ЯН – багаторазовий володар плакеток за абстиненцію Ян народився у 1953 році як третя дитина з семи у робітничій родині. Після закінчення початкової школи він вступив до училища, де здобув професію механізатора сільськогосподарських машин. Оскільки він був здібним, йому вдалося отримати два дипломи про професійну освіту. Він також склав іспити на кочегара твердого палива. Крім того, отримав водійське посвідчення. Настав час обов'язкової військової служби. Два роки солдатом він відслужив у маленькому містечку поблизу Пльзеня. Саме під час цього призову в його житті стався переломний момент.
Військова служба стала для фізично невисокого чоловіка причиною жорстокої дідівщини. Солдати знущалися з нього. Це призвело до того, що він був на межі виснаження. Він неохоче згадує про це. Двоє з тогочасних однолітків вчинили самогубство. Один з них — через військовий режим. Попри дідівщину, він був зразковим під час військової служби, слухняно виконував накази, обов'язки солдата і, головне, не мав «проблем». На жаль, це не обійшлося без «болючих стусанів» від недоброзичливих і глузливих солдатів. Спочатку він був у артилеристів. Потім був спостерігачем — солдатом, який стежив за небом і польотами літаків. Пізніше працював у військовій адміністрації будівель. Там він отримував винагороду більшу, ніж сержант на строковій службі. Заробляв до 220 крон на місяць. Перша звільнювальна для маленького солдата не обійшлася без пива. Одне безневинне пиво...
Після наказу про звільнення у 22 роки він повернувся до цивільного життя. Влаштувався робітником у Дуклянські казарми. Там виконував роботу, за якою здобув освіту. Наслідки дідівщини почали проявлятися. Ян почав дедалі більше випивати. Це призвело до того, що його звільнили з роботи. Тому йому довелося шукати іншу роботу. Влаштувався на шиномонтаж. Працював там механіком. Заливав мастило у преси та верстати. Знову його звільнили. Як він сам каже — через горілку. Це було вже друге звільнення з роботи. Пішов на третю роботу. І там алкогольна залежність не змусила на себе чекати. Після цієї останньої роботи він виконував лише громадські роботи.
Попри алкогольну залежність, з родиною він ладнав добре. У молодості ходив на дискотеки та в люди. Там, звісно, випивав. «Чучо» (дешеве вино), горілка, пиво — все це лилося рікою. Пляшка дешевого вина за 10 крон — це було доступно. Таке вино він пив з двома або трьома людьми. Любив компанії, де пили разом. Якщо компанії не було, то пив сам. Що парадоксально, міцні напої сам ніколи не пив. Для такого виду алкоголю йому потрібна була компанія. Алкогольна залежність призвела до того, що він почав заїкатися. Через заїкання він не міг вимовляти слова і складати їх у речення. Деякі з його братів і сестер пили. Алкогольна залежність торкнулася частини його родини. Окремі члени родини також страждали від неї. Один із братів, який також мав проблеми зі згаданою залежністю, отримав умовний термін. Він мусив піти до ресоціалізаційного закладу замість в'язниці.
Переломний момент для Яна настав зі смертю матері. Родина вмовляла його кинути пити. Він добровільно пішов на протиалкогольне лікування. Три місяці він перебував там у суворих умовах. Проходив лікування відповідально, і з'явилися перші успіхи. Після успішного лікування він пройшов ще два додаткові курси протиалкогольної терапії. Під час лікування брав участь у різних терапевтичних заходах та конкурсах, у яких діяв успішно. Ян — вірянин. Пастирськими послугами під час перебування в благодійній організації не користувався. Любить читати історичні книги. Він є багаторазовим володарем плакеток за абстиненцію. Має 6 золотих плакеток і 4 діамантові плакетки. Діамантова плакетка означає, що людина утримується від алкоголю вже понад 15 років. Її можна отримати і кілька разів після здобуття першої діамантової плакетки. Мета — мотивувати людину продовжувати абстиненцію.
Під час перебування в благодійній організації Ян був алкоголіком з найдовшим стажем абстиненції. Окрім плакеток, його тішить те, що він дожив до пенсії. Йому надали соціальне житло в місті, де він народився. Він радіє, що живе у власній квартирі. Призначену пенсію, доплати та власні заощадження хоче покласти на власну ощадну книжку і заощаджувати. Залишається на зв'язку зі своєю живою родиною, племінниками та племінницями. Він є мешканцем благодійної організації, в якій живе вже 14 років і успішно утримується від алкоголю з 1994 року. Він на правильному життєвому шляху. Ось і все про Яна, 27-річного юнака, тобто абстинуючого алкоголіка, який любить своє життя.
ПЕТЕР – переривчаста абстиненція
Петер народився у 1973 році. Після закінчення дев'ятирічної школи він вирішив опанувати кравецьке ремесло. Оскільки в той час не відкривали 4-річне навчання з атестатом зрілості, він вступив лише до трирічного училища. Щоб бути зарахованим, спочатку мусив скласти творчі іспити. Його прийняли на спеціальність «кравець — творче шиття». У всій школі було 500 дівчат і лише 7 хлопців, серед яких був і Петер. Після закінчення училища та отримання диплома він два роки екстерном здобував атестат зрілості. Після отримання атестата почав працювати у швейному виробничому кооперативі. На роботі був хороший колектив. А оскільки він був прихильним до товариства, до цього додалося безневинне випивання. Оскільки він з самого початку хотів влитися в колектив, він брав участь у так званих «складчинах» на алкоголь. Він піддався цьому. Пити алкоголь він почав на своїй роботі, і це почало накопичуватися.
Після закінчення трудових відносин він влаштувався в охоронну службу як охоронець зі зброєю. Попри те, що він уже був залежним, тобто, як він стверджує, пив понад норму, психологічні тести він зміг пройти. На новій роботі він почав трохи більше «розслаблятися». Петер був не один. Він знай
Зі своєю співмешканкою вони зрештою розійшлися. У житті Петра таким чином розпочався новий етап, який тривав два роки – «прихована бездомність». Оскільки на місцевому житловому масиві були тенісні корти, а він знав власника, у нього була маленька «хатинка», у якій йому дозволяли переночувати. Душ і гігієна були забезпечені. Він уникав жебракування на вулиці. Його головною метою було щось випадково заробити і мати де переночувати. Звісно, вечірки під мостами та ночівлі на лавці протягом цього періоду траплялися. Проте за зовнішнім виглядом Петра не можна було сказати, що це людина без дому. Він виглядав цілком нормально.
Одного дня, однак, він не зміг встати з ліжка. Він думав, що це інсульт. Спосіб життя та алкогольна залежність почали показувати свої наступні негативні сторони. Він почав усвідомлювати, що це недобре. Невдовзі він зустрів вуличного соціального працівника, співробітника благодійної організації. Той запропонував йому послуги благодійної організації. За його порадою він прийшов і спробував. Це було важко. Він визнає, що його дика вдача мала проблеми зі звиканням до режиму та вимог благодійної організації. Спочатку він не міг адаптуватися. Він був один серед людей. Йому не було з ким поговорити. Проте під час перебування в благодійній організації він багато чого зро