Словацька версія статті: Гарантоване гідне життя (у Центральній та Східній Європі) Посилання: http://www.prohuman.sk/socialna-praca/garantovany-slusny-zivot-v-strednej-a-vychodnej-europe
Вступ
Соціальна інклюзія, згідно з провідним аналітичним центром «Friends of Europe», є лише риторикою Європейського Союзу, і без реальних результатів вона є контрпродуктивною з точки зору легітимності самого ЄС. Нам потрібно розуміти, що означає соціальна інклюзія на практиці і як держави-члени можуть її забезпечити. Універсальний доступ до соціальних послуг є базовою ознакою європейської соціальної моделі, і він має посідати чільне місце у стратегії соціальних інвестицій, де доступ до якісного догляду за дітьми є головним прикладом. Європейська політика має враховувати загальну якість захисту мінімального доходу, мінімальну заробітну плату, соціальні виплати та захист мінімального доходу з урахуванням економічного розвитку кожної країни ЄС (с. 35, Unequal Europe, 2015).
Фундаментальні зміни у Східній Європі розпочалися двадцять п'ять років тому. Радикальні схеми приватизації та процвітаюча ринкова економіка, побудована на іноземних інвестиціях, пропонувалися не просто як шлях до демократії, а як назва та мірило демократії в цих країнах. Демократія в цих країнах означала не набір незалежних політичних інституцій та громадянських практик, що включають рівність, свободу, автономію та принцип народного суверенітету, а лише державу та суб'єктів, організованих за ринковою раціональністю (с. 48-49, Brown, 2005). Європейський Союз залишив цей простір неєвропейським агенціям системи Bretton Woods та неоліберальним аналітичним центрам. Соціальна схема була змінена більше за прикладами з Латинської Америки, ніж за європейськими соціальними стандартами (с. 43, Pension Issues, 2005). Пенсійна реформа була впроваджена без використання звичних процедур ЄС, як, наприклад, у Словаччині, навіть шляхом скасування соціального діалогу (с. 296, Hettes, 2011). Спадщиною цього руху є іноді незворотні зміни, які ми можемо спостерігати в поточній приватизації, що викликає серйозні сумніви щодо майбутнього соціальних держав у цьому регіоні. Соціальна робота як практика, що базується на правах людини, сьогодні також опинилася під загрозою через цей розвиток подій.
СОЛІДАРНІСТЬ ЧИ ЖОРСТКА ЕКОНОМІЯ
Люди живуть майже без міжпоколіннєвої та регіональної солідарності, зростання кількості залежного неактивного населення та збільшення частки бідних людей (також дітей) загрожують соціальному забезпеченню та гарантованим соціальним правам майбутніх поколінь. Схеми соціального забезпечення опинилися під загрозою через заходи з економії коштів, які ставлять під загрозу майбутню сталість гідного життя. Згідно з OECD, кожен додатковий рік очікуваної тривалості життя підвищує ВВП на 4% (с. 138-139, Social Policies, 2013). Варто інвестувати в соціальну сферу заради економічного зростання. ВООЗ проголосила, що середня залежність, яка спостерігається в країнах ЄС, полягає в тому, що на кожне зростання рівня безробіття на 1% припадає зростання рівня самогубств на 0,8% (с. 11, Impact of economic crises on mental health, 2011). Це означає, що сьогодні не існує соціально прийнятного рівня безробіття. Заходи жорсткої економії призводять до зростання соціальної незахищеності. Сталі заходи з економії коштів без інвестицій, орієнтованих на майбутнє, — це не шлях до гарантування сталого гідного життя в Європі.
