Ми пропонуємо Вам статтю з журналу Sociální práce/Sociálna práca, видану у випуску 2/2011, присвячену тематиці психосоціальних контекстів у дітей, які перебувають у несприятливих умовах. Якщо дуже спростити, то сенсом щоденної діяльності працівників відділу соціально-правового захисту дітей на рівні муніципалітету з розширеними повноваженнями є захист дітей, які можуть бути будь-яким чином піддані ризику щодо свого здорового розвитку, незалежно від причини цього. «Предметом нашого інтересу є діти віком до вісімнадцяти років», — каже Іва Бартошова, керівниця відділу соціально-правового захисту дітей при соціальному департаменті магістрату міста Пардубіце (OSPOD). «Ми працюємо з усією родиною, ми не можемо оминути батьків дітей. Якщо сім'я розпадається, ми працюємо також із ширшою родиною, як-от іншими родичами дітей, що перебувають у групі ризику».
Працівники відділу вирішують три напрямки діяльності: замісна сімейна опіка (NRP), виховні проблеми дітей та колізійне опікунство. Замісна сімейна опіка — це широка сфера діяльності, під час якої працівниці пардубіцького відділу подають клопотання до суду, ведуть облік заявників та облік дітей, придатних для NRP, шукають дітей, придатних для усиновлення або передачі під опіку, видають рішення про передачу дитини під передприйомну та передусиновлювальну опіку, а також регулярно відстежують її подальший розвиток.
Іва Бартошова описує напрямок, що займається виховними проблемами дітей: «Це клієнти куратора у справах молоді. Куратори відповідають за вирішення виховних проблем, таких як прогули, злочинна діяльність, втечі з дому та інші речі, які я могла б назвати проблемами з боку дитини». Напрямок колізійного опікунства ведуть, кажучи робочою мовою, соціальні працівниці, що працюють у полі. Наприклад, під час розлучення батьків соціальні працівниці допомагають врегулювати стосунки батьків із дітьми. На практиці це означає, що соціальна працівниця висловлюється з питання, кому з батьків дитина має бути передана на виховання, питання контактів з іншим з батьків, вирішує проблематику аліментів та можливі зміни. У випадках, коли подано певну заяву щодо неповнолітньої дитини, дитина повинна мати колізійного опікуна. Ним є саме орган соціально-правового захисту дітей. Соціальні працівниці для цілей судового розгляду з'ясовують умови та стосунки в сім'ї, життєві умови дітей тощо. «Все це лише частка нашої роботи, ми повинні бути готові будь-якої миті надати комплексне соціально-правове консультування, так само як і будь-якої миті вміти вирішити несприятливу ситуацію дитини», — додає Бартошова.
Ми займаємося менеджментом соціально-правового захисту дітей
З опису змісту окремих напрямків зрозуміло, що це дуже широка сфера, яку адмініструють працівниці відділу. На одну працівницю відділу припадає в середньому до 120 справ на рік. За словами керівниці відділу, у Пардубіце вони дуже добре забезпечені кадрово, матеріально та за обсягом потужностей.
Без співпраці з іншими організаціями OSPOD не обійтися. «Ми, по суті, займаємося менеджментом соціально-правового захисту дітей. Ми співпрацюємо зі школами, органами системи соціальних виплат, педагогічно-психологічною консультацією та іншими консультаційними центрами, лікарями, психологами, дитячим психіатром і, звісно, з недержавними некомерційними організаціями», — описує співпрацю Бартошова і додає: «Недержавні некомерційні організації нам дуже допомагають і полегшують роботу, особливо у сфері соціальної роботи в полі. У межах санації сім'ї некомерційні організації суттєво допомагають нам покривати нашу відсутність у роботі на місцях».
Працівник відділу соціально-правового захисту дітей повинен керувати командою фахівців, які беруть участь у вирішенні окремих справ дітей. Працівник скликає кейс-конференції (конференції щодо випадку). «Це зараз сучасна річ, яку робили й раніше, але вона не називалася кейс-конференцією», — уточнює Іва Бартошова. В одному місці збираються всі залучені фахівці з клієнтом і разом обговорюють, хто і як бере участь у даній справі. Деякі клієнти не розуміють або не хочуть розуміти переговори з окремими партнерами і часто викривляють інформацію. Кейс-конференції запобігають цьому і водночас дозволяють усім учасникам домовитися про процедури в одному місці.
Скликання кейс-конференцій
Кейс-конференції скликаються відповідно до потреб окремого випадку. Кожна з працівниць відділу несе персональну відповідальність за справу і, залежно від того, як відчуває потребу в зборах команди фахівців, скликає її. «Там, де проблема більша, потрібно скликати конференцію навіть раз на місяць. Коли вдається вирішити проблему, конференції можуть скликатися, наприклад, раз на чверть року і лише для контролю стану», — пояснює Іва Бартошова. «Це добре і для клієнтів. Їм потрібно знати, у якому вони стані і куди рухаються».
Кейс-конференції скликають менеджери окремих справ. Згідно з методикою, це має бути працівниця OSPOD, яка веде справу. Вона повинна знати про справу найбільше, і якщо щось не вдається, вона має реагувати на це і вживати певних заходів. Фахівці з організацій-учасниць можуть дати ініціативу до зустрічі, а менеджер справи вирішує щодо її реалізації. На кейс-конференції не обов'язково скликати всіх співпрацюючих фахівців. Залежно від характеру проблеми, менеджер справи може запросити лише тих співробітників, які можуть допомогти з проблемою в даний момент.
