душпастирства ромів. Відтоді почалася організація регулярних прощ у Габолтові у співпраці з салезіанцями та самими ромськими вірянами. (пор. Kováč, Jurík, 2002, In: úhrnná správa o Rómoch na Slovensku)

Духовенство, миряни та інші члени чернечих спільнот чи дієцезій виділені Церквою для цієї складної роботи. Винятком не є і Греко-католицька церква sui iuris у Словаччині. Вона також запровадила і запроваджує спеціальне душпастирство, яке присвячене цій постійно згадуваній маргіналізованій групі. Душпастирство вже досягає помітних результатів.

Спеціальне душпастирство для ромів

Досвід душпастирської діяльності часто вказує на те, що можлива участь ромської маргіналізованої групи у публічних богослужіннях викликає невдоволення з боку більшості суспільства. Роми часто не прийняті на богослужіннях. Більшість здатна припинити відвідувати богослужіння через участь ромів. На практиці це явище не було і не є поодиноким. Необхідно також вказати на різність менталітетів обох груп. Також окремі дії, молитовні жести та постави є частим показником цього релігійного переживання, яке часто є різним у обох груп. Духовні особи церков вирішували це тим, що визначали недільні богослужіння для ромів окремо, переважно протягом робочих днів тижня. З цього досвіду Церква створює умови для реалізації спеціального душпастирства3 для ромів.

У Словаччині діє Греко-католицька церква sui iuris.4 Вона перебуває у повному спілкуванні з Католицькою церквою та в єдності з римським папою. Греко-католицька ромська місія, яка була заснована в Словаччині, стала також окремим юридичним суб'єктом. Свою правосуб'єктність вона виводить від згаданої Греко-католицької церкви. Її місією на території Пряшівської греко-католицької архієпархії є надання ромським громадам різноманітної душпастирської, формаційної, духовної та соціальної діяльності. Ромська місія організаційно поділена на районні центри Чічава – Вранов-над-Топльою, Бардіїв та Стара Любовня. Наразі триває будівництво крайового центру на Сігорті (окр. Пряшів). Ці душпастирські центри виступають як громадські центри. Окрім духовних осіб, виділених на цю місію, працевлаштовані також миряни, які в громадських центрах виконують соціальну роботу. Вони надають соціальні послуги та консультації.

У 2012 році греко-католицьке пряшівське архієпископство заснувало формаційний центр для ромів у селі Чічава, що розташоване в районі Вранов-над-Топльою на сході Словаччини. Йдеться про окремий юридичний суб'єкт, який виступає під назвою Греко-католицький формаційний центр для ромів (далі GFCR). Правосуб'єктність даний центр виводить від Греко-католицької церкви sui iuris у Словаччині. Місією цього центру є підтримка та розвиток соціальних, етнічних, міноритарних та маргіналізованих груп. Він розвиває діяльність, яку визначив як свою місію. Далі у свою діяльність він також включає співпрацю з третім сектором та органами місцевого самоврядування.

Діяльність Греко-католицького формаційного центру для ромів у Чічаві

Місією GFCR є розвиток та підтримка етнічних, соціальних та інших міноритарних груп на території Словацької Республіки (передусім ромських громад у сільському середовищі) з метою покращення їхнього суспільного, соціально-економічного становища, освітнього та духовного, культурного рівня, розвивати просвітницьку діяльність, а також покращувати взаємні відносини між ромами та більшістю, підтримувати культурні та духовні цінності Греко-католицької церкви, підтримувати охорону здоров'я, природи та ландшафту, а також охорону та створення довкілля. (пор. /files/f046a733eebe593949fa394648325a4f) Перед державою центр виступає як громадський центр5 (далі KC). Головною місією центру є здійснення душпастирської опіки для ромської меншини.