На Європу впливають глобалізація, європеїзація, старіння та послаблення ролі національної держави, а також вільна міжнародна мобільність (людей, цінностей, а також хвороб та інших проблем). Швидко змінюється роль і тип сім'ї в суспільстві. Батько і мати, які спільно піклуються про дітей, — це не типово. Інші форми сім'ї переважають у Словаччині. Безробіття, яке раніше було рідкістю, тепер є «стандартною» ситуацією. Можливість соціальної допомоги перетворилася на право на соціальний захист (з 2012 року). Багатство і здоров'я націй часто вимірюються тривалістю життя та доходом. Загалом багаті стають ще багатшими, а бідні — біднішими. Ми можемо говорити про паралельне життя, як це було під час апартеїду в Південній Африці, коли «біле населення» сприймало статус-кво мінімальних прав для «чорношкірих та кольорових» як природну ситуацію. Чим більша соціальна різниця між людьми, тим менше панує емпатія чи соціальна згуртованість. Значна частина суспільства не має достатнього харчування, житла (бездомність), доступу до базових послуг, що становлять загальний інтерес.
СОЦІАЛЬНО СПРАВЕДЛИВА ЄВРОПА
Європа зазвичай зараховується до більш розвиненої «Півночі». Hans Rosling (з Karolinska Institutet), використовуючи популярну анімацію під назвою «Gapminder World», ілюструє це. Gapminder.org — це некомерційне підприємство, що сприяє сталому глобальному розвитку. Безкоштовна анімація показує зв'язок між багатством (вимірюваним у ВВП на душу населення) та очікуваною тривалістю життя. Ми можемо ранжувати більшість країн-учасниць семінару згідно з Gapminder World за рівнем багатства так: Норвегія, Австрія, Швеція, Німеччина, Фінляндія, Словаччина, Литва, Російська Федерація, Казахстан, Азербайджан, Вірменія, Грузія, Молдова та Киргизстан. Ми знаємо так званий «парадокс Істерліна» — високі доходи тимчасово корелюють із щастям, але в довгостроковій перспективі збільшення доходу не корелює зі збільшенням щастя. Розвинений світ (переважно країни-члени OECD) визнав, що ВВП не означає негайного щастя, згуртованості та соціальної справедливості. Були прийняті нові вимірювання, такі як «Better Life Index» або «Gross Domestic Happiness». Зараз у межах OECD Better Life Index важливими є житло, громада, освіта, навколишнє середовище, громадянська активність, задоволеність життям, здоров'я, безпека, баланс між роботою та особистим життям, а також робочі місця, а не лише дохід чи просто ВВП. Наразі Європа не виглядає як добра мати, яка однаково піклується про всіх. Чи маємо ми справедливе суспільство для всіх? Як написано вище про розділене суспільство, Європа також страждає від низької згуртованості серед людей, поколінь, серед регіонів та країн. Менша частина суспільства має незаслужений надлишок, а більша частина, навпаки, отримує все менше і менше.
Ми часто чуємо про надто щедрі соціальні схеми для людей, які на них не заслуговують. У цьому можна переконати навіть більшість людей. Anne Van Lancker (2015) підготувала звіт, у якому описується реальність щедрості. Схеми мінімального доходу з точки зору відносної щедрості виглядають так: високий рівень щедрості (понад 50%) лише в Данії, середньо-високий рівень щедрості (40-50%) — в Австрії, Бельгії, Ірландії, Ісландії, Литві, Люксембурзі, Македонії, Нідерландах, середньо-низький рівень щедрості (30-40%) — на Кіпрі, у Німеччині, Іспанії, Фінляндії, Франції, на Мальті, у Норвегії, Великій Британії, низький рівень щедрості (20-30%) — у Чехії, Естонії, Угорщині, Португалії, Румунії, Швеції та дуже низький рівень щедрості (менше 20%) — у Болгарії, Латвії, Польщі, Словаччині. Країни з низьким та дуже низьким рівнем щедрості — це всі країни Центральної та Східної Європи, за винятком Португалії та Швеції. У цих країнах необхідні значні зусилля, щоб довести їхні схеми мінімального доходу до належного рівня (p. 15, Van Lancker, 2015). Мінімальна заробітна плата має бути значно вищою за найвищу соціальну допомогу/виплати, якщо ми хочемо уникнути пасток бідності.
