Освіта соціальних працівників у Словаччині останнім часом зазнала значного піднесення. Ця ситуація була спричинена значною відсутністю фахівців, які мали брати участь у вирішенні нових соціальних проблем після 1989 року під впливом суспільних, політичних та економічних змін. Ці зміни водночас викликали потребу в нових законодавчих нормах у сфері соціального забезпечення, виконання яких вимагало ґрунтовних, професійно ерудованих соціальних працівників.

Освіта в соціальній роботі

Зацікавленість у навчанні за спеціальністю соціальна робота від початку перевищувала можливості закладів, кількість студентів в університетах та вищих школах є високою, їхня мотивація до навчання є різною. Підвищений інтерес уже працевлаштованих кандидатів до вивчення соціальної роботи був зумовлений фактом, що випливав із прийняття закону № 312/2001 З.з. про державну службу, згідно з яким працівник державної служби повинен був у межах виконання своїх професійних обов'язків відповідати мінімальній умові закінченого першого ступеня вищої освіти. У цьому випадку йшлося насамперед про працівників районних управлінь, згодом управлінь праці, соціальних справ та сім'ї з умовою розпочати навчання згідно з вищезазначеним законом до кінця 2005 року. Зацікавленість розпочати навчання за спеціальністю соціальна робота виявили й інші цільові групи, як-от працівники поліцейського корпусу, кримінальної юстиції, митних управлінь, соціального страхування, самоврядування міст і сіл, а також підприємці, банківські службовці, працівники приватних фірм, особливо в секторі кадрових питань тощо. На цей надзвичайний інтерес почали реагувати й освітні установи у Словаччині своїми пропозиціями через акредитовану освітню навчальну програму, яку вони пропонують не лише у своїх головних університетах та вищих школах, а й у менших містах. За останній період значно зросла кількість слухачів та випускників за спеціальністю соціальна робота.

Для повноти тверджень наведемо також кілька конкретних даних із джерела Міністерства освіти СР станом на 31.10.2006, згідно з якими за спеціальністю соціальна робота навчалося в академічному році 2006/2007 загалом 12 933 студенти, з них 2 244 у денній формі та 10 689 у зовнішній формі. З 1997 року вищу освіту за спеціальністю соціальна робота здобув 8 411 випускник, причому в денній формі це було 1 974 студенти, а в зовнішній формі 6 447 студентів. Вищі школи, отже, створюють величезний потенціал професійно кваліфікованих соціальних працівників, які готуються до своєї професії уніфіковано – тобто універсально, сам профіль випускників окремих вищих шкіл є приблизно однаковим (пор. SCHAVEL, M., DÁVIDEKOVÁ, M. Vzdelávanie v sociálnej práci na Slovensku a v Čechách - porovnanie obsahu štúdia. Sociálni práce/Sociálna práca roč. IV. č. 1/2005 ).

Дозволимо собі нагадати, що профілі випускників та сумарні професійні компетентності формулювала насамперед робоча група під керівництвом проф. Tomeša та членів робочої групи, яку утворювали представники окремих освітніх суб'єктів під гарантією Міністерства праці, соціальних справ та сім'ї СР та Асоціації освітян у соціальній роботі у 1996 – 2000 роках ). Попри те, що тривають певні спроби інновації навчальних програм за спеціальністю соціальна робота, ми можемо констатувати, що вони мають характер лише модифікації навчальної програми через вибіркові предмети, або відбувається створення та впровадження навчальних програм із так званим спрямуванням, наприклад, на соціальну роботу в державній службі, публічній службі або на консультування, причому ці навчальні програми не спрямовують випускника до більшої фаховості під час виконання своїх обов'язків, більше того, при зазначенні спрямування в документі про закінчену освіту вони можуть обмежувати його в працевлаштуванні. З іншого боку, присутній факт, що нові феномени та специфіка робочих позицій соціального працівника викликають потребу в його постійному професійному вдосконаленні. Однією з важливих можливостей є створення системи навчання впродовж життя соціальних працівників.

