Соціальна опіка в Словаччині та умови виконання її функцій

Контекст умов професійної практики соціальних працівників часто є більш-менш неформально представленою темою в соціальному секторі. Останніми роками в Словаччині лунають дискусії про поточні проблеми в діяльності соціальних кураторів та інших професійних працівників соціально-правового захисту дітей та соціальної опіки Управлінь праці, соціальних справ та сім'ї. Зокрема, вказувалося на високий рівень плинності кадрів, робоче навантаження, недостатню фінансову оцінку, а також на колізії у співпраці з іншими експертами та зацікавленими суб'єктами в рамках вирішення несприятливої соціальної ситуації клієнтів, будь то сім'я, дитина чи доросла особа. Цей факт, здається, різко контрастує із законодавчим розвитком, професіоналізацією та вузькою спеціалізацією соціальної опіки в Словаччині, особливо починаючи з 2005 року. Наша дослідницька мета — проаналізувати умови виконання діяльності соціальних кураторів та інших обраних працівників відділів соціально-правового захисту дітей та соціальної опіки Управлінь праці, соціальних справ та сім'ї в Словацькій Республіці з точки зору самих працівників.

Після 1989 року в Словаччині поступово формувалася законодавча концепція діяльності, що підпадає під предмет нашого внеску. Однією з важливих віх став Закон про соціальну допомогу № 195/1998 Зб. законів. Цей закон через понад 40 років запровадив термін «соціально-правовий захист», врегулював його діяльність і водночас вперше врегулював термін «соціальна профілактика». У ньому соціально-правовий захист розумівся як діяльність із захисту прав та законних інтересів громадян, особливо неповнолітніх, а саме через освітню діяльність, організацію замісної сімейної опіки та прийняття рішень про негайне влаштування дитини до замісної опіки або про виховні заходи (§ 13 Закону про соціальну допомогу). Хоча деякі види діяльності соціально-правового захисту дітей належать до сфери соціальної опіки (наприклад, участь у кримінальному провадженні проти неповнолітніх), цей термін ще не використовувався. Інші види діяльності, які ми зараз включаємо до соціальної опіки, належали до соціальної профілактики. Вона також здійснювалася щодо неповнолітніх з порушеннями поведінки, які нехтували обов'язковим відвідуванням школи, щодо яких суд призначив інституційне виховання або застосував виховні заходи, або які вчинили діяння з ознаками кримінального правопорушення (пор. § 5 Закону про соціальну допомогу). Крім того, соціальна профілактика здійснювалася щодо повнолітнього громадянина, якому було умовно відстрочено відбування покарання у вигляді позбавлення волі, або який був звільнений від відбування покарання у вигляді позбавлення волі або з місць позбавлення волі, або який був звільнений з медичного закладу для лікування наркозалежних або з установи для ресоціалізації наркозалежних.

Подальші законодавчі зміни відбулися у 2005 році, що ми по праву можемо вважати віхою в сучасному розумінні соціальної опіки в Словаччині. Того року було прийнято два ключові закони у сфері сімейного права, які також імплементували міжнародні зобов'язання у сфері захисту прав дитини, особливо Конвенцію про права дитини (ООН, 1989). Першим був Закон № 36/2005 Зб. законів про сім'ю та про внесення змін до деяких законів. Другим був Закон № 305/2005 Зб. законів про соціально-правовий захист дітей та про соціальну опіку, а також про внесення змін та доповнень до деяких законів з метою усунення, полегшення та запобігання поглибленню або повторенню розладів психологічного чи фізичного розвитку (далі — «Закон про SPODaSK»), які разом з іншими нормативно-правовими актами створили в Словаччині з 2005 року законодавчі умови для комплексного здійснення заходів соціально-правового захисту дітей та соціальної опіки. У ньому термін «соціальний опікун» був вперше використаний у словацькому законодавстві і фактично замінив термін «соціальна профілактика» у Законі про соціальну допомогу. За змістом він відповідає обраним заходам первинної профілактики. У відповідному законі соціальна опіка розуміється як сукупність заходів, що стосуються соціального розвитку дитини та дорослого, а також надання допомоги залежно від тяжкості розладу та ситуації дитини чи дорослого (пункт 1, розділ 3 Закону про SPODaSK). Він розрізняє соціальну опіку за дітьми та соціальну опіку за особами повнолітнього віку. Кваліфікаційною передумовою для здійснення заходів соціальної опіки є вища освіта 2-го рівня у галузі соціальної роботи; у випадку соціальної опіки за дорослими це також може бути вища освіта у галузі андрагогіки. Діяльність, що здійснюється в рамках соціальної опіки за дітьми та соціальної опіки за дорослими, детально описана в законі (пор. § 17 та § 19) та внутрішніх стандартах Центру праці, соціальних справ та сім'ї. Це високопрофесійна діяльність у сфері соціальної діагностики, соціального втручання, профілактики, проведення мотиваційних інтерв'ю, активного налагодження мереж допомоги, координації допомоги, а також адміністрування всієї цієї діяльності відповідно до положень адміністративного права. Обсяг і характер цієї професійної діяльності передбачали необхідність спеціальної освіти майбутніх соціальних кураторів та розуміння соціального кураторства/опіки як спеціалізації в межах соціальної роботи.