Матеріальна депривація, згідно з даними Eurostat, доповнює перспективу доходу, надаючи оцінку частки людей, чиї умови життя серйозно постраждали через брак ресурсів; серед показників матеріальної депривації — неможливість дозволити собі їжу з м’ясом, куркою, рибою або вегетаріанським еквівалентом кожного другого дня. Близько 10% громадян ЄС не можуть дозволити собі повноцінне харчування (p. 6, DI MEGLIO, 2013). Найгірша ситуація спостерігається в Центральній та Східній Європі (2011) у Болгарії, Латвії, Угорщині, Словаччині, Литві та Румунії (у два або навіть у чотири рази гірша реальність).
Колишній міністр праці США Robert Reich стверджує у своєму блозі, що економіка Америки є аморальною. Економіка фундаментально залежить від суспільної моралі; певних спільних стандартів щодо того, які види діяльності є неприпустимими, оскільки вони настільки фундаментально порушують довіру, що загрожують підірвати соціальну структуру. У своїх свідченнях перед Конгресом США він описує небезпеку несправедливого розподілу багатства на користь відомого 1% суспільства. Ситуація з розподілом багатства зараз дуже схожа на часи Великої депресії дев’яностих років минулого століття (p. 5, Reich, 2014). Велика відсутність солідарності створює першу колону (1929), а друга колона виросла зараз. Картина цього виглядає як двоколонний міст Golden Gate Bridge у Сан-Франциско.
Основне питання полягає в тому, що підтримувати: сталий розвиток (ресурси не є безмежними) чи стале гідне життя та щастя? Дискусія в суспільстві має бути зосереджена на тому, чи орієнтувати наше майбутнє лише на прибуток незначної частини суспільства (ВВП), чи на гармонію та гідне стале життя для всіх (ГДЩ). Підтримка соціального розвитку — це не розкіш, проте передумова сталого гідного життя загалом не сприймається в повсякденній політиці. Фінансування соціального розвитку як інвестиція в майбутнє відсутнє або присутнє лише частково в багатьох національних програмах розвитку. ILO обумовила подальший економічний розвиток належним соціальним захистом ще з 2001 року у своїй резолюції щодо соціального забезпечення (M. Hettes був одним із членів робочої групи з розробки документа). Регіон страждає від соціальної несправедливості та жадібності заможнішої меншості. Заходи жорсткої економії застосовуються також до охорони здоров’я, соціальні витрати на здоров’я впливають на смертність у всіх випадках. British Medical Journal у 2010 році повідомив про не надто позитивну ситуацію в чотирьох центральноєвропейських країнах (Словаччина, Чеська Республіка, Польща та Угорщина) через фінансові кризи (Stuckler et al., 2010).
Одним із фундаментальних питань ефективності соціальної системи є її прозорість та справедливість. Багато соціальних заходів залежать від державного фінансування. Наскільки це зроблено в гармонії з демократією? Згідно з даними European Commission під час оцінювання European semester, сприйняття надання державних коштів компаніям, окремим особам або групам здебільшого пов’язане з корупцією. Найгірша ситуація у Словаччині, Чеській Республіці, Румунії, Угорщині та Болгарії. Така практика там дуже поширена (p. 9, Quality of Public Administration, 2012). Загалом фаворитизм з боку державного управління, спричинений корупцією, створює неефективність та неправильний розподіл ресурсів, оскільки послуги не пропонуються на справедливій основі всім на основі об’єктивних критеріїв. Корупція при присудженні державних контрактів часто призводить до низької якості результатів. З джерела ми знаємо, що судова система та правоохоронні органи там також корумповані, фактично в тих самих країнах.