У GFCR проводиться робота з дітьми. Вона зосереджена на освітній діяльності. У центрі є відокремлений підрозділ початкової мистецької школи, який надає навчання для ромів у галузі драматичного, танцювального та образотворчого мистецтва. Окрім іншого, не бракує також репетиторства для ромських дітей, а також допомоги при виконанні домашніх завдань. Для учнів також організована група продовженого дня. У рамках вільного часу для учнів працює футбольний гурток. Не бракує також діяльності ромського скаутського загону, який об'єднує передусім ромську молодь. Також через скаутинг підтримується здоров'я своїх членів, розвиваються заходи, що стосуються охорони природи, ландшафту та створення довкілля. Влітку для дітей та молоді організовуються літні табори, частиною яких є молитовна програма.

Громадський центр у Чічаві надає ромам послуги згідно з §24d ч. 1 закону № 448/2008 Зб. з. Йдеться про базове соціальне консультування, допомогу при реалізації прав та законних інтересів (допомога при написанні заяви про працевлаштування, резюме, заяви на соціальні виплати). Важливою діяльністю KC є превентивні групові заходи, надання громадської реабілітації, яка спрямована на відновлення втрачених навичок.

У сфері державного управління він співпрацює з самим селом. Їм вдалося організувати аматорський футбольний турнір, який складався з ромських команд та команд, гравцями яких були представники більшості. Йшлося про зближення обох груп населення, які в Словаччині живуть ізольовано поруч одна з одною і при цьому не знають одна одну. Вони надають гуманітарну допомогу. Матусям надаються базові пакунки для новонароджених, іншим — подарований одяг.

Згаданий центр підтримує у сфері культури розвиток ромської культури та мистецтва. Були засновані музичні гурти, які вже відзначилися своїми успіхами, серед яких видання власних альбомів та успішність у рейтингових змаганнях християнського хіт-параду. Театральна діяльність, що складається з ромських аматорів, відзначилася своїми успіхами під час виступів передусім на сході Словаччини. У рамках дозвіллєвих заходів створюються мистецькі витвори – різьблення по дереву, картини, декоративні предмети, сувеніри тощо.

Для GFCR та KC у Чічаві основною діяльністю є душпастирська робота. Усі інші види діяльності, які здійснює KC, є частиною самого душпастирства. Регулярно проводяться богослужіння – греко-католицькі святі літургії. Також організовуються дні сім’ї, у яких беруть участь родини, для яких підготовлено насамперед духовну програму. У межах душпастирської опіки, яку здійснює Греко-католицька церква, також відбувається уділення таїнств – хрещення дітей або дорослих, уділення миропомазання, яке пов’язане з хрещенням, сповідь, Євхаристія, укладання шлюбів та уділення таїнства єлеопомазання хворих. Місцеві греко-католицькі священники за потреби відвідують хворих ромів, щоб надати їм необхідні таїнства. Це діяльність, завдяки якій вони виявляють свою близькість і співчуття до тих, хто страждає. Самі відвідини позитивно впливають як на хворих, так і на їхніх родичів. Це допомагає в межах психогігієни сім’ї (або родин), що проживають в одному домогосподарстві.

Тамтешня душпастирська діяльність принесла перші успіхи у сфері залучення молодих ромських чоловіків до того, щоб стати священниками та присвятити себе спеціально ромам. Вона також зацікавила інших молодих чоловіків – священників та семінаристів, які вирішили обрати цей вид спеціального душпастирства. «Греко-католицька церква замість звичайної територіальної душпастирської структури вказує на важливість створення персональних душпастирських структур, у межах яких може відбуватися душпастирська та соціальна діяльність, спрямована на євангелізацію, людський розвиток та специфічні потреби ромів. Діяльність священника, який спеціально виділений для роботи або місії серед ромів незалежно від роботи парафії, показала, що це успішна модель служіння серед ромів, яка в цьому випадку виглядає ефективнішою, ніж коли роботу з ромами намагається проводити священник у межах власної парафії. Спеціально виділені душпастирські працівники виявляються надзвичайно важливими під час роботи з ромами.» (Neupauer, 2020, с. 85, In: Z osady do kráľovstva) Серед ромських громад метою душпастирського центру для ромів у Чічаві є заснування та підтримка активних християнських спільнот. Одним із результатів є заснування біблійної школи, яка регулярно організовує навчання для ромів у релігійній сфері та сфері життя. У душпастирському центрі в селі Соль вони знаходять власний простір, організовують різні зустрічі та творчі майстерні для дітей, молоді та дорослих. Анімація дозвіллєвих заходів для ромів має своє постійне місце у функціонуванні центру.