Законодавча платформа для спеціалізованої професійної діяльності («спеціалізації») була створена в Словаччині Законом про професійну діяльність № 219/2014 Зб. про соціальну роботу та про умови виконання певних професійних видів діяльності у сфері соціальних справ і сім'ї, а також про внесення змін і доповнень до деяких законів. Вони розуміються як сукупність робочих завдань вужчої спрямованості соціальної роботи у встановленій спеціалізованій галузі соціальної роботи, для виконання яких необхідні знання та навички, здобуті шляхом завершення акредитованої спеціалізованої освітньої програми (§ 2, частина 2 Закону № 219/2014 Зб., далі — «SEP»). Згідно із Законом про професійну діяльність, усі SEP повинні бути акредитовані, причому їхній перелік та конкретні стандарти встановлюються урядом шляхом прийняття постанови (розділ 29). Робочі документи для першої SEP були створені в межах національного проєкту «Підтримка підвищення професіоналізму виконання та розвитку людських ресурсів у сфері виконання та послуг соціальної інтеграції для державного управління та самоврядування I» («Profi I») у 2014–2015 роках (Mátel, Galáš, Kuchárová 2015). Першими двома словацькими спеціалізованими галузями, згідно з Постановою Уряду Словацької Республіки № 5/2016 Зб., є соціально-оцінювальна діяльність та соціальне наставництво. Для обох спеціалізацій також були встановлені стандарти. Згідно зі стандартом для SEP «Соціальний куратор», він складається з теоретичної та практичної підготовки. Підготовка триває щонайменше 12 і щонайбільше 18 місяців. Загальний обсяг підготовки становить 230 годин. Частиною загального обсягу є також робота під наглядом в обсязі щонайменше 40 годин. Компетентним органом для надання акредитації є Акредитаційна комісія Міністерства праці, соціальних справ та сім'ї Словацької Республіки у сфері освіти. У 2021 році Інститут досліджень праці та сім'ї отримав акредитацію для SEP — Соціальна опіка (Mátel 2021). Ця бюджетна організація Міністерства праці, соціальних справ та сім'ї Словацької Республіки розпочала «спеціалізовану» підготовку соціальних кураторів з усієї Словаччини в межах національного проєкту «Profi II», у межах Операційної програми «Людські ресурси». Спеціалізована освіта соціальних кураторів фактично розпочалася в березні 2022 року, а в серпні 2023 року перші соціальні куратори (146 успішних випускників) успішно склали спеціалізаційний іспит. Соціальні куратори дітей, соціальні куратори дорослих або соціальні куратори, які працюють з обома цільовими групами, наразі є в Словаччині фахівцями з власними компетенціями та, як працівники SPODaSK, важливими учасниками кримінальних проваджень та проваджень у справах про адміністративні правопорушення стосовно дітей або неповнолітніх. Суди дуже часто виносять рішення відповідно до результатів розслідування та рекомендацій працівників SPODaSK. Підсумовуючи, можна зробити висновок, що з 2005 року діяльність із соціальної опіки в Словаччині була не лише детально законодавчо визначена, а й значною мірою професіоналізована та спеціалізована. Тісно пов'язаним із цим є професійний статус соціальних кураторів, вищий рівень їхніх власних компетенцій, повноважень та визнання іншими професійними працівниками, включаючи суддів та співробітників Поліцейського корпусу. Чи відповідає суб'єктивне сприйняття самих соціальних кураторів цьому факту? Щоб відповісти на це запитання, ми підготували та реалізували дослідницьке вивчення, найважливішою частиною якого є умови праці соціальних кураторів.