Безробіття загрожує безпеці життя людей. Згідно з опитуваннями, 64% словаків відчувають страх бути звільненими. Але Словаччина виділяє майже «нічого» зі свого власного бюджету (у частці від ВВП) на активну політику зайнятості порівняно з іншими членами OECD. У Словаччині парадоксально існує одночасно високий рівень безробіття та дефіцит працівників у центрах зайнятості. Особисте консультування безробітних неможливо надати якісно через велике навантаження на одного спеціаліста центру зайнятості, і сумнівно, чи можна належним чином провести оцінку та прийняти обґрунтовані рішення. Рівень безробіття в липні 2015 року був вищим за середній у Латвії, Литві, Словаччині та Хорватії. Ми навряд чи можемо підтримати твердження, що хто хоче працювати, той знайде роботу, через абсолютну відсутність вакансій. Більшість безробітних у ЄС не отримують допомогу по безробіттю. DG Employment, Social Affairs and Inclusion у Брюсселі оголосив 16 вересня 2016 року, що лише невелика частина безробітних отримує допомогу по безробіттю через заходи жорсткої економії та регулювання. У Румунії, Польщі та Словаччині менше 20% людей без роботи отримують її. Рівень безробіття відрізняється залежно від вікових груп. Від безробіття страждає багато молодих людей. Це є підґрунтям для зростання ненависті до старших поколінь. Молоді люди вважають, що провина лежить на літніх людях (ейджизм). Але середній вік виходу з ринку праці (за даними Eurostat) у Словаччині, Польщі та Угорщині становить лише 58–59 років, тобто раніше, ніж встановлений законом пенсійний вік (p. 33, Demography, 2012). Адекватні, гідні та сталі пенсії за віком можуть бути досягнуті переважно завдяки повній зайнятості в кожній віковій групі.
Зайнятість у сфері охорони здоров’я та соціальної роботи відіграє важливу роль у підтримці балансу на ринку праці під час криз. Ми можемо порівняти їхні показники у 1995 та 2011 роках. Словаччина, Польща, Чеська Республіка та Угорщина мають невикористані потужності в цьому секторі, а у випадку Словаччини частка навіть падає (p. 101, Employment and Social Developments in Europe, 2013).
Європейські країни страждають від низького рівня народжуваності. Народження дитини часто супроводжується погіршенням рівня життя. Суспільство не має реального інтересу до свого основного завдання — простого відтворення життя. Багато матерів не мають можливості користуватися дошкільними закладами, і це призвело до низької зайнятості жінок. Доступність дошкільних закладів є прикладом мудрої політики соціальних інвестицій. Дефіцит економічно активних людей не може бути стабільно насичений імпортом (міграцією) нових європейців. Старіння (краще сказати, відсутність дітей) є глобальною проблемою, і рано чи пізно в усьому світі не залишиться молодих людей, які були б «у розпорядженні».
Кожна четверта людина в Європі зараз перебуває під загрозою бідності. Кожен п'ятий громадянин Словаччини не може дозволити собі стандартні продукти харчування, попри наявність надлишків. Нам потрібен гарантований базовий дохід. Ми вживемо заходів для досягнення цього. Навіть Jean-Claude Juncker, Президент Європейської комісії, вважає у своїх політичних настановах, що для всіх держав-членів ЄС необхідно запровадити мінімальну заробітну плату та базовий гарантований дохід (p. 21, Juncker, 2014). Тим не менш, ми є свідками дискусій про необхідність мінімальної заробітної плати. Але чому ми не прийняли ідею соціально та етично прийнятного — максимального доходу? Мінімальний рівень соціального захисту буде корисним і в країнах Центральної Європи. Поляризація заробітної плати швидко зростає навіть під час кризи. Кількість мільйонерів зростає навіть під час нинішньої фінансово-економічної кризи. Зростання продуктивності праці та зростання ВВП на душу населення зазвичай не відповідає зростанню рівня життя. Словаччина зараз має вищий дохід на душу населення (ПКС), ніж Чехія, Польща чи Угорщина. Словаччина вже має більший ВВП на душу населення, ніж Греція та Португалія, але пенсії за віком або заробітна плата набагато нижчі. Економічна потужність Словаччини досягла 76% від середнього показника по ЄС, але заробітна плата становить лише одну третину від середнього показника по ЄС. Витрати на робочу силу в Польщі, Угорщині, Словаччині та Чехії дуже низькі порівняно з рештою Європи. Держава поводиться більше як робітна хата XIX століття, ніж як соціальна держава XXI століття, через те, що орієнтується на прибуток анонімних акціонерів, а не на соціальний добробут своїх відомих мешканців.
