Передмова Питання про те, чому ми повинні співчувати іншим людським істотам, чому ми не повинні їм шкодити, а натомість маємо намагатися жити з ними у певній злагоді, і тому в разі потреби навіть альтруїстично допомагати їм, безумовно, є одним із фундаментальних етичних питань, яким західна філософія інтенсивно займається останні два століття. Водночас це питання було присутнє вже в мисленні Платона, і протягом довгих століть ним займалися різноманітні релігійні та ідеологічні вчення. Це одне з найфундаментальніших питань, яке ми як люди повинні щодня вирішувати у своєму житті, чи то на роботі, у школі, чи в межах своїх особистих стосунків. Питання, подібне до цього, неможливо оминути – якщо ми хочемо й надалі називати себе моральними істотами. Загалом можна сказати, що на це питання існують, по суті, два протилежні типи відповідей, і кожен із нас має право вибрати, якому типу відповідей він надаватиме перевагу у своєму мисленні та поведінці. Обидва типи відповідей у будь-якому разі торкаються питання нашої ідентичності – тобто ким ми є для себе (ким ми є у власних очах) і ким ми є для інших (тобто яку маску ми одягаємо у спілкуванні з іншими), що потім забарвлює характер пояснення, чому варто бути етично обачними.

Один із цих типів відповідей ґрунтується на фундаментальних гіпотезах сучасної біології, згідно з якими ми насправді є лише колоніями інтенсивно співпрацюючих (певним чином несвідомих і неінтелектуальних) примітивних прадавніх бактерій, які в процесі еволюції в межах свого спільного «проєкту» (тобто створення та відтворення живого організму) створили колективну ілюзію одного самоусвідомлюваного «я». Друга відповідь виходить із думки, що наші суб’єктивні «я» є результатом творчого акту певної передбачуваної трансцендентної істоти, з якою ми маємо тісніші чи ширші стосунки, які, проте, не позбавлені певних зобов’язань, що з них випливають. Так само важливою для нас є питання справедливості, без якого відповідь на вступне питання не може бути повною. З досвіду ми знаємо або відчуваємо, що наше співчуття повинно мати певні межі, щоб не була порушена певна здорова гармонійна рівновага у наших стосунках з іншими, тобто щоб ми без потреби не порушували межі автономії нас як тих, хто солідаризується чи допомагає, або ж як тих, хто за певних обставин приймає допомогу. Незалежно від того, чи підтримуємо ми той чи інший тип пояснення питання нашої ідентичності та наших зобов’язань перед іншими, ми виявимо, що ці відповіді зрештою не є радикально відмінними одна від одної, хоча вони й не є тотожними. У будь-якому разі для нас вони становлять певний виклик до постійної особистої рефлексії того, якої природи є наша поведінка у стосунках з іншими людьми, і незалежно від того, чи віримо ми в одну чи іншу відповідь, лише в процесі цієї постійної та наполегливої саморефлексії ми маємо шанс стати кращими людьми.

Питання співчуття, суспільної солідарності та справедливості водночас є одним із фундаментальних питань соціальної роботи, галузі неоднозначної природи, чию професійну діяльність іноді можна описати як «допомогу», а іноді як «контроль» (чи навіть як «нормалізацію»). Навіть у галузі соціальної роботи йдеться про те саме питання: як підтримувати гармонійні стосунки між усіма членами суспільства, коли в інтересах підтримки певної рівноваги ми можемо думати про певне обмеження нас самих на користь тих, хто потребує допомоги, але також і про обмеження автономії тих, хто своєю діяльністю порушує цю рівновагу. Отже, ми шукаємо розумну відповідь на питання встановлення меж і зобов’язань автономних людських суб’єктів одне перед одним та перед людською спільнотою загалом. Під час цього пошуку, проте, центр ваги запитань соціальних працівників зміщується з питання про основу людської моральної дії на теми більш конкретні, специфічні для сфери щоденної практики соціальних працівників.

Саме цими темами соціальних працівників займається представлений збірник доповідей із конференції VI. Hradecké dny sociální práce, присвяченої питанням етики соціальної роботи. Читач у цьому збірнику знайде дописи, що охоплюють майже всі галузі соціальної роботи та їхні часті, а іноді й типові етичні дилеми. Поряд із ними, проте, у цьому збірнику з’являються і більш теоретичні рефлексії професійної етики нашої галузі, а також доповіді, що тематизують ширші суспільні контексти, у яких ми як соціальні працівники рухаємося і чиїми (дуже часто мінливими) цінностями ми у своїй діяльності керуємося. Усі ці дописи мають потенціал знайти своїх читачів, яким вони можуть послужити як натхнення для їхньої практики. Цим ми хотіли б подякувати всім авторам, які своїми дописами долучилися до створення цього збірника та поділилися з нами своїм досвідом.

Ми вважаємо, що цей обмін досвідом має сенс. Якщо ми вище зазначили, що кращими людьми ми стаємо завдяки постійній рефлексії нашої поведінки у стосунках із нашими близькими та незнайомими ближніми, аналогічно це стосується нас як соціальних працівників. Ми, безумовно, можемо вірити й у те, що завдяки рефлексії не лише досвіду, здобутого нами дорогою ціною, але насамперед і рефлексії досвіду наших близьких та незнайомих колег, ми стаємо справжніми професіоналами. Miroslav Kappl, Martin Smutek, Zuzana Truhlářová (редактори), грудень 2009

Назва: Etika sociální práce Редактори: Mgr. Miroslav Kappl; PhDr. Martin Smutek, Ph.D.; Mgr. Zuzana Truhlářová, Ph.D. Обкладинка та верстка: PhDr. Martin Smutek, Ph.D. Рік та місце видання: 2010, Hradec Králové Видання: перше Наклад: 250 Видало видавництво Gaudeamus, Univerzita Hradec Králové як свою 979-ту публікацію. ISBN 978-80-7435-037-5