Вступ

Роми у Словаччині, згідно з дослідженнями та стратегічними документами, регулярно з’являються серед груп, найбільш вразливих до бідності, соціального виключення та дискримінації. У цієї групи населення поєднуються численні недоліки. У них спостерігається бідність, спричинена безробіттям, браком освіти, доступом до інформації, неналежним житлом тощо. Однією з найгірших ситуацій для ромської меншини є життя в сегрегованих ромських поселеннях. Ця група населення у Словаччині прямо згадується також у стратегічних документах та планах дій щодо подолання бідності чи соціальної ексклюзії.

Маргіналізовані групи ромів

Маргіналізовані групи населення представляють специфічні групи, які часто є знедоленими. Така знедоленість проявляється у соціальній, культурній і, насамперед, економічній ізоляції. Для цих груп бідність є супутнім явищем. Найбільшою дискримінацією ми вважаємо соціальну ексклюзію, яка є характерною для ромської меншини.

Роми відрізняються від членів більшості етнічною приналежністю, сприйняттям навколишнього світу, власним переживанням тощо. Вони належать до європеоїдної раси, хоча расові відмінності цієї меншини від більшості в Європі є помітними. У минулому, як і дотепер, виникали конфлікти між ромами та членами більшості. Їхня «інакшість» часто сприймається як більша загроза для більшості, причому це нерідко може бути помилковим уявленням. «За проблему ми вважаємо краще чи гірше замасковану нетерпимість, що приховує в собі нездатність співіснувати з кимось, хто є іншим і кого через інакшість ми відкидаємо, не обтяжуючи себе його пізнанням». (Klein, 2008, с. 86). Це одна з причин соціальної ексклюзії ромів.

Із соціальною ексклюзією ромів пов’язані й інші детермінанти, такі як безробіття, низький рівень освіченості, низькі доходи та низький рівень життя. Ромські маргіналізовані групи часто не мають доступу до інформації.1 Окремі детермінанти, зумовлені соціальною ексклюзією, взаємно відрізняються та детермінують один одного. У політичній площині в маргіналізованих групах може проявлятися виключеність із політичного та громадського життя. Це зумовлено насамперед життям у поселеннях, які встановлюють власні правила життя та співіснування ромів.

Історичні детермінанти ізоляції ромської меншини

На початку 20-го століття, під час виникнення 1-ї Чехословацької республіки, ромські родини сегрегували подалі від сіл, щоб вони не порушували життя корінних мешканців. Інтеграція в більшість населення не була бажаною. Одним із факторів відторгнення ромів була нетерпимість до їхнього способу життя — кочівництва. «У 1958 році кочовим ромам було обмежено пересування законом «про постійне оселення кочових та напівкочових осіб»». (Onderčová, 2003, с. 7). Законом № 74/1958 Зб. про постійне оселення кочових осіб було заборонено кочування. Кочове походження ромів було припинено ліквідацією кочових поселень. Ромське населення переселяли до більших осель, де їм надавали житло, забезпечене проточною водою, електрикою, каналізацією, поблизу шкіл, фабрик тощо. Часто це було насильницьке знесення поселень та насильницьке переселення ромів у нові локації. Усе це відбувалося без будь-якої підготовки. Їх переселяли в нові будинки, після чого руйнувалася внутрішня структура їхньої спільноти. (Пор. Štrbová, 2016, с. 64)

Заборона кочування2 та переселення до житлових одиниць спричинили їхню девастацію разом із навколишнім середовищем. «У деяких містах вони сьогодні утворюють досконалі, знову ж таки з нагадуванням про спосіб життя ромів, відсутність примусового виконання права або велику толерантність до нищення комунального чи міського майна, зруйновані етнічні гетто». (Chovanec, 2012, с. 439, In: Beňo et al., 2012). Новітній нав’язаний спосіб життя ромів таким чином триває. Це відбувається завдяки великій толерантності до нищення майна з боку сіл та міст. Опір більшості лише поглиблює цю проблему. Роми пізніше через втрату цивілізованого житла повертаються назад у поселення.

Життя в ромських поселеннях — детермінант, що впливає на якість життя ромів

Співіснування більшості з ромами створює чимало проблем у районах, де розташовані концентровані ромські поселення. У деяких концентрованих ромських угрупованнях при тривалому стані можна очікувати повної відмови ромів від моральних, ціннісних та нормативних рамок більшості суспільства. Припущення свідчать, що зростання чисельності ромів у деяких локаціях наших міст може вказувати також на зростання конфліктів, які, зрештою, є однією з причин, чому роми не є загальноприйнятою та інклюдованою частиною словацького суспільства. (Šuvada, 2015). Тому дедалі частіше відбувається відторгнення ромів з боку більшості, і таким чином зростає їхня ізольованість. Вона є найчастішим супутнім явищем для цієї групи. Ізольованість та відторгнення більшістю проявляються в житті ромів через максимізацію перебування в поселеннях та мінімізацію руху в суспільстві більшості. «З іншого боку, слід визнати, що поселення сьогодні є однозначно найбільшою проблемою в межах ромського питання». (Hajko, 2015, с. 185). Ізольованість ромських поселень від більшості продовжує зростати. Роми, що живуть у поселеннях, керуються власними неписаними правилами, які в кожному поселенні є різними.