Ідея європейського об'єднання ґрунтувалася на соціальній згуртованості та солідарності. Ми можемо чітко продемонструвати відсутність солідарності через зростаючі розбіжності між регіонами (субнаціональними територіальними одиницями). Братиславський столичний регіон зараз посідає 5-те місце за економічним багатством (вимірюється ВВП на душу населення). Соціальна ситуація та рівень життя, однак, за своєю якістю відображають лише соціальну якість регіонів, які перебувають на нижчих позиціях, як-от Відень чи Стокгольм. Найбільш економічно відчайдушні регіони Європи знаходяться в таких країнах, як Болгарія, Румунія, Польща та Угорщина. Високе безробіття насправді є переважно штучним. Суспільно корисна праця потрібна всюди. Нам не вистачає оплачуваної зайнятості, а не суспільно корисної праці.
John M. Keynes ще в 1930 році залишив у короткому есе (Economic Possibilities for our Grandchildren) послання своїм онукам у формі того, що любов до грошей як до власності та любов до грошей як до інструменту для життя через сто років будуть сприйматися як щось хворобливе, напівлегальне та напівпатологічне, як психічне захворювання. Діти його дітей зараз серед нас, і тому час, у який ми живемо, має бути часом цієї думки. J. Keynes був першим, хто розрізнив роботу, яка потрібна нам лише для фізичного виживання, і роботу, яка потрібна нам для реалізації нашої людяності. Економіка слідує лише за першою формою роботи. З прогресом цей вид роботи стає все менш і менш важливим. Повноцінне людське гідне життя важливіше, ніж просте накопичення матеріальних благ. Тому ми не в змозі вирішити проблему безробіття шляхом чергового економічного зростання та додаткового виробництва, яке втратило свій сенс.
Заходи жорсткої економії, орієнтація на прибуток ведуть суспільство до нехтування здоров'ям, незахищеності, погіршення харчування, зниження якості доступних послуг тощо. Стагнація в оплаті праці та загалом слабка купівельна спроможність людей призводять до низького попиту на додаткові товари та послуги. Це першопричина кризи. Безробіття часто супроводжується розпадом сім'ї, злочинністю та самогубствами. Люди бояться безробіття, тому працюють за негідну заробітну плату та в нестабільних умовах. Ми можемо повідомити про висновки експертного комітету Ради Європи щодо Європейської соціальної хартії, що мінімальна заробітна плата в Словаччині суперечить міжнародним зобов'язанням. Навіть подвійне підвищення заробітної плати не усунуло б дискримінацію. Підвищення доходу — це єдиний спосіб збільшити попит на послуги, на нові продукти, нову роботу та подолати кризи.
Найбільш репрезентативною асоціацією соціально орієнтованих європейських неурядових організацій є Social Platform з її 48 членами, що представляють понад 2800 організацій по всьому Європейському Союзу. M. Hettes представляє ICSW Europe у керівній групі Social Platform, яка затверджує її позиційні документи. Політика Social Platform полягає в гарантуванні адекватних схем мінімального доходу в розмірі не менше 60% від національного медіанного доходу для захисту людей від бідності протягом усього життєвого циклу, пов'язаних з довідковими бюджетами, які відображають реальні потреби у зв'язку з доступом до товарів і послуг. Адекватна мінімальна заробітна плата має бути встановлена вище, ніж адекватний мінімальний дохід, з мінімальним порогом не менше 60% від національної медіанної заробітної плати. Загальні стандарти допомоги по безробіттю мають бути встановлені на рівні вище адекватного мінімального доходу. Має бути забезпечене широке охоплення, щоб уникнути виключення людей, які ще не працювали або працювали лише обмежений період. Має бути забезпечений доступ до якісних, інклюзивних та доступних соціальних, медичних, освітніх послуг та послуг навчання впродовж життя, що базується на правах і не допускає дискримінації, визнаючи, що інвестиції в такі послуги також мають високий потенціал для створення робочих місць.