.popup_800.jpg)

Душпастирський центр відправляє своїх членів, як ромів, так і неромів, у ромські поселення. Тамтешнім мешканцям проголошується радісна звістка Христового Євангелія. Завдяки вуличній євангелізації члени ромських громад дізнаються про діяльність центру, і таким чином їм надається можливість скористатися цією нагодою.

Якщо ми звернемо увагу на євангелізаційний стиль Ісуса, то побачимо, що Ісус проголошував Євангеліє про Боже Царство не лише в храмі, у синагогах чи по домівках, а й у громадських місцях, «під відкритим небом». (пор. Bučko, 2011) У центрі надаються послуги самого громадського центру. Цю євангелізацію можна вважати певним видом вуличної соціальної роботи. Успіх цієї діяльності полягає в інформуванні інших ромів самими ромами, які вже залучені до активностей центру і мають позитивний досвід роботи з цим центром.

Греко-католицька церква sui iuris у Словаччині ставить собі за мету здійснення цього спеціального душпастирства, як-от заснування таких душпастирських центрів. Завдяки душпастирським результатам роботи з ромами було ініційовано та ініціюється створення інших душпастирських центрів і каплиць як місць молитви для духовного та особистісного розвитку ромської меншини, яка реагує на таку пропозицію. Подібні центри створені в селі Соль (округ Вранов-над-Топльою), у Старій Любовні, у Ленартові (округ Бардіїв). Наразі завершується будівництво регіонального центру для ромів у селі Сігорд (округ Пряшів). «Як ми бачимо, ромське питання може перетворитися з проблеми на можливість. Достатньо так мало, щоб прийняти ромів у суспільство як рівноправних і повноцінних.» (Hajko, 2015, с. 293) Залучення охочих ромів до діяльності є одним із перших аспектів їхньої власної зміни. «У ромів великим бар’єром у їхній активності є низька самооцінка, тому вони потребують формаційних можливостей, де вони отримують заохочення до активності та навички, які їх уповноважать. Метою душпастирської роботи є допомогти їм розкрити свій потенціал і креативність через активну участь, що веде до внутрішньої мотивації.» (Neupauer, 2020, с. 117, In: Z osady do kráľovstva) І саме досвід цього центру в Чічаві, а також в інших центрах, підтверджує величезний потенціал ромів до поступової інтеграції в суспільство, а також збагачення суспільства з їхнього боку.

Душпастирство як частина соціальної роботи

З одного боку, ми знову можемо говорити про сегрегацію або ізольованість ромів у сфері душпастирської діяльності, де роми відокремлені від неромів. Часто це випливає з негативного душпастирського досвіду, коли ромську меншину в церквах не приймають віряни з більшості. З іншого боку, особлива душпастирська увага, приділена лише ромам, дозволяє адаптувати діяльність душпастирських і водночас громадських центрів до їхньої ментальності, особливостей, культури та сприйняття. Варто зазначити, що в душпастирстві з цією цільовою групою беруть участь як люди з більшості, так і люди з меншини. Тут ми можемо спостерігати поєднання обох груп населення у взаємній співпраці для досягнення поставлених цілей у сфері роботи з ромами.