Життя в поселеннях не є однаковим, але вони несуть у собі спільні ознаки закритих спільнот і характеризуються глибокою бідністю. «Ще однією ознакою поселень є збільшення кількості їхніх мешканців. Це пов’язано з припливом нових поселенців, які з певної причини втратили своє попереднє житло, та з вищим за середній демографічним зростанням». (Hajko, 2015, с. 195). Приріст мешканців природно пов’язаний із виникненням нових нелегальних житлових споруд із підручного матеріалу зі значно порушеною статикою. Самі тимчасові житлові одиниці мають надмірну кількість мешканців, що створює ще більш гігієнічно непридатні умови проживання, і таким чином відбувається подальше погіршення якості життя.

Поселення часто є для ромів єдиним соціальним середовищем для виживання, безпеки та захисту від зовнішнього світу. Страх перед невідомим, негативний досвід дискримінації, конфлікти між меншиною та більшістю, інші та часто мінливі правила ззовні, ментальність та відмінність цінностей є частою причиною залишатися у власних поселеннях, у природному середовищі, яке представляє нижчий або низький рівень соціально-економічних умов життя.

У поселеннях умови життя найгірші. Найбільш очевидним явищем є недостатня інфраструктура, облаштованість осель, розташованих на околицях сіл або їхніх віддалених частинах. Облаштованість осель, інфраструктура та освітлення в деяких поселеннях були запроваджені за фінансові кошти міст та сіл. Однак з часом відбувалося їх пошкодження з боку членів поселень.

Попри це, з боку чималої кількості членів ромської меншини середовище, в якому живе більшість, є соціально виключеним. Так виникають два різні світи, відмінність яких соціальними детермінантами ще більше поглиблюється. Попри прірву, що помітно розділяє світ більшості та ромської меншини, поселення для ромів є вибором життєвої стратегії, щоб вижити в обмежених умовах. Окрім іншого, у поселеннях уже бракує прикладу життя більшості суспільства, яке живе і сприймає світ інакше. Бар’єри в мисленні з обох сторін є прірвою. Це стосується і сім’ї в поселеннях. За Hajko (2015), діти приходять у світ, з якого після досягнення повноліття мають низькі шанси вибратися.

Соціальна ексклюзія3 виражає виключення зі змістовної участі в різних сферах суспільства, системах і підсистемах. Роми, які скористалися можливостями жити іншим способом життя, ніж той, що диктують умови поселень, виключаються з власної меншини. Поселення не приймають «новогочасних просвітителів» більшості. «Нещасним наслідком надзвичайно високої згуртованості є також часте небажання ромської сім’ї та ширшої спільноти дозволити індивіду відірватися, діяти інакше, ніж група». (Štrbová, 2016, с. 64) Найважчим явищем бувають конфлікти між колишніми членами, які не можуть зрозуміти інакшість свого члена. Тим самим продовжується залишення природного середовища та розрив емоційних зв’язків із членами поселень. Тому роми часто змушені залишати своє первинне соціальне середовище і починати нове життя у світі більшості. Там на ромів може чекати нелегке завдання соціальної адаптації та соціальної інтеграції.

Можливості вирішення

Досвід минулого показав, що переселення ромів із природного середовища в середовище більшості є дуже проблемним. Роми в чужому світі не можуть адаптуватися. Відсутня соціальна адаптація та соціалізація з більшістю. Роми можуть мати прагнення втекти назад у свій світ, у ромські поселення. Щоб відбувався певний контакт меншини та більшості, необхідно спочатку поважати природне середовище ромів. Дуже ефективним засобом при контакті ромів із більшістю є підтримка створення громадських центрів для допомоги ромським сім’ям. Громадські центри можуть бути спрямовані на сферу освіти ромів, насамперед дітей, та на поступову або часткову соціальну інклюзію в суспільство.

Акцент слід робити на стосунках між соціальними працівниками та спільнотами. Для цього необхідна відкритість соціальних працівників під час роботи з ромами, які поважатимуть їхню унікальність. Це не може обійтися без участі ромів. Сам відкритий, довірливий, особливий дружній зв’язок, вільний від формальностей, упереджень4 та вагань, є необхідним для потрібної зміни мислення ромів та зрушення в роботі з цією цільовою групою. Створення такого зв’язку між соціальним працівником та ромом часто є складним і тривалим. Якщо такий зв’язок з часом створюється, це є одним із подальших успіхів соціальної роботи з ромами. Створений хороший зв’язок є для соціального працівника мотивацією продовжувати виконання соціальної роботи з ромською меншиною. Для рома це може бути мотивацією змінювати своє життя на краще і позбавлятися упереджень щодо деяких членів більшості. «Коли студентів або працівників, які жили колись у бідності, але пробилися до середнього класу, запитували, як їм це вдалося, дев’ятеро з десяти стверджували, що це було завдяки стосункам — з учителем, консультантом, священиком, тренером, керівником тощо, які цікавилися ними і радили їм». (Порів. Neupauer, с. 17 In: Z osady do kráľovstva)