МІНІМАЛЬНІ РІВНІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ
Соціальний захист — це набір політик і програм, розроблених для забезпечення соціального забезпечення на широкій основі. Це визнано міжнародними трудовими стандартами та Організацією Об'єднаних Націй як базове право людини з 1948 року згідно із Загальною декларацією прав людини.
Зобов'язання розширювати соціальне забезпечення, яке закріплене в розумінні прав людини, було майже забуте протягом останніх десятиліть. Це зобов'язання було настільки абстрактним, що його було важко перетворити на конкретні політичні вимоги та цілі на національному рівні. І все ж, з Рекомендацією № R. 202 існує чітке визначення права людини на соціальний захист (p. 12, Civil Society Guide, 2015).
Мінімальні рівні соціального захисту, запроваджені Рекомендацією Міжнародної організації праці (МОП) у 2012 році, є першим рівнем комплексної національної системи соціального захисту. Вони гарантують доступ до основних послуг та соціальних виплат. Реалії такі, що кожна окрема країна має різні існуючі структури та потреби, тому мінімальні рівні соціального захисту — це підходи, що керуються на національному рівні та базуються на існуючій системі потреб, структур, цілей, динаміки та пріоритетів країни. Мінімальні рівні соціального захисту є національною власністю та розробляються на національному рівні. Вони є доступними для всіх країн. Мінімальні рівні соціального захисту є універсальними та охоплюють усіх. Мінімальні рівні соціального захисту ґрунтуються на правах і закріплені в Загальній декларації. Мінімальні рівні соціального захисту — це лише перший крок у безперервному процесі, а не стеля. Рекомендація МОП № 202 (2012) започаткувала інноваційні дії, що дозволяють державам і громадянам діяти з метою встановлення таких рівнів.
Між державами все ще необхідно досягти згоди щодо значення цієї концепції в межах Європейського Союзу, де системи соціального захисту вже досягли певного рівня завершеності. За оцінками МОП, приблизно 80% населення світу живе без належного гарантованого доходу або доступу до медичної допомоги. Лише 49 країн (правда, переважно європейських) ратифікували також Конвенцію МОП № 102 про мінімальні норми соціального забезпечення. Криза, що розпочалася у 2008 році, змінила цей світогляд, і міжнародна спільнота зосередила свої цілі на посиленні соціального захисту (Hettes, 2015).
Міжнародна підготовча робота призвела до ухвалення Рекомендації у 2012 році делегаціями з усього світу на Міжнародній конференції праці, що таким чином закріпило концепцію мінімальних рівнів соціального захисту. Національні мінімальні рівні соціального захисту повинні включати принаймні чотири згадані раніше гарантії соціального забезпечення, визначені на національному рівні. Рекомендація визнає першочергову відповідальність держави-члена МОП у реалізації мінімальних рівнів соціального захисту. Концепцію «мінімальних рівнів соціального захисту» необхідно розглядати в контексті поточної ситуації в ЄС.
Ухвалення Рекомендації № 202 усіма делегаціями ЄС на Міжнародній конференції праці було виправдане соціальною ситуацією, особливо після кризи. Тим не менш, не всі європейські громадяни отримують вигоду від мінімальних рівнів соціального захисту. Органам ЄС, і особливо державам-членам ЄС, слід нагадати, що вони мають зобов’язання підтримувати мінімальний рівень соціального захисту, визначений на національному рівні, причому його зміст, рівень і фінансування залежать від органів влади кожної країни. Органи ЄС схильні розглядати мінімальні рівні соціального захисту скоріше як «системи безпеки», що виправляють маргінальні дисбаланси ринкового підходу.