Пізніша інтеграція ромської меншини у спільні богослужіння з більшістю, мабуть, є питанням кількох поколінь. Процес соціалізації та подальшої інтеграції ромів має бути завершений соціальною інклюзією, яку ініціює та коригує місійна діяльність (духовне відродження), соціальна робота (громадська робота та вулична соціальна робота) та освіта з подальшим працевлаштуванням. Усі ці напрямки мають активно та раціонально підтримуватися державною соціальною політикою. Це ефективні інструменти соціальної інклюзії маргіналізованої ромської меншини в мажоритарне суспільство. (пор. Bešenyei, 2020, In: Z osady do kráľovstva) Спеціальне душпастирство для ромів, яке пропонує Католицька церква у Словаччині, представляє можливість співпраці Церкви та держави в соціальній сфері, що є корисною для ромської меншини. Навіть тут, у межах такої співпраці, може відбутися об’єднання членів ромської меншини та більшості для вирішення поставлених проблем. Саме спеціальне душпастирство для ромів може бути прикладом і допомогою для класичного душпастирства, яке призначене для мажоритарного населення.

Діла тілесного та духовного милосердя в соціальній роботі

Душпастирство та соціальна робота тісно пов’язані між собою і часто перетинаються у спільних точках. Якщо ми візьмемо деякі з діл тілесного милосердя, які є частиною вчення Католицької церкви, ми можемо зупинитися на таких пунктах, як:

  • Голодних нагодувати
  • Спраглих напоїти
  • Нагих одягнути
  • Подорожніх прийняти
  • В’язнів викупити
  • Хворих відвідати
  • Померлих поховати

Ці заходи є частиною однієї організації — GFCR та KC у Чічаві. У межах гуманітарної діяльності вони надають одяг, у межах душпастирської опіки відвідують хворих та людей, які перебувають у скруті. Центр відправляє залучених ромських мирян на місії. Також самі богослужіння призначені насамперед для ромів.

Зі справ духовного милосердя, які також належать до вчення Католицької церкви, є такі:

  • Грішників напоумляти.
  • Невігласів навчати.
  • Тим, хто сумнівається, добре радити.
  • Засмучених втішати.
  • Кривду терпляче зносити.
  • Тим, хто чинить кривду, прощати.
  • За живих і померлих молитися.7

У центрі для ромів у Чічаві відбувається педагогічна діяльність, чи то йдеться про додаткове навчання дітей, скаутинг, чи функціонування початкової мистецької школи. Також KC допомагає при заповненні формулярів, з якими роми не можуть впоратися, а також для них ведеться консультаційна діяльність. Справи милосердя — це доброчинні вчинки, якими ми допомагаємо своєму ближньому в його тілесних і духовних потребах. Повчати, радити, втішати, зміцнювати — це справи духовного милосердя, так само як прощати і терпляче зносити. Справи тілесного милосердя — це насамперед такі: нагодувати голодних, приймати людей без даху над головою, одягати обірваних, відвідувати хворих і в’язнів, ховати померлих. Давати милостиню бідним є серед цих справ одним із головних свідчень братерської любові; це виконання справедливості, яке подобається Богу. (пор. KKC ст. 2447) До душпастирства для ромів включені всі справи тілесного та духовного милосердя. Згадані справи є частиною виконання соціальної роботи. Навіть на цих пунктах ми можемо бачити поєднання і переплетення християнського життя, душпастирства8 та соціальної роботи.

Соціальна робота є невід’ємною частиною душпастирської діяльності. До множини соціальної роботи, безсумнівно, належить душпастирська діяльність. Саме душпастирство виконує соціальну роботу. Воно орієнтоване на людей і на роботу з ними. Воно намагається допомагати, зрозуміти, надавати гідність людині та адаптувати її до суспільства. Подібно це відбувається і у випадку ромського душпастирства. Сама Церква, яка бере участь у душпастирстві з цією меншиною, сприяє розвитку соціальної роботи як наукової дисципліни, яка є для неї самої необхідною.