Серед потужних інструментів, що підтримують контакт меншини з більшістю, є також підтримка створення пасторальних центрів безпосередньо або поблизу поселень, які керуються офіційно зареєстрованими церквами. Не повинна бути відсутньою і фахова та професійна допомога ромським сім’ям за умови їхнього власного інтересу та участі. Важливо зважати також на культурні традиції ромів і там шукати можливості інтеграції в суспільство через професії, які є природними для ромів — ремесла, театр, мистецька сфера. Робота з ромськими спільнотами має ґрунтуватися на співпраці провідних членів поселень та соціальних працівників із зовнішнього середовища. Важливо, щоб у спільноті виникла ініціативна група ромів, яка складається з людей із природним або набутим авторитетом у спільноті, які мають інтерес до розвитку спільноти і готові активно брати участь у її розвитку. (Порів. Neupauer, с. 21 In: Z osady do kráľovstva)

Під час роботи з ромською меншиною, що живе в поселеннях, необхідно поєднати внутрішній світ поселень зі світом більшості. Це нелегке завдання окремих міст і сіл. Щоб відбувалося подальше зіткнення ромської меншини з більшістю, необхідно створювати робочі активності, які допомагають адаптації та соціалізації ромів із більшістю. Громади повинні створювати змістовні робочі активності для покращення зовнішнього середовища. Йдеться, наприклад, про ремонт замків, прибирання лісів, ліквідацію нелегальних звалищ. Не слід створювати лише робочі можливості, які часто можуть бути демотивуючими. «Громада повинна підтримувати організації, які успішно пропонують виховні та освітні заходи на її території, і співпрацювати з ними». (Bešenyei, с. 38 In: Z osady do kráľovstva) Участь ромів у покращенні довкілля та простору може бути для них самих мотивуючою. Їхня співпраця та результати роботи можуть досягти того, що вони почнуть замислюватися над тим, як захистити і покращити середовище, в якому вони перебувають.

Висновок

Робота з ромською меншиною вимагає постійної, регулярної та довгострокової діяльності. Успішні випадки, коли роми завдяки постійній діяльності соціальної роботи адаптувалися до нового середовища, необхідно відповідним чином пропагувати. Це може бути мотивацією для інших ромів, які хочуть адаптуватися до більшості. Необхідно вказувати на те, що роми, які повністю соціалізуються в суспільство, не будуть єдиними ромами, і тому зможуть бути в контакті з іншими ромами, які це змогли. Завдяки цьому вони зможуть будувати взаємні стосунки і взаємно підтримувати свою ідентичність. Однак вони повинні рахуватися з тим, що зазнають соціальної ексклюзії з боку поселень, до яких колись належали. Попри таке відторгнення, вони можуть бути прикладом і викликом для кількох знайомих, які ще не соціалізувалися в суспільстві і в майбутньому розглядають такі кроки.

Автор: Mgr. JUDr. PhDr. Stanislav Bujda, PhD.

Список використаної літератури

HAJKO, J.: Hoď do mňa kameňom. Český Těšín: FINIDR, 2015, 424 s. ISBN 978-80-556-1437-3.

CHOVANEC, J. 2012. Kvalita života marginalizovaných skupín. In: Spolupráca pomáhajúcich profesií – determinant kvality života populácie. Bratislava: Vysoká škola zdravotníctva a sociálnej práce sv. Alžbety, 2012. ISBN 978-80-89464-10-4, s. 435-444.

KLEIN, V.: 2008. Multikultúrna výchova a Rómovia. Nitra : UKF, 2008. 170 s. ISBN 978-80-8094-333-2.

MEKEL, M. – KOLESÁROVÁ, D.: Z osady do kráľovstva. Prešov : Petra. 2020. 129 s. ISBN 978-80-8099-149-4.

ONDERČOVÁ, V. 2003. Pomocný program pre slaboprospievajúcich rómskych žiakov. Prešov: Metodicko-pedagogické centrum v Prešove, 2003. 56 s. ISBN 80-8045-308-X.

ŠTRBOVÁ, M.: Kriminalita a Rómovia. Nitra : UKF, 2016. 84 s. ISBN 978-80-558-0994-6.

ŠUVADA, M. 2015. Rómovia v slovenských mestách. Bratislava: KASICO, 2015, 168 s. ISBN 978-80-8061-828-5.

Закон № 74/1958 Зб. про постійне оселення кочових осіб

1 Результатом відсутності доступу до інформації є часто неможливість засвоєння інших необхідних навичок, які більшість має вже давно усталеними. 2 Природного способу життя ромів, який був відомий більшості в минулому. 3 Соціальна ексклюзія може специфічно сприйматися з боку ромів. Для багатьох із них саме більшість є ізольованою від світу. Точніше тим, що нероми не живуть у ромських поселеннях. 4 Досі переважають тенденції, коли батьки більшості під час виховання лякають своїх дітей тим, що віддадуть їх циганам. Подібно це роблять і представники ромської меншини, які лякають своїх дітей тим, що віддадуть їх гадже, тобто представникам більшості, або білим.