Ухвалення найнижчого спільного знаменника є неприйнятним. Прийнятними є принципи солідарності та некомерційної діяльності, а не ринкові принципи. Створенню національних мінімальних рівнів соціального захисту не повинні перешкоджати політики ЄС, у яких домінують надто вузькі фінансові міркування, що не враховують основні цілі Порядку денного Європа 2020 щодо зайнятості та боротьби з бідністю. Європа залишається територією, де соціальні права десятиліттями підтримувалися на високому рівні, але надмірна «адресність», занадто багато умов, непотрібні докази, дефектна автоматизація тощо зрештою псують навіть найкращі системи. Універсальне соціальне охоплення є важливим елементом мінімальних рівнів соціального захисту. Не всі громадяни ЄС мають до цього доступ, а деякі вже втратили його. Дохід від зайнятості більше не дозволяє великій кількості європейців жити гідно. Немає іншого вибору, окрім як виступати за ухвалення в кожній країні ЄС міжпрофесійної мінімальної заробітної плати, встановленої з урахуванням місцевих економічних факторів. Для осіб працездатного віку, які не можуть працювати через інвалідність або безробіття, також необхідні системи гарантування мінімального доходу.
Соціальна платформа підтримує ідею мінімальних рівнів соціального захисту. Нам також потрібна глобальна активність/рух на підтримку цієї революційної зміни. Існує Глобальна коаліція за мінімальні рівні соціального захисту. Більше інформації відібрано із Заклику, опублікованого 27 січня 2014 року, або з його вебсторінки http://www.socialprotectionfloorscoalition.org/.
Коаліція об’єднує понад 80 організацій громадянського суспільства та профспілок і просуває мінімальні рівні соціального захисту як ключові інструменти для досягнення головної соціальної мети глобального порядку денного розвитку. Коаліція підтримує фундаментальні цілі соціальної справедливості (Статут МОП та Філадельфійська декларація, статті 22–26 Загальної декларації прав людини). Коаліція прагне, щоб право людини на соціальне забезпечення, визначене принаймні як гарантований базовий дохід і доступ до основної медичної допомоги, було реалізоване до 2030 року — наступної цільової дати глобального порядку денного розвитку. Цілі сталого розвитку також передбачають впровадження національно відповідних систем і заходів соціального захисту для всіх, включаючи мінімальні рівні, та досягнення до 2030 року суттєвого охоплення бідних і вразливих верств населення.
Громадяни та політики повинні знайти рішення, як підтримувати стале гідне життя в Європі в гармонії з іншими частинами світу. Що нас об’єднує, так це відповідальність за самих себе, за наше оточення, за нашу країну, за наш європейський регіон, за Європу та за нашу Землю. Наше майбутнє як людей взаємопов’язане з майбутнім людей на інших континентах. Мир і соціальна справедливість — це шлях. Нам не потрібні фальшиві вороги, нам потрібно зупинити послаблення згуртованості, людяності, солідарності та соціальної справедливості.
Автор: Мілослав Геттес, доц. Бібліографія A social protection floor for everyone: a universal rights-based development goal. (27 January 2014), Global Coalition for Social Protection Floors, 5 p., http://cdn.ifsw.org/assets/ifsw_22348-2.pdf. [2015-11-20].
BROWN, Wendy. (2005). Edgework: Critical Essays on Knowledge and Politics. 176 pp. ISBN: 9780691123615
Civil Society Guide to National Social Protection Floors (2012). Friedrich Ebert Stiftung, 96 p. ISBN 978-3-95861-107-8.