Навчання впродовж життя

На потребу подальшого навчання як частини навчання впродовж життя вказують також випускники спеціальності, які на практиці часто стикаються насамперед із проблемами у сфері консультаційної діяльності під час роботи з клієнтом, браком управлінських навичок у сфері керівництва соціальними суб'єктами або конкретної орієнтації в специфічних проблемах, як-от сфери соціальних послуг, соціально-правового захисту, соціальної роботи з конкретними цільовими групами, зокрема у сфері соціальної роботи з наркозалежними та іншими соціально-патологічними явищами, безробітними, сім'ями з економічними проблемами, важкохворими, особами похилого віку, довготривало хворими та вмираючими, шукачами притулку, іншими маргіналізованими групами тощо.

Випускники навчання за спеціальністю соціальна робота вказують також на потребу супервізії своєї роботи. Дослідження показали, що приблизно до 90 % соціальних працівників мають інтерес до супервізії своєї роботи. Використання супервізії в практиці соціального працівника багато фахівців вважають формою підвищення професійної компетентності та водночас формою подальшого навчання. Водночас супервізійні тренінги можуть становити ще одну сферу навчання професійно ерудованих та мотивованих випускників соціальної роботи.

Питання навчання впродовж життя є актуальним також через прийняті документи в межах держав Європейського Союзу, а отже, і Словаччини. Міністерство освіти готує закон про навчання впродовж життя, який мав би реагувати на нові тренди та документи у сфері навчання впродовж життя і замінити таким чином чинний дотепер закон № 386/1997 З.з. про подальше навчання. Наш уряд прийняв у 2004 році постановою уряду СР № 157 від 25.2.2004 також Концепцію навчання впродовж життя у Словацькій Республіці та у 2007 році Проєкт стратегії навчання впродовж життя та консультування впродовж життя з метою добудувати систему навчання впродовж життя та консультування впродовж життя.

Важливість навчання впродовж життя підкреслюють насамперед документи, прийняті в органах Європейського Союзу, як-от, наприклад: Меморандум про навчання впродовж життя, який був прийнятий у Брюсселі у 2000 році і є базовим матеріалом для розвитку навчання впродовж життя в європейському просторі, причому підкреслює значення навчання впродовж життя для розвитку країн Європейського Союзу. Комунітарна програма Європейського Союзу – Програма навчання впродовж життя, до якої долучилася також Словацька Республіка з 1.1.2007, ( можливість використання програми Grundtvig, яка присвячена потребам навчання дорослих під час підвищення їхніх знань та навичок, далі це програма Jean Monnet, що підтримує установи та активності у сфері європейської інтеграції у вищій освіті ). Зацікавлені фахівці дотримуються думки, що програма навчання впродовж життя є одним із найефективніших інструментів співпраці в європейському контексті.

Тенденції у сфері підтримки навчання впродовж життя формулює також Лісабонська стратегія, в межах якої головними цілями вважається підвищення якості людського потенціалу шляхом навчання з метою забезпечення зв'язку зі сферою зайнятості та соціальної згуртованості.

Для сфери навчання впродовж життя важливим є також Болонський процес, у межах якого, зокрема на засіданні учасників у 2001 році в Празі, було прийнято комюніке, в якому виразно резонувала підтримка заходів у межах навчання впродовж життя. Порівнюючи деякі системи навчання впродовж життя у сфері соціальної роботи в інших країнах, ми виявили, що, наприклад, система післядипломної освіти якісно опрацьована в Угорщині, де навіть прийнято закон про післядипломну освіту соціальних працівників, на відміну від інших країн, таких як, наприклад, Федеративна Республіка Німеччина, Чеська Республіка, Австрія, а також наша республіка, де вся сфера післядипломної освіти побудована на спонтанних заходах освітніх установ або громадських об'єднань, які підтримують (часто несистемно) підвищення якості деяких видів діяльності у формі короткострокових освітніх програм. Добре розвинену систему так званого надбудовного навчання після закінчення магістерського ступеня за фахом соціальна робота мають опрацьовану в Сполучених Штатах Америки.