Висновок

Оскільки соціальна робота з ромською меншиною вимагає довготривалої та постійної діяльності, ми не можемо говорити лише про її дотеперішні невдачі. Саме душпастирство для ромів, невід’ємною частиною якого є соціальна робота, має значно кращі результати порівняно з тим, якби її соціальна діяльність була обмежена лише роздачею матеріальної допомоги для ромів. Самим ромам душпастирська діяльність пропонує можливість залучитися і тим самим наповнювати власне буття. Поважається їхня відмінність порівняно з більшістю, і те добре, що в них є, підтримується, де вони мають можливість показати свої дари й таланти і так наповнювати власну самореалізацію. Роми тут можуть відчути, що вони прийняті та рівноправні, завдяки чому виникає їхня власна мотивація робити внесок у все суспільство. Зміна в одного рома може спонукати до зміни його родичів, близьких та свого оточення.

Автор: PhDr. JUDr. Mgr. Stanislav Bujda, PhD.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

BUČKO, L.: Misijná a charitatívna činnosť. Bratislava : VŠZSP sv. Alžbety. 2011. 248 s. ISBN 978-80-89271-37-5.

BIBLIA. Sväté písmo starého a nového zákona. Trnava : Spolok svätého Vojtecha, 2012. 1885 s. ISBN 978-80-7162-888-0.

HAJKO, J.: Hoď do mňa kameňom. Spolužitie s Rómami na Slovensku. Český Těšín : Slovart, 2015. 424 s. ISBN 978-80-556-1437-3.

Katechizmus Katolíckej cirkvi. Trnava : Spolok sv. Vojtecha, 2007. 918 s. ISBN 978-7162-657-2.

KOVÁČ, M. a JURÍK, M.: Religiozita Rómov a aktivity cirkví vo vzťahu k Rómom. In: Ed.

VAŠECKA, M.: CACIPEN PAL O ROMA. Súhrnná správa o Rómoch na Slovensku. Bratislava: Inštitút pre verejné otázky, 2002.

MEKEL, M. – KOLESÁROVÁ, D.: Z osady do kráľovstva. Prešov : Petra. 2020. 129 s. ISBN 978-80-8099-149-4.

MUŠINKA, A. – POLLÁK, M. Darí sa. Úspešné príklady obcí v spolunažívaní Rómami. OZ Krásny Spiš : Prešov. 2018. 85 s. ISBN 978-80-89975-00-6.

Pápežská rada pre pastoráciu migrantov a cestujúcich. SMERNICE PRE PASTORÁCIU RÓMOV https://kbs.sk/obsah/sekcia/h/dokumenty-a-vyhlasenia/p/dokumenty-vatikanskych-uradov/c/smernice-pastoracia-romov (17. 2. 2021, 14:15)

https://romskamisia.sk/misia/vranov/ (17. 2. 2021, 17:00)

Zákon č. 74/1958 Zb. o trvalom usídlení kočujúcich osôb

Zákon č. 448/2008 Z. z. o sociálnych službách

ВИКОРИСТАНІ ФОТОГРАФІЇ

www.romskamisia.sk, Ján Dvorščák

1 Необхідно зазначити, що бідність не є притаманною всім ромам. Дане явище зустрічається і у членів більшості. 2 Первісні християнські спільноти приділяли особливу увагу бідним, яких приймали до себе. Не бракувало і спільної солідарності для бідних. Спільноти створювали спільні блага для розумного задоволення потреб членів. Також вони створювали і первісні осередки порятунку. 3 Представляє душпастирство для певної групи вірян. Душпастирська діяльність ставить перед собою цілі при роботі з цими групами, що належним чином відображає їхні потреби. 4 Власного права 5 З лютого 2021 року 6 Таїнство миропомазання 7 Справи тілесного та духовного милосердя включені в душпастирську діяльність, які проявляються також у Чічавському KC. 8 GFCR та інші KC виконують ці справи