Demography, active ageing and pensions (2012). Social Europe guide, Volume 3, European Union, 88 pp., ISBN 978-92-79-25009-5.
DI MEGLIO, Emilio (2013). Living standards falling in most Member States. Eurostat. Statistics in focus. 8/2013. ISSN 1977-0316. Catalogue number: KS-SF-13-008-EN-N. European Union.
Employment and Social Developments in Europe 2013. Chapter 1: EU employment in a global context. Brussels, 21.1.2014, SWD (2014) 26 final. PART 4/14, 126 pp.
HETTES, Miloslav (2011): The Slovak Republic, pp. 267-304. In: Pension Reform in Central and Eastern Europe in Times of Crisis, Austerity and Beyond (edited by K. Hirose). ILO Budapest, 366 pp., ISBN 978-92-2-125639-7.
HETTES, Miloslav (2015): Human Rights and Social Protection in Social Work (in Slovak). Bratislava: St. Elizabeth University of Health and Social Work, 242 pp. ISBN: 978-80-8132-128-3.
JUNCKER, Jean Claude (2014): Новий старт для Європи: Мій порядок денний щодо робочих місць, зростання, справедливості та демократичних змін. Політичні настанови для наступної Європейської комісії. Вступна заява на пленарному засіданні Європейського парламенту. Страсбург, 15 липня 2014 р., http://www.eesc.europa.eu/resources/docs/jean-claude-juncker---political-guidelines.pdf. [2015-11-20].
KEYNES, John Maynard (1930): Економічні можливості для наших онуків, с. 358-373, В: Essays in Persuasion, W. W. Norton & Co., Нью-Йорк, 1963.
Якість державного управління (2012). Тематична довідка, Європейський семестр, Європейська комісія, http://ec.europa.eu/europe2020/pdf/themes/34_public_administration.pdf.
REICH, Robert Bernard (2014). Нерівність доходів у Сполучених Штатах. Свідчення перед Об'єднаним економічним комітетом, Конгрес Сполучених Штатів. 16 січня 2014 р., 21 с. http://www.jec.senate.gov/public/_cache/files/9fb19405b20e42d63fea67622eef8d37 [2015-11-20].
Вплив економічних криз на психічне здоров'я (2011), 34 с., Європейське регіональне бюро Всесвітньої організації охорони здоров'я, Scherfigsvej 8, DK-2100 Копенгаген О, Данія.
Соціальна політика. Посібник із соціальної Європи. Том 5. (2013). Брюссель, Європейська комісія, 78 с., ISBN 978-92-79-31257.
Соціальне забезпечення: Новий консенсус (2001). Женева, Міжнародне бюро праці, ISBN 92-2-112624-2.
STUCKLER, D., BASU, S., MCKEE, M. (2010): Бюджетні кризи, здоров'я та програми соціального забезпечення, с. 77-79, в: BMJ (British Medical Journal), 10 липня 2010 р., Том 341.
Більшість безробітних у ЄС не отримують допомогу по безробіттю. Новини 16/09/2015. Генеральний директорат з питань зайнятості, соціальних справ та інклюзії. http://ec.europa.eu/social/main.jsp?langId=en&catId=1196&newsId=2318&furtherNews=yes.
Пенсійні питання в нових державах-членах. (2005). Pragma Consulting, Мехелен, 176 с.
Нерівна Європа: рекомендації для більш турботливого ЄС. Підсумковий звіт Групи високого рівня з питань «Соціального союзу». Весна 2015 р. Брюссель: Friends of Europe, 21 с. [2015-11-19] http://www.friendsofeurope.org/quality-europe/unequal-europe-recommendations-caring-eu/.
VAN LANCKER, Anne (2015). На шляху до адекватних і доступних схем мінімального доходу в Європі. Аналіз схем мінімального доходу та дорожніх карт у 30 країнах, що беруть участь у проекті EMIN. Резюме зведеного звіту. Європейський Союз, Брюссель, 24 с.