Співпраця партнерів у межах справи
У межах співпраці над окремими справами менеджери з відділів соціально-правового захисту дітей повинні мати впевненість, що їхні партнери справляються зі своєю роботою. «Ми повинні вимагати від інших установ, щоб вони виконували свою частку відповідальності. Щоб, наприклад, вчителі справлялися не лише з роллю викладання, а й із виховною роллю», — каже Іва Бартошова. «Неможливо, щоб наші партнери думали, що ми як OSPOD маємо абсолютну владу. Часто трапляється, що школи вказують на учня, з яким не справляються і який, на їхню думку, готовий до інтернату, і думають, що ми його туди відправимо. Так не піде, школа повинна і в цьому більше залучатися і працювати з учнем», — додає вона.
Важко уявити, що працівниці відділу соціально-правового захисту дітей могли б оцінювати роботу психіатрів, психологів, лікарів чи соціальних працівників ННО. Але для якісної співпраці це не потрібно. «Для нас надзвичайно важливо, щоб ми вміли поважати одне одного. Наприклад, некомерційні організації мають свої стандарти соціальних послуг, які іноді суперечать вимогам соціально-правового захисту дітей. Потрібно поважати те, що ми як орган соціально-правового захисту на рівні державного управління маємо чітко визначені компетенції і що професійна громадськість має перед нами певні обов'язки. Це може стосуватися обов'язку повідомлення та надання інформації, що часто є точкою тертя, яку ми повинні з'ясувати», — пояснює проблемний момент співпраці Іва Бартошова. «Кожен із партнерів повинен поважати те, що може зробити сам, і те, що можуть зробити інші співпрацюючі партнери. Наприклад, лікар, який виписує учневі довідку на кожну дрібницю, але ми знаємо, що йдеться про прогульника і його хитрість. Ми повинні навчитися поважати лікаря, що він повинен брати до уваги стан дитини, у якої голова справді може боліти. Тоді все залежить від рівня взаємної комунікації, і коли лікар знатиме, що йдеться про прогульника, він поважатиме те, що буде обережнішим при встановленні діагнозу».
Право вето та передача інформації
Якісна співпраця в межах соціально-правового захисту дітей полягає насамперед у тому, що клієнт усвідомлює: окремі партнери об’єднані не проти нього, а для того, щоб допомогти йому, навіть якщо це іноді буває болісно. Наприклад, у випадках, коли клієнт не хоче співпрацювати, необхідні рішучі дії. Партнери повинні усвідомлювати, що право вето у сфері соціально-правового захисту має OSPOD, і якщо вже вирішено щось вирішувати через суд, то туди необхідно надати якісні та об’єктивні матеріали. А їх можна отримати лише від партнерів, що співпрацюють.
Передача інформації в межах співпраці щодо окремих випадків може бути проблемою. Соціальні служби неурядових організацій, що співпрацюють, керуються іншим законодавством, ніж органи соціально-правового захисту дітей, що, як наслідок, вимагає великої уваги до взаємних переговорів щодо характеру інформації, яка передається. «Ми повинні усвідомлювати, яка інформація є важливою. Разом із партнерами ми повинні з’ясувати, яку проблему ми вирішуємо і яка інформація нам потрібна», — характеризує процес передачі інформації Iva Bartošová. «Основою є інформація про сімейне життя, яка для нас є незамінною. Закон покладає на нас і визначені суб’єкти обов’язок надавати інформацію для цілей соціально-правового захисту дітей».
Практика в Pardubice полягає в тому, що коли відділ соціально-правового захисту направляє клієнта до NNO, він спочатку інформує його про це. Працівниця повідомляє клієнту, до якої організації його направляють, у чому полягає сенс його співпраці з обраною організацією і яку інформацію про клієнта відділ запитає в організації.
«Коли некомерційній організації вдається втручання в сім’ю з дитиною, що перебуває в групі ризику, це для нас велика допомога, і достатньо простого зворотного зв’язку. Якщо цей крок не вдається, необхідно вжити подальших заходів, як правило, подання клопотання до суду. Для цього нам уже потрібно мати матеріали, що складаються з важливої інформації від наших партнерів, і якщо одна з ланок відмовляється надати її, посилаючись на те, що це суперечить її процедурам, то нехай із цим розбирається суд», — завершує тему передачі інформації Iva Bartošová.
Соціальна робота, навіть на рівні соціально-правового захисту дітей, — це насамперед про допомогу, про пошук шляху до найкращого вирішення несприятливої ситуації дитини та сім’ї. Чи то одноразове втручання в сім’ю, чи довгострокова робота із соціально вразливими дітьми та цілими сім’ями. Кожна із соціальних працівниць, або соціальних працівників, має «свої» сім’ї, які веде довгостроково, навіть протягом кількох років, без необхідності застосування інструментів репресій. «Ми стаємо практично "родичами". Це також про довіру клієнтів, чи то дітей, чи їхніх батьків, до "свого" соціального працівника, від якого вони приймуть навіть гостру критику. А також вони знають, що є хтось, хто в певний момент має повноваження "сказати досить" і вжити рішучих заходів», — пояснює Iva Bartošová і завершує наше інтерв’ю повідомленням: «З іншого боку, ми піддаємося величезному тиску з боку деяких клієнтів і перекладанню відповідальності за невдачі та нездатність виконати власні обов’язки».
Інші тематичні статті ви знайдете у випуску 2/2011 журналу Sociální práce/Sociálna práca, замовити його можна через вебсайт журналу: http://www.socialniprace.cz/