Хоча Закон про SPODaSK розмежовує соціальну опіку та соціальний захист дітей з точки зору термінології та змісту, де-юре та де-факто вони є нероздільними на практиці. Центральну відповідальність за впровадження заходів SPODaSK взяли на себе установи соціально-правового захисту дітей та соціальної опіки, якими в Словаччині є Головне управління та Управління праці, соціальних справ та сім’ї (далі — «ÚPSVaR»). Вони були створені в Словаччині на основі Закону № 453/2003 Зб. про органи державного управління у сфері соціальних справ, сім’ї та служб зайнятості зі змінами та доповненнями. Наразі в Словаччині їх налічується 46, причому заходи SPODaSK також здійснюються у відокремлених робочих місцях цих управлінь, загалом 79 робочих місць. У Словаччині соціальні куратори є працівниками ÚPSVaR (зокрема відділів SPODaSK), тому вони працевлаштовані державою. У минулому Lešková (2012) описувала проблеми в матеріально-технічному забезпеченні та просторових умовах органу SPODaSK. На думку автора, ефективність роботи соціального куратора значною мірою залежить від зовнішніх умов, у яких відбувається його/її робота. Lešková (2012) описала чотири проблемні сфери, з якими можна зіткнутися в робочому середовищі соціальних кураторів у відділі SPODASK ÚPSVaR: 1. матеріально-технічне забезпечення робочого місця соціального куратора (серед іншого, застаріла комп’ютерна техніка, постійні зміни програм та програмного забезпечення, відсутність кондиціонування, шум на робочому місці, невідповідне освітлення); 2. просторові умови (особливо велика кількість працівників в одному кабінеті, відсутність окремого приміщення для роботи з клієнтом, відсутність безбар’єрного доступу в офісах); 3. робочий клімат (відсутність колективної згуртованості, несправедливість в особистій оцінці працівників, високі вимоги та надмірний контроль з боку керівництва, іноді також наявність мобінгу та босингу на робочому місці); 4. навантаження кількістю клієнтів (включає низьку кількість соціальних кураторів, велику кількість клієнтів на одного куратора, трудомісткий обсяг дій, що випливають із Закону про SPODaSK, дефіцит визначення максимальної кількості клієнтів на одного працівника тощо). Загалом можна констатувати, що дослідження умов праці працівників соціальної сфери в Словаччині є рідкісними (пор. Danišková 2014; Mesárošová 2017). Із закордонних авторів можна згадати таких, як Staub-Bernasconi (2013), Davies та Jones (2016), Asquith, Clark, Waterhause (2005) або Allen та ін. (2004). Одне з небагатьох досліджень у цій предметній галузі було також проведено в Словаччині Громадським омбудсменом у 2012 році. Його метою було отримання знань про роботу відділів SPODaSK ÚPSVaR у Словаччині з точки зору самих працівників, а саме про їхню діяльність, умови праці, проблеми та запропоновані ними рішення. Це було анкетне опитування власного походження, у якому взяли участь 320 респондентів (після сортування n = 292), що становило вибірку близько 50% від загальної групи. Зрештою, виконавці дослідження заявили: «Загальна картина роботи відділу SPODaSK та її умов, яку респонденти зобразили у своїх відповідях, є серйозною і схиляється до песимізму. Здається, що їхня робота, хоч і соціально необхідна та заслуговує на повагу, приносить їм мало особистого задоволення. Вони загалом почуваються знехтуваними, чи то у своїй фінансовій оцінці, чи то в матеріальному забезпеченні свого робочого місця. Їм бракує базових умов для виконання своєї роботи так, як вони її уявляють — тобто переважно роботи з громадянами. Їм немає де поговорити з ними спокійно або приватно (вони працюють по кілька працівників в одному кабінеті), їм важко дістатися до клієнтів на місцях (у них немає автомобілів для використання, або є проблема з відшкодуванням витрат на проїзд), у них мало часу на клієнтів (більшу частину займає паперова робота, записи, статистика, звіти, інформаційні технології в цьому більше заважають, ніж допомагають)» (Kancelária, 2012:23). Дослідження Danišková (2014) було зосереджене на зв’язках між гігієнічними та мотиваційними факторами та задоволеністю роботою соціальних працівників у сфері соціального захисту дітей. Метою дослідження було перевірити обґрунтованість твердження Herzberg про те, що задоволеність роботою підживлюється виключно мотиваційними факторами, а незадоволеність роботою спричинена недостатнім рівнем гігієнічних факторів. У дослідженні було виявлено проблеми працівників, пов’язані з кадровою недооцінкою робочих місць, високим робочим навантаженням та надмірним адмініструванням. Незадоволеність також проявлялася у сфері фінансової компенсації за працю працівників. Попри вимоги професії, працівники SPODaSK зберігали позитивне ставлення до своєї роботи, її місії та змістовності. Результати не підтвердили тезу Herzberg у тій частині, що виключно мотиваційні фактори є джерелом задоволеності роботою, і підтвердили обґрунтованість теорії Herzberg у твердженні, що гігієнічні фактори викликають незадоволеність роботою.