Перспективи в післядипломній освіті соціальних працівників

Для створення комплексної системи післядипломної освіти соціальних працівників у Словаччині є сприятливий період. На багатьох відкритих заходах потребу в післядипломній освіті декларують також представники міністерства праці, соціальних справ та сім'ї. Потребу в навчанні відчувають, як ми вже згадували, і самі соціальні працівники. Деякі законодавчі передумови для реалізації післядипломної освіти вже прийняті, на жаль, майже зовсім не виконуються. Це, наприклад, закон № 312/2001 Зб. зак. про державну службу, закон № 552/2003 Зб. зак. про виконання робіт у суспільних інтересах, закон № 311/2001 Зб. зак. — Кодекс законів про працю, а також закон № 305/2005 Зб. зак. про соціально-правовий захист та соціальну опіку, або ініціативні пропозиції в процесі підготовки закону про соціальні послуги. Як необхідне виявляється створення післядипломної освіти соціальних працівників у спеціалізованих формах шляхом акредитованих освітніх заходів (затверджувальним органом є Акредитаційна комісія МШ СР для післядипломної освіти), зміст окремих освітніх заходів при цьому повинні формувати фахівці з практики та досвідчені педагоги. Післядипломна освіта повинна надати своїм випускникам можливість підвищити свої професійні компетенції та створювати кращу можливість працевлаштування на ринку праці.

Другою важливою цільовою групою для сфери післядипломної освіти в соціальній роботі повинні бути випускники I або II ступеня за спорідненими спеціальностями, які виконують соціальну роботу, але не є випускниками цієї спеціальності. Це, зокрема, спеціальні та лікувальні педагоги в закладах соціальних послуг, які мають багаторічну практику роботи в цих типах суб'єктів. Післядипломна освіта соціальних працівників повинна створити широкий простір для охочих з державної служби, самоврядування та суб'єктів неурядових організацій, чия діяльність орієнтована на роботу в соціальній сфері.

Складовою системного вирішення післядипломної освіти соціальних працівників має бути також створення передумов для фінансової винагороди тих, хто тривалий час і цілеспрямовано навчається. Стимули для цього ми можемо знайти в оплаті праці, наприклад, лікарів або, останнім часом, також вчителів. Саме досвід у сфері навчання лікарів, а також рефлексія самих потреб соціальних працівників спонукали керівництво Вищої школи охорони здоров'я та соціальної роботи св. Єлизавети в Братиславі до ініціативного кроку — заснувати Інститут післядипломної освіти соціальних працівників у межах своєї організаційної структури. Цей важливий крок створює передумову для створення умов до конституювання цілісної системи післядипломної освіти соціальних працівників в інтенціях вищезазначених думок. На сьогодні Інститут реалізує кілька акредитованих освітніх програм і таким чином сприяє підвищенню якості професійної компетенції соціальних працівників.

Природно, що створення та реалізація системи післядипломної освіти вимагає участі багатьох зацікавлених фахівців — представників Міністерства праці, соціальних справ та сім'ї, академічної спільноти та досвідчених фахівців з практики. Ініціатива Вищої школи охорони здоров'я та соціальної роботи св. Єлизавети в Братиславі може відіграти ключову роль у цьому процесі.

Автор: проф. PaedDr. Milan Schavel, PhD.

Лекція була виголошена на науковій конференції Sociálne služby v regióne. Zborník z vedeckej konferencie, яка відбулася 18 листопада 2010 року в Скалиці, і була опублікована в збірнику цієї конференції: MÁTEL, Andrej – KOVAĽOVÁ, Mária – ŠTEPANOVSKÁ, Martina (eds.) Видала Вища школа охорони здоров'я та соціальної роботи св. Єлизавети в Братиславі, ISBN 978-80-970567-0-4, EAN 9788097056704