У вступі ми зазначили, що метою дослідження є аналіз умов виконання діяльності соціальних кураторів та інших обраних працівників відділів SPODaSK ÚPSVaR з точки зору самих працівників. Обираючи стратегію дослідження, ми виходили з методології соціально-психологічного дослідження (Ritomský 2004). Методи дослідження базуються на синтетичній кількісно-якісній стратегії. У кількісній частині представлено описове дослідження суб’єктивного сприйняття соціальними кураторами та іншими обраними працівниками відділів соціально-правового захисту дітей та соціальної опіки управлінь праці, соціальних справ та сім’ї у Словацькій Республіці (далі — респонденти) власної професійної діяльності в контексті внутрішніх і зовнішніх умов праці та їхнього соціального статусу. Це опитувальне дослідження не було перенесене у сферу верифікаційного, порівняльного чи кореляційного дослідження. Його характер визначено на рівні розвідувального або описового, для якого характерно те, що в ньому не висуваються гіпотези (Ritomský 2004; Gavora 2010; Škodová 2013). Аналізи були зосереджені на оцінці ставлення та думок респондентів з використанням шкали Лайкерта. У дослідженні ми спиралися виключно на перспективу згаданих фахівців, а з екзистенційної точки зору важливими були суб’єктивний досвід респондентів та суб’єктивні думки, що ґрунтуються на ньому. Відповідно до цілісного підходу, ми представляємо такі часткові цілі дослідження: 1. визначити сприйняття умов праці респондентів у контексті їхнього суб’єктивного задоволення та перспективи їх покращення; 2. визначити сприйняття соціального статусу респондентів та показати запропоновані ними можливості для покращення. Як основний розвідувальний метод збору кількісних даних було використано анкету власного розроблення. Пункти анкети були створені на основі інтерв’ю у фокус-групах, які проводилися під час ŠVP Sociálna kuratela. Анкета була призначена насамперед для соціальних кураторів, які працюють у відділах SPODaSK ÚPSVaR, та обраних працівників, які здобули спеціалізовану освіту за спеціальністю «соціальна кураторська діяльність», що готує їх до виконання завдань соціальної куратори. Анкета була розповсюджена за допомогою електронного інструменту Prosurvey у 2022 році. Оцінка проводилася за допомогою описового статистичного аналізу та статистичних аналізів другого рівня, узагальнюючи отримані результати стосовно вибірки дослідження. Метою статистичного аналізу окремих пунктів анкети було оцінити поширеність відповідей респондентів — шляхом порівняння спостережуваної частоти з очікуваною ймовірністю або шляхом чисельного узагальнення (представлення середнього значення). У якісно орієнтованій частині ми проаналізували відповіді на відкрите запитання анкети, що відображає суб’єктивне ставлення респондентів до покращення власного соціального становища. Для аналізу було використано контент-аналіз. Для тематичного аналізу було використано техніку «одного аркуша паперу» (Ziebland, McPherson 2006). Коди були організовані в категорії та досліджені в усьому масиві даних. Ми усвідомлюємо, що таку процедуру неможливо повністю визначити фіксованими правилами. Вона завжди містить елементи невизначеності та інтуїтивного підходу, але з точки зору цілей описового дослідження вона видається найбільш доцільною стратегією.

Згідно зі статистичними даними Центрального управління за 2022 рік, наданими на запит дослідників, у Словаччині працювало 108 соціальних кураторів для дітей та 56 соціальних кураторів для дорослих, тобто загалом 164 соціальні куратори. Загальна кількість працівників соціальної опіки та соціально-правового захисту дітей становила 881 особу. У дослідженні взяли участь 136 респондентів (123 жінки та 13 чоловіків), що становить 15,44% від загальної кількості працівників відділів SPODASK ÚPSVaR. Переважали респонденти у віковому діапазоні від 31 до 50 років (68,38%) зі стажем роботи до 10 років (62,50%). Були представлені всі самоврядні краї Словацької Республіки, з невеликою перевагою Пряшівського самоврядного краю (25,53%). У дослідженні взяв участь 81 соціальний куратор, 29 працівників із суміщеними функціями, 19 працівників соціально-правового захисту дітей та 7 працівників національного проєкту. Ми також ідентифікували кураторів, які брали участь у дослідженні, з точки зору їхньої конкретної діяльності. Участь взяли 35 соціальних кураторів дітей, 7 соціальних кураторів дорослих та 39 соціальних кураторів дітей і дорослих. На діаграмі 1 продемонстровано посади респондентів.

Домінуючою категорією був «вплив на громадську думку». У цій категорії було виділено 39 пропозицій. Респонденти вказали на низьку обізнаність громадськості про роботу, вимогливість до виконання та компетенції працівників відділів SPODaSK. Вони відзначили диспропорцію медіапростору, присвяченого їм, порівняно з іншими допоміжними професіями, а також низький рівень компетентності керівників (від начальників відділів, директорів до політиків) у спілкуванні з громадськістю щодо важливості їхньої професійної діяльності. Ось репрезентативний уривок: «Необхідно змінити уявлення про соціальних працівників у суспільстві. Їх часто зображують у негативному світлі. Соціальні працівники обмежені у своїх компетенціях і потребують підтримки зверху. Якщо виникає будь-яка негативна ситуація, сусіди відразу ставлять питання: де був "соціальний працівник"? Суспільство не має реального уявлення про наші компетенції, які в деяких випадках обмежені». Найширшою категорією за змістом було «покращення умов праці», де було виділено 35 пропозицій. Респонденти пропонували покращення матеріально-технічного забезпечення, зменшення адміністративної роботи, реформу кадрового забезпечення, а також деполітизацію державного управління або створення окремої установи.

Schavel, Danišková (2012) також вказували на складність роботи у сфері SPODaSK. Спираючись на іноземні дослідження, вони стверджують, що соціальна робота у сфері захисту прав дитини та соціальної опіки справедливо вважається вимогливою не лише в нашій країні, а й у міжнародному масштабі. Справа в тому, що роль соціального працівника у сфері SPODaSK передбачає високий ступінь невизначеності, небезпеки та емоцій. У прагненні залучити та утримати кваліфіковану робочу силу наголошується, що ці соціальні працівники виконують вимогливі обов'язки в неоптимальних умовах праці, включаючи низьку заробітну плату, погане робоче середовище, недостатнє навчання та неадекватний нагляд (Child Welfare League of America, 2002, у Schavel, Danišková, 2012). У звіті цитованої американської організації далі зазначається, що посилення регулювання державного соціального захисту в поєднанні із зовнішнім прийняттям рішень створює непривабливі умови праці для професіоналів. Також наголошується на небажаному впливі поганого іміджу «агенцій» на моральний дух та утримання кваліфікованих працівників, низьких заробітках порівняно з аналогічними робочими місцями. Недостатня оцінка заробітної плати працівників ÚPSVaR, які, всупереч кількості обов'язків, мають нижчі зарплати, ніж «проєктні працівники» на ролях «асистентів», виявилася особливо серйозною в нашому дослідженні. З точки зору заробітної плати, соціальні куратори підпорядковуються чинним тарифним сіткам державних службовців при виконанні роботи в інтересах суспільства відповідно до Закону № 553/2003 Зб. Їхній розмір визначається постановою уряду. Подальша фінансова винагорода (наприклад, премії), а також умови праці значною мірою залежать від керівництва та можливостей окремих ÚPSVaR та їхніх робочих місць. У минулому Lešková (2012) описувала проблеми в матеріально-технічному забезпеченні та просторових умовах органу SPODaSK. Проведене нами дослідження підтвердило їх, але також окреслило кілька перспектив для покращення, таких як надання окремого кабінету для консультацій та ігрової кімнати для дітей-клієнтів, що має бути стандартом, а не винятком, у вибраних ÚPSVaR.

Неадекватне соціальне визнання та низький рівень професійної ідентичності соціальних працівників зберігаються постійно, на що також вказували Kuzyšin, Schavel (2021) та Vojtíšek (2017). У своєму дослідженні останній визначив думки щодо престижу соціальної роботи на трьох рівнях: індивідуальному (що кожен соціальний працівник може зробити самостійно), соціальному (що можуть зробити представники соціальних працівників) та політико-економічному (соціальна робота в контексті політичної та економічної ситуації держави). Ці рівні передбачають впевнену презентацію прикладів належної практики, включаючи покращення медійного іміджу соціальної роботи (Vojtíšek 2017). Подібним чином Baláž (2017) пише про брак соціального визнання соціальних працівників порівняно з іншими професіями, високе адміністративне навантаження та низку організаційних втручань у безпосередню діяльність соціальних працівників. Усі ці недоліки також були підтверджені в дослідженні, яке ми провели із соціальними кураторами, що працюють як соціальні працівники — «спеціалісти». У нашому дослідженні питання статусу соціальних кураторів, які працюють у відділах SPODaSK, резонувало в кількох місцях.

З точки зору підвищення престижу соціальних працівників, Vojtíšek (2017) вбачає потенціал у підтримці професійної організації чи асоціації, яка повинна мати зв’язки з громадськістю як один із напрямків своєї діяльності. Його дослідження також вказує на важливість вищої фінансової винагороди для соціальних працівників, а також активної політичної підтримки соціальної роботи. Завдяки проведеному нами дослідженню було також визначено кілька перспектив для покращення умов праці соціальних кураторів. Сама дискусія в рамках навчання соціального куратора соціальної куратори Чеської Республіки, інтерв’ю у фокус-групах, які були частиною підготовчого етапу дослідження, були спрямовані на підвищення власної відданості соціальних кураторів зміцненню свого професійного та соціального статусу та покращенню умов праці. У результаті дослідження перейшло з теоретичного рівня на прикладний. Заявленим наміром респондента проведеного дослідження було використання відповідних даних також у комунікації з органами державного управління та професійною асоціацією соціальних працівників, тобто палатою. Дослідницька група ініціювала створення робочої групи, до складу якої увійшли безпосередньо представники соціальних кураторів, президент Slovak Chamber of Social Workers and Social Work Assistants, були сформульовані основні тези та концепція робочої зустрічі з генеральним директором секції сімейної політики Міністерства праці, соціальних справ та сім’ї. Згодом при Уряді Словацької Республіки було створено робочу групу, яка займалася ситуацією з умовами праці соціальних кураторів. Ми вважаємо важливим, щоб представники соціальних кураторів також були безпосередньо залучені до всього процесу очікуваних змін. Ми вважаємо це розширення прав і можливостей та створення передумов для їхньої незалежної ініціативи суттєвим зрушенням у ставленні та мисленні самих працівників під час виконання діяльності, що належить до сфери соціальної опіки, а також інших професійних працівників. Праксеологічним результатом діяльності робочої групи стало підвищення заробітної плати всіх працівників SPODaSK на 100 євро на місяць і, крім того, підвищення заробітної плати соціальних кураторів ще на 100 євро після успішного складання спеціалізаційного іспиту. Хоча оцінка заробітної плати є лише однією з кількох умов праці соціальних кураторів, вона є однією з найважливіших з точки зору мотивації та стабільності роботи.

Абстракт

Схожі статті